Специфіка умов функціонування та основні тенденції розвитку тіньової економіки україни


Реферат >> Астрономия

СПЕЦИФІКА УМОВ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ "ТІНЬОВОЇ" ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1. Чинники, якісні особливості розвитку

та основні джерела живлення вітчизняної "тіньової" економіки

На перший погляд може скластися враження, що радикальні економічні та

соціально-політичні реформи, основною метою яких є перехід до соціальне

орієнтованої ринкової економіки та побудова правової держави, повинні були

зруйнувати, як саму адміністративну систему господарювання, так і її

задзеркалля -- "тіньову" економіку бюрократичного типу. Проте, практика

засвідчує, що в реальному житті цього не сталося.

Які ж основні об'єктивні та суб'єктивні причини сприяли масштабному

зростанню вітчизняної "тіньової" економіки, що до того ж набуває якісно

нових рис та ознак?

Серед низки причин генерування останнього можна впевнено назвати дві

основні.

По-перше, об'єктивно, згідно з теорією трансформацій, розпад будь-якої

системи (тим більше такої складної, як соціально-економічна) на перших

етапах закономірно може сприяти суттєвому примноженню тих основних недоліків

і вад, які іма-нентно були властиві системі, що розпалась.

Саме тому фактичне збереження в Україні найбільш характерних параметрів

господарського механізму, заснованого на безконтрольній державній власності

та державній монополії, що відбувалося на тлі різкого послаблення, а у

подальшому і повної ліквідації директивного принципу планування і розподілу

матеріальних, фінансових та трудових ресурсів, суттєво загострило недоліки

старої системи господарювання, оскільки вимагало не-

30

змірного зростання масштабів "тіньової підмазки" старих

гіпер-трофованих механізмів прийняття рішень, що почали діяти на "новій",

так би мовити "ринковій" основі.

По-друге, суб'єктивно, хоча старі владні структури колишньої держави і

розпалися, проте не розпалися ті соціальне стру-ктуровані у минулому

спільноти, що їх персоніфікували. Тобто залишилися люди, які входили до цих

структур і які не тільки не втратили між собою набутих тісних зв'язків, але

й до цього часу продовжують зберігати у недоторканості саме ті специфічні

стосунки, що залишаються побудованими на принципах і відносинах кругової

корпоративної поруки, земляцтва, протекціонізму, кумівства і "блату".

Як стара, так і генетичне нею породжена нова бюрократія в

трансформаційний період опинилися у епіцентрі ринкових перетворень. Більше

того, ця унікальна "родинна" спільнота стала провідним суб'єктом реалізації

"планів" трансформації соціальної та державної політики ринкового

реформування.

Оскільки бюрократія була і постійно залишається зацікавленою у

встановленні такої системи "ринкових" відносин, за якою, хоч навіть і у

закамуфльованому вигляді, має зберігатися апаратна монополія на

розпорядження (тобто на встановлення бажаного для бюрократії режиму

регулювання чи маніпулювання) матеріальними, фінансово-кредитними або

трудовими ресурсами держави, то вона, як і за часів директивно-командної

економіки, продовжує залишатися вирішальним ланцюгом, що зв'язує ресурси і

суб'єктів підприємницької діяльності.

Немає необхідності доводити тезу, що влада є не тільки політичний, й,

передусім, економічний феномен.

Як засвідчує попередній аналіз, за часів старої системи бюрократична

влада, за висловом класика марксизму, фактично мала у своїй власності саму

державу (тобто у її практично безконтрольному розпорядженні знаходились

державне майно, фінансові та національні природні багатства). Механізми

реалізації цієї влади, перусім, базувалися на експлуатації чиновниками

статусу свого ієрархічного становища у владній піраміді.

31

За нових умов можливості "спокушувати" чиновників "нічийною" власністю

або "тіньовими" надвисокими доходами розширилися практично до майже

нелімітованих меж. Однією з головних пільг, що отримала необюрократія в

трансформаційний період, стала цілком легальна можливість експлуатації

загальнонаціональної власності спільно з корпораційними спільнотами

"тіньовиків", що здійснювалась і продовжує здійснюватися під гаслом

економічних реформ. Вигода у цьому разі для зазначеного своєрідного

"тандема" є обопільною.

Проте, і загроза для розвитку суспільства створюється надзвичайно

величезна.

Апаратники, привласнюючи в цих умовах надвисокі "тіньові" доходи,

отримують реальний доступ до політичної влади. У результаті переорієнтації

інтересів високого чиновництва величезні ресурси держави починають

спрямовуватися переважно на цілі, що не мають жодного відношення ні до

процесів ринкової трансформації, ні до розвитку країни в цілому.

Як засвідчує практика, трансформаційна лібералізація не тільки сприяє

необхідному розкріпаченню економічного життя, але й суттєво посилює рівень

безконтрольності і безкарності влади необюрократії. Ця влада, в першу чергу

на свою користь, починає максимально використовувати як процеси зміни форм

власності (зокрема, приватизацію державного майна і державних фінансів), так

і лібералізацію ціноутворення, заробітної плати, послаблення контролю над

експортно-імпортними операціями, кредитно-фінансовими та валютно-грошовими

відносинами, ліквідацію державної монополії на виробництво та реалізацію

спиртних напоїв, тютюнових виробів, операції з дорогоцінними і стратегічними

металами тощо.

Зазначені об'єктивні і суб'єктивні чинники на цей час призвели до

аномального зрощування всіх найгірших властивостей "тіньової" економіки

старого, так званого "номенклатурно-бюрократичного", і нового, "традиційно

ринкового" типу.

Можна впевнено стверджувати, що в Україні вже практично завершився

процес формування унікального "тіньового" гібриду, що має надпотужне

"кримінально-чорне" ядро. Якісною особливістю цього системного "тіньового"

конгломерату є ще

32

невідома до цього часу у світовій практиці неймовірна витривалість

цього феномена до будь-яких проявів впливу зовнішнього середовища, тобто

надзвичайна його спроможність до гнучкої і практично миттєвої адаптації

відносно будь-яких різких змін, економічних та політичних умов існування.

Необхідно звернути увагу на те, як легко і досить природно відбувся

процес тісного зрощування апаратної і тіньової приватизації. На

трансформаційні зміни форм власності, як і раніше, вирішальний вплив

справляла і справляє позиція конкретних посадових осіб та їх особисті

неформальні зв'язки, а не ринкові закони та відповідна їм досконала правова

інфраструктура, що чітко регламентує економічні відносини. Саме це стає

основною перешкодою на шляху створення справжнього ринкового конкурентного

середовища в Україні.

Складається унікальна структура економіки, яка живиться інфляцією,

нееквівалентним обміном результатів праці між суб'єктами ринкових відносин,

перерозподілом і захопленням чужої власності, постійним зубожінням

переважної частини населення. Ця структура перетворює корупцію та "тіньові"

принципи підприємництва на реальні чинники економічного розвитку. По суті,

на наших очах майже миттєво сформувався найгірший різновид "ринкового"

підприємництва, що існує лише за умов розквіту корупції, відвертої

криміналізації господарсько-комерційних стосунків між суб'єктами ринкових

відносин і домінуванні абсолютної та відвертої неповаги до закону.

У зв'язку з цим цікавою є думка, що була висловлена авторами проекту

"Приватизація" Центрального європейського університету (Р. Фрідманом, К.

Меррі та А. Рапачинським), які системно займалися досліджуванням еволюції

номенклатурної бюрократії у постсоціалістичних державах. Так, вони вважають,

що номенклатурний капіталізм, який формується у деяких із цих країн, є

неприйнятним ні з моральної, ні з економічної точок зору' . "З моральної--

тому, що номенклатура своїм перетворенням на клептократію, по суті, втілила

в життя відомий вислів соціаліста П'єра Прудона: "Приватна власність -- це

крадіжка". З еконо-

' Див.: Огородник В. Тіньова економіка як кримінально-економічний

феномен. // Політична думка. - 1996. - No> 3 - 4. - С. 91.

2 " 2 33

г

мічної -- тому, що "приватизація, як стрижень економічних реформ,

перетворюється на машину політичного торгу і жорсткого протекціонізму і тим

самим може стати просто брязкальцем на кораблі номенклатурного режиму,

оскільки приватизація явно просувається не тим курсом, на який сподівалася

більшість реформаторів. Номенклатура, особливо в країнах СНД, як і раніше,

залишається могутнім гравцем на полі бізнесу, і її подальша присутність тут

матиме як найсерйозніші наслідки".

Саме цим і можна пояснити те, що економіка України за часів радикальної

трансформації стала ще менш контрольованою і набула ще більш фіктивного

характеру. Про це незаперечне свідчать і показники масштабного падіння

обсягів матеріального виробництва, і гіпертрофована зміна його структури, і

економічно неможливе за нормальних ринкових умов збільшення рівня питомої

ваги готівкової маси в структурі грошового обороту, і зростання фіктивної

складової суспільного капіталу за умов стагнації її виробничої складової, і

перетворення функціонального капіталу в особисте майно (нерухомість, валюту,

предмети розкоші, антикваріат, коштовності тощо). Про наведене також

свідчить масова втеча "гарячих" грошей за кордон (не треба плутати це явище

з об'єктивно нормальним процесом експорту капіталу).

Тому успіхи приватизації, які в офіційних звітах фігурують переважно у

показниках швидкого зростання нових організаційних форм господарювання,

збільшення питомої ваги приватного сектора економіки майже ніякою мірою не

впливають на створення тих умов, що необхідні для звуження масштабів

"тіньової" економіки. Більше того, можна стверджувати, що масштаби

економічної "тінізації" швидко збільшуються внаслідок вже названих і

наступних чинників:

1) включення в процес розподілу власності нових об'єктів, що раніше

були виключені з нього (земля, стратегічні засоби виробництва,

інфраструктурні галузі, природні родовища, водні ресурси тощо);

' Див.: Огородник В. Тіньова економіка як кримінально-економічний

феномен. // Політична думка. - 1996. - No 3 - 4. - С. 91 - 92.

34

2) поглиблення розриву традиційних господарських зв'язків та

товарно-грошових відносин підприємств і цілих територій між собою, а також

масштабування непомірної бартеризації економічних відносин;

3) недостатнього та недосконалого нормативного забезпечення економічної

реформи, слабкої і неефективної системи державного обліку і контролю, що

тільки формується після "революційного" зламу аналогічної системи, що хоч і

досить недосконало, проте функціонувала у державі, яка розпалась;

4) швидкої та недостатньо ефективної реорганізації структури виконавчої

влади, що призводить до бюрократичного (як організаційного, так і

структурного), збоченого розбухання державного апарату за принципом "де

густо, а де пусто", що у свою чергу сприяє "тінізації'"

управлінсько-господарських відносин.

5) наявності потужного фіскально-податкового пресу, що є

антагоністичним до інтересів і можливостей переважної більшості фізичних та

юридичних осіб, які функціонують у межах існуючого законодавчого поля

України; відсутності привабливої інвестиційної альтернативи щодо залучення

"тіньових" некри-мінальних капіталів у легальну вітчизняну економіку;

6) високої динаміки зростання кількості кримінальних структур і їх

відносно безкарної діяльності, інтеграції організованої злочинності із

суб'єктами легітимної економічної діяльності, недостатніх зусиль держави

щодо обмеження процесу легалізації кримінальних авторитетів (і в тому числі

-- в суспільно-політичному житті);

7) слабкості механізмів суспільно-правового захисту громадян і

підприємств від економічних зазіхань та силового тиску з боку злочинних

угруповань, а також досить неефективної дії системи попередження,

недопущення або суттєвого обмеження можливостей встановлення контролю за

діяльністю легального бізнесу та масштабних проявів здирництва з боку

мафіозно-кримінальних структур;

8) майже повної правової незахищеності суб'єктів економічної діяльності

від зловживань, утисків, протидії та дискримінаційних вимагань з боку

непрофесійних, несумлінних та

35

нечесних чиновників державного апарату на всіх його функціональних

рівнях;

9) відсутності досконалого, стабільного і збалансованого законодавства,

яке б максимально чітко регламентувало та процедурне забезпечувало потреби

та узгодження інтересів суб'єктів економічної діяльності; поширення

правового нігілізму представників владних структур, а також більшості

населення країни, що активно (а подекуди і агресивно) бореться за виживання

в несприятливих соціально-економічних умовах;

10) посилення міждержавної інтеграції "кримінально-тіньових" секторів

економіки і суб'єктів (їх спільнот), що займаються "чорною" економічною

діяльністю; подальша інтернаціоналізація "кримінально-тіньових" відносин;

11) поширення келійності у організації, а також наявності чисельних

процедурних вад, що мають місце у проведенні приватизації економічно

перспективних об'єктів, переважно практичного ігнорування принципів

конкурентності і доступності для легальних капіталів (в тому числі і

закордонних) об'єктів приватизації, що відбувається за умови штучного

заниження величини їх справжньої ринкової вартості у співставленні із

світовими цінами на аналогічні об'єкти;

12) швидкої втрати історичних, глибоко притаманних українському народу

моральних традицій, етичних норм поведінки, що лежать в основі соціальної

престижності чесної, кваліфікованої праці, поваги до приватної і спільної

власності, а також становлять вихідну базу щодо дотримання кодексів

підприємницької та робітничої честі тощо.

