Грошовий обіг України


     1. Система грошового обігу та еволюція її типів.

      У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і
продуктів, який опосередковується відповідним обігом грошей.  Грошовий  обіг
– це рух грошей  у  процесі  виробництва,  розподілу,  обміну  й  споживання
національного продукту, який здійснюється шляхом  безготівкових  розрахунків
та через обіг готівки. Грошовий обіг – це сукупність всіх грошових  платежів
і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.
      Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби  економіки  і
тому повинні за своєю кількісною масою і структурою  бути  адекватні  їм.  В
сучасних умовах грошовий обіг в Україні  визначається  реаліями  економічної
кризи, неплатоспроможністю і  збитковістю  багатьох  підприємств  і  низьким
рівнем життя більшої частини населення.
      У процесі руху  доходів  і  продуктів  (товарів  і  послуг)  виникають
взаємозв’язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.
      У  розвинутому  ринковому   господарстві   грошовий   обіг   не   може
здійснюватися без участі і активної ролі банків.  Банки  стають  необхідними
посередниками  у  взаємних  виплатах  і  розрахунках   між   підприємствами,
організаціями,   установами   та   окремими   фізичними    особами.    Банки
цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.
      Базова модель грошового обігу включає в себе:
     1. ринки ресурсів і продуктів;
     2. банки;
     3. суб’єкти народногосподарського обігу – підприємства й населення.



      продукти
      продукти
      гроші



      гроші


      ресурси    ресурси


      Потоки товарів  і  послуг  на  цьому  малюнку  спрямовані  за  часовою
стрілкою; потоки грошових  платежів  спрямовані  проти  часової  стрілки.  В
базовій  моделі  допускається,  що  всі  ресурси  належать  населенню  (хоча
насправді йому належить тільки один ресурс – робоча сила).
      Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється  кругообіг
готівки і безготівкових платежів, є банк. Тому  банки,  зображені  в  центрі
малюнка.
      Потоки економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів  і
споживчих витрат – із другого, здійснюються одночасно. Будь – які  затримки,
крім тих, які  викликані  продажем  товарів  у  кредит,  створюють  ситуацію
неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.
      Базова модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування
національної грошової системи.
      Грошова система – це визначена державою  форма  організації  грошового
обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її  основу
становить сукупність економічних відносин та  інститутів,  які  забезпечують
її функціонування.
      Кожна промислово розвинена країна  має  власну  грошову  систему,  яку
розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки.  Це  випливає  з
об’єктивних потреб забезпечення нормального  товарно  –  грошового  обігу  і
національно – історичних та політичних особливостей розвитку   країни,  тому
кожній національній  грошовій  системі  властиві  різні  форми  й  взаємодія
складників, а також  національна  специфіка,  рівень  розвитку  продуктивних
сил, свої політичні цілі та економічна політика.
      Водночас кожна з нині діючих грошових систем, попри свої  особливості,
мають багато спільних ознак та включають такі наріжні елементи:
        1. грошову одиницю
        2. види державних грошових знаків;
        3. масштаб цін;
        4. валютний курс;
        5. порядок готівкової й  безготівкової  емісії  та  обігу  грошових
           знаків;
        6. регламентацію безготівкового грошового обігу;
        7. правила вивозу й ввезення  національної  валюти  та  організації
