Шлюб поняття умови


Реферат >> Астрономия

Шлюб: поняття, умови

Для багатьох джерел національних правових систем харак­терним є уникнення законодавчого визначення шлюбу. Відпо­відно до загальної правової концепції шлюб може вважатися цивільно-правовою угодою (договором), різновидом партнер­ства або ж добровільним союзом чоловіка й жінки, внаслідок чого між особами, які одружуються, встановлюється особливе шлюбне правовідношення.

Договірна концепція шлюбу є найбільш поширеною. Вона грунтується на вимогах, що ставляться законом до порядку укладення будь-яких договорів (Англія, США, Японія, Фран­ція). Шлюб-партнерство концепція, характерна для держав "сім'ї континентального" і частково "загального права". Зміс­том її є чіткий розподіл функцій між подружжям. Розуміння шлюбу як союзу двох незалежних і рівноправних партнерів (Східна Європа, в т. ч. й Україна) припускає закріплення в законодавстві відносної свободи кожного з них у вирішенні питань про продовження чи припинення спільного життя. Дещо іншим є розуміння шлюбу як союзу чоловіка й жінки в мусульманських державах. У них союз трактується нормами шаріату як освячений Богом. Підставою його реєстрації є попередня домовленість (договір) між родичами майбутніх наречених.

Умови реєстрації шлюбу поділяються на матеріальні та формальні. Матеріальними вважаються позитивні чи негатив­ні вимоги, з наявністю чи відсутністю яких пов'язується питання про дійсність шлюбу (наприклад, досягнення шлюб­ного віку; наявність дієздатності; відсутність між особами, які беруть шлюб, певного ступеня родинності). Формальні умови шлюбу — це вимоги до процедури його оформлення (на­приклад, попередня публікація про шлюб; церемонія шлюбу, яка відбувається в цивільній чи релігійній формі).

Матеріальні умови взяття шлюбу можуть бути такими:

1. Досягнення шлюбного віку особами, які бажають побра­тися, передбачене правовими джерелами всіх держав. У більшості з них вік шлюбного повноліття нижчий від віку загаль­ного повноліття; шлюбний вік для жінок здебільшого нижчий, ніж для чоловіків. У різних державах цей вік неоднаковий. Приміром, у Франції шлюбний вік для чоловіків становить 18 років, а для жінок — 15 років. В Україні — відповідно 18 та 17 років. В Англії для обох із подружжя — 16 років. В Австралії — 18 років для чоловіків та 16 для жінок. У різних провінціях Канади шлюбний вік коливається від 16 до 19 років. Відповідно до індуського Закону про шлюб 1955 p. шлюбний вік для чоловіків становить 21 рік і 18 — для жінок. Найнижчим шлюбний вік є в державах Латинської Америки. Наприклад, у Перу для чоловіків і жінок він становить відпо­відно 16 та 14 років, у Колумбії та Еквадорі — 14 і 12 років.

У більшості держав установлений законодавством шлюб­ний вік за певних причин може бути знижений за рішенням компетентного органу (суду, прокуратури, міністра юстиції, уряду кантону, місцевими органами влади тощо). Так, згідно зі ст. 145 Цивільного кодексу Франції (в редакції від 23 груд­ня 1970 p.) прокуророві республіки за місцем реєстрації шлюбу надано право за наявності вагомих підстав знижувати шлюбний вік. Можливість зниження шлюбного віку передба­чена ст. 16 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі — КпШС України).

2. Згода законних представників неповнолітніх осіб, які ба­жають побратися, необхідна тільки в окремих правових систе­мах, наприклад, у Франції, ФРН. Проте в Німеччині недотри­мання цієї умови за взяття шлюбу не тягне його автоматичної недійсності. Законодавством цієї держави передбачено й можливість оскарження неповнолітніми до суду відмови бать­ків дати свою згоду на шлюб.

3. Умову неперебування в іншому шлюбі передбачають ті правові системи сучасності, шлюбно-сімейні відносини та пра­во яких базується на принципі моногамії. Так, ст. 147 Цивіль­ного кодексу Франції закріплює правило про неможливість узяття іншого шлюбу без розірвання попереднього. Але в дер­жавах, де офіційно визнаються полігамні шлюби, перебування в одному шлюбі не є перепоною для взяття нового. Насам­перед мова йде про держави, в яких шлюбно-сімейні відно­сини регулюються нормами шаріату. Так, Сімейний кодекс Алжиру 1984 p. дозволяє чоловікові мати одночасно чотирьох дружин.

