Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика 1710 рік


Доклад >> Астрономия

ПЕРША КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

ГЕТЬМАНА ПИЛИПА ОРЛИКА

1710 рік

I

Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце

належить вірі, - у цьому першому пункті годиться повести мову про

святу православну віру східного обряду, якою войовничий козацький

народ уперше й понині просвітився ще за панування хозарських

каганів від апостольського Константинопольського престолу і яку й

нині невідступно обстоює, бо ніколи жодною чужою релігією

збаламучений не був. Добре-бо відомо, що славної пам'яті гетьмана

Богдана Хмельницького з Військом Запорозьким єдина причина

спонукала взятися до зброї і розпочати справедливу війну проти

Речі Посполитої польської (опір турботи про права і вольності):

потреба вборонити свою православну віру, яку влада поляків

різноманітними утисками приневолила до з'єдинення з римською

церквою. Але й після того, як новоримське чужовір'я було

викорінене з Вітчизни, він, саме через спільність релігії, а не з

інших мотивів, удався із Військом Запорозьким і народом руським

до Московської імперії за покровительством і добровільно

піддався.

Тому новообраний нині найясніший гетьман, якщо Господь Бог

кріпкий і нездоланний у битвах допоможе визволити нашу Вітчизну

увінчаною успіхами зброєю блаженної його милості найяснішого

короля шведського з ярма московської неволі, повинен того

дотримуватися і, як і належить йому, особливо пильнувати і рішуче

ставати на перешкоді впровадженню у нашій руській Вітчизні

будь-якої чужої релігії. А якщо де-будь виявиться - чи потай, чи

явно, - то повинен своєю владою її викорінювати, заборонити

проповідувати і поширювати. Також не давати дозволу на проживання

в Україні послідовникам чужовір'я, а особливо облудного іудаїзму.

Докладаючи всіх сил, нехай недремно піклується про те, щоб лише

єдина православна віра східного обряду під послухом найсвятішого

апостольського Константинопольського престолу навічно була

утверджена і поширювалася для примноження Божої хвали розбудовою

церков і вдосконаленням синів руських у вільних мистецтвах і щоб

воно буяло і квітло, мов троянда поміж терням, між чужинецькими

релігіями сусідніх держав.

А для більшого впливу чільного у Малій Русі Київського

митрополичого престолу і задля зручнішого управління духовними

справами нехай найясніший гетьман доб'ється по звільненню нашої

Вітчизни з-під московського ярма для провінції, що йому наділена,

надана і довірена та для довколишніх земель від апастольського

Константинопольського престолу первісної екзаршої влади. Таким

чином відновляться колишні стосунки і синівський послух нашої

Вітчизни отому апостольському Константинопольському престолові,

що його євангельською проповіддю наша Вітчизна удостоїлася

просвітитися і утвердитися у святій Вселенській вірі.

II

Кожна держава постає й існує завдяки непорушності кордонів.

Так і територія нашої Вітчизни, Малої Русі, нехай на постраждає

ані від нападу, ані внаслідок неправомірного рішення у своїх

кордонах, що закріплені договорами з Річчю Посполитою, з

найяснішою Портою Оттоманською та з Московською імперією. А

передовсім (щоб не порушувався кордон) по річці Случ (який

визначає територію), що прилучена під проводом Богдана

Хмельницького від Речі Посполитої у власність Гетьманщини і

Війська Запорозького, навічно повернена і усталена на основі

угод.

За тим зобов'язаний ясновельможний гетьман пильно

прослідкувати під час переговорів найяснішої королівської

величності Швеції та, якщо справа потребуватиме, рішуче

обстоювати цей пункт, наскільки стане хисту і змоги. Передовсім

же повинен звернутися з уклінним проханням до його найяснішої

королівської милості, ласкавого пана нашого оборонця, захисника і

покровителя, і закликати, щоб його найясніша величність нікому не

вибачав не лише зневаги прав і вольностей, але й порушення

кордонів і привласнення вітчизняних земель. Понад те належить

найяснішому гетьманові, нехай лиш війна щасливо завершиться,

домогтися від найяснішої королівської величності Швеції такої

згоди і гарантій, щоб найясніша королівська величність і його

наступники - найясніші королі Швеції - довічно вдовольнялись

титулом покровителів України і в дійсності стали б у майбутньому

захистом для нашої Вітчизни і зберегли б незмінними її права,

привілеї і кордони. Рівно ж належить ясновельможному гетьманові

благати найяснішу королівську величність, щоб у договорах його

величності з Московською імперією долучити умову повернення

вільними по закінченні війни наших полонених, які перебувають у

Московській імперії, а також повного відшкодування всіх втрат,

яких завдано Україні воєнними діями.

