Макроекономічні показники сутність та вимір


Реферат >> Астрономия

Міністерство освіти України

К И Ї В С Ь К И Й Н А Ц І О Н А Л Ь Н И Й У Н І В Е Р С И Т Е Т

Б У Д І В Н И Ц Т В А Т А А Р Х І Т Е К Т У Р И

Кафедра “Основи економічної теорії”

Реферат

на тему:

Макроекономічні показники:

сутність і вимір

Студентки І І І курсу

Факультету АІТ

Групи ІУСТ –32

Бондаренко В. А.

Викладач: Омельяненко О. П.

КИЇВ – 2001

П Л А Н

  1. Вступ. 3

  2. Визначення макроекономіки. 4

  3. Система національних рахунків. 5

  4. Макроекономічні показники:

а) Валовий випуск 6

б) Валовий внутрішній продукт 8

в) Валовий національний продукт 10

г) Інші макроекономічні показники 15

5. Рахунки СНР 18

6. Макроекономічні показники України за І півріччя 2000 року 19
7. Висновок 20
8. Список використаної літератури 21

В даному рефераті розглядається така тема, як макроекономічні показники: сутність та вимір.

Політична, соціальна та військова доля країн значною мірою залежить від економічного розвитку, і немає життєво важливішої сфери для успіху держави, ніж її макроекономічний розвиток. Такі країни як Японія, що розвинулися стрімко, завойовуючи зовнішні ринки для своїх товарів, пишаються своєю зростаючою політичною силою та високим життєвим рівнем.

На противагу їм існують країни, що перебувають у стані глибокої стагнації і терплять від галопуючої інфляції, значних торговельних дефіцитів та високого зовнішнього боргу. Життєвий рівень країни значною мірою залежить від її макроекономічної політики.

Для аналізу економічних явищ і процесів, складних господарських взаємозв'язків необхідна система надійних взаємозумовлених показників. В економічній теорії та у господарській практиці використовують різні форми виміру суспільного продукту. Різно­манітність форм і способів виміру результатів народногосподар­ської діяльності зумовлена різними теоретичними підходами до ха­рактеристики суспільного виробництва, різною методикою статис­тичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу.

Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає взаємозв’язки і взаємозалежності між важливими структурними пропорціями на макрорівні. Вивчаючи аргументи, вона прагне створити загальну картину функціонування економіки і взаємозв’язків між окремими її великими підрозділами. Тому оперує макроекономіка лише узагальнюючими показниками, такими, як загальний обсяг продукції, валовий внутрішній продукт, національний доход, загальна сума видатків, загальний рівень цін, загальний рівень зайнятості тощо.

Макроекономіка об'єктом вивчення має не окремі господарські одиниці (домогосподарства, підприємства, фірми), а суспільне (національне) виробництво в цілому. Національне виробництво являє собою безперервний рух індивідуальних капіталів, кругообороти яких взаємно переплітаються, утворюючи єдиний ланцюг економічних відносин, що проявляються через ринок, купівлю-продаж товарів. У цю складну мережу взаємодії включається рух як промислового, так і торговельного, банківського й фінансового капіталів. Тому макроекономіка, вивчаючи економічний стан країни, розглядає господарські процеси не ізольовано, а в їх тісній взаємодії, в агрегованому, сукупному вигляді. Зокрема, взаємозв'язки між сукупним попитом і сукупною пропозицією, їх вплив на національний обсяг виробництва; проблеми встановлення загальної рівноваги на товарному, грошовому й ресурсному ринках та відтворенні суспільного продукту; державне втручання в економіку та його межі; взаємозв'язки між інфляцією, безробіттям і соціальним захистом населення тощо.

Останнім часом статистичні органи країн СНД здійснюють перехід від системи балансу народного господарства (БНГ), яка була запроваджена в 20-х роках XX ст., до нової системи національних рахунків (СНР), ухваленої Статистичною комісією ООН у 1993 р.

СНР як статистична модель ринкової економіки, сукупність міжнародних стандартів і сучасних параметрів економічного розвитку певною мірою долає обмеженість системи БНР, хоча також вико­ристовує балансовий метод. Перевагами СНР є те, що вона врахо­вує всі види діяльності господарських суб'єктів (як юридичних, так і фізичних осіб, як вітчизняних, так і іноземних бізнесменів), пов'яза­них з виробництвом матеріальних і нематеріальних благ і послуг; являє собою найбільш важливі та загальні аспекти економічного розвитку: виробництво і споживання продукції, розподіл і перероз­поділ доходів, формування національного багатства; досліджує три види взаємопов'язаних операцій — товарно-виробничих, спожив­чо-розподільчих, доходно-фінансових.

