Заходи Держави щодо залучення іноземного капіталу


           Київський Державний Торговельно-Економічний Университет



                              Доповідь на тему:



            "Заходи держави, щодо залучення іноземного капіталу"



                                                   Студентки 2 курсу 1 групи



                                  Київ 1999
ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ІНВЕСТИЦІЙ, КЛАСИФІКАЦІЯ
   Економічна діяльність окремих господарюючих суб'єктів та країни в  цілому
значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій.
   Термін "інвестиції" означає вкладення коштів. У більш  широкій  трактовці
інвестиції  являють  собою  вкладення  капіталу  з  метою  подальшого   його
збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.

  За фінансовим визначенням, ІНВЕСТИЦІЇ - це всі види активів (коштів),  що
вкладаються в господарчу діяльність з  метою  отримання  доходу.  Економічне
визначення інвестицій можна сформулювати таким чином:
інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та  технічне
переозброєння  основного  капіталу,  а  також  на  пов'язані  з  цим   зміни
оборотного  капіталу,  оскільки   зміни   у   товарно-матеріальних   запасах
здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.
   Інвестиції в об'єкти підприємницької  діяльності  здійснюються  в  різних
формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції  класифікуються  за
різними ознаками.
   1. За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

  Під РЕАЛЬНИМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи  -
як матеріальні, так і нематеріальні (Іноді вкладення коштів у  нематеріальні
активи,  пов'язані  з  науково-технічним  прогресом,   характеризуються   як
інноваційні Інвестиції).

  Під ФІНАНСОВИМИ Інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові
активи, серед яких найбільш значущу  частку  посідають  вкладення  коштів  у
цінні папери.

   2. За характером участі  в  інвестуванні  виділяються  прямі  та  непрямі
інвестиції.

  Під  ПРЯМИМИ  інвестиціями  розуміється  безпосереднє  вкладення   коштів
Інвестором в об'єкти Інвестування.

  Під  НЕПРЯМИМИ  Інвестиціями  розуміється  інвестування,   опосередковане
іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

   3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та  довгострокові
інвестиції.

  Під КОРОТКОСТРОКОВИМИ інвестиціями розуміють звичайно вкладення  капіталу
на період, не більше одного року.

  Під ДОВГОСТРОКОВИМИ інвестиціями розуміють вкладення капіталу  на  період
більше одного року.
   У  практиці  великих  інвестиційних  компаній  довгострокові  інвестиції
деталізуються таким чином:
а) до 2 років;б) від 2 до 3 років;в) від 3 до 5 років;г) понад 5 років.
   4. За  формами  власності  інвесторів  розрізняють  інвестиції  приватні
(акціонерні), державні, іноземні та спільні.
   5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни  та  за
кордоном.

Під  ВНУТРІШНІМИ  інвестиціями  розуміють   вкладення   коштів   у   об'єкти
інвестування, розміщені в межах даної країни.
  Під інвестиціями ЗА КОРДОНОМ  (іноземні  Інвестиції)  розуміють  вкладення
коштів у об'єкти Інвестування, розміщені за межами даної країни.

   Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення капіталу в
підприємства різних галузей  народного  господарства,  в  інфраструктуру,  в
соціальні  програми,  в   охорону   навколишнього   середовища.   Інвестиції
виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються  в
об'єкти  підприємницької  та  інших  видів  діяльності,  у  результаті  якої
формується прибуток  (доход)  або  досягається  соціальний  ефект.  Державні
інвестиції можуть здійснюватись і з метою  регулювання  розвитку  економіки.
Основними цінностями інвестицій є:
•  рухоме  та  нерухоме  майно  (будівлі,  споруди,   обладнання   та   інші
матеріальні цінності);
• кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;
• майнові права,  похідні  від  авторського  права  -  ліцензії,  "ноу-хау",
досвід та інші інтелектуальні цінності;
•право користування землею та іншими  природними  ресурсами,  а  також  інші
майнові права.
   Головним об'єктом вивчення виступали капітальні вкладення як процес руху
вартості, авансованої  у  розширене  відтворення  основних  фондів.  Основна
увага  приділялась  вивченню  структури  джерел   фінансування   капітальних
вкладень, договірним стосункам замовників та  підрядників,  ролі  банків  як
установ, що здійснюють фінансування та  кредитування  капітальних  вкладень.
За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою  частиною
інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій.
Головними етапами інвестування є:
• перетворення ресурсів  у  капітальні  вкладення  (витрати),  тобто  процес
спрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності  (власне
інвестування);
•  перетворення  вкладених  коштів  у  приріст  капітальної   вартості,   що
характеризує кінцеве перетворення інвестицій та  отримання  нової  споживчої
вартості;
• приріст капітальних вартостей  у  формі  доходу  або  соціального  ефекту,
тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.
   Початковий   та   кінцевий   ланцюжки   замикаються,   утворюючи    новий
взаємозв'язок: прибуток - ресурси, тобто процес нагромадження  повторюється.

 ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ, МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
    Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій  юридичних
осіб, держави  та  громадян  щодо  реалізації  інвестицій.  Нинішня  правова
система України складається з більше ніж 100 законів  та  інших  нормативних
актів, що регулюють інвестиційну діяльність.
    Серед них слід насамперед відзначити  Закон  України  "Про  інвестиційну
діяльність", Закон України "Про іноземні  інвестиції",  Закон  України  "Про
державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон  України
"Про  цінні  папери  та  фондову  біржу",  які  створюють   правову   основу
інвестиційної діяльності.
    Законодавство  визначає,  що  всі  суб'єкти   інвестиційної   діяльності
незалежно від форм власності та господарювання
мають  рівні  права  в  частині  здійснення  цієї   діяльності;   самостійно
визначають цілі, напрямки, види  та  обсяги  інвестицій;  залучають  для  їх
реалізації  на   договірній   основі   будь-яких   учасників   інвестиційної
діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:
• новоутворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а  також  обігові
кошти в усіх галузях народного господарства;
• цінні папери (акції, облігації та ін.);
• цільові грошові внески;
• науково-технічна продукція та інші об'єкти  власності;  майнові  права  та
права на інтелектуальну власність.
   Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона  не
суперечить   законодавству   України.   Іноземні   інвестори   мають   право
здійснювати інвестування на території України шляхом:
• пайової участі  спільно  з  юридичними  та  фізичними  особами  України  у
створенні підприємств;
• створення підприємств,  цілком  належних  іноземним  інвесторам,  а  також
філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;
• придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій  та  інших
цінних паперів, а також іншого майна, яке  за  законодавством  України  може
належати іноземним інвесторам;
• придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;
• надання позик, кредитів, майна та майнових прав.
Суб'єктами інвестиційної діяльності є:
• інвестори (замовники);
• виконавці робіт (підрядники);
• користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;
• постачальники  товарно-матеріальних  цінностей,  обладнання  та  проектної
продукції;
•юридичні  особи  (банківські,  страхові   та   посередницькі   організації,
інвестиційні фонди та компанії та ін.);
• громадяни України;
•іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.
   Інвесторові  надане  право  володіти,  користуватись  та  розпоряджатись
об'єктами  та  результатами   інвестиційної   діяльності,   у   тому   числі
здійснювати торговельні операції та реінвестування. Інвестор  може  придбати
необхідне  йому  майно  за  цінами  та  на  умовах,   що   визначаються   за
домовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі  угоди  не
суперечать  законодавству  України.  Інвестор  може   передати   за   угодою
(контрактом)  свої  права  щодо  інвестицій,  їх  результатів  юридичним  та
фізичним особам, державним та муніципальним органам.
Учасники  інвестиційної  діяльності  повинні  мати  у  своєму  розпорядженні
ліцензію або сертифікат на право її здійснення.
   Інвестиційна   діяльність    є    найважливішою    складовою    частиною
підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.

