Організація готівкового грошового обігу


Реферат >> Астрономия

Національний банк України згідно з Законом «Про банки та банківську діяльність» і проектом Закону «Про Національ- ний банк України» має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети, організації їхнього обігу та вилучення з обігу. Емісія банкнот в історичному плані — це найдавніша функція цент-рального банку. Саме ця функція, а точніше потреба в централізації банкнотної емісії, спричинила надання одному із банків статусу емісійного. З часом у зв'язку з переходом від саморегульованої грошо­вої системи (системи золотомонетного стандарту) до системи обігу паперових грошей емісійні банки в усіх країнах перетворилися в центральні банки, тобто у банки, які є регулюючим і координуючим центром грошово-кредитної системи країни. Основна мета їхньої ді­яльності — забезпечення сталості національної валюти.

У XX ст. емісійна функція центрального банку зазнала істотних змін, зумовлених як переходом від обігу повноцінних грошей до обігу паперових грошей, нерозмінних на золото, так і модифікацією грошового обігу — розширенням сфери використання депозитних грошей і появою електронних. У сучасних умовах основним видом забезпечення грошей, що емітуються центральними банками, є не золотий запас, а державні боргові зобов'язання. Готівкова грошова маса в країнах із розвинутою ринковою економікою становить у за­гальній грошовій масі незначну частку (приблизно 10%). Незважа­ючи на це, готівка посідає особливе місце в грошовій системі. Ко­мерційні банки пропонують своїм клієнтам замінники готівки у формі депозитів, якими можна розпоряджатися за допомогою чеків, карток, переказів тощо, але в кінцевому підсумку комерційні банки залежать від емісійного банку, тому що клієнти можуть зажадати перетворення своїх банківських депозитів на готівку.

Емісійна функція центрального банку передбачає його монопольне, право на емісію готівки, а також право на емісію депозитних грошей, але останнє - не мо­нопольне, тому що депозитну емісію здійснюють і комерційні банки

В Україні до 1992 р. в обігу перебували грошові знаки — рублі, що емітувалися Держбанком СРСР. У 1992 р. Національний банк України запровадив в обіг перехідну власну українську валюту — карбованець (спочатку в готівкову сферу, а потім і в безготівкову). Вихід України з рубльової зони дав змогу Національному банку сконцентрувати емісійну функцію у своїх руках і започаткувати проведення власної грошово-кредитної політики. У вересні 1996 р. згідно з Указом Президента України була проведена безконфіска-ційна грошова реформа і випущена в обіг постійна національна ва­люта — гривня . Починаючи з 17 вересня 1996 р., обіг карбованців на території України було припинено, і єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим до прийняття в усі види платежів, стала гри­вня та її розмінна монета — копійка.

Згідно з чинним законодавством Національний банк України за­безпечує виготовлення грошових знаків (банкнот і монет) і регулює їхнє функціонування на всіх етапах руху — від випуску в обіг до знищення вилучених з обігу зношених, пошкоджених та фальшивих банкнот і монет. Національний банк України розробляє дизайн" грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту***, платіжні ознаки.

Для друкування паперових грошей (банкнот) у м. Києві весною 1994 р. була введена в дію Банкнотна фабрика на базі найсучасні­шого імпортного устаткування. Вона стала 68-м у світі підприємст­вом із виготовлення паперових грошей. Восени того самого року на базі Банкнотної фабрики та інших допоміжних виробництв створено Банкнотно-монетний двір Національного банку України. У 1997 р.

Назва «гривня» походить від слова «грива». Спершу воно означало обруч, що носили на шиї («на загривку») знатні люди. Слово «гривня» в давнину мало кілька значень. Лічильна гривня означала певну кількість монет, вагова — точну вагу сріб­ла чи золота. Нарешті, в IX ст. виникли монетні гривні — зливки срібла стандартної форми і ваги. Уперше гривня як грошова одиниця використовувалася в Україні ще за часів Київської Русі, вдруге — в період існування Української Народної Респуб­ліки (1918 — 1920 рр.), нарешті повернулася в Україну в 1996 р.

На лицьовому боці банкноти розміщено: портрети видатних діячів історії та літератури України, написи «УКРАЇНА» або «УКРАЇНА НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ», номінальна вартість словами та цифрами. На зворотному боці банкнот у центрі розміщено зображення історико-архітектурних пам'яток України, вгорі над ними напис «Національний банк України». На зворотному боці словами та в чо­тирьох кутах цифрами позначено номінальну вартість банкнот. На банкнотах є ну­мерація і підпис Голови Правління Національного банку України. Дизайн банкнот доповнюють декоративні елементи: орнаменти, розетки, сітки, виконані багатоко­лірним друком.

*** Захисні елементи: водяний знак, захисна стрічка, рельєфні елементи, сумі­щений малюнок, райдужний друк, антисканерна сітка, латентне зображення, мікро­текст, знак для сліпих, видимі захисні волокна, невидимі захисні волокна, флуорес­центний номер, магнітний номер, прихований номінал, флуоресцентний друк, високий друк, орловський друк.

було завершено будівництво Малинської фабрики банкнотного па­перу. Технологічне обладнання фабрики дає змогу виготовляти бан­кнотний і захищений папір із кругло-сітковим локальним багато-тоновим водяним знаком, двома захисними волокнами, планшетами та іншими елементами захисту. З уведенням у дію фабрики банкнотно­го паперу Україна має замкнутий цикл із виробництва грошей.

Національним банком України створене монетне виробництво, на якому із застосуванням найсучасніших технологій та устаткуван­ня карбуються (починаючи з 1997 р.) монети масового обігу, пам'ят­ні та ювілейні. Перша ювілейна монета України з'явилася в обігу в 1995 р. (карбувалася за кордоном). Виготовлена з мельхіору, вона була присвячена 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Першою ювілейною монетою з гривневим номіналом стала мельхі­орова монета номінальною вартістю 2 грн., присвячена 200-річчю одного з кращих дендрологічних парків України — «Софіївки». Монета введена в обіг у 1996 р. 1997 р. ознаменувався введенням в обіг перших українських золотих монет — «Т. Г. Шевченко» і «Києво-Печерська лавра». Упродовж 1995—1997 рр. Національний банк України випустив 38 колекційних монет 27 найменувань.

Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на те­риторії України. Він установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає поря­док ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

В умовах кризового стану економіки в Україні швидкими темпа­ми зростає грошова маса, в тому числі її готівковий грошовий ком­понент (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

СТРУКТУРА ТА ДИНАМІКА ГРОШОВОЇ МАСИ В ОБІГУ УКРАЇНИ НА КІНЕЦЬ ПЕРІОДУ

Показники

1992

1993

1994

1995

1996

1997

Готівка — гроші поза банками (М0), млн грн.

5

128

793

2623

4041

6123

Темпи зростання до поперед­нього періоду, %

2560

620

331

154

152

Грошова маса (М2 —до 1995 р., МЗ — зі 996 р.), млн грн.

25

482

3216

6930

9364

12541

Темпи зростання до поперед­нього періоду, %

1928

667

215

135

134

Питома вага готівки в грошовій масі, %

20

27

25

38

43

49

Індекс цін споживчого ринку, %

2100

10256

501

282

140

110

Тенденції розвитку готівкового грошового обороту відбивають економічні процеси, які мають місце в Україні. Ситуація на готів­ковому грошовому ринку розвивалася в останні роки нерівномірно і характеризувалася нестабільністю. У період зростання інфляцій­них процесів (1992—1993 рр.) готівкова грошова маса зросла у 428 раз. З початком стабілізаційних процесів і зниженням темпів інфляції намітилася позитивна тенденція, зокрема скорочення темпів зростання готівкової маси, проте її питома вага в загальній грошовій масі продовжує збільшуватись і на початок 1998 р. до­сягла майже 50 %. Невизначеність перспектив розвитку економіки, непередбачуваність законодавчих і урядових рішень, що регу­люють підприємницьку діяльність, платіжна криза, неефективна система оподаткування — все це спонукає підприємців розрахову­ватися готівкою, а населення — накопичувати заощадження в го­тівковій формі.