Головною закономірністю "тіньового" господарства, і особливо його

"чорної" складової (а це легко визначається навіть емпірично), є те, що вона

не тільки паразитує на існуючих недоліках офіційної економіки, але також і

значно їх посилює та поширює.

Як результат, кримінальна складова процесів "тінізації" базується на

джерелах проїдання і привласнення накопичених у минулому суспільних

багатств. Ми є свідками того, як миттєво "розтанули" величезні наднормативні

запаси, що були накопичені на державних підприємствах (особливо у

машинобудів-

36

ному комплексі України). Хто на цей час може виміряти рівень втрат

централізованих і децентралізованих (на підприємствах) оборонних запасів, що

існували на момент проголошення державної незалежності? Хто визначить

справжні обсяги проїдання суспільного виробничого капіталу за умов, коли

внаслідок інфляції амортизаційні відрахування впали настільки, що вже

неспроможні відтворити і десятої частки функціональних потреб економіки (до

того ж і ті вартісні крихи амортизаційних залишків здебільшого мали

нецільове функціональне використання)? До цього слід добавити і

лавиноподібне зростання зовнішньої заборгованості (з нульової позначки до

межі, що перевищила десять мільярдів доларів), що стало потужним живлячим

джерелом "тіньовиків", а також ті доходи, що були отримані на посередницьких

"кидках", які базувались на використанні протягом чотирьох років так званого

ефекту "дворівневої" економіки.

На цей час неможливо вже заплющувати очі на існуючі чинники розширення

і поглиблення явищ, що по справжньому є деструктивними і антисуспільними, і

які підривають не тільки соціально-економічні, а і політичні підвалини

української державності. До найбільш небезпечних з них, передусім, належить

корупція.

Саме провідна роль бюрократії, яку вона відіграє в процесі

приватизації, суттєво впливає на посилення корупції, розширення її поля за

рахунок залучення все нових і нових джерел живлення. На цей час серед таких

одночасно простих за технологією використання та надзвичайно потужних, а

тому і найбільш поширених джерел живлення корупції можна назвати наступні:

1) систему прямого підкупу посадових осіб, суспільних і політичних діячів,

які мають можливість сприяти успіхам комерційних структур шляхом створення

для них тих чи інших переваг, привілеїв та економіко-правових пільг; 2)

систему, що організаційно будується на створенні акціонерних компаній і

товариств із включенням до них як державних, так і приватних підприємств

(перші включаються у якості "дійних корів", які вносять державне майно і

грошові внески, що із часом перерозподіляються за принципом: "з'їмо сало

твоє, а потім кожен своє", на користь приватних структур); 3) систему, за

якою державні кошти вно-

37

сяться у приватні структури, а у подальшому процедурне відбувається

процес списання цих боргів державою, виходячи з умов "крайньої"'

необхідності (скажімо, під гаслами допомоги малому й середньому бізнесу,

підтримки вітчизняного товаровиробника тощо); 4) механізм, що базується на

наданні державних економічних та правових гарантій під кредити, які

отримують суб'єкти підприємницької діяльності недержавної форми власності,

що дозволяє у разі їх природного або штучного банкрутства повністю

перекласти тягар виконання боргових зобов'язань на казну держави (тобто на

масового платника податків).

Одним із надпотужних (хоча на цей час вже і "міліючих") джерел живлення

"тіньовиків" був вивіз за кордон матеріалів (насамперед, металів), сировини

та енергетичних ресурсів. Можливості масштабів останнього явища, як

відзначалось, пояснюються наявністю величезних, так званих запасів

"наднор-мативів" та "неліквідів" (сировини, матеріалів, устаткування,

обладнання), а також значних стратегічних запасів, що залишились у спадщину

від адміністративно-планової системи розподілу ресурсів. Ці запаси

товарно-матеріальних цінностей, за різними оцінками фахівців, становили від

третини до річного суспільного продукту. Торгівля цими ресурсами, за

залишковою вартістю, в тому числі і вивіз її за кордон, здійснювалася у

великих обсягах (досить нагадати "золотий" для вітчизняних

товарно-сировинних бірж період) і приносила "тіньовикам" величезні особисті

доходи, що осідали у сейфах банківської системи Заходу мільярдами доларів.

Тому можна погодитися з думкою Роберта Лейкена, що "там де корупція є

системою, ринкові та адміністративні реформи... можуть стати навіть

антипродуктивними... Послаблення державного контролю може полегшити

незаконну ...економічну діяльність. Більш того, щоб компенсувати втрачені

доходи бюрократи шукатимуть "заробітків" у інших сферах"'.

Тобто коли за економічну реформу видається переважно те, що її тільки

імітує, а по суті нею не є, то такі "реформаторські"

' Див.: Корупція: основні аспекти //Захід: вікно в Україну, - No

43(301), 15 серпня 1997р. -С. 1.

38

дії можуть лише провокувати посилене генерування корупції. У той же час

справжні, добре заплановані і скоординовані реформи, що максимально повно

враховують по-справжньому позитивний світовий досвід, навпаки, значно

скорочують поле коруп-ційних інтересів та ліквідують потенційні джерела їх

задоволення.

Цю думку також підтверджують і висновки аналітиків Заходу:

"Напівреформи, безкарність і безвідповідальність, що ними породжуються,

сприяють зміцненню позицій корупції, оскільки з нарощенням фінансової

могутності і політичної влади інтереси елітних угрупувань щодалі важче

піддавати позитивним змінам і тому цей соціальний прошарок стає активною

силою, що перешкоджає чи спотворює процес ринкового реформування. Безглуздо

нарощувати антикорупційні служби там, де бюрократія має необмежені

можливості як завгодно довільно маніпулювати регулятивними обмеженнями, або

відповідно створювати любі режими вибіркового цільового економічного

сприяння"'.

Неспроможність значної частини представників колишньої "директорської

гвардії" здійснювати керівництво вже "майже комерційними" підприємствами

(здебільше холдінговими компаніями), що були створені останніми під себе,

під своє найближче і найвідданіше оточення, а також під певне коло рідних і

близьких їм осіб), призводить до поглиблення виробничо-комерційної

стагнації, накопичення величезної заборгованості та інших економічних

негараздів. У той же час необмежена можливість цих суб'єктів виробничих

відносин контролювати значні обігові кошти, урядові дотації та пільгові

кредити (в т. ч. і закордонні) дає солідний потенціал для подальшого

забезпечення особистого достатку керівництва зазначених компаній, навіть

якщо це і вирішується за рахунок невиплати заробітної плати працівникам цих

підприємств, їх відправки у вимушені багатомісячні відпустки із подальшим

скороченням тощо.

Саме "економія", що має місце за рахунок "безкоштовного" використання

"безкоштовно" отриманих основних фондів є суттєвою особливістю сучасного

етапу еволюції процесів "тінізації"

Див.: Корупція: основні аспекти //Захід: вікно в Україну, - No 43(301),

15 серпня 1997р. -С. 1.

39

економіки. Серед проявів механізму реалізації останнього можна

передусім виділити наявність особливого об'єкта "тіньової" експлуатації,

якими виступають ресурси держави, великі державні (або вже змішані)

підприємства, де держава має так званий "контрольний" пакет акцій. Практика

засвідчує, що на багатьох цих підприємствах, незважаючи на так звану "зміну

форми власності" продовжується подальше проїдання та неефективне

використання капіталу, бартерізація відносин, розквітає розбазарювання і

розкрадання матеріальних і фінансових ресурсів, марнотратство коштів, їх

нецільове використання тощо.

Особливої уваги потребує висвітлення однієї з найбільш яскравих якісних

особливостей, яка притаманна вітчизняним процесам "тінізації", що за суттю

являє собою тісне і динамічне зрощування "тіньової"" економіки і "тіньової"

політики.

Так, експерти Українського центру економічних і політичних досліджень

вважають, що в Україні на цей час сформувався не тільки "тіньовий сектор в

економіці, але і паралельна нелегальна влада, яка зростає і почала дублювати

найважливіші функції держави"'.

Досить ґрунтовний аналіз тенденцій ієрархічного структу-рування владних

угруповань, діяльність яких спрямована на тіньовий перерозподіл

підконтрольного їм економічного потенціалу країни, а також дослідження

особливостей процесу зрощування "тіньової" економіки і "тіньової" політики

був проведений фахівцями Інституту економічних реформ.

За цими дослідженнями зазначений процес вже пройшов наступні основні

етапи2.

На першому етапі (1991 - 1993 р.р.) відбувалося зрощування офіційних і

"тіньових" економічних відносин, що як правило, будувались за галузевою

вертикаллю (міністерство -- підприємство). На цій основі формувалися

галузеві адміністративно-економічні групи (ГГ). З часом їх значення суттєво

знизилося,

' Див.: Тіньова економіка та організована злочинність в Україні:

сучасний стан та проблеми боротьби з ними. //Аналітична доповідь. - 1996. -

С. 1.

2 Турчинов О. "Тіньова економіка і тіньова політика". //Політична

думка. -1996. -No3 -4. -С. 75 -78.

40

що пов'язується із порівняною доступністю цих структур для контролю з

боку правоохоронних і податкових органів.

На другому етапі (1993 - 1994 р.р.) розбудова офіційних і "тіньових"

відносин базувалася за регіональним принципом. В цей період навколо

керівників регіональних державних структур на грунті спільних економічних і

політичних інтересів представників держапарату і комерційних структур

формувались могутні регіональні адміністративно-економічні групи (РГ).

Паралельно із цим керівники центральних органів влади та їх оточення також

створювали довірені комерційні структури, що функціонували, як і РТ, але вже

в масштабах всієї держави. З'явилися центральні адміністративно-економічні

групи (ЦГ).

На третьому етапі (1994 - 1996 р.р.) йшов процес формування структур з

використанням іноземного капіталу, створювались іноземне орієнтовані

адміністративно-економічні групи (ІОГ).

На останньому етапі визначилась тенденція об'єднання інтересів та

інфраструктури існуючих чи тільки створюваних ІОГ з галузевими регіональним

і центральними адміністративно-економічними групами.

На підставі системного аналізу взаємозв'язку "тіньова економіка і

тіньова політика" фахівцями Інституту економічних реформ були зроблені

наступні досить невтішні висновки: "Тенденції, пов'язані з об'єднанням

представників різних ланок державного апарату , фінансових, промислових,

аграрних та інших суб'єктів господарської діяльності і кримінальних

угруповань у могутні адміністративно-економічні групи (АЕГ), свідчать про

те, що найближчим часом слід очікувати економічного і політичного

протистояння між ними і жорсткої боротьби за тотальну владу в державі.

Остання обставина визначає негативні наслідки розвитку АЕГ для економіки

країни. Оскільки ключовим і об'єднуючим елементом АЕГ є високопоставлені

державні чиновники, остільки економічне посилення однієї з груп автоматично

веде до зміцнення організаційного і політичного потенціалу її

адміністративної команди. Створюється можливість для зміцнення її позицій в

державній ієрархії та службового просування її лідерів. Наслідком цього є

прагнення АЕГ до монопольного становища на окремих ринках і використання

державних інститутів у боротьбі з

41

конкурентами. Розпочинає діяти механізм обмеження конкуренції,

породження монопольне високих цін на широку групу товарів та послуг,

завдання значної економічної шкоди підприємствам, які витіснюються АЕГ з

ринків за їхню орієнтацію на інші групи. Все це призводить до подальшої

криміналізації і "тінізації" економічних відносин у державі"'.

