Банківська система та її функції


Реферат >> Астрономия

Державний університет “Львівська політехніка”

Інститут підприємництва та перспективних технологій

Кафедра

Міжнародної економіки

І маркетингу

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Банківська система та її функції

Виконав

Студент групи ФЕПз-11

Яворський Василь Михайлович

Шифр ___________________ _

Домашня адреса: м. Львів

Вул. Остряниці, 20, кв.10

Львів – 2000 р.

ПЛАН

  1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ БАНКІВ

  2. ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ.

  3. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ УСТРІЙ БАНКУ

  4. ФУНКЦІЇ БАНКІВ

  5. ВИСНОВОК

  6. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ БАНКІВ

Сучасні кредитно-банківські системи мають складну, багатоланкову структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, наданих клієнтам, то можна виділити три найважливіших елементи сучасної кредитної системи:

- центральний банк

- комерційні банки

-спеціалізовані фінансові заснування (страхові, ощадні)

Комерційні банки є багатофункціональними заснуваннями, що оперують у різних секторах ринку позичкового капіталу. Великі комерційні банки надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи кредити, прийом депозитів розрахунків і т.д. Цим вони відмінні від спеціалізованих заснувань, що обмежені визначеними функціями. Комерційні банки традиційно відіграють роль базової ланки кредитної системи. Переплетення функцій різних видів кредитних заснувань і популярність універсального типу банку створює певні труднощі для визначення понять банк і банківська діяльність. Найчастіше головною ознакою банківської діяльності вважається прийом депозитів і видача кредитів.

Поняття «банк» має економічне і юридичне значення. Загально прийняте визначення банку в юридичному аспекті - кредитна організація, що має виключне право здійснювати в сукупності наступні банківські операції: залучення у вклади коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених засобів від свого імені і за свій рахунок на умовах повернення, платності, терміновості, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб».

Банківськими операціями є операції, що можуть здійснювати винятково банки й ін. кредитні організації. До таких операцій відносяться: 1) залучення коштів фізичних і юридичних осіб у внески (до запитання і на певний термін); 2) розміщення зазначених вище притягнутих засобів від свого імені і за свій рахунок; 3) відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб; 4) здійснення розрахунків з доручення фізичних і юридичних осіб, у тому числі банків-кореспондентів, по їхньому банківському рахунку; 5) інкасація коштів, векселів, платіжних і розрахункових документів і касове обслуговування фізичних і юридичних осіб; 6) купівля-продаж іноземної валюти в наявній і безготівковій формах; 7) залучення у внески і розміщення дорогоцінних металів; 8) видача банківських гарантій.

При цьому тільки банки мають виключне право здійснювати в сукупності наступні операції: залучення у внески коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених засобів від свого імені і за свій рахунок на умовах зворотності, платності, терміновості, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб.

З економічної точки зору комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення й інші кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, що мають потребу в додатковому капіталі. Банки створюють нові вимоги і зобов'язання, що стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи внески клієнтів, комерційний банк створює нове зобов'язання - депозит, а видаючи позичку - нова вимога до позичальника. Цей процес створення нових зобов'язань складає сутність фінансового посередництва. Ця трансформація дозволяє перебороти складності прямого контакту вкладників і позичальників, що виникають через розбіжність пропонованих і необхідних сум, їхніх термінів, прибутковості, і т.д.

Варто мати на увазі, що банки не просто сховища грошей і каси для їхньої видачі і надання в кредит. Вони представляють могутній інструмент структурної політики і регуляції економіки, здійснюваної шляхом перерозподілу фінансів, капіталу у формі банківського кредитування інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності, створення і розвитку виробничих і соціальних об'єктів. Банки можуть направляти кошти, фінансові ресурси у виді кредитів у ті галузі, сфери, регіони, де капітал знайде краще, ефективне застосування.

2.ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ.

Першим і основним принципом діяльності банку є робота в межах реально наявних ресурсів.

