Екологічно-правовий статус людини громадянина


Реферат >> Астрономия

Міністерство освіти України

Одеський державний економічний університет

Реферат

на тему:

«ЕКОЛОГІЧНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС

ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА»

Виконав:

студент 14 гр., ФЕУВ

Брель Олександр

Науковий керівник:

викл. Терзі Т.О.

Одеса – 2001

У сучасному екологічному законодавстві суверенної України особ­ливу увагу приділено закріпленню місця й ролі людини в суспільстві та державі.

Принципово новим положенням у законодавчій практиці України є визнання пріоритету прав і свобод людини порівняно з державними та іншими інтересами. Людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недо­торканність і безпеку визнано найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Крім того, права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спря­мованість діяльності держави, а забезпечення прав і свобод людини, в тому числі екологічних, є її головним обов'язком.

Закріплення цих найважливіших положень у загальних засадах кон­ституційного устрою України, а також розміщення в спеціально при­свяченому правам людини другому розділі Конституції України бага­тьох статей екологічного характеру свідчать про достатньо високий рівень визнання і формування конституційного екологічного статусу людини та громадянина в Україні.

Конституційний екологічний статус людини і громадянина охоплює тільки конституційні норми. Він є основою більш загального екологіч­но-правового статусу людини, який визначається великою кількістю нормативно-правових актів різних інститутів і галузей (підгалузей) україн­ського екологічного права.

Проте слід зазначити, що конституційно-екологічний статус лю­дини не вичерпує всього змісту основного екологічно-правового статусу людини. Доповнення конституційно-екологічного статусу най­важливішими положеннями інших правових актів екологічного зако­нодавства дає змогу сформувати його як один з найголовніших інсти­тутів екологічного права - екологічно-правовий статус людини та громадянина.

Екологічно-правовий статус людини та громадянина — це визначені Конституцією України та іншими правовими актами еколо­гічного права місце, становище і роль людини та громадянина в суспільстві й державі, які стосуються екологічної сфери.

Сутність екологічно-правового статусу людини зумовлюється на­самперед її соціальним і загальним екологічним статусом, який виз­начається характером праці та власності в державі й суспільстві, взає­мовідносинами людини і природи.

Однак більшою мірою характеристика екологічно-правового ста­тусу людини і громадянина пов'язана з його структурою та зміс­том, які складалися впродовж тривалого історичного періоду розвитку людства.

У юридичній літературі до структури загального правового стату­су людини відносять різні елементи, серед основних можна назвати громадянство, правосуб'єктність, загальні та конституційні принципи, права і свободи, обов'язки, гарантії їх дотримання. Крім того, в літературі до самостійних елементів такого статусу відносять також юридичну відповідальність, інтереси людини і т. ін. Ці елементи характеризують і безпосередньо визначають місце індивіда в суспільстві, державі вза­галі та в екологічній сфері зокрема. Тому їх можна включати до структури екологічно-правового статусу людини і розглядати їх особ­ливості в екологічній сфері.

Перший загальновизнаний елемент — це громадянство (піддан­ство), яке ще здавна стало визначальним елементом статусу індивіда в суспільстві й державі. Як свідчать історичні джерела, ще в Старо­давньому Римі вільні люди мали різний статус — громадянина чи просто людини (плебея). Відповідно до цього статусу і визначалося ставлення до них при користуванні природними ресурсами.

Громадянство — це вихідні: початок формування правового ста­тусу людини загалом і екологічно-правового статусу зокрема. Саме інститут громадянства встановлює первинний правовий зв'язок осо­би і держави як загалом, так і в екологічній сфері зокрема.

Другим елементом екологічно-правового статусу людини, який по­в'язаний із громадянством, є правосуб'єктність особи, тобто її право­здатність і дієздатність, у тому числі в екологічній сфері. Прикладом цього може бути передбачене в законодавстві України право при­ватної власності на землю, яке мають тільки громадяни України при досягненні певного віку.

