Фінансово - валютна політика України


Реферат >> Астрономия

Тема: “Фінансово-валютна політика України.

ПЛАН.

Вступ.

  1. Загальна характеристика фінансово-валютної політики:

  1. Управління валютними ризиками;

  1. Особливості валютного регулювання в Україні:

1. Валютний ринок та правові засади валютного регулювання в Україні;

2. Вплив кризи та антикризові заходи уряду та НБУ в 1998;

  1. Валютний контроль та співробітництво з МВФ.

III. Проблеми та перспективи розвитку фінансово-валютної політики в Україні:

Вступ

Сьогодні у світі практично немає країн, які б не опікувались обмінним курсом національної валюти, рівнем валютного курсу та його динамікою. Тому кожна держава, враховуючи важливість міжнародних валютних відносин у світогосподарських зв‘язках, проводить фінансово-валютну політику, яка є складовою частиною її економічної політики вцілому. Ця політика визначає підготовку, прийняття, реалізацію рішень з валютних проблем. Вона відіграє подвійну роль: як засіб координації міждержавних дій з метою спільних пошуків шляхів виходу з кризових ситуацій, послаблення протиріч, створення сприятливих умов для міжнародних економічних відносин, як один із засобів посилення позицій країни в боротьбі за ринки збут, джерела енергії і сировини і т.д.

Невід`ємним елементом фінансово-валютної політики перехідного періоду виступає валютний контроль. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість манерву для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки.

Проте Україна, в порівнянні з іншими країнами, має як і загальні, так і характерні для неї особливості в здійсненні фінансово-валютної політики, розвитку валютного ринку ( сфера економічних відносин по операціях купівлі продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах). Рівень розвитку валютного ринку залежить від характеру економічної системи країн, ступеня конвертованості валюти, рівня державних валютних обмежень. В Україні валютний ринок знаходиться у стадії фрмування. Як відомо одну із основних ролей в стабілізації і розвитку валютного ринку в Україні відіграє НБУ. За останні декілька років НБУ, завдяки своїй фінансово-валютній та грошовій політиці, спрямованій на підтримку стабільності вітчизняної валюти, здобув чудову репутацію на батьківщині та за кордоном. Для країни це важлива, цінна якість. Надійність НБУ-якір, або фундамент, без якого Україна позбулася б великої частки міжнародної довіри.

Під фінансово-валютною політикою слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на реглементацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями, і виступає важливим інструментом механізму державного регулювання економіки. Валютна політика виступає як складова фінансової політики.Основними завданнями здійснення фінансово-валютної політики є :

  • організація системи курсоутворення, захист та забеспечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

  • регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

  • організація внутрішнього валютного ринку;

  • регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

  • регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

  • встановлення режиму та обмежень на вивезення та ввезення через кордон валютних цінностей;

  • забеспечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Фінансово-валютна політика здійснюється органами економічного правління­­­­­­­­­­­­­ -- центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю.

Фінансово-валютна політика складається:

  • валютно-кредитної/ валютної політики

  • структурної валютної політики

  • поточної валютної політики

Валютно-кредитна/валютна політика проявляється у таких основних формах: дисконтна, девізна політика і її різновидність – валютна інтервенція , валютні обмеження, диверсифікація валютних резервів, регулювання ступеню оборотності валюти, режиму валютного курсу, девельвації, ревальвації.

Валютна політика в залежності від її цілей і форм поділяється на структурну і поточну.

Структурна валютна політика(або довготривала)-здійснення довготривалих структурних змін у міжнародному валютному механізмі.

Структурна валютна політика реалізується з участю країн у рамках МВФ, а також на реогіональному рівні.

Поточна валютна політика – сукупність заходів , які направлені на повсякденне, оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльності валютного ринку і ринку золота.

Одним із засобів реалізації валютної політики є валютне регулювання – діяльність держави, що спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютними цінностями. Держави за допомогою валютного регулювання прагнуть поставити під контроль валютні операції, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик , ввіз, вивіз та переказ валюти за кордон тим самим підтримати рівновагу платіжного балансу та стійкості валюти. У багатьох країнах встановлені ліміти вивозу валюти за кордон, введена спеціальна система дозволів на надання кредитів іноземним юридичним особам. Валютне реголювання переважно нормативне тобто таке, що здійснюється, головним чином, шляхом валютних угод та видання нормативних актів.

Валютна політика визначає підготовку, прийняття, реалізацію рішень з валютних проблем. В силу приватної власності на засоби виробництва управління міжнародно-валютними відносинами не може бути організоване на цинтралізованих принципах і включає декілька рівнів:

  • приватні підприємства, в першу чергу національно-міжнародні монополії, які мають валютні ресурси активно беруть участь у валютних відносинах (вони і мають здатність дестабілізувати валютні угоди проводячи великі спекулятивні валютні операції).

  • національні держави (міністерство фінансів, центральний банк, органи валютного контролю)

  • на міждержавному рівні органом, який розробляє і здійснюється валютне регулювання є МВФ. З середини 30-х років новою організаційною формою міждержавного регулювання, в тому числі валютно-кредитного, стали регулярні наради актуальних проблем економіки і політики на вищому рівні з обмеженою кількістю учасників.

