Формування кошторисів підрозділів


Реферат >> Астрономия

еферат на тему:

ФОРМУВАННЯ КОШТОРИСІВ ПІДРОЗДІЛІВ

Основною формою планування витрат підрозділів як центрів відповідальності є складання їх кошторисів. Кошторис охоплює всі витрати підрозділу на виробництво продукції (надання по­слуг) за плановий період незалежно від ступеня її готовності. У підрозділах з коротким виробничим циклом виготовлення про­дукції кошторис і виробнича собівартість кінцевої продукції за певний період, як правило, збігаються. Якщо виробничий цикл тривалий і змінюються залишки незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду, такої відповідності немає.

Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції, як ор­ганізуюча, контролююча і стимулююча. Організуюча функція ко­шторису полягає в тому, що, маючи встановлену планову величи­ну витрат, працівник, відповідальний за їх рівень, намагається дотримуватись чинного регламенту і норм використання ресурсів. Кошториси підрозділів дають змогу контролювати роботу праців­ників, відповідальних, за рівень витрат. Це здійснюється порівнян­ням фактичних витрат з плановими, передбаченими в кошторисах. Відхилення аналізуються, що є основою для реалізації стимулюю­чої функції щодо працівників, які впливають на величину витрат і відповідають за неї. Стимулювання здійснюється через відпові­дальність за необгрунтовані витрати і заохочення в їх зниженні.

Кошторис складають на основі виробничої програми підрозді­лу та відповідної нормативної бази, а також цін і тарифів на ре­сурси. Структурно він може будуватися за статтями й елемента­ми витрат.

Таблиця 1

КОШТОРИС ЦЕХУ НА 200_ р., тис. грн.

Стаття витрат

План

нарік

У тому числі по кварталах

тому чиє

лі по кварта

дах

I

II

III

IV

Матеріали (за вирахуванням відходів)

318,00

79,00

79,80

779,80

79,90

Куповані вироби і напівфаб­рикати

226,50

56,20

56,50

56,80

57,00

Паливо й енергія на техноло­гічні потреби

16,30

4,00

4,00

4,10

4,20

Основна заробітна плата ви­робничих робітників

180,00

45,00

45,00

45,00

45,00

Додаткова заробітна плата виробничих робітників

17,00

4,25

4,25

4,25

4,25

Відрахування на соціальні за­ходи

73,90

18,40

18,50

18,50

18,50

Загальновиробничі витрати

374,30

93,10

93,40

93,50

94,30

У тому числі: витрати на утримання і екс­плуатацію машин та устат­кування

238,20

59,10

59,40

59,50

60,20

витрати на організацію і уп­равління виробництвом

136,10

34,00

34,00

34,00

34,10

Втрати від браку (у звіті)

-

-

-

-

-

Разом

1206,0

299,95

300,95

301,95

303,15

Кожний із цих аспектів побудови кошторису має свої позити­вні сторони і призначення. Постатейний кошторис дає змогу узгодити його з кошторисом непрямих витрат (загальновиробничими витратами), а також калькуляціями на окремі вироби підро­зділу. Побудова його за елементами витрат показує їх ресурсну структуру, матеріале-, зарплато- і капіталомісткість виробництва і, що важливо, дає змогу чіткіше ув'язати витрати підрозділу (цеху) в цілому з витратами його структурних одиниць (дільниць, робочих місць), оскільки останнім плануються лише окремі їх елементи. На практиці для центрів відповідальності високого рі­вня домінує постатейна структура кошторисів. Такий кошторис цеху показано в табл. 6.1. Шахматна форма кошторису, у якій витрати групуються постатейно і поелементно, є більш інформа­тивною, вона подана в табл. 6.2. На її основі досить легко розпо­ділити всі витрати на змінні та постійні, що є необхідною умовою "адання кошторису властивості гнучкості при поваріантних об­численнях і визначенні планових витрат на фактичний обсяг ви­робництва. Коротко зупинимось на методиці обчислення кошто­рису за статтями, наведеними в таблицях 1 і 2.