  Основною  метою  інвестиційної   діяльності   є   забезпечення   найбільш
ефективних  шляхів  реалізації  інвестиційної  стратегії  компанії  (фірми),
підприємства на окремих етапах їх розвитку.
    У  процесі  реалізації  цієї  основної  мети   інвестиційна   діяльність
спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:
   1. Визначення шляхів  прискорення  реалізації  інвестиційних  програм  та
проектів.  Вирішальна  роль  у  реалізації   інвестицій   належить   галузям
інвестиційного комплексу, передусім  будівництву.  Тому  основним  завданням
інвестиційної  діяльності  є  визначення  шляхів   розвитку   цих   галузей.
Розвинений  інвестиційний  комплекс  дозволяє  забезпечувати  стійкі   темпи
зростання народного  господарства,  запроваджувати  найновітніші  досягнення
технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.
   2.  Забезпечення  високих  темпів  економічного  розвитку   підприємства.
Стратегія  розвитку  будь-якого  підприємства  від  моменту   їх   створення
передбачає постійне  економічне  зростання  за  рахунок  збільшення  обсягів
результатів підприємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної  та
регіональної  диверсифікації  цієї  діяльності.  Це   економічне   зростання
забезпечується насамперед за рахунок  інвестиційної  діяльності,  у  процесі
якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі підприємства.
   3.  Забезпечення  максимізації  доходів  від  інвестиційної   діяльності,
Прибуток  є  основним  показником,  що  характеризує  результати  не  тільки
інвестиційної, але й усієї підприємницької діяльності підприємства.
   4.  Забезпечення  мінімізації  інвестиційних  ризиків.  Сучасне   ринкове
середовище немислиме без ризику. За  певних  несприятливих  умов  ці  ризики
можуть викликати  втрату  не  тільки  прибутку  та  додаткового  доходу  від
інвестицій, але й частини інвестованого капіталу.  Ці  обставини  зумовлюють
необхідність пошуку  шляхів  та  способів  зниження  ризику  при  реалізації
інвестиційних проектів.
   5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства  у
процесі здійснення інвестиційної діяльності.
    Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності  тісно  взаємопов'язані
та взаємозумовлені.Забезпечення високих темпів  розвитку  підприємства  може
бути досягнуте за рахунок добору високоприбуткових  інвестиційних  проектів,
та за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених  на
тому чи іншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізація прибутку.
    Мінімізація  інвестиційних  ризиків  є  одночасно  найважливішою  умовою
забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності  компанії  у  процесі
здійснення інвестиційної діяльності.

Виходячи  з  цього,  серед  розглянутих  завдань  інвестиційної   діяльності
пріоритетною  є  не  максимізація  доходу   (прибутку)   від   інвестиційної
діяльності, а забезпечення високих  темпів  економічного  розвитку  компаній
(фірм) та підприємств при достатній їхній фінансовій стійкості.

 Створення сприятливого інвестиційного клімату

   Інвестиційний  клімат  держави  —  це  сукупність  політичних,  правових,
економічних та соціальних умов, що забезпечують  та  сприяють  інвестиційній
діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий  інвестиційний
клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків.
   Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні
можливості  впродовж  всього  періоду  трансформації  економіки,  українська
держава  намагається  створити  сприятливі  рамкові   умови   для   розвитку
інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління  інвестиціями  на  базі
ринкових   відносин.   Формується   багатосекторна   система    капітального
будівництва.   Ліквідовані   будівельні   міністерства.   Розукрупнені    та
приватизуються будівельні організації. У макроекономічній  політиці  наголос
робиться  на  створенні  передумов  зростання   інвестицій   —   послаблення
інфляції, забезпечення оптимальних процентів за  депозитами  і  вкладеннями,
зниження відсоткових  ставок  за  кредитами,  скорочення  заборгованості  та
зростання споживчого попиту населення.
|Е|Рівень розвитку|Стан та структура виробництва                     |
|-|продуктивних   |                                                  |
|<|сил та стан    |                                                  |
| |інвестиційного |                                                  |
|^|ринку          |                                                  |
| |               |                                                  |
|§|               |                                                  |
| |               |                                                  |
|К|               |                                                  |
|5|               |                                                  |
| |               |                                                  |
|Д|               |                                                  |
| |               |                                                  |
|к|               |                                                  |
|3|               |                                                  |
| |               |                                                  |
|5|               |                                                  |
|Ь|               |                                                  |
| |               |                                                  |
|й|               |                                                  |
| |               |                                                  |
|М|               |                                                  |
|Р|               |                                                  |
|З|               |                                                  |
| |               |                                                  |
|Я|               |                                                  |
| |               |Рівень розвитку робочої сили                      |
| |               |Стан ринку інвестицій і інвестиційних товарів,    |
| |               |фондового ринку                                   |
| |Політична воля |Створення відповідної законодавчої і нормативної  |
| |влади та       |бази                                              |
| |правове поле   |                                                  |
| |держави        |                                                  |
| |               |Досягнення стабільності національної грошової     |
| |               |одиниці. Валютне регулювання                      |
| |               |Забезпечення привабливості об'єктів інвестування  |
| |Стан           |Інвестиційна діяльність банків, її рівень         |
| |фінансово-креди|                                                  |
| |тної системи та|                                                  |
| |діяльність     |                                                  |
| |фінансових     |                                                  |
| |посередників   |                                                  |
| |               |Рівень розвитку та функціювання парабан-ківської  |
| |               |системи                                           |
| |               |Інвестиційна політика Національного банку         |
| |Статус         |Режим іноземного інвестування                     |
| |іноземного     |                                                  |
| |інвестора      |                                                  |
| |               |Діяльність міжнародних фінансово-кредитних        |
| |               |інституцій                                        |
| |               |Наявність вільних економічних та офшорних зон     |
| |Інвестиційна   |Відносини власності в державі                     |
| |активність     |                                                  |
| |населення      |                                                  |
| |               |Стан ринку нерухомості                            |
| |               |Виконання державної програми приватизації         |

