Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами


Реферат >> Астрономия

Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівни­ків, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники.

Кількість робітників, потрібна для виконання запланового об­сягу роботи, визначається різними методами залежно від специ­фіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудо­місткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робо­чими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професі­ями і кваліфікацією робітників.

Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою:

Чоб=Тпл/Тп*kн (5.12)

де Чоб – середньооблікова кількість робітників;

Тпл – планова трудомісткість робіт, нормованих людиногодин;

Тп — фонд робочого часу одного працівника в плановому пе­ріоді, год;

kн — коефіцієнт виконання норм.

Фонд часу роботи одного середньооблікового робітника ви­значається на основі кількості робочих днів у плановому періоді, передбачених законом невиходів на роботу і середньої тривалості робочого дня.

Тп=Дп*tд.с, (5.13)

де Дп — середня кількість днів виходу на роботу в плановому періоді одного робітника;

tд.с — середня тривалість робочого дня, год.

Середня кількість днів виходу на роботу (реальний робочий час у днях) обчислюється на основі кількості робочих днів у пла­новому періоді за календарем (Др) і середньої кількості днів не­виходів згідно з трудовим законодавством (відпустки, хвороба та ін.)—Дн, тобто

Дп-Др-Дн. (5.14)

Середня тривалість робочого дня менша від номінальної три­валості, якщо у складі робітників є такі, що мають скорочений робочий день (неповнолітні, матері, що мають дітей віком до од­ного року). В інших випадках середня тривалість дня збігається з номінальною (tд н).

Згідно з цими обчисленнями можна визначити втрати робочо­го часу.

h=(1-Tп/Др*tд.н)100, (5.15)

де h — втрати робочого часу у відсотках.

Коли виготовляється один вид продукції або виконується од­норідна робота, кількість робітників можна визначати за нормами виробітку.

Чоб=N/Вд*Дп*kн (5.16)

де N — плановий обсяг продукції (роботи) у натуральному

виразі;

Вд — денна норма виробітку одного робітника у натуральному виразі.

Розглянуті методи обчислення кількості робітників ґрунтуються на нормуванні затрат праці на одиницю продукції (роботи). Сфера їх застосування — процеси, де робітники, закріплені за певними ро­бочими місцями, безпосередньо обробляють продукцію (виконують роботу) і між їх кількістю та обсягом останньої існує тісна залеж­ність. Але досить часто ситуація буває іншою. Це стосується тих трудових процесів, виконання яких має такі особливості: виконува­ні робітником операції не пов'язані з кожною одиницею продукції або роботи; трудовий процес є нерегулярним, ймовірним; необхідна постійна присутність робітника незалежно від його завантаження з метою нагляду, контролю і регулювання процесу.

Зазначені особливості властиві передусім таким основним про­цесам, як апаратурні (ливарні, гальванічні, термічні, хімічні та ін.), обробні з високим рівнем механізації та автоматизації, а також до­поміжним процесам з обслуговування устаткування (налагоджен­ня, дрібний ремонт тощо). Із підвищенням рівня механізації та ав­томатизації виробництва частка таких процесів зростає. Об'єктом нормування затрат праці є, як правило, устаткування (робочі міс­ця), що обслуговується, а кількість робітників обчислюється за нормами обслуговування і робочими місцями. За кожним із цих методів обчислюється явочна кількість робітників, яка згодом пе­рераховується в облікову з урахуванням втрат робочого часу.

Кількість робітників за нормами обслуговування визначається за формулою:

Чяв=m*kp/mн (5.17)

де Чяв — явочна кількість робітників;

т — кількість устаткування (робочих місць), що потребує об­слуговування;

mн — норма обслуговування, тобто кількість устаткування,

яку має обслуговувати один робітник;

kз — кількість змін роботи.

Кількість робітників за робочими місцями обчислюються так:

Чяв=mn*kз (5.18)

де mn – кількість робочих місць, на яких постійно повинні бути робітники.

Явочна кількість робітників перераховується в облікову чисе­льність збільшенням її згідно з процентом втрат робочого часу h.

Чоб=Чяв100/100-h (5,19)

На практиці ці обчислення спрощують, замінюючи величину 100/100-h на коефіцієнт облікового складу, що визначається як відношення облікового складу робітників до їх явочної кількості за звітними даними.

Для визначення кількості робітників, які виконують нерегуля­рну роботу з випадковим часом їх виникнення і тривалістю (на­ладчики устаткування, черговий ремонтний персонал та ін.), мо­же застосовуватися метод теорії масового обслуговування. На­приклад, специфіка обслуговування устаткування наладчиками полягає в тому, що на одного робітника припадає кілька верста­тів, вимоги на обслуговування надходять нерегулярно, а його тривалість коливається в певних межах (рис. 5.2). Отже, можливі простої як устаткування, так і робітників, що його обслуговують. Тому важливо визначити таку кількість наладчиків, за якої вся система “устаткування-робітники” працювала б в оптимальному режимі. Критерії оптимальності тут можуть бути такі:

— максимальне завантаження устаткування за умов міні­мального очікування обслуговування;

— максимальне завантаження обслуговуючого персоналу за рахунок мінімізації часу його незайнятості;

— мінімальні витрати в системі на одиницю продукції (роботи).