Основними інструментами здійснення фінансово-валютної політики виступають:

  • дисконтна політика (маневрування дисконтною ставкою центрального банку з метою реголювання грошової маси в обігу, рівня цін, руху через кордон коротко-строкових капіталів);

  • валютна інтервенція( проводиться з метою впливу на курс національної валюти);

  • зміна валютного курсу шляхом девальвації чи ревальвації;

  • зміна валютних обмежень і угод диверсифікація валютних резервів( дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих чи інших валют, забеснечення найвигіднішої структури резервних активів);

  • підписання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі і т.д. Добре обгрунтована, реалістична валютна політика відіграє важливу роль у розвитку національної економіки, в інтеграції її в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності;

  • отримання або надання кредитів та супсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;

  • низки адміністративних заходів.

Юридична валютна політика оформляється валютним законодавством – сукупністю правових норм, які регулюють порядок проведення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами – двосторонніми багатосторонніми – між державами з валютних проблем.

Дисконтна політика – одна із форм грошово-кредитної політики центральних банків, що спрямовані на регулювання економіки країни шляхом підвищення чи зниження процентних(дисконтних) ставок з метою впливу на попит та пропозицію позичкового капіталу, зменшуючи темп інфляції, а також на стан платіжного балансу і валютний курс. Підвищення офіційної процентної ставки спрямоване на скорочення видачі центральним банком кредитів комерційним банком (кредитна рестрикція), а тим самим, на скорочення грошової маси в обігу, стимулювання притоку іноземних капіталів для покращення платіжного балансу країни, для збереження валютних резервів та підтримки курсу валюти.Навпаки, зниження офіційної процентної ставки заохочують видачу кредитів (кредитну експансію). Це веде до розширення обсягів виробництва та відтоку іноземного капіталу країни, збільшує грошову масу в обігу може викликати інфляційні процеси. Ефективна дисконтна політика досягається її поєднання з іншими формами регулювання економіки.

Девізна політика – метод впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу державними органами іноземної валюти ( девіз ).

З метою підвищення курсу національної валюти центральний банк продає, а для зниження -– скупляє іноземну валюту.

Девізна політика сьогодні здійснюється, переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання центрального банку в операції на валютному ринку для того, щоб впливати на курс національної валюти. Здійснюється шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.

Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних золотовалютних резервів або за рахунок міжбанківського кредиту згідно системи “своп”.У країнах з розвиненою ринковою економікою широкого розмаху валютна інтервенція набула в умовах обігу нерозмінних грошових знаків.

В колишньому СРСР валютна інтервенція здійснювалася під час проведення грошової реформи 1922-24рр., з метою оволодіння валютним ринком і стабілізації курсу червінця.

Матеріальною базою проведення валютної інтервенції служили створенні у 30-х роках в США, Великобританії,Франції, Італії, Канаді та ін. країнах валютні стабілізаійні фонди.

З 70-х років явищем стала колективна валютна інтервенція центральних банків ряду країн.

Диверсифікація валютних резервів -- політика держав, банків, монополій, яка спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахугків, проведення валлютної інтервенції і захисту валютних втрат.Зично ця політика здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких валют на світових валютних ринках.

Диверсифікація важлива і для банків, оскільки вони в основному чужими коштами.Тому банки стараються видавати позики якомога більшій кількості клієнтів. З цією метою комерційні банки України мають право видавати позички одному клієнтові в розмірі, що не перевищує 50% їх статутних фондів. У США, наприклад цей норматив встановлений у розмірі до 10 відсотків власного капіталу банку. Цей принцип застосовується також в операціях з цінними паперами, коли кошти вкладаються у різні види цих паперів чи в папери одного виду, але випущені різними емітентами.

Девальвація і ревальвація – це традиційні методи валютної політики.

Девальвація – здійснюване державою зниження обмінного курсу своєї грошової одиниці стосовно іншої. Це один із варіантів грошової реформи, спрямованої на оздоровлення грошового обігу. Причинами цього явища є нерівномірність розвитку інфляції в окремих країнах, нестабільність платіжних балансів і світової економіки в цілому. Девальвація і ревальвація складають два основні варіанти грошової реформи. Часто девальвація лише закріплює фактичне обезцінення грошей внаслідок інфляції. Існує також поняття ринкової девальвації валюти, тобто падіння на ринку ціни національної валюти, вираженої в інших валютах, зокрема в доларі. Ринкова девальвація відбувається внаслідок зниження попиту на дану валюту. Держава може підтримувати курс своєї валюти шляхом ринкових інтервенцій / скуповування власної валюти або продажу іноземної /. При значних господарських розладах держава застосовує девальвацію, яка веде до подорожання імпортованих і здешевлення власних товарів, експортованих в інші країни. Тому девальвація використовується також як засіб зовнішньоторговельної експансії.

Ревальвація -- поновлення, збільшення вартості валюти шляхом підвищення її офіційного курсу щодо грошової одиниці інших країн або щодо міжнародних грошових одиниць. Застосовується як один із методів стабілізації грошової системи країни і поновлення, а то й підвищення купівельної спроможності грошей після інфляції. Ревальвація як метод стабілізації грошової одиниці в минулому використовувалася відносно мало. Це пояснюється тим, що країна, яка таким чином стабілізує грошовий обіг, ставить себе у невигідне становище у зовнішньоекономічних операціях, туризмі порівняно з іншими. Підвищення курсу валюти даної країни щодо інших зумовлює зростання цін на експортні товари в іноземній валюті і тим самим знижує конкурентноздатність товарів власного виробництва на міжнародному ринку. Курсові співвідношення між ревальвованою валютою даної країни та іншими валютами створюють умови за яких невигідно вкладати капітал в економіку даної країни. У то й же час стає вигідним вивіз національної валюти, оскільки при цьому за кордоном можна одержати більшу суму за ревальвовану грошову одиницю. Це може негативно вплинути на величину інвестицій в економіку країни. Незважаючи на це, ревальвація за певних умов може стати ефективним антиінфляційним заходом. Саме як антиінфляційний захід ревальвація була використана на рубежі 60-70-х р.р. ХХ ст. в колишній ФРН, у Голландії, Швейцарії, Австрії та у ряді інших країн. Вона зумовила скорочення грошової маси у сфері обігу, стабілізацію, навіть зниження цін на внутрішньому ринку і позитивно вплинула на розвиток економіки та матеріальний добробут населення.