З розвитком "тіньової" економіки, відповідно до відомої формули класика

марксизму, "тіньовий" капітал має тенденцію до постійного зростання.

Внаслідок цього відбувається відплив грошей з легального обігу, має місце

розвиток процесів деградації сфери матеріального виробництва,

гіпертрофований перерозподіл грошової маси в суспільстві, маргінальне

розшарування людей за рівнем доходів і, як наслідок, невпинне зростання цін

на товари й послуги тощо.

Оскільки одною з особливостей тіньового капіталу є і те, що він

використовується не у виробничій сфері, а переважно в посередницькій

діяльності, в обігу, останнє надзвичайно ускладнює механізми здійснення

необхідного державного контролю за ним.

Слід також зазначити, що класична схема, яка застосовувалась у боротьбі

з "тіньовими" і, насамперед, кримінально-економічними видами підприємницької

діяльності, на цей час помітних результатів не дала. На останнє вказав і

Президент України Л. Кучма на засіданні Координаційного комітету по боротьбі

з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України ЗО січня

1995 року.

У той же час, відзначаючи особливо негативний вплив "чорної"" складової

"тіньової"" економіки на суспільне виробництво та соціальну сферу, неможливо

скидати із рахунків і певну позитивну роль, що відіграють неформальна

економіка та нере-гламентована трудова діяльність (які також включаються до

"тіньової" економіки у широкому її розумінні) у якості досить ефективних

амортизаторів, що пом'якшують зростання соціальної напруги в суспільстві. До

того ж вони є потужними стиму-

' Турчинов О. "Тіньова економіка і тіньова політика". // Політична

думка. -1996. - No3-4.-С. 82-83.

42

ляторами перекваліфікації кадрів для найбільш вигідних у ринкових

умовах видів і сфер діяльності.

До основних чинників, що сприяють зростанню неформальної економіки

(особливо в період системної кризи виробництва) можна віднести: 1)

недостатність інвестицій, що спрямовуються на створення нових робочих місць;

2) зростання рівня безробіття, що пов'язано із швидкою та інтенсивною

втратою (і у багатьох випадках досить передчасною) ліквідацією старих

робочих місць; 3) високий рівень вимушеної неповної зайнятості працюючих; 4)

низькі у порівнянні до потреб цивілізованого відтворення особистості трудові

доходи широких верств населення; 5) відносна невигідність праці у

формальному секторі економіки у порівнянні із доходами, які можуть приносити

нерегламентовані види трудової діяльності; 6) відсутність належних умов для

плідного господарювання малих підприємств (високі податки, складнощі

процедури реєстрації, корупція, рекет, нечесна конкуренція, кабальні кредити

тощо).

До найбільш поширених видів діяльності, що мають місце у неформальній

економіці України можна віднести неступні:

1) дрібна торгівля товарами, що отримані внаслідок індивідуального

професійного "економічного туризму" або від оптовиків-посередників; 2)

валютні обмінні операції, що здійснює дрібний "ринковий планктон"; 3)

наймана праця без укладання трудових угод; 4) ремісництво та надання послуг

у всіх їх нереєстрованих різновидах; 5) робота на дачних та присадибних

ділянках із наступною ринковою реалізацією отриманої продукції; 6)

нелегальна трудова міграція за кордон у країни далекого та близького

зарубіжжя; 7) "шабашництво" у всіх його проявах і різновидах тощо.

Головною особливістю функціонування зазначеного прошарку дрібного

"ринкового планктону", який займається нерег-ламентованою діяльністю є те,

що він по справжньому не являє собою сильного суб'єкта підприємницької

діяльності (здатного до згуртованого самозахисту тощо). Навпаки, сам він

стає жертвою процесів "тінізації" і криміналізації ринкових відносин,

оскільки є потужним джерелом отримання здирницької наживи як малими, так

середніми і великими "хижаками" ("акулами") "кримінально-чорної"" економіки

та організованої злочинності.

43

Слід також зазначити, що в сучасних умовах з'явилася широка палітра

нових напрямів масштабної "тінізації" економічної діяльності. Проте при

цьому багато старих форм, що раніше відносились до "тіньової" сфери і були

її вагомою складовою, на цей час або взагалі втратили свою актуальність і

зовнішню атрибутику (скажімо, спекуляція, "цеховики"), або різко знизили

свою частку в загальному тіньовому обороті разом із зменшенням питомої ваги

державного сектору економіки (тобто це дрібні розкрадання в державному

секторі, масові порушення в роздрібній державній торгівлі та громадському

харчуванні тощо).

З тих видів "тіньової"" економічної діяльності, що існували раніше, але

останнім часом незмірно зросли (як кількісно, так і якісно), окрім корупції

представників державного апарату, слід відзначити й такі явища, як "розквіт"

підпорядкованих мафії сфер економічної діяльності. Зазначені явища

потребують окремого розгляду.

Механізми поширення впливу "чорних" економічних структур на

систему державного управління та економіку

Збільшенню масштабів та подальша внутрішня реструктуризація "тіньового"

сектора економіки сприяє заміна одних спонукальних мотивів на інші. Це

відбуваються на тлі посилення соціально-екбномічної кризи та політичної,

ідеологічної і адміністративної дезорієнтації широких верств населення. Тому

природно, що у досить значної частини населення за умови, коли міра праці

практично має незначний вплив на міру особистого споживання, виникає та

постійно генерується прагнення не тільки до "тіньових" заробітків, але і

взагалі до пошуку будь-яких (навіть і нелегітимних) додаткових джерел

особистих доходів. Останнє у кінцевому наслідку стає живлячим середовищем та

вагомим чинником, що сприяли і сприяють поглибленню розвитку процесів

"тінізації" економіки і, особливо, розширеному відтворенню її

"кримінально-чорних" складових. Зазначене наочно спостерігається протягом

останніх п'яти років.

44

Саме тому окремого та ретельного наукового дослідження на цей час

потребує "чорна" економіка, яка, про що відзначалось раніше, є передусім

надзвичайно небезпечним для існування держави структурним феноменом

масштабування "тіньових" процесів, що мають місце в економіці України.

Аналізу, насамперед, потребують наявні якісні ознаки і риси

диверсифікації "чорної"" економіки в структури "світлої" (традиційної")

економіки, методи і механізми цього проникнення, а також засоби її впливу на

відповідні органи та суб'єктів системи державного управління. Необхідно

провести і аналітичну оцінку загальних наслідків, що справляє "чорна

економіка" на стан соціально-економічної сфери та суспільства в цілому.

Як вже відзначалося, у період економічної трансформації, який співпадав

з періодом розбудови державної незалежності України, організована економічна

злочинність була і на цей час залишається одною з небагатьох по-справжньому

ефективно функціонуючих суспільних структур, що здатна швидко

пристосовуватись до будь-яких соціальних, економічних і політичних змін.

Дослідження показують, що функціонування "чорної"

(мафіозно-кримінальної) економіки у власному автономному режимі не є

закономірним явищем. Найбільш типовим явищем є те, що, проникаючи в

бюрократичні структури, диверсифіку-ючи у сферу "світлої" економічної

діяльності, вона активно формує кримінально-корумповану економіку. Так, не є

великим секретом, що кримінальна економіка хабарями стимулює та зацікавлює,

а за допомогою використання засобів силового тиску, змушує працювати на себе

адміністративно-командну систему управління.

Як свідчить попередній аналіз, "кримінально-чорна" складова колишньої

"тіньової" економіки бюрократичного типу базувалася передусім на корупції та

на. витонченій системі розкрадання Державного майна за допомогою

адміністративного контролю над потоками матеріальних і фінансових ресурсів,

що розподілялись з умов реального або штучно створюваного дефіциту.

Власне кажучи, саме період переходу внутрішньо-неін-тегрованої і

коопераційно-неструктурованої економіки України

45

до ринкових відносин лише надав "мафії"" потенційно необмежені

економічні та політичні можливості щодо поширення вже "освоєних" і

захоплених нових зон її монопольного впливу. Будучи досить надійно захищеною

своїми високими владними покровителями від будь-яких форм ефективного

переслідування і справжнього (тобто еквівалентного заподіяній шкоді та

збиткам) покарання, вона підпорядковує під свій контроль не тільки

"тіньові", але й легальні, "світлі" форми підприємництва. Можна впевнено

стверджувати, що на цей час жодна державна структура не має реального

уявлення про реальний стан та динаміку цього процесу (тобто про те, скільки

підприємств, установ і організацій вже знаходиться під монопольним контролем

мафіозних структур, скільки осіб з апарату органів державного управління

працюють на її замовлення). Отже, у суспільства до того часу відсутня

репрезентативна інформація щодо дійсного стану і масштабів

"кримінально-чорної" диверсифікації.

Навіть без особливих зусиль можна намалювати існуючу в країні систему

двох величезних ринкових виробництв з практично адекватними і паралельно

діючими управлінськими і виконавчими структурами, що системно охоплюють всі

сфери життєдіяльності суспільства: економіку, фінанси, соціальну та духовну

сферу, безпеку, політику, зовнішні зв'язки тощо.

Одне з них -- це держава, її так звана "світла" економіка. Тут домінує

глибока системна економічна криза та загальна організаційна

розбалансованість, бере гору політичне протистояння та небезпечно падає

рівень життя законослухняних громадян, втрачається соціальний оптимізм та

зростає соціальна напруга, знижується необхідно-достатній рівень економічної

та політичної безпеки.

Другим є паразитичне, деструктивно-руйнівне для суспільства "чорне"

виробництво, розподіл і споживання. Це організована економічна злочинність,

що є ретельно структурованою, гнучкою і мобільною системою, яка отримує

надвисокі доходи. На цей час ця система відмінно захищає своїх "робітників"

і "службовців", максимально забезпечує задоволення їх "постійно зростаючих

матеріальних і духовних потреб". Кримінально-мафіозна економіка має

надзвичайно високу норму

46

накопичення, що надає їй можливість для подальшого розширеного

відтворення.

У цій ситуації не досить важко спрогнозувати можливий масовий перетік

трудових, інтелектуальних, фінансових, матеріальних (у т. ч. і природних),

технологічних, інформаційних та інших ресурсів із першого виробництва у

"друге".

Традиційно так склалося, що про масштаби "чорного" сектору "тіньової""

економіки владні структури судять лише на основі даних щодо протокольне

зафіксованих злочинів. Проте, за умови високої латентності

"кримінально-чорної" економіки не всі і навіть далеко не більшість злочинів

попадають у поле зору правоохоронних органів і реєструються у відповідних

графах звітів. Тому логіка підходів стосовно зазначеного залишається

примітивно простою, не піймали -- не злодій, не зареєстрували -- не було

злочину. Але мова, насамперед, має йти не про формальний або юридичний бік

справи, а про реальне визначення існуючих латентних (тобто ретельно

прихованих від держави та суспільної свідомості) масштабів зазначеного виду

"діяльності".

Які ж основні ознаки і прояви притаманні сучасній мафії та її

економічному базису --"кримінально-чорній" економіці?