Робота в межах реально наявних ресурсів означає, що банк повинен забезпечувати не тільки кількісну відповідність між своїми ресурсами і кредитними вкладеннями, але і домагатися відповідності характеру банківських активів специфіці мобілізованих їм ресурсів. Насамперед це відноситься до термінів тих і інших. Так якщо банк залучає засобу головним чином на короткі терміни, а вкладає їхній переважно в довгострокові позики, те його ліквідність опиняється під загрозою. Наявність в активах банку великої кількості позик з підвищеним ризиком потребує від банку збільшення питомої ваги власних засобів у загальному обсязі його ресурсів.

Другим найважливішим принципом, на якому базується діяльність банків, є економічна самостійність, що підрозіміває й економічну відповідальність банку за результати своєї діяльності.

Чинне законодавство надає всім банкам економічну свободу в розпорядженні своїми фондами і доходами. Прибуток банку, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, розподіляється відповідно до рішення загальних зборів акціонерів. Воно встановлює норми і розміри відрахувань у різні фонди банку, а також розміри дивідендів по акціях.

За своїми обов'язками банк відповідає всіма приналежними йому способами і майном, на які може бути накладене стягнення. Весь ризик від своїх операцій комерційний банк бере на себе.

Третій принцип полягає в тім, що взаємини банку зі своїми клієнтами будуються як звичайні ринкові відносини. Надаючи позики, комерційний банк виходить насамперед з ринкових критеріїв прибутковості, ризику і ліквідності.

Четвертий принцип роботи банку полягає в тім, що регулювання його діяльності може здійснюватися тільки непрямими економічними (а не адміністративними) методами. Держава визначає лише "правила гри" для банків, але не може давати їм наказів.

3.ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА БАНКУ

Організаційна структура банків відповідає загальноприйнятій схемі керування акціонерного товариства. Вищим органом банку є загальні збори акціонерів, що повинні проходити не рідше одного разу в рік. На ньому присутні представники всіх акціонерів банку на підставі доручення. Загальні збори правомочні вирішувати винесені на його розгляд питання, якщо в засіданні бере участь не менш трьох чвертей акціонерів банку.

Загальний посібник діяльністю банку здійснює рада банку. На нього покладаються також спостереження і контроль за роботою правління банку. Склад ради, порядок і терміни виборів його членів визначає загальні напрямки діяльності банку, розглядає проекти кредитних і інших планів банку, затверджує плани доходів і витрат і прибутків банку, розглядає питання про відкриття і закриття філій банку й інших питань, пов'язаних з діяльністю банку, його взаєминами з клієнтами і перспективами розвитку.

Безпосередньо діяльністю комерційного банку керує правління. Воно несе відповідальність перед загальними зборами акціонерів і радою банку. Правління складається з голови правління (президента), його заступників (віце-президентів) і інших членів.

Засідання правління банку проводяться регулярно. Рішення приймаються більшістю голосів. При рівності голосів голос голови є вирішальним. Рішення правління проводяться в життя наказом голови правління банку. При правлінні банку звичайно створюються кредитний комітет і ревізійна комісія.

У функції кредитного комітету входять: розробка кредитної політики банку, структури залучених засобів і їхнього розміщення; розробка висновків по наданню найбільш великих позик (тих, що перевищують установлені ліміти); розгляд питань, пов'язаних з інвестуванням, веденням трастових операцій.

Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників і підзвітна раді банку. До складу ревізійної комісії не можуть бути обрані члени ради і правління банку. Правління банку надає в розпорядження ревізійної комісії всі необхідні для проведення ревізії матеріали. Результати проведених перевірок комісія направляє правлінню банку.

З метою забезпечення гласності в роботі банків і доступності інформації про їхнє фінансове положення їхні річні баланси, затверджені загальними зборами акціонерів, а також звіт про прибутки і збитки повинні публікуватися в пресі (після підтвердження вірогідності представлених у них зведень аудиторською організацією).