I.1. Особливості управління валютними ризиками.

Управління валютними ризиками передбачає проведення його детального аналізу, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Оцінка ризику передбачає визначення тривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, та обсягу збитків за відповідними зобов’язаннями, що можуть виникнути в майбутньому. Тому передбачення валютних ризиків посідає чільне місце у стратегії планування діяльності підприємства чи фінансово-кредитної установи і є запорукою підвищення ефективності їхньої основної діяльності.

Управління валютним ризиком базується на виборі відповідної стратегії менеджменту ризику, що містить у собі такі основні елементи:

  • викорстання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків;

  • контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;

  • страхування валютного ризику в разі неможливості його уникнення.

Схематично така стратегія менеджменту валютного ризику наведена на мал. 1. Відповідно до цієї схеми ми можемо спостерігати різні варіанти вибору стратегії: від нейтрального ставлення до ризику, коли фінансові менеджери через незначні розміри можливих збитків не беруть ці ризики до уваги, до повного контролю і страхування всіх можливих валютних ризиків і валютних збитків. Тому запобігання валютним ризикам завдяки використанню певних методів страхування можна вважати головним елементом стратегії менеджменту валютних ризиків.

У світовій практиці страхування валютних ризиків називають хеджуванням (hedging). Головна мета використання відповідних методів хеджування полягає в тому, щоб здійснити валютно-обмінні операції своєчасно – ще до того як відбудеться небажана зміна курсів, або ж компенсувати збитки від такої зміни за рахунок паралельних операцій з валютою, курс якої змінюється в протележному напрямку.

Нині існує ціла низка досить ефективних методів страхування валютних ризиків, що можуть бути використані різними суб`єктами власних коштів банку у вигляді абсолютної суми ліміту. Так, для уповноважених банків із власними коштами до 1 млрд руб. (до 1 млн руб. після демострації) ліміт дорівнює 70 тис. Дол. США; з капіталом від 1 млрд до 5 млрд руб. – 350 тис. дол.. США; від 5 млрд до 10 млрд руб. – 700 тис. дол.. США і понад 10 млрд руб. – за індивідуальними нормативом, який встановлює Департамент іноземних операцій ЦБ Росії.

З-поміж методів страхування валютних ризиків треба назвати такі.

  1. Структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості.

  2. Зміна термінів платежів (leads and lags).

  3. Форвардні угоди.

  4. Операції “своп”.

  5. Опціонні угоди.

  6. Фінансові ф`ючерси.

  7. Кредитування та інвестування в іноземній валюті.

  8. Реструктуризація валютної заборгованості.

  9. Паралельні позички.

  10. Лізинг.

  11. Дисконтування вимог в іноземній валюті (форфетування).

  12. Використування валютних коштів.

  13. Здійснення платежів за допомогою зростаючої валюти.

  14. Самострахування.

II.Особливості валютного регулювання в Україні.

  1. Валютний ринок та правові засади валютного регулювання в Україні.

Однією із найважливіших складових грошового ринку є валютний ринок, формування та активний розвиток якого фактично розпочалися в Україні з 1992 р. На сьогоднішній день валютний ринок є досить розвиненим, характеризується розгалуженою структурою, включає як біржовий, так і позабіржовий сектори та розвивається досить динамічно. Можна стверджувати, що за роки існування валютного ринку в Україні розроблена законодавча та нормативна база, а також створені інституціональні форми організації валютних відносин. Тому можна вважати, що в державі існує національна валютна система як державно-правова форма організації валютних відносин, яка встановлює певний порядок здійснення валютних операцій, купівлі-продажу, вивезення-ввезення іноземної валюти та валютних цінностей, валютні курси, організації валютного контролю тощо.

Поглиблення економічних реформ, становлення фінансово-кредитної та банківської систем, успішне проведення грошової реформи 1996 р. сприяли становленню і зміцненню валютного ринку України. Фактично валютний ринок було започатковано в серпні 1992 р. після створення Валютної біржі Національного банку, яка згодом, у липні 1933 р., була реформована в Укркїнську міжбанківську валютну біржу.

Правові засади валютного регулювання в Україні закладені Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1933 р. №15-93, органами валютного контролю в Україні визначені:

  1. Національний банк України.

  2. Уповноважені банки.

  3. Державна податкова адміністрація України.

  4. Міністерство зв`язку України.

  5. Державний митний комітет України.

Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова адміністрація України – фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв`язку України – за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України – за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого контролю також здійснює:

  • Державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

  • Разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;

  • Контроль за додержанням затвердженного Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

  • Визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

  • Видачу в межах своєї компетенції обов`язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

  • Накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

  • Видачу ліцензії на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування;

  • Встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

  • Встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

  • Публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо.

Згідно з яким Національний банк України було визначено головним валютним органом країни та покладено на нього виконання функцій щодо формування на підставі загальної економічної політики держави принципів і стратегії валютного регулювання, ліцензування діяльності з валютними цінностями,розробки і впровадження системи курсоутворення та здійснення контролю за виконанням правил валютних операцій.