До найважливіших принципів, які становлять третій елемент статусу людини і громадянина, відносять:

• рівноправність, тобто рівність у правах і свободах узагалі і в еко­логічних правах зокрема;

• невід'ємність і невідчужуваність екологічних прав;

• гуманістичну спрямованість екологічних прав і свобод;

• загальнодоступність екологічних прав людини;

• безпосередню дію екологічних прав і свобод;

• гарантованість екологічних прав;

• гарантованість заборони незаконного обмеження екологічних прав і свобод;

• відповідність екологічних прав міжнародно-правовим актам в екологічній сфері.

Центральне місце в структурі екологічно-правового статусу лю­дини і громадянина належить, поряд з конституційним (основним), за­гальним екологічним правам і свободам людини й громадянина. Інші елементи правового статусу групуються та об'єднуються навколо них.

Основне призначення екологічних прав і свобод людини — роз­крити зміст екологічно-правового статусу. Крім того, вони є тим прин­ципом, який визначає спрямованість діяльності держави (ст. 2 і 16).

Невід'ємним елементом правового статусу людини є екологічні обов'язки. Вони встановлені й закріплені як на конституційному рівні, так і в екологічному законодавстві. Вони виступають як види й міра суспільно необхідної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері.

Самостійним і одним із основних елементів екологічно-правового статусу людини є організаційно-правові гарантії забезпечення цього статусу. Це, зокрема, судовий захист екологічних прав і свобод лю­дини, правова допомога кожній людині, гарантії при здійсненні пра­восуддя, що стосуються екологічних прав, і т. ін.

Особливим видом гарантій забезпечення екологічних прав і сво­бод людини є юридична відповідальність у цій сфері. Юридична відповідальність за порушення вимог екологічно-правового статусу людини та громадянина є самостійним елементом цього статусу. Вона може бути передбачена як у національному законодавстві, так і на міжнародному рівні (міжнародно-правова відповідальність).

Серед різних видів юридичної відповідальності за порушення ви­мог екологічно-правового статусу людини виокремлюють кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну відповідальність за еко­логічні правопорушення.

Поряд з названими елементами екологічно-правового статусу люди­ни ще можна виокремити таку категорію, як екологічні інтереси люди­ни. Водночас слід зазначити, що в законодавстві інтереси визначають­ся лише в певних випадках. Прикладом можуть бути такі інтереси в екологічній сфері, як вимога охороняти природу в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь людей.

Крім того, розглядаючи особливості екологічно-правового стату­су людини, громадянина та інших категорій осіб, які є суб'єктами еко­логічно-правових відносин, такий статус можна характеризувати та­кож за певними сферами чи галузями.

Проте основою загального екологічно-правового статусу людини є конституційно-екологічний статус. Загальний екологічно-правовий ста­тус охоплює окремі статуси в трьох найголовніших сферах екологіч­ної діяльності — природоохоронній, природоресурсовій та в галузі еколо­гічної безпеки. У свою чергу, в кожній із зазначених сфер діяльності існують відособлені, специфічні (спеціальні) галузі правовідносин — земельні, надрові (гірничі), водні та ін. У кожній із них також можна виокремити відповідний особливий правовий статус, який складається з таких самих елементів, що й загальний екологічно-правовий статус.

Загальна характеристика екологічно-правового статусу включає:

• поняття екологічно-правового статусу людини та громадянина;

• конституційно-правові основи екологічного статусу людини та громадянина;

• систему прав та обов'язків людини й громадянина;

• юридичну відповідальність за порушення вимог екологічно-пра­вового статусу людини та громадянина.

І. Залежно від виду діяльності екологічно-правовий статус людини в галузі використання окремих природних ресурсів (природокористування) включає:

• статус людини та громадянина в земельних правовідносинах (земельно-правовий статус людини);

• статус людини в надрових (гірничих) правовідносинах;

• статус людини в водних правовідносинах;

• статус людини в лісових правовідносинах;

• статус людини в атмосферних правовідносинах;

• статус людини у фауністичних правовідносинах.