Таблиця.2

КОШТОРИС ЦЕХУ НА 200_ р. ЗА СТАТТЯМИ Й ЕЛЕМЕНТАМИ ВИТРАТ, тис. грн.

Стаття витрат

Елементи витрат

Елеме

НТИ ВИТ]

зат

Основні матеріали

Куповані вироби і напівфабрикати

Допоміжні матеріали

Паливо та енергія

Зарплата

Відрахування на соціальні заходи

Амортизаційні відрахування

Післуги інших підрозділів

Разом

Матеріали (за вирахуванням відходів

280,00

38,00

318,00

Куповані вироби і напівфабрикати

226,50

226,50

Паливо та енергія на технологічні потреби

16,30

16,30

Основна заробітна плата виробничих робітників

180,00

180,00

Додаткова заробітна плата виробничих робіт­ників

17,00

17,00

Відрахування на соціальні заходи

73,90

73,90

Загальновиробничі витрати

46,00

86,80

116,00

43,50

22,30

59,70

374,30

Втрати від браку (у звіті)

Разом

280,00

226,50

84,00

103,10

313,00

117,40

22,30

59,70

1206,0

У тому числі витрати змінні

280,00

226,50

56,00

71,30

197,0

73,90

24,40

929,10

постійні

28,00

31,80

116,0

43,50

22,30

35,30

276,90

Матеріали (за вирахуванням відходів). До статті заносяться витрати на матеріали, що утворюють основу виготовлюваної продукції (основні матеріали), а також на матеріали допоміжного призначення(допоміжні матеріали), які можна прямо віднести на окремі вироби (кріпильні матеріали, фарби, формувальні матеріали, хімікати для гальванічного покриття та ін.). витрати обчислюються на основі встановлених норм, цін на матеріали і виробничої програми. Крім ціни придбання матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (комісійні виплати заготівельним організаціям, плата за вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування та ін.). слід мати на увазі, що до транспортно-заготівельних витрат не належать витрати на утримання відділу матеріального постачання, складів матеріалів і постійних складських робітників. У вітчизняній практиці їх відносили до загальногосподарських витрат. З 2000 р. вони належить до витрат періоду у складі адміністративних витрат.

Від вартості матеріалів віднімаються відходи за ціною їх можливого використання чи продажу. Отже, витрати на матеріали обчислюються за формулою:

(1)

де См – витрати на матеріали певного виду, грн.;

n – кількість найменувань виготовлюваної продукції;

Ni – випуск (запуск) виробів і-го найменування в плановому періоді у натуральному виразі;

Нмі – норма витрат матеріалу на одиницю і-го виробу у натуральному виразі;

Цм- ціна одиниці матеріалу,грн.;

Рт-частка транспортно-заготівельних витрат у вартості купованих матеріалів, % (якщо вони не враховані у внутрішній ціні на матеріали);

Ві-кількість зворотних відходів з усієї сукупності і-х виробів у натуральному виразі;

Цв-ціна одиницівідходів, грн.

Обчислені величини См підсомовуються за всіма видами матеріалів і остаточно визначаютьсяза даною статею.

Куповані вироби і напівфабрикати. Купованими вважаються вироби, що купуються для укомплектування виготовлюваної продукції і потребують витрат на їх установку чи складання (двигуни,різні прилади, механізми тощо). Куповані напівфабрикати – це вироби, які додатково обробляються на підприємстві (штампуван­ня, відливки деталей, поковки та ін.). Сюди ще можуть зарахову­ватися виробничі послуги сторонніх підприємств, які стосуються конкретних виробів і можуть бути прямо на них віднесені.

Витрати за цією статтею обчислюються аналогічно витратам на матеріали згідно з нормами і цінами з урахуванням транспорт­но-заготівельних витрат. Вартість виробничих послуг сторонніх підприємств визначається за договірною ціною на виконані роботи.

Слід мати на увазі, що за напівфабрикатного методу обліку, що відповідає умовам внутрішніх ринкових відносин, матеріальні витрати доповнюються ще однією статтею аналогічного зміс­ту— напівфабрикати власного виробництва підприємства. Ви­трати за цією статтею обчислюються за встановленими внутріш­німи цінами.

