Закономірності принципи і фактори розмііщення продуктивних сил


Реферат >> Астрономия

Коломийський інститут

Прикарпатського університету ім.Стефаника

Економічний факультет

Курсова робота

на тему:

ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ

І ФАКТОРИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Виконав:

студент гр. Е-22

Володимирський Іван

Коломия 2001

Зміст

1. Сутність економічного закону і закономірності, їх об'єк­тивний характер.

2. Закономірності розміщення продуктивних сил.

3. Принципи розміщення суспільного виробництва.

4. Основні фактори і критерії, що впливають на розмі­щення продуктивних сил.

1. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО ЗАКОНУ

І ЗАКОНОМІРНОСТІ, ЇХ ОБ'ЄКТИВНИЙ ХАРАКТЕР

Поступовий перехід до нових, переважно ринкових принципів господарювання, що здійснюється в Украї­ні, спричиняє до істотних зрушень в самих методологіч­них підходах до наукового обгрунтування закономір­ностей, принципів та факторів розміщення продуктив­них сил. За будь-яких соціально-економічних умов про­цес розвитку і розміщення продуктивних сил опосеред­ковується дією певних економічних законів, які вира­жають об'єктивні, істотні, необхідні та постійно віднов­лювані взаємозв'язки і взаємозалежності в процесі вироб­ництва, розподілу й споживання матеріальних благ [З, с. 95; 10, с. 10]. Економічні закони характеризують об'єктивні відносини (тобто такі, що не залежать від волі окремих людей), які проявляються лише в процесі суспільне корисної трудової діяльності. Саме в цьому полягає їх головна відмінність від законів природи.

Відповідно до загальноприйнятої класифікації еко­номічні закони поділяються на загальні, притаманні досить великій сукупності суспільних явищ, і специфіч­ні. На формування і розвиток продуктивних сил най­більший вплив мають такі загальні економічні закони: економії часу, суспільного поділу праці, концентрації виробництва, комплексного та пропорційного розвитку виробництва, адекватності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил.

Сучасний світовий розвиток продуктивних сил характеризує­ться істотним посиленням внутрі- та міжрегіональної інтеграції. Внутрірегіональна інтеграція, що зумовлена географічною цілісністю регіону, розвивається переважно на основі економічних взаємозв'язків між усіма елементами його господарського комплексу. Внаслідок цього формується цілісна інтегрована господар­ська система або єдиний регіональний економічний простір. Міжрегіональна економічна інтеграція розвивається на базі тери­торіального поділу праці, оскільки спеціалізація регіонів, їх пев­не територіальне відокремлення потребує встановлення й поглиб­лення економічних міжрегіональних зв'язків.

Розвиток інтеграційних взаємозв'язків та комплексне вдоско­налення розміщення об'єктів виробничого і невиробничого при­значення повинні спричинити до зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів. Саме на це спрямовуються і за­ходи державної регіональної політики. Разом з тим між регіонами існують істотні відмінності, зумовлені різним природно-ресурс­ним потенціалом, структурою економіки, соціально-економіч­ними умовами розвитку. Отже, зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів вимагає надзвичайно великих зу­силь в несприятливих економічних умовах, коли гостро відчуває­ться нестача матеріальних і фінансових ресурсів.

В економічній і економіко-географічній літературі мають міс­це різні трактування сутності закономірностей розміщення про­дуктивних сил. Існують твердження про те, що загальні економічні закони у конкретному, економічному середовищі проявляються як закономірності. Наводяться такі аналогії: закон суспільного поділу праці у просторовому аспекті постає як закономірність те­риторіального поділу праці; закон концентрації виробництва — як закономірність територіальної концентрації виробництва тощо | [8, с. 20]. Нині домінує точка зору, згідно з якою економічні за­кони і закономірності розміщення продуктивних сил за своєю суттю є поняттями одного порядку.

Як економічні закони, так і закономірності відображають сталі зв'язки між усіма елементами продуктивних сил певного еконо­мічного простору, а тому є необхідним теоретико-методологічним підґрунтям для вирішення практичних завдань. Всебічне вивчення закономірностей розміщення і розвитку продуктивних сил дозволяє відтворювати й раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал регіонів, оптимально розміщувати підприємства різних галузей економіки, виробничу та соціальну інфраструктуру.

2. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Формування основ ринкової економіки в Україні відбувається з урахуванням таких класичних, загальновизнаних закономірнос­тей: відповідності розміщення виробництва характеру і рівню роз­витку продуктивних сил; територіального поділу суспільної праці; економії затрат праці на подолання просторового розриву між елементами виробництва; територіальної концентрації і комплекс­ності виробництва, формування агломерацій населених пунктів.

Закономірність територіального поділу суспільної праці об'єк­тивно відображає принципові відмінності між територіями за природними, соціально-економічними та національно-історични­ми особливостями, максимально повне врахування яких в госпо­дарській діяльності зумовлює певну спеціалізацію територій. Зав­дяки цьому досягається істотне зростання продуктивності суспі­льної праці.

Закономірність концентрації та комплексного розміщення про­дуктивних сил є результатом прояву територіального поділу праці. Спеціалізація виробництва спричиняє необхідність взаємопов'я­заного розвитку галузей на окремій території, на основі чого до­сягається оптимальний режим використання усіх видів ресурсів. Основними якісними ознаками комплексного розміщення продук­тивних сил виступають: економічно обгрунтований, раціональ­ний режим використання природних ресурсів; максимально пов­не залучення до суспільне корисної трудової діяльності наявного трудового потенціалу регіону; збалансованість галузевої струк­тури економіки регіону за природними, трудовими і виробничи­ми параметрами; тісний взаємозв'язок (на основі комбінування, кооперації та спільного використання інфраструктури) між основ­ними ланками господарства регіону.

Крім зазначених, до закономірностей розміщення продуктив­них сил — в контексті нових методологічних основ їх формуван­ня — відносять: соціальну спрямованість та усталеність розвитку продуктивних сил, відповідність їх розміщення вимогам націо­нальної економічної безпеки, а також забезпечення планомірнос­ті, керованості процесів розміщення продуктивних сил, їх орієн­тації на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності та конкурентоспроможності виготовленої продукції.

Соціальна спрямованість розвитку і розміщення продуктивних сил логічно випливає з необхідності загальної соціалізації еконо­мічної системи, оскільки саме всебічний розвиток людини та за­доволення її потреб є метою економічного прогресу. Вона реалізується через врахування інтересів населення щодо піднесення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та реалізацію права всіх громадян і на вільний вибір місця і сфери прикладання праці. Отже, соціальна спрямованість передбачає насамперед таке розміщення продуктивних сил регіону, яке б давало змогу забезпечити повну продуктивну зайнятість трудоактивного населення регіону як першооснову його життєдіяльності і добробуту. При цьому важ­ливо мінімізувати рівень регіонального безробіття (як зареєстро­ваного, так і прихованого) з тим, щоб він істотно не перевищував природної норми, що знаходиться в межах 4—6 % працездатного населення. Доцільність соціальної спрямованості розміщення і розвитку продуктивних сил регіону вимагає: інтенсивного розвит­ку соціальної інфраструктури, особливо в сільській місцевості; збереження здоров'я населення через зниження екологічного на­вантаження на певні території; формування раціональної системи розселення; збільшення місткості регіонального ринку праці че­рез створення додаткових робочих місць на діючих та нововведених підприємствах.

Сталий розвиток продуктивних сил як одна із закономірнос­тей визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості економічної, соціальної і екологічної складових регіональної гос­подарської системи. Сталий розвиток продуктивних сил України можливий лише на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко-технологічного переозброєння виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, екологізації усіх сфер суспільного життя. Основна ідея сталого розвитку щодо продуктивних сил полягає у: забезпеченні раціонального приро­докористування; відтворенні ресурсної бази виробництва; реструктуризації господарського комплексу регіону у зв'язку з новими економічними і соціальними умовами; ефективному використан­ні трудового та виробничого потенціалу [1, с. 73—75].

Для розв'язання завдань сталого розвитку в Україні принци­пово важливими є нова структурна політика держави та інституційні перетворення, вихід з енергетичної кризи, оптимальне ви­користання ресурсного потенціалу, раціональна система поселень, формування ефективної еколого-економічної політики держави.