Перспективи скорочення готівкової грошової маси пов'язані зі:

  • стабілізацією економіки;

  • підвищенням надійності банків й зростанням довіри до них з
    боку населення;

  • розвитком ринку державних цінних паперів, орієнтованих на
    населення;

  • запровадженням високоефективних банківських технологій у
    галузі розрахунків, зокрема Національної системи електронних ма­
    сових платежів за допомогою пластикових карток.

3.2. РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ГОТІВКОВОГО ОБІГУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ І В ОРГАНІЗАЦІЯХ

Національний банк України організує готівковий обіг у країні, який поряд з безготівковими розрахунками є складовою загального грошового обороту і являє собою сукупність платежів, що здійсню­ються готівкою. Взагалі сфера застосування готівкових коштів у функції засобів обігу і платежу в більшості розвинутих країн з рин­ковою економікою обмежена. Там основна частина розрахунків і платежів (93—95 %) здійснюється без використання готівки і лише незначна (5—7 %) — готівкою.

Збільшення застосування безготівкових розрахунків, тобто без участі грошей у формі готівки шляхом переказування грошових коштів із рахунку платника (покупця) в установі банку на рахунок одержувача (продавця), дає змогу:

  • значно зменшити витрати обігу, пов'язані з готівковими роз­
    рахунками,

  • звести до мінімуму суму грошей, що перебуває в обігу;

  • раціонально використовувати тимчасово вільні кошти на бан­
    ківських рахунках для надання кредитів суб'єктам господарювання,
    що потребують цього;

  • істотно прискорити самі розрахунки унаслідок запроваджен­
    ня найновіших засобів електронного зв'язку;

  • посилити контроль за виконанням договірних зобов'язань як
    одержувачами грошей, так і платниками.

Водночас у загальній грошовій системі України готівковий обіг продовжує відігравати значну роль, пов'язану головно із обслугову­ванням населення в процесі формування і розподілу його грошових доходів. Економіку України в період ринкових перетворень харак­теризує різке зростання питомої ваги готівки в загальній грошовій масі (до 40—50 %). Це пояснюється передусім різким збільшенням кількості суб'єктів господарювання, особливо у сфері торгівлі і на­дання послуг, і відповідно зростанням кількості розрахунків готів­кою між ними і населенням. Крім того, зростання потреби в готівці пов'язано також з кризовими явищами в економіці в цей період, за­гостренням інфляційних процесів, намаганням багатьох суб'єктів господарювання зменшувати наявні доходи й ухилятися від сплати податків, а також певною недовірою населення до банківських ус­танов і безготівкових платежів, породженою знеціненням заощад­жень громадян.

Наприкінці 1997 р. усім суб'єктам господарювання було надано право здійснювати розрахунки між собою готівкою, що також впли­нуло на збільшення її потреби.

Рух основної маси готівки через каси банку, з одного боку, пов'я­заний з видаванням готівкових коштів суб'єктам господарювання для виплати заробітної плати, дивідендів, оплати сільськогосподар­ських продуктів, закуплених у населення, з розрахунками по пенсі­ях, стипендіях, допомогах, із забезпеченням інших господарських потреб. З іншого боку, до кас банку надходять грошовий виторг від реалізації продукції, продажу товарів, надання послуг, гроші за ви­конання робіт, сплата податків, зборів та ін. У зв'язку з тим, що че­рез каси підприємств, установ і організацій проходить переважна маса готівкових коштів, правильна організація їх обороту має особ­ливе народногосподарське значення, безпосередньо впливаючи на розмір грошової маси в обігу, її стабільність, швидкість обігу грошей.

Здійснення операцій з готівкою на підприємствах і в організаціях усіх форм власності і видів діяльності, а також в установах банків регламентується прийнятими Національним банком України «По­рядком ведення касових операцій у національній валюті в Україні» та низкою положень «Інструкції про організацію роботи з готівко­вого обігу установами банків України». Вони визначають єдині під­ходи до ведення касових операцій, порядок приймання і видавання готівки з кас підприємств та організацій із застосуванням необхідних касових документів для оформлення цих операцій (прибуткові та видаткові ордери, касові книги тощо), передбачають забезпечен­ня схоронності цінностей, здійснення контролю за дотриманням ка­сової дисципліни, встановлюють відповідальність суб'єктів госпо­дарювання за її порушення тощо.

Указані документи регламентують також основні принципи орга­нізації обороту готівки суб'єктами господарювання:

  • обов'язковість для всіх підприємств і організацій зберігання
    власних грошових коштів у банківських установах;

  • вільне одержання всіма клієнтами готівки з власних банків­
    ських рахунків без подання обгрунтовувальних документів;

  • здійснення розрахунків як у безготівковому порядку, так і в
    готівковій формі;

  • обмеження розмірів готівки, що перебуває в касах підпри­
    ємств через установлення їм лімітів залишку готівки в касі;

  • можливість використання касового виторгу (поточних над­
    ходжень).

Організація обороту готівкових коштів передбачає також забез­печення постійного дотримання правил приймання, схоронності і використання готівки господарством. Підприємства, установи, ор­ганізації та фізичні особи— суб'єкти підприємницької діяльності, які мають поточні рахунки в установах комерційних банків, повинні зберігати на них свої вільні кошти.

Зберігання коштів підприємств і організацій у банківських уста­новах створює передумови для концентрації готівкових коштів у банківській сфері, забезпечення їх ефективного використання в обо­роті, гарантування їх схоронності, сприяє більшій оперативності у задоволенні потреб суб'єктів господарювання в готівці для здійс­нення їхніх чергових платежів та запобігання зловживанням під час витрачання готівки.

З метою максимального зменшення зустрічних оборотів готівки (тобто здавання коштів до каси банку й одночасно одержання їх із цих кас) суб'єктам господарювання дозволено залишати у своїх ка­сах готівку в межах установлених лімітів, а також використовувати для необхідних господарських потреб грошовий виторг (крім ви­плати заробітної плати і дивідендів — доходу). Ліміти залишку го­тівки в касі встановлюються суб'єктам господарювання щорічно на основі поданих ними до комерційних банків заявок — розрахунків ус­тановленої форми й за необхідності (якщо є звернення клієнта) мо­жуть протягом року переглядатися. У разі неподання цих розрахун­ків установи банків самостійно встановлюють такі ліміти суб'єктам господарювання в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму до­ходів громадян.

Ліміти встановлюються комерційними банками, в яких відкриті поточні рахунки підприємства з урахуванням режиму і специфіки його роботи, віддаленості від установи банку, розміру касових обо­ротів, установлених строків і порядку здавання виторгу, графіка за­їзду інкасаторів.