           міжнародних розрахунків;
        8. державний орган, який здійснює  грошово  –  кредитне  й  валютне
           регулювання.
      Розгляньмо докладніше ці спільні елементи грошових систем.
        1. Грошова одиниця – це встановлений законодавством грошовий
знак, що є засобом  виміру  та  вираження  цін  усіх  товарів.  Як  правило,
грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній  більшості  країн
для цього використовується десятинна система поділу. Приміром,  1  гривня  =
100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.
      Наявність авторитетної національної грошової одиниці та  її  частин  в
Україні є не лише ознакою  її  державності  і  реальної  незалежності,  а  й
становить основу грошової системи, базою для подолання  кризи  та  інфляції,
проведення наступних радикальних  економічних  перетворень.  Як  і  в  інших
країнах світу, гривня виникла історично, але  нині  цілковито  залежить  від
нинішнього стану економіки й держави, яка законодавчо закріплює її  функції.
При цьому стабільність грошової одиниці найкраще забезпечується  лише  тоді,
коли вона одночасно виступає як капітал і я к валюта.
        2. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у
грошовій системі  представляють,  в  основному,  кредитні  гроші  у  вигляді
банкнот  і  розмінних  монет  та  паперових   грошей   у   формі   державних
казначейських квитків. В  Україні,  як  і  в  багатьох  розвинених  країнах,
паперові гроші (скарбничі квитки) в обігу не випускаються  або  випускаються
лише  в  обмежених  масштабах.  Водночас  у  країнах,  що  розвиваються,   у
грошовому обігу є як банкноти, так і казначейські квитки та монети.
        3. Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної
вартості у грошових одиницях,  що  опирався  на  фіксовану  державою  вагову
кількість грошового металу у  грошовій  одиниці.  Після  Ямайської  валютної
реформи 1976 – 1978 рр.  офіційна  ціна  золота  і  золотий  вміст  грошової
одиниці скасовані, тому й офіційний  масштаб  цін  втратив  свою  економічну
значимість, бо кредитні гроші власної вартості не мають  і  не  можуть  бути
виразником   вартості   інших   товарів.   Водночас   у   сучасних    умовах
функціонування світового ринку  господарство  кожної  окремо  взятої  країни
тісно взаємодіє з іншими, тому офіційний масштаб цін  виконує  свою  роль  у
взаємодії внутрішніх і світових цін. В  цих  умовах,  якщо  на  внутрішньому
ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то  національна
валюта, як  правило,  втрачає  офіційно  зафіксований  державою  паритет  по
відношенню до іноземних  валют,  а  деякі  країни  взагалі  відмовилися  від
встановлення офіційного масштабу.
      Масштаб цін в цих умовах  визначається  як  певна  кількість  товарної
маси, що  приймається  за  одиницю,  а  остаточно  складається  під  впливом
взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити  засобом
виміру вартостей товарів за допомогою цін.
        4. Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями
(валютами) різних країн, що визначається  їх,  купівельною  силою.  Валютний
курс характеризується еквівалентною сумою,  ціною  грошової  одиниці  однієї
країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни.
      Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку  ринкових  відносин,
економічного  і   соціально   –   політичного   стану   суспільства   можуть
застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних  курсів;
системи  валютних  коридорів.  У  країнах   зі   стабільною   й   розвиненою
економікою, як правило, використовуються плаваючі системи  валютних  курсів,
коли курс національної валюти з тих або  інших  причин  вільно  коливається.