Стратегія сталого розвитку базується на концепції екологізації суспільних відносин. Екологічний фактор повинен враховуватися в процесі вибору та наукового обгрунтування економічно доціль­ного розміщення продуктивних сил регіону. Головна увага має зосереджуватися на об'єктах, що є потенційними чи фактичними забруднювачами навколишнього середовища. При цьому повинні опрацьовуватися програми безпечного проживання на територіях; з підвищеною екологічною напруженістю чи програми адаптації та реабілітації населення до несприятливих екологічних умов.

Однією з принципових закономірностей є відповідність роз­міщення продуктивних сил вимогам національної економічної безпеки. Рівень економічної безпеки держави, що визначається саме фактором розміщення продуктивних сил, залежить від: рів­ня забезпеченості власних потреб у мінерально-сировинних та енергетичних ресурсах; галузевої і виробничої структури госпо­дарських комплексів; завершеності технологічних циклів вироб­ництв; інтегрованості в світовий економічний простір.

Україна належить до країн світу, в яких склалася висока залеж­ність розвитку матеріального виробництва від мінерально-сиро­винної бази. Тут виробляється близько 5% світового обсягу міне­рально-сировинних ресурсів [1, с. 5]. В цілому наявна мінераль­но-сировинна база спроможна забезпечити збалансований розви­ток базових галузей промисловості та агропромислового комп­лексу, надходження валютних коштів. Разом з тим існує висока залежність України від імпорту енергоносіїв. Крім того, за раху­нок власного виробництва лише наполовину задовольняються потреби в хімічному обладнанні, електротехнічних та кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції целюлозно-паперової, текс­тильної та медичної промисловості.

Вагомими перешкодами на шляху до зростання економічної безпеки України є диспропорції у розміщенні продуктивних сил регіонів. Недосконалість галузевої структури більшості регіо­нальних господарських комплексів та незавершеність технологіч­них циклів тих виробництв, що визначають спеціалізацію певних територій, спричиняють необхідність радикальних структурних пе­ретворень. Тільки через структурні зміни та підвищення конкурен­тоспроможності власного виробництва можна сприяти зміцнен­ню економічної безпеки України та її входженню до системи світових господарських зв'язків як рівноправного партнера.

Важливою закономірністю є планомірність і керованість у розміщенні і розвитку продуктивних сил, що грунтується на тео­ретичних засадах «планування розвитку» як синтезу державного регулювання, індикативного планування та економічного прогно­зування. Планування розвитку, в тому числі і продуктивних сил, набуло значного поширення в країнах з ринковою економікою.

В Україні в теперішній час щороку розробляється Державна програма економічного і соціального розвитку держави, самостійними розділами якої є аналогічні програми, що формуються в областях. В обласних програмах наводиться: загальна характеристика демографічних процесів, стан господарської системи області, зовнішньоекономічна діяльність, характеристика екологічної ситуації, залучення іноземних інвестицій тощо.

Одним з інструментів забезпечення планомірного розвитку про- дуктивних сил є Державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, які розробляються відповідно до постанов Кабінету міністрів України. Головна мета їх розробки — формування на території регіону ефективного господарського комплексу на ос­нові раціонального використання наявного ресурсного потенціалу території. Ці програми дають змогу Кабінету міністрів Украї­ни, відповідним міністерствам та відомствам приймати обгрун­товані рішення щодо регіональної економічної політики з ураху­ванням спеціалізації певних територій, їх природно-кліматичних умов, ресурсних можливостей та соціальних особливостей. Від­повідно до прийнятих урядових постанов в Україні ведеться підго­товка середньострокових до 2000 р. та довгострокових на 10— 15 років прогнозів економічного та соціального розвитку країни.

Керованість процесу розміщення і розвитку продуктивних сил України та її регіонів забезпечується шляхом проведення відпо­відної промислової, аграрної, структурної, інвестиційної, фінан­сово-кредитної та соціальної політики органами державного управ­ління та місцевого самоврядування. Законом України «Про міс­цеве самоврядування в Україні» виконавчим органам сільських, селищних і міських рад надаються широкі повноваження у сфері економічного та соціального розвитку.