Понадлімітну готівку на кінець робочого дня підприємства та організації зобов'язані здавати до кас банків для зарахування на від­криті в них поточні рахунки згідно з порядком і термінами, погод­женими з відповідною установою банку. При цьому підприємствам та організаціям, що мають постійний грошовий виторг (а це головно підприємства, пов'язані з обслуговуванням населення), ліміти каси встановлюються залежно від термінів здавання ними виторгу:

  • ті, що здають його щоденно (через інкасацію та/або вечірню
    касу), — у розмірах, необхідних для забезпечення нормальної робо­
    ти зранку наступного дня;

  • ті, що здають виторг наступного дня (у разі відсутності інка­
    сації та вечірньої каси), — у межах середньоденного виторгу.

Для інших суб'єктів господарювання, що мають готівковий ви­торг (касові надходження), ліміти каси встановлюються залежно від погоджених строків здавання виторгу (надходжень) (але не рідше одного разу на п'ять днів). Так, якщо виторг здається один раз на чотири дні (за значної віддаленості підприємства від установ банку), розмір установленого ліміту має становити приблизно суму, що до­рівнює середнім надходженням за чотири дні.

Якщо окремі підприємства, установи та організації (це, звичайно, бюджетні), крім коштів, отримуваних у банку на певні потреби (заробітна плата, допомоги, стипендії), не мають взагалі інших готі­вкових надходжень, то ліміт каси їм установлюється в межах се­редньоденного видатку готівки (без урахування зазначених вище видатків). Суб'єктам господарювання (крім тих, що пов'язані з обс­луговуванням населення) такі ліміти можуть установлюватися, ви­ходячи з середньоденного надходження або видатків готівки.

В окремих випадках (органам державного казначейства, торго­вельним підприємствам, підприємствам зв'язку) установи банків мо­жуть установлювати загальні ліміти каси, в межах яких указані суб'єкти господарювання доводять потім ліміти каси відповідно до бюджетних організацій, які вони обслуговують, а також до підпо­рядкованих їм структурних підрозділів торгівлі та зв'язку.

Якщо суб'єкт господарювання має відкриті поточні рахунки в кількох установах банків, то він визначає протягом трьох робочих днів основний поточний рахунок, за місцем відкриття якого відпо­відною установою банку встановлюється ліміт залишку готівки в касі. Про це даний суб'єкт господарювання повідомляє інші устано­ви банків, де відкриті його додаткові поточні рахунки, надаючи їм копію заявки — розрахунку із затвердженим лімітом каси.

Чинними нормативними документами з готівкового обігу при регламентуванні порядку визначення лімітів каси враховані також специфічні умови функціонування підприємств та установ силових міністерств і відомств країни та особливості здійснення підприєм­ницької діяльності окремими категоріями суб'єктів господарювання. Так, згідно з чинним законодавством колективним сільськогоспо­дарським підприємствам надано право самостійно визначати розмі­ри готівки, що постійно знаходиться в їхніх касах, з повідомленням обслуговуючої установи банку, а фермерським (селянським) госпо­дарствам та фізичним особам, що здійснюють підприємницьку ді­яльність, не маючи прав юридичної особи, такі ліміти взагалі не встановлюються. Не обмежуються також розміри касових залишків дипломатичним, торговельним та іншим офіційним представницт­вам нерезидентів, що користуються імунітетом та привілеями, а та­кож представництвам іноземних компаній і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності.

Одночасно зі встановленням ліміту з метою прискорення обіго­вості коштів і своєчасного надходження їх у каси банків визнача­ються терміни і порядок здавання виторгу установам банків кожному підприємству та організації за погодженням з їхніми керівниками. При цьому для підприємств та організацій, розташованих у місцево­сті, де є установи банку та підприємства зв'язку, виторг має здава­тися, як правило, щоденно в день його надходження в їхні каси, а в місцях, де таких умов немає і суми виторгу невеликі (до двох неоподатковуваних мінімумів за день), — не рідше одного разу на п'ять днів.

Готівкові кошти, що надходять на рахунки згідно з порядком і термінами, погодженими з установою банку, можуть бути здані в денні й вечірні каси установ банків, інкасаторам Національного ба­нку України, в об'єднані каси при підприємствах та організаціях для подальшого переказування у відповідні установи банків, а також підприємствам зв'язку для переказування на рахунки в установах банків. Підприємства й організації можуть зберігати понад установ­лені ліміти готівку для оплати праці, виплати заохочень, допомог усіх видів, компенсацій, пенсій, стипендій, грошей на відрядження, дивідендів (доходу), премій протягом трьох робочих днів (для коле­ктивних сільгосппідприємств, підприємств залізничного транспорту, виконавчих органів сільських Рад — протягом п'яти робочих днів).

З метою сприяння максимальному і своєчасному здаванню суб'єктами господарювання виторгу та дотримання ними лімітів ка­си комерційні банки повинні забезпечувати роботу вечірніх кас у робочі, вихідні та святкові дні.

За наявності у суб'єкта господарювання поточних рахунків у кількох установах банків, здавання ним виторгу може здійсню­ватись як на основний, так і на додаткові поточні рахунки. За таким самим принципом проводиться й одержання ним готівки з цих рахунків.

Розрахунки і платежі юридичних та фізичних осіб — суб'єктів підприємництва між собою можуть здійснюватися як у безготівко­вій формі, так і готівкою. Видавання їм готівки з їхніх власних бан­ківських рахунків здійснюється установами банків безперешкодно, без будь-яких вимог щодо надання для цього обґрунтовуючих до­кументів. Готівка вказаними особами може бути одержана на будь-які господарські цілі клієнта в межах коштів, що перебувають на їх­ніх банківських рахунках.

Підприємства, установи й організації можуть використовувати також для забезпечення своєї господарської діяльності отриманий ними готівковий виторг від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг) та інші касові надходження (крім здійснення виплат, пов'яза­них з оплатою праці та виплатою дивідендів (доходу), які мають здійснюватися тільки за рахунок коштів, знятих з банківських ра­хунків суб'єктів господарювання).

При здійсненні готівкових розрахунків підприємствами, устано­вами й організаціями та фізичними особами — суб'єктами підприє­мницької діяльності між собою, а також з громадянами продавці зобов'язані надавати покупцям облікові розрахункові документи (податкову накладну, рахунок — фактуру, товарний або касовий чек, квитанції, акти закупівлі продукції, виконаних робіт, наданих по­слуг тощо), що підтверджували б здійснену платником видачу готів­ки за придбані товари (роботи, послуги).

У сфері торгівлі й обслуговування населення всі розрахунки з громадянами готівкою мають здійснюватися через електронно-касо­ві апарати з виданням споживачеві касового чека. У разі несправності ЕКА та в окремих сферах підприємницької діяльності, визначених Мінекономіки України й Державною податковою адміністрацією, відповідним суб'єктам підприємницької діяльності дозволяється для обліку реалізованих товарів (робіт, послуг) та отриманих за це гро­шей використовувати товарно-касові книги.

Згідно з чинним Порядком ведення касових операцій їх оформ­лення здійснюється на основі єдиних типових документів (при­буткових і видаткових касових ордерів, касових книг тощо), форма яких затверджена колишнім Мінстатом України і які застосовують­ся на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від їхнього відомчого підпорядкування та форм власності. Приймання готівки касами підприємств здійснюється за прибутковими касови­ми ордерами за підписом головного бухгалтера або особою, ним уповноваженою. Приймання грошей має підтверджуватися квитан­цією з цими самими підписами, а також підписом касира, завіреним печаткою (штампом) касира.

Видавання готівки із кас підприємств здійснюється за видатко­вими касовими ордерами або іншими документами (платіжними ві­домостями, рахунками тощо). Документи на видавання коштів підписуються керівником і головним бухгалтером підприємства або особами, ними уповноваженими.