До найбільш характерних ознак зазначеного явища можна віднести

наступні:

1) якісно новий стан професіоналізації економічної злочинності, яка

побудована на надзвичайно високому рівні кримінально-монопольної

централізації та концентрації "тіньового" капіталу, подальше зростання

інтеграції та кооперації мафіозно-кланових відносин;

2) наявність чітко організованого і функціонально розгалуженого апарату

управління криміналітетом, що має системний розподіл функцій і відпрацьовані

механізми "посадової" субординації на всіх рівнях її внутрішньої ієрархії;

3) існування, вдосконалення та розвиток системи кланового

структурування, постійне відтворення специфічної "чорної" бюрократії, так

званої мафіозної "еліти", що, в основному, координує і регулює злочинні

відношення у всіх сферах "тіньової"" економіки;

47

4) активне формування і постійне підвищення рівня ефективності

функціонування як централізованих, так і децентралізованих "резервних" і

"спеціалізованих" кримінальних фондів (які насамперед акумулюють ресурси, що

мають спрямовуватись на підкуп бюрократії та на матеріальну підтримку членів

кримінальної спільноти, а також на створення власних специфічних

"профспілок" і своєрідних "кас взаємодопомоги (так званих "общаків");

5) активна реалізація цілеспрямованого курсу на корумпу-вання, на

активне кримінальне замарування та моральне розбещення апарату органів

державного (у т. ч. господарського) управління, працівників правоохоронних

органів та інших силових структур, накопичення заздалегідь зібраного

персоніфікованого компромату та його подальше використання для шантажу

конкретних "строптивих" службовців та посадових осіб;

6) інтенсивна розробка і практичне впровадження в "народні маси"

ідеології організованої злочинності, що проявляється, насамперед, у

романтизації "тіньового" способу життя серед населення країни (передусім

серед молоді), матеріальній підтримці органів масової інформації, які своєю

діяльністю сприяють психологічній обробці населення у відповідному напрямі

тощо;

7) постійне вдосконалення та реалізація на практиці високоефективних та

гнучких механізмів швидкої адаптації до зміни соціально-економічних умов,

використання різноманітних форм і методів проникнення в державні або інші

конкуруючі структури з метою їх внутрішньої дезорганізації і морального

розкладення, а при необхідності також і їх суспільної дискредитації;

8) гостро виражений потяг до встановлення і постійного тотального

поширення власної монополії, прагнення створити та по можливості мати

надійні механізми впливу на формування кадрової політики (кадрового резерву)

в апаратах державного та господарського управління.

Слід зазначити, що диверсифікація особливо необхідна економічній мафії,

оскільки вона за умов практичного застосування названого механізму отримує

можливість, по-перше, мати необхідний для неї вплив, або чинити певний тиск

у процесі прийняття економічних та соціальних рішень на тих чи інших

48

рівнях влади (загальнонаціональному, регіональному, місцевому), а також

впливати на транснаціональні економічні зв'язки, і по-друге, зрощуватися з

кримінально-злочинним світом, формувати на його основі "групи бойовиків

зовнішньої і внутрішньої охорони та підтримання кримінального порядку"

(тобто "порядку", побудованому на нормах власної злочинно-групової моралі,

які спрямовані на підтримання особливого "кодексу честі" та інших внутрішніх

правил і умов дії кримінальних груп із відповідними жорстокими і

незворотніми санкціями за їх порушення).

Підсумовуючи, можна відзначити, що "чорну" економіку слід розглядати як

особливу, нелегально сформовану, спроможну до надзвичайно активного

розширення і самовідтворення, наділену розвинутими внутрішніми і зовнішніми

зв'язками, агресивно-антисоціальну, державне небезпечну економічну систему.

Фактично вона є "раковою пухлиною" економіки, що активно генерує свої

"метастази", які вражають все більше і більше здорових клітин органів і

систем економічного організму країни, аж до її головного мозку -- органів

владного та господарського державного управління.

"Чорна" економіка є економічним базисом мафії і, насамперед, прагне

паразитувати на легітимних формах власності та підприємницькій діяльності.

Проте, вона також має і свою власну специфічну базу діяльності (див. схему),

що спирається на кримінальний промисел та на доходи, що отримує організована

злочинність на ринку задоволення деструктивних потреб громадян.

Відбулася не лише зміна структури, форм, методів, а також і масштабів

"чорної"" економічної діяльності.

Домінуючі складові сегменти кримінально-"чорної" економіки наведені на

схемі.

49

Схема структурування сучасної мафії

Неформальна влада (кримінально-мафіозна верхівка)

Організована злочинність

Кримінальні силові структури (бойовики зовнішніх та внутрішніх

формувань)

Фонди ("резервні" та "цільові")

"Чорна система правосуддя" ("авторитети",

<----і.

"Чорна податкова система" (рекет)

*--"

"Чорна система економічного арбітражу" (виби

кілери)

вання боргів)

диверсифікація

диверсифікація

Чорна економіка

Кримінальна економічна діяльність:

-- виготовлення, крадіжка та протизаконна торгівля вогнепальною,

хімічною і холодною зброєю та отрутою;

-- крадіжки і перепродаж майна громадян;

-- "ринок кілерських послуг";

-- надання послуг у силовому вирішенні господарсько-комер-

Надання послуг, пов'язаних із задоволенням попиту на ринку

деструктивних потреб:

-- проституція (в тому числі підліткова і дитяча), гомосексуалізм,

секстуризм, поставки "живого" товару для сексуальної експлуатації за кордон;

-- виготовлення та торгівля порнографічною продукцією (порнофільми,

порножурнали, порно-

50

ційних конфліктів та поверненні боргів, що виникли між підприємцями та

комерційними структурами;

-- посередницькі послуги у шахрайських операціях, професійному шантажі

клієнтів (фізичних та юридичних осіб);

-- контрабанда (у всіх її різновидах і проявах);

-- участь у фінансових шахрайських операціях та операціях по відмиванню

"брудних" грошей;

-- фальшування грошей та цінних паперів, підробка документів та

печаток;

-- злочинне антисуспільне використання землі та інших природних

ресурсів (завезення токсичних відходів, сміття, торгівля із вивезенням за

кордон родючого шару грунту тощо).

-- виготовлення або транспортування (транзит) наркотиків.

газети, порнолітература), у тому числі із залученням дітей;

-- організація платних садо-мазохистських видовищ, або "послуг", що

пов'язані із особистою участю "клієнтів" у процесах катування людей тощо;

-- послуги, пов'язані з організацією особливих тоталізаторів за участю

"клієнтів" із "гравцями-смертниками" ;

-- наркоторгівля , організація наркопритонів.

Особливо необхідно зупинитися на досить поширених на цей час проявах

фінансового шахрайства, що особливо вразили вітчизняну економіку.

Найпоширенішими серед можливих чисельних шляхів нелегального експорту

капіталів і проявів фінансового шахрайства можна назвати наступні: 1)

неповернення коштів закордонними партнерами і перерахування їх на спеціальні

зарубіжні рахунки;

2) проведення збиткових для України бартерних операцій, що частково

може бути пояснено, як реакція українських бізнесменів на недосконале

українське законодавство; 3) угоди з "неплатоспроможними" іноземними

партнерами (шахраями, банкрутами тощо), попередня змова з ними щодо

розподілу грошової виручки; 4) збирання псевдопідприємцями коштів населення,

конвертація і переказ їх за кордон, до іноземних банків, з насту-

пним припиненням подальшої діяльності псевдофірм; 5) відверта

шахрайська діяльність ряду трастових, страхових та інвестиційних компаній, а

також інших фіктивних фірм і банків;

6) відправлення продукції (в першу чергу -- високоліквідної) за

фальшивими документами і за заниженими цінами, з одержанням шахраями різниці

готівкою; 7) нецільове використання державних капітальних вкладень,

бюджетних та іноземних кредитів, банківських активів тощо.

Фінансово-кредитна система, за оцінками спеціалістів', стала в Україні

найбільш криміногенною. Саме у ній використовується значний арсенал засобів

і методів одержання тіньових (незаконних) доходів. Головними з них є

наступні: 1) використання фальшивих платіжних документів; 2) підробка

банківських гарантій; 3) нецільове використання банківських кредитів;

4) розкрадання коштів; 5) хабарництво, що пов'язане з наданням

кредитів; зменшенням процентних ставок, прискоренням проходження фінансових

документів, консультаціями щодо ухилення від оподаткування, допомогою в

приховуванні виявлених фактів несплати податків; приховування доходів від

оподаткування, тощо; 6) підробка грошей; 7) валютні спекуляції на біржі;

8) незаконне одержання пільгових кредитів; 9) фіктивні трастові

операції (і зокрема -- створення фінансових пірамід); 10) різні види

зловживань і шахрайства з бюджетними коштами і грошима населення тощо.

До найвагоміших проявів негативного впливу на суспільство "чорної"

економіки можна віднести наступні.

1. Оскільки поліпшення справ в офіційній "світлій" економіці звужує

можливості діяльності "тіньової", її організатори -- керівники і лобі у

будь-який спосіб, не рахуючись із коштами, прагнуть підірвати підвалини

нормального функціонування офіційної економіки, "заплямувати" її, зануритись

у неї або перетягти в "тінь" значну її частку, використовуючи при цьому

будь-які кошти і не зупиняючись ні перед якими, навіть

насильницько-кривавими засобами.

' Барановский А. Преступньїй айсберг. //Финансовая Украйна. - 1995. -5

вересня.

52

2. Існування "чорної"" економіки неможливо без її систематичної

підтримки і допомоги з боку корумпованих офіційних осіб

державно-господарського, владно-силового і правового апарату, що особисто

зацікавлені в розквіті злочинного бізнесу, оскільки мають від нього вагомий

корупційний зиск.

3. "Чорна" економіка об'єктивно створює економічні і організаційні

умови для виникнення і розвитку мафіозних груп різних за своїми масштабами,

роллю і впливом. Така економіка -- складе переплетення, сплав різноманітних

антисоціальних суспільних відносин, що підточують підвалини державності.

4. "Чорна" економіка спричиняє деградацію суспільства, сприяє масовому

розтлінню молоді, поглиблює до небезпечної межі соціально-майнові

розшарування населення, знищує стимули і підриває престижність

кваліфікованої праці, нищить рушійні стимули до суспільно-корисної

підприємницької діяльності, руйнує підвалини національної безпеки і

державності.

5. "Чорна" економіка будується на максимальній локалізації окремих

ринків внаслідок поділу сфер економічного впливу, а також сприяє проникненню

кримінальних елементів навіть до тих частин суспільства, які не мають

ніякого відношення до нелегального бізнесу.

6. Особливо несприятливо впливає "чорна" економіка на структурну

перебудову економіки, загальний інвестиційний процес. Вона, зокрема, обмежує

обсяги накопичення капіталу, що міг би бути використаний для інвестування

вітчизняного виробництва, а також негативно впливає на процес залучення

іноземного капіталу у вітчизняну економіку, оскільки існуюче

кримінально-економічне середовище, що складається в Україні, просто жахає

іноземних інвесторів.

Економічна практика засвідчує, що розвиток і поглиблення ринкових

відносин неминуче підштовхують кримінальних "тіньовиків" на пошук не тільки

нових сфер застосування своїх сил, але і до нових організаційних форм

діяльності, головною з яких є "тіньова" монополізація ринку. Вона зумовлює

особливо жорсткі механізми змови задля реалізації особистого диктату,

посиленої ринкової дискримінації партнерів, конкурентів і споживачів ринку.

Тут злочинність

53

не зупиняється ні перед чим і застосовує всі методи і важелі, що

знаходяться в її арсеналі, від адміністративного натиску до погроз,

цілеспрямованого рекету та кілерських розправ.

Отже, державна політика щодо "чорної" економіки може бути лише одна --

максимальне обмеження аж до повної ліквідація найбільш суспільне небезпечних

кримінальне економічних її секторів.

Експертно-аналітичні оцінки масштабів сучасної "тіньової"

економіки

Як оцінити справжні масштаби "тіньової" економічної діяльності та

відповідним чином відкоригувати офіційні статистичні дані щодо реальної

величини валового національного продукту, національного доходу та інших

макроекономічних показників?

Така дооцінка дозволить отримати можливість більш репрезентативно, ніж

офіційна статистика, характеризувати національні економічні макропоказники

та, із врахуванням процесів "тінізації", визначити їх реальну динаміку.

Оскільки розміри неформальної та "тіньової" економічної діяльності

залежать від інституційного середовища і є різними у різних країнах, то

конкретні методи аналізу, а також специфіка визначення масштабів

"тінізації'" безумовно залежать від конкретних особливостей функціонування

економічної системи тої чи іншої країни.

Огляд наукових публікацій (особливо останніх років) та вивчення

широкого спектра оцінок, які були зроблені вітчизняними експертами стосовно

стану, масштабів і наслідків впливу "тіньової"" економіки на розвиток

України, дозволяють зробити загальний висновок, що як в науковій літературі,

так і у практичній роботі до цього часу ще фактично не відпрацьовані

конкретні та достатньо надійні методи визначення реальних обсягів

"тіньової"" економіки. Висновки, які зроблені авторами тих чи інших методик,

а також наведені ними кількісні параметри процесу "тінізації'" здебільше

грунтуються на довільних або досить приблизних підрахунках, що побудовані на

54

суб'єктивному баченні тим чи іншим аналітиком стану розвитку процесів

вітчизняної "тіньової"" економіки.