4. Відсутність відносин родинності та свояцтва між осо­бами, які одружуються, є важливою умовою взяття шлюбу в багатьох державах. У більшості з них забороняються шлюби між родичами по прямій лінії, повнорідними та неповнорідними братами й сестрами, усиновителями та усиновленими. Зазначене закріплено й у ст. 17 КпСШ України. Проте й щодо цієї умови в законодавстві держав є певні особливості. Скажімо, у Франції допускаються шлюби між дядьками та племінницями, тітками та племінниками. В Англії ж такі шлюби заборонені.

Дещо своєрідно вказане питання регулюється законодав­ством Швеції. Водночас із забороною шлюбів між певними родичами по прямій лінії, а також між повнорідними братами й сестрами у цій державі в останньому випадку допускається реєстрація шлюбу за наявності вагомих причин і за умови, що особи, які одружуються, виховувались у різних сім'ях.

Щодо свояцтва як перешкоди для взяття шлюбу законодав­ство різних держав має також особливості. Так, згідно із стат­тями 161—164 Цивільного кодексу Франції не дозволяються шлюби між свояками по прямій лінії. За нормами цього ко­дексу батько розлученого сина не може взяти шлюб із колиш­ньою дружиною свого сина, поки син живий. За цими ж нор­мами забороняються шлюби між усиновителями та усинов­леними. У випадку, коли допускається шлюб між усинови­телем та удочереною, як це є у ФРН, відносини з удочеріння припиняються.

5. Взаємна згода (воля) осіб, які беруть шлюб, є умовою, що притаманна тим правовим системам, де шлюб уважається до­бровільним союзом чоловіка та жінки (законодавство держав "сім'ї континентального права", в т. ч. ст. 15 КпШС України;

законодавство США). Але в мусульманських державах згоду на шлюб дочки може давати батько проти її волі (Пакистан, Іран, Лівія та ін.).

6. У правових джерелах окремих держав спеціально перед­бачено норму про допустимість шлюбу між особами проти­лежної статі. Так, англійське право передбачає застереження, відповідно до якого шлюб реєструється тільки між особами протилежної статі. У деяких штатах США низкою прецедентів встановлюється недопустимість шлюбів між особами однієї статі. Проблем шлюбу між особами різної чи однієї статі тор­кнулися останнім часом і держави "сім'ї континентального права", зокрема практика Франції, Італії. У праві цих держав визначається, що в разі, коли особа бажає взяти шлюб, але страждає на певну фізичну аномалію, можливість реєстрації такого шлюбу вирішується компетентними органами, напри­клад, прокуратури в Італії.

7. Задовільний стан здоров'я осіб, які прагнуть узяти шлюб, — це умова, що в різних формулюваннях може місти­тись у праві більшості держав. Так, ст. 17 КпШС України передбачає, що не допускається реєстрація шлюбу між осо­бами, коли хоча б одна з них визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства. Особи мають бу­ти взаємно обізнані про стан здоров'я (ст. 18 КпШС України). В багатьох державах не дозволяється реєстрація шлюбів у разі захворювання венеричними та деякими іншими хворобами. Іноді вимагається подання особами, які бажають укласти шлюб, медичного свідоцтва про стан їхнього здоров'я (ст. 163 Цивільного кодексу Франції).

8. Заборона взяття нового шлюбу протягом певного строку є не дуже поширеною умовою чинності шлюбу, закріпленою в законодавстві чи інших джерелах права, її зміст полягає в тому, що жінці забороняється брати новий шлюб після розлу­чення, визнання шлюбу недійсним чи після смерті чоловіка протягом установленого законом терміну, наприклад, 300 днів (ст. 296 Цивільного кодексу Франції, ст. 103 Цивільного ко­дексу Швейцарії), 10 місяців (ст. 1313 Цивільного зводу Ні­меччини). Метою такої заборони є, зокрема, прагнення уник­нути можливих спорів щодо встановлення батьківства.

9. Заборона брати шлюб певним особам інколи передба­чається національними джерелами права. Це обмеження може стосуватися служителів культу, зокрема священиків. Так, від­повідно до норм іспанського права для реєстрації шлюбу, од­нією із сторін якого є служитель культу, необхідно отримати спеціальний дозвіл церковної влади. У деяких державах Латинської Америки характерною є заборона взяття шлюбу особою, засудженою за замах на вбивство чи вбивство, з осо­бою, яка була в шлюбі з потерпілим від цього злочину (п. 8 ст. 138 Цивільного кодексу Бразилії; п. 6 ст. 9 Цивільного кодексу Аргентини).