По закінченні встановлених термінів збереження готівки понад визначений ліміт (три — п'ять днів) для виплати заробітної плати, допомог, компенсацій, стипендій, пенсій, грошей на відрядження, дивідендів (доходу), невиплачені суми депонуються і здаються в ус­танову банку. При цьому на здані кошти складається один загальний видатковий касовий ордер.

На підприємстві ведеться тільки одна касова книга, в якій касир записує всі надходження і видавання готівки. Касова книга має бути пронумерована, прошнурована й опечатана печаткою. Записи в ній здійснюються за кожним прибутковим і видатковим ордером відра­зу ж після одержання або видавання за ним готівки тільки під копір­ку, тобто у двох примірниках, з яких другий слугує звітом для касира.

Наприкінці робочого дня касир підбиває підсумки за надходжен­ням та видаванням грошей та виводить залишки на наступний день. Перші відривні аркуші, що є звітом касира, разом з прибутковими і видатковими ордерами і доданими до них виправдувальними доку­ментами касир передає бухгалтерії під розписку у касовій книзі.

Для здійснення розрахунків готівкою кожне підприємство му­сить мати касу — спеціально обладнане й ізольоване приміщення, яке призначене для приймання, видавання і тимчасового зберігання готівки. Уся готівка на підприємствах зберігається зазвичай у вогне­тривких металевих шафах, а в окремих випадках у комбінованих і звичайних металевих шафах, які після закінчення роботи каси зами­каються ключем і опечатуються сургучною печаткою касира.

Зберігання в касі готівки та інших цінностей, що не належать да­ному підприємству, забороняється. Касир відповідно до чинного за­конодавства про матеріальну відповідальність робітників і служ­бовців несе повну матеріальну відповідальність за схоронність усіх прийнятих ним цінностей і за будь-яку шкоду, заподіяну підприєм­ству як через навмисні дії, так і недбалим або несумлінним став­ленням до своїх обов'язків.

З метою поліпшення схоронності готівки на підприємствах По­рядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні ок­ремим додатком містить рекомендації щодо забезпечення схоронно­сті коштів під час їх зберігання і транспортування.

У терміни, встановлені керівником підприємства, але не рідше одного разу в квартал, на кожному підприємстві здійснюється рап­това ревізія каси з поаркушним перерахунком усіх грошей і переві­ркою інших цінностей, що знаходяться в касі. Відповідальність за дотримання касової дисципліни несуть керівники підприємств, го­ловні бухгалтери, керівники фінансових служб і касири.

Передбачена також дійова система контролю за використанням готівки, виданої під звіт працівникам підприємств та організацій.

Видавання готівки під звіт здійснюється з кас підприємств на господарські цілі, відрядження та інші потреби. Невитрачені го­тівкові кошти, видані під звіт, мають бути повернуті в касу під­приємства не пізніше як за 10 робочих днів з дня їх видавання. За гроші, видані під звіт на відрядження, підзвітна особа має відзві­тувати протягом 10 робочих днів з дня повернення з відрядження (з дозволу керівника з поважних причин — протягом 20 робочих днів). Особи, що отримали гроші під звіт, зобов'язані пред'явити в бухгалтерію підприємства звіт про їх витрачання. Видавання го­тівки під звіт проводиться за умови повного звіту за раніше видані суми. Якщо видана під звіт готівка не витрачена і не повернена до каси підприємства, застосовуються відповідні штрафні санкції.

Дотримання підприємствами й організаціями вимог чинних за­конодавчих і нормативних документів з питань готівкового обігу та Порядку ведення касових операцій забезпечується організацією від­повідного контролю. Так, установи банків не менше як один раз на два роки, а у разі виявлення порушень — частіше, згідно з рішенням свого керівника повинні перевіряти додержання касової дисципліни на всіх підприємствах і в організаціях, які вони обслуговують, неза­лежно від форм власності. Установи банку мають право також одер­жувати від підприємств та організацій дані про їхні касові обороти за джерелами надходжень і цільовим призначенням витрачання коштів. Крім того, виконання положень указаних документів конт­ролюється також органами державної податкової адміністрації, фі­нансовими органами, державною контрольно-ревізійною службою, органами Міністерства внутрішніх справ.

На державному рівні з метою поліпшення стану готівкового обі­гу та запобігання зловживанням під час здійснення операцій з готів­кою, Указами Президента України від 12 червня 1995 р. «Про засто­сування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» та від 11 березня 1996 р. «Про внесення змін до Указу Пре­зидента України від 12 червня 1995 р.» передбачено застосування до юридичних та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльнос­ті — штрафних санкцій у разі порушення ними встановлених норм і правил з регулювання обігу готівки. Так, за перевищення встанов­лених лімітів залишку готівки в касах порушники штрафуються у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки, за нео­прибуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки — у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Визначена також санкція (50 неоподатковуваних мінімумів) до установ комерційних банків за невстановлення ними суб'єктам гос­подарювання лімітів залишку готівки в касі.

Штрафні санкції, передбачені цими Указами, застосовуються державними податковими адміністраціями на підставі матеріалів

проведених ними перевірок і подань комерційних банків та інших указаних вище контролюючих органів.

Крім того, статтею 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено застосування штрафних санкцій до посадових осіб — суб'єктів господарювання за порушення ними ка­сової дисципліни, які встановлюються органами державної кон­трольно-ревізійної служби за поданням зазначених вище органів.

Чинні законодавчі й нормативні акти з питань готівкового обігу та порядок ведення касових операцій для підприємств і організацій мо­жуть змінюватися і вдосконалюватися залежно від конкретних еко­номічних умов діяльності суб'єктів господарювання, які регулюються чинним законодавством та затверджуваними в установленому поряд­ку нормативними документами відповідних міністерств і відомств.

3.3. РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ГОТІВКОВОГО ОБІГУ В КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ

Повноцінна діяльність комерційного банку в умовах органічного сплетіння готівкових і безготівкових розрахунків у процесі госпо­дарсько-фінансової діяльності клієнтів передбачає організацію струк­турного підрозділу банку, який забезпечує виконання операцій з го­тівкою. Це — операційна каса.

До функцій операційної каси належать:

  • забезпечення касового обслуговування юридичних і фізич­
    них осіб;

  • виконання інших операцій з цінностями.

Для виконання цих функцій створюються видаткові, прибуткові, вечірні, розмінні каси, каса перерахунку, відповідні сховища для зберігання цінностей.

Комерційні банки та їхні установи здійснюють касове обслугову­вання на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Комерційні банки самостійно визначають обсяги готівки, необ­хідні для своєчасного і повного виконання заявок своїх клієнтів. Для забезпечення наявності готівки в операційній касі вони залуча­ють готівку з обігу, перерозподіляють її між своїми установами, під­кріплюються від інших комерційних банків або регіональних управ­лінь Національного банку.

Підкріплення операційної каси комерційного банку проводиться з оборотних кас регіональних управлінь Національного банку Украї­ни або з операційних кас інших комерційних банків з одночасним відображенням (списанням, зарахуванням коштів) на кореспондент­ських рахунках. Для цього установа банку надсилає в операційний відділ відповідної установи Національного банку платіжне доручен­ня для оплати готівки з кореспондентського рахунку.

Касове обслуговування комерційними банками клієнтів — суб'єк­тів господарювання здійснюється на договірній основі через надан­ня комплексу банківських послуг за визначену плату.

Видавання готівки клієнтам проводиться через видаткову касу:

а) юридичним особам — за грошовими чеками;

б) фізичним особам — за видатковими касовими ордерами.

