Оптимізація роботи Львівміськбуд


Реферат >> Астрономия

Вступ 5

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА 13

1.1. Основи побудови обліку грошових коштів в Україні. 13

1.1.1. Облік коштів на розрахунковому рахунку в банку (рах. №51) 13

1.1.2. Облік касових операцій та порядок їх ведення (рах. № 50) 15

1.1.3. Облік операцій в іноземній валюті та їх використання на території України (рах. №№ 52, 50). 24

1.1.4. Облік грошових коштів на інших рахунках в банках (рах. № 55) 35

1.1.5. Облік інших грошових коштів (рах. 56) 36

1.2. Відкриття банками рахунків в національній і іноземній валюті. 37

1.3. Форми безготівкових розрахунків. 42

1.4. Порядок безспірного стягнення грошових коштів з рахунків 49

1.6. Страхування підприємства 59

1.7. Податки, що сплачує АТЗТ ПБО “Львівміськбуд”. 63

Податок на додану вартiсть. 63

База оподаткування податком на додану вартiсть 65

Податок на прибуток. 67

Прибутковий податок з громадян. 69

Податок за землю. 70

Податок з власників транспортних засобів. 72

Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. 73

Збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та збір на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття. 75

2.2. Класифікація грошових потоків та фінансових відносин АТЗТ “Львівміськбуд” з іншими підприємствами, установами і організаціями. 84

2.3. Рух коштів на підприємстві “Львівміськбуд” 85

3. РЕКОМЕНДАЦІЙНА ЧАСТИНА 102

3.1. Зміст і структура звіту про рух грошових коштів. 106

3.2. Подання інформації про рух грошових коштів. 108

Відсотки і дивіденди 109

Сума 114

3.3. Визначення руху грошових коштів внаслідок операційної діяльності. 116

3.4. Визначення руху грошових коштів
внаслідок інвестиційної діяльності. 122

3.5. Визначення руху грошових коштів внаслідок фінансової діяльності 124

3.6. Подання отриманої інформації у формі звіту про рух грошових коштів та примітках до фінансової звітності 126

ТЕРМІНИ 131

ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНІВ ЗА П(С)БО 4 131

5.1..Аналіз умов праці на АТЗТ “Львівміськбуд” 138

5.2.Розрахунок природного освітлення. 144

5.4. Визначення економічної ефективності заходів для запобігання нещасних випадків на АТЗТ “Львівміськбуд”. 146

5.5.Пожежна профілактика. 149

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 154

ДОДАТКИ 157


Вступ

Затяжний характер кризи економіки України загрожує тривалою депресією. Тому стимулювання інвестиційної активності має важливе значення для перелому ситуації у позитивний бік. Інвестиції є найважливішим фактором економічного зростання, а інвестиційна політика держави — центральною ланкою усього комплексу заходів, що проводяться у кредитно-грошовій, фінансовій, зовнішньоекономічній сферах і спрямовані на забезпечення цього зростання. Узгодження їхньої дії являє собою одну з найскладніших проблем управління економікою.

Піднесення виробництва могло би розпочатися і без капіталовкладень, без інновацій та структурної перебудови, на основі повнішого завантаження потужностей, що вимагає збільшення оборотних коштів і усунення “тромбів” неплатежів. Але саме брак оборотних коштів (поряд з низькою платоспроможністю населення) є головною причиною стагнації виробництва. Реальний шлях — той, що веде до посилення платоспроможного попиту на капіталовкладення, до оновлення та розвитку виробничо-технічної бази. Перспективи піднесення виробництва і функціональну роль у ньому інвестицій слід розглядати крізь призму певної етапності процесів.

На цей час Україна одержала приблизно 3 млрд. дол. позик (не рахуючи боргів за поставками енергоносіїв), а також 1,6 млрд, дол. прямих іноземних інвестицій. На жаль, ці надходження поки що не спричинили поліпшення стану економіки, хоча завдяки їм можна було б розв'язати багато проблем виробництва. Більше того, деякі проекти, для фінансування яких було одержано кредити під гарантії уряду, залишилися на папері, і близько 40 % таких боргів сплачується не підприємствами-реципієнтами, а з державного бюджету. Інвестиції у виробництво часто-густо лишаються безрезультатними, мабуть, через низьку його ефективність. У кінцевому підсумку приплив капіталу визначається прибутковістю реальної економіки.

Приплив капіталу до якоїсь країни може спостерігатися і у разі низької рентабельності виробництва, але високої рентабельності торгівлі, фінансово-банківської системи тощо. Тоді кошти йдуть саме у ці сфери, але не у виробництво. До речі, це одна з фундаментальних причин інфляції: у комерційному обігу грошей багато, а у виробництві їх не вистачає. За словами Л. Ерхардта, інфляція виникає не через надлишок грошової маси, а через те, що доходи від непродуктивної діяльності стають вищими, ніж від продуктивної. Тому боротьба з інфляцією не має сенсу, коли просто обмежувати грошову масу, не спрямовуючи її у виробництво, не стимулюючи виробничу активність.

Рентабельність промисловості, сільського господарства, транспорту в Україні низька і неухильно зменшується. Середня рентабельність капіталу, що функціонує у виробництві (щоправда, при дуже ненадійній його оцінці) становить лише близько 2 %. Деякі галузі промисловості значно відхиляються від середнього рівня рентабельності (за даними 1996 р.): газова — 178,1 %, харчова — 14,9 %. Підприємства цих галузей (або їхні акції) скуповуються нарозхват. Те саме відбувається із зв'язком. Викликають інтерес інвесторів електроенергетика (12,9 %), окремі підприємства інших галузей. Звичайно, вкладаючи гроші, інвестор враховує не лише поточну рентабельність, а й імовірну перспективу. Та у цілому в економіці, що ледве животіє, з безнадійно застарілими фондами та низькою рентабельністю, капіталу — байдуже, вітчизняному чи зарубіжному, — важко знайти вигідне застосування.

Оскільки вітчизняний капітал краще орієнтується у ситуації і потребує менше спеціальних законодавчих передумов, то він може припливати у потенціальне прибуткові сфери раніше від іноземного. Широко відома сентенція, що іноземні інвестиції йдуть слідом за вітчизняними. Це, мабуть, є слушним, але з тим застереженням, що у країні саме у даний період може бути так, що достатні капітали ще не нагромаджені або ж вони сховані за кордоном і тому не можуть першими прийти на реалізацію великих проектів. Як відомо, перші вагомі інвестиції в Україні здійснили іноземні фірми (проект ЗАЗ—Daewoo; Соса-Соlа та ін.). Поведінка ж національних інвесторів характеризується поки що невпинним зниженням капіталовкладень. На поточний рік прогнозується їх зростання на 20 % (за номіналом, не рахуючи зростання цін). Якщо прогноз підтвердиться, це може означати початок підвищення інвестиційної активності.

Показовими для активності вітчизняних потенціальних інвесторів є рівні кредитування національної економіки комерційними банками.

Кредити комерційних банків, дуже незначні, невпинно зменшувалися, особливо довгострокові. Пояснюється це тим, що, по-перше, ресурсів було мало, по-друге, рівень позичкового процента набагато перевищував фінансову ефективність виробництва, що зводить до мінімуму можливості повернення. Низький рівень кредитування — наслідок низької ефективності виробництва (хоча є і зворотний зв'язок, про що мова буде далі). У 1997 р. становище почало змінюватись: у першому півріччі рівень кредитування підвищився до 7 % ВВП. Відповідно незначними були прямі іноземні інвестиції.

Хоча офіційна рентабельність фінансово-комерційної сфери є невисокою, значні тіньові доходи у ній приваблюють капітал. Ухил у невиробниче прикладання іноземного капіталу підтверджується його регіональним розподілом: 40 % усіх іноземних інвестицій зареєстровано у Києві. За іншими відомостями, тут “прописано” 80 % сукупної грошової маси. Але ж Київ — то не найбільший промисловий центр. Зрозуміло, що переважна маса грошового капіталу зосереджена тут у банківських, фондових, торговельних та посередницько-комерційних операціях.

Форсування позик та прямих інвестицій у цих умовах приховує у собі небезпеку транзитного проковзування частини грошей і наростання при цьому зовнішніх боргів, що не дають віддачі. На думку експертів, триває відплив капіталу з України, оцінюваний у 2—3 млрд. дол. на рік. Не знайшовши ефективного застосування, зникають як новостворені капітали, так і частина залучених. Експерти оцінюють обсяг вивезених з України капіталів у 20—ЗО млрд. дол. Стратегічне завдання полягає не тільки у тому, щоб залучати інвестиції, а й у тому, щоб припинити відплив капіталів, створювати умови для їх осідання і продуктивного функціонування.

З іншого боку, стагнація виробництва є значною мірою наслідком нестачі ліквідних оборотних засобів і капітальних вкладень. Неплатежі — одна з провідних причин спаду, що триває. Заборгованості досягли астрономічних сум. Сфері виробництва конче потрібні додаткові гроші, щоб запустити механізм його дії. Вітчизняні й зарубіжні інвестиції здатні виконати роль пускового імпульсу. Послідовність процесів є такою: “пускові” інвестиції — пожвавлення і початок піднесення виробництва — інвестиційне піднесення. Тактика залучення інвестицій на першому і наступних етапах має бути різною.

На першому етапі необхідно стимулювати загальне пожвавлення економіки і підвищити на цій основі інвестиційну привабливість виробничих підприємств. Для цього потрібна певна кількість грошей, яку можуть дати портфельні інвестиції і короткострокові позички комерційних банків. Має підвищитися рівень монетаризації економіки, зокрема, за рахунок кредитування оборотних коштів. Причому дуже важливо направляти потоки грошей у реальну економіку, можливо, навіть обмежуючи комерційних посередників. Водночас мають стимулюватися і стратегічні інвестиції, але під суворим контролем за цільовим та ефективним використанням коштів. Допускаються індивідуальні пільги для інвесторів.

На другому етапі, коли економіка почне набирати обертів, а інвестування стане привабливим, потрібні переважно відпрацювання загальних умов стратегічного інвестування і контроль за додержанням національних інтересів.

Оскільки для інвестиційної політики України поки що актуалізується перший етап, зупинимося докладніше на його особливостях. Проблема зводиться до відшукування джерел “пускового” капіталу, щоб ліквідувати брак оборотних коштів, забезпечити організаційну і технічну модернізацію. Звичайно, не всі виробництва здатні перебудуватися і перейти у режим ефективної роботи. Але треба надати шанс тим, хто здатний на це.

Вибір потенціальне кредитоспроможних підприємств, які мають передумови для підвищення рівня завантаженості, забезпечення нормального обороту коштів і підвищення ефективності, — це справа комерційних банків, що визначають доцільність надання кредитів. Обсяги банківських ресурсів мають бути значно збільшені, а кредитні ставки — знижені. У 1995—1996 рр. кредити комерційних банків перебували на недопустимо низькому рівні, у 1997 р. становище почало змінюватися на краще: кредитні вкладення банків зросли і, за попередніми розрахунками, становлять понад 7 % ВВП. Мабуть, нарешті відбулося зрушення у розумінні ситуації, і політика НБУ коригується.

Провідна роль в активізації та спрямованості інвестиційних процесів має належати державі, яка мобілізує для цього кошти бюджету і спеціальних небюджетних фондів. Державні органи управління повинні визначати перспективні “точки росту”, спроможні позитийно вплинути на сектори економіки, і направляти туди державні субсидії або державні кредити, субсидовані комерційні кредити, а також законодавче створювати тимчасові протекціоністські прикриття, податкові пільги. До речі, скорочення бюджетного дефіциту за рахунок капіталовкладень взагалі економічно шкідливе, оскільки зменшує вплив держави на економічне піднесення. Виявлення перспективних “точок росту” може бути покладене на галузеві міністерства разом з Міністерством економіки.

Капітал, вкладений у “точки росту”, створює осередки економічного пожвавлення, по-перше, втягуючи в орбіту свого тяжіння суміжні ви-робництва; по-друге, забезпечуючи виплату заробітної плати й податків і тим самим підвищуючи купівельну спроможність населення та бюджетних організацій; по-третє, своїми замовленнями поширюючи нові вимоги до суміжних та обслуговуючих виробництв і сприяючи формуванню кластерів інновацій. Поширюючися від таких “точок росту”, хвилі пожвавлення створюють передумови піднесення усієї економіки.

Головне завдання нинішнього етапу — перехід до загального пожвавлення і виявлення перспектив для стратегічного інвестування об'єктів та програм. Для цього поряд з уже вжитими заходами необхідно пожвавити фондовий ринок, який виявляє найефективніші, економічно привабливі об'єкти і тим самим торує шляхи стратегічним інвесторам. Звичайно, портфельні інвестиції відносно менш бажані: вони можуть швидко змінити напрям руху і дестабілізувати економіку, бо значною мірою орієнтуються на спекулятивний ефект, а не на структурні зміни. Проте пускову роль у поєднанні з іншими джерелами вони можуть виконувати, приносячи додаткові гроші, які сприяють загальному пожвавленню. Портфельні інвестори приходять раніше від стратегічних. Це свого роду розвідники, які ризикують, вкладаючи потроху у різні об'єкти: вони розвивають ринок капіталів, допомагають проявлятися потенційним “точкам росту”. Потім настає черга великих інвестицій, що переростають у стратегічні.

Сьогодні в іноземних портфельних інвесторів з'явився інтерес до акцій українських підприємств, але поки таких акцій на ринку ще мало. Капіталізація (вартість акцій підприємства, що склалася на ринку) багатьох солідних емітентів становить десятки й сотні мільйонів доларів. Портфельні інвестори готові сплатити гроші за 5—10 % статутного фонду, але не більше. І хоча для серйозної реконструкції великих заводів цих коштів замало, вирішити багато які проблеми, пов'язані з браком оборотних коштів, вони можуть.

Портфельні інвестиції — то лише одна із загальних передумов пожвавлення. Самі по собі вони не створять міцної інвестиційної основи економічного піднесення. Тому треба турбуватися про стратегічне інвестування, яке б формувало прогресивну структуру економіки і закладало підвалини технічного оновлення та піднесення. Завдання держави у стимулюванні стратегічного інвестування визначаються такими основними положеннями:

-створення загального правового поля, яке б стимулювало економічних агентів, як вітчизняних, так і іноземних, до інвестування;

-активне формування структури економіки з використанням власних коштів, а також спрямованих пільг для інвестицій у пріоритетні об'єкти (політика структуралізму);

-надання податкових і митних пільг для великих стратегічних інвесторів, які вкладають капітал у пріоритетні об'єкти, принципово важливі для прогресу економіки.

Викликають сумнів надто тривалі строки дії пільг, тому вони мають бути докладно обумовлені не взагалі, а по кожному конкретному виду податку (відрахування). Можливий також варіант регресивних (таких, що постійно зменшуються) пільг.

Пропонується і такий проект стимулювання інвестиційних кредитів: податки, що іх позичальник мусить сплатити з приросту випуску продукції (з потужностей, створених завдяки кредиту), ідуть на погашення боргу; прискорення виплати позички і процентів економить вартість кредиту, після сплати кредиту податки у нормальному режимі сплачуються у бюджет. Таким чином, “податкові канікули” встановлюються не для кредитора, а для реципієнта, а остаточна вигода позначається на надходженнях у бюджет. Пропозицію поки що не деталізовано, потрібне визначення режиму різних податків, обов'язкових відрахувань та зборів (наприклад, лишаються відкритими питання про те, як акумулюватимуться кошти пенсійного та соціального страхування).

Щоб розв'язати стратегічне завдання “запуску” первинних ланок, необхідно зміцнити власну інвестиційну базу підприємств. Ці ресурси, як відомо, складаються з прибутку, що залишається після сплати податків, обов'язкових відрахувань та зборів, а також з амортизаційних відрахувань. Кредити комерційних банків дають змогу збільшити власні інвестиційні ресурси.

Важливе джерело інвестиційних коштів — залучення тіньового капіталу. Питома вага прихованого від офіційного обліку ВВП оцінюється величиною близько 60 %. Такий самий процент грошової маси обертається поза банками. Тіньові кошти мають канали зв'язку з капіталами, що вивезені з України, та іншими зарубіжними джерелами. Це величезний резерв, залучення якого у відкритий господарський оборот вирішило б багато фінансових проблем. Тому завдання амністування і залучення у відкритий оборот тіньових капіталів має стратегічне значення. Тут потрібні дуже точні й обережні дії, бо “тіньовику” важко подолати недовіру до державної влади і добровільно покласти на себеі податковий тягар. Ніякі декларації справі не зарадять. Мабуть, треба повністю відмовитися від декларування доходів під час купівлі нерухомості і коштовних товарів, від зазначання у податкових деклараціях наявності у власності майна, від податкових дізнань при інвестуванні (зокрема, в облігації) великих сум юридичними та фізичними особами. Копітку роботу у цьому напрямі слід проводити на фоні створення у цілому сприятливої обстановки для вітчизняних та іноземних інвесторів.

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1. Основи побудови обліку грошових коштів в Україні.

Розрахунковий рахунок призначений для того, щоб забезпечувати комерційну та іншу діяльність підприємства з метою одержання прибутку.

Через розрахунковий рахунок здійснюються розрахунки:

  • за товарно-матеріальні цінності з постачальником та покупцями продукції;

  • за надані і одержані послуги;

  • по видачі зарплати і по перерахунку відрахувань з неї;

  • по сплаті платежів до бюджету і державних фондів;

  • по операціях, які пов'язані із забезпеченням власних соціально-побутових потреб;

  • інші, що відповідають діяльності підприємства.

1.1.1. Облік коштів на розрахунковому рахунку в банку (рах. №51)

Для бухгалтерського обліку операцій по розрахунковому рахунку використовують рахунок № 51 "Розрахунковий рахунок". Це активний рахунок, по дебету якого відображують будь-які надходження грошових коштів на розра­хунковий рахунок, а по кредиту — перерахування й виплати готівки з розрахункового рахунку. Дебетове сальдо по рахунку відображує залишок грошових коштів на розрахунковому рахунку на даний момент часу. Кредитового сальдо по рахунку № 51, як і по будь-якому активному рахунку, бути не може.

Операції по рахунку № 51 "Розрахунковий рахунок" відображують на підставі перевірених виписок банку і грошових документів, доданих до них. По рахунку № 51 "Розрахунковий рахунок" залишок на кожний даний момент часу має відповідати залишку грошей, зафіксованому у виписці банку по розрахунковому рахунку підприємства.

Аналітичний облік на рахунку № 51 здійснюється за виписками банку, і лише за наявності на підприємстві розрахункових субрахунків відкривають окремі аналітичні рахунки для обліку операцій по розрахунковому рахунку і кожному розрахунковому субрахунку. У разі необхідності деталізація кожного аналітичного рахунку здійснюється за виписками банку.

Виписки банку. Основою для запису операцій на розрахунковому рахунку є виписки з розрахункового рахунку. Періодично (частіше кожного дня) банк видає власникам розрахункових рахунків виписки з рахунку з копіями розрахункових операцій. Вона перевіряється підприємством з точки зору відповідності її доданим документам; при цьому встановлюються, чи всі записи належать до підприємства-власника розрахункового рахунку. Виписка є основою для записів у реєстрах (журналу-ордеру № 2 і допоміжної відомості № 2) операцій на розрахунковому рахунку. Записи банку і підприємства мають бути ідентичними, але потрібно врахувати, що рахунок № 51 "Розрахунковий рахунок" підприємства є активним, а для банка розрахункові рахунки підприємств е пасивними рахунками. Тому на дебеті у виписці банку буде показана сума коштів, списана з розрахункового рахунку, а на кредиті — зарахована на нього, відповідно сальдо у виписці буде по кредиту рахунку.

Сальдо розрахункового рахунку завжди має бути однаковим як в обліку банку, так і підприємства.

Виписка банку замінює собою регістр аналітичного обліку по розрахунковому рахунку, а тому обов'язково має містити дату, номер документу, короткий зміст операцій і суми записів на дебеті і кредиті, а також залишки коштів на початок і кінець періоду.

При журнально-ордерній формі обліку операції на кредиті рахунку № 51 "Розрахунковий рахунок" знаходять відобра­ження у журналі-ордері № 2,а на дебеті — у відомості №2. Характерною особливістю при заповненні цих регістрів є те, що для кожної виписки банку незалежно від того за який період вона складена (1, 2, 3, 5 днів) використовується один рядок регістра. Кількість заповнених рядків за кожен місяць повинна бути однаковою в Ж/о № 2 і в відомості № 2 та дорівнювати випискам банку. Як в журналі-ордері, так і у відомості суми записуються в розрізі кореспондентських рахунків з дебетом та кредитом рахунку № 51 (додаток 1).

1.1.2. Облік касових операцій та порядок їх ведення (рах. № 50)

Указом Президента України від 15.07.97 “Про внесення змін до Указу Президента України від 12.06.95р. № 436” скасовується застосування штрафних санкцій за перевищення підприємствами, установами, організаціями норм витрат готівки на поточні потреби.

Це є позитивним кроком у напрямку надання права підприємствам, установам та організаціям права більш вільно розпоряджатися власними коштами. Цим Указом Президент України значно розширив сферу готівкових розрахунків між юридичними особами.

Для того, щоб даний Указ не призвів до зростання розмірів готівки поза банками, НБУ у своєму листі зобов’язує комерційні банки здійснити ряд заходів, серед яких:

  • проаналізувати встановлені ліміти в касі підприємств з точки зору їх економічної діяльності, з врахуванням потреб у прискоренні обігу грошових коштів і своєчасного їх надходження у каси банків; при необхідності переглянути ліміти у двотижневий термін.

  • постійно здійснювати перевірку дотримання суб’єктами господарювання встановлених лімітів. При виявлені порушень повідомляти органи податкової адміністрації для застосування штрафних санкцій.

  • розширити послуги інкасацій, що передбачає створення вечірніх кас в банках, котрі б працювали у робочі, святкові й вихідні дні.

На управління НБУ покладено завдання організувати і проконтролювати виконання вищенаведених вказівок комерційними банками.

Саме для того, щоб покращити стан готівкового обігу, визначити єдині підходи до встановлення відповідальності за порушення суб’єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки, Президент України видав Указ “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” (із змінами).

У цьому Указі зазначено, що при порушенні суб’єктами підприємницької діяльності норм обігу готівки, до них будуть застосовуватись такі санкції у вигляді штрафу:

  • за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі суми надліміту;

  • за неповне оприбуткування у касах готівки - у п’ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Відповідальність на невстановлення лімітів кас несе також комерційний банк. На нього накладається штраф у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів за кожний випадок.

Ці штрафи надходять до державного бюджету у встановленому порядку.

Штрафні санкції, що перелічені вище, мають право застосовувати податкові інспекції на підставі перевірок та матеріалів, поданих комерційними банками, органами КРУ, НБУ, органами Міністерства внутрішніх справ України.

Всі перелічені штрафні санкції вступають в силу тільки після факту порушення Постанови Правління НБУ від 13.10.97 р. № 334 і 335, з внесеними змінами та доповненнями до “Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України”.

Для того, щоб належно організовувалася у банках робота з готівковим обігом, НБУ видав Інструкцію № 4 “Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України”.

Ці два документи набули чинності в один день, тобто 15.11.97 р.

Даними документами розширене коло дій норм і положень, які є обов’язкові для виконання:

  1. усіма юридичними особами (крім банків та підприємств зв’язку) незалежно від форм і виду діяльності;

  2. відокремленими підрозділами юридичних осіб, що не мають статусу юридичної особи;

  3. фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності.

Насправді революційним для суб’єктів господарювання стало право здійснювати розрахунки між собою в готівковій формі. Такі розрахунки дозволено здійснювати як за рахунок коштів, отриманих з каси банку, так і за рахунок виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг). Готівку можна отримати з власних рахунків в межах наявних на них коштів. Ціль отримання зазначається в чеку, без обгрунтовуючих документів та розрахунків.

При здійсненні готівкових розрахунків обов’язковим є оформлення одержувачем готівки облікової розрахункової документації, яка б підтверджувала здійснення платниками витрат готівки.

Однак, завжди є винятки з правил. Так, п.5 Положення визначено, що кошти на виплату зарплати та сплату дивідендів акціонерам мають отримуватися виключно з банків, при цьому треба повністю сплачувати податки і відрахування в державні фонди у терміни визначені законодавством.

Внаслідок набуття чинності Постанови Правління НБУ від 11 листопада 1998 року № 473 “Про затвердження змін і доповнень до Порядку ведення касових операцій у національній валюті України від 02.02.1995р.” дія п.5 скасовується для підприємств та індивідуальних підприємців, які не мають заборгованості перед бюджетом. Отже, вонимають право платити зарплату і дивіденди з виручки, при цьому, звичайно, не забувати розраховуватись з бюджетами та позабюджетними фондами.

Пунктом 5 Постанови наказується підприємствам незалежно від форми власності, котрі мають податкову заборгованість усі розрахунки проводити у безготівковій формі. Це не стосується сплати податків та обов’язкових платежів, котрі можуть сплачуватись готівкою.

Якщо стосовно готівкових розрахунків знято, то тепер основним механізмом, що визначає порядок роботи з готівкою залишається ліміт каси, що встановлюється усім підприємствам, які мають рахунки в банках і здійснюють операції з готівкою. Порядок розрахунку ліміту не змінився, лише уточнено, що продовжує діяти ліміт минулого року.

До введення в дію цих документів ліміт залишку в касі не встановлювався фізичним особам - суб’єктам підприємницької діяльності і фермерам. Тепер без ліміту працюють індивідуальні підприємці і фермери, які займаються виключно виробництвом, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції. А колективні сільськогосподарські підприємства можуть самостійно визначати розмір готівки, що постійно знаходиться в їх касах, але повинні повідомляти про це в І кварталі банкам, які їх обслуговують.

У випадку, коли ліміт каси взагалі не встановлений, то вся готівка, що є в касі на кінець дня повинна бути здана до банку (незалежно від причин не встановлення ліміту). Коли клієнта немає за вказаною адресою і не повідомлене банку його нове місце знаходження і його неможливо визначити, то про це установа банку повідомляє відповідний орган державної податкової адміністрації.

Для підприємств торгівлі та громадського харчування, що обслуговують населення за готівку, Інструкцією № 4 встановлено обов’язкову наявність в їх касах розмінної монети різних номіналів (у розмірі не менше 10 % від суми встановленого підприємству ліміту готівки в касі) для видачі здачі громадянам. Невидача здачі чи наявність її у меншій кількості, ніж встановлено Інструкцією № 4, являється порушенням касової дисципліни і тягне за собою застосування штрафних санкцій від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів. Коли випадок протягом року повторюється, то штраф може становити від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів громадян.