      Фіксовані курси  встановлюються  національними  банками.  Залежно  від
видів операцій з валютами вони можуть  бути  різними.  Різним  може  бути  і
наслідок фіксованого курсу.
        5. Порядок готівкової і  безготівкової  емісії  та  обігу  грошових
           знаків.
Такі  регулювання  держава  здійснює   за   допомогою   актів   внутрішнього
законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.
      У колишньому СРСР помилково був прийнятий роздільний обіг готівкової і
безготівкової маси, коли готівка випускалася лише для задоволення  споживчих
потреб населення на основі так званого касового плану, а між  підприємствами
і закладами розрахунки велися переважно безготівковим способом.  До  того  ж
видача  кредитів  здійснювалася  лише   на   основі   затвердженого   урядом
кредитного  плану,  а  взаємне   узгодження   показників   грошового   обігу
досягалося через систему вартісних балансів.
        6. Регламентація безготівкового грошового обороту - це функція
держави і НБУ, яка реалізується через:
      1)  встановлення  порядку  використання  грошей,  що  знаходяться   на
рахунках банків;
      2)  держава  визначає  сфери,  у  яких  платежі   виконуються   шляхом
безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;
      3) держава законодавчо визначає способи  платежу,  форми  розрахунків,
порядок  платежу  тощо.  Найповніше   проблеми   регулювання   безготівкових
розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську  діяльність»
і  «Про  підприємства  в  Україні»,  у   Постанові   Верховної   Ради   «Про
застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім  практичним
документом  є  «Положення  про  безготівкові  розрахунки  в   господарському
обороті України», затвердженому Правлінням НБУ 24.05.1993 р.
      Цими та іншими нормативними актами визначено такі  засади  організації
безготівкових  розрахунків:  по-перше,  підприємства  усіх  форм   власності
забов'язані свої грошові кошти зберігати на рахунках  комерційних  банків  і
використовувати їх для міжгосподарських розрахунків  у  безготівковій  формі
шляхом перерахування з рахунку  платника  на  рахунок  продавця.  Хоч  це  і
обмежує права вибору підприємцями форми розрахунків, але воно значною  мірою
сприяє впорядкуванню і зміцненню  стабільності  грошового  обігу;  по-друге,
платежі потрібно здійснювати максимально наближено до моменту  відвантаження
продукції.  Це  сприяє  прискоренню   кругообігу   фінансових   ресурсів   і
реалізації продукції підприємств; по-третє, платежі здійснюються банками  за
згоди і в порядку, що встановлюють власники рахунків.  Списання  коштів  без
згоди платників допускається у вигляді т. зв. «безакцентного» списання  лише
у виключних випадках, коли стягуються штрафи чи недоплата  за  неплатежі  до
держбюджету або ж за рішенням судових органів; по-четверте, форми і  способи
розрахунків  визначаються   договорами   та   угодами   між   господарськими
суб'єктами,  але  в  межах   чинного   законодавства;   по-п'яте,   суб'єкти
господарського  життя  можуть  скористуватися  правом  вибору   банків   для
відкриття рахунків, а за потреби, то можуть мати поточні і два  розрахункові
рахунки у різних містах  і  банках.  Для  цього  вони  укладають  з  банками
договори про розрахунково-касове обслуговування.
        7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації
міжнародних розрахунків. У сфері  валютного  регулювання  НБУ  виконує  такі
функції:
    V здійснює валютну політику на підставі принципів загальної  економічної
      політики України;
    V  складає  спільно  з  Кабінетом  Міністрів  України  платіжний  баланс
      України;
    V контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту  зовнішнього
      державного боргу України; визначає ліміти заборгованості  в  іноземній
      валюті уповноважених банків нерезидентів;
    V нагромаджує, зберігає і використовує резерви  валютних  цінностей  для
      здійснення державної валютної політики; видає ліцензії  на  здійснення
      валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
    V визначає  способи  встановлення  і  використання  валютних  (обмінних)
      курсів  іноземних  валют,  виражених  в   іноземній   валюті   або   у
      розрахункових (клірингових) одиницях.
      Для реалізацій цих функцій НБУ виконує такі групи операцій:
    V надає кредити комерційним банкам під забезпечення цінними паперами  та
      іншими активами;
    V відкриває власні кореспондентські рахунки у закордонних банках і  веде
      рахунки банків – кореспондентів;
    V купує та  продає  іноземну  валюту,  платіжні  документи  в  іноземній
      валюті;
    V  зберігає,  а  також  купує  та  продає  монетарні  коштовні   метали,
      дорогоцінні камені та інші коштовності на внутрішньому  і  зовнішньому
      ринках без квотування і ліцензування;
    V розміщує золотовалютні резерви (в т.ч. в іноземних банках)  самостійно
      або через банки, уповноважені ним на ведення зовнішніх операцій;
    V проводить операції з резервними фондами грошових знаків.
        8. Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне
регулювання є Національний банк України, який  за  основу  своєї  діяльності
визначає: забезпечення стабільності національної  грошової  одиниці  гривні;
розробляє і реалізує  грошово-кредитну  політику  та  здійснює  контроль  за
повсякденною її  реалізацією;  стимулює  розвиток  і  зміцнення  банківської
системи  України;   формує   забезпечення   ефективного   і   безперебійного
функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів.
      У відповідності з цими завданнями НБУ:
    V здійснює єдину державну грошово-кредитну політику. Основним