Головною метою СНР є інформаційне забезпечення комплексного і всебічного аналізу процесу створення та використання націо­нального продукту та національного доходу. Ця система покликана полегшити можливості співставлення економічних показників різ­них країн з метою усунення труднощів та перепон у прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному та національ­ному рівнях, пов'язаних із суттєвими відмінностями існуючих у різних країнах систем рахунків.

СНР — це узгоджена система збо­ру, опису та ув'язки основних потоків статистичної інформації, ві­дображених у макроекономічних показниках, що характеризують найважливіші результати і пропорції економічного розвитку.

Система національний рахунків передбачає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск.

Валовий випуск ( ВВ ) – це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки ( акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін. ).

Відповідно до прийнятої в СНР трактовки меж виробничої діяльності, ВВ включає:

1) усі товари, незалежно від місця їх використання;

2) послуги, що надають іншим інституційним одиницям, та ін.

Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і неринковий.

Ринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;

2) товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі;

3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;

4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання.

Неринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання, нагромадження;

2) товари і послуги, що надаються безкоштовно іншим інституційним одиницям і суспільству в цілому;

3) продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.

СНР з метою визначення ВВ передбачає використання такої формули:

,

де РП – вартість реалізованої продукції;

З1 – вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси;

З2 – вартість продукції, що була використана із запасів, за цінами на момент її використання.

Валовий випуск неринкових послуг, що надаються секторами органів державного управління і некомерційних організацій, якій обслуговують домашні господарства, визначається як сума витрат на виробництво. Такі розрахунки здійснюються за формулою:

,

де МВ – витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання;

ОП – оплата праці працівників;

А – споживання основного капіталу ( амортизація );

( П – С ) – чисті інші податки на виробництво, тобто інші валові податки за мінусом субсидій.

Центральне місце в СНР займає показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду, за виключенням вартості їх проміжного споживання. Інши­ми словами, йдеться про виключення подвійного рахунку при кіль­кісному обчисленні ВВП, про вимогу при розрахунку враховувати тільки кінцеву продукцію і не враховувати проміжну.

Суть ВВП розкривають його загальні риси:

є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності в цілому в національній економіці;

характеризує єдність взаємопов'язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг;

охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць: підприємств, організацій та установ як сфери матеріаль­ного виробництва, так і сфери послуг; особистих підсобних госпо­дарств населення; окремих осіб, зайнятих бізнесом;

є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва;

має кількісний, часовий вимір.

Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод кінцевого використання ( за витратами ) і розподільчий метод ( за доходами ).

1. Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії.

2. Згідно з методом кінцевого використання ( за витратами ) ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і пов’язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг.

3. Згідно з розподільчим методом ( за доходами ) ВВП – це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік.

Кінцева продукція — товари та послуги, які купують споживачі для кінцевого використання, а не для перепродажу.

Проміжна продукція — товари і послуги, що проходять подаль­шу переробку або перепродаються кілька разів, перш ніж попасти до кінцевого споживача.

Проміжне споживання включає:

  1. витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насін­ня, кормів, продуктів харчування, медикаментів, спецодя­гу та ін.;

  2. оплату робіт і послуг, що надаються іншими одини­цями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв'язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);

  3. витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.

До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових посередників (банків), їх вели­чина визначається у загальних рисах як різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (під­приємств, домашніх господарств, резидентів і нерезидентів). Згідно з діючою методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості, створена галузями і секторами економіки, повинна бути зменшена на цю величину.

Якщо до вартості ВВП додати різницю між факторними дохода­ми, що надійшли від закордонного виробництва даної країни, і факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами в даній країні, то отримаємо валовий національний продукт (ВНП).

Кількісно вартість ВНП відхиляється від вартості ВВП не більше ніж на один відсоток.

В основу обчислення об'єму ВВП та ВНП покладено тезу про рівність виробленого і реалізованого кінцевого суспільного про­дукту, яка означає, що внаслідок купівлі-продажу кінцевого про­дукту одні господарські одиниці отримують доходи від продажу продуктів, інші ж несуть витрати на його придбання. Тому ВВП і ВНП можуть бути обчислені двома методами:

як сума витрат на купівлю всього обсягу виробленої в даному році продукції (метод кінцевого використання);

як сума доходів, отриманих від виробництва всього обсягу продукції даного року (розподільчий метод).