П. 7 Порядку і п. 73 Інструкції № 4 встановлені суворі терміни з контролю за виданою підзвітним особам готівкою.

Так, особи котрі отримали готівку під звіт (у т. ч. і на відрядження), повинні подати до бухгалтерії звіт про витрачені суми. Готівка, видана під звіт, але не витрачена, повинна бути повернута в касу підприємства не пізніше 3 робочих днів після закінчення відрядження. Інакше, починаючи з наступного дня, така готівка включається в суму фактичного залишку в касі на кінець дня. Отримана в результаті сума порівнюється із встановленим лімітом залишку готівки в касі.

Внесено зміни у п.7, абзац 2. Вони полягають у тому, що раніше за господарські витрати можна було відчитуватись не пізніше наступного дня після закінчення 10 днів з дня видачі, а тепер не пізніше наступного робочого дня після видачі готівки під звіт. Виняток (по закінченню 10 днів) становить видача готівки на закупівлю сільськогосподарської продукції.

Тим підприємствам, що мають заборгованість по податках у випадку витрачання готівки як з виручки, так і з одержаної з кас банку ці кошти розрахунково включаються до фактичних залишків готівки в касі того дня, коли були здійснені такі витрати з подальшим порівнянням одержаної суми із затвердженим лімітом каси.

Такі зміни спрямовані на створення жорстких умов при розрахунках готівкою неплатникам податків і стимулювання їх найшвидше погасити борги перед бюджетом.

У разі виявлення порушень порядку ведення касових операцій, акти перевірок передаються податковій адміністрації чи правоохоронним органам для застосування до порушників відповідних санкцій, передбачених законодавством.

Із метою посилення обліку та контролю готівкового обігу у підприємствах, що займаються готівковими розрахунками, Державною Податковою Адміністрацією було вирішено впровадити на цих підприємствах електронні контрольно-касові апарати.

До цього рішення ДПА підштовхнуло прийняття 01.07.97 р. Закону України “Про податок на додану вартість”. Згідно статті 7 цього документу продавець зобов’язується видавати покупцю товарний чек, в якому зазначена сума податку.

Касові операції (надходження готівки до каси і видача з неї) здійснюються на підставі "Порядку ведення касових операцій в народному господарстві України", затвердженого постановою Національного банку України № 21 від 2.02.95 р.

Всі підприємства, незалежно від форми власності, зобов'язані зберігати свої грошові кошти в установах банку. Готівка може бути одержана ними з власних рахунків у межах наявних на них коштів і на цілі вказані в чеку, без подання обгрунтовуючих документів і розрахунків.

Каса — самостійний структурний підрозділ підприємства, призначений для зберігання коштів і проведення розрахунків готівкою. Матеріальну відповідальність за збереження коштів і ведення касових операцій покладено на касира, з яким укладають договір про матеріальну відповідальність у формі зобов'язання касира (або іншої уповноваженої особи).

Грошові кошти до каси надходять з Розрахункового рахунку, що розміщений в банку, внаслідок реалізації товар­но-матеріальних цінностей, від підзвітних осіб тощо.

Підприємства та індивідуальні підприємці що квартально подають до банку касову заявку встановленого зразка про суми надходжень та видачі готівки з поданням, також, календаря видачі зарплати. Щоб зняти готівку з розрахункового рахунку бухгалтер заповнює чек та підписує його разом з керівником і передає касиру. Касир, попередньо (як правило за один-два дні) замовляє необхідну суму в банку. Потім одержує її за чеком. Корінець чеку є виправдним документом для запису касових операцій в облікових регістрах.

Надходження грошових коштів до каси оформляють при­бутковими касовими ордерами (якщо від фізичних осіб, то обов'язково видається квитанція зі штампом або печаткою за підписом головного бухгалтера і касира, або відтиском, касового апарату), видачу — видатковими касовими ордерами, або належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Прибуткові касові ордери підписують головний бухгалтер і касир, а видаткові — керівник підприємства, головний бухгалтер і касир.

Банк визначає ліміт залишку готівки у касі в розмірі, необхідному для виплати невідкладних витрат.

Всю готівку понад встановлений ліміт касир зобов'язаний здати в банк в порядку і терміни встановлені банком. В разі виявлення надлишку готівки в касі під час перевірки податковою інспекцією, він стягується в бюджет держави.

Документальне оформлення касових операцій.

Касові операції здійснюють на основі оформлених доку­ментів.

Касові ордери передаються до виконання касирові підприємства безпосередньо бухгалтером, а не через особу, що одержує або вносить гроші.

Касир, що одержав з бухгалтерії касові ордери, повинен перевірити правильність їх оформлення, наявність і дійсність підписів, додатки, перераховані в ордері. Після цього він приймає або видає гроші. Особі, що внесла гроші до каси, видається квитанція. Під час здійснення готівкових розрахунків між підприємствами, підприємства-отримувачі готівки зобов'язані надати підприємствам-платникам обліковий розрахунковий документ (податкова накладна, рахунок-фактура, товарний чек, акти виконаних робіт, наданих послуг), який би підтверджував здійснені платниками витрати готівки і був би підставою для виписки видаткового касового ордеру.

Прибуткові і видаткові касові ордери до передачі в касу реєструються бухгалтерією в журналі реєстрації касових ордерів, де їм надаються порядкові номери. Касир усі надходження і видачі готівки за прибутковими і видатковими касовими ордерами облічує у касовій книзі.

Касова книга. На підприємстві ведеться тільки одна касова книга (типова форма № КО-4), у якій касир відобра­жує готівку і рух грошей у касі. Записи у касовій книзі здійснюються за кожним прибутковим і видатковим ордером. Але якщо у організації є інші види валют, крім національної, то касові книги відкриваються на кожну валюту окремо.

Усі касові ордери після їх використання касир підписує, а додані до них документи для запобігання повторного викорис­тання погашає штампом або підписом від руки "Одержано", "Сплачено" з зазначенням дати.

Записи у касовій книзі здійснюються тільки під копірку, тобто у двох примірниках (другий примірник є звітом для касира). Наприкінці робочого дня касир підбиває підсумки оборотів за надходженням і видачею грошей та виводить залишки на наступний день. Перші відривні аркуші, що є звітом касира, разом з прибутковими і видатковими ордерами й доданими до них виправдними документами касир передає бухгалтерії під розписку у касовій книзі.

Контроль за правильністю ведення касової книги покладається на головного бухгалтера.

Облік касових операцій в системі рахунків (рах. № 50)

Для обліку наявності, руху і залишків готівки в касі використовують активний рахунок № 50 "Каса" з такими субрахунками:

№ 50-1 "Каса підприємства в національній валюті"

№ 50-2 "Каса підприємства в іноземній валюті"

№ 50-3 "Операційна каса в національній валюті"

№ 50-4 "Операційна каса в іноземній валюті".

Бухгалтерські записи ведуть на підставі перевірених від­ривних листків (другий примірник касової книги) і доданих до них документів. Залишок і надходження грошових коштів відображують по дебету рахунку № 50, а видану готівку — по кредиту.

До операційних кас належать квиткові і багажні каси, відділки зв'язку та інші подібні каси.

На субрахунках № 50-2 і № 50-4 підприємства здійснюють операції з валютою у перерахунку на національну валюту України (за кожний видом валюти окремо).

Для забезпечення збереження грошових коштів бухгал­терія повинна здійснювати несподівані перевірки не менше одного разу на квартал з перерахуванням всіх цінностей, що знаходяться у касі, й складати відповідні акти.

Бухгалтерія після одержання звіту касира здійснює перевірку обгрунтуваності всіх записів у звіті, проставляє кореспонденцію рахунків на кожному документі і заповнює журнал-ордер № 1 по кредиту рахунку № 50 "Каса" і відомість № 1 по дебету цього рахунку, у яких реєструє одержані й видані кошти за цільовим призначенням (додаток 2).

У журналі-ордері № 1 показуються витрати грошових коштів з кредиту рахунку № 50 в дебет рахунків обліку виробничих витрат, матеріальних цінностей, розрахунків з працівниками підприємства, з підзвітними особами, депонен­тами та ін.

Наприкінці місяця у журналі-ордері № 1 і відомості № 1 підраховують надходження й витрати готівки і визначають на 1-е число наступного місяця залишок коштів у касі, який має і бути тотожним такому ж показникові в касовій книзі. Підсумкові дані цих регістрів записують до Головної книги.

При спрощеній формі ведення обліку касових операцій використовують відомість № 5.

1.1.3. Облік операцій в іноземній валюті та їх використання на території України (рах. №№ 52, 50).

“Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України” чітко регламентується порядок, за яким повинні діяти резиденти та нерезиденти при здійсненні операцій готівковою іноземною валютою. Ці правила включають три шляхи використання:

  1. використання готівкової валюти з власних рахунків юридичними особами;

  2. використання на території України іноземної готівки як засобу платежу чи застави;

  3. використання іноземної готівки при торгівлі і наданні послуг на транспортних засобах на час їх перебування за кордоном.

1. Із власного поточного рахунку підприємство може здійснювати:

І. Виплати для забезпечення витрат працівників юридичних осіб на відрядження за кордон (згідно з чинним законодавством). При цьому невикористаний залишок готівки іноземної валюти підлягає зарахуванню на розподільчий рахунок в уповноваженому банку протягом 5 банківських днів із часу оприбуткування до каси.

Видача готівки іноземної валюти з поточного рахунку та продаж дорожніх чеків у вільноконвертованій валюті здійснюється банком при наявності заявки відповідної юридичної особи.

Відповідно до наданого розрахунку витрат видаються добові, але не більше 300 $ США на добу чи еквівалент даної суми в іншій валюті. Для транспортних витрат – не більше 1000 $ США.

Можна також виділяти готівку на представницькі витрати за кордоном. Загальна сума готівки чи дорожніх чеків не повинна перевищувати суми, встановленої Порядком переміщення валюти через митний кордон України. Для резидентів $9000, в т.ч. на підставі дозволу банку – $4000, дорожніми чеками та іншими платіжними документами – $5000, в т.ч. дорожніми чеками в сумі, що не перевищує $1000 без дозволу (або еквіваленти цих сум в іншій іноземній валюті).

Нерезиденти мають право переміщення через кордон $6000, у т.ч. $1000 за довідкою довідкою банку та $5000 чеками.

Коли загальна сума витрат перевищує встановлені норми вивезення інвалюти, то для здійснення розрахунків за кордоном використовуєтья корпоративна пластикова картка однієї з міжнародних платіжних систем.

При вивезені інвалюти в готівці за кордон, банк дає відповідній юридичній особі дозвіл на переміщення через митний кордон. Відшкодування працівнику витрат власних коштів в іноземній валюті у відрядженні здійснюється у грошовій одиниці України залишок коштів у валюті, що залишився після відрядження, його з вас можуть за офіційним обмінним курсом, встановленим НБУ на день виплати шків авансу у встановлений термін. Якщо ви вчасно не повернули сзазначених коштів.

ІІ.Відповідальність підзвітної особи за неповернення залитягнути на підставі статті 2 Закону України “Про визначення розміру збитків, завданих під­приємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей” від 6 червня 1995 року №217/95-ВР.

“Стаття 2. Заборгованість працівників підприємства, установи, організації у разі неповернення у встановлений термін авансу, виданого в іноземній валюті на службове відрядження або господарські потреби, та в інших випадках нездачі іноземної валюти, одержаної у підзвіт, — стягується у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день погашення заборгованості”.

ГДПІУ своїм незареєстрованим у Мін’юсті листом від 17.04.1996 р. за №22-113/10-2595 роз’яснила, що потрійна сума стягується бухгалтерією з працівника, який не здав залишок валюти або всю отриману валюту.

ІІІ. Відшкодування власних коштів працівникам витрачених на відрядження. Звертаємо вашу увагу на розбіжність між інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон та Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України. Згідно з п. 1.17 інструкції відшкодування власних коштів працівника, витрачених ним на відрядження, може проводитися або в гривнях, перерахованих по курсу НБУ на день виплати заборгованості, або у валюті, в якій видавався аванс. Згідно з п. 1.1.5 Правил відшкодування працівникові витрат власної валюти здійснюється тільки у гривнях по курсу НБУ на день виплати заборгованості.

ІV. Для забезпечення витрат працівників, іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв міжнародних організацій та філій, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, але не здійснюють підприємницької діяльності при відрядженні за кордон.

V. Для забезпечення експлуатаційних витрат юридичних осіб, що мають власні транспортні засоби (орендують, фрахтують) для виконання рейсів за кордон (оплата пального, лоцманських послуг, митних і дорожніх зборів, стоянки тощо).

Для видачі інвалютної готівки потрібно подати в уповноважений банк заявку, в якій вказується:

  • мета виїзду;

  • прізвище, ім’я, по батькові особи, котра вивозить готівку на експлуатаційні витрати;

розрахунок витрат та доручення на отримання коштів в касі уповноваженого банку.

VI. Для оплати праці працівників-нерезидентів.

Коли сума перевищує встановленні чинним законодавством України норми вивезення валюти, то фізична особа–нерезидент може перерахувати ці кошти з власного рахунку в уповноваженому банку на рахунок в іноземному банку, чи вивезти за дозволом НБУ.

VII. Для виконання статутної діяльності представництва Бюро міжнародної організації з міграції, у тому числі для покриття витрат, пов’язаних з забезпеченням виїзду мігрантів на батьківщину.

2. Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу чи застави.

Використання на території України іноземної готівки як засобу платежу дозволяється у разі відсутності у фізичних осіб коштів у грошовій одиниці і неможливості здійснення валютнообмінної операції через пункт обміну.

Ці платежі здійснюються на території:

  • митниць (сплата мита та митних платежів і сплата нерезидентами дорожніх зборів та платежів за охорону);

  • вокзалів, аеропортів та портів (реалізація паливо-мастильних матеріалів нерезидентам; переоформлення суб’єктам підприємницької діяльності квитків);

  • в інших випадках.

3. Використання готівки іноземної валюти як засобу платежу в разі здійснення торгівлі та надання послуг на транспортних засобах під час їх перебування за кордоном.

Використання готівки іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі здійснення суб’єктами підприємницької діяльності, торгівлі і надання послуг за межами України на транспортних засобах, що їм належать, у таких випадках:

1. за реалізовані товари та надані послуги на повітряних, морських, річкових суднах;

2. за надані послуги з міжнародних перевезень та паромних переправлень у прикордонних з Україною зонах.

Іноземна готівка, що ввозиться підлягає обов’язковому декларуванню на митниці та зарахуванню на розподільчий рахунок в іноземній валюті у сумі, зазначеній у декларації.

Готівкова іноземна валюта, що видана юридичними особами в уповноваженому банку, використовується виключно на цілі, на які вона отримана. На власників рахунків покладається відповідальність за її цільовим використанням.

Дані правила затвердженні постановою Правління НБУ від 26.03.98 р. № 119 і зареєстровані Міністерством юстиції від 15.04.98 р.

Однією з форм економічної діяльності України є зовнішньоекономічна.

До видів зовнішньоекономічної діяльності належать:

  • експорт і імпорт товарів (продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності й інших майнових прав, призначених для продажу), капіталів і робочої сили;

  • надання послуг, у т.ч.: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних та ін.;

  • наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, учбова й інші кооперації з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

  • підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, "ноу-хау";

  • товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі;

  • орендні, у тому числі лізингові операції;

  • операції з придбання, продажу і обміну валюти на валютних аукціонах і біржах, міжбанківському валютному ринку;

  • міжнародні фінансові операції;

  • кредитні й розрахункові операції;

  • інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законами України.

Іноземна валюта використовується як засіб платежу у розрахунках між резидентами і нерезидентами у межах торгового обороту. Порядок здійснення таких розрахунків встановлений Законом України № 185/94 під 23.09.94 р. "Про порядок здійснення розрахунків її іноземній валюті" (введений до дії з 5.10.94р.).

Підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, відкривають валютні рахунки у комерційних банках, що мають ліцензію Національного банку України (НБУ) на ведення валютних операцій.

Бухгалтерський обік валютних операцій ведеться в національній валюті України (гривнях) з виділенням в аналітичному обліку операцій в іноземній валюті. Для обліку специфічних операцій можуть відкриватися додаткові субра­хунки із збереженням номерів діючого плану рахунків.

Основою для бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті є належним чином оформлені документи, їх можна поділити на такі основні групи:

технічна документація — технічні паспорти машин і обладнання, формуляри і опис виробів, інструкції з монтажу, налагоджування, управління і ремонту;

товарно-супроводжуюча документація — сертифікат про якість товару;

транспортна, експедиторська і страхова документація — залізнична накладна та її копія, страховий поліс або сертифікат;

складська документація — документ іноземного комерційного складу, що містить розписку про прийняття товару на зберігання і заставне свідоцтво;

митна документація — вантажна митна декларація, сертифікат про походження товару, довідки про сплату мита. акцизів і зборів, податку на додану вартість,

документи по нестачах і псуванню товару — комерційний акт про нестачі, аварійний сертифікат;

розрахункова документація — рахунок-фактура, роз­рахункова специфікація, переводний вексель (тратта);

банківська документація — заява про переказ валюти, інкасові доручення, доручення про відкриття акредитиву, чек, доручення на розподіл експортної виручки; виписки операцій по розрахунковому і валютному рахунках.

Відповідно до листа Національного банку України № 19011/629 від 23.02.95 р. дозволено поряд з використан­ням безготівкових форм розрахунків використання готівкової іноземної валюти у розрахунках нерезидентів з резидентами за експорт продукції і послуги з України.

Крім цього, своїм листом від 18.09. 1996 року НБУ дає роз'яснення щодо затвердження Порядку використання готівки іноземної валюти на території України як засобу платежу при наступних операціях:

  1. реалізація товарів та надання послуг під митним контролем без стягнення мита та податків на митній території України;

  2. сплата митних платежів і зборів фізичними та юридичними особами;

  3. стягнення з нерезидентів дорожніх зборів та оформлення перевезення негабаритних та небезпечних вантажів. Іноземна валюта, що внаслідок цього отримана, підлягає обов'язковій інкасації та продажу на міжбанківській валютній біржі;

  4. оплата нерезидентами в’їзних віз на територію України;

  5. продажа на території портів, аеропортів, вокзалів білетів на міжнародні пасажирські рейси;

  6. продажа паливо-мастильних матеріалів, продуктів харчування і надання послуг нерезидентам на території портів, аеропортів, вокзалів;

  7. надання послуг з міжнародних пасажирських перевезень и переправ в прикордонних зонах резидентами;

  8. здійснення торгівлі і надання послуг за межами території України на повітряних, морських, річкових човнах и поїздах, котрі надлежать українським фірмам. Ця валюта, що ввозиться, підлягає декларуванню на митниці, та інкасації не пізніше наступного банківського дня і зарахуванню на блоковані рахунки;

  9. надання послуг в готелях для обслуговування фізичних осіб нерезидентів;

  10. виконання зобов'язань перед фізичними особами – нерезидентами у випадку пред'явлення ними рекламації.

Наказом Міністерства фінансів України № 29 від 14.02.96 р. затверджено "Положення про бухгалтерський облік операцій в іноземній валюті", яке визначає:

1. Бухгалтерський облік іноземної валюти, що знаходиться в установах банків, ведеться підприємствами на рахунку № 52 "Валютний рахунок".

До зазначеного рахунку відкриваються такі субрахунки:

№ 52-1 "Валютний рахунок в країні"

№ 52-2 "Валютний рахунок за кордоном"

№ 52-3 "Транзитний валютний рахунок".

Бухгалтерський облік готівки в іноземній валюті ведеться на субрахунках:

№ 50-2 "Каса в іноземній валюті",

№ 50-4 "Операційна каса в іноземній валюті".

2. При здійсненні операцій з майном і обов'язками їх вартість для відображення у бухгалтерському обліку підлягає перерахунку у грошову одиницю України за курсом Національного банку України.

3. Перерахунок у грошову одиницю України для відображення операцій у бухгалтерському обліку здійснюється за курсом Національного банку України на дату здійснення операцій в іноземній валюті (табл. 1).

Таблиця 1.1.

Перелік

дат, на які здійснюється перерахунок операцій в іноземній валюті

№ п/п

Зміст операції в іноземній ва­люті

Дата, яка вважається датою здійснен­ня господарської операції і датою, на яку здійснюється перерахунок

1

2

3

1

Реалізація продукції, товарів (робіт, послуг) та інших цін­ностей за іноземну валюту:

а) при визначенні виручки від реалізації за продажною вартістю відвантаженої про­дукції і товарів, виконаних робіт і послуг (метод нара­хування)

Дата митного оформлення продук­ції, товарів та інших цінностей, що експортуються.

Дата підписання документів про фактичне виконання робіт і послуг

б) при визначенні виручки від реалізації по надходжен­ню платежу (касовий метод)

Дата зарахування на валютний ра­хунок або оприбуткування у касі коштів за умови відвантаження (відпуску) продукції, товарів та інших цінностей, фактичного вико­нання робіт і послуг

2

Імпорт сировини, матеріалів, обладнання, товарів, робіт, послуг та інших цінностей

Дата митного оформлення сирови­ни, матеріалів, обладнання та ін­ших цінностей. які імпортуються. Дата підписання документів про фактичне виконання робіт і послуг

3

Банківські операції на валют­них рахунках

Дата зарахування або списування валютних коштів по виписці уста­нов банків

4

Касові операції з іноземною валютою

Дата оприбуткування або видачі іноземної валюти по касових орде­рах, квитанціях обмінних пунктів

5

Погашення заборгованості в іноземній валюті, виданої працівникам підприємства під звіт для здійснення пе­редбачених витрат

Дата затвердження авансового зві­ту працівника

6

Формування розміру Статут­ного фонду (капіталу) за участю іноземних інвесторів

За курсом, зафіксованим в установ­чому договорі, але не вище курсу Національного банку України на дату його підписання '

7

Утворення заборгованості іноземних інвесторів, які є засновниками підприємства, по внесках до Статутного фонду (капіталу)

Дата підписання установчого дого­вору

8

Складання бухгалтерської звітності

За останнім курсом котировки у звітному періоді

4. Перерахунок готівки, коштів в установах банків і в дорозі, грошових і платіжних документів, цінних паперів, коштів у розрахунках (включаючи кошти по обов'язках і позики) з юридичними і фізичними особами, а також залишок цільового фінансування з бюджету в іноземній валюті здійс­нюється на дату здійснення операції в іноземній валюті, а також на дату складання бухгалтерської звітності.

Записи на валютному рахунку № 52 "Валютний рахунок" здійснюються на підставі виписок установ банків і розрахунково-платіжних документів, якими оформлено списування і надходження іноземної валюти.

На валютний рахунок зараховуються суми в іноземній валюті з аналогічних рахунків інших власників в оплату куплених товарів і послуг. З поточного валютного рахунку переказуються за кордон суми в оплату товарів для погашення заборгованості. Валютна виручка незалежно від суми надход­ження підлягає зарахуванню на валютний рахунок.

Зміни курсу валюти у період між датою здійснення господарської операції (або датою попереднього звіту) і датою розрахунку, по обов'язках, що випливають з цієї операції призводять до виникнення курсових різниць.

Курсові різниці визначаються за валютними активами і пасивами відповідно до Положення про організацію бухгал­терського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 250 від 3.04.93 р. з відповідними доповненнями і змінами.

Згідно цього документу курсові ризниці визначаються за сумами і операціями в іноземній валюті, обліченими на рахунках:

№ 50 "Каса", № 52 "Валютний рахунок", № 55 "Інші рахунки в банках"

№ 56 "Інші грошові кошти", № 58 "Фінансові вкладення", № 59 "Векселі одержані", № 60 "Розрахунки з постачальниками і підрядчиками", № 61 "Розрахунки по авансах", № 62 "Розрахунки з покупцями і замовниками", № 63 "Розрахунки за претензіями", № 66 "Векселі видані", № 71 "Розрахунки з підзвітними особами", № 76 "Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами", № 75 "Розрахунки з учасниками", № 90 "Короткострокові кредити банків",

№ 92 "Довгострокові кредити банків".

Інші рахунки по статтях балансу (не валютні, не грошові) не перераховуються при складанні звіту-балансу (рахунки №№ 01, 04, 05, 06, 07, 08, 10, 12, 33, 40. 41, 80, 85, 86, 87, 88, 96), а показуються у бухгалтерському обліку і балансі в сумах, визначених шляхом перерахунку іноземної валюти за курсом Національного банку на дату їх первісної оцінки.

Курсові різниці у бухгалтерському обліку і звітності відображуються у тому ж звітному періоді, до якого належить дата розрахунку або за який складається бухгалтерська звітність.

1.1.4. Облік грошових коштів на інших рахунках в банках (рах. № 55)

На рахунку № 55 "Інші рахунки в банках" відображуються наявність і рух коштів підприємств (організацій), що знахо­дяться в банку на особливих рахунках, в акредитивах тощо.

В облікових регістрах рахунок № 55 поділяється на субрахунки:

№ 55-1 "Особливий рахунок по капітальному ремонту"

№ 55-2 "Акредитиви і особливі рахунки по вантажообігу"

№ 55-3 "Рахунок в банку по доходах"

№ 55-4 "Рахунок в банку по різницях в цінах"

№ 55-5 "Інші рахунки в банках"

№ 55-6 "Ощадні сертифікати"

№ 55-7 "Приватизаційні папери"

№ 55-8 "Імпортний депозит"

№ 55-9 "Приватизаційні кошти"

№ 55-10 "Компенсаційні сертифікати (по придбаних сер­тифікатах у безготівковій формі)".

На субрахунку № 55-1 обліковуються кошти Амортизацій­ного фонду, призначені для капітального ремонту основних засобів, та інші кошти, передбачені фінансовим планом на ті ж потреби, перераховані з розрахункового або аналогічного йому рахунків підприємства (організації) на особливий рахунок в банку по капітальному ремонту.

На субрахунку № 55-2 обліковується рух коштів, що знаходяться в акредитивах, на особливих рахунках по вантажообігу і в чекових книжках.

Чекові книжки на підприємстві зберігаються як бланки суворої звітності.

