Види покарань Призначення покарання Позбавлення волі на певний строк Арешт Громадські та вип


Реферат >> Астрономия

Реферат на тему:

Види покарань. Призначення покарання. Позбавлення волі на певний строк Арешт Громадські та виправні роботи Штраф

1. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

1. З усіх видів покарань, передбачених КК, до неповнолітніх можуть бути застосовані лише ті, які прямо вказані в ст. 98. Вони переважно не пов’язані з позбавленням волі.

2. Виходячи з положень ст. 98, до неповнолітніх не можуть застосовуватися конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі. Не можуть бути призначені неповнолітнім і такі специфічні покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні. У тих випадках, коли вказані покарання передбачені санкцією статті Особливої частини КК, за якою засуджується неповнолітній, вони не призначаються, а натомість суд обирає покарання з інших, які названі в ст. 98.

Не можуть бути призначені ці покарання і в порядку переходу до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за вчинений злочин (відповідно до ч. 1 ст. 69).

3. Основні види покарання у ст. 98 вказані у відповідному порядку — від менш тяжкого до більш тяжкого. З цього слід виходити зокрема при вирішенні питань, що випливають зі ст. 69.

4. Штраф до неповнолітніх може застосовуватися і як основне, і як додаткове покарання, а позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю — лише як додаткове покарання. Як додаткове покарання штраф може призначатися лише в сукупності з іншим видом основного покарання. Інакше кажучи, штраф як основне покарання (призначений, наприклад, замість іншого, більш тяжкого основного покарання) не може бути призначений одночасно з таким же додатковим покаранням.

5. Зміст окремих видів покарань, які застосовуються до неповнолітніх, визначено у ст. 53, 55 - 57, 60, 63 з урахуванням особливостей, вказаних у ст. 99— 102.

Штраф

1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

2. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану Неповнолітнього в межах до п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

1. Кримінальне покарання має особистісний характер. Тому закон передбачає певні заходи проти того, щоб штраф, призначений неповнолітньому, сплачувався за нього батьками чи іншими особами. З цією метою встановлено, що штраф застосовується лише щодо неповнолітніх, які можуть його сплатити за рахунок свого доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення.

2. Питання, які стосуються призначення штрафу неповнолітньому, а також виникають у зв’язку з ухиленням від його сплати, вирішуються відповідно до ст. 52.

3. Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, становить тридцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 53). Максимальний же розмір штрафу для неповнолітнього визначається санкцією статті Особливої частини КК, але не може пере-“ вищувати п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

4. У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч. 4 ст. 53, може замінити засудженому неповнолітньому у віці від 16 до 18 років несплачену суму штрафу на покарання у виді громадських робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак тривалість виправних робіт для неповнолітнього і в цьому випадку не може перевищувати одного року.

Громадські та виправні роботи

1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповно-

літнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п’яти до десяти відсотків.

1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому з урахуванням обмежень, встановлених в ч. 1 ст. 100. Вони стосуються віку особи, якій призначається таке покарання, мінімальної і максимальної загальної тривалості громадських робіт для неповнолітніх, їх щоденної тривалості.

2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент призначення покарання з дотриманням відповідних вимог законодавства про працю прийнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк, який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання. Не може призначатися таке покарання тим неповнолітнім, при прийнятті яких на роботу не дотримано вимог трудового законодавства, або які виконують роботу за цивільно-трудовим договором чи працюють тимчасово, на термін, менший від тривалості виправних робіт.

3. Виправні роботи призначаються, неповнолітнім, які досягли 16-річного віку. Якщо в передбаченому законом порядку було прийнято на роботу особу, яка досягла 15-річного віку, то їй також може бути призначене покарання у виді виправних робіт.

4. Суворість обмежень, якими супроводжуються виправні роботи для неповнолітніх, менша, ніж такого ж виду покарання для дорослих: зменшено його максимальний строк до і року; встановлено менші розміри відрахування із заробітку засудженого в дохід держави.

5. Особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюються кримінально-виконавчим законодавством України. При цьому мають враховуватися пільги, встановлені для неповнолітніх законодавством про працю.

6. За ухилення неповнолітніх від відбування виправних робіт настає кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 389. При цьому неповнолітньому може бути призначено покарання у виді арешту на строк, передбачений ст. 101 для цієї категорії засуджених.

КЗП (глава XXIII).

Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.

1. Неповнолітні повинні відбувати арешт окремо від дорослих засуджених. Умови відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодавством.

2. Порівняно з дорослими засудженими тривалість арешту для неповнолітніх істотно скорочена — удвічі мінімальний термін і в чотири рази — максимальний.

3. Арешт призначається неповнолітнім, які на момент постановленім вироку досягли 16-річного віку. Сам же злочин, за який призначається арешт, може бути вчинений і до досягнення 16-річного віку. Настання повноліття у період відбування арешту не є підставою для зміни тривалості арешту порівняно з тією, яка обмежена ст. 101.

4. Неповнолітні, які є військовослужбовцями (зокрема, курсанти військових навчальних закладів), відбувають арешт на гауптвахті (ч. 2 ст. 60).

5. Відповідальність за втечу з-під арешту настає за ст. 393.

Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у випадках, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті, — більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п’ятнадцяти років.