II. Екологічно-правовий статус у природоохоронній сфері включає:

• статус людини в галузі охорони навколишнього природного середовища;

• правовий статус у галузі природно-заповідних правовідносин;

• права та обов'язки людини з охорони і використання континен­тального шельфу;

• права та обов'язки людини з охорони й використання виключ­ної (морської) економічної зони;

• права та обов'язки людини з охорони й використання ланд­шафтів, курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних зон.

III. Екологічно-правовий статус людини в галузі екологічної безпеки включає:

• права та обов'язки людини у сфері забезпечення загальної еко­логічної безпеки;

• права та обов'язки людини у сфері санітарно-епідемічного бла­гополуччя населення;

• права та обов'язки людини в умовах надзвичайних екологічних ситуацій;

• правовий статус і соціальний захист осіб, які постраждали внас­лідок Чорнобильської катастрофи;

• права та обов'язки людини в галузі ядерної енергії та радіацій­ної безпеки;

• права і обов'язки людини при поводженні з радіаційними та іншими відходами;

• права і обов'язки людини в галузі безпеки продуктів харчування та продовольчої сировини;

• права та обов'язки людини при застосуванні пестицидів, агрохімікатів і засобів захисту рослин.

IV. Екологічно-правовий статус людини в зарубіжних краї­нах і в міжнародних відносинах включає:

• екологічно-правовий статус людини в Росії та інших країнах — членах СНД, членів Ради Європи, Європейського Союзу;

• екологічно-правовий статус людини в окремих європейських країнах і країнах інших континентів;

• міжнародний екологічно-правовий статус людини.

Такий поділ екологічно-правового статусу людини на інші спеціальні та особливі правові статуси в різних галузях і сферах екологічної діяльності дає змогу аналізувати й виявляти особливості повноважень людини в найрізноманітніших напрямах і видах екологічної діяльності, знаходити проблеми, які ще не розв'язано в правовому відношенні, формулювати пропозиції стосовно ефективності екологічної культури, правосвідомості й дотримання екологічного правопорядку в кожній країні.

У сучасних умовах екологічні права людини та громадянина в Україні, правовий захист і гарантії їх здійснення, а також обов'язки в еко­логічній сфері є складовою загального конституційно-правового ста­тусу людини і громадянина в Україні. У свою чергу, вони мають са­мостійну систему, яка складається з конституційних норм, загальних екологічних норм і правил, а також із прав, обов'язків щодо охорони та раціонального використання окремих природних ресурсів і тери­торій.

Провідне місце в системі екологічних прав і свобод людини нале­жить конституційним нормам, які порівняно з іншими нормами права мають вищу юридичну силу (ст. 8). Насамперед це передбачені Кон­ституцією права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на відшкодування завданої шкоди та інформацію про стан довкілля, якість продуктів харчування і предметів побуту (ст. 50), право корис­туватися природними об'єктами права власності народу (ст. 13), у тому числі право власності на землю (ст. 14), конституційний обов'язок кожної людини не заподіювати шкоди природі та відшкодовувати завдані їй збитки (ст. 66).

Екологічні норми, які встановлюють найбільш загальні права лю­дини, їх захист і гарантії здійснення, а також основні обов'язки в еко­логічній сфері передбачено насамперед у Законі України "Про охо­рону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. (розд. 2, ст. 9—12). Зокрема, цим законом передбачено право кожно­го громадянина України на безпечне для його життя і здоров'я на­вколишнє природне середовище; одержання екологічної освіти; здійснення загального і спеціального використання природних ре­сурсів; одержання повної та достовірної інформації про стан навко­лишнього середовища та його вплив на здоров'я населення; об'єднан­ня в громадські природоохоронні формування; подання до суду по­зовів про відшкодування шкоди, заподіяної його здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище; участь у розробці та здійсненні природоохоронних заходів, проведенні громадської екологічної експертизи, обговоренні законопроектів і ма­теріалів щодо екологічних проблем (ст. 9).