1.1.5. Облік інших грошових коштів (рах. 56)

Бухгалтерський облік інших грошових коштів здійснюють на активному рахунку № 56 "Інші грошові кошти", що має такі субрахунки:

№ 56-1 "Грошові кошти в дорозі"

№ 56-2 "Грошові документи"

№ 56-3 "Власні акції, викуплені у акціонерів"

№ 56-4 "Приватизаційні папери"

№ 56-5 "Компенсаційні сертифікати (по придбаних сертифікатах у готівковій формі)"

В касі підприємства можна зберігати цінні папери та бланки суворої звітності. До цінних паперів відносять путівки в будинки відпочинку і санаторії, придбані за рахунок фонду соціального розвитку, поштові марки, проїздні квитки. Цінні папери обліковуються в журналі-ордері № 3. Після поступлення та їх видачі касиром складається звіт про рух цінних паперів.

Бланки суворої звітності (трудові книжки, квитанції дорожніх листів автотранспорту) обліковуються на забалансовому рахунку 004.

До коштів, що рахуються в дорозі (субрахунок № 56-1), належать: виручка, одержана підприємствами за послуги, реалізовану продукцію і виконані роботи і внесена до банку, відділу Ощадбанку, каси поштового відділу зв'язку для зарахування на розрахунковий рахунок.

На субрахунку № 56-2 ведеться облік грошових докумен­тів за їх номінальною вартістю, які зберігаються в касі підприємства: векселі, облігації і грошові квитки, поштові марки й інші грошові документи. Аналітичний облік грошових документів організується за їх видами.

1.2. Відкриття банками рахунків в національній і іноземній валюті.

Притаманною та невід’ємною рисою кожної юридичної особи, під якою розуміють підприємство будь-якої форми власності, є наявність рахунку в установі банку. Тільки через банківський рахунок підприємство може повноцінно виконувати функції суб’єкта підприємницької діяльності.

Для того, щоб підприємство здійснювало безготівкові розрахунки, в першу чергу, йому необхідно відкрити банківський рахунок. А щоб розуміти суть правовідносин, які виникають при відкритті розрахункових, депозитних, позикових рахунків в національній та іноземній валюті потрібно ознайомитися із інструкцією №3 “Про відкриття банками рахунків в національній та іноземній валюті”.

За цим документом банки відкривають рахунки зареєстрованим згідно діючого порядку юридичним особам - суб’єктам підприємницької діяльності різних форм власності на умовах, котрі регламентуються даною Інструкцією, та зазначені в договорі на відкриття і обслуговування рахунку. Умови договору не можуть протирічити Інструкції.

Рахунки можуть відкриватися в будь-якому банку України за згодою сторін. Рахунки відкриваються по письмовому дозволу керівника банку.

Розрахункові рахунки в національній валюті відкриваються підприємствами, що здійснюють науково-дослідну, виробничу і іншу комерційну діяльність з метою отримання прибутку, і які є власниками основних та оборотних коштів, мають самостійний баланс.

На розрахунковому рахунку здійснюють операції, які забезпечують діяльність підприємств в комерційній та інших галузях.

Поточні рахунки відкриваються установам та організаціям, котрі не володіють основними та оборотними коштами та не мають самостійного балансу. До них можна віднести громадські фонди, підприємства, котрі здійснюють гастрольну діяльність.

Поточний рахунок призначений для забезпечення власних потреб цих організацій (виплата зарплати та платежів по ній; операції пов'язані із соціально-побутовими витратами і ін.).

У випадку, коли відокремлене підприємство не має власного балансу і не є самостійним платником податків, то йому відкривають субрахунки для зарахування виручки з наступним перерахунком на основний розрахунковий рахунок.

Крім цього, з даного рахунку можна проводити виплати на власні потреби, що підтвердженні кошторисом витрат, котрий затверджений юридичною особою.

Кошти на ці видатки перераховуються ним самим на відповідний субрахунок в визначені строки.

Бюджетні рахунки відкриваються установам та організаціям, що фінансуються із державного чи місцевого бюджету для їх цільового використання.

Позикові рахунки відкриваються на договірній основі будь-якою установою банку, котра має повноваження надавати позики із дотриманням вимог діючого законодавства.

Позикові рахунки призначені для здійснення обліку позик, виданих на оплату розрахункових документів, чи перерахування на розрахунковий рахунок позики, згідно з кредитним договором.

Депозитні рахунки відкриваються на основі заключеного депозитного договору між власниками рахунку та установою банку на визначений у договорі термін. Кошти на депозитний рахунок перераховуються із розрахункового, поточного рахунка підприємства і після завершення дії договору повертаються на цей же рахунок, разом із нарахованими процентами.

Проведення розрахункових операцій та видача готівки з депозитного рахунку забороняється.

Для відкриття розрахункових (поточних) рахунків передбачаються наступні документи:

  1. Заява, підписана керівником та головним бухгалтером;

  2. Копія свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади;

  3. Копія рішення про створення чи реорганізацію підприємства, що підтверджена нотаріально;

  4. Копія зареєстрованого статуту;

  5. Картка із зразками підписів осіб, котрим, згідно законодавства дозволяється користуватися рахунком. До картки додається відбиток печатки, присвоєної підприємству.

Орендні підприємства, крім вказаних реквізитів ще додають копію договору оренди.

Не потрібно подавати копію статуту селянським (фермерським) господарствам, підприємцям, котрі не створили юридичної особи (рахунок відкривається на їх ім'я).

Тимчасові розрахункові рахунки створюються для зарахування коштів, потрібних для створення статутного фонду майбутнього підприємства. Після реєстрації підприємства йому відкривають постійний розрахунковий рахунок. Тимчасовий рахунок відкривають об'єднанню покупців для акумулювання коштів з метою приватизації. Для цього потрібно подати протокол зборів і підтвердження згоди спільної діяльності.

В Інструкції № 3 зазначено, що нерезиденту-представництву юри­дичної особи відкриваються роз­рахункові рахунки в національній валюті типу:

— «Н» — за умови, що пред­ставництво не займається підпри­ємницькою діяльністю. Викорис­тання коштів з рахунка здійсню­ється тільки на оплату господар­ських витрат, для утримання пред­ставництва;

— «П» — для проведення опе­рацій, пов'язаних з здійсненням комерційної діяльності, а саме — купівля валюти на міжбанківському валютному ринку;

— здійснення інвестицій і кре­дитних операцій;

— проведення розрахунків з нерезидентами при здійсненні експортно-імпортних операцій.

Розрахункові рахунки типу «Н» і «П» відкриваються нерезидентам на підставі блоку документів і за індивідуальною ліцензією облас­них управлінь НБУ.

Згідно Інструкції НБУ № 527 від 18 грудня 1998 р. з 4 січня юридичні особи мають право відкривати безліч рахунків. Згідно цієї Інструкції юридична особа мусить протягом трьох робочих днів з дня відкриття кожного наступного визначити один як основний для обліку на ньому заборгованості, що може безакцептно списуватися. Про цей вибір слід повідомити податкову адміністрацію.

Банкіри нарікають, що саме вони потерпіли від нової Інструкції, бо нововедення призведе до постійного перетікання коштів з однієї фінансової установи в іншу. Не задоволені таким рішенням і податківці, яким додається робота. Тому не виключено, що найближчим часом з’явиться документ, який знову обмежить кількість рахунків.

Банківські рахунки у іноземній валюті поділяють на :

  • розрахункові;

  • субрахунки;

  • позикові;

  • депозитні (по вкладах).

Розрахунковий рахунок в іноземній валюті призначений для безготівкових та готівкових розрахунків при здійсненні поточних операцій, котрі визначені законами України і актами НБУ.

Поточними операціями в іноземній валюті є:

  • розрахунки між резидентами та нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; між юридичними особами в межах України по спеціальній ліцензії НБУ;

  • операції на міжбанківському валютному ринку України;

  • оплата товарів з використанням пластикових карток і чеків;

  • виплата коштів на відрядження;

  • виплата авторських гонорарів і платежів за користування авторськими правами;

  • розрахунки, пов'язані з проведенням міжнародних симпозіумів, конференцій;

  • оплата праці нерезидентів, згідно контракту;

  • перерахунок коштів у валюті за навчання, патент, мито, членські внески;

  • платежі по відшкодуванню видатків судових, арбітражних, нотаріальних та інших органів.

Суть зберігання коштів на депозитному рахунку в інвалюті аналогічна зберіганню коштів у національній валюті. Але у випадку, коли контракт заключив з банком нерезидент, є особливість, котра полягає в тому, що кошти на депозитний рахунок перераховуються з рахунка нерезидента, який може бути відкритий у іноземному банку.

Згідно Інструкції НБУ вказується порядок закриття діючих анонімних рахунків фізичних осіб чи трансформування їх в інші. На анонімні валютні рахунки зараховують нараховані за цими рахунками банком відсотки, але за період не пізніше 1 липня 1999 р.

.

1.3. Форми безготівкових розрахунків.

Відповідно до Інструкції № 7 НБУ "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України” виділяються форми безготівкових розрахунків, котрі вибираються суб'єктом господарської діяльності згідно характеру здійснюваних ним операцій.

Розглянемо більш детально розрахунки за допомогою:

  • платіжних доручень;

  • вимогами-дорученнями;

  • чеків;

  • розрахунки при здійсненні взаємозаліку;

  • акредитивів;

  • векселів, платіжних вимог;

  • інкасових доручень.

Платіжне доручення – документ, що є письмово оформленим дорученням клієнта банкові на перерахування відповідної суми зі свого рахунку.

Доручення приймається до виконання протягом 10 (календарних) днів після виписки. День виписки не враховується.

Банк виконує доручення тільки в межах наявної суми на розрахунковому рахунку клієнта. У випадку, коли коштів на рахунку недостатньо, то проводиться часткова оплата, яка оформляється меморіальним ордером, один примірник якого з відбиткою печатки банку видається клієнту, як підтвердження часткової оплати.

Розрахунки платіжними дорученнями можуть застосовуватися:

  • за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи);

  • в порядку попередньої оплати;

  • для завершення розрахунків по актах взаємної заборгованості підприємств.

При розрахунках за фактично відвантажену продукцію в дорученнях в стрічці "Призначення платежу" вказується назва вантажу, номер транспортного документа, що підтверджує відвантаження продукції.

Попередня оплата здійснюється у відповідності із договором. При рівномірних та постійних поставках товарів і наданні послуг розрахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися дорученнями, періодично перераховуючи кошти в терміни, передбачені в договорах.

Останній платіж по договору, як правило, має враховувати взаємну заборгованість.

В окремих випадках, коли отримувач коштів не має рахунку в банку, чи розрахунки, безпосередньо з отримувачем коштів, платіжними дорученнями неможливі, підприємства можуть здійснювати перерахунок коштів гарантованими платіжними дорученнями через установи зв'язку.

Ці виплати здійснюються без обмежень:

  • на ім'я окремих громадян – кошти, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, зарплата і ін.);

  • підприємствам для виплати зарплати за організований набір робітників для заготовки сільськогосподарської продукції в населенних пунктах, де немає установ банків.

Гарантійне платіжне доручення приймається до оплати тільки у повній сумі.

Платіжна вимога-доручення – комбінування двох частин:

  • верхня – вимога постачальника безпосередньо до покупця;

  • нижня – доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, проставлену в рядку "сума до оплати прописом".

Доставку вимоги від постачальника до покупця може здійснювати банк постачальника через банк покупця.

У випадку згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає його в банк в двох екземплярах.

У випадку відмови платника оплатити вимогу-доручення, він повідомляє безпосередньо отримувача коштів про мотиви відмови в термін та в порядку, обумовленому в договорі.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків в безготівковій формі між юридичними особами, фізичними і юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари і надані послуги.

Розрахунковий чек – документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку (банку-емітенту), котрий веде його рахунок, виплатити чекотримачу вказану суму.

Чекові книжки брошуруються по 10, 20, 25 листків. Вони являються бланками суворої звітності. Строк дії чекової книжки – 1 рік. Також можуть видаватися чеки окремими бланками, для здійснення разових операцій. Їх облік ведеться окремо від чекової книжки.

Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім'я чекодавця один чи декілька чеків на суму, котра не перевищує залишку коштів на рахунку чекодавця. Строк дії разового чека – 3 місяці. При узгодженні з банком строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжено.

Чек заповнюється від руки (кульковою ручкою) чи з використанням технічних засобів. Не допускається виправлення, чи використання факсиміле замість підпису.

Чек з чекової книжки представляється до оплати в банк чекотримача протягом 10 календарних днів. Коли, закінчення строку для пред'явлення чеку випадає на вихідний день, то останнім днем строку рахується наступний за неробочим робочий день.

Чек, приймається чекодавцем до оплати безпосередньо від чекотримача на ім'я якого виписаний документ, що підтверджує отримання ним товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Забороняється передача чекової книжки іншій особі, також підпис на не заповненому чеку і проставлення на них відбитку печатки юридичними особами.

Чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за надані товари та послуги. При цьому, чекодавець переносить залишок із чека на корінець виписаного чеку і виводить новий залишок ліміту.

Чек підписується особою, котра має право підписувати розрахункові документи і повинна мати відбиток печатки чекодавця.

Чек може підписувати посадова особа від імені керівника підприємства, за його довіреності.

Приймаючи чек, чекотримач повинен перевірити правильність заповнення, відповідність суми корінця чека сумі, вказаній в самому чеку, строк дії чека, наявність відбитка печатки.

Виконавши вказану перевірку, чекотримач відділяє чек від чекової книжки, проставляє на обороті і корінці штамп (календарний), підписує чек і робить відмітку у відповідності про дані паспорта чекотримача. Після цього чекотримач здає в банк чек разом з трьома екземплярами реєстрів.

Коли чеки не оплачуються у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку, то вони викреслюються з реєстру і повертаються чекотримачу.

У випадку непоступлення коштів, банк чекотримача через 10 днів після інкасації чека електронною поштою робить запит в банк-емітент про причини неоплати чека. Відповідь повинна бути дана не пізніше наступного дня.

У випадку, коли відповідь не прийде, то банк чекотримача має повідомити про це своєму клієнту і після закінчення 20 днів з дати інкасації чеку списує його суму на позабалансовий рахунок, як суму, нереальну для отримання платежу, а сам чек підлягає поверненню в банк-емітент, де його погашають.

У випадках, коли при повному використанні чеків ліміт книжки не буде вичерпаний, чекодавцю може бути видана нова чекова книжка, на суму невикористаного кредиту. Для цього клієнтом пред'являється банку книжка з корінцями використаних чеків, разом з заявою на отримання нової книжки.

Чекодавець повинен періодично перевіряти правильність використання чеків уповноваженими ним особами. Про таку перевірку повинна бути зроблена відмітка з підписом головного бухгалтера, чи його заступника на звороті корінця останнього виданого чека. Чекодавець має звіряти суми в корінцях чеків з отриманими від банку виписками з особистого рахунку чекової книжки.

У випадку втрати чекової книжки в банк-емітент подається заява з вказанням номерів невикористаних чеків.

Банк-емітент може відмовитися від оплати чека в трьох випадках:

  1. Чек заповнений неправильно;

  2. Реєстр заповнений неправильно;

  3. Сума зазначена в чеку перевищує ліміт коштів на розрахунковому рахунку.

Відповідальність за неправильне використання чеків і пов'язані з цим збитки несе чекодавець.

У випадку порушення клієнтом правил розрахунків чеками банк може заборонити йому користуватися цією формою розрахунків, коли це не передбачено умовами договору на розрахунково-касове обслуговування.

Розрахунки при здійсненні взаємозаліку заборгованості (кліринг).

До таких розрахунків відносять взаєморозрахунки платників, по котрих взаємозобов'язання боржників та кредиторів один до одного погашаються у рівних сумах і тільки по різниці здійснюється платіж на загальних підставах.

Такі розрахунки можуть здійснюватися між двома і більше платниками усіх форм власності.

Підприємства, які мають постійні зв'язки по поставках товару можуть здійснювати розрахунки періодично по сальдо зустрічних вимог.

У договорі передбачається періодичність звірки взаємозаборгованості із складанням відповідного акту, строків та форм оплати.

Після складання акту звірки взаємної заборгованості, той, на користь кого склалося кредитове сальдо взаємозобов'язань виписує розрахунковий документ чи оформляє вексель.

Дебітор має право повністю, чи частково відмовитися від оплати платіжної вимоги. Це він може зробити протягом трьох днів з дня отримання повідомлення.

Відповідальність за причини відмови несе дебітор.

Розрахунки акредитивами

Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент по дорученню свого клієнта (заявника) зобов'язаний:

  1. Виконати платіж третій особі (бенефіціарові) за відвантажені товари, надані послуги;

  2. Надати повноваження іншому банку (виконуючому) здійснити цей платіж.

Виконуючий банк – банк бенефіціара, чи інший банк, котрий по дорученню банка-емітента виконує акредитив.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків зазначаються в договорі між беніфіціаром та заявником.

Банк може відкривати такі види акредитиву як покритий та непокритий. Ще акредитиви бувають відзивні і безвідзивні. На кожному акредитиві повинно бути вказано, який він; коли позначки немає, то акредитив є безвідзивним.

При відзивному акредитиві всі розпорядження про зміну умов заявник може видати бенефіціару тільки через банк-емітент; той повідомляє виконуючий банк, аж після цього повідомляється бенефіціару.

Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним бенефіціаром. Умови акредитиву мають задовольняти обидві сторони. Акредитив має бути так складений, щоб банки могли його проконтролювати документально.

Для відкриття акредитиву платник подає заяву у 4-х екземплярах (один – повертається як розписка банку про відкриття акредитиву, два – залишається в банку, один – інформується виконуючий банк про умови акредитива). Про відкриття акредитиву бенефіціара повідомляє виконуючий банк.

Після відвантаження продукції бенефіціар надає передбачені умовами акредитиву документи виконуючому банкові в 4-х екземплярах. Виконуючий банк детально перевіряє ці документи і у випадку порушення хоча б однієї з умов акредитиву, виплата по акредитиву не здійснюється, про що повідомляється бенефіціара. До банку-емітента направляється повідомлення про отримання згоди на виконання акредитиву.

У випадку отримання негативної відповіді чи її непоступлення, банк-виконавець повертає бенефіціару реєстр документів з надписом на першому екземплярі про причини їх повернення за підписом головного бухгалтера та виконавця, завіреного відбитком печатки банку.

У випадку виконання акредитиву банк-емітент компенсує виконуючому банку затрати пов'язані з даним розрахунком.

Банки повинні слідкувати за терміном дії акредитивів. Строк дії акредитиву відкритого в банку – 15 днів з дня його відкриття. Керівник банку–емітента має право продовжити термін дії акредитиву на 10 днів, коли це викликано зміною умов постачання.

1.4. Порядок безспірного стягнення грошових коштів з рахунків

Після прийняття Інструкції №7, у пункти, котрі стосуються безспірного стягнення, було внесено чимало поправок. Кінцевий варіант врегулювання цієї проблеми вдалося визначити після прийняття змін до Інструкції, затвердженої Постановою НБУ від 28.01.98 р. №26.

За цією Постановою при безспірному стягненні коштів з рахунку має зазначатися відповідна стаття закону, за котрою здійснюється дана операція.

Згідно із ст. 38 Цивільного кодексу України, без згоди юридичних осіб – суб'єктів господарської діяльності списання коштів, що знаходяться на їх рахунках в банку не допускається, за винятком випадків, встановлених законами України, та рішеннями суду, арбітражного суду та виконавчими написами нотаріусів.

Залежно від конкретного випадку безспірного списання коштів, у рядку "Призначення платежу" платіжної вимоги стягувач має зазначити назву і статтю закону, якою передбачені стягнення; у разі необхідності – вид платежу і період часу за який здійснюється стягнення; акт ненормативного характеру, на підставі якого здійснюється стягнення (постанова, рішення, наказ). Коли із Закону випливає необхідність послання на інші документи (договір, митну декларацію, вексель, тощо), то у платіжній вимозі мають вказуватися реквізити відповідного документа.

Заходи щодо здійснення арешту коштів виконуються банками негайно після отримання ухвали суду чи постанови прокурора, слідчого про накладення арешту на рахунок. У випадку, коли ця постанова поступила після закінчення операційного дня в банку, то вона підлягає виконанню на початку наступного операційного дня.

Слід сказати, що дану Постанову НБУ готував орієнтуючись на Закон України "Про внесення змін до деяких законів України, що передбачають безспірне списання коштів з рахунків юридичних і фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності в банках" від 18 листопада 1997 року, прийнятий і підписаний Президентом України.

Цей закон прийнятий з метою обмеження застосування органами державної влади права безспірного списання коштів з рахунків юридичних і фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності в банках, а також у зв'язку із внесенням змін до статті 24 Закону України "Про підприємства в Україні".

Дана стаття Закону України "Про підприємства" визначає право підприємства самостійно встановлювати черговість платежів, крім випадків, встановлених Законами України.

Прийнятий закон скасовує право більшості уповноважених органів державної влади на позасудове списання коштів з банківських рахунків. Внесено зміни до 13 законів. Позбавилися права безспірного стягнення коштів інспекції по цінах, НБУ, Антимонопольний комітет, підприємства житлово-комунального господарства, підприємства транспорту, Державний комітет захисту прав споживачів, Державна комісія по цінних паперах і фондового ринку, Державний комітет по матеріальних резервах. Тепер стягнення за порушення будуть проводитися тільки на підставі рішень суду за позовами цих органів.

В статті 381 Цивільного Кодексу зазначається, що виняткове право стягнення коштів мають:

  • податкова адміністрація;

  • митна служба;

  • учасники торгового мореплавства.

Найбільші повноваження по безспірному списанню має ДПА. Відповідно до Закону України "Про Державну Податкову службу в Україні" ДПА має право стягувати з підприємств до держбюджету і державних цільових фондів донараховані за результатами перевірки суми податків, інших платежів, суми недоїмок, суми штрафів та інших санкцій (п. 8 статті 11).

Статтею 55 вищезазначеного кодексу передбачено, що у разі, якщо судновласник не може організувати репатріації членів екіпажу і витрати, пов’язані з нею, ці обов’язки виконують органи уповноважені КМУ, з наступним стягненням ними із судновласника понесених витрат.

У статті 8 Арбітражно-процесуального Кодексу України передбачається безспірне списання за результатами розгляду претензії по доарбітражному врегулюванню господарських спорів – у разі, якщо боржник визнав претензію. Якщо у відповіді про визнання претензій не повідомляється про перерахування визнаної суми, заявник претензії після закінчення 20 днів після отримання відповіді має право подати до банку розпорядження про списання в безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження про списання додається відповідь боржника, а коли в ньому не зазначений розмір визнаної суми, то додається копія претензії.

Особливо широкі повноваження щодо коштів на розрахунковому рахунку надані ДПА, котра крім того, що може безакцептно стягувати кошти з рахунку суб’єкта підприємницької діяльності, ще має право, згідно з п. 5 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, зупиняти операції підприємств, установ, організацій та громадян за розрахунковими, валютними, іншими рахунками в установах НБУ, комерційних банках, інших фінансово-кредитних установах.

Це було доведено до ДПА різних рівнів листом від 12.01.98 р. № 245/11/19-0216 “Про зупинення податковими органами операцій за банківськими рахунками”.

В цьому документі даються рекомендації юридичного оформлення щодо зупинення операцій на розрахунковому рахунку. Для цього треба подати в установу банку та підприємства – власника рахунку, операції за яким припиняються, “Розпорядження про припинення операцій у фінансово-кредитних установах”. Цим розпорядженням повністю зупиняється виконання доручень підприємств, організацій та установ усіх форм власності по видатках, за винятком операцій по надходженнях, сплаті сум податків, зборів, обов’язкових платежів та внесків до державних цільових фондів, стягнення коштів за рішенням судів і арбітражних судів.

Повернення помилково зарахованих сум проводиться згідно пп. 149, 158 Інструкції № 7 за письмовим дозволом органу, що наклав арешт.

1.5. Державний борг

Внутрішній державний борг, існування якого визнавалося, відігравав у рамках традиційної економіки з централізованим плануванням дуже незначну роль. Вважалося, що за відсутності надзвичайних обставин державний бюджет повинен бути зведений з нульовим або ж позитивним сальдо, а реєстровані дефіцити, як правило, фінансувалися за рахунок сум перевищення доходів над видатками в бюджетах минулих років, які зберігалися на вкладах у монобанку.

Процес економічних перетворень, який проходить сьогодні в країнах Центральної та Східної Європи, передбачає, зокрема, зміни меж між державними і недержавними секторами економіки. Створення ринкової економіки також вимагає ясності в тому, що стосується активів і пасивів різних економічних об’єктів. Ось чому набуває такого великого значення, як частина процесу проведення нових розмежувальних ліній, написання про розміри державного боргу. Виявлення успадкованих від минулого зобов’язань уряду – процес політичних і економічних спроб і помилок, і на визначення повної суми рахунку, який виставляється уряду в кожній країні, потрібен буде певний час. А коли це буде зроблено, до старих зобов’язань уже додадуться нові, прийняті на себе урядами вже в ході самого процесу перетворень.

Чиста державна заборгованість, успадкована урядами, є різницею між величиною їх пасивів і вартістю активів. І одне з найскладніших завдань уряду в цей перехідний період полягає в тому, щоб якомога більшою мірою підвищити цінність активів, призначених для передачі приватному сектору, аби звести до мімімуму прикінцеві розміри свого чистого заборгування по закінченню цього процесу.

Нова заборгованість. Окрім виконання старих боргів, уряди Країн Центральної та Східної Європи беруть на себе також нові боргові зобов’язання. Частина нового боргу є результатом дефіциту бюджету. Інші боргові зобов’язання випускаються з метою створення фінансових інструментів, які необхідні для поліпшення управліннягрошовою сферою. І нарешті, що в силу неспроможності відразу повністю розірвати з минулим процес переходу зобов’язань не вдається обмежити лише зобов’язаннями, які виникли до приходу до влади нових урядів.

Становище з бюджетом у країнах Центральної і Східної Європи досить не стабільне. Не викликає сумнівів той факт, що урядам необхідно направляти кошти в соціальну сферу і на завдання капіталовкладень, в той самий час база доходів скорочується через збої, викликані змінами в системах збору податків, а також через скорочення старої бази доходів у державному секторі. Хоч уряди вводять жорстку бюджетно-податкову і грошову політику, зростання внутрішньої заборгованості видається неминучим. Уряди ведуть пошуки нових боргових інструмунтів, які б допомогли зменшити рівень своєї залежності від банківського кредиту для покриття державних дефіцитів.

З розвитком банківської системи і початком переходу центральних банків до проведення грошової політики, більшою мірою заснованої на ринкових засадах, виникла потреба в інструментах грошового ринку. Для задоволення цієї потреби, а також для того, щоб дозволити центальному банку проводити операціїї на відкритому ринку, всі країни застосовують політику випуску коротко термінових цінних паперів.