Окремо ясновельможний гетьман повинен звернутися до

найяснішої королівської величності з ласкавим проханням і

допильнувати, аби наші полонені, які перебувають у королівстві

його величності, вільними без перешкод повернулись у свою

Вітчизну.

III

Оскільки народ, колись званий хозарським, а потім -

козацьким, починає і веде свій родовід від войовничих і

непереможних гетів, а, крім того, закони близького сусідства

нерозривно в'яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з

Кримською державою, то Військо Запорозьке неодноразово вступало з

нею у збройну спілку і приймало її союзницьку підмогу для оборони

своєї Вітчизни і своїх вольностей.

Тому, наскільки у майбутньому буде можливим, ясновельможний

гетьман повинен домогтися у найяснішого хана через послів

відновлення колишніх побратимських стосунків із Кримською

державою, оружної підтримки від неї і підтвердження вічної

приязні, з огляду на які сусідні держави у майбутньому не

зазіхали б на Україну і не наважувались би чинити їй будь-якого

насильства.

А по завершенні війни, коли Господь Бог своєю допомогою

благословить новообраного гетьмана посісти резиденцію під час

жаданого і співзвучного нашим задумам миру, - тоді він буде

зобов'язаний, докладаючи з передбачливою пильністю всіх зусиль

відповідно до свого високого уряду, дбати про те, щоб не було ані

нейменших порушень тривкого договору з Кримською державою. Щоби

побратимські стосунки з нею не зневажалися і не порушувалися

самовільно зухвалими порушниками з нашого боку, які, за звичкою

розбійного люду, не соромляться ламати і переступати не лише

звичаї дружби і сусідства, але й мирні договори.

IV

Військо Запорозьке Низове заслужило собі невмирущу славу

незліченними лицарськими подвигами на морі і на суходолі, за що

було нагороджене багатими даровизнами для спільного вжитку і

користі. Проте Московська імперія з метою пригноблення і грабунку

Війська Запорозького воздвигла, орудуючи в найрізноманітніший

спосіб, на його грунтах і угіддях самарські городи, розмістила по

Дніпру фортеці, щоб таким чином заподіяти Війську Запорозькому

незаконних перешкод у риболовних і ловецьких промислах, принизити

і завдати несправедливих втрат. А наостанок підступно спустошила

і військове гніздо запорожців - Січ-заступницю.

Отже, по завершенні війни - дай-то, Боже, щоб із щасливим

наслідком (якщо Військо Запорозьке не звільнить уже тепер отих

своїх посідлостей і Дніпра від напасливої займанщини московитів),

- повинен буде ясновельможний гетьман при переговорах найяснішого

короля його милості шведського з Московською імперією про

благодатний мир припильнувати, аби Дніпро і посідлості Війська

Запорозького були очищені від укріплень і фортець московитів і

повернуті у колишню власність Війська Запорозького. У майбутньому

не допускати там ані спорудження фортець, ані заснування городів,

ані слобід з обумовленим терміном.

Крім того, ясновельможний гетьман не має права не лише

потурати спустошенню посідлостей Війська Запорозького в будь-який

час, будь-яким чином і з будь-якого приводу, але повинен надавати

всіляку допомогу Війську Запорозькому для їхнього захисту.

V

Місто Терехтемирів споконвічно по праву належало Війську

Запорозькому Низовому і виконувало роль власного шпиталю. Так і

тепер, по визволенні - дайто, Боже, - нашої Вітчизни від

московської неволі, нехай ясновельможний гетьман поверне Війську

Запорозькому Низовому оте місто Терехтемирів з усіма угіддями і

перевозом через Дніпро, який міститься там-таки. Нехай буде

поновлено за військовий кошт у Терехтемирові шпиталь для козаків,

виснажених глибокою старістю, чи ранами, чи то крайньою вбогістю,

а також передбачено для них харч і одяг. Рівно ж весь Дніпро -

згори, від міста Переволочної, аж до самого гирла, а також

Переволочанський перевіз і саме місто Переволочну з городом

Керебердою і рікою Ворсклою з млинами, що містяться на території

Полтавського полку, та Кодацьку фортецю з усіма угіддями -

повинен ясновельможний гетьман, а по ньому наступники його уряду,

- згідно з давніми правами і привілеями, - зберегти у законному

володінні Війська Запорозького і нікому з визначніших людей

духовного чи світського стану не дозволяти у Дніпрі від

Переволочної аж до самого гирла риболовити без обмежень. Зокрема

річками, потоками і всіма визначеними угіддями у Дикім полі аж по

Очаків не має права володіти і користуватись ніхто, крім самого

Війська Запорозького.