З метою оперативного кредитно-розрахункового обслуговування підприємств і організацій - клієнтів банку, територіально віддалених від місця розташування банку, він може організовувати філії і представництва. При цьому питання про відкриття філії чи представництва банку повинний бути погоджений з Управлінням НБУ по місцю відкриття філії чи представництва.

4.ФУНКЦІЇ БАНКІВ

Однією з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, що вони здійснюють шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Особливість посередницької функції банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їхнього використання позичальником. Перерозподіл ресурсів здійснюється по горизонталі господарських зв'язків від кредитора до позичальника, за допомогою банків без участі проміжних ланок в особі вищестоячих банківських структур, на умовах платності і зворотності. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції позикових засобів. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони своєю діяльністю зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Кошти можуть переміщатися від кредиторів до позичальників і без посередництва банків, однак при цьому різко зростають ризики втрати коштів, що віддаються в позку, і зростають загальні витрати по їхньому переміщенню, оскільки кредитори і позичальники не інформовані про платоспроможність один одного, а розмір і терміни пропозиції коштів не збігається з розмірами і термінами потреби в них. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених у банку.

У практиці банків проводиться розмежування між комерційними позичками і персональними кредитами. Цим категоріям відповідають різні види кредитних угод, що визначають умови надання позики, його погашення і т.д.

Кредити комерційним підприємствам можна розділити на дві групи:

- позики для фінансування оборотного капіталу;

- позики для фінансування основного капіталу.

Перша група зв'язана з недостачею в підприємства коштів для покупки елементів оборотного капіталу, необхідних для повсякденних операцій. Це в основному короткострокові кредити терміном до одного року. Друга група представлена середньо- і довгостроковими кредитами для покупки нерухомості, землі, устаткування і т.д.

До першої групи відносяться:

- кредитна лінія - угода між банком і позичальником про максимальну суму кредиту, що останній зможе використовувати протягом обумовленого терміну і з визначеними умовами. Ця форма використовується для покриття сезонних впливів чи приросту дебіторської заборгованості. Часто забезпеченням кредитної лінії служать кредитовані банком запаси чи неоплачені рахунки.

- поновлювана кредитна лінія надається банком, якщо позичальник випробує тривалу недостачу оборотних коштів для підтримки визначеного обсягу виробництва. Погасивши частину кредиту позичальник може одержати нову позику в межах установленого ліміту і терміну дії договору.

- позики на надзвичайні потреби. Видаються банком для фінансування разового екстраординарного збільшення потреби клієнта в оборотних коштах, пов'язаного з одержанням великого замовлення, висновку вигідної угоди й інших надзвичайних обставин.

- перманентна позичка на поповнення оборотного капіталу. Кредити такого роду видаються на кілька років і мають на меті покрити тривалий дефіцит фінансових ресурсів позичальника. Погашення ведеться на виплату. Ці позички часто видають під початковий розвиток справи.

До другої групи відносять:

- термінові позички видаються на термін більше одного року у формі одиничного кредиту чи серії послідовних позик і використовуються для придбання машин, устаткування, ремонту будинків, рефінансування боргів і т.д. Типовий термін - 5 років.

- позики під заставу застосовуються для фінансування покупки будинків, землі. Вони розраховані на тривалий термін (більш 15 років).

- будівельні позики видаються на період будівельного циклу (до двох років). Позичальник регулярно виплачує відсоток. Потім позика переоформляється в заставу і починається виплата основного боргу.

Що стосується позик індивідуальним позичальникам, то вони пов'язані з придбанням нерухомості.

- позички під заставу. Основна форма кредиту під нерухомість – застава, що повністю амортизується з фіксованим відсотком. Забезпеченням кредиту служить нерухомість, що купується; сума боргу погашається рівними сумами протягом усього терміну дії позики.