Суб`єктами валютних відносин в Україні є юридичні та фізичні особи-резиденти і нерезиденти, уповноважені банки, біржі, інші фінансово-кредитні установи, спеціальні органи валютного контролю та Національний банк України.

Складовими національної валютної систем є національна грошова одиниця, режим курсоутворення та умови конвертованості національної грошової одиниці, валютні нормативи й обмеження, система валютного регулювання та контролю, міжнародна ліквідність держави, регламентація готівкового і безготівкового обігу іноземої валюти, організація біржового та позабіржового валютних ринків, система міжнародних розрахунків, ліцензування операцій з валютними цінностями тощо.

Головним елементом валютної політики слід вважати валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

Крім того, Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за валютообмінними операціями як на міжбанківському ринку, так для обмінних пунктів.

Нині вибір керованого плаваючого курсу найбільш повно відповідає сучасному стану економіки України. Сьогодні НБУ відводиться значна роль в організації валютного ринку, проведенні ефективної відсоткової політики та порядку здійснення валютних операцій. Слід зауважити, що можливості створення ефективного валютного ринку дещо обмежені через його малі розміри, недостатньо розвинутий ринок цінних паперів тощо. Крім того, в умовах нинішньої нееластичності торгових цін виникає потреба в значному коригуванні валютного курсу, що може негативно позначитися на процесах руху іноземного капіталу.

Важливими інструментами формування ефективного валютного курсу на сучасному етапі розвитку ринкових відносин є валютні інтервенції, які здійснюються Національним Банком України. При використанні цього інструмента чільне місце належить наявному валютному резерву, який дає змогу НБУ проводити активну політику на валютному ринку України. Однак слід пам`ятати, що хоча валютні інтервенції НБУ належать до ринкових методів впливу на попит та пропозицію, проте такі дії можуть розглядатися як ефективні тільки в коротко строковому періоді, оскільки в довгостроковому вони можуть викривлювати співвідношення попиту та пропозиції, які зумовлені реальними економічними процесами.

Умови для реального зміцнення курсу національної грошової одиниці формувалися в міру того, як розгорталися економічні реформи. Початок було покладено 1994 року, після запровадження ринкового механізму визначення курсу на основі попиту й пропозиції. Відновлення 1994 року роботи Української міжбанківської валютної біржі ознаменувалося значною девальвацією ккарбованця. Вона була наслідком адміністративного розподілу валютних ресурсів та штучного утримання завищеного курсу вітчизняної валюти, що практикувалось у попередній період. Накопичений незадоволений попит на іноземну валюту й призвів до значного падіння курсу карбованця зразу після введення ринкового механізму курсо-утворення.

Унаступні роки динаміка курсу визначалася сукупним попитом і пропозицією. У продовж 1995-1997 років середньорічний сукупний попит на іноземну валюту перевищував 2 млрд. доларів. Його обсяг в основному визначався розміром від`ємного сальдо платіжного балансу, в тому числі значними виплатами за зовнішнім державним боргом. Головними джерелами ринкової пропозиції іноземної валюти були комерційні кредити, прямі іноземні інвестиції та трансферти, кредити від міжнародних фінансових організацій, інші джерела.

У 1995 році надходжень з усіх цих джерел не вистачило для покриття наявного попиту на валюту, що й викликало значну девальвацію – на 72.2% в номінальному вираженні. Однак вона була в 10 разів меншою, ніж у попередньому році. Це дало змогу стримати інфляцію і забезпечити зростання курсу карбованця у реальному вираженні на 39%.

У 1996-97 роках баланс сукупного попиту і пропозиції змінився на позитивний за рахунок збільшення надходжень за облігаціями внутрішньої державної позики від нерезидентів. Це дозволило не тільки утримати стабільність курсу, а й суттєво поповнити резерви НБУ. З кінця 1995 по серпень 1997 року вони зросли приблизно на 2 млрд. доларів. Саме значний приплив короткотермінових інвестицій забезпечив стабільність обмінного курсу та його незначні коливання у межах коридору 1.7-1.9 грн./долар. У цей період НБУ протидіяв не надмірний девальвації курсу, а навпаки – стримував його реальне зростання.

Однак наприкінці 1997 року ситуація кардинально змінилася. Змінилася міжнародна кон`юнктура, почався відплив короткотермінових капіталів із нових ринків, до яких належить і Україна, нерезиденти стали активно продавати ОВДП. Це значно зменшило пропозицію і водночас збільшило попит на валюту. Так, якщо протягом 1997 року приплив портфельних інвестицій (в ОВДП, облігації місцевих позик та деякі інші) становив понад 30% від загальної пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку України, то починаючи з кінця 1997 та продовж 1998 року на цей обсяг – еквівалентний приплив коштів у попередні роки плюс проценти – зріс сукупний попит. Крім того, в 1998 році, за попередніми оцінками, від`ємне сальдо торговельного балансу становило близько 1.2 млрд.доларів, на 25% зросло фінансування зовнішнього державного боргу, приблизно на 50% збільшився обсяг чистого продажу іноземної готівки у зв`язку із підвищенням попиту. Внаслідок перелічених факторів загальна потреба в іноземній валюті зросла порівняно з попереднім роком приблизно на 20%, а сукупна пропозиція зменшилася приблизно на 40%. Ситуацію дещо виправили кредити МВФ, Світового банку та ряд фідуціарних позик уряду. Для утримання стабільності курсу гривні НБУ був змушений використовувати власні резерви, накопичені раніше.