Чинники, що формують інвестиційний клімат держави
   До  чинників,  що  забезпечують  подолання  або  зниження   ризиків   для
інвесторів в Україні, належать:
1) рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;
2) правове поле держави (законодавча база);
3) політична воля усіх гілок влади;
4) стан фінансово-кредитної системи;
5) статус іноземного інвестора;
6) інвестиційна активність населення.
   За  умов  економічної  кризи  важливе  значення  має  державна  підтримка
реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних зиробництв, а  також
впровадження економічних регуляторів активізації  внутрішньої  інвестиційної
активності.
   Рівень розвитку продуктивних сил держави — один з найважливіших чинників,
що впливає на покращення інвестиційного клімату.  Оскільки  основні  джерела
інвестицій формуються у виробництві, то велике значення  має  зростання  ВВП
та національного доходу, що спрямовуються  на  нагромадження.  На  жаль,  до
1997 р. ми маємо  стійке  падіння  цих  показників.  Ретроспективна  картина
погіршується тим, що наша методика визначення ВВП суттєво відрізняється  від
світової, на що вказує  шерег  вітчизняних  і  зарубіжних  вчених.  Розподіл
національного доходу на фонди споживання  і  нагромадження  та  фінансування
обігових -коштів і основних фондів дає певну помилку  у  визначенні  розміру
ресурсів для інвестування, але не такою мірою. Зрозуміло, що в останні  роки
структура   національного   доходу   змінювалась   не   на   користь   фонду
нагромадження і, перш за все, через інфляцію та стагнацію виробництва.
   Згідно з офіційними даними  національні  нагромадження  в  1990—1995  рр.
коливались на прийнятному рівні від 26 до ЗО %, а інвестиції  з  врахуванням
структурних зрушень в запасах — від 26 до 34  %.  Але  ці  нагромадження  та
інвестиції  фактично  не  були  профінансовані  в  1992—1995  рр.,  а  через
інфляційні процеси були спожиті.
   В 1996—1997 рр. через  подолання  інфляції  картина  різко  змінилась  і
національні нагромадження та інвестиції  в  структурі  ВВП  і  національного
доходу набули реального характеру. В 1997 р. за даними Держкомстату  освоєно
10,42  млрд  грн.  капітальних  вкладень,  що  становить  понад  10  %  ВВП.
Основними джерелами фінансування були: кошти підприємств і кредити банків  —
74 % від обсягу; держбюджету - 8 %; місцевих бюджетів — 5 % .
   В серпні 1997 р. оприлюднений прогноз КМУ на 1998 р. і на період до  2001
р.



|                                 |1997 |1998 |1999 |2000   |2001  |
|Номінальний ВВП, млрд. грн.      |91,3 |101,4|111,6|123    |135,9 |
|Реальний ВВП, в % до попереднього|96,6 |100,5|102  |104    |106   |
|року                             |     |     |     |       |      |
|Індекс споживчих цін (% до       |117,5|111,1|108,2|106,1  |104,4 |
|попереднього року)               |     |     |     |       |      |
|Індекс оптових цін у             |109  |108,7|107,1|105,5  |103,7 |
|промисловості (% до попереднього |     |     |     |       |      |
|року)                            |     |     |     |       |      |
|Приріст грошової бази за рік, у %|43   |30   |16-24|12-19  |11-15 |
|Приріст грошової маси за рік, у %|39   |31   |21-33|16-27  |13-23 |
|Обсяг промислової продукції (у % |97   |100,9|101,8|102,3  |103,2 |
|до попереднього року)            |     |     |     |       |      |
|Валовий випуск продукції         |97,8 |102  |104,2|104,5  |105,2 |
|сільського господарства (у % до  |     |     |     |       |      |
|попереднього року)               |     |     |     |       |      |
|Середньомісячна заробітна плата, |159,9|176,3|189,7|201,3  |211,3 |
|грн.                             |     |     |     |       |      |
|Рівень безробіття, %             |2,4  |4,3  |5    |5,8    |6,3   |
|Зовнішньоторговельний оборот, $  |37102|37890|38430|38850  |ЗУІ/0 |
|млн                              |     |     |     |       |      |
|Сальдо торгового балансу, $ млн  |-1550|-1410|-1390|-1250  |-1130 |