Для здійснення видаткових касових операцій завідувач каси ви­дає під звіт касиру необхідну суму готівки.

Видавання готівки касир здійснює повними пачками і корінцями банкнот за зазначеними на накладках і бандеролях сумами без по­аркушного перерахування за умови збереження непошкодженої упаковки. Гроші з неповних корінців та з пачок із пошкодженою упаковкою видаються після поаркушного перерахування. Розмінна монета, розфасована в мішки, пакети і тюбики, видається за відпо­відними надписами на них.

Наприкінці операційного дня касир звіряє суму прийнятих під звіт грошей із сумою видаткових документів та із залишком грошей, після чого складає Довідку касира видаткової каси, звіряє з касовим журна­лом операційного працівника і потім звітується перед завідувачем каси.

Для поліпшення якості і прискорення касового обслуговування фізичних осіб комерційні банки впроваджують видавання готівки через банкомати, які можуть виконувати касові операції за вкладами та іншими рахунками цілодобово.

На комерційні банки покладається відповідальність за утримання готівки в обігу в належному стані та вилучення з обігу зношених, пошкоджених (деформованих), підроблених та фальшивих банкнот і монет.

Комерційні банки проводять перевірку, сортування, повне пере­рахування та пакування готівки, що надходить у їхні каси, і гаран­тують клієнтам видавання готівки, яка відповідає встановленим ви­могам щодо платіжності, справжності та повноти вкладення.

Прибуткові каси здійснюють приймання від клієнтів і перераху­вання готівки протягом операційного дня.

Приймання готівки проводиться:

а) від юридичних осіб — за об'явами на внесення готівки;

б) від фізичних осіб — за повідомленнями;

в) від працівників банку та за окремими платежами — за прибут­
ковими касовими ордерами.

Гроші приймаються з перевіркою на справжність і з поаркушним перерахуванням. Потім вони сортуються на придатні та зношені і формуються згідно з установленим порядком. По закінченні опера­ційного дня касир звіряє прийняту готівку з сумою прибуткових до­кументів і здає їх завідувачу каси.

Якщо клієнти банку здають готівку після закінчення операційно­го дня, то її приймають вечірні каси. Приймання готівки і видавання вкладів та цінних паперів вечірніми касами здійснюється касиром під контролем бухгалтера — контролера.

Вечірні каси приймають готівку як із поаркушним перерахуван­ням і відповідним обробленням, так і в інкасаторських сумках без перерахування.

Перерахування прийнятих в інкасаторських сумках грошей про­водиться касирами лічильних бригад каси перерахування під нагля­дом контролерів.

Сумки з готівкою і накладні до них контролери бригад одержу­ють від касира і бухгалтера — контролера вечірньої каси або від заві­дувача каси. Контролер бригади видає касирам для перерахування по одній сумці. Касир перевіряє готівку на справжність, відсортовує на придатну і зношену, перераховує і разом з контролером звіряє суму із зазначеною сумою в супровідній відомості. Наприкінці дня касири звіряють відповідність суми перерахованої та обробленої ни­ми готівки з даними контрольної відомості контролера, після чого готівка передається завідувачу каси.

Прийнята готівка перераховується і формується в установах бан­ків за встановленим єдиним порядком. Банкноти сортуються за но­міналами, кожен номінал — на придатні й зношені. Розсортовані банкноти формуються лицьовим боком доверху в одному напрямі. Кожні 100 аркушів банкнот одного номіналу формуються в корінці і обандеролюються хрестоподібно або поперечно стандартною бан­дероллю.

На бандеролях проставляються такі реквізити: номінал, кількість банкнот, сума, найменування установи банку, її номер за електрон­ною поштою або МФО, дата, іменний штамп (код) і підпис касира. Кожні 10 корінців банкнот формуються в пачку, яка містить верхню і нижню накладки. На накладках до пачок, що формуються в уста­новах банків, проставляються такі реквізити: найменування устано­ви банку, її номер за електронною поштою або номером МФО, но­мінал, кількість банкнот, сума, дата формування, іменний штамп (код) і підпис касира. На бандеролях і накладці пачки зношених банкнот ще проставляється штамп «Зношені».

Сформована пачка банкнот пакується одним із таких способів:

  • обв'язується шпагатом без вузлів і надривів хрестоподібно
    подвійною в'язкою на чотири глухі вузли, на кінці шпагату накла­
    дається пломба;

  • пакується в поліетиленові пакети з вакуумуванням та зварю­
    ванням країв, проставляється особистий код касира;

  • обв'язується поліетиленовою стрічкою зі зварюванням кінців
    стрічки один раз по центру пачки і два рази поперек пачки зі зварю­
    ванням перехрещень стрічки. На стрічці проставляються пломбіра­
    тором номер установи банку за електронною поштою та особистий
    код касира.

Розмінна монета пакується двома способами:

1) у полотняні мішки з укладенням монети в один мішок:

  • номінали від 1 коп. до 5 коп. на суму 50 грн;

  • номінали від 10 коп. до 50 коп. на суму 500 грн.

2) у пакети (ролики) на суми, що зручні для видавання клієнтам,
з наступним пакуванням їх у мішки (поліетиленові пакети).

Однією з важливих функцій комерційного банку є повне забез­печення торговельних та інших підприємств сфери обслуговування населення розмінною монетою всіх номіналів для здійснення безпе­решкодних розрахунків. Для цього можуть бути організовані роз­мінні каси в центрах торгівлі (на ринках) зі зручним для клієнтів графіком роботи.

Комерційні банки можуть здійснювати такі операції з готівкою та іншими цінностями:

  • касове обслуговування юридичних осіб;

  • приймання комунальних платежів, зборів та інших видів пла­
    тежів фізичних осіб готівкою;

  • вкладні операції;

  • операції з купівлі — продажу іноземної валюти;

  • послуги депозитаріїв;

  • операції з цінними паперами;

  • операції з дорогоцінними металами й каменями.

3.4. ЕМІСІЙНО-КАСОВА РОБОТА УСТАНОВ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Порядок здійснення емісійно-касової роботи в установах На­ціонального банку України визначений в «Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України» від 7 липня 1994 р. та змін і доповнень до неї.

Для реалізації емісійної функції Національний банк України ство­рює резервні фонди банкнот і монет у Центральному сховищі. Ре­зервні фонди банкнот і монет перебувають у віданні виключно Національного банку України і можуть витрачатися або поповнюва­тися лише на підставі письмових розпоряджень Управління органі­зації роботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу.

У регіональних управліннях та установах НБУ запаси готівки зберігаються у сховищах, а для забезпечення щоденних оперативних потреб — в оборотній касі. Розміщення запасів готівки в регіональ­них установах НБУ забезпечує своєчасне обслуговування банків, дає змогу оновлювати готівкову масу в обігу та регулювати випуск в обіг банкнот і монет різних номіналів. Запаси готівки в установах НБУ створюються з дозволу Управління організації роботи з готів­кою департаменту готівково-грошового обігу Національного банку

України на підставі їхніх клопотань. При цьому враховується наяв­ність усіх необхідних умов щодо забезпечення зберігання цінностей і виконання операцій з ними відповідно до нормативних документів Національного банку України.

Установи Національного банку України зобов'язані вчасно вжи­вати заходів щодо поповнення запасів готівки, вивезення надлишків готівки (якщо вилучення з обігу грошей здійснюється постійно і над­лишки їх постійно накопичуються) і зношених грошових білетів, а також установлювати контроль за тим, щоб у сховищах були грошо­ві білети і монети усіх номіналів, необхідних для грошового обігу.