- позики з погашенням на виплату застосовуються для покупки товарів тривалого користування. Часто позика не є такою, що повністю амортизується: вона припускає великий платіж наприкінці терміну і містить умову зворотного викупу. Тобто позичальник по своєму вибору може або погасити позику цілком, або передати товар банку по залишковій вартості в оплату неоплаченого боргу.

- поновлювані позики. Позичальнику відкривається кредитна лінія з правом одержання кредиту протягом визначеного терміну. Умови погашення визначаються побажаннями позичальника. Відсоток нараховується на реально отриману суму.

- існує також така розповсюджена форма кредиту, як ломбардний кредит. Він має на увазі заставу майна чи прав. При наданні ломбардного кредиту застава оцінюється не по повній вартості, а враховується, у залежності від виду рухомого майна, тільки частина його вартості. Така оцінка пов'язана з ризиками, що виникають при реалізації застави. Ломбардний кредит дається під заставу:

* цінних паперів;

* товарів;

* дорогоцінних металів

* фінансових вимог.

Вартість кредиту складається з відсотків і комісійних платежів.

Друга найважливіша функція комерційних банків - стимулювання нагромаджень у господарстві. Комерційні банки, виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, але і формувати досить ефективні стимули до нагромадження засобів. Стимули до нагромадження і заощадження коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Крім високих відсотків, виплачуваних по внесках, кредиторам банку необхідні високі гарантії надійності розміщення накопичених ресурсів у банк. Створенню гарантій служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Поряд зі страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність інформації про діяльність банків і про ті гарантії, що вони можуть дати. Вирішуючи питання про використання наявних у кредитора засобів, він повинен мати достатню інформацію про фінансовий стан банку, щоб самому оцінити ризик майбутніх вкладень.

Третя функція банків - посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами.

Платіжний механізм - структура економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки а в сфері роздрібного товарообміну основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиліття активно упроваджуються форми безготівкового розрахунку. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків:

- Переказний вексель - це безумовний письмовий наказ, адресований однією особою (векселедавцем) іншій (платнику) і підписаний особою, що видала вексель, про виплату за вимогою чи на визначену дату суми грошей третьому учаснику, його наказу чи пред'явнику. Головне застосування векселя сьогодні - зовнішня торгівля, де вексель має ряд важливих достоїнств, виступаючи елементом кредитування і як засіб врегулювання боргів. Покупець, видавши вексель, одержує відстрочку платежу і може мобілізувати необхідну суму, реалізувавши куплений товар. З іншого боку, продавець, одержавши вексель в оплату за відвантажений товар, має можливість або зберігати його до закінчення терміну, або сплатити цим векселем своїм контрагентам за постачання товару, або продати вексель банку й одержати по ньому суму достроково за винятком визначеного відсотка.

- банківська тратта - це переказний вексель, де векселедавцем і платникам виступає той самий банк. Це дуже надійний документ розрахунків, що по ступені ліквідності рівнозначний наявній готівці. Часто такі тратти на прохання клієнта виписує відділення банку в провінції на його головну контору.

- простий вексель - безумовне письмове зобов'язання однієї особи перед іншою виплатити обумовлену суми грошей за вимогою чи на фіксовану дату його пред'явнику;

- чек - це безумовний наказ клієнта банку, що веде його поточний рахунок, сплатити визначену суму пред'явнику чека, його наказу чи іншій зазначеній в чеку особі. Власник рахунка одержує чекову книжку і виписує чеки в межах залишку коштів на рахунку (чи понад цей залишок, якщо мається договір про овердрафт).Чекове звертання породжує взаємні претензії банків один до одного. Тому створюються клірингові, чи розрахункові, палати, що роблять взаємні розрахунки вимог банків один з одним. Можливо кілька способів клірингу:

* усередині одного банку;

* через місцеві розрахункові палати;

* через мережу банків-кореспондентів;

* через розрахункову мережу центрального банку.