Закон передбачає також гарантії забезпечення екологічних прав громадян (ст. 10) і встановлює обов'язки громадян у цій галузі (ст. 12) берегти природу, здійснювати діяльність з додержанням екологічних вимог, не порушувати екологічні права інших суб'єктів тощо. Права та обов'язки громадян щодо охорони і раціонального використання ок­ремих природних ресурсів передбачаються в законодавчих актах природоресурсового і природоохоронного права та в законодавстві в га­лузі екологічної безпеки.

Так, права і обов'язки в галузі використання, охорони і відтво­рення земель передбачено в актах земельного права. Зокрема, права і обов'язки власників землі та землекористувачів, захист і гарантії їхніх прав зазначено в гл. 6 Земельного кодексу України.

Власники земельних ділянок і землекористувачі мають право:

• господарювати самостійно на землі;

• укладати договір застави з установами, які надають кредит;

• власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації;

• використовувати для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі;

• зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі й споруди за погодженням із сільською, селищною, міською радами;

• власності на посіви й посадки сільськогосподарських культур і на­саджень;

• одержувати від нового власника землі, землекористувача або місцевої ради компенсацію за підвищення родючості землі у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ді­лянки.

Поряд з наданими правами власники земельних ділянок і землеко­ристувачі мають обов'язки землекористувачів:

• забезпечувати використання землі відповідно до цільового при­значення та умов її надання;

• ефективно використовувати землю, підвищувати її родючість, зас­тосовувати природоохоронні технології виробництва, не допуска­ти погіршення екологічної безпеки на території внаслідок своєї господарської діяльності;

• здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель;

• своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю;

• не порушувати права власників інших земельних ділянок і земле­користувачів, у тому числі орендарів;

• дотримувати режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються;

• додержувати правил добросусідства;

• дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід до доріг загального користування, а також для спорудження або ре­монту межових знаків і споруд;

• не перешкоджати проведенню до суміжної ділянки необхідних комунікацій;

• вживати заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку.

Права та обов'язки людини і громадянина з охорони і ви­користання надр передбачено в надровому (гірничому) праві. Найповніше права користувачів надр розкрито у ст. 32 Кодексу Украї­ни про надра, якою встановлюється, що вони мають право:

• здійснювати на наданій їм ділянці геологічне вивчення, розроб­ку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами ліцензії;

• розпоряджатися видобутими корисними копалинами на влас­ний розсуд;

• здійснювати в разі потреби консервацію наданого в користу­вання родовища корисних копалин або його частини зі збере­женням права на подальшу розробку;

• продовжувати строки тимчасового користування надрами;

• звертатися до місцевих рад, суду або арбітражного суду для вирішення спорів з питань користування надрами.

Основні обов'язки користувачів надр передбачено ст. 34 Кодексу України про надра, згідно з якою користувачі надр зобов'язані за­безпечувати:

• використання надр відповідно до цілей, для яких їх надано;

• повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне вико­ристання та охорону надр;

• охорону атмосферного повітря, земель, лісів, вод, об'єктів при­родно-заповідного фонду, а також будівель і споруд від шкідли­вого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами;

• безпечне ведення робіт, пов'язаних з користуванням надрами;

• приведення земельних ділянок, порушених при користуванні надрами, до стану, придатного для подальшого використання їх у суспільному виробництві.

Права і обов'язки у сфері раціонального використання, охорони та відтворення лісів визначаються в лісовому праві. Насамперед це питання регулюється Лісовим кодексом України, а саме другим розділом "Права та обов'язки лісокористувачів". Встановле­но, що постійні лісокористувачі мають право:

• на ведення у встановленому порядку лісового господарства;

• на першочергове спеціальне використання у встановленому по­рядку лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, куль­турно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт;

• власності на заготовлену продукцію і доходи від її реалізації (крім доходів з реалізації продукції, одержаної від догляду за лісом та інших лісогосподарських заходів);

• здійснювати у встановленому законодавством порядку будів­ництво доріг, лісових складів, пожежно-хімічних станцій, госпо­дарських приміщень та інших об'єктів, необхідних для ведення лісового господарства й використання лісових ресурсів.