Важливим чинником, що впливає на інвестиційний  клімат,  є  рівень  розвитку
інвестиційної  сфери,  особливо  активних  її  елементів  —  підприємств   і
організацій будівельного комплексу.
   Підприємства мають зношене та  морально  застаріле  обладнання,  але  при
першочерговому їх переозброєнні можуть стати впливовим чинником  активізації
інвестиційних процесів в  Україні.  Приватизація  цієї  сфери  з  залученням
іноземних інвестицій також сприятиме цим процесам.
   Одним  з  найважливіших  чинників  покращення  інвестиційного  клімату  в
Україні є створення  адекватного  ринковій  економіці  правового  поля,  яке
цілком залежить від політичної волі законодавчої та виконавчої гілок  влади.
Так, наприклад, реалізація угоди про вільну  торгівлю  між  Україною  та  РФ
дозволила вести торгівлю з Росією без стягування ПДВ,  що  значно  покращило
інвестиційний клімат.
   Загальне правове  поле  інвестиційної  діяльності  регулюється  законами,
більшість з яких прийняті ще в 1991 р.
   Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність"  визначає  рівність  суб'єктів
цієї діяльності (вітчизняних та іноземних), гарантії прав  власності,  право
представництва,  реєстраційний  порядок  організації  діяльності.  В  законі
передбачені податкові, митні норми регулювання, експортно-імпортні квоти.
   Розрахунки  між  суб'єктами  інвестиційної  діяльності   (резидентами   і
нерезидентами)  здійснюються  згідно  з  Законом  "Про  порядок   здійснення
розрахунків в іноземній валюті" .
   В Законі "Про інвестиційну діяльність" зафіксовані державні гарантії прав
інвестора. Передусім передбачено  стабільність  умов  діяльності  інвесторів
внаслідок зміни законодавства впродовж 10 років, відшкодування  збитків,  що
спричинили інвестору державні органи та  ін.  Закон  України  "Про  іноземні
інвестиції" (березень  1992  р.,  його  дію  припинено  19.03.1996  р.)  був
визнаний одним з найкращих  у  країнах  колишнього  Радянського  Союзу  щодо
заохочення прямих іноземних інвестицій. Він надавав значні  гарантії,  права
та пільги іноземним інвесторам.
   Розпорядженням Президента України 20.05.97 р. створено Палату  незалежних
експертів з питань іноземних інвестицій. Затверджено  перелік  суперечок,  з
якими інвестори можуть звертатись  до  Палати,  в  тому  числі  про  нечесну
конкуренцію,   одностороннє    невиконання    домовленостей,    розголошення
конфіденційної інформації тощо.
Сьогодні статус іноземного інвестора в  Україні  визначається  Законом  "Про
режим іноземного  інвестування",  який  був  прийнятий  в  березні  1996  р.
Останні пільги іноземним інвесторам скасовані новою  редакцією  законів  про
ПДВ та  оподаткування  прибутку,  що  передбачають  оподаткування  іноземних
інвестицій на загальних засадах.
      Закон "Про банки і банківську діяльність"  визначає  дозволені  банкам
види операцій, пов'язаних з інвестиційною діяльністю: фінансування  реальних
інвестицій за дорученням  їх  власників  або  розпорядників,  випуск  цінних
паперів,  їх  придбання  та  продаж;  лізингові,  факторингові  та   довірчі
операції. Законом забороняється діяльність банку як інвестора  в  виробничій
сфері, в законопроекті нової редакції цього  закону  передбачаються  суттєві
зміни щодо активізації інвестиційної діяльності банків.
   Важливе значення  має  Указ  Президента  "Про  заходи  щодо  реформування
інвестиційної політики в Україні", в  якому  надавались  доручення  КМ  щодо
впровадження  в  практику  нового  порядку  визначення   амортизації,   норм
амортизаційних  відрахувань,  віднесення   амортизаційних   відрахувань   на
витрати виробництва (обігу), використання прискореної  амортизації  основних
фондів.  Указ  Президента  "Про   невідкладні   заходи   щодо   стимулювання
інвестиційної діяльності в Україні" зумовлює:
   — необхідність приватизації об'єктів незавершеного будівництва  одночасно
з приватизацією земельних ділянок;
   —  спрощення  системи  отримання   дозволів   на   проведення   проектно-
розвідувальних робіт;
   — звільнення компаній, що споруджують об'єкти  за  рахунок  бюджету,  від
сплати земельного податку.
   Постанова  передбачає розробку проектів таких законів:
   — про звільнення експортерів від сплати податку на  прибуток  на  приріст
обсягів експорту;
   — про спрощення оподаткування малого підприємництва;
   — про дозвіл підприємству відкривати більше одного банківського рахунку;
   — про скасування  обмеження  для  інвестфондів  та  інвестком-паній  щодо
володіння майном підприємств;
   — про амністію нелегально вивезених з України капіталів;
   —  про  збільшення  ліміту  участі  іноземного  капіталу  в   українській
банківській системі
Певну  роль  в  покращенні   інвестиційного   клімату   та   в   активізації
інвестиційного  процесу  повинні  відіграти  законодавчі  акти,  що   будуть
розглянуті парламентом в 1998 р., якщо положення, що в них пропонуються,  не
будуть  вилучені  і  якщо  будуть  враховані  прогресивні  пропозиції.   Це,
зокрема, такі законопроекти:
   — "Про промислово-торговельну палату України". Мета палати —  забезпечити
представництво і  захист  інтересів  підприємців  У  відносинах  з  державою
міжнародними та неурядовими організаціями. Ця палата  повинна  затверджувати
сертифікати   товарів,   підтверджувати   форс-мажорні   обставини,    вести
недержавний реєстр українських підприємств з надійним фінансовим станом;
    . "Про націоналізацію майна в Україні", де повинна  передбачатись  повна
      компенсація вартості втраченого майна та упущеної інвесторами вигоди;
   — законодавство з валютного регулювання повинно передбачити реєстраційний
характер одержання кредитів резидентами та звільнення від податків  Грантів,
що надходять з-за кордону;
   — "Про оцінку майна, майнових прав і про професійну оціночну діяльність в
Україні". Цей законопроект повинен визначати  вимоги  до  оцінювачів  майна,
затверджувати  прогресивну  методику  його  оцінки  та   порядок   державної
реєстрації фірм-оцінювачів;
   — "Про управління державним майном", де  повинна  бути  створена  система
регулювання казенних підприємств, тобто зі  100  %  державною  власністю,  і
корпоратизованих підприємств, передбачатись створення окремого органу,  який
буде управляти державними активами;
   — "Про електронний обіг цінних паперів і систему депозитарію України", де