У багатьох публікаціях описано переваги та розкриті можливості, що

отримує суспільство внаслідок застосування низки прямих та непрямих методів

макроекономічного аналізу, а також висвітлені методи та моделі визначення

масштабів "тіньової" економіки, що переважно базуються на використанні

мік-роекономічних показників.

Прямі макроекономічні методи, які використовуються для визначення

обсягів "тіньової"" економіки, базуються або на обчисленні різниці між

показниками органів статистики та даними податкової інспекції або на різниці

між визначеними сукупними витратами сімей та їх реально продекларованими

доходами. Проте, відсутність надійної бази статистичних даних не дозволяє

вважати достовірними на необхідному рівні ті оцінки, що отримані прямими

методами.

Непрямі методи аналізу обсягів "тіньового" сектору" базуються на

імовірних припущеннях щодо можливості їх визначення на основі використання

взаємопов'язаних значень певних макроекономічних індикаторів, які можна

вважати більш достовірними. Взаємозв'язки між цими індикаторами

відображаються у вигляді або простих математичних співвідношень (чотири

арифметичні дії над певними макроекономічними величинами), або досить

складних рівнянь множинно-регресійного аналізу (зокрема це притаманне для

так званого "монетарного" підходу). Досвід їх застосування показує, що

оцінки за різними непрямими методами можуть досить суттєво відрізнятись.

Тому при визначенні конкретної моделі, яка є найбільш прийнятною для аналізу

"тіньової"" економіки в Україні, слід, передусім, максимально врахувати

існуючий широкий спектр вітчизняних особливостей, які впливають на її

розвиток за умов сучасного етапу суспільної трансформації.

Існує думка, що макроекономічні методи аналізу обсягів неформальної

економіки не дають достатньо точних оцінок, і більш достовірний результат

можна отримати шляхом використання мікроекономічних методів, які базуються

на результатах опитувань або даних вибіркової статистики домогосподарств,

55

соціологічних опитувань тощо. Проте є і достатньо обгрунтовані

заперечення щодо вірності цієї думки: оскільки, скажімо, відповіді

респондентів на запитання, що їм поставлені, можуть бути, м'яко кажучи,

нечесними. У цілому практика засвідчує, що мікроекономічні дослідження є

значно дорожчими, ніж непрямі макроекономічні методи, мають досить обмежені

можливості і незначну репрезентативність. До того ж для їх застосування

потрібне ефективне коопераційне співробітництво економістів, соціологів та

інших фахівців, які мають досліджувати різні аспекти та складові явища

"тіньової"" економіки виходячи з параметрів процесів, що відбуваються

на'мікрорівні.

Досліджуючи питання, що розглядається, не слід рахувати, що

приблизність, яка має місце у розрахунках визначення реальних масштабів

процесів "тінізації" властива лише вітчизняним фахівцям. Аналітичні оцінки

обсягів "тіньової"" економіки, що визначаються дослідниками західних, країн,

також досить суттєво коливаються і становлять по країнах, що мають

цивілізовану ринкову економіку від 3 до 10 %, а по інших країнах від 10 до

ЗО % і навіть ще більший діапазон.

Необхідно наголосити, що практично всі загальні оцінки масштабів

"тіньової"" економіки та визначені обсяги доходів, які отримують суб'єкти

"тіньової" діяльності, носять і завжди об'єктивно носитимуть досить умовний

характер.

Зазначене не є випадковістю, оскільки за інших обставин сфера,

параметри якої становлять об'єкт дослідження, просто перестала б бути

"тіньовою" або прихованою. У випадку ж визначення обсягів кримінально-чорної

економічної діяльності ця сфера є ще і ретельно законспірованою.

Певна умовність експертних оцінок, що наводяться в наукових

публікаціях, проглядається, як вже зазначалось, і в дослідженнях закордонних

авторів. У цих дослідженнях також використовуються десятки методик, кожна з

яких має масу припущень та специфічних особливостей у практичному

застосуванні. У результатах, що при цьому отримуються, спостерігається

досить великий розкид щодо вартісних оцінок існуючих масштабів "тіньової"

економіки та, відповідно, визначення її питомої ваги у загальних обсягах

економічної діяльності.

56

Тому стосовно поглиблення розуміння сутності питання визначення

кількісних характеристик "тінізації" передусім напрошується наступний досить

песимістичний висновок: заздалегідь можна стверджувати, що незважаючи на

досить значну чисельність методик оціночно-експертного визначення існуючих

масштабів цього феномену сучасного економічного життя, абсолютно точної

відповіді на поставлене питання практично отримати неможливо. Проте це і не

є нагальною першочерговою необхідністю, оскільки реальна важливість

наслідків наукової роботи, що виконують дослідники у зазначеній сфері,

полягає в іншому.

По-перше, аналізуючи "тіньову" економіку необхідно чітко (у

відповідності до соціально-економічного змісту) розмежувати процеси, що

відбуваються у цій сфері на більш диференційовані та якісно відмінні

компоненти.

По-друге, в дослідженні слід чітко визначити наявні абстрактні

умовності і допущення, які присутні в тих чи інших методиках, що

застосовуються для аналітичної оцінки явища "тінізації", з тим, щоб

розрахунки за ними було б можливо у подальшому відтворювати для

ретроспективного співставлення.

По-третє, для суспільної практики та державного управління краще мати

оцінки, навіть певною мірою і орієнтовні (із тим чи іншим рівнем

репрезентативності), ніж взагалі не мати ніякого уявлення щодо існуючих

масштабів такого небезпечного явища, яким є "тінізація" економіки.

По-четверте, розглядаючи і оцінюючи масштаби "тіньових" і особливо

"чорних" процесів, що відбуваються в економічній сфері, дослідникам не слід

боятися при цьому навіть і певного "згущення фарби", тому що нічого

чорнішого ніж "вугільний" колір криміналу, фактично, бути вже не може,

оскільки у цьому випадку йдеться про надзвичайно економічно, соціальне та

політичне небезпечне явище, яке, як неодноразово зазначалось, руйнує

підвалини державності, загрожує національній безпеці та соціальній злагоді в

суспільстві.

У чому ж коріняться основні проблеми, і які методи для об'єктивної

оцінки обсягів вітчизняної "тіньової"" економіки є найбільш надійними?

57

Вирішуючи це питання слід, насамперед, максимально спиратися на

досягнення світової науки та практики, що на цей час в основному

використовують чотири найбільш поширені різновиди методичних підходів

стосовно оцінок масштабів "тіньової" економіки'.

1. Опитування, (тобто методика, що базується на "соціальному" підході,

сутність і певні вади у застосуванні якої вже були з'ясовані).

2. Використання системи національних рахунків (утворення, використання

та розподілу ВВП), де параметри "тіні-зації" визначаються як: а) різниця між

доходами і витратами на товари і послуги, що мають місце в реальному житті;

б) аналітична оцінка нової створеної вартості в компонентах ВВП на боці

виникнення і/або використання ВВП (із залученням галузевої статистики,

статистичних даних роздрібної торгівлі, податків ринку праці і зовнішньої

торгівлі, а недостатність цієї інформації має компенсуватися за рахунок

використання іншої, додаткової інформації, такої, наприклад, як статистики

"човникового" експорту і імпорту, статистики подорожей, а також різних інших

джерел статистичних спостережень).

' Світова практика має також приклади застосування низки специфічних

методик, серед яких на додаток до тих, що були висвітлені у підрозділі 1.3,

передусім можна виділити такі.

Підхід "Палермо" -- що базується на міжрегіональних і міжміських

порівняннях рівня фактичного споживання з величиною заявленого (тобто

задекларованого) платниками податків доходу. Розрив між цими величинами в

"Палермо" (під яким розуміють місто із найбільш масштабною "тіньовою" і

"чорною" економікою буде більшим, ніж по інших містах країни. Порівнюючи

величину розриву в "Палермо" з її розмірами у більш "чесних" районах країни,

можна отримати приблизну оцінку доходу від "тіньової" економіки (так званий

"чорний" прибутковий продукт). Цей методологічний підхід можливо

застосовувати лише за умови сталих ринкових відносин та відповідних їм

стабільним характеристикам економічної "тінізації".

"Галузевий" підхід -- виходить із гіпотези, що внесок деяких галузей в

"тіньову" економіку (таких як будівництво, ремонт, побутове та комунальне

обслуговування, торгівля тощо) значно вищий, ніж у всіх інших. За цим

методом пропонується при визначенні розмірів "чорних" прибутків оцінювати

тільки зазначені галузі, додаючи до них приблизний залишок, що припадає на

інші галузі.

58

3. Надання визначеного базового обсягу "тіньової"" економіки певному

вихідному періоду і порівняння офіційно виміряного темпу зростання (падіння)

ВВП у наступні періоди із темпами зростання деякої змінної, відносно якої

припускається, що вона певним чином пов'язана із зміною фактичного ВВП.

4. Оцінка функції попиту на гроші (монетарний підхід).

Слід зазначити, що у вітчизняних умовах оцінити масштаби "тіньової" та

особливо "чорної"" (кримінальної) складової економіки із застосуванням

методик, які базуються на використанні системи національних рахунків,

надзвичайно складно і це питання потребує більш детального висвітлення. У

подальшому також буде розкрито зміст і можливість застосування методичних

підходів, зазначених під номерами 3 і 4.

Як було вже показано, "тіньова" (або прихована) економіка існувала у

досить вагомих масштабах і в колишньому СРСР. Але недоврахування обсягів

"тіньової" діяльності у макроеко-номічних показниках певною мірою

"компенсувалось" приписками офіційної економічної статистики, а втрати, що

мала казна внаслідок несплати відповідного прибуткового податку з доходів

громадян, які вони отримували від неформальної трудової діяльності були

відносно незначними.

У сьогоднішніх умовах спостерігається тенденція, коли економічна

діяльність суб'єктів, що займаються легітимними її видами абсолютно свідомо

перетікає в тінь, бажаючи уникнути як сплати податків, так і досить

обтяжливих бюрократичних процедур реєстрації. Тобто останнє відбувається за

умов, коли правові межі для застосування індивідуальної трудової та

підприємницької діяльності значною мірою розширені та більш чітко юридичне

окреслені.

Внаслідок таких проявів "лібералізації" ринкових відносин ситуація в

Україні кардинально змінилась. Так за лічені роки в умовах обвального

кризового скорочення виробництва вітчизняний ринок перетворився на

бездефіцитний, що передусім пояснюється трансформуванням товарного дефіциту

у надзвичайно гострий платіжний. Останнє значною мірою відбулося під впливом

реалізації доктрин жорсткої монетарної політики, яка

59

ставила за мету будь-якою ціною приборкати інфляційні процеси, що

шаленіли у 1992 - 1994 роки.

За умови застосування методики, що розглядається при визначенні

справжніх обсягів ВВП, національні рахунки повинні відобразити як джерела і

напрями використання товарів та послуг "тіньового" походження, так і

сукупний вартісний еквівалент доходів, які фактично отримують суб'єкти,

пов'язані "тіньовими" коопераційними відносинами виробництва та реалізації

товарів та послуг.

У тих умовах, що склалися на цей час в економіці, навіть за бажанням

виконавча влада практично не в змозі контролювати і вивчати реальні обсяги

"неврахованих тіньових" потоків. Навпаки, можна впевнено стверджувати, що на

цей час Уряд та інші владні структури практично не мають достатньої уяви про

справжні кількісні (тим більше про якісні) характеристики "тіньових" і

особливо кримінальних перерозподільчих процесів, які мають місце в економіці

на всіх фазах процесу суспільного відтворення (у виробництві товарів та

послуг, їх розподілі (перерозподілі), обміні та споживанні (як особистому,

так і виробничому)).

Єдине, що на цей час досить добре охоплено системою національних

рахунків (завдячуючи передусім збереженим до цього часу без радикального

"реформування" системам сільськогосподарської статистики та статистики

обстеження домашніх господарств), так це обсяги продукції, що виробляється в

умовах підсобних господарств (за виключенням лише визначення реальних

обсягів виробництва саморобних міцних алкогольних напоїв).

Сільськогосподарська статистика засвідчує, що за останні п'ять років

більше ніж втричі збільшились площі земельних наділів, що передані у

користування населенню. Це, відповідно, надало поштовх до значного зростання

питомої ваги виробництва основних продуктів харчування (особливо овочів та

фруктів) в домашніх господарствах. Сьогодні майже 50 відсотків спожитих

харчових продуктів населення або отримує від власного натурального

виробництва, або купує за значно дешевшими цінами на ринку у неформальній

("тіньовій") торгівлі.