Однак в умовах, коли основна маса зайнята в державному секторі, а деякі міста повністю залежать від єдиного працедавця державного сектора; коли податкова база грунтується на надходженнях коштів від державних підприємств; враховуючи також необхідність запобігання порушень функціонування банківської системи, які викликані масовими банкрутствами, і збереження підприємств як функціонуючих економічних одиниць для завдань приватизації, уряди бувають змушені обмежити число банкрутств державних підприємств. Окрім цього, як уявляється, уряди не готові допустити банкрутства крупних вітчизняних банків під тягарем минулих боргів або ж у наслідок надання банками державному сектору ресурсів, достатніх для продовження операцій. Слід зазначити, що окрім неявних гарантій платоспроможності банків у країнах Центральної і Східної Європи зараз розробляються спеціальні програми страхування депозитів. Немлжливість повністю розірвати з минулим або ж неприйнятність наслідків такого розриву означають, що уряди йдуть на великий психологічний ризик. Вони нагромаджують значні неявні забалансові зобов’язання, і цілком можливо, що відповідати за них їх попросять в недалекому майбутньому. Ця прблема, найскоріше, буде наявною протягом всього перехідного періоду.

Основна частина визнаного внутрішнього державного боргу в країнах Східної і Центральної Європи – це за боргованість перед фінансрвими установами (банками), що має форму банківського кредиту уряду чи державним відомствам. Випуск держав них цінних паперів – справа для цих держав абсолютно нова. Однак деякі види державних цінних паперів уже існують, а інші розробляються в цей час. Що стосується ринкових цінних паперів, то уряди Центральної і Східної Європи випустили певну кількість короткотермінових інструментів, переважно з метою створення інструментів грошового ринку. У деяких країнах були випущені державні векселі із термінами погашення до одного року. У нинішніх умовах економічної невизначеності уряди, як правило, дотримуються того погляду, що переконати інвесторів стати власниками тривалотермінових внутрішніх цінних паперів надто складно. Випуск цінних паперів з тривалішими термінами погашення дасть користь в силу ряду причин. Він, зокрема, дозволить фінансувати дефіцити бюджету з допомогою інструментів, що віддалено нагадують гроші, а також зменшити обсяг цінних паперів, за якими уряду потрібно буде здійснити пролангацію кредиту. Для інвесторів такі цінні папери стануть орієнтиром більш тривалішої вартості капіталу. Однак перш ніж перейти до випуску цінних паперів в дещо ширшому маштабі, уряду необхідно буде зміцнити довір’я до своєї антиінфляційної політики.

Наявність потенціалу для розвитку фінансового ринку визнана в тому, що стосується грошових ринків. Як уже згадувалося, більшість країн Центральної і Східної Європи почали впрвадження крроткотермінових урядових цінних паперів чи цінних паперів центрального банку, з метою надати у розпорядження банків інструмент щодо управління ліквідністю; планується поступовий перегід до операцій відкритого ринку з метою контролю над грошшовою сферою, причому такі операції заміняють застосовувані сьогодні заклики і адміністративні обмеження. Уцьому прцесі може виникнути спокуса штучно підвищити попит на державні цінні папери шляхом впровадження вимог щодо того, щоб банки певні суми таких паперів або ж в рахунок частини обов’язкових резервів, або ж з іншою метою. При цьому ринок державних цінних паперів втрачає частину своєї спроможності визначати орієнтир для процентних ставок в економіці країни, а уряд може фактично фінансувати свій дефіцит через опосередковані, неявні податки на фіксовані установи.

У процесі створення інфраструктури для приватизації державних підприємств уряд створює або ж відновлює роботу фондових бірж з метою створення вторинного ринку акцій підприємств. Поки що уряд мало використовує або зовсім не використовує ці ринки для створення вторинного ринку державних цінних паперів. Якби це він зробив, він би значною мірою сприяв створенню розвинутіших, ліквідніших фінансових ринків, які б використовувалися не лише для фінансування уряду, а й для мобілізації капіталу на завдання приватизації і розвитку приватного сектора.

Як перший крок, уряд міг би гарантувати частину свого боргу баківській системі і стимулювати банки до продажу цього боргу через фондову біржу інвесторам та установам приватного сектора. При цьому буде потрібна урядова допомога для забезпечення того, щоб діючі на ринку брокери мали належний рівень капіталізації і щоб ринок зберігав ліквідність. Як уже згадувалося, за межами банківської системи існує значний потенційний попит на державні цінні папери, і такий механізм може допомогти уряду користуватися цими ждерелами коштів. Стимулювання банків до продажу урядових зобов’язань перед ними іншим інвесторам буде сприяти вивільненню ресурсів для проведення операцій щодо кредитування приватного сектора. У міру розвитку цього ринку буде підвищуватися інформаційна цінність процентних ставок і спрощуватися фінансування бюджетних дефіцитів. В умовах, коли комерційні банки малодосвідчені і входять в картелі, процентні ставки, визначені на ринку за участю приватного капіталу, ймовірно, стануть найнадійнішими показниками справжньої вартості грошей.

Ще одним важливим наслідком активного стимулювання вторинного ринку державних боргових зобов’язань буде притягнення капіталу на ринок акцій і на первинний ринок, що може сприяти мобілізації фінансових і людських ресурсів, необхідних для здійснення широкомаштабного випуску акцій в рамках програми приватизації. Окрім цього, воно допоможе сектору операцій з цінними паперами нагромадити досвід торгівлі інструментами, вільними від кредитного ризику, а також буде сприяти створенню основи розвитку інструментів, що використовуються для страхування від втрат і які будуть засвоюватися приватним сектором.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерствомт фінансів України через банківську систему України шляхом прведення операцій з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхноьго погашення і виплати у вигляді процентів та в іншій формі. Обслуговування боргу – це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення боргових зобов’язань України у складі державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До нього зараховують кошти у розмірі 50%, одержані від приватизації майна державних підприємств.

Міністерство фінансів України щороку публікує в загальнодоступному виданні відомості про державний внутрішній борг України.

Методами управління державним боргом конверсія, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відтермінування погашення і анулювання позики.

Конверсія – це зміна доходності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збільшення термінів діїї випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитись також одночасно. Ініфікація позик – це об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. В окремих випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової облігації. Цей метод економічних обгрунтувань немає.

Відтермінування погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені методи застосовують по відношенню до внутрішнього боргу.

Відтермінування погашення боргових зобов’язань, а також анулювання боргу може застосовуватись як щодо внутрішніх, так і до зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлено фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

Управління державним боргомУкраїни здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.

1.6. Страхування підприємства

Сутність страхових відносин між страховиком та страхувальником виражають дві класифікації: 1) за об'єктами страхування; 2) за родом небезпеки.

За об'єктами страхування класифікація являє собою систему поділу страхування на галузі, підгалузі та види, які є основними ланками класифікації. Вищою ланкою є галузь, середньою – підгалузь, нижчою – вид страхування.

Через відмінності у об'єктах страхування всю сукупність страхових відносин поділяють на 4 галузі:

  1. Майнове страхування.

  2. Страхування рівня життя громадян.

  3. Страхування відповідальності.

  4. Страхування підприємницьких ризиків.

Але даний поділ на галузі ще не дозволяє виділити ті конкретні інтереси підприємств, організацій, що дають можливість здійснювати страхування.

Із метою конкретизації тих процесів необхідно виділити підгалузі та види.

До підгалузей майнового страхування входять: страхування майна підприємств, колгоспів, орендарів, кооперативних організацій, громадських організацій та майно громадян.

Детально суть страхування викривають види страхування, під якими розуміють страхування конкретних однорідних об'єктів у певному обсязі відповідальності за визначеними тарифними ставками.

До конкретних видів майнового страхування відносять страхування будівель, споруд, худоби, засобів транспорту, врожаю і ін.

Як бачимо вищенаведені елементи класифікації за об'єктами страхування знаходяться у ієрархічному зв'язку. Проте, цей зв'язок відсутній при класифікації за родом небезпек. Тут майнове страхування складається з 4-х "автономних" ланок:

  • Страхування від вогню і іншого стихійного лиха будівель, споруд та іншого майна.

  • Страхування сільськогосподарських культур від засуху і іншого стихійного лиха.

  • Страхування на випадок падежу тварин, або вимушеного забою.

  • Страхування від аварій, угонів і інших небезпек транспортних засобів.

Саме ця класифікація застосовується при розробці методів визначення збитків і страхового відшкодування.

Із наведеної класифікації за родом небезпек найкраще відповідає пункт №1. Саме ця ланка найбільш часто стає базою договору між страховиком та підприємством АТ ПБО "ЛьвівМіськбуд".

Як приклад розглянемо договір майнового страхування будівельного монтажних робіт №30/97 від 2 вересня 1997 року.

Предметом цього договору являється 35-ти квартирний житловий будинок по вул. Північній бічній в м. Львові, відомість про який страхувальних подає у вигляді анкет, складеної страховиком в додатку до договору. В цій анкеті йдеться про ступінь небезпеки об'єкта, загальну картину, якої складають фактори навколишнього середовища.

В наступному розділі затверджено вартість будівництва (1214, 65 тис. грн.) та страхова сума по цьому договору, котра дорівнює вартості будівництва.

В окремому розділі визначаються умови страхування згідно цих страхових відшкодовує страхувальнику збитки пов'язані з ремонтом, відношенням, зміною страхового майна в межах будівельного майданчика, в наслідок страхових подій до яких зачислені як природні стихії, так і технологічні аварії.

Відшкодування відбудеться при умові особистої участі страхувальника у відшкодуванні збитків в розмірі 0,3% страхової суми (безумовна франшиза).

Також, вказані причини, по яких збитки по застрахованому об'єкту не відшкодовуються.

Наступний пункт присвячений порядку і формі розрахунків.

За пунктом 4.1 Страхувальник повинен сплатити Страховикові страховий платіж у сумі 24,29 тис. грн. (2% від страхової суми) в тому числі страховий платіж поточного року – 4 тис. грн.

В разі ненадходження платежу договір не розривається, але майно не знаходиться під страховим захистом. Договір починає діяти з моменту надходження платежу. Договір розривається у випадку консервації об'єкту.

Виплата страхового відшкодування проводиться Страховиком на рахунок Страхувальника протягом місяця після надання всіх належних документів.

При настанні страхового випадку розмір відшкодування визначаться по розміру дійсного збитку в цінах, які є у момент настання страхової події, але не більше суми страхової відповідальності, яка визначається на момент страхової події.

В договорі, також, зазначені окремим пунктом права і обов'язки сторін.

Страховик має право:

  • оглянути будівельний майданчик, що включає об'єкт страхування;

  • ознайомитись з необхідною документацією на об'єкт;

  • отримати інформацію про страхові договори, заключені з іншими страховиками;

  • отримати відомості про стан охорони об'єкта.

  • Страхувальник має право:

  • ознайомитись з правами та інструкціями, страхування;

  • одержати страхове відшкодування, згідно з цим договором.

До обов'язків Страховика належать: ознайомити Страхувальника з умовами і правилами страхування; після настання страхової події протягом двох днів прийняти заходи по оформленні всіх необхідних документів для сплати відшкодування; та оплати відшкодування після настання події; зберігати таємниці про майновий стан Страхувальника.

Зі своєї сторони Страхувальник зобов'язаний при укладанні договору надати усі необхідні відомості Страховику, вживати заходи щодо запобігання зменшення збитків після страхового випадку.

У договорі обумовлене визначення збитків від страхового випадку. Так, при визначенні розміру збитку, що відшкодовується враховується:

  • вартість ремонту – коли застрахований об'єкт підлягає ремонту;

  • страхова сума за винятком залишку застрахованого майна, придатного для подальшого використання – коли майно ремонту не підлягає;

  • страхова сума, зазначена Договором у випадку повного знищення.

Страховик має право відмовити Страхувальнику, коли при настанні страхового випадку Страхувальник не виконає хоча б 1-го із своїх обов'язків, зазначеного у Договорі.

Страхове відшкодування не виплачується, якщо збиток повністю відшкодований винною особою. В випадку, якщо після страхового відшкодування Страхувальнику надійшла компенсація від винних осіб, чи організацій, то Страхувальник протягом 10 днів має повернути Страховикові суму відшкодування, крім власних витрат.

Договір укладений на строк 1 рік.

В цьому документі також обумовлено і порядок припинення договору.

Отже, договір може бути припинений за взаємною згодою, а також у випадках:

  • після закінчення будівництва об'єкта;

  • виконання страхових зобов'язань перед Страхувальником у повному обсязі;

  • несплати Страхувальником внесків у встановлені строки;

  • ліквідація страхувальника;

  • ліквідація Страховика;

  • прийняття судового рішення про недійсність Договору.

Дія договору може бути припинена по вимозі першої із сторін, але ця сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше 30-ти днів до дати припинення договору.

За невиконання обов'язків згідно Договору сторони несуть відповідальність згідно діючих законів України.

1.7. Податки, що сплачує АТЗТ ПБО “Львівміськбуд”.

Податок на додану вартiсть.

Податок на додану вартiсть (ПДВ) – частина новоствореної вартостi, що сплачується до державного бюджету на кожному етапi виробництва товарiв, виконання робiт, надання послуг. При обчисленнi податку додана вартiсть визначається шляхом вилучення з обсягу реалiзацiї продукцiї (у грошовому вимiрi) вартостi використаних на її виробництво сировини, матерiалiв, напiвфабрикатiв, одержаних зi сторони. Таким чином, додана вартiсть включає заробiтну плату, вiдрахування на соцiальне страхування, амортизацiйнi вiдрахування, деякi iншi витрати i прибуток.

Об'єкти оподаткування.

Об'єктами оподаткування податком на додану вартiсть є операцiї платникiв податку:

– з вивезення (пересилки) товарiв за межi митної територiї України i надання послуг (виконання робiт) для їх споживання за межами митної територiї України;

– з продажу товарiв (робiт, послуг) на митнiй територiї України, в т.ч. операцiї з оплати вартостi послуг за договорами оперативної оренди (лiзингу) i операцiї з передачi права власностi на об'єкти застави позичальниковi (кредитору) для погашення кредиторської заборгованостi заставника;

– з ввезення (пересилки) товарiв на митну територiю України i одержання робiт (послуг), наданих нерезидентами для їх використання або споживання на митнiй територiї України, в т.ч. операцiї з ввезення (пересилки) майна за договорами оренди (лiзингу), застави i iпотеки.

Платники податку на додану вартiсть.

Перелiк осiб, що є платниками ПДВ, подано на схемi 1.

Платники податку на додану вартiсть

Особа, обсяг оподатковуваних операцiй з продажу товарiв (робiт,послуг) якої протягом будь-якого перiоду за останнiх 12 календарних мiсяцiв переви-щував 600 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян

___

___

Особа, яка на митнiй територiї України надає послуги, пов'язанi з транзитом пасажирiв або вантажiв через митну територiю України

Особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територiю Укра-їни або одержує вiд нерезидента роботи (послуги) для їх викорис-тання або споживання на митнiй територiї України, за винятком фiзичних осiб, не зареєстрованих як платники податку, у випадку, коли такi фiзичнi особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не пiдлягають опо-даткуванню вiдповiдно до зако-нодавства

___

___

Особа, яка вiдповiдальна за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залiзничному транспортi у порядку, визначеному Кабiнетом Мiнiстрiв України

Особа, яка здiйснює на митнiй територiї України пiдприємниць-ку дiяльнiсть з торгiвлi за готiвку незалежно вiд обсягiв продажу, за винятком фiзичних осiб, якi здiйснюють торгiвлю на умовах сплати ринкового збору у поряд-ку, визначеному законодавством

___

___

Особа, яка надає послуги зв'язку i здiйснює консолiдований облiк доходiв та витрат, пов'язаних з наданням таких послуг та отриманих (понесених) iншими особами, що знаходяться у пiдпорядкуваннi такої особи

Схема 1. Платники податку на додану вартiсть.

База оподаткування.

База оподаткування податком на додану вартiсть

за винятком ПДВ, що включається до цiни товарiв (робiт,послуг)

– операцiї з продажу товарiв (робiт, послуг) без оплати

або з частковою оплатою їх

– операцiї з продажу товарiв(робiт, послуг);

– договiрна (контрактна) вартiсть това-рiв, що ввозяться (пересилаються) на митну територiю України з врахуван-ням витрат на транспортування, наван-таження, розвантаження, переван-таження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських та iн-ших видiв винагород з перерахуванням в українськi гривнi за валютним курсом НБУ, що дiяв на момент виникнення податкових зобов'язань;

– договiрна (контрактна) вартiсть готової продукцiї, виготовленої на територiї України з давальницької сировини нерезидента, у разi продажу на митнiй територiї України з урахуванням акцизного збору, ввiзного мита, а також iнших податкiв, зборiв (обов'язкових платежiв) з перерахуван-ням в українськi гривнi за валютним (обмiнним) курсом НБУ, що дiяв на момент виникнення податкових зобов'язань

коштами у межах бартерних (товарообмiнних) операцiй, натуральних виплат, переда-чi товарiв (робiт, послуг);

–змiнена сума компенсацiї за продаж товарiв (робiт, пос-луг) пiсля їх продажу; сума перерахунку повернення проданих товарiв чи права власностi на такi товари; сума визнаного безнадiйно-го боргу покупця;

– вартiсть тари, що згiдно з умовами договору (контрак-ту) визначена як зворотна (заставна) i не повертається заставниковi;

– комiсiйна винагорода платника податку пiдприєм-ницької дiяльностi з продажу вживаних товарiв

Схема 2.База оподаткування ПДВ

Ставки податку.

Об'єкти оподаткування, визначенi ст.3 Закону "Про ПДВ", за винятком операцiй, звiльнених вiд оподаткування, та операцiй, до яких застосовується нульова ставка згiдно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20%.

Податок становить 20% бази оподаткування, визначеної ст.4 Закону, та додається до цiни товарiв (робiт, послуг).

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцiй з продажу товарiв, що були вивезенi (експортованi) платником податку за межi митної територiї України, а також з продажу робiт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної територiї України.

Податок на прибуток.

У своїй практицi податок на прибуток є однiєю з основних частин бюджету будь-якої країни. В нашiй державi податок на прибуток (див.Рис. 3) стягується вiдповiдно до Закону України "Про оподаткування прибутку пiдприємств" N 283/97 ВР вiд 22.05.97 р.(зi змiнами i доповненнями внесеними Законами України вiд 19.09.97 р. N535/97 ВР, вiд 04.11.97 р.N 607/97 ВР, вiд 18.11.97 р. №639/97 ВР).

Платниками податку на прибуток є:

- iз числа резидентiв- суб'єкти господарської дiяльностi, бюджетнi, громадськi та iншi підприємства, установи та органiзацiї, якi здiйснюють дiяльнiсть, спрямовану на отримання прибутку як на територiї України , так за її межами;

- iз числа нерезидентiв- фiзичнi чи юридичнi особи, створенi у будь-якiй органiзацiйно-правовiй формi, якi отримують доходи iз джерелом їх походження з України;

- фiлiї, вiддiлення та iншi вiдокремленi пiдроздiли платникiв податку;

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звiтного перiоду на суму валових витрат платника податку, суму амортизацiйних відрахувань(нарахованих згiдно зi статтями 8 i 9 Закону)


Рис.3 Ставки податку на прибуток підприємств

Прибутковий податок з громадян.

Прибутковий податок з громадян (див.Рис.5) стягується на підставі Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.92 р. №13-92 (зі змінами, внесеними згідно із законами №3355-12 від 01.07.93 р., №46/96-ВР від 14.02.96 р., №366/96-ВР від 12.09.96 р., №129/98-ВР від 13.02.98 р., Декретом №43-93 від 30.04.93 р.).

Платники

Об`єкт страхування

Ставки


Неоподат. мінімум


Фізичні особи

Сукупний доход


Пільги



Оподатковуваний доход

Відповідно до встановленої шкали залежно від розміру і виду доходу


Сума прибуткового податку


Рис. 4. Структурно-логічна схема прибуткового податку з громадян.

Платниками прибуткового податку є громадяни україни, іноземні громадяни та особи без громадянства, як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

Об`єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел.

Розмір місячного сукупного

Оподатковуваного доходу

(у мінімальних місячних

заробітних платах):

Ставка та розміри податку:

1 мінімальна заробітна плата включно

не оподатковується

від 1 мінімальної заробітної плати + 1 крб. до 10 мінімальних заробітних плат включно

10% суми, що перевищує мінімальну заробітну плату

від 10 мінімальних заробітних плат + 1 крб. до 20 мінімальних заробітних плат включно

податок з 10 мінімальних заробітних плат + 20% суми, що перевищує 10 мінімальних заробітних плат

від 20 мінімальних заробітних плат + 1 крб. до 30 мінімальних заробітних плат включно

податок з 20 мінімальних заробітних плат + 35% суми, що перевищує 20 мінімальних заробітних плат

Понад 30 мінімальних заробітних плат

податок з 30 мінімальних заробітних плат + 50% суми, що перевищує 30 мінімальних заробітних плат

Рис. 5.Ставки податку

Із сум доходів, одержуваних громадянами не за місцем основної роботи, та громадянами, які не мають постійного місця проживання в Україні, податок нараховується до джерел виплати за ставкою 20 процентів.

Податок за землю.

Правовою основою стягнення плати за землю являється Земельний кодекс України і Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю"" від 19.06.96 р. У відповідності з цим встановлено, що використання землі в Україні є платним.

Плату за землю (Рис. 6) введено з метою раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування витрат на ведення земельного податку, проведення землеустрою та моніторингу земель, а також розвитку інфраструктури населених пунктів.

Платники


Об`єкт оподаткування

Ставки



Юридичні особи

Фізичні особи

диференційовані за :

а) землями сільськогосподарського призначення - залежно від напрямів використання землі (зілля, пасовища, багаторічні насадження)

б) землями сільськогосподарського призначення - по групах населених пунктів залежно від чисельності населення


Земельна ділянка


Сума плати за зеилю


Рис. 6 Структурно-логічна схема плати за землю .

Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні (в тому числі на умовах оренди).

суб`єктом плати за землю є власник землі та землекористувач, у тому числі орендар.

Плата за землю здійснюється у двох формах:

- земельний податок,

- орендна плата.

Земельний податок сплачують власники землі та землекористувачі (крім орендарів). За земельні ділянки, надані в оренду, сплачується орендна плата.

Розмір плати за землю не залежить від форми користування і форми власності на землю, а також від господарських результатів власників та користувачів. Їі розмір залежить від якості та місцезнаходження земельної ділянки.

Земельний податок встановлюється у вигляді платежів за одиницю земельної площі у розрахунку на рік по встановлених ставках. Ставки земельного податку з одного гектара встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

а) для земель сільськогосподарського призначення:

рілля,сіножатні та пасовища - 0,181%;

багаторічні насадження - 0,0543%;

б) для земель у межах територій населених пунктів - 1,81%.

Податок з власників транспортних засобів.

Підставою для сплати податку з власників транспортних засобів (див. Рис. 7) є Закон України від 13.02.97 р. "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів"", який набрав чинності з 25.03.97 р.

Платниками податку є як юридичні, так і фізичні особи, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби.

Платники

Об`єкт оподаткування

Ставки



Показники потужності двигуна, які виражаються в об`ємів циліндрів двитгуна або кіловатах потужності

Юридичні та фізичні особи у яких є транспортні засоби

Встановлюється в ЄВРО в залежності від виду транспортного

засобу




Сума податку


Рис.7 Структурно-логічна схема податків з власників транспортних засобів.

Об`єктами оподаткування є транспортні засоби та самохідні машини і механізми (трактори колісні, автомобілі: легкові, вантажні, спеціального призначення (крім пожежних і швидкої допомоги), мотоцикли (мопеди), яхти і парусні судна з допоміжним двигуном (крім спортивних), човни моторні і катери, інші).

Ставки податку (ст. 3 Закону) встановлені в ЄВРО на рік на 100 куб. см. об`єму циліндрів двигуна або на 1кВт потужності двигуна чи на 1 см довжини. Так, для автомобілів легкових з об`ємом циліндрів двигуна від 1001 куб. см до 1500 куб. см ставка - 1,14 ЄВРО з 100 куб. см, а для вантажних автомобілів - 0,45 ЄВРО з 100 куб. см.

Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Згідно Закону України від 23.03.96 р. № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 12.07.96 р. № 324/96-ВР, від 26.06.97 р. № 397/97-ВР, від 18.07.97 р. № 499/97-ВР, від 10.02.98 р. № 102/98-ВР) патентуванню підлягає торгівельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльність у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльність з надання послуг у сфері громадського бізнесу та побутових послуг, що проводяться суб`єктами підприємницької діяльності.

Суб`єктами плати за торговий патент є юридичні особи та суб`єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи, - резиденти і нерезиденти, а також їхні відокремлені підрозділи, які займаються підприємницькою діяльністю. Торговий патент видається за плату суб`єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб`єктів або місцезнаходженням їхніх структурних (відокремлених) підрозділів.

Вартість торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності та діяльності з надання побутових послуг встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів.

Вартість торгового патенту за календарний місяць встановлюється у межах таких граничних рівнів:

- на території м. Києва, обласних центрів - від 60 до 120 грн.;

- на території м. Севастополя, міст обласного підпорядкування і районних центрів - від 30 до 100 грн.;

- на території інших населених пунктів - до 80 грн.

Термін дії торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності так як і на здійснення діяльності з надання побутових послуг становить 12 календарних місяців.

На здійснення торгової діяльності можна придбати короткотерміновий торговий патент, термін дії якого від 1 до 15 днів.

Оплата вартості торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності і діяльності з надання побутових послуг проводиться до 15 числа місяця, який передує звітному.

Під час придбання торгового патенту на зазначених вище двох видів діяльності суб`єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць. На суму, сплачену під час придбання чергового патенту, зменшується розмір плати за черговий патент, яка підлягає внесенню в останній місяць його дії.

Без придбання торгового патенту , а також з придбанням пільгового торгового патенту суб`єкти підприємницької діяльності здійснюють торгівельну діяльність виключно з використанням товарів вітчизняного виробництва (перелік яких дається в Законі).