Таб. Динаміка обмінного курсу гривні у 1994-1998 роках*

показники

1994

1995

1996

1997

1998

Курс грн./долар США на кінець року.

1.042

1.794

1.889

1.889

3.427

Номінальна зміна**,%

-726

-72.2

-5.3

-0.5

-80.5

Реальна зміна** з урахуванням інфляції,%

-65

+39

+25

+9

50.4

* До 1996 року курс карбованця перерахований у курс гривні.

** “+” -- ревальвація, “-“-- девальвація.

II.2. Вплив кризи та антикризові заходи уряду НБУ в 1998.

Світова фінансова криза спричинила до втрати Україною важливих ринків збуту, насамперед у країнах СНД. Все це призвело до знекровлення валютних резервів НБУ, тому вони не змогли активно використовуватись для забеспечення курсової політики. Особливого напруження ситуація набула із 17 серпня 1998року, після загострення фінансово-валютної кризи в Росії. У серпні клієнтський попит на УМВБ катастрофічно зріс і набув ажіотажного характеру.

На УМВБ надходили заявки на купівлю та продаж, які не знаходили реалізації на міжбанківському ринку, де попит і пропозиція збалансовуються між собою. Загальний обсяг клієнтського попиту на валюту, не задоволеного на міжбанківському ринку, можна оцінити , віднімаючи від загальних біржових обсягів попиту і пропозиції суми деяких фіксованих конвертувань на УМВБ, у тому числі нерезидентів за операціями з ОВДП тощо. Підрахунки, проведені щодо січня — серпня 1998 року, свідчать, що у серпні цей попит удвічі перевищував аналогічний показник за усі 7 попередніх місяців року. Враховуючи, що влітку, у зв’язку з періодом відпусток та деяким зниженням ділової активності, за звичай збільшується не попит, а пропозиція іноземної валюти; таке значне зростання клієнтських заявок викликане нічим іншим, як негативним девальваційними очікуваннями та ажіотажним попитом.

Ситуацію погіршало також те, що уряду України не вдалося залучити нові фідуціарні позики, які передбачалось одержати саме в серпні. Пізніше не вдалося поповнити міжнародні резерви, і НБУ був змушений масимально економити їх залишки з огляду на значні платежі за бюджетними зовнішніми зобов’язаннями.

В наслідок девальвація обмінного курсу із 17 серпня по 1 жовтня значно прискорилась і сягнула 59%, тоді як у період із 1 січня по 17 серпня становила лише 12.5%.

Щоб стабілізувати становище та адекватно відреагувати на ситуацію, що склалася, послабити негативні наслідки російської кризи, запобігти відпливу іноземної валюти та надмірному впливу ажіотажного попиту на девальвацію, уряд і НБУ запровадили пакет антикризових заходів, у тому числі й обмежувального характеру. Основні з них:

  • оголошення розширеного валютного коридору як граничного орієнтира зміни курсу для економічної діяльнлсті та валютних операцій;

  • обмеження відхилень обмінних курсів при операціях комерційних банків на безготівкрвому та готівковому валютному ринках;

  • припинення операцій з вільно конвертованою валютою на міжбанківському ринку і проведення їх виключно на УМВБ;

  • заборона передоплати нерезелентам (до 20%) і поширення акредитивної, інкасової форм розрахунків та гарантійних інструментів уповноважених банків;

  • запровадження нового порядку допуску клієнтів на біржі для купівлі валюти з документальним підтвердженням фактичного надходження товарів та отримання послуг із імпорту;

  • введення обов’язкового продажу 50% валютних надходжень експортерів;

  • зменшення ліміту відкритої валютної позиції комерційним банкам.

Зазначені обмеження не стосуються здійснення торговельних операцій і виконання комерціййними банками та іншими суб’єктами економічної діяльності своїх зобов’язань перед нерезидентами, а також не порушуючи статті VII Статуту МВФ, до якої приєдналася Україна.

Завдяки запровадженню обмежувальних заходів у вересні —грудні 1998 року вдалося запобігти розвитку подій за російським сценарієм і стабілізувати ситуацію, а саме:

  • утримати гривню в межах нового валютного коридору та починаючи з вересня 1998 року стабілізувати курс;

  • відсікти чи значно обмежити спекулятивний попит на валюту;

  • вирівняти дисбаланс між пропозицією та попитом;

  • сприяти скороченню дефіциту торговельного балансу;

  • запобігти втраті резервів НБУ (див. таб. );

  • підтримати внутрішніх товаровиробників-експортерів;

  • обмежити інфляцію та підтримати фінансову стабільність;

  • зберегти фінансову підтримку міжнародних організацій.

Порівняльний аналіз показників України й Росії щодо девальвації (див. таб. ), зміни резервів та рівня інфляції свідчить про значно меншу напругу ситуації в Україні.

Таб. Порівняльна таблиця динаміки курсу, зміни валютних резервів та інфляції в Україні та Росії в 1998р.*

Показники

Україна

Росія

Обмінний курс гривні і рубля щодо долара США

На 01.01.1998р.

1.899

5.96

На 01.01.1999р.

3.427

20.65

Девальвація, %

З 01.01.1998р. по 01.01.1999р.

80

249

З 17.081998р. по 01.01.1999р.

59.9

228.3

Зміна валових міжнародних резервів НБУ і ЦРБ, млн. доларів

З 17.08.1998р. по 01.01.1999р.

-50

-2877

Інфляція, %

З 01.01.1998р. по 1999р.