Регіональні управління й установи Національного банку України наділяються правами самостійного розпорядження готівкою, яка зберігається в їхніх сховищах і в оборотній касі, — передавання банкнот і монет зі сховища до оборотної каси та з оборотної каси до сховища, здійснення підкріплень комерційних банків готівкою з обо­ротної каси, приймання надлишків готівки від комерційних банків.

Регіональні управління, установи НБУ самостійно визначають обсяги готівки, яка зберігається у сховищах та оборотних касах. Підкріплення запасів готівки у сховищах та вивезення надлишків здійснюється за письмовим розпорядженням Управління організації роботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу Націо­нального банку України на підставі заявок від установ НБУ.

Підкріплення оборотних кас регіональних управлінь, установ НБУ здійснюється цими установами самостійно на підставі заявок від комерційних банків, з якими укладена угода на касове обслуго­вування. Надлишки готівки наприкінці дня із оборотної каси зара­ховуються до сховища.

Про здійснені готівкові операції протягом дня регіональні управ­ління, установи НБУ звітують перед департаментом готівково-гро­шового обігу Національного банку України.

3.5. ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ОБЛІК КАСОВИХ ОБОРОТІВ БАНКІВ

Головною метою прогнозування готівкового обігу є визначення необхідного для нормального та безперебійного функціонування економіки обсягу готівки відповідно до основних напрямів грошо­во-кредитної політики і показників соціально-економічного розвит­ку країни. Це досягається складанням прогнозів касових оборотів, призначенням яких, насамперед, є економічне обгрунтування мож­ливих змін у розмірі готівкового обігу в прогнозованому періоді. Прогноз установлює: обсяг і джерела надходжень готівки до кас банків; обсяг і цільове спрямування видавання готівки з кас банків; обсяг випуску грошей або вилучення їх із обігу в цілому по країні,

Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах на кожний квартал.

Для складання прогнозів готівкового обігу установи банків одер­жують від підприємств, об'єднань, організацій та установ касові за­явки, а також прогнозні й звітні матеріали, приймаючи які установи банків мають звернути увагу на:

  • повноту обліку грошових надходжень до кас підприємств,
    об'єднань, організацій та установ з огляду на вид їхньої діяльності;

  • правильність передбаченої у прогнозах суми надходжень гро­
    шового виторгу, згідно з чинними правилами витрачання готівки з
    виторгу і правильність розподілу цієї суми за каналами: в каси уста­
    нов банків, на пошту.

У разі необхідності установи банків уносять відповідні уточнення в представлені підприємствами й організаціями прогнозні розрахунки.

Установи банків на підставі зведених заявок підприємств роз­робляють прогнози готівкового обігу й надсилають їх регіональним управлінням НБУ. Останні складають квартальні прогнози касових оборотів в цілому по республіці, області (місту) на підставі основ­них показників економічного і соціального розвитку республіки, області (міста), прогнозних балансів грошових доходів і видатків населення, прогнозних і звітних матеріалів, що надаються республі­канськими, обласними (міськими) організаціями, а також прогнозів касових оборотів, що надаються установами банків.

Регіональні управління НБУ для складання прогнозів касових оборотів одержують від республіканських, обласних і міських орга­нів управління та статистики такі прогнозні й звітні матеріали в те­риторіальному розрізі:

  • розрахунки роздрібного товарообороту державної і коопера­
    тивної торгівлі і дані про обсяги продажу товарів за безготівковим
    розрахунком;

  • розрахунки надходження грошового виторгу від перевезень
    пасажирів і багажу. Установи НБУ в день одержання матеріалів по­
    відомляють дані про розмір надходження грошового виторгу від пе­
    ревезення пасажирів і багажу тим установам НБУ, на території яких
    надходить цей виторг;

  • розрахунки доходів за окремими видами платних послуг, що
    надаються населенню;

  • розрахунки про надходження податків і зборів;

  • розрахунки про надходження страхових платежів і виплати
    страхових відшкодувань;

  • очікувані фонди оплати праці;

  • розрахунки закупівлі сільськогосподарської продукції і про­
    дуктів її перероблення у населення у сумарному виразі;

  • дані про обсяги реалізації послуг зв'язку населенню, прогноз­
    ні розрахунки реалізації друкованих видань за передоплатою, а та-

кож дані про очікувані в даному кварталі надходження передоплати готівкою; дані про видатки на виплату пенсій і допомог.

Прогнозні розрахунки касових оборотів складаються за такими джерелами надходжень і напрямами видавання готівки:

Надходження

№ символа

Надходження торговельного виторгу 02
Надходження виторгу від усіх видів транспорту 05
Надходження квартирної плати і комунальних платежів 08
Надходження виторгу видовищних підприємств 09
Надходження виторгу підприємств побутового обслугову

вання 11
Надходження на рахунки колективних сільськогосподарських

підприємств 13
Надходження на рахунки за вкладами громадян 16
Надходження від підприємств зв'язку 17
Інші надходження (в тому числі повернення заробітної плати) 32
Купівля готівки комерційними банками 37
Підкріплення оборотної каси з резервних фондів 38

Видатки

Видатки на оплату праці, грошові виплати і заохочення, інші
виплати, що не входять до складу фонду оплати праці 40
Видатки на закупівлю сільськогосподарських продуктів 46
Видатки з рахунків колективних сільськогосподарських під­
приємств 47
Видатки на виплату пенсій, допомог і страхових відшкоду­
вань 50
Видатки з рахунків за вкладами громадян 55
Видатки підкріплень підприємствам зв'язку 59
Видатки на інші цілі 61
Продаж готівки комерційними банками 72
Переказування з оборотної каси до резервних фондів 73

Емісійний результат (символи 37, 38 або символи 72,73) визнача­ється як різниця між надходженнями і видатками готівки. У разі пе­ревищення надходжень готівки в каси банків над видатками, в прог­нозних розрахунках комерційних банків передбачається символ 72, в регіональних управліннях Національного банку — 73; а якщо ви­датки більші за надходження, то навпаки: випуск грошей в обіг, що відповідає в комерційних банках символу 37, в регіональних управ­ліннях Національного банку — символу 38.

Установи банків та регіональні управління Національного банку повинні систематично порівнювати емісійний результат з фактичним, аналізувати й виявляти причини значних відхилень; вивчати територіальне розміщення грошей, шляхи та причини їх міграції, економічні пропорції між грошовими доходами й видатками насе­лення по регіонах (республіці, областях, містах і районах).

Основним джерелом надходжень (понад 70 %) готівки в каси банків є виторг від підприємств роздрібної торгівлі, підприємств громадського харчування, а також підприємств і організацій, які не звітуються перед органами статистики з товарообороту. Він відоб­ражається в прогнозних розрахунках касових оборотів за статтею «Надходження торгової виручки».

В основу розрахунку береться прогноз роздрібного товарооборо­ту торговельних організацій, що мають рахунки (субрахунки для за­рахування виторгу) в даній установі банку і, крім того, враховується товарооборот підприємств, які не звітуються перед органами стати­стики з товарообороту, а також передоплата за періодичні видання майбутнього періоду, що надходить у даному кварталі готівкою.

Із одержаної суми відраховуються суми виторгу, що не інка­суються.

За відношенням інкасованої суми до роздрібного товарообороту установи банків визначають процент інкасації виторгу.

До загальної суми надходження виторгу вносяться поправки на різницю у перехідному виторгу на початок і кінець кварталу (місяця), а також на перехідний виторг між районами, містами, областями.

Після цього визначається сума виторгу, що здається підприємст­вам зв'язку для переказування в банк; у каси банків готівкою; що надходить у банк розрахунковими чеками і переказами від населен­ня в оплату за товари.