Важливою закономірністю, що об'єктивно зумовлена умовами ринкового господарювання, є орієнтація в процесі вирішення конкретних питань щодо розміщення продуктивних сил на забез­печення високої конкурентоздатності продукції, яка значною мі­рою залежить від прийнятого варіанта розміщення нових вироб­ничих чи соціально-культурних об'єктів та напрямів удоскона­лення існуючої структури господарства регіону. Ця закономір­ність базується на врахуванні специфіки ринкової кон'юнктури, в основі якої — кількісне і якісне співвідношення попиту і пропо­зиції не тільки на товарному ринку, а й на ринку робочої сили, Іринку капіталу тощо. Якщо коливання ринкової кон'юнктури короткотермінові, то їх вплив на розвиток продуктивних сил не істотний чи повністю відсутній. І навпаки, суттєві зміни ринкової кон'юнктури та їх довготривалий характер спричиняють необхід­ність радикальних зрушень у територіальній структурі господарства.

Прикладом стійкої незбалансованості попиту на робочу силу та її пропозиції може слугувати ринок праці західних областей Украї­ни, які традиційно відносять до трудонадлишкових регіонів держа­ви. Досягнення збалансованості вимагає піднесення рівня попиту на робочу силу через введення в дію нових промислових, сільськогос­подарських та інфраструктурних об'єктів відповідно до професійно-кваліфікаційних характеристик основного резерву робочої сили.

Результативною закономірністю розміщення продуктивних сил виступає забезпечення його високої економічної ефективнос­ті. Безумовно, ефективність залежить від цілого спектра різних чинників, взаємодія яких і визначає кінцеву економічну резуль­тативність розміщення. При цьому економічний ефект досягаєть­ся через вдосконалення територіальної та галузевої структури гос­подарського комплексу, раціональне використання природного і трудового потенціалу, оптимізацію галузевих і міжгалузевих зв'яз­ків тощо. Існують різні методи оцінки ефекту від економії витрат за рахунок оптимального розміщення продуктивних сил; найпо­ширеніший з них — це підсумовування ефекту, що обчислюється для окремих галузей.

Певні уявлення щодо ефективності розміщення продуктивних сил регіону дає система таких показників: співвідношення за чи­сельністю зайнятих між спеціалізованими, обслуговуючими та допоміжними галузями; питома вага господарського комплексу регіону у валовому внутрішньому продукті чи національному до­ході у зіставленні з його питомою вагою в трудових ресурсах, основних виробничих фондах, інвестиційних ресурсах; рівень та динаміка продуктивності суспільної праці в регіоні; забезпече­ність населення закладами соціальної інфраструктури та ін.

3. ПРИНЦИПИ РОЗМІЩЕННЯ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Розміщення і розвиток продуктивних сил здійснюються на ос­нові певних принципів. Принципи розміщення продуктивних сил — це науково обгрунтовані ідеї і положення, якими керуються в практичній діяльності при вирішенні конкретних питань щодо розташування нових об'єктів, вдосконалення територіальної і га­лузевої структури господарського комплексу регіону, опрацю­ванні окремих напрямків регіональної політики.

Принципи розміщення і розвитку продуктивних сил регіону випливають із закономірностей, виражають суспільне необхідні потреби і забезпечують ефективність регіонального розвитку. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних поло­жень, що формують першооснову розміщення продуктивних сил. Отже, принципи — це результат пізнання особливостей дії зако­номірностей розміщення окремих об'єктів, галузей та територі­альних господарських комплексів. Існують твердження, згідно з якими принципи розміщення продуктивних сил — це правила ді­яльності та управління економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення [4, с. 15].

Доцільно виокремити такі найважливіші принципи розміщен­ня і розвитку продуктивних сил, які повинні використовуватися в практичній діяльності.