20

84

II.3. Валютний контроль і співробітництво з МВФ.

Валютний контроль – це комплекс адміністративних заходів,спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у краЇну. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід’ємних елементів перехідної економічної політики. Валютний контроль як інструмент стабілізації руху капіталів у малих відкритих економіках обмежує коливання процентних та обмінних курсів, доки не буде сформовано розвинуту ринкову інфраструктуру і не стане можливим реггулювати рух капіталів, а відтак і динаміку обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок.

Обмежуючи рух капіталів,країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не виключно для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.

До основних принципів валютного контролю належить:

  • монополія банків на здійснення валютних операцій;

  • необхідність виконання валютних операцій, яка має бути доведена;

  • репатріація та обов`язковий продаж резидентами надходжень в іноземній валюті;

  • обов`язкова декларація закордонних авуарів;

  • заборона на експорт та імпорт платіжних засобів;

  • ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього (резидентам забороняється надавати та брати позики в національній валюті у нерезидентів);

  • заборона компенсацій та арбітражних операцій;

  • контроль за грою на термінах на валютному ринку;

  • контроль за валютними позиціями комерційних банків.

Слід зазначити, що валютний контроль має сенс тільки тоді, коли проводиться комплексно: ефективність контролю залежить від міцності його найслабшої ланки.

Введення Україною внутрішньої конвертованості національної валюти та взяте нею 24 вересня 1996 року зобов’язання згідно із статтею VIII Статуту МВФ не встановлювати обмежень на операції поточного рахунку платіжного балансу дещо звужують перелік заходів валютного контролю, які вона має право застосовувати. Однак ці заходи можуть бути досить дієвими, якщо запроваджувати їх послідовно та забеспечити виконання.

Статут МВФ не суперечить принципам валютного контролю. Стаття VIII вимагає, щоб країни – члени МВФ не застосовували обмежень на поточні міжнародні операції, тобто лише стосується зовнішніх платежів резидентів нерезидентам. Країна-член має право регулювати надходження в іноземній валюті як самих резидентів, так і отримання платежів резидентами від неризедентів, які в подальшому могли б стати підставою для проведення зворотних платежів.

В умовах вільного руху капіталів приватний сектор може вдатися до дорогих зовнішніх запозичень, що ще більше ускладнить ситуацію. До встановлення НБУ обмежень на дохідність у серпні 1998 року ( у березні 1999року їх було скасовано) понад 10% кредитів (405млн.доларів) резидентам України було надано іноземними інвесторами за ставкою від 21.5% до 60%. Найбільш безпечних – прямих інвестицій Україні бракує через відстрочку реальних реформ.

Не зважаючи на деякі обмеження, спричинені фінансово-валютною кризою в Росії, на валютному ринку пруктично не зачепили операцій пов’язаних із поверненням кредитів (депозитів) у іноземній валюті нерезидентам та оплати відсотків за ними, повернення іноземних інвестицій, погашення облігацій нерезидентів, передбачених чинним законодавством. Це свідчить,що Україна виконує зобов’язання, які взяла на себе, приєднавшись до статті VIII Статуту МВФ.

Проаналізувавши причини фінінсової кризи в Росії, її вплив на український ринок та врахувавши прагнення України виконувати взяті зобов’язання, Рада директорів МВФ 4 вересня 1998 року схвалила трирічну програму EFF на загальну суму 2.2 млрд. доларів США. Зразу ж після цього рішення Україна отримала перший транш у розмірі 257 млн. доларів. Другий транш – 78 млн. доларів – надано наприкінці жовтня.

Пізніше між МВФ і урядом України знову виникли непорозуміння, пов’язані з реструктуризацією зовнішнього боргу, а також із додержанням параметрів дефіциту держбюджету, і міжнародні кредити перестали надходити. У бюджеті 1999 року бюджетний дефіцит було визначено у розмірі 1.240 млрд. гривень, або 1% від ВВП. Його планувалося покрити з двох джерел: зовнішього (610 млн. гривень) і внутрішнього (630 млн. гривень) фінансування. Із припиненням кредитуванняУкраїни міжнародними організаціями джерела зовнішнього фінансування стали невизначеними. Проте, завдяки заходам НБУ та антикризовим заходам уряду на чолі з В.Ющенком вдалося повернути довіру МВФ, відновити фінансування економіки України.

III. Проблеми та перспективи розвитку фінансово-валютної політики в Україні.

  1. Підводні камені “вільного падіння”.

Ще на початок 1999 р. виникли неконструктовані дискусії у ВРУ та засобах інформації щодо можливого відпускання курсу у “вільне плавання”, яке в суспільстві пов`язують зі значною девальвацією, висловлюваннями деяких посадових осіб стосовно можливої емісії, наступними президентськими виборами, які теж пов`язують із емісією, а також відсутністю чітких перспектив щодо стабілізації ситуації в Росії з її негативним впливом на Україну. Вибираючи варіант розвитку валютно-курсової політики, слід насамперед зважити на необхідність вирішення перелічених проблем збалансування попиту і пропозиції, врахувати очікувану та вибрати бажану динаміку обмінного курсу, а також відповідний комплекс засобів валютного регулювання.Однією з альтернатив курсової політики 1999 року, яка обговорюється відповідальними особами, фахівцями та пресою, є запровадження режиму вільно плаваючого курсу зі скасуванням існуючих обмежень на валютному ринку при мінімальному впливі НБУ на збалансування попиту і пропозиції валюти, навіть за наявності4 суттєвого дисбалансу між ними.