VI

Якщо в самодержавних країнах шанується такого, як в мирний

час, так і в час війни, слушного і корисного державному устрою і

порядку, що звичайно задля загального блага вершаться приватні і

громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на

них і головуючі, не противляться піддати свої рішення розсуду і

схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й серед

вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу? Таж

у Війську Запорозькому здавен-давна дотримувалися і нині

дотримуються саме такого порядку при гетьманській владі, згідно

зі старовинним законом вольностей. Однак дехто з гетьманів

Війська Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть

потоптавши рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой

закон: "Так хочу-так повеліваю". Через те непритаманне

гетьманському уряду самоуправство у Вітчизні і Війську

Запорозькому запроваджувався розлад, викривлення прав і

вольностей, утиски посполитих та насильний, невиважений розподіл

військових посад, а відтак росла зневага до генеральної старшини,

полковників і значного товариства. Тому ми - генеральна старшина

кошовий отаман і все Військо Запорозьке склали угоду і затвердили

з найяснішим гетьманом у ході виборів його ясновельможності

закон, який повинен мати вічну силу у Війську Запорозькому:

чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні

старшини з огляду на важливість їхніх посад, а також через те, що

вони постійно перебувають при боці гетьмана;

після них у звиклому порядку ті ж права народних радників

нехай мають городові полковники;

крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди

гетьмана до Генеральної ради як генеральних радників по одному

визначному вислуженцю із людей розважливих і заслужених.

З тими генеральними старшинами, полковниками і генеральними

радниками повинен теперішній ясновельможний гетьман, а також його

наступники радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про

всі громадські справи і немає права нічого вирішувати,

розпочинати і здійснювати своєю волею без попереднього розгляду і

схвалення ними.

Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються

одностайною ухвалою три сесії Генеральної ради, які повинні

кожного року проводитися у гетьманській резиденції: перша - на

Різдво Хрістове, друга - на Великдень і третя - на празник

Покрови Пресвятої Богородиці. На ті сесії повинні прибути не лише

полковники зі своєю старшиною і сотниками, не лише генеральні

радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького

Низового для участі і дораджування; по одержанні універсалу від

гетьмана вони зобов'язані бути присутніми і прибути точно у

визначений час. І коли ясновельможний гетьман запропонує якісь

питання для спільного розгляду, то всі вони повинні чесно й щиро,

не дбаючи про жодний зиск - свій власний чи інших осіб, -

відкинувши лихі заздрощі і мстиві намисли, давати слушні поради в

такий спосіб, щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані

шкоди справам Вітчизни, - нехай обминуть її лихо і згуба!

Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для

них визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи,

котрі треба невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то

ясновельможний гетьман може вжити всієї повноти влади і впливу

для владнання і попровадження таких справ з відома генеральної

старшини. Також якщо прибудуть якісь листи з чужоземних держав чи

сторін, призначені ясновельможному гетьманові, то їхній зміст

належить його ясновельможності обговорити з генеральною старшиною

і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні

листування, в першу чергу - з чужинецькими країнами і таке, що

могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.

А щоб постало щире обопільне довір'я поміж гетьманом і

генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками,

необхідне для проведення таємних і публічних нарад, то кожен з

них повинен, перш ніж приступити до виконання обов'язків своєї

посади, особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру

відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання обов'язків

своєї посади схваленою публічно присягою відповідної форми.

Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено

щось незгідного справедливості, хибного щодо військових прав і

вольностей чи зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини,

полковники і генеральні радники владні використати свободу

голосу, щоб особисто або ж - якщо того вимагатиме крайня і

невідклична потреба - публічно на нараді висловити докір його

ясновельможності і рішуче стримати від зневаги отчистих прав і

вольностей, не завдаючи при тому ані найменшої образи високій

гетьманській честі. На ті докори ясновельможний гетьман не

повинен ані ображатися, ані не має права за них мстити, -

навпаки, повинен постаратися виправити переступи.

Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде

обраний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом

з городовим полковником достерігати справедливого ладу, брати

участь в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад, а

також повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і

утисків посполитому люду.

І подібно до того, як генеральна старшина, полковники і

генеральні радники повинні дотримуватись добрих звичаїв, належно

шанувати високу гідність найяснішого гетьмана, виявляти йому

відповідні його високому становищу почесті і вірний послух, - так

і ясновельможному гетьманові зі свого боку пристало також мати їх

за побратимів, а не за слуг, не вважати їх своїми власними

підручними та не примушувати зумисне для приниження їхньої

гідності ганебно і негоже вистоювати у своїй присутності, за

винятком тих випадків, коли вимагатимуть обставини.

VII

Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників,

генеральних радників, значних товаришів чи інших урядовців, а

понадто з рядових козаків, - чи то образивши проти звичаю

гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у

якомусь інакшому переступі, - то ясновельможний гетьман не

повинен карати того винуватця за такі провини засобами своєї

влади чи особисто призначати йому кару.