Паливо та енергія на технологічні потреби. До статті вклю­чають витрати палива та енергії на безпосереднє виконання тех­нологічних процесів: палива для плавильних агрегатів у ливар­них цехах, нагріву металу в прокатних, ковальських цехах; ви­пробувань виробів, передбачених технологічним процесом (тур­бін, двигунів та ін.); електроенергії для електропечей, електрохі­мічних, гальванічних процесів, сушіння тощо.

Витрати на паливо та енергію технологічного призначення об­числюються аналогічно попереднім статтям, тобто за нормами ви­трат і встановленими цінами (тарифів). Коли ці витрати займають незначну частку в загальних витратах або коли відсутня належна нормативна база, їх включають у кошторис загальновиробничих витрат як витрати на утримання й експлуатацію машин та устатку­вання, переводячи таким чином у категорію непрямих витрат.

Основна заробітна плата виробничих робітників. Стаття включає оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виго­товленням основної продукції. Вона складається з відрядної та почасової заробітної плати згідно з установленими розцінками та тарифними ставками (посадовими окладами)

(2)

де Св.з — витрати на відрядну заробітну плату основних вироб­ничих робітників, грн.;

п — кількість найменувань виготовлюваної продукції;

Nі — випуск продукції і-го найменування в плановому періоді у натуральному виразі;

Зрі — агрегована відрядна розцінка за і-й виріб, грн.

Сп.з= Чоб Тп Зт .г (6.3)

де Сп.з—витрати на почасову оплату праці основних виробничих робітників, грн.;

Чоб — середньооблікова кількість основних виробничих робі­тників на почасовій оплаті праці, осіб;

Тп — фонд часу роботи одного основного виробничого робіт­ника в плановому періоді, год.

Зт г — годинна тарифна ставка, грн.

Зауважимо, що на практиці частина почасової основної заро­бітної плати виробничих робітників є незначною або взагалі вона відсутня, тому цю статтю, як правило, без застережень відносять до змінних витрат.

Додаткова заробітна плата виробничих робітників. До неї належать додаткові виплати понад установлені норми за трудові успіхи (премії), особливі умови праці (наприклад, у нічний час), за відпустки та інші доплати, передбачені законом та трудовою угодою. Планова величина цих виплат обчислюється згідно з пе­редбаченими умовами оплати праці в плановому періоді, а у разі їх відносної стабільності — у відсотках від основної заробітної плати за даними звітного періоду.

Відрахування на соціальні заходи. Вони охоплюють відра­хування в Пенсійний фонд і фонди соціального страхування та сприяння зайнятості. Обчислюється їх сума у встановлених від­сотках від заробітної плати (основної і додаткової) виробничих робітників.

Загальновиробничі витрати. Зазначені витрати узагальнюю­ться в окремому кошторисі, який складається на рік з поквар­тальним розподілом. Сюди входять різноманітні непрямі витрати, які з огляду на їх функціональне призначення поділяються на дві групи: перша — витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування, друга — витрати на організацію й управління виг робництвом.

Витрати на утримання й експлуатацію машин та устатку­вання охоплюють широке коло витрат, необхідних для роботи устаткування в режимі виробничого процесу, а також для підтри­мання його в стані готовності до експлуатації. До них належать:

Амортизаційні відрахування на реновацію машин і устатку­вання, поліпшення та відновлення їх експлуатаційних параметрів. Під машинами й устаткуванням розуміють усе технологічне устат­кування, транспортні засоби, закріплені за даним підрозділом, а також пристрої та інструмент технологічного призначення, що належать до основних засобів. Амортизаційні відрахування обчи­слюються за певним методом амортизації (лінійним, нелінійним, прискореним) згідно з установленим оптимальним терміном служ­би машин і устаткування. Амортизаційні відрахування належать до постійних витрат.