Важко не погодитися з тим, що краще було б не лише скасувати з тим, що краще було б не лише скасувати існуючі обмеження, а й узагалі їх не вводити. Проте саме завдяки цьому вдалося утримати стабільність у кризовій період. Передчасне ж скасування валютних обмежень (до того, як зникнуть причини їх уведення) може звести нанівець позитивний ефект їх запровадження.

Крім того, пропозиції щодо введення плаваючого курсу з одночасним скасуванням обмежень, по-перше, часто не містять оцінки можливої динаміки обмінного курсу, по-друге, не враховують, що такий режим доцільно застосовувати за умов стабільних надходжень валюти у державу, позитивного сальдо торговельного балансу, відносно незначних обсягів платежів із обслуговування зовнішнього державного боргу. Тобто при збалансованих сукупному попиті і пропозиції іноземної валюти, а також за достатніх резервів центрального банку, які можна використати для підтримання стабільності курсу в екстемальних обставинах тимчасового дисбалансу попиту і пропозиції.

Усього цього в Україні поки що немає. Тому при запроваджені плаваючого курсу в нинішніх умовах його динаміку визначатимуть ажіотажний попит та спекулятивно-арбітражні операції банків задля отримання надприбутків, пргнення населення позбутися гривні і будь-що придбати долар. Попит і пропозиція, може, й збалансуватися, але це будуть не реальні попит і пропозиція, пов`язані із зовнішньоекономічною діяльністю, а спекулятивні попит і пропозиція, зумовлені значними девальваційними очікуваннями. Відтак гривня зазнаватиме шаленого тиску, а НБУ, не володіючи достатніми резервами, зможе протиставити цьому хіба що чергове підвищення відсоткових ставок та зменшення ліквідності і грошової маси, що означатиме – поставити хрест на кридитуванні економіки, інакше кажучи, позбавити підприємства кредитів.

Падіння курсу гривні уже на першому етапі такої “лібералізації” можна зіставити з російським серпневим обвалом, який стався, незважаючи на зниження ліквідності комерційних банків до 28% (!) порівняно з початком року. Зазначимо, що серпневий злет ажіотажного, причому платоспроможного, попиту на іноземну валюту в Україні також відбувся при найнижчому впродовж року показнику ліквідності банків – менше 60% від рівня на початку року. Наведені факти свідчать, що на хвилі ажіотажного попиту обмеження на кшталт зниження ліквідності, підвищення облікової ставки та резервних вимог не спрацьовують, оскільки валютні операції у подібних ситуаціях дають банкам спекулятивні надприбутки. Саме таким операціям і протидіють існуючі валютні обмеження.

Наслідки обвальної девальвації гривні, до чого можуть спричинитися скасування діючих обмежень та перехід на вільно плаваючий курс у нинішніх умовах завищеного, неадекватного реальним потребам зовнішньоекономічної діяльності попиту на валюту, передбачити неважко. Це – розкручування інфляції, катастрофічне падіння виробництва, подальше знедолення народу, параліч бюджету (або його емісійна підтримка, яка призводить до гіперінфляції) та неспроможність влади впливати на ситуацію економічними засобами – тобто йдеться про сценарій уже навіть не російського, а індонезійського розвитку подій.

Аналіз свідчить, що без додаткових обгрунтувань, необхідних розрахунків та оцінок погоджуватися з пропозицією щодо термінового введення режиму вільно плаваючого курсу зі скасування існуючих обмежень на валютному ринку було б передчасно.

Враховуючи вищевикладене, в 1999 році забезпечити курсову, а відтак і загальну фінансову та економічну стабільність можна принаймні на початку року лише за умов збереження основних елементів діючого механізму функціонування валютного ринку, який дає змогу відсікти арбітражно-спекулятивний попит та певною мірою збалансувати сукупний попит і пропозицію в межах реальної зовнішньоекономічної діяльності.

ВИСНОВОК.

Головна проблема валютного ринку в 1999 році – вибір курсової політики. Україна знову надає перевагу політиці валютного коридору, бо вона, на думку урядових структур, найбільш ефективна на сучасному етапі дозволяє тримати економічну ситуацію під контролем.

Політика курсового коридору більш прогнозована і не передбачає великих курсових сплесків. Оцінюючи вірогідний рівень зниження курсу гривні. Колишній голова НБУ Віктор Ющенко зазначив, що він не перевищить 7-9% за рік, якщо дотримуватися всіх параметрів бюджету. За оптимістичними прогнозами, стабільність гривні буде забезпечено.

У січні 1999 року на біржовому ринку України розпочалися торги євровалютою. З уведенням євро, наша країна отримала додатковий стимул для інтеграції в Європу. Частину своїх валюних резервів НБУ уже перевів у нову валюту. З подальшою переорієнтацією економічних зв`язків України на співпрацю з європейськими державами частка євро у валютних резервах НБУ зростатеме.

Режим валютного курсу

Режим валютного курсу

Кількість країн

на 01.01.90 р.

на 01.01.96 р.

Прив`язка до однієї або

кількох країн

94

67

Гнучкий підхід, введення обмежень по відношенню до однієї валюти або групи валюти

13

14

Більш гнучкий підхід (коригування відповідно до серії показників, кероване або вільне плавання валютного курсу)

46

99

Всього

153

180

Приклади режимів обміну валют у країнах з перехідною економікою*

Країна

Режим курсоутворення

Польща

Січень 1990 р.

Прив`язка (peg) до долара США

Травень 1991 р.