      документом при цьому є Програма діяльності Уряду,  схвалена  Верховною
      Радою України;
    V монопольне здійснює емісію валюти України та організує її обіг;
    V  виступає  кредитором  останньої  інстанції  для  банків  і  кредитних
      установ, організує систему рефінансування;
    V  встановлює  для  банків  і  кредитних  установ   правила   проведення
      банківських операцій бухгалтерського обліку і звітності, що  узгоджені
      з державною системою статистики і стандартів,  захисту  інформації  та
      коштів;
    V  створює  та  здійснює  методологічне  забезпечення  системи  грошово-
      кредитної  і  банківської  статистичної   інформації   та   статистики
      платіжного балансу;
    V  визначає  та  координує  створення  сучасних  електронних   платіжних
      засобів, розрахунків та технологій;
    V встановлює єдиний порядок і проводить державну реєстрацію банків і  їх
      філій, валютних бірж і кредитних установ та  ліцензування  банківських
      операцій;
    V здійснює нагляд за діяльністю банків;
    V аналізує та прогнозує стан грошово-кредитних, фінансових  та  валютних
      відносин;
    V  організує  інкасування  та  перевезення  грошових  знаків  та   інших
      цінностей, надає ліцензії  комерційним  банкам  на  право  банківських
      операцій;
    V здійснює інші функції відповідно  Статуту  НБУ  і  законодавчих  актів
      України.
      Отже, сучасна грошова система характеризується:
    V відміною офіційного золотого вмісту грошової одиниці  за  ухвалою  МВФ
      про демонетизацію золота;
    V переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які значною мірою
      за своєю природою наближаються до паперових грошей;
    V збереженням у грошовому обігу деяких країн поряд з кредитними грішми і
      паперових грошей у вигляді казначейських квитків;
    V випуском банкнот  у  обіг  для  кредитування  підприємств  і  закладів
      держави, а також під приріст офіційних золотих і валютних резервів;
    V розвитком безготівкового обороту  за  умов  одночасного  скорочення  у
      обігу готівки;
    V  зростанням  масштабів  державного  регулювання  грошового  обігу  для
      подолання  невідповідності  кількості  грошей   об'єктивним   потребам
      економічного обороту та викликаних цим інфляційних тенденцій.
      Оскільки  грошові  системи  –  це  складні  економічні   системи,   що
перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:
1) залежно від  панівних  економічних  відносин  можна  визначити  два  типи
   грошових систем:
     a)  ринкового  типу,  який  характеризується  вільним  функціонуванням
        грошей, грошово  –  кредитним  регулюванням  на  рівні  банківської
        системи, використання  переважно  економічних  важелів  підтримання
        стабільності грошового обігу тощо;
     b) неринкова грошова система, якій властиві адміністративно – командні
        методи і важелі управлінням виробництвом  та  обміном,  а  панівним
        було регулювання виробництва і обміну для  зближення  і  витіснення
        Товар – Гроші – Виробництво і грошового обігу;
2) залежно від рівня входження національної економіки  у  світовій  ринок  і
   глибини міжнародного поділу праці виділяють:
     a) грошові системи відкритого типу – відсутні оближення  у  формуванні
        валютних курсів та обмінних операцій, вільне  переміщення  грошових
        ресурсів до  країни  та  за  її  межі,  в  обігу  перебуває  вільно
        конвертована валюта, діють інші  важелі  підтримання  національного
        грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського  і
        грошового обігу;
     b)  грошові  системи  закритого  типу.   В   них   переважно   панують
        адміністративно   –   командні   важелі    управління    суспільним
        виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової
        одиниці на іноземні валюти, діють  численні  обмеження  у  валютних
        операціях тощо.
3) залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем:
     a) якщо роль загального еквіваленту виконують  благородні  метали,  то
        такі  системи  грошового  обігу   називають   грошовими   системами
        металевого обігу. У них грошовий товар  безпосередньо  перебуває  в
        обігу  і  виконує  всі  функції  грошей,   а   кредитні   гроші   є
        безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші;
     b) система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні  метали