З 1.04.98 р. відповідно до закону застосовується спеціальний торговий патент. Органи місцевого самоврядування самостійно можуть встановлювати диференційовану плату за спеціальний торговий патент залежно від площі, яка використовується для здійснення торгівельної та діяльності з надання побутових послуг. Суб`єкти підприємницької діяльності самостійно приймають рішення про придбання спеціального торгового патенту. Суб`єкт підприємницької діяльності, який придбав спеціальний торговий патент не сплачує податки і збори, передбачені Законом "Про систему оподаткування". Однак спеціальні торгові патенти будуть запроваджені експериментально на обмежених територіях, які визначає Кабінет Міністрів України.

Збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та збір на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Сплата збору на обов`язкове державне пенсійне страхування регламентується Законом України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" № 400/97-ВР від 26 червня 1997 р., зі змінами, внесеними згідно із Законом № 680/97-ВР від 03.12.97 р. Щодо збору на обов`язкове соціальне страхування та його стягнення здійснюється на підставі Закону України "Про збір на обов`язкове соціальне страхування" № 402/97-ВР від 26 червня 1997 р., зі змінами, внесеними згідно із Законами № 686/97-ВР від 03.12.97 р., № 800/97-ВР від 30.12.97 р.

До прямих податків відноситься лише та частина цих обов`язкових платежів, яка стягується з фізичних осіб.

Суб`єкти підприємницької діяльності, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, сплачують збір на обов`язкове пенсійне страхування в розмірі 32 відсотків від фактичних витрат на оплату праці, як і включають виплати основної та додаткової зарплати та інших заохочень і виплат. Фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси сплачують збір на обов`язкове пенсійне страхування у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу. Фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору, та фізичні особи, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок, сплачують збір у розмірі 1 відсотка від сукупного оподатковуваного доходу.

Щодо збору на обов`язкове соціальне страхування то фізичні особи сплачують лише збір на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття до Державного фонду сприяння зайнятості населення. Фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси оплачують збір та обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття у розмірі 0,5 відсотка суми оподатковуваного доходу. Фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору, та фізичні особи, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами, у тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок сплачують збір на випадок безробіття у розмірі 0,5 відсотка сукупного оподатковуваного доходу.

Збори на соціальне страхування та пенсійне страхування не нараховуються на такі виплати:

1) вихідна допомога при звільнені;

2) компенсаційні виплати (добові за відрядженнями);

3) вартість безкоштовно наданих деяким категоріям працівників квартир, комунальних послуг, проїзних квитків;

4) вартість виданого спецодягу, спецвзуття;

5) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язане з виконанням ним трудових обов`язків;

6) доходи громадян від володіння корпоративними правами (отриманими дивідендами);

7) інші виплати згідно з "Інструкцією про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових зборів до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів" затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України №11 - 1 від 06.09.96 р., зі змінами внесеними згідно з Постановою Пенсійного фонду №5-4 від 29.07.97 р.

Страхові збори не нараховуються також:

  • на компенсаційні виплати, які виплачуються громадянам відповідно до Закону України від 28.02.91 р, "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"

  • на виплати, як проводяться з коштів Фонду соціального страхування і Пенсійного Фонду України.

2. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА

Характеристика та організаційна структура

АТ ЗТ ПБО »Львівміськбуд»

Орендне проектно-будівельне об'єднання «Львівміськбуд» створене на базі Львівського домобудівного комбінату № 1. Розвиток домобудування у Львові нерозривно пов'язаний з етапами становлення Львівського домобудівного комбінату, який було створено 1963 року на базі цеху складального залізобетону Львівського облбудтресту. Проектна потужність ДБК становила на цей час 85 тис. кв.м житла на рік, а річна програма робіт -2,3 мдн крб. У 1965 році в результаті реконструкції та об'єднання існуючих на одній території двох заводів потужність ДБК збільшилася до 52 тис.кв.м житла на рік. Другу реконструкцію виробничої бази комбінату, пов'язану з переходом на будівництво дев'ятиповерхових будинків, було проведено 1972 року, внаслідок чого потужність ДБК збільшилася до 81 тис.кв.м. житла на рік. В результаті проведеної в 1976-1982 рр. третьої реконструкції затверджена розрахункова потужність - 169тис.кв.м житла на рік.

Передання майна в оренду ПБО «Львівміськбуд» було здійснено станом на 1 липня 1990 року. Створене на основі орендованого майна Орендне проектно-будівельне об'єднання «Львівміськбуд» стало правонаступником прав та обов'язків державного об'єднання. Викуп державного майна в ПБО «Львівміськбуд» здійснювався поступово протягом 1990-1993 рр. переважно за рахунок прибутку та амортизаційних відрахувань на повне відновлення. Остаточний (повний) викуп орендованого майна оформлено договором купівлі-продажу від 20 серпня 1993 року. ОПБО «Львівміськбуд» стало колективним підприємством. У 1994 році ПБО «Львівміськбуд» реорганізоване на акціонерне товариство закритого типу, акціонерами якого стали працівники об'єднання.

ПБО «Львівміськбуд» комплектно виготовляє в заводських умовах будівельні конструкції і деталі, транспортує їх на будівельні майданчики і самостійно здійснює монтаж цих конструкцій і деталей, а також виконує спеціальні й облицювальні роботи. Одночасно в окремих випадках кооперується з іншими підприємствами й організаціями. Великий виробничий потенціал ПБО «Львівміськбуд» багато в чому пояснюється застосуванням в об'єднанні такої прогресивної організаційної форми управління будівництвом, як комбінування, кінцевим результатом якого є створення закінченої будівельної продукції у вигляді готових до експлуатації об'єктів.

Організаційна структура ПБО «Львівміськбуд» розроблена під будівництво житла «під ключ». Для цього створено відповідні служби та підрозділи.

Для забезпечення матеріальними ресурсами створено такі підрозділи, як база постачання, група підготовки виробництва, дільниця комплектації та група реалізації, які підконтрольні заступникові генерального директора з постачання і транспорту. Матеріали від постачальників надходять на склади бази постачання, а також централізовано на об'єкти будівництва.

Виробництво панелей великопанельного домобудування здійснюється в промисловій базі, до якої входять цехи готової продукції і допоміжні цехи. Промислова база згідно із вказаною структурою підпорядкована заступникові генерального директора з промисловості. Продукція промислової бази через відділ комплектації відправляється на об'єкти будівництва. Ремонтно-механічний завод, який викуплено ва аукціоні у Фонді державного майна в травні 1994 року, займається ремонтом будівельних машин і механізмів, ремонтом електромоторів, трансформаторних підстанцій і металевих форм для виготовлення залізобетонних виробів. Директор заводу підпорядкований генеральному директорові ОПБО «Львівміськбуд» і головному інженерові.

Будівництво житлових будинків, інженерних мереж здійснюється будівельно-монтажними управліннями №1 і №2 , які є генпідрядними управліннями. До будівельного сектора належать також спеціалізована оздоблювальна дільниця, дільниця інженерних мереж і благоустрою, база механізації, дільниця баштових кранів, дільниця земельної техніки, ремонтно-відновлювальна дільниця, автогараж, дільниця малої механізації, дільниця покрівель, налагоджувальна дільниця. Вказані підрозділи, дільниці та управління підпорядковані заступникові генерального директора з будівництва. Соціальними проблемами, питаннями побуту і торгівлі займається перший заступник генерального директора, якому підпорядковані: група соціально-кадрової роботи, відділ кадрів, група квартирного обліку, житлово-експлуатаційна дільниця, поліклініка, дитячий садок.

    1. Аналіз грошових коштів.

Загальний аналіз фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємств не відповідає на коло найважливіших питань, які пов”язані з управлінням фінансовими ресурсами, зокрема: чи принесла діяльність підприємства достатню кількість наявних грошей для виплати дивідендів; чи понесло підприємство фінансові втрати і чи достатньо коштів для погашення зобов”язань; куди інвестовані кошти за минулий період; які види фінансових операцій здійснювались і яка їх результативність (зміна активів і пасивів, ефективність вкладень коштів від реалізації та ін.).

Для відповіді на ці запитання слід поглибити аналітичні дослідження, роблячи висновок про рух грошових потоків. Схематично рух грошових потоків подано на рис.22. У наведенній схемі виділяється утворення чистого грошового потоку як результату поточної діяльності підприємства і потоків, які пов”язані з інвестиціями і фінансовими операціями. Однак інформація для проведення аналізу всіх напрямків грошових потоків не може

Надходження від продажу товарів і послуг

Виплата заробітної плати


Поточна господарська діяльність


Розрахунки з постачальниками сировини і матеріалів


Відсотки за платежі за виданими позиками


Оплата інших витрат


Оплата податків


Оплата відсотків за кредит


Надходження від продажу майна


Інвестиційні операції

Придбання майна


Надходження від продажу цінних паперів


Купівля цінних паперів


Утримання боргів


Надання позик


Виручка від продажу акцій


Фінансові опрації

Придбання акцій


Отримання позик

Погашення боргів


Виплата дивідентів


Рис. 21. Класифікація грошових потоків.

ПОКАЗНИК

СУМА, тис. грн.

  1. Виручка від реалізації продукції

83844

2. Виручка від іншої реалізації

1312

3. Зміна дебіторської заборгованості

+7251

4. Всього грошових надходжень (ряд. 1+ ряд.2- ряд.3)

77875

5. Грошові платежі:

а) собівартість реалізованої продукції

20377

б) зміна запасів (підсумок 2 розділу активу балансу після регулювання його статей)

+7162

в) зміна кредиторської заборгованості

+2999

г) зміна зносу основних фондів

+299

д) зміна кредитів

+14542

е) податки на прибуток

+9319

Усього платежів

54698

6. Чистий грошовий потік поточної діяльності

(ряд. 4 - ряд. 5)

23177

ПОКАЗНИК

СУМА, тис. грн.

1. Придбання цінних паперів

---------

2. Продаж цінних паперів

---------

3. Надходження основних фондів

4558

4. Продаж основних фондів

1578

Чистий грошовий потік, пов”язаний з інвестиціями (ряд.2 + ряд.4 – ряд.1 – ряд.3)

- 2980

Вихідні дані для розрахунку грошового потоку, який пов”язаний з інвестиціями, можуть бути отримані із поточногообліку за спеціальними рахунками нового плану рахунків.

Грошовий потік, який породжується фінансовими операціями, показує результат викупу акцій, облігацій і виплату дивідендів. Він може бути встановлений за даними про позареалізаційні результати.

Таким чином, грошові потоки сформувалися:

ПОКАЗНИК

СУМА, тис.грн.

1. Чистий грошовий потік поточної діяльності.

23177

2. Чистий грошовий потік, пов”язаний з інвестиціями

-2980

3. Грошовий потік по фінансовим операціях

12

Усього

20209

Отриманий результат відповідає сумі отриманого прибутку від реалізації товарної продукції та іншої реалізації.

З економічної точки зору, управління грошовими потоками означає таке вкладення грошових засобів, яке через певний час дає вагому віддачу у вигляді прибутку. Це загальний критерій ефективності управління фінансовими ресурсами. Тому тут слід передбачити такі моменти:

  • вкладання ресурсів;

  • операції у бізнесі, які проводяться з використанням цих ресурсів;

  • створення ефективної структури фінансування для забезпечення ресурсів.

На практиці частіше управління грошовими потоками пов”язують із забезпеченням необхідного прибутку поточної діяльності і визначенням оптимальної структури його розподілу, на що зверталась увага мною вище. Однак у ринковій економіці дуже актуальним є оцінка фінансової стратегії і тактики щодо використання залученого капіталу. Ефективність використання цього фінансового важеля полягає в одержанні прибутку акціонерного капіталу, який визначається відношенням величини залучених коштів до акціонерного капіталу (слід помножити на різницю рентабельності власних коштів і відсоткової ставки залученого капіталу).

Сума прибутку на акціонерний капітал П може бути визначена розрахунком, %:

П=Р+З/М(Р-С),

де Р- рентабельність власних коштів, %;

З – залучений капітал,тис.грн.;

М- ватрість власних коштів, тис. грн.;

С – відсоткова ставка залученого капіталу,%.

При визначенні майбутнього фінансового стану слід розглянути декілька варіантів досягнення різних цілей: збільшення зростання прибутку на акціонерний капітал; забезпечення загального зростання прибутку; підвищення виплати дивідендів; збільшення акціонерного капіталу; збільшення реалізації.

2.2. Класифікація грошових потоків та фінансових відносин АТЗТ “Львівміськбуд” з іншими підприємствами, установами і організаціями.

Класицфікація грошових потоків підприємства здійснена у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Слід відзначити, що найбільш питому вагу займає операційна діяльність. Найбільші надходження “Львівміськбуду” у цій галузі діяльності спостерігається від покупців та замовників. Серед замовників є Обласна митниця, УКБ “Міськвиконком”.

Підприємство отримує кошти внаслідок діяльності власного готелю.

В процесі операційної діяльності значна частина грошових коштів витрачається на сировину й матеріали та в рахунок оплати наданих послуг. Постачальниками АТЗТ “Львівміськбуд” є Рудківський цегельний завод, Миколаївський цементний завод, Львівська нафтобаза, Львівська автобаза, Перемишлянська гуртовня.

Львівміськбуд” отримує послуги, що пов’язані з основним виробництвом від Управління зв’язку, Управління електричних мереж, Львівводоканалу, Львівенергозбуту. Послуги по транспортуванню матеріалів та будівельних конструкцій надаються Львівською залізницею.

Аудиторські послуги були надані аудиторською фірмою “Львів-гал-аудит”.

Заключений договір майнового страхування будівельно-монтажніх конструкцій з акціонерною страховою компанією “Консул”.

Грошові кошти піприємства витрачаються на виплату заробітної плати працівникам підприємства.

Податки та відрахування підприємство сплачує в бюджети різних рівнів та в позабюджетні фонди. Посередником при цих відносинах виступає Личаківська районна податкова адміністрація.

У витрати операційної діяльності входить оплата відсотків за короткостроковий кредит, що був наданий “Украсоцбанком”.

В інвестиційній діяльності простежуються надходження орендної плати за приміщення готелю та інших споруд.

Підприємство відчуває недостачу у власних обігових коштах. Внаслідок фінансової операції було залучено короткостроковий кредит. Ціна цього кредиту досить висока. Підприємство вже погасило значну частину кредитного боргу перед “Украсоцбанком”.

2.3. Рух коштів на підприємстві “Львівміськбуд”

Грошові кошти підприємства формують:

-власний капітал;

-фінансові вкладення;

-позики кредиторів.

За рахунок цих коштів АТЗТ “Львівміськбуд” поновлює склад основних фондів та здійснює довгострокові інвестиції. Значна частина грошових коштів скеровується у виробництво: на закупівлю матеріалів та сировини, на оплату праці, на адміністативні, непередбачені та інші витрати.

Після виробничого циклу підприємство реалізовує готову продукцію. За продані товари на розрахунковий рахунок надходять гроші. Бувають випадки . коли організація-замовник невзмозі розрахуватися протягом деякого часу за продані товари та надані епослуги. В переважній більшості дебіторська заборгованість погашується боржниками. Коли дебіторська заборгованість протермінована, то її списують як безнадійну.

Перехід до ринкових відносин, процес роздержавлення власності привели до суттєвих змін в змісті та структурі джерел формування майна підприємства. Слід відмітити, що для соціалістичних державних підприємств поділ джерел коштів на власні та позичені носив цілком формальний характер. Статутний фонд як основне джерело власних коштів підприємства визначався як сукупність виділених державою, та закріплених за підприємством основних та оборотних коштів.

Позичені кошти, насамперед банківські кредити, часто являли собою практично, безкоштовне джерело тривалого фінансування діяльності підприємства.

Значну питому вагу в структурі джерел коштів більшості державних підприємств займали асигнування з бюджету.

Тепер структура джерел коштів змінилася і основним джерелом власних коштів підприємства став статутний капітал - сума матеріальних та грошових коштів вкладених власниками в підприємство. Іншим важливим власним джерелом є нерозподілений нагромаджений прибуток, залишений на підприємстві.

Значно змінились і взаємовідносини підприємств з банками: скоротились терміни надання кредитів і зростають процентні ставки; з’явилась реальна відповідальність кредитозаймача за дотримання умов повернення, строковості та платності кредитів.

Ці та інші зміни в змісті та складі коштів визначають і нові завдання та напрями аналізу структури та джерел їх формувань.

Практичне ознайомлення з обліком та проведення аналізу використання грошових коштів було здійснено на базі акціонерного товариства закритого типу "ЛьвівМіськбуд".

Аналіз фінансового стану підприємств проводиться як внутрішніми (економісти та бухгалтери підприємства) так зовнішніми (банки, фінансові органи, постачальники) користувачами бухгалтерської інформації.

У дипломній роботі проведенням аналізу фінансової стійкості АТ ПБО “Львівміськбуд” займається третя незалежна особа - аудитор, використовуючи при цьому першу та другу форми фінансової звітності за 1997р. та 1998р.

1. Коефіцієнт Незалежності:

На основі цього показника встановлюється доля власників у загальній вартості майна підприємства. Оптимальне значення Кн - 0,5.

Це означає, що більша половина всіх коштів підприємства мають становити власні кошти. При такій ситуації ризик кредиторів зводиться до нуля. При аналізі кредитного ризику вважають, що коефіцієнт автономії слід тримати на достатньо високому рівні, через те, що він відображає стабільну фінансову структуру саме тих коштів, якій віддають перевагу кредитори.

У нашому випадку коефіцієнт незалежності на початок року дорівнював:

1996: Кн = 71187,3 x 100% = 97,0%

73354,3

1997: Кн = 58355,1 x 100% = 95,4%

61138,9

1998: Кн = 58349,6 x 100% = 93,9%

62140,2,9

Хоча коефіцієнт незалежності зменшився на 1,6 %, але це не може насторожити інвесторів, тому що даний коефіцієнт набагато вищий за оптимальний -0,5.

З боку підприємства такий стан справ (в повноцінній економіці) не є успішним, тому що, як правило, ефективність використання позичкових коштів, кредитів та кредиторської заборгованості в загальній сумі джерел залежить від співвідношення процентних ставок за кредит і ставок на дивіденди. Якщо процентні ставки за кредит нижчі від ставок на дивіденди, то доцільно збільшувати залучені кошти. Але у нас ситуації протилежна і тому, поки що доцільно використовувати власні кошти.

Особливо велике значення при аналізі фінансового стану надається коефіцієнту фінансової стійкості. Від коефіцієнту незалежності він відрізняється тим, що при його визначенні до власних коштів додаються залучені з терміном більше одного року.

Цей коефіцієнт показує питому вагу в загальній вартості майна всіх джерел коштів, які підприємство може використати у своїй поточній діяльності без втрат для кредиторів. Він обмежує вкладення короткострокових позичених коштів в формування майна підприємства, тільки тими активами, які легко реалізовуються і швидко повертаються в грошову форму.

Отже, природньо, що в сучасній економіці, підприємства прагнуть до високого рівня фінансової стійкості, позаяк банківські умови видачі довгострокових кредитів жорстокі, процентні ставки за користування ними високі, а короткострокові позичені кошти не можуть бути використані для інвестицій в розвиток виробництва.

На АТ ПБО “Львівміськбуд” не має позикових коштів з терміном погашення більше одного року. Отже, коефіцієнт фінансової стійкості аналогічний, як і коефіцієнт незалежності.

Коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів підприємства (коефіцієнт заборгованості) (Кзб) виражається відношенням суми залучених коштів до суми власного капіталу:

Цей найвагоміший показник свідчить про фінансову автономність підприємства відносно позичених коштів. Він показує, скільки грошових коштів залучає підприємство на одну грошову одиницю власник коштів. Оптимальне значення Кзб = 0,3-0,5. Критичним значенням цього коефіцієнту вважається одиниця. Коли показник більший за одиницю, фінансова стійкість, автономність підприємства сягають критичної точки.

Коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів у нашому прикладі склав:

1996:

1997:

1998: Кзб = 3790,6 = 0,065

58349,6

Коефіцієнт ділової активності (Кд.ак) показує обсяг продукції для виробництва якої використовується майно підприємства і характеризується відношенням виручки від реалізації продукції до валюти балансу.

Кд.ак = Виручка від реалізації (ф № 2);

валюта балансу (вартість майна)

1997: Кд.ак = 11898 = 0,19 рази

61138,9

1998: Кд.ак = 9045,9 = 0,14 рази

62140,2

Як бачимо, отриманий показник ділової активності є низьким, особливо за 1998р. Він говорить про те, що коли підприємство буде протягом 7 років отримувати таку виручку, то тоді підприємство зможе компенсувати вартість майна. При цьому слід врахувати, що майно підприємства складають основні засоби, які не приймають участь у виробничому процесі. На балансі підприємства знаходяться незавершені капітальні вкладення із доволі великою вартістю.

Для розрахунку коефіцієнтів абсолютної ліквідності використовують наймобільшнішу частину облікових засобів, дані про які розміщені в розділі ІІІ активу балансу за статтями. Грошові засоби в касі, потреби можна швидко перевести в гроші.

Кабс. лікв. = грошові кошти +короткострокові фін. вклад

короткостр. заборгованність

На АТ ПБО “Львівміськбуд” цей показник має вигляд:

1996: Кабс. лікв. = 166,7+2,1 = 0,078

2171

1997: Кабс. лікв. = 95,7+422,8 = 0,186

2783,8

1998: Кабс. лікв. = 80,5+2,6 = 0,022

3790,6

Як бачимо, коефіцієнт абсолютної ліквідності за аналізований період (1997р.) зріс на 10,8 % і досягнув 18,6 %. Це було здійснено за рахунок збільшення інших грошових коштів підприємства. Потім знизився аж до 0,022. Даний показник показує, що в кінці року, наше підприємство могло негайно погасити 18,6 % короткотермінових зобов’язань. Але цей відсоток не досягнув теоретично оптимального рівня - 20-25 %.

У процесі аналізу платоспроможності об’єднання крім грошових коштів потрібно врахувати активи, розміщені в дебіторській заборгованості.

Перетворення в грошові засоби дебіторської заборгованості пов’язане з певними труднощами.

Щоб дізнатись наскільки висока ліквідність підприємства розрахуємо коефіцієнт ліквідності:

Кл = грошові кошти + короткотерм. фінансові вкладення + дебіторська заборгованість;

короткотермінова заборгованість

1996: Кл = 2034,0 = 0,936

2171,0

1997: Кл = 3082,8 = 1,107

2783,8

1998: Кл = 2687,1 = 0,709

3790,6

Одержані результати на початок і на кінець року перевищують теоретично виправдну оцінку (0,7-0,8) і вказує на те, що об’єднання залучивши ще й дебіторську заборгованість за виконані будівельномонтажні роботи зможе повністю розрахуватися за короткотерміновими зобов’язаннями.

Для аналізу ліквідності підприємства використаємо ще такий показник як оборотний капітал, котрий розраховується як різниця поточних активів і короткострокових зобов’язань. Якщо активи перевищують короткострокові зобов’язання, то об’єднання має достатній оборотний капітал.

Ок = (запаси + грошові кошти, розрахунки) – короткострокові зобов’язання

1996: Ок = (3824 + 2034) - 2171 = 3687 тис. грн.

1997: Ок = (3079,1 + 3082, 8) - 2783,8 = 3378,1 тис. грн.

1998: Ок = (2819,9 + 2687,1) – 3790,6 = 1716,4 тис. грн.

Оборотний капітал є тією частиною обігових активів, яка фінансуєтья за рахунок власного капіталу. Його наявність вказує на те, що підприємство здатне сплатити поточні борги і має фінансові ресурси для розширення діяльності і інвестування.

Оборотний капітал використовується при розрахунку коефіцієнта маневрування, де він відноситься до власних запасів підприємства

Км = власні оборотні кошти

власні запаси підприємства

1996: Км = 3687 = 0,964

3824

1997: Км = 3378,1 = 1,097

3079,1

1998: Км = 1716,4 = 0,609

2819,9

Як бачимо, на початок року запаси становили 96,4 % оборотного капіталу, а на кінець перевищили його. Отже, діапазон маневрування оборотними коштами досить широкий.

Коефіцієнт оборотності обігових коштів вираховується як добуток суми обігових коштів на кількість днів року і діленням на суму виторгу.

1996: Коб = 3687 х 360 = 111,5 дні

11898,5

1997: Коб = 3378,1 х 360 = 102,2 дні

11898,5

1998: Коб = 1716,4 х 360 = 68,3 дні

9045,9

Отже, тривалість зменшилася до кінця 1996р. на 9,3 дні, а на початок 1999р. аж на 43,2, що свідчить про позитивні зміни у господарській діяльності.

Узагальнюючи результати на підставі проведеного економічного аналізу балансу та звіту про фінансові результати за 1997 р. можна зробити висновок, що в сучасних важких умовах, поряд з дією факторів об’єктивного характеру об’єднання “Львівміськбуд” являється доволі фінансовостійким підприємством, але виручка, яка надійшла на його рахунок за 1997 р. та 1998р. є відносно невеликою. Вихід з цієї ситуації слід шукати у заключенні нових вигідних контрактів з діловими партнерами. Тільки тоді це об’єднання зможе використати свій потужній потенціал.

  • ліквідація Страховика;

  • прийняття судового рішення про недійсність Договору.

Дія договору може бути припинена по вимозі першої із сторін, але ця сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше 30-ти днів до дати припинення договору.

За невиконання обов'язків згідно Договору сторони несуть відповідальність згідно діючих законів України.

2.4. Проведення по операціях з грошовими коштами

При здійсненні операцій із грошовими коштами в бухгалтеріях підприємств здійснюються записи бухгалтерських проведень у відповідних документах. Нижче наведено типовий перелік кореспонденції рахунків, при якому задіяні грошові рахунки підприємств.

Таблиця 2.4.1.

Кореспонденція рахунків з обліку коштів на рахунках № 51 і №52

№ п/п

Назва операції

Кореспондуючі рахунки

Дебет

Кредит

1

2

3

4

1

Надходження від покупців і замовників вируч­ки від реалізації продукції, робіт, послуг

51, 52

46-1

2

Надійшла на Розрахунковий або Валютний рахунки виручка від реалізації інших активів

51, 52

46-3 або 62

3

Внесена з каси на Розрахунковий або Валют­ний рахунки готівка (у т.ч. депонентські суми, виручка від реалізації та ін.)

51, 52

50

4

Зараховані на Розрахунковий рахунок залишки коштів, невикористаних акредитивів і ліміто­ваних чекових книжок; валютні кошти

51

55, 52

5.

Грошові кошти в дорозі, зараховані на Розрахунковий або Валютний рахунки

51, 52

56

6.

Повернення займу, раніше наданого в порядку короткострокових фінансових вкладень; пове­рнення вкладів (депозитів) банком

51, 52

58

7.