Метод 1. Визначення ВНП по витратах передбачає підсумовування витрат на кінцеву продукцію, тобто на споживання, інвестиції, державні видатки й чистий експорт. А конкретно:

Витрати на споживання (С) включають витрати домашніх господарств на різноманітні товари та послуги ( на хліб, цукор, одяг, побутову техніку, комунальні та інші послуги тощо).

Витрати на інвестиції (І) - це витрати на інвестиційні това­ри, до яких відносять устаткування, верстати, виробничі будівлі, матеріально-технічні запаси, житлове будівництво.

Державні витрати (Д). Вони йдуть безпосередньо на виробництво товарів та послуг ( електроенергія, школи, лікарні бібліо­теки і т.д.). Трансфертні платежі ( виплата безробітним, інвалі­дам, пенсії і т.д.), хоча є частиною державних видатків, не включаються до ВНП тому, що ні пенсіонер, ні безробітний нічого не виробляють і не надають послуг.

Чистий експорт (Е) - це весь експорт за вирахуванням імпор­ту. Оскільки в національний обсяг виробництва входить лише те, що виробляється даною країною, то необхідно віднімати витрати інших країн на виробництво товарів у даній країні або ж продук­цію, що реалізується в даній країні, але вироблену іншими краї­нами. Наприклад, якщо в Україні продається комбайн, вироблений у США, то всі витрати, пов'язані з його виробництвом, слід відносити до витрат США, а витрати на доставку та реалізацію – до витрат України. В той же час вироблені в Україні продукти та послуги, але продані за її межами, повинні давати доход саме Україні, а не тій країні, в якій вони реалізуються.

Отже, ВНП по витратах – це сума всіх чотирьох видів витрат країни: ВНП - С + І + Д + Е

Метод 2. По доходах ВНП визначається як сума всіх доходів господарських одиниць (і населення) і економічної діяльності, а також амортизаційних відрахувань (споживання основного капіта­лу). Розрізняють чотири компоненти пофакторного доходу: зарпла­ту, ренту, процент і прибуток.

Заробітна плата (ЗП) – це оплата праці найманих робітників і службовців. Вона включає суму зарплати, отриманої згідно з відомістю, додаткові виплати по соціальному забезпеченню, соціальному страхуванню, в тому числі виплати з приватних пенсійних фондів і т.д.

Рента (К) - це рентні доходи, отримані домогосподарствами в результаті здавання в оренду землі, приміщень, житла і т.д.

Процент (%) - це плата: за грошовий капітал, покладений до банку; за кредит і т.д.

Прибуток (Р). Розуміється прибуток, який отримують власники одноосібних господарств, кооперативів, корпорацій.

Сума всіх, доходів згідно з пофакторними затратами в системі національних рахунків країн Заходу являє собою національний доход (НД). Додавши до нього непрямі податки, отримаємо чистий національний продукт (ЧНП) за ринковими цінами. Звідси:

ЧНП = ЗП + К + % + Р + НП.

Валовий же національний продукт отримаємо, коли до ЧНП додамо амортизаційні відрахування (А):

ВНП = ЧНП + А

Сказане вище можна проілюструвати схемою:

Методи виміру ВНП

Методи



Доходний

Витратний


Зарплата

+

Споживчі витрати


+

Рентні платежі


Інвестиційні витрати

+

Процент

+

Прибуток

+ +

Державні витрати


+

Непрямі податки


Витрати іноземців

+

Амортизація

+

Макроекономічні показники — це показ­ники в грошовій формі. Тому їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Звичайно, першочергове значення для суспіль­ства мають величина і динаміка фізичних обсягів виробництва. Чому? Тому що метою суспільства насамперед є задоволення потреб у матеріальних благах. Аналіз динаміки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень задоволення цих потреб. Але зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Насправді ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні.

Номінальний ВВП (ВВПн) — це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.

Реальний ВВП (ВВПр) — це показник загального обся­гу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін.

З реальним ВНП тісно пов'язані й такі понят­тя, як інфлювання й дефлювання, тобто приве­дення показників ВНП за різні роки до єдиної цінової бази, що дає можливість визначити його реальну динаміку.

Інфлювання - це збільшення показників ВНП для років, що пере­дують року, прийнятому за базу. Такий перегляд рівнів номінального ВНП у бік підвищення ґрунтується на визнанні того, що ціни в добазовий період були нижчими, а тому показники номінального ВНП занижували реальний обсяг продукції цих років.