повинен бути  передбачений  загальний  облік  всіх  акцій,  що  унеможливить
створення "пірамід" у фінансових структурах.
   Для покращення інвестиційного клімату в Україні конче необхідно  прийняти
цілу низку законодавчих актів:
   — закони "Про Державний банк реконструкції та розвитку", "Про іпотеку  та
іпотечні банки", "Про інвестиційні банки";
   — закони  про  страхування  цінних  паперів,  депозитів  юридичних  осіб,
внесків фізичних осіб, інвестиційних житлових кредитів тощо.
   Важливе  значення  мають  також  заходи  щодо  державної   підтримки   та
стимулювання інвестиційної діяльності, що передбачаються урядом на 1998 р.
   Важливу роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату  в  Україні
відіграють фондовий ринок, фінансово-кредитна система, залучення  іноземного
капіталу,   інвестиційна   активність   населення,    структурно-інноваційна
перебудова економіки та інші  чинники,  що  будуть  розглянуті  в  наступних
підрозділах.
Залучення іноземного капіталу
   Існує  багато  шляхів  залучення  іноземного  капіталу  для  інвестування
економіки країни. Найважливіші з них:
   — прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним  капіталом,  в
тому числі спільних підприємств;
   —  портфельні  інвестиції   шляхом   продажу   іноземним   резидентам   і
нерезидентам цінних паперів;
   — кредити, позики та Гранти  міжнародних  фінансових  інституцій,  країн,
державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо.
   Державна  політика  щодо  залучення  іноземного   капіталу   здійснюється
Кабінетом Міністрів України спільно з  НБУ  і  регулюється  Верховною  Радою
України. Неабияку роль в цьому процесі  відіграє  Адміністрація  Президента.
Указами Президента України створена певна  кількість  державних  інституцій,
що безпосередньо займаються залученням іноземних інвестицій в Україну:
   — Українська державна кредитно-інвестиційна компанія;
   — Національне агентство України по реконструкції і розвитку;
   — Державний інвестиційно-кліринговий комітет;
   — Палата незалежних експертів з питань інвестицій;
   — Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україну;
   — Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів;
   — Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва.
в липні 1996  р.  Указом  Президента  було  створено  Національне  агентство
України по реконструкції і розвитку, завданням якого є участь  в  формуванні
державної політики при взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями  і
закладами  для  залучення  кредитів,  грантів,  міжнародної  гуманітарної  і
технічної  допомоги,  іноземних  інвестицій.   Згідно   з   Положенням   про
Агентство, воно має статус міністерства і повинно  здійснювати  контроль  за
ефективністю використання коштів, що надходять з-за кордону.
   Державний інвестиційно-кліринговий комітет та Координаційна рада з питань
інвестиційно-клірингового співробітництва розглядають питання,  пов'язані  з
залученням  фінансових  і  інвестиційних  ресурсів  в  рамках  інвестиційно-
клірингових відносин.
   Палата незалежних експертів  з  питань  іноземних  інвестицій  функціонує
згідно з Положенням і є постійно діючим консультативнодорадчим  органом  при
Президентові України, метою якого є запобігання  конфліктів  між  іноземними
інвесторами і органами виконавчої влади.
   Консультативна  рада  з  питань   іноземних   інвестицій   створена   при
Президентові для розробки і реалізації державної  політики  по  залученню  і
використанню іноземних інвестицій.
   Рішення про надання державних гарантій при залученні  іноземних  кредитів
приймає валютно-кредитна Рада Кабінету Міністрів України.
   Перші спільні підприємства в Україні почали створюватись в  1991  р.  Цей
процес  регулюється  нормативними  актами  різної  юридичної  сили  в   яких
обумовлюється порядок реєстрації іноземних інвестицій, надання  або  відміна
пільг спільним підприємствам, умови розподілу та  реінвестування  прибутків,
їх  оподаткування  тощо.  Загальна  сума  прямих  іноземних  інвестицій,  Що
надійшли в Україну станом на 1.01.1998 р., складає  близько  2,1  млрд  дол.
США. При цьому неможливо визначити, скільки коштів надійшло безпосередньо  у
виробничі фонди, а скільки  —  на  обладнання  офісів  та  на  інші  потреби
підприємств та їх керівників.
   На частку США і Німеччини припадає більше  третини  прямих  інвестицій  в
Україну, приблизно  10  %  сукупного  товарообігу  України  припадає  на  ці
держави.
   Іноземні інвестиції вкладені в 5263 підприємств України, 4117  з  яких  —
спільні. СП володіють двома третинами  загальної  суми  інвестицій.  Основна
форма інвестицій це — рухоме і нерухоме  майно  (65  %),—  близько  20  %  —
безпосередньо — грошові внески.
   Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько  70
нормативними актами різного рівня, якими іноземному інвестору  досить  важко
керуватися в зв'язку з неоднозначністю  положень.  Крім  цього,  до  діючого
Законодавства постійно  вносяться  зміни  і  доповнення,  які  часто  значно
погіршують існуючі положення та умови  діяльності  іноземних  інвесторів.  З
метою усунення цих недолік доцільно було б, з одного боку,  прийняття  нових
законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з  другого  боку  —
усунення протиріч та неоднозначних положень в  уже  діючих  законодавчих  та
нормативних актах.
   Найсприятливішим  для  іноземних  інвесторів  був  Закон   про   іноземні
інвестиції, прийнятий ще в 1992 році.
   В Законі передбачались такі положення:
   — іноземним інвесторам надавались гарантії  непогіршення  їх  фінансового
стану від змін законодавства протягом 10 років;
   — підприємства з іноземними інвестиціями звільнялись від  сплати  податку
на доходи в виробничій сфері протягом 5  років,  в  торгівлі  —  протягом  3
років, в посередницькій діяльності — протягом 2 років;
   — іноземні інвестиції в Україні не підлягали націоналізації;
    — в разі припинення  інвестиційної  діяльності  іноземний  інвестор  мав
право репатріації свого майна та доходів протягом 6 місяців;
   — з  іноземними  інвесторами  могли  укладатися  концесійні  договори  на
розробку корисних копалин строком на 99 років.
   Діяльність  іноземних  інвесторів  на  території  України  тривалий   час
регулювалась Декретом КМУ "Про  режим  іноземного  інвестування  та  Законом