Перераховані постачальниками різні суми в зв'язку з перерахунками, пов'язаними з ариф­метичними підрахунками в рахунках-фактурах, з цінами; повернення перебору фрахту

51, 52

60

8.

Повернено раніше виданий аванс; суми, що надійшли від покупця, замовника за проміж­ними рахунками

51, 52

61

9.

Надійшли грошові кошти (платежі за відпуще­ну покупцями продукцію) від покупців та замовників; надійшли проценти по одержаних від покупців векселях

51, 52

62

10.

Надійшли суми за висунуті претензії

51,52

63

11.

Повернуті на Розрахунковий або Валютний рахунки перерахунки сум фінансовими органами

51, 52

68

12.

Надходження процентів від продажу в кредит' перерахунки з банком на зменшення витрат виробництва (обігу) при інкасації тощо

51, 52

20, 44

13.

Надійшли суми, одержані від органів соціаль­ного страхування, за перевищення відповідних перерахувань над відрахуваннями

51. 52

69

14.

Надійшли суми від окремих осіб в погашення заборгованості по відшкодуванню матеріально­го збитку

51, 52

72

15.

Суми вкладів, що надійшли від засновників, які раніше підписалися на акції

51,52

75

16.

Суми, що надійшли віл дебіторів у погашення їх боргів (за виконавчими листами та ін.), у т.ч. надходження від орендарів орендної плати; від орендарів за продані об’єкти

51, 52

76

17

Надходження коштів від внутрішньогосподар­ських підрозділів, що мають окремі баланси

51. 52

79

18.

Зарахування штрафів, пені, неустойки

51, 52

80

19.

Зарахування доходів, що надійшли в рахунок витрат майбутніх періодів (орендна і квартирна плата, за комунальні послуги тощо)

51, 52

83

20.

Надходження на Розрахунковий або Валютний рахунки від різних організацій або осіб сум, наданих безповоротно (у фонди спеціального призначення тощо)

51, 52

88

21.

Одержані короткострокові кредити банків; опе­рації обліку (дисконту) векселів

51, 52

90

22.

Одержані довгострокові кредити банків; опера­ції обліку (дисконту) довгострокових векселів

51, 52

92

23

Кредитування податку на додану вартість

51,52

95

24.

Зараховані на Розрахунковий або Валютний рахунки кошти цільового фінансування та цільових надходжень (надходження від осіб пайових внесків)

51, 52

96

25.

Одержані суми кредитів банків для видачі займів працівниками (на індивідуальне будівництво (житлове), на будівництво садових будиночків, молодим родинам на поліпшення житлових умов)

51

97

26.

Оплачені з Розрахункового або Валютного рахунків нематеріальні активи

04

51, 52

27.

Оплачені різні витрати по капітальних вкла­деннях

33

51, 52

28.

Різні витрати на потреби основних цехів, загальновиробничі потреби, а також обслуго­вування і управління, оплачені з Розрахунко­вого або Валютного рахунків; судові витрати, арбітражні збори, проценти банку за коротко­строкові кредити

20, 25, 26

51, 52

29.

Витрати обслуговуючих виробництв і госпо­дарств, оплачені з Розрахункового або Валют­ного рахунків

29

51, 52

30.

Оплачені різні витрати, що належать до витрат майбутніх періодів (у т.ч. по рекультивації земель, орендній платі на наступний рік тощо)

31

51, 52

33.

Готівка, що надійшла до каси із банку на видачу заробітної плати, пенсій, допомоги, премій тощо)

50

51, 52

34.

Оплачені з Розрахункового рахунку придбані валютні кошти: зараховані грошові кошти до акредитивів і на особові рахунки, перерахуван­ня коштів банку для оплати дивідендів, депо­нування коштів при видачі чекових книжок

52,55

51, 52

35.

Придбані грошові документи з оплатою через банк (путівки, марки); викуплені у акціонерів власні акції

56

51, 52

36.

Векселі, придбані й оплачені з Розрахункового або Валютного рахунків

59

51,52

37.

Погашена заборгованість перед постачальника­ми і підрядчиками

60

51, 52

38.

Відображені суми авансів, виданих під постав­ку матеріальних цінностей тощо

61

51, 52

39.

Погашена різна заборгованість перед покупця­ми і замовниками у зв'язку з перерахуваннями

62

51,52

40.

Помилково списані банком суми (заборгова­ність установам банків)

63

51,52

41.

Оплачені векселі; погашена заборгованість по векселях

66

51,52

42.

Перераховані платежі до бюджету (прибутко­вий податок, податок на додану вартість тощо)

68

51,52

43.

Погашення заборгованості по відрахуванню органам соціального страхування

69

51,52

44.

Перерахування авансу підзвітним особам

71

51,52

45.

Перерахування засновникам дивідендів

73

51, 52

46.

Перераховані грошові кошти різним кредиторам (суми, утримані з працівників на користь різних організацій і осіб, наприклад, аліменти; платежі за товари в кредит: заборгованість за транспор­тні витрати тощо)

76

51,52

47.

Перерахування сум заборгованості внутрішньо­господарським підрозділам, що мають окремі баланси (або інші суми)

79

51, 52

48.

Сплачені штрафи, пені, неустойки

80,81

51,52

49.

Витрати на придбання іноземної валюти

81

51, 52

50.

Перераховані з Розрахункового або Валютного рахунків відрахування протягом року за раху­нок прибутку; сплата процентів за простроче­ними позиками (коротко- або довгострокови­ми) та ін.

81

51, 52

51.

Сплачені різні витрати за рахунок фондів спеціального призначення

88

51, 52

52.

Сплачені витрати з Розрахункового або Валют­ного рахунків по раніше зарезервованих сумах

89

51, 52

53.

Погашена заборгованість по короткостроковій позиці банку

90

51, 52

54.

Погашені довгострокові кредити банків

92

51. 52

55.

Погашене кредитування податку на додану вартість

95

51, 52

56.

Списані суми, використані на цільові засоби

96

51, 52

57.

Списані суми погашених кредитів банків для працівників (на індивідуальне житлове будів­ництво, на будівництво садових будиночків, молодим родинам па поліпшення житлових умов)

97

51

При проведенні касових операцій здійснюються бухгалтерські проведення, перелік яких наведений нижче у вигляді таблиці 2.4.2.

Таблиця 2.4.2.

Кореспонденція рахунків з обліку готівки

№ п/п

Назва операції

Кореспондуючі рахунки

Дебет

Кредит

1

2

3

4

1.

Надійшла і оприбуткована до каси готівка (у т.ч. валютні кошти) з відповідних рахун­ків у банку (на виплату заробітної плати, премій, пенсій, допомоги тощо)

50

51,52

2.

Надійшла до каси виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), основних засобів і інших активів

50

46

3.

Надійшла до каси готівка від покупців і замовників (заборгованість по векселях та ін.)

50

60,62, 69,63,76

4.

Надійшла до каси готівка від працівників підприємства за товари, продані в кредит, за фірмовий одяг тощо

50

73

5.

Надійшов до каси невикористаний залишок підзвітної суми

50

71

6.

Внесені до каси організаціями-постачальни­ками послуг зв'язку, води, газу, енергії тощо суми, пов'язані з перебором тарифу (фрахту); повернення сум постачальника­ми, раніше їм перерахованих, але не вико­ристаних планових платежів

50

60

7.

Повернення до каси раніше виданих авансів

50

61

8.

Надійшла до каси готівка від покупців і замовників (заборгованість по векселях та ін.)

50

62

9.

До каси надійшла готівка по раніше висунутих претензіях

50

63

10.

Засновники внесли до каси готівку в раху­нок їх вкладів до Статутного фонду підп­риємства

50

75

11.

До каси надійшли суми заборгованості від квартиронаймачів, різних підприємств і осіб, у т.ч. від батьків (по дитячих устано­вах), по виконавчих листах, від працівників за паливо, матеріали тощо

50

76

12.

Надійшла до каси готівка від дочірніх підприємств

50

78

13.

Надійшла до каси готівка від внутрішніх підрозділів, що мають окремі баланси (за путівки тощо)

50

79

14.

Надійшли до каси суми процентів по век­селях; доходів від дольової участі в інших підприємствах, дивідендів по цінних паперах тощо

50

80

15.

До каси повернуті лишки одержаної заро­бітної плати

50

70

16.

Одержані кошти від позикодавців (по нада­них ними короткострокових кредитах або інших залучених коштах)

50

72

17.

Одержані кошти від позикодавців (по нада­них ними короткострокових кредитах або інших залучених коштах)

50

95

18.

Придбані й оприбутковані нематеріальні активи з оплатою з каси

04

50

19.

Оплачені з каси придбані матеріальні цін­ності

60, 71, 76

50

20.

Оплачені готівкою різні загальновиробничі і загальногосподарські витрати

25,26

50

21.

Витрати майбутніх періодів, оплачені з каси (передплата преси та ін.)

31

50

22.

Оплачені готівкою придбані товари

62

50

23.

Оплачені готівкою витрати по відвантажен­ню і реалізації продукції

70,76

50

24.

Національні й валютні кошти, здані з каси на Розрахунковий або Валютний рахунки (у т. ч. депоновані суми, виручка від реалі­зації, повернення невикористаних сум то­що), інші рахунки.

51,52

50

25.

Викуплені у акціонерів належні їм акції, придбані за готівку різні грошові документи

56

50

26.

Сплачена готівкою заборгованість поста­чальникам, видані аванси за часткову го­товність продукції (робіт, послуг); заборгованість покупцям і замовникам

60,61, 62

50

27.

Виплата працівникам з каси відрахувань на соціальне страхування, пенсійне забезпе­чення, допомогу багатодітним, догляд за дитиною та ін.

69

50

28.

Сплачена належна працівникам підприємс­тва заробітна плата, підзвітні суми, кредит за продані товари та ін.

70, 71, 73

50

29.

Сплачені з каси нараховані дивіденди

73

50

30.

Сплачені з каси суми за виконавчими листами, заборгованість перед кредиторами (за транспорт тощо), орендна плата, пога­шення боргів дочірнім підприємствам, за­боргованість перед внутрішніми підрозділа­ми, виділеними на самостійні баланси

76,78, 79

50

31.

Відображена нестача готівки в касі (внаслідок інвентаризації)

84

50

32.

Сплачені суми одноразової допомоги, путі­вок за рахунок фондів спеціального приз­начення, а також за регресними позовами (непрацездатність з вини підприємства)

88

50

33.

Відображена нестача готівки в касі (внаслідок інвентаризації)

96

50

Окрім вищенаведених рахунків, грошові кошти обліковуються на інших рахунках в банку, котрі, в загальному й складають однойменний рахунок 55.

Таблиця 2.4.3.

Кореспонденція рахунків з обліку операцій на рахунку 55 "Інші рахунки банку".

№ п/п

Назва операції

Кореспондуючі рахунки

Дебет

Кредит

По субрахунку № 55-2 "Акредитиви і особливі рахунки по вантажообігу"

1.

Відкриття акредитиву за рахунок власних коштів

55-2

51

2.

Відкриття акредитиву за рахунок позики банку

55-2

90

3.

Оплата постачальникові за рахунок акре­дитиву

60

55-2

4.

Зарахування невикористаного залишку по акредитиву або його закриття

51

55-2

5.

Повернення невикористаного залишку по акредитиву або його закриття

90

55-2

По субрахунку № 65-3 "Рахунок в банку по доходах"

6.

Одержана лімітована чекова книжка за рахунок власних коштів

55-3

51

7.

Одержана лімітована чекова книжка за рахунок позики банку

55-3

90

8.

Оплата банком чеків, пред'явлених іншими підприємствами (торговельними, транспор­тними, зв'язку тощо)

76

55-3

По субрахунку № 66-6 "Ощадні сертифікати"

9.

Придбання ощадних сертифікатів

55-6

51

10.

Вилучення сум, депонованих банком

51

55-6

На підприємствах, в бухгалтерії ведеться облік інших грошових коштів. Під ними розуміють документи суворої звітності та грошові кошти в дорозі. Схема бухгалтерських проводок по цьому рахунку наведена нижче:

Таблиця 2.4.4.

Кореспонденція інших грошових коштів (р. № 56)

№ п/п

Назва операції

Кореспондуючі рахунки

Дебет

Кредит

1

2

3

4

1.

Викуплені власні акції у акціонерів

56-4

50

2.

Надійшли путівки до санаторно-оздоровчих установ, оплачені з Розрахункового рахунку

56-2

51

3.

Зарахована виручка на Розрахунковий раху­нок та інші надходження грошових коштів

51

56-1

4.

Зарахована виручка та інші надходження грошових коштів на валютний рахунок

52

56-2

5.

Видані працівникам путівки в санаторій за рахунок фонду економічного стимулювання та фонду спеціального призначення

87, 88

56-2

6.

Оплачена частина вартості путівок одержувачами готівкою

50

56-2

7.

Анульовані викуплені підприємством власні акції

85, 88

56-4

При наявності у підприємства вільних коштів, керівництво може прийняти рішення про інвестування їх в цінні папери інших підприємств.

Таблиця 2.4.5.

Облік операцій, пов’язаних з довгостроковими фінансовими вкладеннями.

№ п/п

Назва операції

Кореспондуючі рахунки

Дебет

Кредит

1

2

3

4

1.

Придбання і оприбуткування акцій інших підприємств за національні кошти та валюту

58

51, 52

2.

Придбання цінних паперів за матеріальні цінності, товари, готову продукцію

58

05, 06, 08, 40, 41

3.

Придбання цінних паперів за передані основні засоби

58

01

4.

Нарахований раніше знос по переданих основних засобах за придбані цінні папери

02

58

5.

Погашення і перепродаж цінних паперів, одержаних підприємством

51, 52

58

3. РЕКОМЕНДАЦІЙНА ЧАСТИНА

Питання про необхідність реформування бухгалтерського обліку в Україні виникло автоматично разом з переходом української економіки на ринкові важелі управління. І це було закономірним, бо ж у всьому світі бухгалтерський облік і бухгалтерська звітність, що готується на його основі, є базою для прийняття переважної частини конкретних економічних рішень. Однак, система обліку, що склалася в нашій державі відповідала, і на жаль, надалі відповідає лише інтересам держави. При цьому, відповідність бухгалтерського обліку вимогам інших користувачів – державних і недержавних суб’єктів підприємницької діяльності до уваги не береться. За всі роки незалежності Україні не було прийнято жодного закону що регулював би бухалтерський облік.

На теперішній час в повному обсязі готовий консолідований законопроект – проект, що був розроблений на базі двох раніше існуючих альтернативних законопроектів про бухгалтерський облік. Автором першого законопроекту виступило Міністерство фінансів України, другого – Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України. Обидва проекти мали свої переваги та недоліки, але жоден з них не набув чинності.

В чому ж переваги пропонованої системи від існуючої?

Практично всі нововведення можна розділити на дві групи. По-перше, це введення в існуючу систему так званих міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, що включають принципи розроблені Комітетом по міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (Великобританія, Лондон). По-друге, це принципова зміна статусу наших бухгалтерів, зміна їх прав та обов`язків.

Зупинимось на цих нововведеннях більш детально: приєднання України до Міжнародних стандартів не є самоціллю. Проте, світовий досвід показує, що принципи, викладені в Міжнародних стандартах з одного боку в найбільшій мірі відповідають інтересам потенційних користувачів (власників, кредиторів, інвесторів), а з іншого – дозволяють уніфікувати фінансову звітність і зробити її вигідною для користування.

Звичайно, що принципи, закладені в цей документ є в багатьох елементах незвичними для наших бухгалтерів, але при більш детальному аналізі вони стають зрозумілими та логічними. В першу чергу слід зазначити, що використання нових принципів бухгалтерського обліку значно розширює як функціональні можливості бухгалтерів, так і підвищує їх роль на підприємстві.

Відображення тієї чи іншої операції в великій мірі залежить від особистої думки бухгалтера, вибору методики оцінки, кваліфікації спеціаліста що відповідає за оцінку операції.

Можна припустити, що новий закон про бухгалтерський облік, як і все нове, діючими бухгалтерами буде сприйматися достатньо важко, оскільки два з семи головних принципів, на яких побудований законопроект є повністю новими. Це принципи “передбачення” та “переважання змісту над формою”.

Перший передбачає, що при віднесенні тих чи інших сум на затрати чи доходи необхідно використовувати методику, що не завищує активи та доходи з одного боку і не занижує зобов’язання та затрати з іншого. Немає необхідності роз’яснювати, що це правило прямо суперечить тому, до якого звикли представники бухгалтерських та фінансових служб українських підприємств.

Прицип “переважання змісту над формою” в свою чергу принципово змінює саму психологію бухгалтерського обліку. В теперішніх умовах бухгалтери зобов’язані відображати в обліку господарську операцію не по формальних ознаках, а в залежності від її економічного змісту. Так, наприклад, придбання векселю в залежності від ситуації можна відобразити в бухгалтерському обліку як фінансове вкладення, придбання цінних паперів, кредитну або розрахункову операцію.

Ще один суттєвий нюанс, питання з якого виникають досить часто – коли необхідно буде притримуватись зазначеного в практичній діяльності. Однозначно – неодразу після прийняття Закону. Для його введення в бухгалтерську практику необхідно забезпечити його поетапне й планомірне введення в дію. В цьому всі учасники робочої групи одностайні.

Найбільш реальні строки введення в дію цього Закону в повному обсязі складатимуть 3-4 роки.

За цей час Міністерство фінансів України має розробити нову нормативну базу, підготовити Національні стандарти бухгалтерського обліку, котрі базуватимуться на міжнародних нормах, а бухгалтери поступово освоїти та перейти на нові принципи та методики обліку. Цього часу цілком достатньо, щоб Закон вважався не революційним, а еволюційним.

Не менш важливим елементом реформування бухгалтерського обліку є зміна статусу головного бухгалтера. Вони перестануть бути “наглядачем і головним контролером”, що відповідає за діяльність підприємства.

В проекті Закону чітко вказується, що за організацію обліку та звітності несе відповідальність керівник підприємства, а головна функція бухгалтера обмежується адекватним відображенням в бухгалтерському обліку господарських операцій підприємства.

ЗВІТ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ ЗГІДНО МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ (МСБО)

Порядок складання і подання Звіту про рух грошових коштів визначається Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 7 “Звіт про рух грошових коштів”, який був виданий в 1992 році і набув чинності з 1 січня 1994 року.

Первісно (з 1977 року) МСБО 7 мав назву “Звіт про зміни у фінансовому становищі”. Підставою для його перегляду було зростання потреби в інформації про джерела та напрями грошових потоків підприємства.

Така інформація дає користувачам фінансової звітності можливість:

  • зіставляти, оцінювати і прогнозувати грошові потоки підприємства;

  • досліджувати спроможність підприємства погасити зобов’язання та сплатити дивіденди;

  • виявляти причини різниці між прибутком і грошовими надходженнями та видатками;

  • аналізувати грошові та негрошові аспекти операцій підприємства.

Отже, Звіт про рух грошових коштів доповнює Баланс і Звіт про прибутки та збитки.

Баланс відображує фінансове становище підприємства на певну дату, а Звіт про рух грошових коштів пояснює зміни в одному з важливих компонентів балансу — грошових коштах та їхніх еквівалентах, які відбулися між датами Балансу.

У свою чергу, Звіт про прибутки та збитки показує результати діяльності підприємства за певний період, а Звіт про рух грошових коштів характеризує вплив цієї діяльності на грошові потоки підприємства.

3.1. Зміст і структура звіту про рух грошових коштів.

Звіт про рух грошових коштів має містити інформацію про грошові потоки підприємства за певний період у розрізі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

При цьому під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їхніх еквівалентів. Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму грошових коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.

Отже, зміст поняття "рух грошових коштів" дещо ширший, оскільки крім власне грошових коштів включає їхні еквіваленти.

Звіт про рух грошових коштів не охоплює:

а) зміни у складі грошових коштів та їхніх еквівалентів;

б) негрошові операції.

Структура Звіту про рух грошових коштів заснована на класифікації грошових потоків, яка передбачає поділ діяльності підприємства на три види: операційну, інвестиційну та фінансову.

Операційною вважають основну діяльність, яка приносить підприємству доход, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною та фінансовою.

Інвестиційна діяльність охоплює операції з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які призводять до зміни величини і складу власного та позиченого капіталу.

Така класифікація дає можливість:

  • оцінити спроможність підприємства забезпечувати грошові кошти, необхідні для продовження та розширення основної діяльності без залучення зовнішніх джерел фінансування;

  • виявити вкладення коштів у активи, які забезпечуватимуть генерування прибутку та грошових потоків у майбутньому;

  • передбачити майбутній рух грошових коштів, пов'язаний з вимогами осіб, що надали підприємству капітал.

Віднесення конкретної операції, пов'язаної з рухом грошових коштів, до певної класифікаційної групи визначається передусім характером господарської діяльності підприємства.

Так, фінансові вкладення звичайно є інвестиційною діяльністю для промислового підприємства, але можуть бути складовою частиною операційної діяльності фінансової установи.

Проте незалежно від характеру операцій підприємства всі платежі та надходження грошових коштів та їхніх еквівалентів мають бути наведені в Звіті про рух грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

У зв'язку з цим у разі, якщо сума надходження або видатку грошових коштів внаслідок однієї операції складається з кількох елементів, кожний з них слід класифікувати окремо відповідно до його характеру.

Наприклад, платіж з фінансового лізингу складається а двох частин: 10 000 грн. — сума заборгованості за устаткування, 1500 грн — відсотки.

У цьому разі 10 000 грн. будуть відображені як видаток грошових коштів внаслідок фінансової діяльності, а 1500 грн. можуть бути показані в складі операційної діяльності.

3.2. Подання інформації про рух грошових коштів.

МСБО 7 містить загальні вимоги щодо подання та розкриття інформації в Звіті про рух грошових коштів та примітках до фінансових звітів.

Інформація про рух грошових коштів у результаті операційної діяльності може бути наведена із застосуванням прямого або непрямого методів.

При використанні прямого методу для визначення чистої зміни грошових коштів внаслідок операційної діяльності у Звіті послідовно наводяться всі основні класи (статті) надходжень та видатків, різниця яких показує приріст або зменшення грошових коштів.

Непрямий метод передбачає відображення у Звіті суми чистого прибутку (збитку), яка згодом послідовно коригується до величини чистої зміни грошових коштів виключенням впливу негрошових операцій та операцій, пов'язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

МСБО 7 заохочує підприємства до застосування прямого методу, котрий надає корисну інформацію для оцінки майбутнього руху грошових коштів.

Однак, як засвідчує практика, за наявності можливості вибору підприємства віддають перевагу більш простому непрямому методу. Так, у США його застосовують 97,5 відсотка компаній, а в Іспанії цей метод є обов'язковим. Між тим, у деяких країнах, наприклад в Австралії, обов'язковим є прямий метод.

Інформацію про рух грошових коштів у результаті інвестиційної та фінансової діяльності необхідно подавати у Звіті про рух грошових коштів лише прямим методом. Це означає, що слід окремо наводити основні класи (статті) надходжень та видатків грошових коштів по кожному виду діяльності.

МСБО 7 не визначає формат Звіту про рух грошових коштів і перелік статей по кожному виду діяльності, але містить конкретні вимоги та пояснення щодо:

  • надзвичайних (екстраординарних) статей;

  • відсотків і дивідендів;

  • податків з прибутку;

  • інвестицій в дочірні, асоційовані та спільні підприємства;

  • придбання і реалізація дочірних підприємств та інших господарських одиниць;

  • руху грошових коштів у іноземній валюті;

  • розкриття інформації про окремі аспекти руху грошових коштів.

Відсотки і дивіденди

У практиці існують різні підходи до класифікації руху коштів, пов’язаних з відсотками та дивідендами.

Таблиця 1

Можливі підходи до класифікації руху коштів,
пов
язаних з відсотками та дивідендами

Рух коштів

Діяльність

Операційна

Інвестиційна

Фінансова

1. Відсотки

сплачені

+

-

+

отримані

+

+

-

2. Дивіденди

сплачені

+

-

+

отримані

-

+

-

Фінансові установи (банки, інвестиційні компанії тощо) звичайно відображають сплачені та отримані відсотки та дивіденди у складі операційної діяльності.

Для інших підприємств МСБО 7 допускає можливість різної трактовки відсотків і дивідендів (табл. 1).

Отже, наприклад, спалчені дивіденди можна розглядати як фінансову діяльність, оскільки вони є платою за отриманий акціонерний капітал, або можна вважати їх операційною діяльністю, яка має забезпечити кошти, необхідні для сплати дивідендів. У свою чергу, отримані відсотки є частиною отриманого прибутку до оподаткування або можуть розглядатися безпосередньо як прибуток від інвестицій.

Рішення щодо класифікації грошових потоків пов’язаних з відсотками і дивідендами, підприємство приймає самотійно, якщо інше не передбачене національним законодавством (стандартами, положеннями тощо).

Однак, незалежно від підходу, сплачені та отримані дивіденди і відсотки мають бути відображені окремими статтями у Звіті про рух грошових коштів, а обрана класифікація їх послідовно застосувати від одного звітного періоду до іншого.

Поряд з розглянутими обов'язковими вимогами МСБО 7 рекомендує наводити в примітках до Звіту про рух грошових коштів таку інформацію:

  • суму невикористаних позикових коштів, які можуть бути використані для майбутньої операційної діяльності та для погашення зобов'язань інвестиційного характеру, з зазначенням будь-яких обмежень щодо використання цих коштів;

  • загальну суму руху грошових коштів (окремо від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності), які пов'язані з частками участі у спільних підприємствах, що обліковуються методом пропорційної консолідації;

  • загальну суму руху грошових коштів, які відображують збільшення операційної потужності, окремо від руху тих грошових коштів, що мають підтримувати цю потужність;

  • суму руху грошових коштів, який виникає від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності в кожному сегменті за видами діяльності та в кожному географічному сегменті.

Розглянуті вимоги МСБО 7 щодо надання інформації про рух грошових коштів узагальнено на рис. 3.2.1.


Рис.3.2.1. Узагальнені вимоги МБСО щодо подання інформації про рух грошових коштів

П
роцес складання Звіту про рух грошових коштів містить стадії, наведені на рис. 3.2.2.

Рис.3.2.2. Послідовність складання Звіту про рух грошових коштів

Розглянемо процес складання Звіту про рух грошових коштів на прикладі уявного акціонерного товариства, фінансові звіти якого наведено в табл. 2—3.

Таблиця 3.2.1.