1. Позбавленню волі на певний строк — це найбільш суворе покарання в системі покарань, які можуть застосовуватися до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, коли, на переконання суду, всі інші, більш м’які покарання не дають змоги досягти мети кри- мінального покарання.

2. Неповнолітні відбувають це покарання у спеціальних виховних установах, їхні види і режим відбування покарання у них визначаються згідно з кримінально-виконавчим законодавством.

3. Неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, покарання у виді позбавлення волі не призначається. Таким засудженим мають бути призначені інші покарання із вказаних у санкції статті Особливої частини КК з урахуванням ст. 98 — штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт. Відповідно до п/п “а” п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, засуджені вперше до покарання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18 років, підлягають звільненню від покарання.

4. Тривалість позбавлення волі для неповнолітніх визначається з урахуванням положень ст. ст: 63 та 102, а також санкції статті Особливої частини КК. Мінімальний строк позбавлення волі для неповнолітнього, як і для дорослого засудженого, становить 1 рік. Ма-

ксимальна тривалість такого покарання визначається санкцією статті Особливої частини КК, однак вона не може перевищувати строків, вказаних в ч. З ст. 102. Ці строки диференційовані залежно від ступеня тяжкості злочину. За особливо тяжкий злочин, пов’язаний з умисним позбавленням життя людини, неповнолітньому може бути призначене позбавлення волі строком до 15 років.

5. Положення ст. 102 стосуються покарання у виді позбавлення волі, що призначається за окремий злочин особі, яка не досягла до вчинення злочину 18-річного віку. При призначенні покарання за сукупністю вироків або сукупністю злочинів слід керуватися ч. 2 ст. 103, згідно з якою неповнолітнім може бути призначене позбавлення волі і на більш тривалий строк — до 15 років.

Призначення покарання

1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65 — 67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п’ятнадцяти років.

1. Призначаючи покарання неповнолітньому, суд повинен врахувати більш широке коло обставин, ніж при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин після досягнення повноліття. Серед них: 1) загальні засади призначення покарання, вказані у ст. 65, обставини, які пом’якшують та які обтяжують покарання (ст. ст. 66 — 67); 2) особливості застосування до неповнолітніх окремих видів покарань, передбачені ст. ст. 98-102; 3) обставини, які названі у ч. 1 ст. 103, — умови життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку, інші особливості особи неповнолітнього.

2. Специфічні для призначення покарання неповнолітньому обставини можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для засудженого. Сприятливі обставини — це ті, які дають підстави для застосування щодо неповнолітнього передбаченого законом виду звільнення від покарання чи його відбування; призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом; призначення покарання, ближчого до мінімально можливого за законом. Несприятливими є ті, за наявності яких унеможливлюється звільнення від покарання чи його відбування, не застосовується призначення більш м’якого покарання, ніж передбачене законом; призначається додаткове покарання, призначається покарання максимально суворе чи близьке до нього. Перелік обставин, які є специфічними для призначення покарання неповнолітньому, у КК названо вичерпно — вони повинні стосуватися або особи засудженого, або ж об’єктивних умов його існування до і після вчинення злочину.

3. При призначенні покарання неповнолітньому треба враховувати зокрема такі умови жшшпя та виховання та інші особливості особи неповнолітнього: а) сімейні обставини — наявність чи відсутність батьків або осіб, що їх замінюють, рівень їх турботи про дитину та позитивний або негативний (з суспільної точки зору) вплив на неповнолітнього; б) матеріальні умови життя і виховання неповнолітнього; в) відвідування школи чи іншого навчально-виховного закладу, рівень успішності та стан поведінки, ставлення до вчителів, вихователів; г) морально-психологічний клімат у колективах, членами яких є неповнолітній, його відносини з ровесниками та іншими неповнолітніми, становище серед найближчого оточення; д) спілкування з дорослими, їх авторитетність у неповнолітнього та їхній вплив на засуджуваного, наявність матеріальної чи іншої залежності від дорослих; е) рівень фізичного, інтелектуального розвитку, здатність усвідомлювати фактичну сторону і соціальне значення скоєного та покарання, яке може бути призначене; є) попередню поведінку неповнолітнього, насамперед його реакцію на застосування дисциплінарних заходів, раніше застосоване звільнення від кримінальної відповідальності і покарання; ж) поведінку неповнолітнього після вчинення злочину, зокрема ставлення до потерпілого, поведінку в ході досудового розслідування і судового розгляду справи; з) наявність у неповнолітнього морального обов’язку піклуватися про інших членів сім’ї та його ставлення до цього обов’язку; й) ставлення неповнолітнього до правопорушень, вчинених іншими особами, та його ставлення до призначених їм правових заходів впливу.

4. Усі обставини, які впливають на призначення покарання неповнолітньому, повинні враховуватися в сукупності. Тобто сам факт вчинення злочину особою, яка не досягла 18-річного віку, ще не є підставою для обов’язкового пом’якшення становища такої особи. Водночас за наявності передбачених законом умов суд зобов’язаний обговорити і визначити можливість застосування щодо неповнолітнього кримінально-правових пільг, на які може претендувати така особа.

5. Призначаючи неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків, суд повинен насамперед керуватися положеннями ст. ст. 70 та 71. При цьому слід враховувати особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарання, а також те, що відповідно до ч. 2 ст. 103 остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.