        з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.
      Історія  людства  знає  три  типи  грошових   систем   –   біметалізм,
монометалізм і систему нерозмінних кредитних грошей.
      Біметалева система грошового обігу  діє  тоді,  коли  роль  загального
еквіваленту закріплена за двома шляхетними металами (переважно за золотом  і
сріблом), передбачаюється вільне карбування монет з обох  металів  та  їхній
необмежений  обіг.  В  цих  умовах  на  ринку  складалася  ціна  товару,  що
виражалася у золоті й сріблі. Система біметалевого грошового обігу  діяла  у
XVI – XVIII ст.ст., а ряд країн Західної Європи її скасували лише у XIX ст.
      За паралельного біметалевого обігу  грошей  між  золотими  і  срібними
монетами стихійно (автоматично) складається вагове і цінове  співвідношення,
яке держава законодавчо закріплювала і надавала золотим та  срібним  монетам
функцію законного платіжного засобу.
      Але біметалізм: а) не відповідав  потребам  розвитку  капіталізму;  б)
використання у функції  міри  вартості  одночасно  двох  металів  суперечило
природі даної функції грошей, коли  загальною  мірою  вартості  слугує  лише
один товар;  в)встановлювані  державою  тверді  вартісні  співвідношення  не
відповідали реальній ринковій вартості  золота  і  срібла,  що  не  лише  не
сприяло точності виміру вартості товарів, а й не забезпечувало  стабільності
грошового обігу. Більше того, здешевлення видобування  срібла  у  кінці  XIX
ст. призвело до його знецінення відносно до золота, витиснення останнього  з
каналів грошового обігу і зумовило значні коливання цін на товари.  В  цьому
виявилась дія закону Коперніка – Грешема, за яким “погані  гроші  витискають
з обігу більш вартісні”.
      Оскільки  біметалізм  породжував  нестабільність  грошової  системи  і
труднощі при визначенні вартісного співвідношення між золотом і  сріблом,  а
розвиток  індустріалізації   потребував   стабільних   грошей   як   єдиного
загального еквіваленту, у II пол. XIX ст. у більшості країн  світу  склалася
монометалева грошова система.
      Монометалізм – грошова система, у якій один метал (золото або  срібло)
слугує загальним еквівалентом і  основою  грошового  обігу,  а  функціонуючі
монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали.
      Система золотого монометалізму пройшла ряд еволюційних етапів.
      На стадії золотомонетного обігу (середина XIX ст.  –  1914  р.)  в  її
основі  знаходились  золоті  монети.  При   цьому   банкноти   безперешкодно
обмінювались на золото. Ця система не знала ні нестачі, ні надлишку  грошей,
але вона – найдорожча грошова система, до того ж малорухома і негнучка.
      Золотомонетний стандарт найкраще відповідав  потребам  індустріального
суспільства  доби  вільної   конкуренції,   сприяв   розвитку   виробництва,
вдосконаленню  кредитної  системи,  поширенню  світової  торгівлі  і  вивозу
капіталу. Основними характерними рисами золотомонетного стандарту були  такі
його переваги:
     1. у  золотомонетній  грошовій  системі  золото  виконує  всі  функції
        грошей, а у внутрішньому  грошовому  обігу  перебувають  повноцінні
        золоті монети;
     2. дозволено вільне карбування золотих монет  приватними  особами  (як
        правило на монетному дворі);
     3. дозволявся вільний вивіз та ввезення  золота,  іноземної  валюти  і
        функціонування вільних ринків золота;
     4. неповноцінні грошові знаки (банкноти, металева розмінна  монета)  в
        процесі обігу вільно  і  необмежено  розмінювалися  на  золото,  що
        забезпечувало рівновагу між грошовою і товарною масами.
      Таке  функціонування  золотомонетного  стандарту  вимагало   наявності
достатніх золотих запасів у  центральних  емісійних  банках,  які  одночасно
були резервом внутрішнього монетного обігу, що  забезпечував  вільний  обмін
банкнот на золото, та резервом світових грошей.  Проте  зростання  бюджетних
дефіцитів і збільшення емісії  паперових  грошей  в  обігу  привели  в  роки
Першої світової війни до значного перевищення грошово  –  паперової  маси  в
обігу  над  обсягами  золотих  запасів  емісійних  банків.  Це  привело   до
припинення вільного обміну паперових грошей на золоті  монети  і  ліквідації
золотомонетного стандарту в країнах –  учасниках  війни.  Під  час  грошових
реформ 1934  –  1929  рр.  Були  зроблені  спроби  відновити  золотомонетний