БАЛАНС АТ НА 31 ГРУДНЯ 1999 р., тис. грн.

Стаття

На 31.12.1999р.

На 31.12.1998р.

Активи

1. Необоротні активи

Основні засоби

Первісна вартість

4600

2650

Знос

(500)

(300)

Залишкова вартість

4100

2350

Довгострокові фінансові Інвестиції

600

-

Разом необоротні активи

4700

2350

II. Оборотні активи

Витрати майбутніх періодів

200

120

Запаси

1500

1100

Дебітори (покупці)

1200

1000

Короткострокові фінансові інвестиції

1000

1800

Грошові кошти та їхні еквіваленти

450

50

Разом оборотні активи

4350

4070

Усього активи

9050

6420

Акціонерний капітал і зобов'язання

Акціонерний капітал

Статутний капітал*

750

600

Додатково оплачений капітал

1500

1200

Резервний капітал

200

200

Нерозподілений прибуток

3000

2500

Усього акціонерний капітал

5450

4500

Довгострокові зобов'язання

Довгострокові кредити банку

900

-

Зобов'язання за випущеними об­лігаціями

900

1000

Відстрочені податкові зобов'язання

60

20

Довгострокові зобов'язання з лізингу

600

-

Усього довгострокові зобов'язання

2460

1020

Поточні зобов’язання

Поточні зобов’язання щодо погашення довгострокового кредиту

110

90

Заборгованість постачальникам

650

600

Заборгованість з оплати праці

160

130

Заборгованість зі страхування

30

20

Заборгованість з ПДВ

100

-

Заборгованість з податку на прибуток

50

60

Заборгованість з нарахованих відсотків

40

-

Разом поточні зобов’язання

1140

900

Усього акціонерний капітал і зобов’язання

9050

6420

__________________________

* Збільшення статутного капіталу зумовлено емісією акцій на суму 450 тис. грн. (у тому числі номінальна вартість 150 тис. грн.), з яких акцій на суму 100 тис. грн. (в тому числі номінальна вартість 50 тис. гри.) були обміняні на конвертовані облігації

Таблиця 3.2.2.

ЗВІТ ПРО ПРИБУТКИ ТА ЗБИТКИ АТ ЗА 1999 р., тис. грн.

Стаття

Сума

Виручка від реалізації продукції

11500

Податок на додану вартість

1500

Чиста виручка від реалізації продукції

10000

Собівартість реалізованої продукції

(8200)

Валовий прибуток

1800

Витрати на збут

(120)

Адміністративні витрати

(480)

Операційний прибуток

1200

Отримані дивіденди

36

Прибуток від продажу фінансових інвестицій

40

Витрати на відсотки

(100)

Збиток від реалізації основних засобів*

(8)

Прибуток до оподаткування та надзвичайних статей

1168

Податок з прибутку

(354)

Чистий прибуток до надзвичайних статей

814

Збиток від надзвичаних подій**

(88)

Чистий прибуток

726

_______________________________

Збиток отримано внаслідок реалізації старого устаткування, яке має залишкову вартість 40 тис. грн. (нарахований знос — 70 тис. грн.), за 32 тис. грн.

** Збиток від надзвичайних подій включає втрати внаслідок повені:

а) грошові виплати працівникам і організаціям, що були за­лучені для виконання робіт з ліквідації наслідків стихійного лиха —38 тис. грн.;

б) знищена повінню споруда, що має залишкову вартість 50 тис. грн. (нарахований знос — 30 тис. грн.).

ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІНИ У СКЛАДІ ГРОШОВИХ КОШТІВ

Зміна у складі грошових коштів є різниці між сумами статті балансу "Грошові кошти та їх еквіваленти" відповідно на початок і кінець зв ного періоду.

У нашому прикладі грошові кошти збільшился на 400 тис. грн. (450 тис, грн. — 50 тис. грн.)

3.3. Визначення руху грошових коштів внаслідок операційної діяльності.

Як уже зазначалося, інформація про рух грошових коштів у результаті операційної діяльності може подаватися прямим або непрямим методом.

Прямий метод

Дані про рух грошових коштів від операційної діяльності при застосуванні цього методу можу бути отримані безпосередньо з облікових регістрів або послідовним коригуванням доходів і витрат наведених у Звіті про прибутки та збитки.

У останньому разі статті нарахованих доходів і витрат трансформуються у грошові доходи та витрати на основі аналізу змін у балансі протягом звітного періоду, що стосуються запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості, а також інших негрошових статей.

Крім того, слід виключити зі складу доходів витрат, що трансформуються, ті, які пов'язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю. Загальний алгоритм трансформування доходів і витрат наведено на рис. 3.

Слід звернути увагу, що вирахування суми амортизації з собівартості реалізованої продукції є необхідним лише для підприємств, що зайняті виробництвом продукції (наданням послуг).

Торговельні підприємства всю суму нарахованої амортизації виключають зі складу операційних витрат (витрат обігу).

З наведеного на рис. 4 розрахунку видно, що загальний чистий операційний прибуток, отриманий підприємством у звітному році (746 тис. грн.) збільшив його грошові кошти на 546 тис. грн.

Проте втрати внаслідок повені зменшили прибуток на 88, а грошові кошти — на 38 тис. грн.В результаті чисті грошові кошти від операційної діяльності становлять 508 тис. грн.

Рис. 3.3.1. Загальний алгоритм трансформування доходів і витрат

Непрямий метод

Цей метод не передбачає трансформування кожної статті Звіту про прибутки та збитки. Трансформації підлягає безпосередньо сума чистого прибутку (збитку), яка коригується на величину:

а) зміни операційних запасів, дебіторської заборгованості покупців та поточних операційних зобов'язань;

6) негрошових статей (амортизація забезпечення, відстрочені податки, нереалізовані прибутки та збитки від курсових різниць тощо);

в) прибутків і збитків від інвестиційної та фінансової діяльності (від реалізації необоротних активів, отримані дивіденди тощо).

Загальний алгоритм коригування прибутку (збитку) при застосуванні традиційного варіанту непрямого методу наведено на рис. 3.3.2.

ПРИБУТОК (ЗБИТОК) ДО ОПОДАТКУВАННЯ
ТА НАДЗВИЧАЙНИХ СТАТЕЙ

+

+

Амортизація необоротних активів

Витрати на відсотки

+

-

Амортизація дисконту за придбаними борговими цінними паперами

Амортизація премії за придбаними борговими цінніми паперами

+

-

Збільшення суми забезпечень майбутніх витрат і платежів

Зменшення сум забезпечень майбутніх витрат і платежів

+

-

Зменшення поточних активів (крім грошових коштів і фінансових інвестицій)

Збільшення поточних активів (крім грошових коштів і фінансових інвестицій)

+

-

Збільшення поточних зобов’язань

Зменшення поточних зобов’язань

+

-

Нереалізований збиток від курсових різниць

Нереалізований прибуток від курсових різниць

+

-

Збитки від інвестиційної та фінансової діяльності

Прибутки від інвестиційної та фінансової діяльності

-

-

Сплачені податки з прибутку

Сплачені відсотки

+

-

Чисті надходження коштів від надзвичайних подій

Чистий видаток коштів від надзвичайних подій

=

ЧИСТІ НАДХОДЖЕННЯ (ВИДАТОК) КОШТІВ
ВІД ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Рис. 4. Алгоритм трансформування прибутку (збитку) непрямим методом

Застосувавши наведений на рис. 3.3.3. алгоритм до звітності АТ отримаємо такі результати:

Прибуток до оподаткування та надзвичайних статей

1168

Амортизація основних засобів

300

Витрати на відсотки

100

Отримані дивіденди

(36)

Прибуток від реалізації фінансових інвестицій

(40)

Збиток від реалізації основних засобів

8

Збільшення витрат майбутніх періодів

(80)

Збільшення дебіторської заборгованості покупців

(200)

Збільшення запасів

(400)

Збільшення кредиторської заборгованості

110

Сплачені відсотки

(60)

Сплачені податки з прибутку

(324)

Видаток коштів внаслідок надзвичайних подій

(38)

Чисті надходження від операційної діяльності

508

МСБО 7 дозволяє також альтернативний варіант визначення чистого руху грошових коштів від операційної діяльності непрямим методом. За цим варіантом спочатку відображують операційні доходи та витрати, наведені у Звіті про прибутки та збитки, які потім коригують з урахуванням змін у запасах, а також дебіторської та кредиторської заборгованості від операційної діяльності.

У разі використання такого підходу розрахунок чистого руху грошових коштів від операційної діяльності матиме вигляд:

Виручка від реалізації (без ПДВ)

10000

Загальні операційні витрати (за вирахуванням амортизації)

8500

Операційний прибуток до змін у чистих оборотних активах

1500

Збільшення витрат майбутніх періодів

(80)

Збільшення дебіторської заборгованості покупців

(200)

Збільшення запасів

(400)

Збільшення кредиторської заборгованості

110

Грошові кошти, одержані від операційної діяльності

930

Сплачені відсотки

(60)

Сплачені дивіденди

(324)

Рух грошових коштів від операційної
діяльності до надзвичайних статей

546

Видаток коштів внаслідок надзвичайних статей

(38)

Читсі надходження від операційної діяльності

508

3.4. Визначення руху грошових коштів
внаслідок інвестиційної діяльності.

Надходження або видаток від інвестиційної діяльності звичайно визначають на основі аналізу змін у статтях необоротних активів і поточних фінансових інвестицій, а також даних Звіту про прибутки та збитки.

У нашому прикладі у згаданих статтях балансу відбулися зміни, узагальнені в табл. 3.4.1.

Таблиця 3.4.1.

ЗМІНИ У СТАТТЯХ БАЛАНСУ АТ, тис. грн.

Стаття

1998

1999

Збільщення (+) або зменшення (-)

Основні засоби:

Первісна вартість

2650

4600

+1950

Знос

(300)

(500)

+200

Довгострокові фінансові інвестиції

-

600

+600

Короткострокові фінансові інвестиції

1800

1000

-800

Наведені в табл. 6 дані свідчать, що первісна вартість основних засобів зросла на 1950 тис. грн., а їхній знос збільшився на 200 тис. грн. Однак це не означає, що видаток коштів на придбання основних засобів становив 1950 тис. грн., оскільки треба врахувати вибуття основних засобів протягом звітного року.

При цьому слід звернути увагу на те, що амортизація основних засобів за звітний рік становила 300 тис. грн., а знос їх зріс лише на 200 тис. грн. Це означає, що знос основних засобів, які вибули з експлуатації протягом 1998 р., становив 100 тис. грн.

За аналітичними даними про вибуття основних засобів (див. примітки до Звіту про прибутки та збитки) можна визначити первісну вартість основних засобів, що вибули, тис. грн.:

Залишкова вартість (50 тис.грн. + 40 тис.грн.)

90

Знос

100

Первісна вартість

190

Отже, первісна вартість придбаних основних засобів дорівнює:

Первісна вартість основних засобів на кінець року + Первісна вартість об`єктів, що вибули протягом року – Первісна вартість основних засобів на початок року
= 4500 + 190 – 2650 = 2140 тис.грн.

Ураховуючи те, що частина основних засобів була отримана на умовах фінансового лізингу, видаток грошових коштів на придбання основних засобів становить:

2140 – 600 = 1540 тис.грн.

Водночас слід мати на увазі, що від реалізації основних засобів надійшло 32 тис. грн.

Крім того, мав місце видаток коштів, пов'язаних з довгостроковими інвестиціями, в сумі 600 тис. грн.

Поряд з цим, підприємство реалізувало поточні фінансові інвестиції, балансова вартість яких становила 800 тис. грн.

Оскільки від цієї операції був отриманий прибуток 40 тис. грн., це означає, що надходження коштів від реалізації фінансових інвестицій дорівнює 840 тис. грн.

Нарешті, дані Звіту про прибутки та збитки свідчать про отримання підприємством дивідендів від фінансових інвестицій на суму 36 тис. грн.

Оскільки в активі Балансу відсутня дебіторська заборгованість з дивідендів, що підлягають отриманню, можна вважати, що сума надходження коштів збігається з сумою отриманих дивідендів.

На основі проведеного аналізу можна визначити рух грошових коштів від інвестиційної діяльності, тис. грн.:

Надходження від реалізації основних засобів

32

Надходження від реалізації фінансових інвестицій

840

Отримані дивіденди

36

Придбання основних засобів

(1540)

Придбання фінансових інвестицій

(600)

Чисті надходження (видаток) від інвестиційної діяльності

(1232)

3.5. Визначення руху грошових коштів внаслідок фінансової діяльності

Для визначення руху грошових коштів у результаті фінансової діяльності слід передусім проаналізувати зміни у власному капіталі та довгострокових зобов'язаннях підприємства, а також у поточній заборгованості за позиками.

У нашому прикладі зміни у складі джерел фінансування узагальнено в табл. 7.

Як бачимо, внаслідок нової емісії акцій капітал підприємства зріс на 450 тис. грн. (150 + 300). Однак оскільки частину випущених акцій було обмінено на конвертовані облігації, надходження коштів від емісій дорівнюють:

450 – 100 = 350 тис.грн.

Зростання зобов'язання з лізингу не є надходженням грошових коштів, оскільки вони пов'язані з надходженням основних засобів. Внаслідок отриманого кредиту банку кошти підприємства зросли на 1000 тис. грн.

Таблиця 3.5.1.

ЗМІНИ У СКЛАДІ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ АТ , тис, грн.

Стаття

1998

1999

Збільщення (+)
або зменшення (-)

Статутний капітал

600

750

+150

Додатково оплачений капітал

1200

1500

+300

Нерозподілений прибуток

2500

3000

+500

Довгострокові кредити банку(900 + 100)

-

1000

+1000

Зобов`язання за випущеними облігаціями

1000

900

-100

Зобов`язання за фінансовим лізингом

-

600

+600

Зміни у складі нерозподіленого прибутку і свою чергу свідчать про сплату дивідендів, сум яких може бути розрахована за формулою:

Дивіденди = Нерозподілений прибуток на початок року + Чистий прибуток за звітний рік – Нерозподілений прибуток на кінець року = 2500 + 726 – 3000 = 226 тис.грн.

Оскільки на кінець року в балансі немає заборгованості за нарахованими дивідендами, можна констатувати, що видаток коштів на сплату дивідендів становить 226 тис. грн.

Виходячи з викладеного, узагальнимо дані про рух грошових коштів у результаті фінансової дія льності, тис. грн.:

Надходження від емісії акцій

350

Отриманий кредит банку

1000

Сплачені дивіденди

(226)

Чисті надходження (видаток) від фінансової діяльності

1124

3.6. Подання отриманої інформації у формі звіту про рух грошових коштів та примітках до фінансової звітності

Після завершення всіх підрахунків може бути складений Звіт про рух грошових коштів.

Форма його залежить від обраного методу визначення та подання руху грошових коштів від операційної діяльності.

При застосуванні прямого методу, як вже згадувалось, в Звіті будуть послідовно наведені статті надходжень та видатку коштів (табл. 8).

При непрямому методі в Звіті будуть подані лише корективи, внесені для переходу від показника прибутку до суми чистого надходження або видатку грошових коштів від операційної діяльності (табл. 9).

Рух грошових коштів у результаті інвестиційної та фінансової діяльності в обох формах поданий однаково.

Незалежно від обраної форми Звіт про рух грошових коштів має містити інформацію про загальний чистий результат руху грошових коштів від усіх видів діяльності, який повинен узгоджувати залишки коштів на початок і кінець звітного періоду.

Таблиця 3.6.1.

ЗВІТ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ АТ

ЗА 1999 р., тис. грн. (прямий метод)

Стаття

Сума

І. Операційна діяльність

Надходження від покупців

11300

Платежі постачальникам

(8350)

Сплачений ПДВ

(1480)

Інші операційні платежі

(540)

Сплачені відсотки

(60)

Сплачені податки з прибутку

(324)

Рух коштів до надзвичайних подій

546

Видаток коштів внаслідок надзвичайних подій

(38)

Чисті надходження (видаток) від операційної діяльності

508

ІІ. Інвестиційна діяльність

Надходження від реалізації основних засобів

32

Надходження від реалізації фінансових інвестицій

840

Отримані дивіденди

36

Придбання основних засобів

(1540)

Придбання фінансових інвестицій

(6)

Чисті надходження (видаток) від інвестиційної діяльності

(1232)

ІІІ. Фінансова діяльність

Надходження від емісії акцій

350

Отриманий кредит банку

1000

Сплачені дивіденди

(226)

Чисті надходження (видаток) грошових коштів від фінансової діяльності

1124

Чисте збільшення грошових коштів

400

Залишок коштів на 31.12.1997р.

50

Залишок коштів на 31.12.1998р.

450

Примітки до Звіту про рух грошових коштів (прямий і непрямий метод)

Примітка А

Протягом звітного періоду підприємство придбало основні засоби на суму 2140 тис. грн., з них на сумму 600 тис. грн. придбано в порядку фінансового лізингу. Виплата в сумі 1540 тис. грн. була здійснена для придбання основних засобів.

Примітка Б

Протягом звітного року підприємство здійснило емісію простих акцій на суму 450 тис. грн., з яких 100 тис. грн. було обміняно на конвертовані облігації. Надходження грошових коштів від емісії акцій становило 350 тис. грн.

Таблиця 3.6.2.

ЗВІТ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ АТ

ЗА 1999 р., тис. грн. (непрямий метод)

Стаття

Сума

І. Операційна діяльність

Прибуток до оподаткування та надзвичайних статей

1168

Коригування:

Амортизація

300

Витрати на відсотки

100

Отримані дівиденди

(36)

Прибуток від продажу фінансових інвестицій

(40)

Збиток від реалізації основних засобів

8

Операційний прибуток до змін у чистих оборотних активах

1500

Збільшення витрат майбутніх періодів

(80)

Збільшення дебіторської заборгованості покупців

(200)

Збільшення запасів

(400)

Збільшення кредиторської заборгованості (постачальникам, з оплати праці, зі страхування)

110

Грошові кошти одержані від операційної діяльності

930

Сплачені відсотки

(60)

Сплачені податки з прибутку

(324)

Рух грошових коштів до надзвичайних статей

546

Видаток коштів внаслідок надзвичайних подій

(38)

Чисті надходження (видаток) від операційної діяльності

508

ІІ. Інвестиційна діяльність

Надходження від реалізації основних засобів

32

Надходження від реалізації фінансових інвестицій

840

Отримані дивіденди

36

Придбання основних засобів

(1540)

Придбання фінансових інвестицій

(60)

Чисті надходження (видаток) від інвестиційної діяльності

(1232)

ІІІ. Фінансова діяльність

Надходження від емісії акцій

350

Отриманий кредит банку

1000

Сплачені дивіденди

(226)

Чисті надходження (видаток) грошових коштів від фінансової діяльності

1124

Чисте збільшення грошових коштів

400

Залишок коштів на 31.12.1997р.

50

Залишок коштів на 31.12.1998р.

450

У розглянутому прикладі Звіт про рух грошових коштів містить дані лише за 1998 р. На практиці обов'язковим є наведення даних за попередній рік, що забезпечує зіставність інформації про рух грошових коштів.

4. ДОСЛІДНИЦЬКА ЧАСТИНА.

4.1. Дослідження Звіту про рух грошових коштів, порядок його складання та подання інформації.

Мета складання Звіту про рух грошових коштів полягає в наданні користувачам фінансової звітності повної, правдивої та детальної інформації про історичні зміни грошових коштів підприємства та їх еквівалентів за звітній період. Даний звіт складається для оцінки спроможності підприємства створювати грошові кошти та їх еквіваленти в процесах руху грошових потоків, а також для забезпечення прийняття правильних рішень керівництва підприємства та власниками.

Показник грошових потоків використовується, з одного боку, як індикатор фінансової стійкості підприємства (показник оцінки потенціалу внутрішніх джерел фінансування), а з другого- як індикатор прибутковості (показник фактичної та потенційної прибутковості підприємства). При складанні звіту використовуємо наступні терміни (табл. 4.1.1.)

Таблиця 4.1.1. Визначення термінів, які використовуються при складанні Звіту про рух грошових коштів.

ТЕРМІНИ

ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНІВ ЗА П(С)БО 4

Грошові кошти

Готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання

Група

Материнське підприємство та його дочірні підприємства

Еквіваленти грошових коштів

Короткострокові високо ліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни вартості

Інвестиційна діяльність

Придбання та реалізація тих необоротних активів і фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів

Надзвичайні події

Події, які призводять до непередбачених надходжень, компенсацій, допомог або збитків, витрат грошових коштів (крім нестач ТМЦ)

Негрошові операції

Операції, які не потребують використання грошових коштів та їх еквівалентів

Нереалізовані курсові різниці

Курсові різниці, пов”язані з прерахунком сум статей в іноземній валюті (дебіторська та кредиторська заборгованість, залишок коштів на валютних рахунках, в касі)

Опраційна діяльність

Основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю

Рух грошових коштів

Надходження і вибуття грошових коштів та їх еквівалентів

Фінансова діяльність

Діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позичкового капіталу підприємства

Порядок відображення руху грошових коштів у Звіті визначається за видами діяльності, як це показано на рис. 4.1.1.

Види діяльності



Операційна

Інвестиційна

Фінансова



Рух грошових коштів



У результаті операційної діяльності

У результаті інвестиційної діяльності



Визначається на підставі змін у статтях балансу по розділу “Власний капітал” і статтях пов”язаних з фінансовою діяльністю, у розділах балансу “Забезпечення наступних витрат і платежів”, “Довгострокові зобов”язання” та “Поточні зобов”язання”

Визначається на підставі аналізу змін у статтях розділу балансу “Необоротні активи” і статті “Поточні фінансові інвестиції”

Визначається шляхом корегування прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування на такі суми:


У результаті фінансової діяльності


Зміни запасів дебіторської та кредиторської заборгованості, пов”язаної з операційною діяльністю протягом звітного періоду

Наведені в негрошових статтях

Наведені в статтях, пов”язаних з рухом грошових коштів у результаті інвестиційної та фінансової діяльності


Рис. 4.1.1. Види господарської діяльності для складання Звіту про рух грошових коштів

При застосуванні наведеної класифікації грошових потоків слід мати на увазі, що віднесення руху коштів до відповідної діяльності залежить, в першу чергу, від характеру основної господарської діяльності підприємства.

Для складання звіту використовують показники Балансу, Звіту про фінансові результати та данні аналітичного обліку.

До Звіту про рух грошових коштів не включаються:

  • Внутрішні зміни у складі грошових коштів;

  • Негрошові операції (отримання активів шляхом фінансової оренди, бартерні операції, придбання активів шляхом емісії акцій тощо).

П(С)БО 4 передбачає застосування непрямого методу складання Звіту про рух грошових коштів, який передбачає трансформацію чистого прибутку в чисту суму отриманих (витрачених) грошових коштів. Його суть полягає в користуванні суми прибутку (збитку) від звичайної діяльності на негрошові статті, на фінансові результати не пов”язані з операційною діяльністю, на зміни залишків по статтях оборотних активів і поточних зобов”язань, на зміни в наслідок надзвичайних подій. В результаті використанні цього методу користувачу надається інформація тільки про чисті надходження (вибуття) від операційної діяльності, а індивідуальні надходження і виплати залишаються в межах Звіту.

Непрямий метод- це такий метод, за допомогою якого чистий прибуток або збиток коригуються з урахуванням операцій негрошового характеру, відстрочення, нарахування минулих років, майбутніх надходжень чи платежів, статей доходів і витрат, пов”язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

При використанні непрямого методу чистий прибуток до оподаткування зводиться, передусім, до проміжного показника операційного доходу до обліку впливу змін в оборотних засобах. Це досягається за допомогою наступних, найбільш розповсюджених корегувань:

  • відновлюються суми амортизаційних відрахувань, відсотків до сплати, збитку від реалізації основних засобів та інших довгострокових активів, які раніше зменшували величену прибутку;

  • виключається дохід від інвестицій, а також суми зменшення оціночних резервів, які раніше були віднесені в кредит рахунку прибутків та збитків.

У разі застосування непрямого методу вихідною величиною є чистий прибуток (збитки) компанії за звітній період (рік). Як базовий показник можна використати також чисті грошові надходження та виплати від операційної діяльності. Орієнтовний хід обчислення за непрямим методом наведено на рис. 4.1.2.

4. Інші витрати (доходи), що не впливають на грошові кошти

5. Прибуток (збиток) від вибуття основних засобів з експлуатації



3.Збільшення (зменшення) забезпечень під виконання зобов”язань

6. Збільшення (зменшення) оборотних активів



2. Амортизація необоротних активів

7. Збільшення (зменшення) поточних зобов”язань перед постачальниками




1. Чистий прибуток (збиток) за рік


8. Чистий рух грошових надходжень в результаті інвестиційної діяльності


Рис. 4.1.2. Порядок обчислення грошових надходжень та виплат від операційної діяльності при складанні форми №3.

Наведемо схему розрахунку грошових потоків, утворених у результаті інвестиційної діяльності (рис. 4.1.3.).

1. Надходження (наприклад, виручка від реалізації) від вибуття основних засобів



2. Виплати в рамках інвестицій в основні засоби

3. Чистий рух грошових коштів в результаті інвестиційної діяльності



Рис.4.1.3. Порядок обчислення надходжень та виплат у рамках інвестиційної діяльності

Схема розрахунку надходжень (виплат) у рамках фінансової діяльності наведена на рис. 4.1.4.

1. Надходження власного капіталу підприємства та внески акціонерів



2. Виплати акціонерам (дивіденти тощо)



3. Надходження від випуску облігацій та одержання (фінансових) кредитів



4. Виплати за рахунок погашення позик і фінансових кредитів

5. Чистий рух коштів в результаті фінансової діяльності



Рис.4.1.4. Порядок обчислення надходжень та виплатв межах фінансової діяльності

Звіт про рух грошових коштів завершується розрахунком змін у величині фонду фінансових ресурсів та визначенням його обсягу на звітну дату. Для цього розмір фонду на початок звітного періоду коригується на суму надходжень та виплат від операційної, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства за звітний період (рис.4.1.5.).

1. Чистий рух грошових коштів



2. Вплив зміни валютних курсів



3. Залишок коштів на початок звітного періоду

4. Залишок коштів на кінець звітного періоду


Рис.4.1.5. Порядок розрахунку змін у фонді фінансових ресурсів

Саме виходячи з ціого переліку видів діяльності та грошових потоків і складена форма Звіту П(С)БО 4про рух грошовихкоштів.