Водночас постійні лісокористувачі зобов'язані:

• забезпечувати відтворення, охорону, захист і підвищення продук­тивності лісових насаджень та посилення їх корисних властиво­стей, підвищення родючості грунтів, виконувати інші вимоги за­конодавства щодо ведення лісового господарства й викорис­тання лісових ресурсів;

• дотримувати науково обгрунтованих норм і порядку спеціаль­ного використання деревних та інших ресурсів лісу та користу­вання земельними ділянками лісового фонду;

• вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів і користуватися земельними ділянками лісово­го фонду способами, які б забезпечували збереження оздоров­чих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприят­ливі умови для їх охорони, захисту, використання та відтворення;

• виконувати роботи, пов'язані з відведенням у натурі земельних ділянок лісового фонду для спеціального використання лісо­вих ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оз­доровчих, спортивних і туристичних цілей та проведення науко­во-дослідних робіт;

• вести первинний облік лісів;

• забезпечувати охорону рідкісних видів рослин і тварин, рослинних угруповань відповідно до природоохоронного законодавства;

• своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів;

• не порушувати законні права тимчасових лісокористувачів.

Крім того, Лісовий кодекс України (ст. 19) передбачає права та обо­в'язки тимчасових лісокористувачів. Вони мають право:

• здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів, користува­тися земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливсь­кого господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортив­них і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт відповідно до умов договору;

• за погодженням з радами народних депутатів, які надали їм у користування земельні ділянки лісового фонду, та з постійними лісокористувачами у встановленому законодавством порядку прокладати дороги, обладнувати лісові склади, стоянки для авто­транспорту, зводити господарські будівлі та споруди для збері­гання й первинної обробки заготовленої сировини та ін.

Тимчасові лісокористувачі зобов'язані:

• забезпечувати користування земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх надання;

• виконувати роботи способами, які б забезпечували збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для відновлення насаджень, охорони, захисту, використання та відтворення лісів, охорони рідкісних видів флори і фауни;

• своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів;

• не порушувати права інших лісокористувачів;

• виконувати інші умови, вимоги щодо регулювання порядку вико­ристання лісових ресурсів, встановлені законодавством України.

Надані лісокористувачам права повинні бути гарантовані й захищені державою, бо без закріплення їх захисту в нормах права вони мати­муть суто формальний характер. Зокрема, у ст. 20 Лісового кодексу України закріплюється захист прав лісокористувачів.

Законодавством України про тваринний світ передбачено систему прав і обов'язків людини та громадянина в цій галузі.

Права користувачів об'єктами тваринного світу визначено у ст. 25 Закону України "Про тваринний світ", згідно з якою користувачі ма­ють право:

• у встановленому порядку здійснювати спеціальне використання об'єктів тваринного світу;

• власності на добуті в законному порядку об'єкти тваринного світу і доходи від їх реалізації;

• оскаржувати у встановленому порядку рішення державних органів і посадових осіб, що порушують їхні права на використання об'єктів тваринного світу.

Підприємства, установи, організації та громадяни, які займаються мис­ливським і рибним господарством, мають також право брати участь у вирішенні питань охорони і використання об'єктів тваринного світу, що перебувають на території закріплених за ними мисливських угідь і ри­богосподарських водойм.

Підприємства, установи, організації та громадяни користуються й інши­ми правами щодо використання об'єктів тваринного світу, передбаче­ними законодавством України.

Права підприємств, установ, організацій та громадян щодо викорис­тання об'єктів тваринного світу можуть бути обмежені законодавчими актами України.