Прив`язка до кошика валют (долар США 45%,німецька марка 35%, англійський фунт 10%, французький франк 5%, швйцарький франк 5%)

З жовтня 1991р.

Повзуча прив`язка (crawling peg) (для підтримки міжнародної конкурентоспроможності Польщі)

Росія

З липня 1996 р.

Повзуча прив`язка (crawling peg) до долара США.До цього був валютний коридор

Чеська

республіка

Прив`язка до валютного кошика (німецька марка 65% , долар США 35%), межі допустимого коливання +7.5%

Угорщина

Повзуча прив`язка (1.2% на місяць) до валютного кошика (долар США –30%, євро—70%)

Естонія

Валютний коридор (Currency Board) (прив`язка до німецької марки)

Литва

Валютний коридор (Currency Board) (прив`язка до долара США)

Латвія

Паваючий курс (мають місце інтервенції центрального банку)

Болгарія

Плаваючий курс (мають місце інтервенції центрального банку)

Хорватія

Плаваючий курс (інтервенції центрального банку проводять тільки з метою уникнення великих коливань обмінного курсу)

Румунія

Плаваючий курс (мають місце інтервенції центрального банку)

Словенія

Вільно плаваючий

Україна

Валютний коридор (так зване кероване плавання)

Переваги та недоліки плаваючих валютних курсів*

Аргументи “за”

Аргументи “проти”

1. Курс визначається в основному ринковими силами. Головний принцип ринкової економіки поля-

гає в тому, що ринки успішно та ефективно розподіляють ресур-

си.

1. Ринки рідко працюють з ідеальною ефективністю, тому існує ризик виникнення такої ситуації, коли обмінний курс буде перебувати, можливо протягом тривалого часу,на не-обумовленому економічними прогнозами рівні

2. Якщо ринки працюють ефективно і курс вільно плаває, то в спекулянтів не буде можливості отримувати прибуток за рахунок центрльного банку

2. Майбутня траєкторія обмінного курсу буде невизначеною, що може створити труднощі для компаній у сфері планування та ціноутворення. В деяких випадках можна застрахуватися від такої невизначеності, використовуючи вторинні ринки (наприклад, форвардні, ф’ючерські або опціонні угоди), проте такі дії супроводжуватимуться додатковими витратами.

3. Попит та пропозиція національної валюти по відношенню до іноземної, і навпаки, буде балансуватитися ринком. У центрального банка не має потреби здійснювати інтервенції (за винятком випадків, пов`язаних із виконанням доручень від імені його власних клієнтів). Тому зовнішні потоки не будуть впливати на внутрішні монетарні агреговані показники проводитиметься незалежна грошово-кредитна політика, яка не буде постійно орієнтуватися грошово-кредитну політику інших країн .

3. Свобода проведення незалежної внутрішньої грошово-кредитної політики може бути поркшена. Наприклад

Аргументи за

Аргументи проти

4. Фіксований курс, якщо він стабільний, забуспечує компаніям надійну основу для планування та ціноутворення, тим самим даючи змогу розвитку інвестиційної діяльності та міжнародної торгівлі.

4. Якщо фіксованому курсу в будь-якій мірі не довіряють, він може піддатися спекулятивним атакам. Це може матиме негативні наслідки для монетарної стабільності в економіці або для іноземних резервів. У кінцевому результаті спекуляції можуть зумовити відмову від фіксованого курсу.

5. Фіксований валютний курс обмежує внутрішню грошово-кредитну політику: якщо її цілі знаяно відрізняються від цілей тієї країни, до валюти якої прив’язана національна валюта, може виникнути небажаний притік або відтік капіталу, що потребує втручання центрального банку. Притік коштів може посилити інфляцію; а відтак – відчутно зменшити іноземні резерви країни. Стримуючий фактор у сфері грошово-кредитної полдітики часто розглядається як дисциплінуючий захід проти прийняття економічної політики країни, до валюти якої прив’язана національна валюта.

5. Не існує надійного способу, щоб визначити, чи є вибраний курс оптимальним та стабільним. Ні уряд, ні центральний банк не можуть з впевненістю сказати, що вони краще за ринок знають, в якій точці знаходиться курс рівноваги.

6. Фіксований курс буде бажаним, якщо правильно визначити курс рівноваги та підтримувати його на певному рівні.

6. Хоча фіксований валютний курс може бути важливим для монетарних цілей, він не відповідатиме реальному курсу, який у деяких випадках може розглядатися як індикатор або ціль.

7. Режим фіксованого курсу, який дисциплінує грошово-кредитну політику, може застосовуватись у випадках, якщо фінансові інструменти та фінансові ринки недостатньо розвинуті для проведення ринкової грошово-кредитьної політики.

7. Фіксований курс передбачає, щоб центральний банк був готовий до проведення інтервенцій на валютному ринку з метою його підтримки. Після цього потрібно прийняти рішення про те, що робити з внутрішніми наслідками інтервенцій (наприклад, чи потрібно робити ”стерилізацію”).

8. Центральному банку потрібно мати достатню кількість резервів.

9. Орієнтація на грошово-кредитну політику іншої країни не завжди буває вигідним.

* Вісник НБУ, лютий 1999, с.10.

* Вісник НБУ: статистичні дані НБУ, інформація Центрального банку Росії в Internet, лютий 1998р., с. 11.

*Лэттер Т. Выбор режима валютного курса.—С.16.

* * Круль О.Я.Шляхи забезпечення стабільного розвитку валютно-курсоаої політики в Україні // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України.—Суми:Ініціатива, 1998.--С.16.