Визначаючи грошові потоки, слід також враховувати галузеві особливості діяльності підприємств. Якщо промислове підприємство порівняти з торгівельним, то навіть за умови ідентичності обсягів їх чистого прибутку промислове підприємство матиме значно вищий показник грошових потоків ніж торговельне. Це обумовлено передусім тим, що торгівельне підприємство, як правело, здійснює невеликі капітоловкладення в основні фонди, а тому має менші амортизаційні відрахування.

Значення показника грошових потоків може достовірно відображати фінансовій стан підприємства лише за умови врахування стратегії його розвитку. Так, якщо порівняти два прибуткових підприємства однієї галузі, одне з яких вкладає свій капітал у корпоративні права інших економічних суб”єктів, а інше – розширює власні виробничі потужності, то останнє, за інших рівних умов, матиме вищий показник грошових потоків. Характерно, що саме цей показник здебільшого використовується для відображення галузевих особливостей діяльності пілприємства.

5. СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА. ОХОРОНА ПРАЦІ НА АТЗТ “Львівміськбуд”

5.1..Аналіз умов праці на АТЗТ “Львівміськбуд”

Завдання охорони праці полягає у приведенні до мінімуму захворюваність працівників з одночасним забезпеченням комфорту при максимальній продуктивності праці.

Покращення умов праці, підвищення її безпеки і зниження шкідливості має велике економічне значення. Воно впливає на економічне життя виробництва - на продуктивність праці, якість і собівартість виготовленої продукції.

Продуктивність праці підвищується завдяки збереженню здоров”я і працездатності людини, економія живої праці шляхом підвищення рівня використання робочого часу, продовженням активної трудової діяльності людини, економії суспільної праці шляхом підвищення використання основних виробничих фондів, зменшення числа аварій.

Покращення умов праці і її безпеки приводять до зниження виробничого травматизму, професійних захворювань, інвалідності, що збереже здоров’я працівників і одночасно приведе до зменшення витрат на оплату пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці, оплату наслідків такої роботи на лікування, перепідготовку працівників підприємства в зв’язку з плинністю кадрів з причин, які пов’язані з умовами праці.

На підприємстві згідно Закону України "Про охорону праці"

здійснюються заходи по забезпеченню необхідних умов праці та санітарно-гігієнічного та ергономічного комфорту на робочих місцях, а також здійснюються заходи, які забезпечують безпеку, збереження здоров'я та працездатності людей в процесі виконання ними роботи.

Всі фізичні роботи на підприємстві поділяються за важкістю згідно ГОСТ 12.1.005-88 "Загально санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони" на різні категорії.

Робота в бухгалтерії відноситься до першого ступеня важкості (легка фізична праця); з енерогозатратами організму до 172 ккал. Ця категорія робіт виконується сидаячи, стоячи, пов'язана з ходою, але не вимагає систематичного фізичного напруження чи підняття і перенесення вантажів.

В адміністративних та виробничих приміщеннях АТЗТ "Міськбуд" забороняється:

· використовувати легкозаймисті рідини (бензин, ацетон та інші);

·користуватися стандартними та саморобними нагрівальними приладами (електрична плитка, чайник, кавоварка і т.д.);

·користуватися продовжувачами з пошкодженою та сумнівною ізоляцією;

·користуватися несправними розетками, вимикачами, настільними лампами;

·залишати без нагляду включеними в електричну мережу радіоелектронну апаратуру (радіоприймачі, комп’ютери, телевізори);

·використовувати саморобні запобіжники замість стандартних.

Мікроклімат виробничих приміщень - клімат внутрішнього середовища цих приміщень, який визначається діючими на організм людини поєднанням температури, вологості і швидкості руху повітря.

Оптимальні норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря для даного підприємства наведено в таблиці (згідно ГОСТ 12.1.005-88).

Табл.5.1.1.

Оптимальні норми температури, відносної вологості

і швидкості руху в робочій зоні виробничих приміщень.

Період року

Категорія робіт

Температура

Відносна вологість (%)

Швидкість руху повітря

Холодний і перехідний

Норма фактично

Іа

Іа

20-23

21

40-60

55

0.2

0.15

Теплий

Норма фактично

Іа

Іа

22-25

22

40-60

50

0.2

0.15

Допустимі мікрокліматичні умови - поєднання параметрів мікроклімату, які при довгій і систематичній дії на людину можуть викликати зміни функціонального і теплового стану організму, що проходять і швидко нормалізуються, і напруження реакцій терморегуляції, що не виходять за межі фізіологічних можливостей до пристосування. При цьому не виникає пошкоджень чи порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття і зниження працездатності.

Для визначення і контролю параметрів стану повітряного середовища на робочих місцях застосовують різноманітні прилади:

- ртутні чи спиртові термометри;

- психометри;

- кататермометри.

Згідно МНІП ІІ-4-79 "Природне і штучне освітлення" та ГОСТ 12.1.046-85 повинні застосовуватись такі норми освітлення:

Табл.5.1.2.

Нормування значення КЕО при природному, штучному

та поєднаному освітленні на робочих місцях

Приміщення

Площина

Штучне освітлення

КЕО ен

(кабінети)

Нормування освітленності і КЕО - висота площин над підлогою, м.

Освітлення на робочому місці, ЛК

Показник диском-форту, не більше

Коефіцієнт пульсації освітлення,

% не більше

% при освітленні

Згідно ГОСТ

Горизонтальна - 0.8

300

15

15

боковому - 1

Фактично

Горизонтальна - 0.75

350

10

10

боковому - 1

Внутрішні вимоги до робочого місця працівника та його розміщення на АТЗТ “Львівміськбуд”.

Розміщення робочих місць працівників відділу ІЦП відповідає ГОСТ 12.2.032–78, ГОСТ 21889–76, ГОСТ 22269–76.

Робоче місце працівника відділу обладнане персональним комп’ютером.

При розташуванні елементів робочого місця працівника враховано:

  • робочу позу користувача;

  • простір для розміщення користувача;

  • можливість огляду елементів робочого місця;

  • можливість ведення записів, розміщення документації і матеріалів, які використовуються користувачем. Елементи обладнання розташовані так, що екран знаходиться справа, а клавіатура – напроти правого плеча, а документи в центрі кута огляду.

При постійній роботі екран знаходиться в центрі поля огляду, документи зліва на столі або на спеціальній підставці.

Монітор встановлений таким чином, щоб верхній край екрану знаходився на рівні очей.

Екран монітору персонального комп’ютера від очей користувача знаходиться на відстані 500–700 мм. Користувачі персонального комп’ютера мають гостроту зору на відстані 600 мм.

Клавіатура розташована так, щоб на ній було зручно працювати двома руками.

Клавіатура розміщена на поверхні стола або спеціальній підставці на відстані 100–300 мм від краю столу. Кут нахилу панелі клавіатури до столу є в межах від 5 до 15.

Принтер розміщений у зручному для користувача положенні, тобто так, щоб максимальна відстань від користувача до клавіш управління принтером не перевищувала довжину витягнутої руки користувача.

Для забезпечення точного та швидкого зчитування інформації площину екрану монітору розташовано в оптимальній зоні інформаційного поля в площині, перпендикулярній нормальній лінії погляду користувача, який знаходиться в робочій позі. Допустиме відхилення від цієї площини не більше 45, допустимий кут відхилення лінії погляду – не більше 30.

При користуванні додатково для монітору передбачена можливість переміщення відносно осі в межах 30 (праворуч–ліворуч).

Розміщення екрану монітору на технологічному обладнанні передбачає зручне зорове спостереження у вертикальній площині під кутом 30 від нормальної лінії погляду оператора.

На фірмі місця з персональними комп’ютерами розташовані від стіни з віконними прорізами на відстані не менше 1,5 м, від інших стін на відстані 1 м, відстань між столами складає не менше 1,5 м.

При розміщенні робочого місця поряд з вікном кут між екраном дисплея і площиною вікна складає не менше 90 (для виключення відблисків), а частину вікна, що прилягає зашторюють.

На АТЗТ “Львівміськбуд” конструкція робочого столу забезпечує можливість оптимального розміщення на робочій поверхні обладнання, що використовується, з урахуванням його кількості та конструктивних особливостей (розмір монітору, клавіатури, принтера, комп’ютера) і характеру роботи, що виконується.

Висота робочої поверхні столу регулюється в межах 680–800 мм.

У відділі ІЦП АТЗТ “Львівміськбуд” розміри столів складають у ширину – 600 мм, а у глибину 800 мм. А це найкращий модельний розмір столів, на підставі яких розраховуються конструктивні розміри.

Конструкція робочого крісла задовольняє вимогам ГОСТ 21889–76 “Крісло людини–оператора” із змінами 31 ИУС 7–83.

Крісло працівника складається з основних елементів: сидіння, спинки, а також додаткового елементу – підставки для ніг. Висота поверхні сидіння регулюється в межах 400–550 мм. Ширина і глибина поверхні сидіння складає не менше 400 мм. Поверхня сидіння плоска, передній край – заокруглений. Також передбачається можливість зміни кута нахилу поверхні від 15 вперед до 15 назад.

Опорна поверхня спинки стільця має висоту 30020 мм, ширину не менше 300 мм, і радіус кривизни горизонтальної площини 400 мм. Кут нахилу спинки у вертикальній площині регулюється в межах 030 від вертикального положення. Відстань спинки від переднього краю спинки регулюється в межах 260–400 мм.

Конструктивні та обробні матеріали крісла у крісел в відділі ІЦП АТЗТ “Львівміськбуд” міцні і вогнестійкі, а покриття сидіння та спинки виготовлені з пом’якшеного матеріалу, що відштовхує вологу з можливим легким очищенням від забруднень.

Робоче місце обладнано підставкою для ніг, яка має ширину 300 мм, глибину – 400 мм, регулюється по висоті в межах 150 мм і по куту нахилу опорної поверхні підставки – 20. Поверхня підставки рифлення має бортик висотою 100 мм по нижньому краю.

5.2.Розрахунок природного освітлення.

Освітлення приміщень в залежності від їх призначення регулюється СНіП 11-4-79 «Природне та штучне освітлення». Для цього визначається необхідна площа світлових отворів:

100*So / Sn = Ln*Kз*I*Kзд / (go*V), де

So – площа світлових отворів, м2

Sn – площа підлоги приміщення, м2,Sn = 75 м2

Ln – коеф. Природного освітлення, Ln = 0,8

Kз – коеф. Запасу, Кз = 1,5

I – світлова характеристика вікон, I = 10

Kзд – коеф. Затінення вікон іншими спорудами, Кзд = 10

go – коеф. Світлопроникнення, go = 0,486

V – коеф., що враховує підвищення КПО при боковому освітленні, V = 2,6

Площа світлових отворів:

So = 1*1,5*10*1*75 / (0,486*2,6*1*100) = 8,9 м2.

Кількість вікон:

n = So / Sn = 8,9 / 1,5 = 6.

Висновок: Природне освітлення приміщення бухгалтерії відповідає встановленим нормам.

5.3. Розрахунок штучного освітлення.

Загальне штучне освітлення розраховується методом коефіцієнта використання світлового потоку або методом питомої потужності.

Метод коефіцієнта використання світлового потоку.

Даний метод дозволяє визначити світловий потік ламп, необхідний для досягнення заданої освітленості з урахуванням світла, відбитого від стін, стелі і робочої поверхні.

Сумарний світловий потік, лм:

Ф = ( Ен * S *K * Z / ) * 100

Де Ен – нормована освітленість. лк; S- площа приміщення, м2 ; К- коефіцієнт запасу (для ламп розжарювання – 1,3…1,7; для люмінісцентних ламп – 1,5…2); Z- коефіцієнт мінімальної освітленості, дорівнює відношенню середньої освітленості до мінімальної (приймається 1,1…1,2);

- коефіцієнт використання світлового потоку практично освітленої системи, який залежить від розподілу сили світла світильника.

Ф = (100*20*1,3*1,1/42)*100= 286000/42=6809,5238 лм

Показник приміщення

і = А*В / Н*(А+В)

де А і В – відповідно довжина і ширина приміщення, м; Н- висота відвісу світильника над робочою поверхнею, м.

і = 5*4 / 3,9*(5+4)= 20/31,5=0,741

Кількість ламп

п = Ф / Фл

де Фл – світловий потік однієї лампи, лм.

п = 6809,5238/1350=5 штук.

Якщо п – дробове число, необхідно заокруглити його у більшу сторону для виконання умови

Еф Ен * К

де Еф і Ен - відповідно фактична і нормована освітленість, лк; К – коефіцієнт запасу.

Виходячи з економічних і естетичних міркувань, у світильнику може бути від однієї до кількох ламп розжарювання.

5.4. Визначення економічної ефективності заходів для запобігання нещасних випадків на АТЗТ “Львівміськбуд”.

Порівняльна економічна ефективність заходів для попередження нещасних випадків (Е):

Е = Q - Ен (К2 – К1), (6.3)

де Q- річна економія в результаті зниження виробничого травматизму і окремих статей собівартості;

Ен - нормативний коефіцієнт ефективності

К1, К2 - витрати для впровадження заходів для попередження нещасних випадків за попередній і звітній роки.

Річна економія, :

Q1 = Мн1 – Мн2 , (6.4)

де Мн1, Мн2 - матеріальні наслідки виробничого травматизму в попередньому і звітному роках.

Матеріальні наслідки травматизму:

Мн = Дт * S * Ф , (6.5)

де: Дт - кількість людино-днів непрацездатності в потерпілих з втратою працездатності на один день і більше, тимчасова непрацездатність яких закінчилась у звітному році;

S - середня денна заробітна плата 1 працюючого;

Ф = 2 - коефіцієнт матеріальних наслідків.

Умовні річні втрати додаткового продукту Ув:

Ув = (Дт + Д1 + Дс) * S, (6.6)

де: Д1 – кількість люд-днів непрацездатності за рік внаслідок непрацездатності;

Дс - кількість люд-днів у році, які недопрацьовані через смертельні випадки.

Загальна сума матеріальних наслідків від нещасних випадків з урахуванням умовних витрат додаткового продукту за рік:

Мн = S [Дт (Ф + 1) + Д1 + Дс]. (6.7)

Річна економія :

Q = Мн1 – Мн2 , (6.8)

де: Мн1, Мн2 – матеріальні наслідки в попередньому і звітному роках.

Економічна ефективність заходів з охорони праці:

Е = Q - Ен (К2 – К1). (6.9)

Термін окупності витрат на охорону праці:

К2

Т = ------ . (6.10)

Q

Економічна ефективність заходів:

Q

Е = ----- (6.11)

К2

  1. Матеріальні наслідки травматизму за рік:

Мн1 = 0 (тис. грн.)

Мн2 = 49 * 19,48 * 2 = 0,954(тис. грн.)

  1. Умовні втрати додаткового продукту:

Ув2 = (0 + 0 + 49) * 19,48= 0,954(тис. грн.)

Ув1 = 0 (тис. грн.)

  1. Матеріальні наслідки нещасних випадків за рік з урахуванням умовних втрат:

Мн1 = 0 (тис. грн.)

Мн2 = 0,954(тис. грн.)

  1. Річна економія:

Q = 0 – 0,954 = -0,954(тис. грн.)

Економії немає, перевитрати 0,954 тис.грн.

  1. Економічна ефективність:

Е = -0,954-0,08(24,500-32,700)=-0,298(тис. грн.)

Економічної ефективності не досягнуто.

  1. Термін , за який окупаються втрати:

24,500

Т = -------------= -25,6(роки)

-0,954

Витрати на протязі року збільшилися, витрати неокупні

  1. Коефіцієнт економічної ефективності:

-0,954

Е = --------- = -0,04грн

24,5

Економічна ефективність становить -0,04 грн (перевитрати) на кожну гривню витрат.

Для кращої охорони праці і дотримання техніки безпеки на підприємстві необхідно також проводити пропаганду техніки безпеки, охорони праці і виробничої санітарії через методичні кабінети, а також шляхом проведення лекцій, бесід, ви ставок, виготовлення стендів, вітрин, розповсюдження правил, інструкцій, пам’яток, демонстрації фільмів. Крім цього потрібно підтримуванти тісніших зв’язок з медичними установами, науково-дослідними інститутами і іншими охорони праці і т

5.5.Пожежна профілактика.

Пожежна профілактика повинна здійснюватися відповідно до вимог Закону України "Про пожежну безпеку", ГОСТ 12,1,004-91 "Пожежна безпека" та БНіП ІІ.09.02.-85"Виробничі споруди".

З метою запобігання виникнення пожежі необхідно вести постійний контроль за станом електричної мережі.

При виникненні пожежі необхідно:

· повідомити по телефону 01 місто або 31-12 завод;

·приступити до евакуації працівників та майна;

·приступити до гасіння пожежі первинними засобами; організувати зустріч пожежних машин.

Кожен працівник установи (незалежно від посади) зобов’язаний чітко знати та строго дотримуватись встановлених правил протипожежної безпеки, не допускати дій, що можуть призвести до пожежі або спалахування.

Особи, винні у порушенні правил протипожежної безпеки, в залежності від характеру порушень та їх наслідків, несуть відповідальність у дисциплінарному, адміністративному та судовому порядку.

Характеристика приміщень по пожежній безпеці.

Згідно вимог БНіП ІІ.09.02-85 "Виробничі споруди" бухгалтерія знаходиться в будівлі, що належить до категорії Г.

Визначення ступені вогнестійкості будівлі.

Засоби пожежогасіння.

Для гасіння пожеж в початковій стадії їх розвитку на підприємстві є пінний вогнегасник - ОХП-10. Вогнегасні речовини вказаного вогнегасника утворюються у вигляді хімічної піни. Він складається із зварного сталевого корпусу , який містить лужний розчин соди з лакричним екстрактом. Всередині встановлено поліетиленовий посуд з кислотним складом сірчаної кислоти та сульфату заліза. При повороті ручки на 180 градусів шток піднімається івідкриває горловину посуду. Щоб вогнегасник допрацював, його повертають дном догори і сприск спрямовують у джерело вогню. Перед використанням вогнегасника слід голкою проколоти мембрану і прочистити отвір сприску. При змішуванні кислотного і лужного розчинів утворюється піна. Довжина струменю піни - 6м, час дії - 60 сек. Цей вогнегасник не можна використовувати для гасіння електроустановок, що знаходяться під напругою.

Евакуація з приміщення.

Згідно БНіП ІІ.01.02-85 евакуаційним вважається вихід, що виводить з приміщення першого поверху на двір через коридор, вестибюль, сходи.

На підприємстві опрацьований план евакуації людей з приміщення. Схема евакуації вивішена на видному місці .

ВИСНОВОК

В середні віки, після проведення поділу праці зародилася мануфактурне виробництво. Воно є найбільш наближеним праобразом сучасного підприємництва.

Тут слід зазначити, яку роль в загальному житті суспільства відігравали мануфактури колись, та їх удосконалені зразки - сучасні підприємства - тепер.

У ті часи, коли існували мануфактури, також сплачувались податки (без яких не може проіснувати, взагалі, кожна держава). Ці кошти надавали можливість втілювати в реальність плани ( в переважній більшості військові) окремих можновладців. Саме за кошти платників податків велися бойові дії по захопленню чи утриманню певних сфер впливу (слід згадати колоніальні війни).

В наш час людство не відмовилось від своїх амбіцій, а обрало альтернативні форми їх втілення в життя. Тепер змагання за домінування у світі ведеться на економічних “просторах” між різними економічними потугами.

Протягом останніх десятиліть така “війна” велась між двома принципово різними економічними системами: адміністративно-командною, флагманом якої був Радянський Союз, та ринковою, яку у більшій чи меншій мірі представляли країни західного світу на чолі з США.

Головна відмінність цих економік, на мою думку, полягала у ставленні до підприємництва.

При безпосередньому та прямому втручанні держави у справи підприємств його дії були чітко регламентовані вказівками (часто суб’єктивними) з вищестоячого органу. Поняття “банкрот” приписувалось як одна з ознак капіталістичної економіки, в той час як у нашій економіці тисячі неприбуткових підприємств одержували державні дотації.

Діаметрально протилежне ставлення до підприємництва існує в умовах ринкової економіки. Тут кожна людина може заснувати фірму і займатися будь-якою діяльністю, що не заборонена законом. В цій системі кожна фірма, що зуміла використати свій шанс може отримати мільйонні прибутки, або навпаки за лічені хвилини втратити все і стати банкротом. Тут усім керує РИНОК. Підприємство, яке не здатне вижити у конкурентному середовищі одразу ж опиняється на “узбіччі”. На завоювання світового економічного простору виходять такі “зубри”, що не поміщаються вже в рамки однієї країни.

Як показав час перемогла вільна думка підприємця, що не обмежується різними нарядами та рознарядками.

Після розпаду СРСР Україна вирішила в себе запровадити зразки більш ефективного господарювання. Але через ряд причин швидкого та безболісного переходу до ринкової економіки не відбулося.

Більша частина нашого народу відчуває з цього приводу гірке розчарування, що пояснюється різким погіршенням життєвого рівня.

Виходом з даної ситуації може стати надання більших прав підприємництву, звичка обмежувати права яких нам передалася від колишньої системи.

Тільки після цього успіх діяльності підприємств буде залежати від умілих дій його фінансових менеджерів.

Для забезпечення сприятливого фінансового результату фінансовий менеджер має обирати найбільш доцільне рішення при різних грошових відносинах.

В процесі своєї діяльності підприємство здійснює такі грошові відносини:

  1. Грошові відносини, що пов’язані з формуванням і використанням цільових фондів внутрігосподарського призначення (Статутний фонд, фонди спеціального призначення та ін.). Одні з фондів мають споживчий характер, інші задовольняють виробничі потреби.

  2. Грошові відносини між підприємствами з приводу акту купівлі продажу товарно-матеріальних цінностей, внесення коштів у Статутний фонд інших підприємств, оплата та отримання штрафів (пеня, неустойка), участь у розподілі прибутку, отриманого внаслідок спільної діяльності з іншими підприємствами.

  3. Грошові відносини між підприємствами і державою, що пов’язані з формуванням бюджетних та позабюджетних фондів. Ці відносини з одного боку мають вигляд сплати податків та обов’язкових внесків у бюджет, а з іншого (рідкісний випадок в наш час) асигнування, дотації, субсидії.

  4. Грошові відносини між підприємствами та кредитно-банківської системою у зв’язку з отриманням і поверненням кредитів, оплата процентів за позику, внесення коштів на депозитні рахунки банків та отримання процентів по них.

  5. Грошові відносини між підприємствами з одного боку і вищестоячими органами та добровільними об’єднаннями підприємств з другого боку, з метою утворення і використання централізованих фондів та резервів.

  6. Грошові відносини між підприємствами та їх працівниками при здійсненні оплати праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Закон України “Про внесення в деякі закони України змін про відкриття банківських рахунків” від 16 грудня 1997р. № 725/97-ВР- “Відомості ВРУ” № 39, 1997р.

  2. Закон України “Про визначення розміру збитків, завданих під­приємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей” від 6 червня 1995 року №217/95-ВР

  3. Лист НБУ від 07.08.1997р. “Щодо зняття обмежень на видачу готівки з установ банків та розширення сфери готівкових розрахунків між юридичними особами”.- “Баланс” № 40, 1997 рік.

  4. Телеграма НБУ № 12-214 від 18.12.1996р. “Тимчасовий порядок здійснення платежів на потреби підприємства та виплати зарплати” - ““Баланс” № 5, 1997 рік.

  5. Постанова ВРУ від 23.01.1997р. № 25/97-ВР “Про внесення змін до Постанови ВРУ “Про норматив обігу платіжних документів””- “Баланс” № 8, 1997 рік.

  6. Лист ДПАУ від 13.06.1997р. № 23-3217 “Про застосування ЕККА” - “Баланс” № 24, 1997 рік.

  7. Інструкція НБУ № 3 “Про відкриття банками рахунків в національній та іноземній валюті” від 27.05.1996р. - “Баланс” № 12, 1997 рік.

  8. Наказ ДПАУ від 18.09.1997р. “Про затвердження Положення про порядок застосування ЕККА при розрахунках готівкою у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг” - “Баланс” № 4, 1998 рік.

  9. Інструкція НБУ № 7 “Про безготівкові розрахунки в грошовому обороті України”- “Відомості ВРУ” № 37, 1996р.

  10. Закон України “Про внесення змін до деяких декретів КМУ з питань валютного регулювання” від 03.06.1997р. - “Відомості ВРУ” № 22, 1997р.

  11. Указ Президента України від 15.07.1997р. “Про внесення змін до Указу Президента України від 12.06.1995р. № 436” - “Галицькі контракти” 16.10.1997р.

  12. Указ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”, “Баланс”, №50, 1997 р.

  13. Інструкція НБУ № 4 “Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України” - “Баланс” № 21, 1997 рік.

  14. Інструкція НБУ №524 від 18.12.98 р. “Зміни до порядку відкриття розрахункових рахунків у національній валюті”.

  15. Постанова КМУ від 22.06.98 р. № 940 “Порядок вилучення готівки у платника, який має податкову заборгованість”.

  16. “Порядок ведення касових операцій в національній валюті України” від 2.02.1995р. - “Урядовий кур’єр” № 37, 1995р.

  17. Постанова НБУ від 11.11.98 р.№ 473 “Про затвердження змін і доповненнь до Порядку ведення касових операцій від 02.02.95 р.”, “Облік і аудит”, №12, 1998 р.

  18. “Бухгалтерський облік на підприємствах з різними формами власності” // Н.М. Ткаченко; ВТОВ “А.С.К.”, 1996р.

  19. “Фінансовий словник” // А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк; Львів - 1996р., В-во “Львівська політехніка”.

  20. “Шляхи роздержавлення підприємств будівельної індустрії” // Я.С. Карп’як, П.Ю. Буряк; Львів - 1995р.

  21. “Основы банковского дела” // А.Н. Мороз; - Київ, “Лібра”, 1994 г.

  22. “Бухгалтерський облік на підприємствах України різних форм власності” // Н.М. Ткаченко; - К.: ВТОВ “А.С.К.”, 1998р.

  23. “Основи фінансового обліку” // Глен А. Велі, Даніель Г. Шорт; Київ, “Основа”, 1997р.

  24. “Податкова система України”; К,”Либідь”,1994 р.

  25. С.Голов, “Звіт про рух грошових коштів”

  26. Т. Трухіна “Давайте розрахуємось готівкою”, Баланс, №5, 1999 р.

  27. А.М.Махмудов “Інвестиційна політика виходу із депресії” Економіка України, №5, 1998 р.

ДОДАТКИ

*

*

*