Визначаючи суму виторгу, що надходить через пошту, слід вра­ховувати оборот торговельних організацій, які здають виторг на пошту, а також фактичний розмір цих надходжень за попередній період, зростання обороту торговельної мережі в сільській місцево­сті в періоді, що прогнозується.

Суми виторгу, що надходять розрахунковими чеками і безготів­ковими переказами з рахунків вкладників в оплату за товари, визна­чаються з урахуванням даних за попередні періоди і здійснюваних заходів щодо розвитку цих форм розрахунків.

Видатки готівки на виплату заробітної плати становлять майже 50 % усієї видаткової частини прогнозних розрахунків касових оборотів.

Розмір видатків на оплату праці, що прогнозується, визначається:

  • установами банків на підставі даних касових заявок, що отри­
    мані від підприємств, організацій та установ;

  • регіональними управліннями НБУ, виходячи з прогнозних
    розрахунків установ банків із урахуванням даних про склад фонду
    оплати праці в цілому по республіці, області.

Розрахований регіональними управліннями НБУ прогнозний фонд оплати праці звіряється з обсягом фонду, який передбачено прогнозним балансом грошових доходів і витрат населення.

Для визначення прогнозного обсягу видатків готівки з кас банків на заробітну плату та інші види оплати праці установи банків:

  • віднімають від загальної суми фонду заробітної плати під­
    приємств, організацій та установ, що розташовані на території
    району, міста, області, республіки, суми безготівкових переказів та
    утримань;

  • додають суму податків, що утримуються під час виплати до­
    помоги за тимчасовою непрацездатністю, і суму депонованої заро­
    бітної плати.

До одержаної суми видатків готівки на виплату заробітної плати (разом з премією) додають видатки на інші види оплати праці, що не входять у фонд заробітної плати. Крім того, вносять корективи на виплату заробітної плати за вихідні дні за строками, що припадають на інші квартали.

Під час складання прогнозних розрахунків касових оборотів за іншими статтями надходжень і видатків установами банків викорис­товується динаміка фактичних касових оборотів з урахуванням мож­ливих змін як за джерелами надходжень, так і видатків.

Установи НБУ розподіл квартальних прогнозів касових оборотів за місяцями проводять з урахуванням:

  • кількості днів кожного місяця та інших особливостей;

  • можливих змін за місяцями обсягу роздрібного товарооборо­
    ту, коштів, що надходять на заробітну плату, закупівлю сільського­
    сподарської продукції і продуктів її перероблення (залежно від се­
    зонності роботи окремих галузей промисловості, сільського
    господарства, будівництва, впливу свят тощо);

  • строків сплати населенням податків, зборів та інших плате­
    жів; часу масових відпусток робітників і службовців.

Квартальні прогнози касових оборотів Національного банку України в цілому по країні, Автономній Республіці Крим, областях і місту Києву із щомісячним розподілом доводяться до регіональних управлінь НБУ, останні — до комерційних банків.

Важливим документом для прогнозування обсягів готівки є звіт про касові обороти банків. Звіт складається за даними бухгалтерсь­кого обліку надходжень і видатків готівки, який ведеться в касових журналах з показанням символів звіту на підставі оголошень на вне­сення готівки, чеків, прибуткових та видаткових касових ордерів.

Символи визначаються за вказаним у кожному прибутковому ка­совому документі джерелом надходження готівки, наприклад ви­торг, квартирна плата, повернення заробітної плати тощо. Символи звіту за видатками визначаються за цільовим призначенням грошо­вих сум, що вказуються клієнтами на звороті грошових чеків.

Для складання звіту про касові обороти установ банків ведеться відомість обліку касових оборотів за формою № 747 — згідно з номенклатурою місячного звіту з підсумками за групами статей. Ві­домість обліку касових оборотів заповнюється щодня на підставі даних групування записів у касових журналах за надходженням і ви­датками за символами звіту.

Звіти про касові обороти складають усі установи банків, які здій­снюють касове обслуговування підприємств, організацій, установ і населення. Безкасові комерційні банки такі звіти складають лише за позабалансовими символами. Звіт подається до відповідної уста­нови банку, яка здійснює касові операції з їхньою клієнтурою для включення до звітності за Ф.747,748.

В останній робочий день місяця складається звіт про касові обо­роти за місяць згідно з формою №748 за даними відомості обліку касових оборотів форми № 747 і на підставі таблиці динаміки пока­зників форми № 748.

Наведений вище порядок здійснення прогнозних розрахунків ка­сових оборотів має ряд недоліків і потребує подальшого вдоскона­лення в умовах поглиблення ринкових відносин та введення націо­нальної валюти — гривні.

Удосконалення порядку складання прогнозів емісії готівки має здійснюватися за такими напрямами:

  • підвищення ролі аналізу динаміки показників готівкового обі­
    гу в ув'язуванні з показниками, що характеризують економічний
    стан країни;

  • підвищення відповідальності регіональних управлінь за об­
    грунтування прогнозних розрахунків готівкової емісії, що пов'язано
    з розширенням їхніх повноважень і самостійності у питаннях управ­
    ління готівковим обігом у регіоні;

  • надання прав регіональним управлінням НБУ та комерційним
    банкам визначати перелік показників, які їм необхідно одержувати
    від клієнтів для здійснення прогнозних розрахунків готівкової емісії.

Введення в дію Банкнотно-монетного двору та Фабрики банкнот­ного паперу створило умови для завершення повного циклу ство­рення національної валюти: від її друкування до використання в обігу. Тому прогнозні розрахунки готівкового обігу мають включа­ти не тільки розрахунок емісії на прогнозований період, а й розра­хунок загальної потреби у випуску банкнот за номіналами, тобто завдання Банкнотно-монетному двору, яке складається з урахуван­ням потреби на покриття емісії готівки та на заміщення зношених банкнот усіх номіналів.

Національний банк України визначає склад банкнот за номіна­лами на підставі аналізу звітності покупюрного складу готівкового обігу у ретроспективному періоді з урахуванням можливих змін у показниках економічного розвитку країни, насамперед у рівні спо-

3.6. ОРГАНІЗАЦІЯ ІНКАСАЦІЇ ГРОШЕЙ ТА ПЕРЕВЕЗЕННЯ ЦІННОСТЕЙ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» організацію інкасації грошей та перевезення цінностей по­кладено на Національний банк України.

У період існування Радянського Союзу й однорівневої банківсь­кої системи функції з інкасації грошей та перевезення цінностей виконувала аналогічна структура Держбанку. Після проголошення в 1991 р. Україною незалежності і створення Національного банку України служба інкасації грошей та перевезення цінностей стала одним із його функціональних і територіальних підрозділів.

Нині у структурі всіх регіональних управлінь Національного бан­ку України та республіканського банку Криму функціонують відділи інкасації та перевезення цінностей. У 320 найбільших районах при відділах і філіях комерційних банків організовані дільниці інкасації та перевезення цінностей відповідних регіональних управлінь На­ціонального банку України.

Загальна чисельність апарату інкасації Національного банку України становить 3,9 тис. осіб, кількість маршрутів із підкріплення готівкою і вивезення залишків — 853 од. На перевезенні цінностей зайнято 1841 од. автотранспорту, в тому числі для перевезення знач­них обсягів готівки використовується 76 од. автотранспорту велико­вантажних броньованих автомобілів. Інкасується до 60 % усієї гро­шової маси, яка надходить до кас банків.