При використанні місцевого клірингу банки обмінюються чеками через розрахункову палату і роблять один остаточний платіж за підсумками балансу розрахунків за день, щоб покрити різницю між сумою чеків, пред'явленими до оплати іншим банкам, і сумою чеків, отриманих від інших банків, що потребують оплати клієнтами даного банку. Остаточний платіж виробляється також безготівковим шляхом - через центральний банк.

Комп'ютерна революція зробила глибокий вплив на характер і технологію грошових розрахунків. Розвиток одержали дві системи автоматизованих розрахунків: "роздрібні" системи електронних розрахунків і міжбанківські системи перекладу засобів .У США в даний час мається чотири системи роздрібних платежів:

- автоматичні розрахункові палати. АРП виконують функції розрахункових палат, але паперові носії замінені магнітними, на яких вони мають формат, зручний для швидкісної обробки на ЕОМ. АРП особливо ефективні при здійсненні масових, регулярно повторюваних платежів.

- банківські автомати. Банківські автомати встановлюються в приміщеннях готелів, супермаркетів, університетських будинків, вокзалів і т.д. Автомати нинішнього покоління дозволяють виконувати наступні операції:

* зняття грошей з поточного чи ощадного рахунків в банку;

* одержання позики в межах відкритого ліміту;

* депонування грошей на рахунку з одночасним одержанням депозитної квитанції;

* одержання в будь-який момент інформації про стан рахунка клієнта в банку;

* переказ коштів з одного рахунку на іншій;

* обмін іноземних банкнот на місцеву валюту;

Банківські автомати представляють велику зручність для клієнтів банку, тому що знижують необхідність поїздок у банк для здійснення повсякденних операцій.

- термінали в торгових точках. Ідея полягає в тому, щоб здійснювати оплату повсякденних покупок у магазинах, кафі і ресторанах, бензоколонках і т.д.

- банківське обслуговування вдома - перспективний елемент розрахунків. Це комплекс послуг по наданню клієнтам банку фінансової інформації, а також здійсненню з їх ініціативи банківських угод з передачею інформації з телефонних ліній. Ця форма припускає наявність у клієнта персонального комп'ютера.

У зв'язку з формуванням фондового ринку одержує розвиток і така функція банків, як посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта на підставі договору чи комісії доручення.

Інвестиційний портфель банку контролюється законом. Це означає, що держава встановлює норму відсотка, відповідно до якої визначена частина (до 90%) повинна складатися з цінних паперів держави, інша - часток підприємств. Первинне розміщення усіх видів цінних паперів уряду відбувається в порядку аукціонного продажу, де в першу чергу виконуються заявки, що пропонують найвищу ціну (ставку). Вторинне звертання відбувається на позабіржовому ринку. Ринок створює група дилерських фірм, що ведуть активні операції по покупці і продажу державних зобов'язань. В умовах економічного спаду уряд через центральний банк намагається стимулювати господарську активність і купує в дилерів державні зобов'язання, збільшуючи їхні резервні рахунки. В умовах інфляційного буму держава продає дилерам свої зобов'язання і тим скорочується їхня ліквідність. Корпоративні облігації в набагато більшому ступені, чим державні піддані ризику неплатежу. Банки купують тільки висококласні папери відповідно до оцінки кредитними агентствами зв'язаного з ними ризику. Розрізняють два види інвестиційної політики банку: пасивна й агресивна.

Пасивна стратегія характеризується рівномірним розподілом інвестицій між випусками різної терміновості. Ця політика банку розподіляє вкладення в короткострокові і довгострокові зобов'язання рівномірно, щоб забезпечити добру прибутковість і ліквідність.

Агресивна стратегія. Цієї політики дотримуються великі банки, що мають великий портфель інвестиційних паперів і прагнучі до одержання максимального доходу від цього портфеля. Цей метод вимагає значних засобів, тому що він пов'язаний з великою активністю на ринку цінних паперів, при якій необхідно використовувати експертні оцінки і прогнози стану ринку цінних паперів і економіки в цілому. Так, якщо крива прибутковості знаходиться на відносно низькому рівні і буде за прогнозами підвищуватися, то це обіцяє зниження курсів твердовідсоткових паперів. Тому банк буде купувати короткострокові облігації, що у міру росту процентних ставок будуть пред'являтися до викупу і реінвестуватися в більш дохідні активи (наприклад позики).