Принцип раціонального розміщення виробництва передбачає всебічне врахування економічних, демографічних, соціальних та екологічних передумов і факторів розміщення продуктивних сил з пріоритетністю соціальних та екологічних чинників. Його реа­лізація в господарській діяльності означає: наближення матеріа­ломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел відповідної сировини, палива і енергії, водних ресурсів; набли­ження виробництв низькотранспортабельної продукції до місць її споживання; уникнення зустрічних перевезень однотипної про­дукції, сировини і палива з одного регіону в інший.

Принцип збалансованості і пропорційності означає таке роз­міщення виробництва, за якого: структура господарського комп­лексу є оптимальною, тобто підтримуються економічно доцільні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними і обслугову­ючими галузями; існує певна відповідність між сировинною ба­зою, наявністю земельних, водних, енергетичних, трудових ре­сурсів та існуючими виробничими потужностями; задовольня­ються споживчі потреби населення в товарах і послугах.

Принцип забезпечення екологічної рівноваги передбачає фор­мування екологобезпечного типу господарювання, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регі­ону; при виборі можливих варіантів розміщення виробництва пе­ревага надається тим з них, які не спричиняють екологічної на­пруженості на певній території.

Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх гос­подарської діяльності (наприклад, національний доход на душу населення). Реалізація цього принципу грунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва, активній державній регіональ­ній політиці.

Принцип урахування міжнародного територіального поділу пра­ці означає, що кожна держава розвиває ті виробництва, для яких вона має найкращі природні та економічні умови, а виготовлена про­дукція є конкурентоспроможною на світовому ринку. При цьому враховуються і інтереси інтеграції в світовий економічний простір.

Пріоритетність викладених вище принципів визначається за­гальною стратегією економічного розвитку держави. На сучас­ному етапі на перший план виступають соціальне та екологічно спрямовані принципи розміщення і розвитку продуктивних сил. Проте не втрачають своєї актуальності й інші принципи.

4. ОСНОВНІ ФАКТОРИ І КРИТЕРІЇ,

ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Закономірності і принципи втілюються в практику розміщен­ня продуктивних сил через врахування конкретних факторів, що впливають як на розміщення окремих об'єктів, так і на форму­вання територіально-виробничих комплексів. Під факторами роз­міщення розуміють сукупність аргументів (причин), що зумов­люють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей [4, с.18]. Усі фактори розміщення продуктивних сил можуть бути представлені такими основними укрупненими групами: природ­но-географічні, геополітичні, демоекономічні, соціально-еконо­мічні та техніко-економічні.

Природно-географічні фактори включають характеристику при­родно-кліматичних умов та економічну оцінку природних ресурсів.

В Україні з розвідкою, видобутком та переробкою різноманіт­них корисних копалин пов'язано близько 45% усіх промислових підприємств і до 20% трудових ресурсів [1, с. 6]. Екстенсивне не-комплексне використання багатьох родовищ призвело до перед­часного відпрацювання промислових запасів цінної мінеральної сировини. Кризовий стан з енергоносіями є прямим наслідком невиправдано високих темпів їх видобутку з легкодоступних ро­довищ у роки існування СРСР. Внаслідок недосконалості техно­логії видобування та переробки мінеральної сировини, некомплексного освоєння родовищ у надрах сьогодні залишається і губиться: розвіданих запасів нафти — 70%, солей — 50%, вугілля — 40%, металів — 25% [1, с. 7].

Для раціонального розміщення продуктивних сил України не­обхідно: визначити потреби суспільного виробництва в мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсах з позицій зба­лансованості, достатньої необхідності, комплексності та екологіч­ної безпеки; розробити екологічні вимоги до охорони і раціо­нального використання надр у нових економічних умовах.

Сучасне використання земельних, водних і лісових ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористу­вання. Тому в перспективі для посилення позитивного впливу цієї групи факторів на розміщення продуктивних сил необхідно сформувати високоефективну систему водо-, земле- та лісоко­ристування.

Геополітичні фактори розвитку і розміщення продуктивних сил охоплюють: географічне положення території; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового гос­подарства; модель інтеграції в світовий економічний простір. В цілому географічне положення України є сприятливим для еко­номічного розвитку.

Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію продуктив­них сил країни чи певного регіону в структуру світового еконо­мічного простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоекономічних зв'язків. При цьому визна­чальну роль відіграють певні конкурентні переваги держави в світогосподарській сфері, які залежать від рівня ефективності ви­користання природно-ресурсного потенціалу, структури економі­ки, курсу зовнішньоекономічної політики.

В сучасній системі світового господарства зовнішньоекономіч­ні зв'язки національних економік охоплюють ширший, ніж рані­ше спектр взаємодій: торговельний обмін переріс у науково-тех­нологічне та інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв'язків — виробничо-інвестиційна, в якій важливе місце посідає не тільки зовнішня торгівля, а й співробітництво по всіх ланках виробничо-технічного прогресу з винесенням частини з Них за національні межі.

Для України вихід на світовий ринок пов'язаний з формуван­ням конкурентоспроможної національної економіки, що вимагає докорінної зміни територіально-галузевої структури регіональ­них господарських комплексів, підвищення питомої ваги виробництв з високим ступенем переробки сировини, зниження залежності від імпорту енергоносіїв, створення нових виробництв для Забезпечення власних потреб у товарах широкого вжитку. Вирішення цих надзвичайно складних завдань потребує реалізації принципово нових підходів до обгрунтування розміщення нових виробництв.

Демоекономічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил включають: загальну чисельність населення, його структуру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чи­сельність трудових ресурсів, їх територіально-галузевий розподіл та якісні характеристики; чисельність робочої сили, основні фор­ми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіт­тя; мобільність робочої сили та форми її економічного руху.

Комплексний аналіз демоекономічних факторів дозволяє оці­нити рівень трудозабезпеченості певних територій, а відтак і мож­ливостей розміщення нових виробництв чи доцільності скоро­чення діючих у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації, низь­кою рентабельністю, необхідністю реструктуризації господарсь­кого комплексу тощо. Демоекономічні фактори чинять вагомий вплив на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисло­вості, а також тих галузей, які потребують робочої сили певного професійно-кваліфікаційного складу.

У зв'язку із зміною соціально-економічної ситуації в державі та появою значного контингенту незайнятого населення ця об­ставина також враховується при вирішенні питання щодо розвит­ку різних форм територіальної організації продуктивних сил. Зо­крема, формування вільних економічних зон сприяє піднесенню ділової активності населення, зростанню рівня зайнятості та від­повідно скороченню різних форм безробіття, особливо соціальне небезпечних.

Основні проблеми демоекономічного розвитку України, які істотно впливають на характер розміщення і розвитку продуктив­них сил, полягають у: різкому падінні показників народжуванос­ті, погіршенні показників шлюбності, високій дитячій смертнос­ті, особливо на першому році життя; низькій порівняно із показ­никами розвинутих країн світу середній тривалості життя; неспри­ятливій, з точки зору потреб сучасної економіки, віковій структу­рі населення; високому рівні смертності з причин виробничого травматизму; зростанні економічного навантаження на працездат­не населення з боку осіб, що вийшли за межі працездатного ві­ку; збільшенні кількості територій з від'ємним природним при­ростом населення внаслідок перевищення смертності над народ­жуваністю.

Соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продук­тивних сил охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструк­тури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здо­ров'я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; сані­тарно-гігієнічні умови праці.

З розвитком продуктивних сил актуальність соціально-еконо­мічних факторів постійно зростає. В площині практичних дій це означає необхідність створення потужного інфраструктурного по­тенціалу всієї соціальної сфери та вирішення питань щодо задо­волення відповідних соціальних потреб населення. Важливо досяг­ти внутрірегіональної збалансованості в економічному і соціаль­ному розвитку, і в першу чергу на рівні міських і сільських поселень.

Великі міста і промислові центри мають розвиватися на основі модернізації, реконструкції та екологізації виробництва, приско­реного розвитку соціальної інфраструктури, раціонального вико­ристання міських територій. Для середніх і малих міських посе­лень першочергове значення має зміцнення промислової бази та соціальної інфраструктури. Особливо гострою є проблема ство­рення на селі розвинутої мережі закладів соціальної сфери. Цьо­му сприятиме реалізація широкомасштабних заходів щодо соці­ально-економічного розвитку сільських поселень відповідно до Національної програми відродження села.