Дефлювання - це зменшення показників ВНП для років, що слідують за роком, прийнятим за базовий ( якщо ціни в ці роки зростали) тому, що показники номінального ВНП завищують реальний обсяг продукції цих років.

Потенційний ВНП – це довгострокова динаміка реального ВНП. Він характеризує виробничі можливості економіки за тривалий час, тобто максимальну кількість товарів та послуг, що їх може виробляти економіка за стабільних цін. Потенційний обсяг виробництва часом називають ще обсягом виробництва за повної зайнятості.

Процентна ставка — ціна, яку платять макроекономічні суб'єкти при використанні грошових позик у розрахунку на одну позичену грошову одиницю за пев­ний період (квартал, рік).

На рівень процентної ставки впливає ринковий ме­ханізм. Якщо пропозиція грошей збільшується, то процентні ставки зменшуються і навпаки.

Розрізняють реальні і номінальні процентні ставки:

Реальна процентна ставка = Номінальна процентна ставка — Рівень інфляції..

Зайнятість — показник, який відображає співвідно­шення між кількістю населення працездатного віку і кількістю безробітних у країні . Для обчислення кількості безробітних і оцінки зайнятості використовують показник норми безробіття:

Важливе значення при вимірюванні обсягів ВВП має рівень цін . Якщо вартість ВВП вимірюється в поточних цінах, то маємо його номінальну вартість. Такий розрахунок не дає уяви про те, чи змінився фізичний обсяг товарів і послуг, чи відбулося зростання внаслідок інфляційного процесу. Тому для виявлення динаміки ВВП його визначають у незмінних цінах базового року, кожні 10—15 ро­ків. При цьому фізичний обсяг кожної групи товарів, вироблених у поточному році, множать на ціни базового року. Отриманий ре­зультат утворює реальний ВВП. Зв'язок між реальним та номіналь­ним ВВП називають дефлятором:

Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Але як відомо, на величину номінального ВВП впливають зміни як фізичного обсягу продукції, так і рівня цін.

Незважаючи на те що показник ВНП є головним у системі національних рахунків, він не в змозі віддзеркалити реальний стан еко­номічного розвитку в повному обсязі. Так, ВВП як вимірювач рин­кової вартості обсягів виробництва не враховує:

витрат, пов'язаних з доглядом за дітьми та хворими, що виховуються та лікуються дома;

витрат на написання вченими безоплатних наукових праць;

продукт, вироблений у тіньовій економіці;

бартерний обмін;

оплату чайових тощо.

Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і послуг в економіці, в СНР є ряд похідних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий внутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход та ін.

Недоліком показників ВВП і ВНП є те, що реальний обсяг річного виробництва в них завищений на величину амортизаційних відрахувань та непрямих податків. Для виміру того обсягу, який суспільство додало в результаті своєї річної економічної діяльності до добробуту, використовують показник чистого внутрішнього про­дукту (ЧВП):

ЧВП = ВВП — Амортизаційні відрахування.

Цей показник відбиває ринкову оцінку кінцевої продукції та послуг, що йде у споживання після заміни списаного устаткуван­ня. Іншими словами, цей показник можна визначити як такий, що показує розмір доходів від власності на землю, робочу силу, капі­тал, підприємницькі здібності, за допомогою яких був створений ЧНП.

Якщо від вартісної оцінки ЧНП відняти суму непрямих податків, отримаємо показник національного доходу (НД).

Національний доход — зароблений доход, оскільки він не вклю­чає в себе ні непрямі податки, ні субсидії і означає чистий приріст продуктів та послуг за рік до добробуту нації. На практиці розрізняють вироблений і спожитий національний доход.

Вироблений НД — це заново створена нацією вартість усіх това­рів і послуг за рік.

Використаний НД — це вироблений НД за вирахуванням величини втрат від стихійного лиха, технічних аварій, зовнішньоторго­вельного сальдо тощо.

Валовий національний доход (ВНД) – це сума внутрішніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн.

Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПД ) визначаються як різниця між первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон:

ВНД = ВВП + ЧПД

При цьому слід зазначити, що до первинних доходів відносяться доходи, які отримані від первинного розподілу сукупного доходу, тобто від розподілу доданої вартості між власниками факторів виробництва і урядом ( через чисті податки на виробництво і імпорт, до яких входять всі податки, що збільшують ціну товарів). Податки на вироб­ництво і імпорт є первинним доходом держави, тобто органів державного управління. До первинних доходів відносяться і доходи від власності.