Як інвестиційний консультант банк робить консультаційні послуги своїм клієнтам із приводу випуску і обертання цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто повідомляє на визначені цінні папери "ціни продавця" і "ціни покупця", по яких він зобов'язується їх продавати і купувати. Коли банк розміщає свої ресурси в цінних паперах від свого імені і всі ризики, пов'язані з таким розміщенням, усі доходи і збитки від зміни ринкової оцінки придбаних цінних паперів відносяться за рахунок акціонерів банку, то він виступає як інвестиційний фонд. Необхідною умовою виконання ролі інвестиційного фонду є наявність у штаті банку фахівців з роботи з цінними паперами, що мають кваліфікаційний атестат Міністерства фінансів, що дає право на здійснення операцій із залученням засобів громадян.

Лізинг і факторинг. Ця форма застосовна до фінансування довгострокової оренди дорогого устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в довгострокове користування устаткування за умови внесення періодичних платежів власнику устаткування. Орендодавцями можуть бути промислові підприємства, що мають свої лізингові компанії, а також спеціалізовані лізингові компанії. Є різні види лізингу:

1.Оперативний лізинг. Могутні фірми-виробники можуть бути зацікавлені не в продажі своєї продукції, а в здачі її в оренду. Договір укладається, як правило на 3-5 років.

2.Лізинг нерухомості. Визначені фірми створюють у співробітництві з банком великі об'єкти типу заводського цеху, що можуть використовуватися різним чином. Після закінчення терміну оренди, що складає 15-20 років, об'єкт продається орендарю.

3.Фінансовий лізинг. Цей вид має на увазі здачу в оренду таких товарів, як літаки, автомобілі, комп'ютери. Термін становить 2-6 років. У фінансовому лізингу служби технічного обслуговування і ремонту роздільні.

Ставки по лізинги розраховуються виходячи з витрат виробництва, відсотків, податків.

Факторинг. Банк-фактор купує вимоги якої-небудь компанії і потім сам одержує платежі по них. При цьому мова йде, як правило, про короткострокові вимоги, що звертаються, виникаючих з товарних постачань. В операції факторингу маються три учасники: фактор, первісний кредитор і боржник, що одержує від клієнта товари з відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов'язки по попередженню боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також несе весь ризик, пов'язаний з повним і своєчасним надходженням платежів. Витрати клієнта складаються з комісійного і факторського збору, що складається з відсотків за наданий аванс і прибутків авансової компанії.

Трастові операції. Багато банків приймають на себе функції довіреного обличчя і виконують у цій ролі різноманітні операції для своїх індивідуальних і корпоративних клієнтів. Наприклад, бізнесмен хоче, щоб його син щорічно одержував частину від капіталу, що знаходиться в його батька в банку, а по досягненні повноліття одержав весь капітал. Деякі банки не виконують ніяких інших функцій, крім трастової. Є три основні категорії трастових послуг для фізичних осіб:

1 - розпорядження майном після смерті власника;

2 - керування майном на довірчій основі і піклування;

3 - агентські функції;

1.Розпорядження після смерті на користь спадкоємців - найбільш розповсюджений вид довірчих послуг. Повинен бути складений докладний опис майна, сплачені борги, а сума, що залишилася, розподілена між спадкоємцями відповідно до закону.

2.Керування майном у формі тресту може мати різну правову основу: заповіт, спеціальна угода, розпорядження суду. Види трастів, що знаходяться в керуванні банків, дуже різноманітні:

- Довічний траст засновується особою за домовленістю з банком. Наприклад, клієнт переказує гроші в довірче керування банку, доручаючи йому виплачувати дохід протягом його життя, а після смерті передати капітал дружині і дітям.