За сучасної економічної ситуації, крім традиційних цілей, со­ціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил повинні забезпечити: зменшення масштабів бідності та поси­лення соціального захисту населення, розширення продуктивної зайнятості населення і скорочення безробіття, сприяння соціаль­ній інтеграції.

Техніко-економічні фактори включають: основні напрями на­уково-технічного прогресу та конкретні форми впровадження йо­го результатів у практику господарювання, форми суспільної ор­ганізації виробництва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення продуктивних сил на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних між­галузевих та внутрігалузевих зв'язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.

Поряд з основними закономірностями і принципами важливу роль в територіальній організації продуктивних сил відіграють і критерії їх розміщення. Критерії — це інтегральні показники, (орієнтири практичної спрямованості (природно-географічні, де­мографічні, техніко-технологічні, соціальні, екологічні), якими керуються відповідні органи господарського управління при ви­борі оптимального варіанта розміщення об'єктів виробничого чи невиробничого призначення, а також при виробленні системи за­ходів щодо вдосконалення територіальної і галузевої структури економіки.

На сьогодні визначальними критеріями раціонального розмі­щення продуктивних сил виступають екологічні та соціальні. До­тримання екологічних критеріїв передбачає: збереження просто­рової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання; освоєння та застосування природо- і ресурсозбері­гаючих, маловідходних та безвідходних технологій; виробництво екологічно чистих видів продукції. Керуючись вимогами цього критерію, необхідно надавати пріоритет саме збереженню природ­ного середовища і підпорядковувати йому суто економічні цілі.

Соціальні критерії передбачають врахування потреб та ін­тересів населення в соціально-економічному розвитку території, екологобезпечному проживанні в певному регіоні, розширенні мережі соціально-культурних закладів та сфери послуг, достатній забезпеченості робочими місцями, створенні територіальних цент­рів соціальної допомоги.

Наукове обгрунтування найважливіших закономірностей, прин­ципів і критеріїв слугує основою вирішення завдань прикладного характеру. До основних, перспективних напрямів розвитку та вдосконалення розміщення продуктивних сил України слід від­нести: структурну трансформацію народного господарства з ме­тою збільшення в галузевій структурі наукомістких галузей об­робної промисловості і галузей споживчого сектора економіки; інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури; підвищення ефективності розміщення нових об'єктів на основі вирішення проблеми використання відходів виробництва, зниження водо-, енерго- та матеріаломісткості виробництва; розвиток екологобезпечного напряму в розміщенні продуктивних сил, санація тери­торій колишніх військових об'єктів, поглиблення конверсії вій­ськово-промислового комплексу, диверсифікація виробництва.

Література

1. Дорогунцов С. L, Даншишин Б. М., Лібанова Е. М., Шевчук В. Я. Україна: проблеми сталого розвитку: Наукова доповідь. — К.: РВПС України НАН України, 1997. — С. 5 — 96.

2. Економіка України: сучасний стан, динаміка, тенденції розвитку: Інформаційно-аналітичний огляд (1997 р.) / За ред. В. С. Найдьонова. — Донецьк: ДІКОМ, 1998. — 80 с.

3. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Femina, 1995. —С. 45, 95—97, 131, 146, 154, 164, 176,251,268,279,344.

4. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методо-логічні основи). — К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. — С. 11 — ЗО.

5. Кравців В. С. Економічний розвиток і екологічна безпека: шлях України // Регіональна економіка. — 1997. —№ 3. — С. 97—105.

6. Пастернак-Таранущенко Г. Результати дослідження шляхів за­безпечення економічної безпеки України // Економіка України. — 1999.—№2.—С. 21—28.

7. Регіональна політика України / За ред. Н. Г. Курдюкової. — К.: Наукова думка, 1995. — 210с.

8. Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник / За ред. В. В. Ко-валевського та О. Л. Михайлюк. — К.: Либідь, 1996. — С. 19 — 32.

9. Розміщення продуктивних сил: Підручник // В. В. Ковалевсь-кий, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 1998. — С. 285.

10. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Кача­на. — К.: Вища школа, 1998. — С. 10—18.