Зовнішні первинні доходи включають оплату праці на­йманих працівників і доходи від власності, які власники фінансових активів (грошових коштів), землі, немате­ріальних (не фінансових) активів отримують ( або переда­ють ) за надання права користування ними господарським одиницям. На рівні економіки в цілому вони включають: відсотки за надані кредити; дивіденди за участь в акціо­нерному капіталі; чисту ренту за користування землею; плату за розробку запасів корисних копалин; плату за використання авторських прав, патентів, торгових знаків; реінвестований доход іноземних компаній та ін.

Первинні доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у формі поточних трансфертів пере­розподілені нерезидентам. І навпаки, первинні доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів пере­даватись резидентам даної країни. З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний національний доход ( ВНДн ):

ВНДн = ВНД + ЧПТз,

де ЧПТз – чисті поточні зовнішні трансферти, тобто різниця між поточними трансфертами, отриманими з-за кор­дону і переданими за кордон.

Зазначимо, що поточні трансферти (отримані і пере­дані) включають: платежі зі страхування від нещасних випадків; поточні податки на доходи та майно (податок на прибуток, прибутковий податок на громадян, податок на транспортні засоби та ін.); відрахування на соціальне стра­хування; допомогу з соціального забезпечення, що над­ходить від інших країн; обов'язкові збори і платежі від домашніх господарств; добровільні внески; штрафи і пені та ін.

Якщо від ВНД і ВНДн відрахувати споживання основ­ного капіталу (амортизацію), то отримаємо чистий націо­нальний доход (ЧНД) і чистий наявний національний доход ( ЧНДн ).

Важливим макроекономічним показником у СНР є особистий доход. Він показує кількість грошей, що надійшли в особисте спо­живання. Для визначення особистого доходу слід від вартості ЧНП відняти прибутки підприємств, непрямі та податкові платежі до державної системи соціального страхування, відсоткові платежі за межі сектора "населення" та додати трансфертні платежі, що надійшли до цього сектора.

Якщо від особистого доходу відняти прибутковий податок, то будемо мати доход, що йде на використання населенням.

Американські економісти У. Нордхауз та Дж. Тобін у 70-х роках висунули ідею про необхідність введення показника чистого еко­номічного добробуту (ЧЕД), який покликаний відбити не тільки результати, відображені в структурі ВНП, а й результати тіньової економіки, працю домогосподарок, а також міру і спосіб викорис­тання вільного часу для підвищення освіти, виховання дітей, фізич­ного та духовного розвитку, стан природного навколишнього сере­довища, наслідки урбанізації та ін. Кількісно визначити ЧЕД досить складно, оскільки багато чинників, що його зумовлюють, оцінюються довільно. І все ж доцільність його запровадження в систему макроекономічних вимірів зумовлена тим, що рівень і спосіб жит­тя нації залежать не тільки від рівня виробництва товарів і послуг, а й від стану довкілля, наявності вільного часу та способу і якості його використання.

В загальних рисах СНР має вигляд сукупності рахунків, укладе­них подібно до бухгалтерських балансів. Кожний запис роблять двічі: за статтею витрат і за доходною статтею, що дає можливість відобразити в рахунках процес створення та використання націо­нального продукту.

СНР охоплює більше 500 стандартних рахунків, які доповнюються 26 допоміжними таблицями. Усі рахунки цієї системи поді­ляють на три класи:

І клас (консолідовані рахунки) — характеризують основні макроекономічні пропорції:

рахунок валового внутрішнього продукту та витрат на нього;

рахунок національного доходу і його розподілу;

рахунок фінансування капітальних витрат;

рахунок зовнішніх операцій.

Рахунки II класу створюються на основі рахунків І класу стосов­но виробництва, споживання та капіталоутворення окремих про­дуктів і послуг. До них належать:

рахунки для ринкових продуктів та послуг;

рахунки для інших (неринкових) продуктів та послуг;

рахунки для галузей, що виробляють товари;

рахунки для виробників, послуг приватних некомерційних орга­нізацій, що обслуговують домогосподарства;

рахунки для обслуговування одних домашніх господарств іншими.