України "Про державну програму заохочення іноземних  інвестицій  в  Україну"
В цих законодавчих актах закріплювались майнові права іноземних  інвесторів,
додатково передбачені Законом "Про  іноземні  інвестиції",  але  відмінялась
більшість пільг.
   Більшість державних гарантій збереглася в діючому Законодавстві, зокрема,
державні гарантії відносно:
   — примусових вилучень, а також незаконних дій  державних  органів  та  їх
посадових осіб;
   — компенсації втрат та відшкодування збитків іноземним інвесторам;
   — повернення своїх інвестицій в разі припинення інвестиційної діяльності;
   — переказу частки прибутку за кордон після сплати податків;
   Ці гарантії закріплені в статті 8 Закону України  "Про  режим  іноземного
інвестування",  вони  захищають  права  власності  іноземного  інвестора  на
протязі 10 років з моменту змін в Законодавстві.
   Новою редакцією статті 7 Закону "Про оподаткування прибутку  підприємств"
встановлюється податок на прибуток підприємств з іноземними інвестиціями  на
загальних засадах.
   Закон «Про внесення змін до Закону України  "Про  оподаткування  прибутку
підприємств"» визначає постійне  представництво  нерезидента  в  Україні  та
порядок оподаткування його прибутку. Згідно із  статтею  13   цього  Закону,
всі  доходи  нерезидентів  джерелом  походження  з  України:  від   головної
діяльності,  портфельних  інвестицій  в  цінні  папери,  в  тому  числі  від
корпоративних прав оподатковуються за ставкою ЗО %.
   -Доходи  від  головної  (господарської)  діяльності  в  разі  репатріації
додатково підлягають оподаткуванню в розмірі 15 %.
   Суми  доходів  нерезидентів,  отриманих  у  вигляді  страхових   внесків,
страхових платежів або  страхових  премій  від  перестрахування  ризиків,  а
також ризиків резидентів за межами України, оподатковуються за ставкою 15  %
у джерела їх виплати за рахунок таких виплат.
   Не підлягають оподаткуванню  доходи,  отримані  нерезидентами  у  вигляді
відсотків  або  доходу  (дисконту)  на  державні   цінні   папери,   продані
(розміщені) нерезидентами за межами території  України  через  уповноважених
агентів-нерезидентів, або  відсотків,  сплачених  нерезидентам  за  отримані
Україною  позики  (кредити   або   державні   зовнішні   запозичення),   які
відображаються у  державному  бюджеті  України  чи  кошторисі  Національного
банку України.
   Що стосується надання  пільг  іноземним  інвесторам  та  іншим  суб'єктам
господарювання,  то,  згідно  з  чинним  законодавством  —  це   прерогатива
Верховної Ради. КМУ має повноваження на  встановлення  номенклатури  товарів
критичного імпорту, ввезення яких на митну  територію  України  звільняється
від ПДВ.
   З 1 липня 1997 р. Верховна Рада України внесенням змін  до  Законів  "Про
оподаткування прибутку підприємств" та "Про режим  іноземного  інвестування"
скасувала пільговий режим оподаткування діяльності підприємств з  іноземними
інвестиціями.
   Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачалося звільнення
від податку на прибуток підприємств, які зареєстровані до 1 січня  1995  р.,
і мають іноземну інвестицію на території України  не  менше  100  тис.  дол.
США. Таких підприємств в Україні приблизно  ЗО  %  (11  тис.)  і  скасування
пільг щодо них має принести бюджетові України в 1997 році 615 млн. грн.
   Законом "Про режим іноземного  інвестування"  підприємства  з  іноземними
інвестиціями  звільнялися  від  обкладання  ввізним  митом  на   майно,   що
ввозилося як внесок у статутний фонд. В 1996 році сума коштів внаслідок  дії
цієї пільги склала 1 млрд. 190 млн. грн.
   На мою  думку,  скасування  пільг  щодо  іноземних  інвесторів  погіршить
інвестиційний  клімат  в  Україні,  тим  паче  що  для  більшості   спільних
підприємств пільгове оподаткування закінчується в поточному (1997)  році.  У
виробничій сфері пільги по податках  на  прибуток  повинні  бути  збережені.
Прибуток СП  повинен  оподатковуватись,  але  за  дещо  меншими  податковими
ставками.
   Всі необхідні позитивні зміни для  іноземних  інвесторів  повинні  знайти
відображення у проекті Закона «Про внесення  змін  до  Закону  України  "Про
режим іноземного інвестування"», що розглядається Верховною Радою в 1998 р.
   Законодавча  база  портфельного  інвестування  шляхом  продажу  іноземним
інвесторам   державних   та   корпоративних   цінних   паперів    більш-менш
відрегульована.
   Фінансові (портфельні) інвестиції  можуть  надходити  в  Україну  шляхом:
придбання іноземним інвестором  державних  (муніципальних)  цінних  паперів;
акцій, облігацій, деревативів акціонерних товариств та  підприємств;  часток
(паїв) підприємств, що приватизуються, за міжнародним конкурсом  або  шляхом
реалізації на аукціоні застави.
   Продажа пакетів  акцій  здійснюється  згідно  з  Положенням  про  порядок
проведення на позабіржовій  торговельній  системі  аукціонів  з  продажу  за
грошові кошти пакетів акцій,  що  належать  державі,  відкритих  акціонерних
товариств.
   Продаж пакетів  акцій  здійснюється  під  час  торгових  сесій  асоціації
"Позабіржова фондова торговельна система (ПФТС)", що згідно з  Законом  "Про
підприємства  в  Україні"  є  об'єднанням  юридичних  осіб,  які  займаються
підприємницькою діяльністю в галузі  торгівлі  цінними  паперами.  Іноземний
інвестор згідно з діючим  законодавством  має  право  на  придбання  пакетів
таких акцій.
   Таким чином, іноземний інвестор формує свій інвестиційний портфель шляхом
залучення  боргових  фінансових  інструментів   і   інструментів   власності
(капіталу): чим більший доход ці інструменти будуть  приносити  інвесторові,
тим довше він буде тримати їх у своєму портфелі.
   Закордонний досвід свідчить, що  інвестиційний  портфель  приносить  його
власнику приблизно  10  %  доходу.  Наприклад,  середній  номінальний  доход
Міжнародної фінансової корпорації від інвестиційного портфеля, терміном  від
шести місяців до одного року склав 9,5 % .
   Іноземні  інституційні  інвестори  представлені  на  українському   ринку
міжнародними  фінансово-кредитними  інституціями,  фондами,   агенціями   та
банками.
   Особливості  надходження   від   цих   інвестицій   —   це   обумов-лення
обов'язковими для  української  сторони  вимогами.  Як  правило,  інвестиції
надаються лише як частка до потрібних для інвестиційного проекту.