Обов'язки користувачів об'єктами тваринного світу передбачені ст. 26 Закону України "Про тваринний світ", відповідно до якої користувачі зобов'язані:

• додержувати встановлених правил, норм, лімітів і строків викорис­тання об'єктів тваринного світу;

• використовувати тваринний світ способами, що не допускають порушення цілісності природних угруповань і забезпечують збере­ження тварин, яких забороняється використовувати;

• безперешкодно допускати до перевірки всіх об'єктів, де утриму­ються, перероблюються та реалізуються об'єкти тваринного світу, представників органів, що здійснюють державний контроль за охороною і використанням тваринного світу, своєчасно виконува­ти їхні законні вимоги та розпорядження.

Користувачі зобов'язані своєчасно вносити плату за користування об'єктами тваринного світу.

Крім того, підприємства, установи, організації та громадяни, до відан­ня яких входять мисливське та рибне господарства, зобов'язані:

• раціонально використовувати об'єкти тваринного світу, не допус­кати погіршення екологічного стану середовища перебування тва­рин внаслідок власної діяльності, застосовувати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів;

• проводити первинний облік чисельності та використання диких тварин, вивчати їх стан і характеристики угідь, де перебувають об'єкти тваринного світу, і у встановленому порядку подавати цю інформацію органам, що здійснюють державний облік тварин та облік їх використання, ведення державного кадастру і моніторин­гу тваринного світу;

• здійснювати комплексні заходи, спрямовані на відтворення, в тому числі штучне, диких тварин, збереження й поліпшення середовища їх перебування;

• вживати заходів щодо виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих екологічних програм з питань охорони тваринного світу;

• негайно інформувати природоохоронні органи, ветеринарні, санітар­но-епідеміологічні служби про виявлення захворювань тварин, по­гіршення стану середовища їх перебування, виникнення загрози знищення та випадки загибелі тварин, здійснювати комплексні за­ходи щодо профілактики та боротьби із захворюваннями;

• у межах закріпленої території охороняти об'єкти тваринного світу, дотримуватись режиму охорони видів тварин, занесених до Чер­воної книги України і переліків видів тварин, які підлягають особ­ливій охороні на території Автономної Республіки Крим та обла­стей;

• самостійно припиняти використання об'єктів тваринного світу в разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворювальної здатності та виникнення загрози знищення тварин, негай­но вживати заходів щодо усунення негативного впливу на тварин і середовище їх перебування та ін.

Природоохоронне законодавство встановлює відповідні при­родоохоронні права людини та громадянина. Так, згідно зі ст. 10 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" грома­дяни України щодо охорони і використання територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду мають право:

• брати участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку заповідної справи, формування природно-заповідного фонду;

• брати участь у розробці та реалізації заходів щодо їх охорони та ефективного використання, запобігання негативного впливу на них господарської діяльності;

• вносити пропозиції щодо включення до складу об'єктів природ­но-заповідного фонду найцінніших природних територій та об'єктів;

• ознайомлюватись із територіями та об'єктами природно-заповід­ного фонду, здійснювати інше користування з додержанням вста­новлених вимог щодо заповідного режиму;

• брати участь у здійсненні громадського контролю за охороною заповідних територій та об'єктів, вносити пропозиції щодо притяг­нення до відповідальності винних у порушенні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та ін. Широке коло прав і обов'язків людини та громадянина передбачено в галузі екологічної безпеки. Так, права і обов'язки громадян, підприємств щодо забезпечення санітарного та епідемічного благопо­луччя населення передбачено в Основах законодавства про охорону здоров'я та інших актах санітарного законодавства.

Права громадян на санітарне та епідемічне благополуччя регулю­ються Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічно­го благополуччя населення", в ст. 9 якого встановлено, що громадяни мають право:

• на безпечні для здоров'я і життя умови проживання, харчування, праці, відпочинку, навчання й виховання;

• одержувати достовірну інформацію про стан свого здоров'я, здо­ров'я населення регіону, професійної групи і можливу несприят­ливу дію на стан здоров'я факторів навколишнього середовища;

• брати участь у розробці та обговоренні проектів програм, законо­давчих актів з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя й вносити відповідні пропозиції до державних органів та органів місцевого самоврядування, господарських органів підприємств, установ, організацій;

• подавати в суд позови до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання і громадян про відшкодування збитків, заподія­них їхньому здоров'ю внаслідок порушення санітарного законо­давства, та ін.