Рахунки III класу — це рахунки доходів, витрат і фінансування капітальних вкладень. Вони включають:

рахунки для не фінансових корпоративних та напівкорпоративних підприємств;

рахунки для фінансових установ;

рахунки для органів державного управління;

рахунки для приватних некомерційних організацій, що обслуго­вують домогосподарства;

рахунки для домогосподарств, а також приватних не фінансових некорпоративних підприємств.

МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ УКРАЇНИ

ЗА І ПІВРІЧЧЯ 2000 РОКУ

Реальний ВВП за 1 півріччя 2000 року порівняно з відповідним періодом минулого року збільшився на 5,0%.

Номінальний ВВП за І півріччя поточного року за орієнтовною оцінкою становив 71337 млн. грн. проти 55267 млн. грн. за відповідний період мину­лого року.

За підсумками І півріччя 2000 року приріст обсягу промислового вироб­ництва становив 10,8%, за І півріччя 1999 року зменшення цього показника становило 1,1%.

Індекс споживчих цін за 1 півріччя 2000 року становив 118,7%, що на 10,1 відсоткових пункти перевищує відповідний показник минулого року.

Індекс оптових цін за І півріччя 2000 року становив 111,8%, що на 6,4 відсоткових пункти перевищує відповідний показник минулого року.

Середньомісячний офіційний курс гривні за червень 2000 року порівня­но з аналогічним показником попереднього року збільшився на 1,45 гривні за долар США і становив 5,4 гривні за долар США.

Найбільший приріст обсягів промислового виробництва за І півріччя поточного року порівняно з відповідним періодом минулого року збері­гається в деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості — 34,6%, легкій промисловості — 33,8, харчовій промисловості — 30,6 та в кольоро­вій металургії — 20,9%.

Падіння обсягів промислового виробництва спостерігалося у паливній промисловості — 12.0%, промисловості будівельних матеріалів — 4,9%.

Обсяги виробленої продукції за І півріччя поточного року зросли по­рівняно з відповідним періодом минулого року у промисловості 23 регіонів. тоді як у І півріччі 1999 року таких регіонів було 14.

Найвищий приріст обсягів промислового виробництва одержано в Закар­патській області — 43.7%, Волинській — 35.7. Херсонській — 30.9 та Кірово­градській області — 29.1. у містах Києві — 30.0 і Севастополі — 28,2%.

Падіння обсягів промислового виробництва спостерігалося у трьох облас­тях: Одеській — 25,3%, Полтавській — 17,3. Рівненській — 4,3%.

Практично в СНД відсутня належна інформація щодо тіньової економіки тощо. Неспроможність зібрати різноманітні інформаційні дані для комплексного ведення СНР, запровадженої ООН, свідчить про те, що для України сьогодні ця система ще не реаль­ність, а орієнтир для вдосконалення національного обліку.

Перехід України на СНР буде мати велике значення для соціаль­но-економічного розвитку країни. Цей процес:

а) забезпечить більш широку і орієнтовану на ринкову економічну систему макроекономічну інформацію, необхідну для розробки виваженої економічної політики органами державного управління;

б) сприятиме налагодженню міжнародного економічного співробітництва країн СНД, їх входженню в міжнародний поділ праці, інтеграції в систему світових економічних зв'язків;

в) за допомогою запровадження універсальної стандартної статистичної мови вирішить проблему подання даних в міжнародні економічні організації;

г) підвищить рівень статистичного аналізу і економічного прогнозування, міжнародного співставлення соціально-економічних параметрів.

Список використаної літератури

  1. Башнянин Г. І. Політична економія: Підручник. – К.:Ельга, 2000.- С. 366-376.

  2. Климко Г. Н. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник. – К.: Вища школа, 1997. – С. 293 – 302.

  3. Мочерний С. В. Основи економічної теорії : Підручник. – К.: Академія, 1997.- С. 278 – 290.

  4. Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії: Підручник: у 2-х кн., кн.1. Суспільне виробництво. Ринкова економіка.-К.: Либідь,1998.- С. 35 – 40.

  5. П. Самуельсон. Макроекономіка. К., 1995. – С. 109 – 120.

  6. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. – К.:Либідь, 1999.- С. 36 – 52.

  7. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій). – К.: Вид-во Європ. ун-ту (фінанси, інформ. системи, менеджмент і бізнес), 2000. – С. 12 – 21.

  8. Фещук С. Л., Кайдашев Р. П. Макроекономічні показники за І півріччя 2000 року // Фінанси України. – 2000.- №4.

  9. Юшко С. В. Категорії валового і чистого доходу: їх історія та майбутнє // Економіка АПК. – 2001. - №1.