Служба інкасації та перевезення цінностей має професійно під­готовлений персонал. Працівники служби інкасації в повному обсязі забезпечені сучасною автоматичною і напівавтоматичною зброєю, засобами індивідуального захисту й оперативного радіозв'язку уль­тракороткохвильового діапазону.

Сучасний стан інкасації дає можливість Національному банку України:

  1. проводити єдину державну політику у галузі грошового обігу через зміцнення грошової одиниці;

  2. оперативно забезпечувати інкасацію грошового виторгу, який надходить до кас торговельних та побутових підприємств, установ і організацій усіх форм власності, за умови охоплення всієї їхньої ме­режі без поділу на економічно вигідні та невигідні;

  1. повністю забезпечувати потреби Національного банку України та його установ у перевезеннях усіх видів цінностей, включаючи вивіз зношених грошей та тих, що вилучено з обігу, а також надавати
    послуги комерційним банкам щодо перевезення цінностей;

  2. забезпечувати надійну схоронність цінностей під час їх перевезення та інкасації (всі працівники служби інкасації і перевезення цінностей, що безпосередньо виконують цю роботу, є матеріально відповідальними особами);

  3. оперативно перевозити значні обсяги цінностей під час проведення державою: грошової реформи, організаційних заходів при упровадженні в обіг цінних паперів (сертифікатів, векселів, облігацій тощо), інших масштабних фінансових заходів;

  4. забезпечувати найнижчий рівень витрат під час перевезення та інкасації однієї умовної тисячі цінностей, який досягається завдяки: високому рівню раціоналізації інкасації і перевезень цінностей; вдалому поєднанню аналітичного центру в особі управління перевезення цінностей та організації інкасації Національного банку України і його технічних виконавців у особі підрозділів інкасації та перевезення цінностей; низькій питомій вазі адмінперсоналу; централізованому технічному обслуговуванню; наявності раціонально складеної схеми використання спеціального автотранспорту (зайнятого на основних маршрутах та чергового, в разі виходу з ладу основного); забезпеченню максимального завантаження точками інкасації на одну одиницю автотранспорту.

Зазначені та інші фактори обумовлюють можливість установлення низьких тарифів на послуги з інкасації та перевезення цінностей.

За всієї значущості служби інкасації та перевезення цінностей її перебування у структурі Національного банку України викликає певні зауваження.

По-перше, служба інкасації та перевезення цінностей надає по­слуги суб'єктам господарювання тільки на платній основі, порушу­ючи таким чином Закон України «Про банки і банківську діяльність», яким Національному банку України забороняється комерційна ді­яльність.

По-друге, на сьогодні служба інкасації та перевезення цінностей Національного банку України поєднує в собі дві значні функції: за­безпечення перевезень цінностей всередині банківської системи та інкасаційне обслуговування суб'єктів господарювання. В умовах об­меженості наявних матеріальних та людських ресурсів це, з одного боку, дає змогу маневрувати ними, а з іншого — негативно впливає на ефективне виконання кожної з цих функцій.

По-третє, в умовах використання прибутків служби інкасації та перевезення цінностей на загальні потреби Національного банку

України знижуються її можливості щодо підтримання матеріальної бази, а відтак і заінтересованість у підвищенні ефективності та оп­тимізації роботи служби.

Необхідно зазначити, що низка великих комерційних банків, зо­крема банк «Україна», Укрсоцбанк, Промінвестбанк України, про­водять певну політику щодо створення власних підрозділів інкасації грошового виторгу. Зауважимо, що отримання певних доходів від цієї діяльності є цілком закономірним в умовах існуючого економі­чного стану країни.

Зазначені та інші обставини обумовлюють необхідність прове­дення реорганізації служби інкасації Національного банку України. Основна мета її полягає у відносному відокремленні інкасаторської служби від НБУ з поступовим залученням до цієї діяльності заінте­ресованих комерційних банків. Існує кілька способів такого відок­ремлення.

Перший — через створення самостійного державного об'єднан­ня. У цьому разі в Україні з'явиться додаткова воєнізована структу­ра, що з погляду безпеки внутрішнього державного устрою є недо­цільним.

Другий — створенням одного з таких видів структур ринкового типу, як акціонерна компанія (товариство), холдингова компанія, комерційне об'єднання при Національному банку України.

Наведені вище аргументи свідчать, що найсприятливішим варі­антом реорганізації нині діючої служби інкасації є створення хол­дингової акціонерної компанії, але для цього необхідно внести певні зміни до чинних правових актів.

Зокрема, передумовою створення холдингової компанії є корпо-ратизація підприємств. Згідно з указом Президента України «Про корпоратизацію підприємств» корпоратизації підлягають державні підприємства, закриті акціонерні товариства, понад 75 % статутного фонду яких є державною власністю.

Служба інкасації Національного банку України сьогодні є струк­турним підрозділом Національного банку України без права юриди­чної особи. Тому для проведення корпоратизації і створення хол­дингової компанії необхідно внести зміни до структури НБУ і реорганізувати службу інкасації в самостійне підприємство при На­ціональному банку України з правами юридичної особи.

Зазначений указ не поширюється на підприємства, які не підля­гають приватизації. До таких можна віднести і службу інкасації, що є ланкою в ланцюгу емісійної системи і забезпечує випуск та збері­гання грошових знаків. Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 року «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного ви­робництва, приватизація або передача в оренду яких не допускаєть­ся», крім емісійної системи, підприємств і установ, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків, заборонена приватизація і транспортних засобів спеціального призначення, до яких, безпереч­но, належать і автомобілі служби інкасації. Отже, навіть створення самостійного підприємства інкасації буде недостатнім, оскільки корпоратизація таких підприємств законодавством не передбачаєть­ся. У зв'язку з цим названі правові акти також потребують змін.

Після усунення зазначених правових перешкод доцільно прий­няти постанову Верховної Ради про створення холдингової компанії «Укрінкасація». Водночас треба врахувати, що створення на базі служби інкасації Національного банку України акціонерної компа­нії за участю комерційних банків може призвести і до негативних наслідків. Зокрема зростуть (не менш як у 2—5 разів) витрати на ін­касацію і, як наслідок, тарифи на ці послуги. Зазначені витрати бу­дуть відноситись на собівартість, що, у свою чергу, призведе до під­вищення рівня цін на товари і послуги. Вибірковість при визначенні клієнтів звузить коло торговельних підприємств, охоплених інкаса­цією, що викличе зростання залишків готівки в касах госпорганів, зниження надходжень до кас банків, збільшення обсягу готівкової емісії. Як наслідок, це спричинить додаткові витрати держави (в то­му числі й валютні) на виготовлення, перевезення та зберігання до­даткових обсягів коштів.

Отже, реорганізація системи інкасації Національного банку Украї­ни необхідна. Передумовою для змін в організації служби інкаса­ції є та обставина, що низка комерційних банків України, зокрема «Україна», Укрсоцбанк, Промінвестбанк, виявляють активність сто­совно створення власних підрозділів інкасації грошового виторгу та перевезення цінностей, які забезпечать надання їхнім клієнтам усьо­го комплексу банківських послуг.

Зважаючи на те, що дільниці інкасації Національного банку Украї­ни функціонують і розташовані переважно в орендованих примі­щеннях, які належать відділенням банку «Україна», Промінвестбан­ку, інших банків, Правління НБУ постановило на першому етапі реорганізації служби інкасації ліквідувати районні дільниці служби інкасації, розташовані в приміщеннях, що орендуються в комерцій­них банках, відповідно до методики, розробленої департаментом го­тівково-грошового обігу Національного банку України.