Наступна велика група "тіньових" товарів споживчого призначення -- це

імпорт, який потрапляє на ринок України завдя-

60

ки так званим човниковим поставкам, що масово здійснює населення.

За даними Національного банку, починаючи з 1995 року до платіжного

балансу України почали включатись обсяги "човникового" імпорту, причому

оцінка його величини становила 8,8 % від обсягів загального імпорту, що

дорівнює приблизно 10% кінцевих споживчих витрат домашніх господарств.

Оскільки у національних рахунках забезпечено досить жорсткий зв'язок з

платіжним балансом, то немає підстав сумніватися, що "човниковий" імпорт

певним чином не включається до загальних обсягів споживання населення.

Принципове значення має також і вивчення обсягів доданої вартості, що

створюється у неформальній торгівлі, з метою врахування цієї складової

"тіньової"" економіки у розрахунках ВВП.

За даними Держкомстату, частка торгівлі разом з МТП та заготівлею

сільгосппродуктів у ВВП певний час зростала:

1990 p. -- 5,3 %, 1991 -- 5,8 %, 1992 -- 6,5 %, 1993--10 %, а надалі

почала скорочуватися: 1994 p. -- 7,3 %, 1995 -- 6,6 %, а у наступному вона

стабілізувалась на рівні: 1996 -- 6,9 %, 1997 (І півріччя) -- 6,8 %. Можна

припустити, що на перших етапах ринкової трансформації усунення товарного

дефіциту за рахунок падіння купівельного попиту призвело до того, що навіть

немобільна стаціонарна торгівля за умов, що склалися, стала більш менш

пристойно справлятись із своїми функціями. Проте надалі виконання цих

функцій все більше почала перебирати на себе значно гнучкіша у ціновій

політиці, невитратоємна та оперативна в реагуванні на всі примхи ринкового

попиту стихійна масова торгівля.

Саме тому можна зробити висновок, що навіть на внутрішньому ринку

питома вага торгівлі у структурі ВВП реально не може бути нижчою за 10 %.

Для цього загальна величина ВВП, його галузева і секторна структура мають

бути перекомпоновані з урахуванням доданої вартості сектора домашніх

господарств. За експертною оцінкою загальна сума розрахункового номінального

ВВП по "тіньовій" ринковій торгівлі може досягти приблизно 4,5 - 5,5 %.

Можна сподіватися, що завершення найближчим часом створення Державним

комітетом статистики системи суцільного

61

обстеження речових ринків України дозволить отримати додаткові дані для

обгрунтування джерел товарних ресурсів, зайнятості та більш точно оцінити

складові "тіньової"" торгівлі при оцінці ВВП.

Ще один блок "тіньової"" економіки становлять витрати у ВВП, що

виникають за умови споживання товарів, отриманих працівниками на своїх

підприємствах у вигляді зарплати, яка їм видається в натурі (але тільки тієї

її частки, що вироблена на підприємствах-платниках і яка включена до

звітності про виробництво). На цей час Державний комітет статистики України

налагоджує повний облік зарплати в натурі, і після його завершення стануть

доступними для вартісної оцінки також і ті обсяги товарів, що спеціально

закуповуються підприємствами для перепродажу і наступного використання для

розрахунків з власним персоналом.

Можна однозначно стверджувати, що до національних рахунків на цей час

поки що не включається необлікована продукція. Тому необхідно розробити

надійну методику дорахування показників статистики підприємств на величину

прихованих доходів (аналогічну методиці, що використовується Євроцентром).

У той же час фактично невизначеними у структурі реального ВВП

залишаються ті обсяги "тіньової" економічної діяльності, що пов'язані з

наданням побутових послуг (ремонт і облаштування квартир, дач та приватних

будинків, авторемонт, ремонт побутової аудіо, та відеотехніки, послуги

сантехніків, охоронників, дантистів, покоївок, кухарок, прибиральниць та

ін.).

Також фактично поза обліком системи національних рахунків на цей час

залишається переважна більшість операцій та, відповідно, і обсягів доходів,

що отримуються фізичними особами внаслідок операцій із власністю (продажу і

перепродажу нерухомості, доходів від орендних відносин тощо).

І нарешті останнє, і головне. Слід відверто сказати, що абсолютно

невизначеними у системі національних рахунків є обсяги "чорної""

(кримінальної) економіки, а саме кримінального промислу і сфери задоволення

деструктивних та особистих патологічних потреб людини. До цього слід також

додати повну відсутність будь-якої інформації щодо статистики оцінки обся-

62

|| гів кримінального перерозподілу "тіньових" доходів (тобто тих ^

обсягів "податкових" надходжень, що отримує як організова-^ ний, так і

деструктурований криміналітет тощо). ї Абсолютно невизначеними є і справжні

масштаби перероз-У поділу доходів у такому секторі "чорної" економічної

діяльнос-; ті, як корупція і хабарництво'.

Зазначене також стосується статистики визначення обсягів доходів, які

отримують "тіньовики" від масштабно організованої контрабанди (металами,

спиртними напоями2, цигарками, валютою, завозу в Україну токсичних відходів

тощо), що є одною з найприбутковіших сфер "чорної" економічної діяльності.

Цілком природним можна важати і відсутність будь-яких статистичних

даних щодо можливих обсягів доходів, які отримуються на таких сегментах

"чорного" ринку, як ринок "кілерських послуг", "ринок торгівлі живим товаром

(де особ-s ливо латентними є масштаби доходів від дитячої проституції і

секстуризму)", "ринок наркотиків", масштаби доходів рекету, а також доходів,

пов'язаних із викраденням людей під вимогу отримання викупу тощо.

Слід особливо наголосити, що саме із "чорною" економікою пов'язаний

статистичне невизначений процес мультиплікації доходів у довжелезному

ланцюгу їх перерозподілу. Цей процес може бути проілюстровано наступним

прикладом: рекетир отримавши від "пахана" свою частину здирницького доходу

витрачає його, скажімо, на оплату послуг, що йому надані пові-

' За оцінками фахівців, у корумпованих взаємовідносинах на цей час

перебувають близько 40 % підприємців і майже 90 % комерційних структур, а

понад 60 % доходу середнього службовця, що займає важливу посаду, складають

хабарі (див.: Закалюжньїй В. Криминогенность в зкономике продолжает

воз-растать. //Зкономика й жизнь. - 1996. - X^ 5).

2 Так, згідно з повідомленням митних органів, у 1997 році виявлено 511

випадків, коли спирт і алкогольні напої, відгружені на експорт у кількості

1,3 млн. декалітрів, не перетнули митний кордон України, що складає близько

ЗО % від усього експорту спирту. Наявність пільг при відвантаженні спирту на

експорт без сплати акцизного збору дає можливість окремим суб'єктам

підприємницької діяльності одержувати невраховані обсяги етилового спирту

для виготовлення алкогольних напоїв на незареєстрованих виробничих

потужностях і уникати сплати відповідних податків і платежів.

63

єю, автомеханіком і круп'є у казино; повія, у свою чергу, витрачає

свій доход на оплату послуг косметички, лікаря, масажиста, перукарки та

модистки. І так у подальшому за схемою ланцюгової реакції множаться

"тіньові" доходи, первинним джерелом походження яких є кримінально-"чорний"

доход.

Вкрай негативним проявом процесів "тінізації" є те, що на цей час ні у

держстатистики, ні у відповідних владних структур немає достатньо

репрезентативних даних щодо реальних обсягів доходів, які приховують від

оподаткування як фізичні, так і юридичні особи. При цьому слід звернути

увагу на те, що необхідно бачити суттєву різницю між такими показниками, як

питома вага "тіньової" економіки у загальній структурі "тінізації'"

економіки країни і питомою вагою "тіньових" доходів у сукупних доходах, які

отримують громадяни країни. Останній показник, як правило, може суттєво

перевищувати перший. Це пояснюється передусім ефектом вже описаної

диверсифікації "чорних" складових "тіньової" економіки в легальні економічні

структури. Внаслідок цього основні втрати, що пов'язані із виробництвом ВВП,

залишаються на боці офіційної економіки. Амортизаційні (особливо

інфраструктури!) витрати також перекладаються "тіньовиками" на світлу

економіку. У той же час значна частина доходів, що отримані у "світлій"

економіці, за допомогою чисельних джерел надходжень перетікає у "тінь".

Визначення показників справжньої глибини рівня латентності процесів, що

відбуваються у сфері "тіньового" розподілу і перерозподілу доходів, а також

врахування їх впливу на рівень споживання тих чи інших верств і соціальних

груп населення особливо важливі, оскільки дають можливість з'ясувати

справжні обсяги прихованого майнового розшарування і реальні економічні

характеристики процесів маргіналізації населення і накопичення вибухового

потенціалу соціальної напруги.

' Це визнано Президентом України в доповіді, присвяченій Дню

незалежності України 24 серпня 1995 року, де відзначається, що "досі як слід

не навчилися збирати податки, а це, як відомо, одна з визначальних

економічних ознак державності. За існуючими оцінками 40, а можливо всі 50

відсотків прибутків, що підлягають оподаткуванню, не потрапляють до

державної казни" (Див.: Голос України. - 1995 - 28 серпня).

Деяке уявлення про справжній обсяг та реальний рівень прихованих і

неврахованих особистих доходів певної групи населення може дати хоча б той

факт, що тільки у 1994 році громадянами України було ввезено 164 тис.

автомобілів іноземних марок, загальна вартість яких оцінюється у 1,5 - 2,0

млрд. доларів США. Із тих, хто ввозив ці автомашини, майже 90 відсотків мали

пільги, які звільняли їх від сплати податків, ввізного мита, ПДВ тощо. У

подальшому цей ринковий сектор задоволення зазначеного виду споживчого

попиту населення суттєвого скорочення не зазнав.

Тому достатньо лише співставити ціни на коштовні автомобілі (ціна на

які перевищує 100, 200 і більше тисяч гривень) із зафіксованою величиною

середнього сукупного грошового доходу, що за даними статистики отримує

населення України. Так, скажімо, за матеріалами експрес-доповіді Державного

комітету статистики України "Рівень життя населення в першому півріччі 1997

року" (за даними обстеження сімейних бюджетів), лише 0,6 млн. осіб або 1,1 %

населення України отримували середньо-душові грошові доходи, що перевищували

300 грн. на місяць (табл. 1), а "середній клас", що у 1991 році отримував

доходи від 200 до 350 крб. (50,7 % населення), на цей час (62,4 % населення)

отримує доходи, які еквівалентні у реальній купівельній спроможності

карбованця у 1991 році сумі у межах 22 - 86 карбованців (табл. 1, діаграма

мал. 2). Тому зрозуміло, що зафіксованим статистикою представникам

"багатіїв" України навіть за умов абсолютної відмови від задоволення

більшості особистих і сімейних потреб не вистачило б і цілого життя, щоб

накопичити необхідні кошти для купівлі "мерседеса", "опеля" або "BMV".

А хто зможе оцінити справжню (тобто дати реальну оцінку у

еквівалентному співставленні до існуючих світових цін на аналогічні об'єкти)

вартість побудованих навколо великих міст тисяч коштовних котеджів та

розкішних (навіть за вищими світовими стандартами) вілл або, скажімо,

перебудованих за тими ж "євростандартами" величезних квартир, розташованих у

най-престижніших районах великих міст?

64

65

Розподіл населення за рівнем середньодушового місячного грошового

доходу

(за даними обстеження сімейних бюджетів Держкомстатом України)

Таблиця 2

199

1р.

І півріччя

1997 року

Середньодушові до

Середньо-душові доходи на місяць, (крб.)

Питома вага доходноїгрупи у всьому населенні,

Середньо-душові доходи на місяць, (грн.)

Питома вага доходної групи у всьому населенні,

ходи на місяць у 1 півріччя 1997 p. розраховані у купівельній

спроможності карбованця станом на

(%)

(%)

01.01.1992р.' (крб.)