- Страховий траст виникає, якщо клієнт призначає банк довіреною особою по страховому полісі і доручає йому виплачувати доходи своїй дружині після його смерті і передати суму поліса дітям після смерті дружини.

- Корпоративний траст засновується у формі майна, що закладається в банку в забезпечення випуску облігацій компанії.

- Траст на користь найманих службовців може мати форму пенсійного фонду чи плану участі в прибутках. У першому випадку підприємець вносить гроші за затвердженою схемою у фонд, що знаходиться в керуванні банком, для покупки аннуітетів чи прямих виплат співробітникам по досягненні пенсійного віку. Якщо працівники вносять гроші у фонд, то він називається пенсійним трастом за участю, якщо немає - без участі. В другому випадку підприємець переводить частину прибутку в траст-фонд, відкритий у банку для наступного розподілу внесків і наступних доходів від фонду на користь працівників компанії по досягненні пенсійного віку чи на іншу дату.

3.Агентські функції відрізняються від трасту тим, що у випадку трасту довірена особа одержує юридичне право на розпорядження власністю, а при агентських відносинах право залишається в принципіала. Агентські функції полягають у наступному:

- Збереження цінностей у сейфі. Банк одержує, зберігає і видає цінності з доручення принципіала без яких-небудь ініціатив чи активних функцій.

- Збереження майна з активними функціями. Банк не просто зберігає цінності в сейфі, а купує і продає їх, одержує по них дохід, діючи відповідно до інструкцій принципіала.

- Керування. Банк виконує усі функції зберігача майна й активно керує власністю, наприклад аналізує стан портфеля цінних паперів, дає рекомендації і пропонує способи інвестування капіталу і т.д. Якщо у ведення банку здається реальна власність, банк може здавати її в оренду, експлуатувати відповідно до інструкцій принципіала.

5.ВИСНОВОК

Сьогодні, в умовах розвитку товарного і становленні фінансового ринку, різко міняється структура банківської системи. З'являються нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів. Йде пошук оптимальних форм пристрою кредитної системи, ефективно працюючого механізму на ринку капіталів, нових методів обслуговування комерційних структур. Створення стійкої, гнучкої й ефективної банківської інфраструктури - одна з найважливіших задач економічної реформи в країні. Задача ускладнюється тим, що крім чисто економічних труднощів додаються соціальні: постійно міняється законодавча база; розгул злочинності в країні - як наслідок - бажання мафіозних структур прибрати до рук таку високоприбуткову в умовах інфляції справу, як банківська; прагнення більшості банкірів одержати негайний прибуток - як наслідок - розвиток тільки одного напрямку діяльності, що веде до загрози банкрутства окремих банків і кризам банківської системи в цілому.

Зрозуміло, що недостатньо просто оголосити про створення нових кредитних інститутів. Докорінно повинна змінитися вся система відносин усередині банківського сектора, принципи взаємин банків і їхніх клієнтів, необхідно змінити психологію банкіра, виховати нового банківського працівника – високо освітчиного, думаючого, ініціативного і готового йти на обміркований і зважений ризик. На це потрібен час. Необхідно, шляхом вдумливого вивчення закордонної практики, відновити втрачені раціональні принципи функціонування кредитних установ, прийняті в цивілізованому світі, що опираються на багатовіковий досвід ринкових фінансових структур.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  • Банковское дело (под редакцией проф. В.И.Колесникова), М., Финансы и статистика, 1995.

  • Усоскин В.М., Современный коммерческий банк, М., ИПЦ "Вазар-Ферро", 1994.

  • Рид Э.,Коттер Р.,Гилл Э.,Смит Р. "Коммерческие банки", М: Прогресс,1983.

  • Э.Роде "Банковские операции"

  • Спицын И.О.,Спицын Я.О. "Маркетинг в банке","Тарнекс",1993