стандарт,  але  вже  у  двох   обмежених   формах   –   золотозливкового   і
золотодевізного  стандартів.
      Золотозливковий  стандарт  –  це  система,  за  якої   золоті   монети
вилучаються з обігу і переплавляються в зливки золота, а  обмін  банкнот  на
золото відбувається шляхом продажу золотих зливків по  фіксованій  державній
ціні, яка відповідає встановленому золотому вмісту паперових грошей.
      З  1944  р.  відбувається  перехід  до  нової   грошової   системи   –
золотодевізного стандарту (Бреттон – Вудська грошова  система  –  за  назвою
американського містечка Бреттон – Вудс, де була укладена угода  про  перехід
на  нову  грошову  систему).  За  цієї  системи  грошові  знаки  взагалі  не
обмінювались  на  золото  (центральні  банки  обмінювали  на   золото   свою
національну валюту, що нагромадилась в інших  країнах),  а  фіксований  курс
національної валюти (її купівельна  сила)  підтримувався  шляхом  купівлі  –
продажу іноземної валюти (девіз) на фондових біржах.
      На зміну системі золотого монометалізму  у  70  –  х  роках  приходить
система нерозмінних  кредитних  грошей  (  Ямайська  грошова  система),  яка
характеризується наступними рисами:
    V остаточна демонетизація золота;
    V відмінна золотого вмісту кредитних грошей (банкнот);
    V панування символічних (готівкових і безготівкових) грошей;
    V посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва
      і держави;
    V державне регулювання грошового обігу.
      Сучасний грошовий обіг утворюється  сукупністю  грошових  засобів,  що
виступають  у  двох  формах:  готівка  (банкноти  і   розмінна   монета)   і
безготівкові гроші (чекові рахунки, “електронні  гроші”,  кредитні  картки).
За обсягом в ринковій економіці готівка нині  значно  уступає  безготівковим
грошам; банкноти і розмінна монета сьогодні складають тільки 10 –  20%  усіх
грошових засобів.
      В різних країнах існують  грошові  системи  з  твердим  забезпеченням
 грошей  і  вільного  грошового  обігу.  Таке   розмежування   пов’язане   з
 регулюванням  дефіциту  грошової  маси  в  обігу.  В  системах  з   твердим
 забезпеченням  існують  норми  покриття  (забезпечення)  грошей   іноземною
 валютою та золотом. При цьому існує небезпека появи нестачі грошей в  обігу
 (дефляції), якщо грошові ресурси не можуть зростати  через  нестачу  запасу
 іноземних девіз в центральному банку. За вільного грошового обігу завжди  є
 ймовірність надмірного зростання кількості  грошей  в  обігу,  що  веде  до
 інфляції, адже не  існує  законодавчих  норм  про  покриття  (забезпечення)
 грошей, що знаходяться в обігу.
      Отже, в різних  системах  грошового  обігу  існувало,  змінюючи  один
 одного, кілька типів загального грошового  еквівалента:  товарний  (товарні
 гроші), ваговий (металеві гроші),  карбований  (монетні  гроші),  емісійний
 (символічні  гроші),  депозитно   –   електронний   (банківські   депозити,
 “електронні гроші”, кредитні картки).
      В процесі зміни  типів  грошових  систем  золото  втратило  більшість
 грошових  функцій,  воно  демонетизувалось.  За  приблизними  оцінками,   у
 стародавні і середні віки (до 1600 р.) на різні виплати було видобуто  13,3
 тис. т золота, а з 1600 по 1990 роки – ще 106,2 тис. т .  Сьогодні  близько
 третини всього золота (38 –  39  тис.т)  зосереджено  в  державних  запасах
 різних країн, приблизно  чверть  (28  –  30  тис.т)  –  тезаврована,  тобто
 накопичена приватними особами, більше третини (40- 42 тис. т) – використано
 в ювелірних, зубопротезних і промислово – технічних виробах, певна  частина
 (9 – 13 тис.  т)  знаходиться  у  похованнях,  гробницях,  скарбах,  руїнах
 стародавніх міст, в затонулих кораблях на дні морів і океанів.
      Водночас, в сучасній економіці здійснює обіг  велика  різноманітність
 грошових засобів, що породжує проблему виміру грошової маси.
      (
( Демківський А.В. “Гроші та грошовий обіг”: навчально – методичний
посібник, - Київ: “ГРОТ”, 1999р. – Стор. 51 – 63
 *Ковальчук В. “Основи економічної теорії” короткий курс, - Тернопіль,
1999р. – Стор. 38 – 39
 *ЛагутінВ.Д. “Гроші та грошовий обіг”: навчальний посібник – 3-є видання,
- Київ: Товариство “Знання”, 2001р. – Стор. 25 - 27



-----------------------

                               Ринок продуктів



                               Ринок ресурсів



                                  Населення



                                Підприємства



                                    Банки