Витрати на експлуатацію устаткування. Вони містять різні витрати, у тому числі витрати на електроенергію для приведення в дію машин, стиснуте повітря, пару, воду, мастила, охолоджу­вальні рідини, оплату праці обслуговуючого персоналу (наладчи­ків, слюсарів, ремонтників, електриків та ін.) тощо. Обчислення планової величини цих витрат методично не складне, але щодо витрат на енергію і допоміжні матеріали проблематичним є вста­новлення відповідних норм витрат. Їх потрібно дуже багато, а то­чність їх невисока внаслідок впливу низки чинників, які важко передбачити. Тому на практиці за умов стабільного завантаження устаткування і незмінності його складу здебільшого визначають планову величину цих витрат, виходячи із фактичного їх рівня за минулий період. Доцільнішим і універсальнішим е метод устано­влення планових експлуатаційних витрат на основі досвідно-статистичних норм витрат на 1000 машино-годин роботи устат­кування.

Планові витрати на електроенергію можна досить точно ви­значити на основі сумарної потужності електродвигунів, показ­ників її використання і часу роботи.

(4)

де Се — планові витрати не електроенергію для приведення в дію машин і устаткування, грн.;

Р — сумарна паспортна потужність електродвигунів устатку­вання підрозділу, кВт;

Тз — завантаження устаткування підрозділу виробничою про­грамою, маш.-год.;

kо — коефіцієнт одночасної роботи моторів верстатів (kо < 1);

kр — середній коефіцієнт використання виробничої потужнос­ті електродвигунів (kр 1);

kм — середній коефіцієнт машинного часу роботи верстатів(km 1);

кд — середній коефіцієнт корисної ДІЇ двигунів верстатів (kк.д 1)

Це — ціна (тариф) однієї кіловат-години електроенергії, грн.

За своїм змістом усі ці витрати є змінними.

Витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу з відра­хуваннями на соціальні заходи визначаються згідно з установле­ними формами зарплати (переважно почасової) аналогічно ви­тратам на оплату праці виробничих робітників. У більшості випадків ці витрати належать до постійних.

Витрати на внутрішнє переміщення вантажів. До них нале­жать витрати на утримання та експлуатацію власних і залучених транспортних засобів, які не є органічною частиною технологіч­ної системи машин (автомобілі, авто- і електрокари та ін.), а та­кож оплата праці (з відповідними відрахуваннями) робітників, що зайняті на цих процесах. У разі належного завантаження транспортних засобів ці витрати є змінними, але, як правило, не пропорційними.

Витрати на ремонт устаткування і транспортних засобів. Ці витрати обчислюються ремонтною службою і відносяться на да­ну статтю згідно з установленим порядком їх відшкодування. Останній може бути різним з огляду на різні види ремонту зале­жно від їх складності та вартості з урахуванням ступеня рівномі­рності виконання ремонтних робіт. Так, частина ремонтів (пере­дусім капітальний ремонт) може фінансуватись за рахунок амортизаційних відрахувань. Інший варіант — усі витрати на ре­монт відносять на собівартість продукції періоду. Але в цьому випадку можливі різкі коливання собівартість продукції по ка­лендарних періодах у зв'язку з нерівномірними ремонтними ро­ботами. Цей недолік можна усунути, відносячи значні разові ре­монтні витрати на собівартість продукції як витрати майбутніх періодів. І нарешті, фінансування всіх видів ремонтів може здій­снюватись із так званого ремонтного фонду, що утворюється під­приємством за рахунок рівномірних відрахувань згідно з устано­вленим процентом до вартості основних засобів. Кожний з цих методів має свої позитивні й негативні сторони і тією чи іншою мірою в Україні вже застосовувався. Очевидно, підприємство по­винно мати право самостійно обирати метод відшкодування ви­трат на ремонт устаткування та інших основних фондів. Норма­тивні матеріали щодо цих питань опрацьовуються.

Витрати на швидкозношуваний інструмент і пристосування. Сюди входить вартість інструменту і пристосувань, термін служ­би яких до одного року. Крім цього, передбачаються витрати на заточування та ремонт інструменту. Витрати визначаються за ме­тодикою, що розглядається при вивченні виробничої інфраструк­тури підприємства. Зазначені витрати належать до змінних.

Інші витрати, які пов'язані з утриманням та експлуатацією устаткування, але не передбачені в попередніх статтях: послуги сторонніх організацій, консультації з експлуатації устаткування, орендна плата за лізинг устаткування (у випадку оперативного лізингу).