   Найвпливовіший міжнародний інституційний інвестор  —  це  Світовий  банк,
створений в 1944  році  з  метою  сприяння  соціально-економічного  розвитку
різних країн світу (членами СБ є близько 160 країн).
   Проектний портфель України у Світовому банку налічує близько ЗО  проектів
на загальну суму понад 3,5 млрд дол. США, що повинні  бути  реалізованими  в
1996-1998 рр. В 1997 р. реалізується  сім  кредитних  угод,  найважливіші  з
яких:
   — проект розвитку підприємств 300 млн дол. США;
   — проект реструктуризації вугільної промисловості 300 млн дол. США;
   — проект реструктуризації сільського господарства 300 млн дол. США;
   — експериментальний проект вугледобувної галузі — 15,8 млн дол. США;
   Крім того, в 1997 р. Світовий банк спільно з Укрексімбан-ком започаткував
проект розвитку експорту приватними підприємствами України. Розмір  кредитів
за рахунок цієї кредитної лінії може бути від 100 тис. дол.  США  до  5  млн
дол. США з терміном до 5 років та з забезпеченням застави не менше  ніж  130
%.
   Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), створений в 1990  р.,
об'єднує  59  країн-акціонерів.  Мета  банку  —  сприяння  розвитку   держав
Центральної та Східної Європи, проведення в них ринкових реформ.
   На початку 1998  р.  банк  має  високий  кредитний  рейтинг,  спроможний
залучати кредитні  ресурси  на  міжнародних  ринках  капіталів  на  вигідних
умовах, в тому числі  і  для  українських  постачальників.  ЄБРР  в  Україні
реалізує проекти як для державних підприємств, так і  з  приватним  сектором
економіки;  зокрема  реалізує  кредитну  лінію  для   розвитку   малого   та
середнього бізнесу обсягом близько 150  млн  дол.  США.  Умови  кредитування
малого та середнього бізнесу такі:
   — розмір кредиту від 50 тис. до 2,5 млн дол. США з  терміном  дії  до  5
років;
   — забезпечення кредиту заставою не менше 125 %;
   — загальна вартість проекту повинна складати від 75 тис. до 4  млн  дол.
США, при цьому власний внесок позичальника  передбачається  не  менше  ЗО  %
вартості проекту, а чисельність працюючих повинна не перевищувати 500 осіб.
   Єропейський інвестиційний банк (ЄІБ) заснований  в  Люксембурзі  в  1959
році  десятьма  країнами  —  членами  Європейської  спільності.  Банк  видає
пільгові кредити на строк 30—40 років в основному  на  розвиток  транспорту,
енергетики, зв'язку, телеко-мунікацій.
   В  окремих  країнах   банк   фінансує   будівництво,   реконструкцію   і
модернізацію  підприємств.  ЄІБ  є  одним   із   головних   спів-засновників
Європейського банку реконструкції та розвитку.
   Сьогодні в Україні діють декілька  міжнародних  фондів,  які  здійснюють
інвестиційну і кредитну підтримку підприємництва в Україні. Основні з них:
   Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних  державах  створений  в
1994 році урядом США з початковим  капіталом  150  млн  дол.  США.  Фонд,  в
основному інвестує  малий  та  середній  бізнес  шляхом  створення  спільних
підприємств або купівлі акцій господарюючих  товариств.  Фонд  реалізував  в
Україні  12  проектів  переважно   в   галузі   агробізнесу,   промисловості
будівельних матеріалів та виробництві  металів.  Фонд  також  надає  кредити
підприємцям від 10 до 100 тис. дол. США,  терміном  від  2  місяців  до  2-х
років.
   Фонд "Україна" заснований в 1992 році в  м.  Бостоні  (США)  з  статутним
капіталом 22,5  млн  дол.  США.  До  початку  1998  р.  Фонд  реалізував  26
інвестиційних проектів на суму 8 млн дол. США на засадах партнерства.
   Німецько-український  фонд  створений  в  1996  р.  урядом  Німеччини   з
статутним фондом 10 млн ^М для сприяння  розвитку  малого  підприємництва  в
межах  програми  трансформ.  Фонд  може  надавати   кредити   трьох   видів:
мікрокредити до 15 тис. ВМ терміном до 1 року; для малого бізнесу —  від  15
до 50 тис. ОМ терміном  до  2-х  років;  кредити  для  спільних  підприємств
розміром до 500 тис. ОМ і терміном також до 2-х років.
   Фонд "Відродження" створено в 1990 р. за підтримкою  відомого  фінансиста
Джорджа Сороса. Фонд започаткував з 1.01.1998 р. Програму  мікрокредитування
та  підтримки  розвитку   кредитних   спілок   в   Україні.   Взагалі   фонд
"Відродження"  фінансує  інтелектуальні  інвестиції  і  до  цього  часу  вже
запровадив в Україні мі-крокредитів та грантів на суму близько 5,5 млн  дол.
США.
   Ще однією організаційною  формою  залучення  іноземних  інвестицій  можна
вважати міжнародні агенції експортного кредиту. В Україні діє  кілька  таких
агенцій. Як приклад можна навести: Агентство США  з  міжнародного  розвитку,
яке має за мету створити можливості для зростання малого бізнесу  в  Україні
за  рахунок   створення   мережі   "бізнес-інкубаторів",   тобто   освітньо-
тренінгових   закладів.   Агентство   також   надає    кредитну    підтримку
інвестиційним  проектам   на   конкурентній   основі   для   високотехнічних
виробництв до 60 тис. дол. США, а також мікрокредити до 5 тис. дол. США.
Агентства експортного кредиту функціюють в рамках Угоди 1971—1978  рр.,  яку
підписало 20 країн, щодо обмеження конкуренції на кредитних  ринках.  Угодою
встановлюються мінімальні процентні ставки за кредитами на строк понад  двох
років. Всі країни-позичальники поділені на три  категорії:  перша  —  найба-
гатші; третя —  найбідніші.  Цікаво,  що  в  1982  р.  Радянський  Союз  був
віднесений до першої категорії,  а  нещодавно  Україна  —  до  третьої.  Для
більшості країн строки повернення кредитів складають 8,5 років, а для  країн
третьої категорії — 10 років.
   На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в  Україні  іноземні  банки
кредитують в основному імпортні операції  клієнтів  і  виробничу  діяльність
деяких підприємств з іноземними інвестиціями.
   Разом з тим інвестиційна діяльність іноземних банків набагато ширша.
Умовно ці послуги і операції можна поділити на кілька груп:
1) операції  на  ринку  торговельних  зобов'язань;  2)  операції  з  цінними
паперами власності та їх похідними, участь в  приватизаційному  процесі;  3)
проектне  фінансування  та  операції  з  малолі-квідними  інвестиціями;   4)
інвестиційні консалтингові послуги.
   1. Операції на ринку боргових зобов'язань — це  обслуговування  кредитних
та облігаційних  позик  та  похідних  від  них  інструментів  (деревативів).