Обов'язки громадян у галузі забезпечення санітарного та епідеміч­ного благополуччя передбачено ст. 10 зазначеного закону, якою вста­новлено, що громадяни зобов'язані:

• зберігати і зміцнювати своє здоров'я, піклуватися про здоров'я та гігієнічне виховання своїх дітей;

• виконувати вимоги санітарного законодавства, брати участь у проведенні передбачених законодавчими актами санітарних та епідемічних заходів;

• не порушувати прав і законних інтересів інших суб'єктів на охоро­ну здоров'я й забезпечення санітарного та епідемічного благопо­луччя;

• проходити передбачені відповідними законодавчими актами попе­редні (при влаштуванні на роботу) і періодичні медичні огляди;

• відшкодовувати збитки, заподіяні здоров'ю інших осіб внаслідок порушення санітарного законодавства.

Громадяни зобов'язані виконувати також інші обов'язки для забез­печення санітарного та епідемічного благополуччя згідно із законодав­ством України.

У законодавстві України про безпечне поводження з виробничи­ми та побутовими відходами передбачено права і обов'язки всіх фізич­них осіб, які належать до цієї сфери діяльності.

Стаття 14 Закону України "Про відходи" передбачає, що громадя­ни України, іноземці та особи без громадянства у сфері поводження з відходами мають такі права:

• на безпечні для їхнього життя та здоров'я умови при здійсненні операцій щодо поводження з відходами;

• у встановленому порядку одержувати повну і достовірну інформа­цію про безпеку об'єктів поводження з відходами як тих, що екс­плуатуються, так і тих, будівництво яких планується;

• у встановленому порядку відвідувати спеціально відведені місця чи об'єкти поводження з відходами;

• брати участь в обговоренні питань, пов'язаних із розміщенням, про­ектуванням, спорудженням та експлуатацією об'єктів поводження з відходами;

• на екологічне страхування відповідно до законодавства України;

• на відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю та майну внаслідок порушення законодавства про відходи.

Обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства у сфері поводження з відходами передбачено у ст. 15 цього законодав­чого акта, де зазначено, що вони зобов'язані:

• дотримуватися вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері поводження з відходами;

• вносити в установленому порядку плату за користування послуга­ми підприємств, установ та організацій, що займаються збиранням, зберіганням, перевезенням, знешкодженням, видаленням і захороненням відходів та ін.

У ст. З Закону України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" встановлено права людини на забезпечення захисту від впливу іонізуючих випромінювань.

Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючих випромінювань на організм людини вище встановле­них дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встанов­лених дозових меж опромінення та відшкодування збитків, заподіяних внаслідок впливу іонізуючих випромінювань.

Крім того, ст. 4 зазначеного Закону встановлено право грома­дян та їхніх об'єднань на одержання від відповідних органів вико­навчої влади, до функцій яких входить згідно із законодавством Ук­раїни захист людини від впливу іонізуючих випромінювань, інформації про стан захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань.

Крім наведених прав і обов'язків різні спеціальні (галузеві) та особ­ливі екологічні права в інших сферах екологічної діяльності встановле­но у відповідних законодавчих та норматнвно-правових актах природо-ресурсового, природоохоронного права та законодавства в галузі еко­логічної безпеки.

Невід'ємним елементом екологічно-правового статусу людини та гро­мадянина є гарантії отримання екологічних прав та захист їх від пору­шення.

Конституційно-правові гарантії екологічних прав і свобод людини й громадянина передбачено Конституцією України та нор­мами чинного законодавства.

У широкому значенні під гарантіями розуміють різноманітні засоби, які спрямовані на забезпечення реалізації встановлених законодавством екологічних прав і свобод людини та громадянина. У такому розумінні розрізняють політичні, економічні, соціальні, організаційні, правові (юри­дичні) та інші гарантії.