до 75

0,1

до 20

о<

------8^------

75,1 - 100

0,1

20,1 - ЗО

й s

Ідо 14 14-22

100,1 -125

0,5

30,1-60

------------- 28,9

22-43

125,1-150

1,7

60,1-90

22,2

43-65

150,1 -175

3,5

90,1 -120

13,3

65-86

175,1-200

5,5

120,1 -150

7,8

86 -108

200,1 - 250

15,9

150,1 -180

4,5

108 -129

250,1 - 300

18,3

180,1 -210

2,4

129-151

300,1-350

16,5

210,1-240

1,4

151-173

350,1-400

12,8

240,1-270

0,8

173 -194

понад 400

25,1

270,1 - 300

0,6

194 -216

понад 300

1,1

понад 216

Про обсяги "тіньової" економіки, розміри доходів та валютних скарбів,

нагромаджених у цій сфері, свідчать такі дані. За експертними оцінками

фахівців, за кордон неофіційно експортовано з України до 20 млрд. доларів.

Окрім того, за різними даними, у населення України "на руках" зберігається

ще від 4 до

' Розрахунки індексів зростання цін споживчих кошиків, що входили до

складу мінімального споживчого бюджету (МСБ) населення України свідчать, що

його номінальна вартість у І півріччі 1997 p. дорівнювала 348 грн. Оскільки

вартість МСБ 1991 року дорівнювала 251 крб., то відповідно купівельна

спроможність 1 крб. 1991 року еквівалентна 1.39 грн. у І півріччі 1997 p.

(348 : 251). З урахуванням цього співвідношення розраховані показники

середньодушових доходів населення за І півріччя 1997 p. у купівельній

спроможності карбованця 1991 року.

66

10 млрд. доларів США1. За іншими джерелами, за останні 5 років з

України вивезено 15 млрд. доларів2.

Одним з важливих показників, що характеризують масштаби "тінізації", є

кількість людей, які зайняті такими видами діяльності, що можуть бути

віднесені до неформальної економіки (тобто тут мова йде про застосування

підходу, що, за світовою класифікацією, заснований на так званому

"трудовому" підході).

Розподіл населення за рівнем середньодушового грошового доходу

(за даними обстеження сімейних бюджетів Мінстату України у % до

підсумку)

1991 рік, %

І півріччя 1997 року, %

Мал.2.

Див.: Долішній М., Козоріз М. Головні напрями стратегії виходу

економіки України з кризи //Економіка України. - 1995. - No 4. - С. ЗО - 36.

Див.: Кощий В. Параллельньїе зкономические мирьі // Финансовая Украйна.

- 1996. - 20 февраля.

67

І півріччя 1997 року у купівельній спроможності грошової одиниці станом

на 01.01.1992 p.

Мал. 2 (продовження)

За даними вибіркових обстежень та наукових досліджень, що були

проведені із проблем зайнятості (Науково-дослідним центром з проблем

зайнятості та ринку праці Національної Академії наук та Мінпраці України,

Центром "Соціальний моніторинг" та Світовим Банком), чисельність офіційно

незайнятого працездатного населення, що отримує основні доходи від

неформальної діяльності, становила ще у 1994 році 3170 тис. осіб, або 12,6 %

від загальної чисельності зайнятих. Ще близько 5600 тис. працюючих було

залучено до неформальної економічної діяльності'.

Значною мірою ця цифра складається за рахунок осіб, що перебувають у

стані прихованого безробіття на підприємствах (у неоплачуваних відпустках

або в режимі праці неповного робочого дня або неповного робочого тижня).

Окрім того, несприятливі умови для підприємництва зумовили зростання

"тіньової" діяльності зареєстрованих підприємницьких структур, державних

підприємств і організацій.

На цей час значна частина населення компенсує у сфері неформальної

"тіньової" діяльності, тобто на "дикому" ринку

Див.: Жерар Дюшен. До аналізу діяльності неформальної економіки в

Україні // Матеріали Європейського Центру макроекономічного аналізу України,

1996.-С.2.

68

праці, ті економічні втрати, що відбулись внаслідок суттєвого

скорочення реальних обсягів доходів, які надходили від традиційних видів

трудової діяльності та існуючої пенсійної системи. Можна також стверджувати,

що у цьому секторі зайнято від 5 до 10 % пенсіонерів (зокрема раннього

пенсійного віку), близько 1000 тис. осіб.

Так, разові опитування осіб, які раніше або безпосередньо на момент

опитування (середина 1994 року) працювали на державних підприємствах,

засвідчили, що 70 % цих осіб мали неофіційну роботу. Доход, що отримували

працівники від неофіційної роботи, становив більше 50 % загального доходу

опитаних.'

За експертними оцінками неформальна діяльність дозволяє отримувати

зазначеній частині населення, що становить мілкий ринковий "планктон", до

чверті доходів, що утворюються у "тіньовій" економіці. Офіційна статистика

та податкова система фактично не мають ніякої інформації про доходи

щонайменше 20 % населення країни, які за експертними оцінками отримують

близько 40 % сукупних доходів фізичних осіб.

Найбільш спрощено реальний розподіл сукупних грошових доходів серед

соціальних верств населення, який має місце на цей час, може бути

представлений наступним чином: 40 % населення країни отримує приблизно 10 %

сукупних грошових доходів (з яких близько 10 % -- "тіньові"); ЗО % населення

-- близько 20 % сукупних грошових доходів (з яких приблизно 20 % є

"тіньовими"); 20 % населення -- до ЗО % доходів (близько третини яких

знаходяться у "тіні"); 10 % населення -- близько 40 % від обсягів загальних

доходів, що отримує населення країни (з яких близько 75 % "тіньові'').

Останній рівень ра-нжування характеризує надвисокі доходи, походження яких

здебільше є "кримінально-чорним" і які за будь-яких умов будуть прагнути

уникнути зустрічі із податковою системою держави.

Тому, якщо визначення середнього сукупного доходу 10 відсотків

найбідніших людей (тобто нижнього маргінального рівня) на цей час не

викликає суттєвих ускладнень, то визначен-

69

ня середнього сукупного доходу 10 відсотків найбагатшої частини

населення України вкрай ускладнене внаслідок зазначених причин. Аналогічна

ситуація існує і стосовно оцінки майнового стану "маргіналів", що

відносяться до групи, яка має вищий рівень доходів.

Розрахунки децильних коефіцієнтів (тобто відношення доходів 10 %

найбагатших і 10 % найбідніших громадян), які періодично здійснює

держстатистика, на основі використання традиційних методик вибірки і даних

балансу доходів та витрат, по суті дають уяву лише стосовно процесу

диференціації на рівні неприхованих, і в основному, невисоких доходів, що

отримують особи, які працюють в державному та кооперативному секторах

економіки, або ті доходи, що надходять від системи соціального страхування

та джерелом яких є підсобне домашнє господарство.

Проте, навіть і на цьому рівні низького достатку спостерігається

помітна диференціація у розподілі доходів. Так, якщо за оцінками у 1993 році

середній грошовий доход "найбільш заможних" громадян перевищував доход 10 %

громадян із найменшими доходами у 6,7 раза, у 1994 p. -- у 9 разів, у 1995

p. -- в 12 разів, у 1996 p. -- ВІЗ разів, то вже у грудні 1996 року 10 %

громадян із "найвищими" доходами отримували третину загальної суми всіх

грошових доходів населення, що фіксувалися офіційною статистикою.' Реальна ж

величина зазначених коефіцієнтів із урахуванням "тіньових" доходів

щонайменше на порядок перевищує ті, що офіційно наводяться органами

держстатистики.

Все наведене свідчить про значні формаційні прогалини, які виникають

при спробі зробити оцінку "тіньової" економіки шляхом застосування методики,

що базується на використанні системи національних рахунків.

Щодо можливості застосування до вітчизняних умов методики, що базується

на наданні визначеного базового обсягу "тіньової" економіки певному

вихідному періоду і порівняння офіційно виміряного темпу зростання (падіння)

ВВП у наступні періоди із темпами зростання деякої змінної, відносно якої

при-

' Україна: інформаційно-статистичний довідник.: К. - Кабінет Міністрів

України.-1997.-С. 108.

70

пускається, що вона певним чином пов'язана із зміною фактичного ВВП, то

стосовно останнього можна відзначити наступне.

Для країн із перехідною економікою науковцями, у тому числі і

вітчизняними, пропонується використовувати у якості такої змінної (відносно

якої припускається, що вона певним чином пов'язана із зміною фактичного

ВВП), обсяги споживання електроенергії. Це зумовлено тим, що споживання

електроенергії тісно пов'язано з виробництвом дійсного ВВП.

З метою оцінки реальної ситуації в економіці України групою дослідників

(В. Бородюк, О. Турчинов, Т. Приходько) було здійснено розрахунки індексів

спаду виробництва ВВП і ВСП за п'ятирічний період із визначенням імовірних

обсягів зростання "тіньової"" економіки на основі урахування даних про

споживання електроенергії в народному господарстві України за 1990-1995

роки.

Розрахунки, проведені за цією методикою, показали, що у 1995 році

обсяги валової продукції та доданої вартості, створених у тіньовій

економіці, становили, відповідно, 5000 трлн. і 2750 трлн. крб., або 42,4 %

офіційного ВВП.' У подальшому названі автори провели аналіз обсягів

"тіньової"" економіки на основі використання не лише методів, які враховують

зміни в рівні електроспоживання, а також і експрес-методу2. Це дозволило їм

одержати близькі результати. Так, обсяг "тіньової" економіки в 1995 p.,

розрахований за цими методами, становить, відповідно, 40,5 % і 43,6 % від

реального ВВП3. Близькість результатів, що отримані із застосуванням різних

методик, дозволять поставитись до них з певною довірою.

Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т. Оцінка масштабів "тіньової"

економіки та її вплив на динаміку макроекономічних показників. //Економіка

України. - 1996. - No 11; Ульрих Тиссен. Теневая зкономика в Украине:

разньїе оценки дают одинаковьій результат // Финансовьіе риски. - 1996. - No

3. - С. 32.

Експрес-метод був розроблений в інституті Росії НАН України для

розрахунку обсягів "тіньової" економіки і на відміну від методу Гутмана і

його модифікацій враховує вплив різних детермінантів або індикаторів

"тіньової" економіки на зміни в її відносних розмірах (Більш детально див.:

Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т.. Методи розрахунку тіньової економіки

//Економіка України.- 1997.-No5).

Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т. Методи розрахунку тіньової

економіки //Економіка України. - 1997. - No 5. - С. 53.

71

Аналіз особливостей практичного використання цих методів на думку

авторів свідчить про доцільність їх комбінованого застосування -- з огляду

на те, що вони охоплюють різні, взаємодоповнюючі сфери "тіньової"'

діяльності. Так, при використанні даних про енергоспоживання оцінюються

обсяги "тіньової" економіки у сфері виробництва, а при застосуванні

експрес-методу, окрім того враховуються сфера послуг, а також сфери з малим

споживанням електроенергії. Тому при одержанні близьких результатів за обома

методами їх середнє значення (40,9 %), на думку авторів, можна вважати

досить вірогідною оцінкою обсягу "тіньової" економіки в Україні у 1995 році

.

Особливої уваги потребує з 'ясування питання щодо можливості

застосування монетарного підходу для достатньо репрезентативного визначення

обсягів "тіньової" економіки.

За методиками, що базуються на монетарному підході, оцінка дається,

виходячи з обсягів грошових коштів, що знаходяться в обігу у сфері

"тіньової" і "чорної" економіки. Цей підхід побудований на основі положення,

що практично всі розрахунки у "тіньовій" сфері, як правило (за виключенням

бартеру), провадяться за готівку. Тому у центрі уваги аналітиків передусім

знаходиться співвідношення готівки, що обертається поза сферою банківської

інкасації і тієї сукупної грошової маси, що знаходиться в грошовому обігу.

Як правило, застосовуючи цей підхід, дослідники в залежності від однієї

або декількох змінних (які відображають вплив "тіньової" економіки на попит,

що виникає на гроші) спочатку роблять оцінку грошової готівки, необхідної

для фінансування операцій у "тіньовій" економіці, а у наступному

розраховують створений у "тіньовій" економіці доход, шляхом множення

кількості грошей на прогнозовану швидкість їх обороту.