Стосовно формальних умов реєстрації шлюбу всі правові системи можна поділити на три групи. До першої належать держави, шлюби в яких реєструють тільки в цивільній формі (Франція, Бельгія, Швейцарія, ФРН, Україна, Японія, біль­шість штатів США). До другої — в привільній чи релігійній формі за вибором подружжя (Іспанія, Італія, Англія, Канада, ін.). До третьої — тільки в релігійній формі (Ізраїль, Кіпр, Ліхтенштейн, деякі штати США, окремі провінції Канади, му­сульманські держави — Іран, Ірак та ін., Греція до 1982 p.).

Отже, правові наслідки може породжувати в одних держа­вах тільки цивільний шлюб (зареєстрований державними органами); в інших — однаковою мірою як цивільний, так і церковний; у третіх — тільки церковний. У католицьких дер­жавах (Іспанія, Італія та ін.) взяття шлюбу в церковній формі передбачає обов'язкове наступне повідомлення державних органів про церковну церемонію та наступну його реєстрацію. Якщо ж у державах є обов'язковим цивільний шлюб, то після його реєстрації допускається, за бажанням тих, хто бере шлюб, ще й обряд церковного вінчання.

Правовим системам відомі "шлюби за загальним правом" (визнаються правом 13 штатів США). Для їх узяття не потрібно дотримуватися ніяких формальностей. Вони вва­жаються дійсними, якщо сторони добровільно виявили згоду стати подружжям і між ними існують фактичні шлюбні відносини.

Процедура оформлення шлюбу зазвичай складається з двох частин: підготовчої та основної. Підготовча частина — це ого­лошення шлюбу, що надає можливість зацікавленим особам заявити свої заперечення. У правових системах "сім'ї загаль­ного права", зокрема в Англії та США, оголошення шлюбу може бути замінено отриманням дозволу (ліцензії) церковних чи державних органів, до компетенції яких входить реєстрація шлюбів. Для отримання строкової ліцензії, дійсної від 1 міся­ця до 1 року, сторони зобов'язані під присягою заявити про відсутність перешкод до взяття шлюбу.

В окремих державах реєстрації шлюбу передує договір про майбутній шлюб (заручини). Здебільшого це своєрідний ри­туал, що може супроводжуватися обрядом обміну подарун­ками (Японія). У разі порушення договору заручин однією зі сторін його примусове виконання не допускається. Однак порушення заручин без поважних причин породжує обов'язок відшкодування збитків, заподіяних іншій стороні. Якщо при цьому мав місце обмін подарунками і шлюбу після заручин не було зареєстровано, то дарування може вважатися безпідс­тавним збагаченням, і незалежно від того, хто відповідає за ухилення від узяття шлюбу, даритель має право вимагати повернення подарунка. Схожі норми містить Цивільний ко­декс Іспанії (статті 42,43). Законодавство Індії допускає обмін весільними подарунками із складанням їх повного списку та вказівкою вартості за підписом нареченого та нареченої.

Присутність обох сторін, які беруть шлюб, є умовою, що передбачена майже в усіх правових системах, у т. ч. і в Україні. Тільки в окремих державах як виняток допускається предс­тавництво (наприклад, в Іспанії, Панамі, Перу).

Присутність установленого числа повнолітніх свідків (від 2 до 6) є однією з обов'язкових формальних умов шлюбу за законодавством багатьох держав (ст. 1317 Цивільного зводу Німеччини, ст. 116 Цивільного кодексу Швейцарії).

Шлюб, зареєстрований з порушенням умов, передбачених певною правовою системою, може бути абсолютно чи відносно недійсним (оспорюваним). Так, реєстрація шлюбу з особою, яка не досягла шлюбного віку, тягне його абсолютну недійсність у Франції й Англії та оспорюваність за правом більшості шта­тів США. В усіх державах абсолютно недійсним є шлюб між кровними родичами чи свояками, які знаходяться в забороне­ному для взяття шлюбу ступені родинності чи свояцтва, а також з особами, які перебувають в іншому дійсному шлюбі (останнє стосується тільки держав, де діє принцип моногамії сімейних відносин). Порушення порядку реєстрації шлюбу може мати в різних державах неоднакові наслідки. Так, в Англії та деяких штатах США неналежне оголошення імен осіб, які одружуються, є підставою для визнання шлюбу не­дійсним. У Франції та ФРН неналежне оголошення не впли­ває на чинність шлюбу, проте за правом ФРН порушення передбаченої законом форми виразу згоди на шлюб подруж­жям робить його абсолютно недійсним.

Оскільки дотримання чи недотримання матеріальних та формальних умов узяття шлюбу в різних державах може мати неоднакові наслідки, важливим є те, праву якої держави на­йбільш доцільно підпорядкувати ці відносини.