Другою частиною кошторису загальновиробничих витрат є витрати на організацію та управління виробництвом. Склад цих витрат значною мірою залежить від економічного статусу підрозділу. Для підрозділу рівня цеху, діяльність якого обмежує­ться внутрішніми відносинами, до таких витрат належать:

•витрати на управління виробництвом, що включають опла­ту праці управлінського персоналу з відрахуваннями на соці­альні заходи, а також витрати на інформаційне забезпечення уп­равління;

витрати на службові відрядження, що стосуються роботи да­ного підрозділу, у межах установлених норм;

амортизаційні відрахування від балансової вартості основ­них засобів підрозділу, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі та його транспортному обслуговуванні (будівлі, споруди, інвентар, офісне устаткування тощо). Ці об'єк­ти амортизації мають, як правило, загальновиробниче призна­чення і створюють належні умови для здійснення операційної

діяльності;

•некапітальні витрати на удосконалення технології та орга­нізації виробництва, підвищення якості продукції. Це такі ви­трати, як оплата праці інженерів, що зайняті відповідними робо­тами, вартість потрібних матеріалів, оплата послуг сторонніх

організацій;

• витрати на обслуговування виробництва, у тому числі оплата

праці з відповідними відрахуваннями обслуговуючого персоналу (контролерів, складських робітників, прибиральників та ін.), ви­трати на охорону праці та техніку безпеки (на спецодяг, спецхар-

чування, інструктаж, захисні пристрої тощо);

•витрати на утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю (опалення, освітлення, прибирання, поточний ремонт та ін.).

• витрати на швидкозношуваний інвентар;

•витрати на пожежну і сторожову охорону (оплата праці від­повідних працівників, вартість матеріалів і послуг сторонніх ор­ганізацій та ін.);

•страхові платежі зі страхування майна, окремих категорій

працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою для здоров'я тощо;

•інші витрати загальновиробничого призначення: орендна плата за орендовані будівлі та приміщення, вартість матеріа­лів, витрачених при випробуванні робітників на відповідність певній кваліфікації, утрати від простоїв, недостач матеріалів (у звіті) та ін.

Витрати за всіма статтями цієї частини кошторису обчислюю­ться в такому самого порядку, як і витрати на утримання й експ­луатацію машин та устаткування. За кожною статтею підсумо­вуються поелементні витрати з додаванням вартості послуг інших підрозділів і сторонніх організацій. Окремі елементи ви­трат обчислюються на основі відповідних специфікацій, норма­тивів і лімітів, установлених відділами і службами центрального апарату управління (заводоуправління).

Оскільки зазначені витрати в межах даної виробничої і орга­нізаційної структури є постійними й досить стабільними у часі, то на практиці їх планова величина здебільшого визначається певним коригуванням фактичного рівня за минулий (звітний) період.

Втрати від браку. Ця стаття витрат планується тільки в тих виробництвах, де за досягнутого рівня технології та якості матеріалів неможливо забезпечити стопроцентну відповідність продукції встановленим технічним вимогам, тобто брак невід­воротний. Допустимі втрати від браку обґрунтовуються за цих умов на основі досвіду й установлюються у відсотках від вироб­ничих (цехових) витрат. Фактичні втрати від браку обчислюю­ться так:

Вб = Сб.в + Сб.з — Ск, (5)

де Вб — втрати від браку, грн.;

Сб .в — собівартість внутрішнього остаточного браку, грн.;

Сб .з — собівартість зовнішнього остаточного браку, грн.;

Ск — компенсації втрат від браку, грн.

Собівартість внутрішнього браку обчислюється за виробни­чою (цеховою), а зовнішньою (у споживачів) — за повною собі­вартістю. Компенсації втрат від браку включають виручку від продажу бракованої продукції (за зниженою ціною), стягнення з винуватців браку і постачальників недоброякісних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів.

Слід мати на увазі, що втрати від браку повністю відносять на готові вироби (кінцеву продукцію) в тому плановому (звітному) періоді, в якому вони були виявлені. У собівартість незавершено­го виробництва вони не включаються.