Аналіз засвідчує, що вибір базового рівня істотно впливає на кінцеві

результати розрахунків, особливо при використанні монетарних методів, таких,

як метод Гутмана і його відповідних модифікацій (що базується на врахуванні

змін співвідношення

готівкової і загальної маси), та метод Файге (який додатково враховує

зміни швидкості обороту готівкових грошей). Тому оцінки обсягів "тіньової"

економіки, які отримані шляхом використання зазначених методів, суттєво

різняться (у 3 - 5 разів), що "засвідчує їх досить умовний характер"'.

Це пов'язано з тим, що результати розрахунків з використанням

зазначених монетарних методів зумовлені впливом на абсолютні величини

тіньового сектора лише одного чинника -- змін у пропорціях грошового обігу.

Водночас на обсяги "тіньової" економіки впливають і такі фактори, як розмір

ставок оподаткування, рівень збирання податків, зміни у рівні реальних

доходів у розрахунку на душу населення, динаміки інфляційних процесів тощо.

Умовність застосування оцінки обсягів "тіньової" економіки в Україні на

основі названих монетарних методів пояснюється також і тим, що їх було

розроблено науковцями для країн із стабільною економікою, достатньо сталими

пропорціями грошового обігу, розвинутою системою оподаткування (що реалізує

не тільки фіскальну, але й стимулюючу функцію), відсутністю масштабних

бартерно-обмінних операцій, кризи неплатежів, величезних накопичених обсягів

невиплаченої заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат2.

Проте, незважаючи на наведені висновки, не слід остаточно ставити

крапку на можливості застосування у вітчизняних умовах монетарного підходу,

особливо стосовно використання найбільш спрощених методик із наступних

міркувань.

У країнах із розвиненою ринковою економікою і низьким рівнем її

"тінізації" питома вага готівкової маси, як правило, не перевищує рівня 5 %

сукупної грошової маси, що знаходиться в обігу . Тобто у цих країнах

фактично всі грошові операції

' Див.: Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т.. Методи розрахунку

тіньової економіки //Економіка України. - 1997. - No 5. - С. 47 - 50.

72

Див.: Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т.. Методи розрахунку тіньової

економіки //Економіка України. - 1997. - No 5. - С. 51.

Заданими держстатистики станом на 10 грудня 1997 року заборгованість

становила по заробітній платі - 5,15 млрд. грн., по пенсіям та іншим

соціальним виплатам -1,81 млрд. грн.

Так у США питома вага готівки (паперові та металеві гроші) становить 5

% від грошової маси МЗ. Інші структурні складові становлять: чекові вкла-

73

(крім дрібних) провадяться на основі застосування сучасних

не-готівкових банківських розрахунків (у тому числі кредитних карток,

"магнітних" грошей, чеків, векселів, банкнот тощо).

За даними Національного банку, в Україні, починаючи з 1996 року, маса

готівки перевищила рівень 40 % від загального обсягу грошової маси. Динаміку

обсягів зростання питомої ваги та абсолютних обсягів готівки, що знаходилася

поза банківською системою, ілюструють відповідно табл. З і 4.

Таблиця З

19

96

19

97

Період

1985

1992

1993

1994

1995'

I

II

III

IV

I

II

III

IV

KB.

KB.

KB.

KB.

KB.

KB.

KB.

KB.

Питома вага

ГСУГІВКИ V

обсязі гро

100

19?

?65

?47

178

189

411

4?9

41 1

441

460

4Х8

443

шової маси

(на кінець

періоду), %

Таблиця 4

19

96

19

97

Період

І

II

III

IV

I

II

III

IV

KB.

KB.

KB.

KB.

KB.

KB.

KB.

KB.

Грошова готівкова маса (М")

2800

3324

3330

4041

4306

5102

6031

6132

(на кінець періоду), млн. грн.

Табл. З засвідчує, що питома вага рівня зростання готівки в загальній

грошовій масі фактично кореспондується з тими параметрами "тінізації"

економіки України у 1995 році, які визначені у розрахунках В. Бородюка, О.

Турчинова і Т. Приходько (тобто відповідно 38,3 % і 40,9 •%). Тому обсяги

"тіньової"' еко-

ди - 15%, вклади на безготівкових ощадних рахунках -11%, дрібні

строкові вклади - 47 %, великі строкові вклади - 22 % (Наведено за:

Макконнелл К. P., Брюс С. Л.: Зкономика: принципи, проблеми й политика. Пер.

с англ. II изд. -М.: Республика. -1992. - С. 265).

Починаючи з 1995 року до обсягу грошової маси включаються також кошти

клієнтів за трастовими операціями банків.

номіки України за спрощеною методикою у 1997 році можна оцінити у 46 -

47 % від рівня офіційного визначення ВВП, який дорівнює 92,5 млрд. грн.

(попередні дані). Тобто обсяг ВВП, що був вироблений в "тіньовому" секторі

економіки у 1997 році, становить близько 40 млрд. грн. А сукупний ВВП

дорівнював біля 130 млрд. грн.

Одне із суттєвих ускладнень щодо застосування монетарного підходу за

спрощеною методикою полягає ще і у тому, що, з одного боку, в Україні

суб'єкти "тіньової" і "чорної" економічної діяльності при розрахунках досить

широко використовують іноземну валюту. З іншого боку неможливо також

стверджувати, що абсолютно весь обсяг готівкової маси, яка знаходиться поза

межами банківської системи, використовується, як обігові кошти "тіньової"

економіки. Ймовірно припустити, що такими є приблизно лише половина грошової

маси, що "гуляє" поза межами банківської системи.

На цей час фактично немає даних стосовно реальних обсягів валюти, що

знаходиться на руках у населення України. За різними експертними оцінками

цей обсяг визначається у межах від 4 до 16 млрд. доларів США. Більша частка

цієї валюти є грошовими накопиченнями громадян, що таким чином прагнуть

врятувати себе від можливого інфляційного "ренесансу". Певна маса готівкової

валюти є обіговими коштами "тіньової" і "чорної" економіки. З достатньо

високим рівнем вірогідності можна припустити, що обсяги валютної готівки,

яка у якості обігових коштів обслуговує "тіньові" економічні процеси,

реально може бути еквівалентною масі гривневої готівки, що за ринковим

курсом національної валюти забезпечує її конвертацію.

У 1996 році в середньому близько 5,0 млрд. грн. знаходилися поза межами

банківської системи, і, як було зазначено вище, із цієї маси не менше 2,5

млрд. грн. обслуговувало потреби "тіньової" економіки. Реально також, що

еквівалентна їй валютна маса із купівельною спроможністю у 2,5 млрд. грн.

також виконувала функцію обігових коштів "тіньовиків". Тому можна

стверджувати, що потреби "тіньової" економіки у 1997 році забезпечувала

сукупна грошова маса, яка дорівнювала приблизно 5,0 млрд. грн. Якщо вважати,

що швидкість обороту готівкової одиниці

в "тіньовому" обігу становить 10 разів на рік (тобто до розрахунку

береться мінімальний рівень, який практично може перевищувати зазначену

величину щонайменше вдвічі), то обсяги валового "тіньового" обороту

становитимуть 50 млрд. гривень. Рахуючи, що 10 млрд. становили витрати

"тіньового виробництва" (оскільки, як було зазначено, їх левова частка

припадає на "світлу" економіку), отримаємо ті ж 40 млрд. грн. ВВП, що

визначають масштаби "тіньового" сектору економіки, які були отримані шляхом

застосування показника питомої ваги готівки, що знаходиться поза банківською

системою.

Як бачимо, навіть стислий опис практичного застосування існуючих

підходів визначення відносної та вартісної оцінки обсягів "тіньової""

економіки свідчить про суттєві обмеження можливості отримання достовірних

даних у зв'язку із значною кількістю проявів порушень і відсутністю точних

базових параметрів, які мають використовуватися у розрахунках. Проте, можна

впевнено стверджувати, що параметри "тіньового" сектору економіки України не

є меншими за 40 % від офіційно визначених обсягів "світлої" економіки і не

перевищують межу питомої ваги у 50 %.

За розрахунками західних спеціалістів, критичною межею для господарства

країни є такі щорічні обсяги "тіньового" сектора, що перевищують рівень 15 -

ЗО % ВВП. Причому для країн, які мають традиційно стабільні

соціально-економічні відносини та сталу ринкову економіку, цей рівень є

значно нижчим і не може перевищувати 15 %. Практика також засвідчує, що якщо

оборот підпільного бізнесу перевищує '/з ВВП, а кількість залучених до нього

(у т. ч. і в якості найманих працівників) ЗО -40 % зайнятих, економіка

втрачає будь-які можливості позитивного регулювання.

Підсумовуючи "діагноз", який на підставі експертних оцінок поставлений

економіці України, можна вважати, що вона уражена вірусом "тіньового"

підприємництва (в його найбільш небезпечних формах) і тому є серйозно

хворою. Але за аналогією з медициною, справжнім здоровим повинен вважатися

не той, хто взагалі не хворіє, а той, хто хворіє мало, хворіє у легкій формі

і здатний до швидкого одужання. Стосовно останнього виникає цілком слушне

питання щодо реальних наслідків досяг-

76

нення тієї критичної маси у перевантаженні народного господарства

країни "тіньовими" економічними відносинами. Тобто чи засвідчує досягнення

цієї межі небезпеку виникнення некон-трольованої ланцюгової реакції поділу

злоякісних клітин, коли метастази "чорної"" економіки необмежене

розростаються, витісняючи й замінюючи здорову тканину суспільно-економічного

організму, що призведе до летальних наслідків.

Звичайно, в економіці неабияку роль відіграють культурні та історичні

традиції нації, її менталітет. Проте реальний стан економіки формує

повсякденні, найбільш уживані характеристики того, що дозволено, а що

заборонено, що схвалюється, а що засуджується. 1 тому для кожної держави,

нації є такий рівень "тінізації", перехід через який свідчить про те, що

патологія затвердилась як норма критичного перевантаження.

Аналіз засвідчує, що Україна вже перейшла цей небезпечний бар'єр. Однак

чи можна вважати, що процес "тінізації" набрав незворотного характеру, що

відбувається "латиноамерика-нізація" країни, а Україна перетворюється на

"бананову республіку" північних широт.

Є багато підстав вважати цей висновок передчасним.

По-перше, необхідно враховувати унікальність перехідного стану нашої

економіки та суспільства, а названу межу "тінізації'" було визначено для

країн з усталеною економікою традиційно ринкового типу. Інша річ --

швидкість і темпи трансформаційних процесів. Загальновідомо, що реформи

мають проводитися рішуче, швидко, без права на помилки, ціна яких

обертається величезними збитками для суспільства, або не повинні проводитися

взагалі. Затягування реформаційних процесів, тупцювання на місці або

неадекватність дій до тієї ситуації, що реально складається є досить

небезпечним шляхом для молодої держави.

По-друге, на відміну від живого біологічного організму, у

суспільно-економічних систем, як правило, не буває безвихідних ситуацій.

Розпад старих соціально-економічних систем є також історичним виходом,

оскільки на цьому розпаді анігілюються накопичені у минулому антагоністичні

суперечності і формуються нові суспільно-економічні та політичні відносини і

структури.

77

По-третє, темпи й характер перебігу трансформаційних процесів, як вже

зазначалося, залежать від "культурних традицій нації", від державницької,

патріотичної позиції тої частини населення, якій не байдужа подальша доля

України.

По-четверте, аналіз стану та тенденцій динаміки процесів "тінізації"

дозволяє стверджувати, що "тіньова" економіка протягом 1995 - 1997 років вже

досягла максимальної межі у своєму розвитку і на цей час за абсолютними

характеристиками вступає у фазу подальшого скорочення. Тобто вона економічно

об'єктивно почне стискатися під впливом незворотного ефекту "проїдання"

національного багатства (передусім виробничого капіталу та накопичених

ресурсів). Проте, внаслідок продовження кризової деградації офіційної

економіки, відносна питома вага "тіньової"" економіки може ще незначною

мірою продовжувати зростати, або утримуватись на тому ж рівні.

По-п'яте, значна роль у процесі подолання "тінізації" належатиме

активній державній політиці, особливо такого її напряму, як реалізація

раціонально-прагматичної та оптимально-виваженої законодавчої стратегії, що

має бути вибірково-дифе-ренційовано спрямована або на легалізацію, або на

обмеження, або на знищення тих чи інших проявів економічної "тінізації", в

залежності від рівня їх соціально-економічної небезпечності, про що мова

буде вестися у наступній главі.