Іноземні банки спроможні в Україні здійснювати як власне, так  і  сіндиційне
кредитування корпорацій, обслуговувати  форвардні  та  ф'ючерсні  контракти,
варанти.
   2. Основним інструментом емісії цінних паперів за кордон  на  сьогодні  є
єврооблігації,  що  випускаються  в  іноземній   для   емітента   валюті   і
розміщуються серед  іноземних  інвесторів.  Євро-облігація  —  довгострокове
боргове зобов'язання в одній із євро-валют,  випускається  великими  банками
або  емісійними  синдикатами.  На  відміну  від  звичайних   облігацій,   що
випускають нерезиденти, єврооблігації розміщуються,  як  правило  на  ринках
кількох країн.
   Участь  в  приватизаційному  процесі  включає  аналіз   існуючого   стану
підприємства,  пропозиції  щодо  його  реструктуризації,  підготовку   плану
приватизації, продаж пакетів акцій підприємств на зовнішньому ринку.
   Операції з  цінними  паперами  власності  зумовлюють  в  першу  чергу  їх
андерайтинг, першу  емісію  на  відкритий  ринок,  приватне  розміщення,  їх
конвертацію в боргові зобов'язання і, навпаки, конвертацію акцій в позички.
   3. Проектне фінансування передбачає участь банку в проекті як  інвестора,
тобто  фінансування  з  метою  одержати  доход   від   реалізації   проекту,
фінансування під забезпечення активами, використання лізингу,  консорційного
фінансування, залучення  страхових  компаній  та  перестрахування  проектів.
Стратегічне  фінансування  малоліквідних  інвестицій,  тобто  довгострокових
інвестиційних проектів, мають важливе соціально-економічне значення.
   Ці та багато інших видів інвестиційної  діяльності  можуть  впроваджувати
іноземні банки на інвестиційному ринку України. Поки  що  в  Україні  працює
близько десятка іноземних банків.
   Проектне фінансування може здійснюватись шляхом утворення  інвестиційного
консорціуму за схемою: інвестор  —  фінансуючий  банк  —  будівельна  фірма.
Кожен з цих учасників може бути іноземцем.
   Якщо учасником такого консорціуму є іноземний банк, то він може  відкрити
ескроу-рахунок в Україні або в третій країні, можливо в офшорній зоні.
   Ескроу-рахунки використовуються як засіб забезпечення кредиторам гарантій
повернення боргу.
   Якщо банк-нерезидент є учасником консорціуму, то він може відкрити в себе
ескроу-рахунок. На ескроу-рахунки надходить  вся  виручка  (грошові  потоки)
від реалізації інвестиційного проекту  аж  до  повного  відшкодування  боргу
інвестора  перед  банком.  В  умовах  України  позичальник  (інвестор)  може
відкрити такий рахунок у кредитора-нерезидента з дозволу НБУ  і  при  умові,
що кошти від реалізації проекту  будуть  надходити  через  кореспондентський
рахунок уповноваженого українського  банку.  Якщо  позичальник  —  іноземний
інвестор,  то  розрахунки  з  банком   проводяться   в   іноземній   валюті.
Український позичальник сплачує борг в гривнях.
   Банк — агент ескроу  —  діє  від  імені  кредиторів.  Капітальні  витрати
відшкодовуються на  резервний  рахунок  обслуговування  боргу,  а  дивіденди
перераховуються на дивідендний ескроу-рахунок.
   4. Консультаційні послуги з приватизації, придбанню  контрольних  пакетів
та  злиттю  підприємств,  захист  від  придбання  пакетів  акцій  недружніми
інвесторами,   продаж   компаній,   створення   підприємств   з   іноземними
інвестиціями,  придбання  або  продаж  частини  активів  і  реструктуризація
виробництва тощо.
   Звичайно,  у  виробничій  сфері  залучення  прямих  іноземних  інвестицій
потребує  певного  пільгового  режиму  (в  перехідний  період).   Наприклад,
податок на прибуток підприємств  з  іноземними  інвестиціями  коливається  в
Угорщині, Польщі, Болгарії і Румунії від 6 до 12 %, в той час як в  США  він
складає близько 40 %
   На мою думку, для України в  цих  межах  може  бути  запроваджена  ставка
оподаткування  прибутку,  що  застосовується  в   Центральній   Європі   для
виробничих  підприємств  з  іноземними   інвестиціями   і,   особливо,   для
стратегічних  інвесторів,  що  приймають  участь  в  міжнародних   конкурсах
приватизації.
   Крім встановлення низької номінальної  податкової  ставки,  існують  інші
шляхи  стимулювання  іноземних  інвесторів  з  мінімальними   збитками   для
Держбюджету, що звичайно застосовуються  у  вільних  економічних  (офшорних)
зонах:
   — запровадження  пільгових  процентних  ставок  на  кредити,  доходи  від
фінансових інвестицій;
   — швидке списання капіталу через прискорену амортизацію;
   — звільнення від податку прибутку, що йде на відшкодування інвестиційного
кредиту;
   — запровадження інвестиційного податкового кредиту або податкових канікул
тощо.
   Залучення  іноземного  капіталу  в  Україну  потребує  розробки  науково-
обґрунтованої програми уряду на тривалий строк.
   Програма повинна передбачати:
   — залучення до інвестування великих  компаній  з  промисло-во  розвинутих
країн і транснаціональних корпорацій;
   — суттєве вдосконалення фондового ринку та  фінансово-кредитної  системи,
залучення до інвестиційного процесу  великих  іноземних  фінансово-кредитних
установ;
— розробку, впровадження та фінансування з  допомогою  іноземних  інвестицій
проектів, що мають соціально-економічне значення на всій території  України.
Запровадження тендерних процедур в сфері державних закупок за імпортом
   Як один із вагомих  заходів,  направлених  на  вдосконалення  ефективного
використання державних коштів, є використання  тендерних  процедур  у  сфері
державних закупок, що забезпечує не тільки раціональне  використання  коштів
держави, але і недопущення на ринки України неякісної продукції,  товарів  ,
робіт,  послуг,  некомпетентних  постачальників   (підрядників),   запобігає
зловживанням в цій сфері



                           Використана література:


1. Омельченко “Іноземні інвестиції в Україні” довідник з правових питань
   Київ “Юрінком” 1997р.
2. Шевчук, Рогожин “ Основи інвестиційної діяльності” Київ видавництво “
   Генеза” 1997
3. Пересада “Інвестиційний процес в Україні” Київ “Лібра” 1998
4. «Іноземні інвестиції та українські інвестиції за кордоном, міжнародні
   торги ( тендери )» // «Фінансовая тема» № 9 сентябрь 1998
5. Гаврилюк «Умови здійснення іноземного інвестування» // «Економіка
   України» № 8 серпень 1997
6. Ландарь «Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну»
7. // «Економіка України» № 12 грудень 1998