Політичні гарантії— це екологічна політика держави щодо ство­рення умов, які забезпечують необхідний рівень розвитку людини в державі та суспільстві. До економічних і соціальних гарантій нале­жать відповідні матеріальні умови та соціальне середовище, які забез­печують вільне використання людиною прав і свобод в екологічній сфері.

Однак в екологічному праві в основному розглядаються правові (юридичні) гарантії, тобто закріплені у правових актах засоби, які за­безпечують здійснення (реалізацію), охорону та захист екологічних прав і свобод людини та громадянина. Кожне право може бути реалізоване за наявності певних обов'язків, закріплених у правових нормах. В ос­новному такі обов'язки стосовно екологічних прав і свобод покладено на державу та її органи.

Сукупність правових (юридичних) гарантій забезпечення екологічних прав і свобод людини поділяється на однорідні групи (види), які становлять їх систему. Водночас усі гарантії можна поділити на дві великі групи: національні (внутрішньодержавні) та міжнародно-правові. Націо­нальна система гарантій забезпечення прав і свобод людини включає такі види гарантій, як державний захист, судовий захист та самозахист людиною своїх прав і свобод в екологічній сфері.

Державний захист екологічних прав і свобод людини передба­чається насамперед у Конституції України (ст. 3), яка встановлює один з найважливіших обов'язків держави утверджувати та забезпечувати права і свободи людини, а також відповідальність перед людиною за свою діяльність. Це право закріплює обов'язок держави здійснювати право­ве регулювання екологічних прав і свобод, а також забезпечувати пра­вовими засобами дотримання, виконання та захист екологічних прав і свобод. Відповідними повноваженнями в цій сфері наділений парла­мент України, а також Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Гарантом прав та свобод людини і громадянина є Президент України. Обов'язки із здійснення заходів щодо забезпечення екологіч­них прав і свобод входять до повноважень Кабінету Міністрів України, а також усіх інших спеціально уповноважених на те органів державної виконавчої влади. Для безпосередньої охорони прав і свобод людини від порушень створено систему правоохоронних органів (міліція, служ­ба безпеки, прокуратура та ін.).

Судовий захист прав людини передбачений ст. 55 Конституції Ук­раїни. Кожній людині гарантується право на оскарження в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя є найбільш демократичним, об'єктивним і справедливим засобом вирішен­ня різноманітних справ, які пов'язані насамперед з правами і свободами людини та громадянина в екологічній сфері.

Тому в законодавстві України передбачено гарантії при здійсненні правосуддя. Однією з таких гарантій є принцип, згідно з яким кожна людина має право на правову допомогу, яка в передбачених законом випадках надається безоплатно (ст. 59). Для надання правової допомо­ги при вирішенні справ у судах та інших державних органах, а також для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє ад­вокатура.

На захист екологічних прав людини та забезпечення гарантій право­суддя спрямовані також конституційні принципи, згідно з якими ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60), ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відпові­дальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61), особа вважається невинуватою у вчиненому злочині до того часу, поки це не встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62) і т. ін.

Разом з обов'язком держави та її органів забезпечувати реалізацію і охороняти від порушень екологічні права і свободи, а також здійснен­ня судового захисту Конституція України передбачає право кожної людини захищати свої права й свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами (ст. 55).

Кожна людина також має право на відшкодування за рахунок дер­жави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю дер­жавних та інших органів, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень в екологічній сфері.

Права на захист своїх екологічних прав і майнових інтересів кожна людина може здійснити, звернувшись до суду (для судового захисту) або до правоохоронних та інших органів у порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р.

Міжнародний захист екологічних прав і свобод людини гаран­тується як Конституцією України, так і міжнародними актами з прав людини. Зокрема, Конституцією (ч. З ст. 55) передбачено, що кожна людина має право після використання всіх національних засобів пра­вового захисту звертатися для захисту своїх прав і свобод до відпо­відних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжна­родних організацій, членом або учасником яких є Україна.