Перші два критерії часткові, і ними доцільно керуватися у тих випадках, коли один із ресурсів (устаткування або робітники) де­фіцитний, а іншого достатньо. Збільшення завантаження устат­кування за рахунок скорочення часу очікування обслуговування потребує збільшення кількості наладчиків, завантаження яких знизиться. І навпаки, зменшення кількості наладчиків підвищить їх завантаження, але при цьому погіршиться використання устат­кування.

Найповніше ефективність функціонування системи обслуго­вування відбиває третій критерій, тому йому і слід надавати пе­ревагу в більшості випадків. При цьому враховуються ті витра­ти, на які безпосередньо впливає система обслуговування. До них належать витрати, пов'язані з простоями устаткування й оплатою праці обслуговуючого персоналу. Таким чином, опти­мальна кількість наладчиків забезпечує мінімум витрат, вира­жених функцією

С=(См* L+С0Ч0)*Т, (5.20)

де С— витрати, пов'язані з простоями устаткування й опла­тою праці обслуговуючого персоналу за розрахунковий пе­ріод, грн.;

См — витрати (втрати) внаслідок простою верстата (машини) протягом однієї години, грн.;

L — середня кількість верстатів, що чекає обслуговування (довжина черги);

Со — середньогодинна зарплата одного обслуговуючого робі­тника, грн.;

Чо — кількість робітників, зайнятих обслуговуванням;

Т — фонд часу роботи устаткування в розрахунковому періоді (зміна, місяць), год.

Ці обчислення виконуються поваріантно на основі узагаль­нення досвіду і фотографій робочого часу або більш ґрунтовно — шляхом виявлення законів розподілу потоку вимог на обслугову­вання і його тривалості як випадкових величин. Методичний апа­рат таких досліджень розглядається у спеціальній літературі з проблем теорії масового обслуговування. У табл. 5.2 наведено результати дослідження процесу обслуговування верстатів-авто­матів холодного штампування наладчиками на одному із маши­нобудівних підприємств. На дільниці працює 11 верстатів, їх об­слуговує п'ять наладчиків в одну зміну. Середня заробітна плата наладчика з відрахуваннями на соціальні потреби 3,20 грн. за годину. Вартість однієї години простою верстата (амортизаційні відрахування, утримання верстата і площі, яку він займає, втра­чений дохід унаслідок відсутності віддачі від інвестованого капі­талу та ін.) — 5,32 грн.

Таблиця 5.2

ПОКАЗНИКИ ОБСЛУГОВУВАННЯ ВЕРСТАТІВ ЗА РІЗНОЇ КІЛЬКОСТІ НАЛАДЧИКІВ

Показник

Од.

вим.

Кількість наладчиків

5

4

3

2

Кількість верстатів

шт.

11

11

11

11

Середня кількість верстатів, що че­кає обслуговування (довжина черги)

шт.

0,1

0,4

0,8

2,0

Середня кількість наладчиків, не зайнятих обслуговуванням

осіб

2,8

2,7

0,6

0,2

Простої устаткування

%

0,9

3,6

7,3

18,2

Простої (незайнятість) наладчиків

%

56,0

42,5

20,0

10,0

Втрати від простоїв устаткування за зміну (8 год)

грн.

4,26

17,0

34,05

85,12

Витрати на зарплату з відрахуван­нями наладчиків за зміну

грн.

128,0

102,4

76,80

51,20

Загальні витрати за зміну

грн.

132,26

119,4

110,85

136,32

Як бачимо з табл. 5.2, оптимальним є варіант обслуговування устаткування трьома наладчиками. Він забезпечує мінімальні ви­трати (110,85 грн. за зміну). За інших варіантів сумарні витрати на налагоджування устаткування і від його простоїв зростають. Зі збільшенням кількості наладчиків поліпшується використання устаткування, за наявності п'яти робітників верстати практично працюють без простоїв, але зростання зарплати у цьому випадку є більшим, ніж ефект від інтенсифікації роботи верстатів. Іншою буде ситуація, якщо кількість наладчиків зменшується до двох.

Позитивний бік розглянутої методики полягає в тому, що кількість обслуговуючого персоналу обчислюється у тісному зв'язку з показниками використання верстатного парку (в більш Широкому аспекті — машинної операційної системи), унаслідок чого забезпечується оптимальна робота системи, що складається з технологічного устаткування і робітників.