Така справа - кримінальна чи якась інша - має бути передана

на розгляд Генерального суду. І хоч би яке неприхильне, а проте

безстороннє рішення він ухвалив, - такому повинен кожен

правопорушник підкоритися.

VIII

Що стосується усіх військових справ, то їх мають доносити

ясновельможному гетьманові саме вищезгадані генеральні старшини,

які постійно перебувають при боці гетьмана - котрі справи до чиїх

обов'язків та уряду належатимуть, - а також особисто отримувати

від нього рішення. В жодному разі не використовувати для цього

дворових слуг гетьманових, котрі не повинні втручатися до жодних

військових справ, нарад і доповідей, ані залучатися до

пересилання військової кореспонденції, навіть незначної.

IX

Як відомо, у Війську Запорозькому споконвік постійно були

генеральні підскарбії, котрі завідували військовою скарбницею,

млинами, усіма військовими доходами і повітовими виплатами та

давали у усьму лад з волі й схвалення гетьмана. Отож і тепер

встановлюємо за загальним схваленням такий порядок і затверджуємо

як непорушний закон, щоб у нашій Вітчизні, дай-то, Боже,

визволеній з московського ярма, за рішенням гетьмановим і згодою

загалу був обраний генеральний підскарбій - чоловік значний і

заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з

відома гетьманового військовою скарбницею, пильнував млинів і

доходів та обертав їх на громадські потреби, а не на власний

зиск. Сам же ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права

і не зазіхати ані не військовий скарб, ані на надходження до

військової скарбниці; не обертати їх на власну користь, а

вдовольнятися власними чиншами і доходами, передбаченими для

гетьманської особи й булави. Це - індукти з Шептаківської сотні,

з Гадяцького полку, з маєтків Почепівських і Оболонських та інші

доходи, які здавен-давна ухвалено виділити для гетьманської

посади. Понадто ясновельможний гетьман не має права ані

самовладно привласнювати собі громадських маєтностей і угідь

Війська Запорозького, ані розподіляти їх під яким не було б

претекстом іншим людям, менш заслуженим перед Вітчизною, а

найпаче ченцям, священикам, бездітним вдовам, дрібним посполитим

і військовим урядовцям, особистим слугам дворакам та приватним

особам.

Очевидно, що генеральний підскарбій повинен обиратися як

підручний гетьмана і бути там присутнім, де постійно перебуватиме

гетьманська резиденція. Крім того, у кожному полку необхідно

обрати загальною ухвалою полковника і старшини обох станів -

козаків і посполитих - по два підскарбії, теж заприсяжених, з

визначніших маєтних людей. Вони повинні відати полковими і

цивільними прибутками і посполитими податками, заопікуватися ними

і видатками та щороку звітуватись про свою діяльність.

До обов'язків отих полкових підскарбіїв, підлеглих

безпосередньо генеральному підскарбієві, входить нагляд у їхніх

полках за належними до військової скарбниці прибутками, збір їх і

передання до рук генерального підскарбія. Панам полковникам рівно

ж не пристало бути причетними до полкових коштів, а мусять

удовольнятися доходами і пільгами своїх посад.

X

Через те що ясновельможний гетьман повинен з обов'язку свого

уряду провадити і достерігати ладу у Вітчизні та Війську

Запорозькому, то передовсім він має недремно пильнувати і

докладати особливого старання, щоб простим козакам і посполитим

не чинилось надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств. Ті

надужиття спонукають люд покидати обжиті місця і пускатися у чужі

краї, аби пошукати собі поза межами вітцівської землі життя без

тих прикрощів - догіднішого, відраднішого і спокійнішого.

Тому постановляємо, щоб панове полковники, сотники, отамани

та інші військові і посполиті урядовці більше не наважувалися

виконувати панщизн та інших приватних робіт силами козаків і

посполитих, а надто якщо ті люди не є їхніми безпосередніми

підлеглими ані слугами: не посилати на сінокіс ані на жнива, не

силувати гатити греблі, не чинити над ними насильства захопленням

грунтів чи примусом до невигідного їх продажу і не конфісковувати

за леда-яку провину усе майно - рухоме і нерухоме. Також не

залучати ремісників без оплати до виконання панам урядовцям

домашніх робіт, а козаків не увільняти від служби заради

приватних доручень. Ясновельможний гетьман повинен усією повнотою

влади викорінювати надужиття і сам того остерігатися і не чинити,

щоб не давати прикладу для наслідування іншим.

Усе те лихо - утиски і грабунок бідного посполитого люду -

корениться у честолюбстві захланних хабародавців. Не маючи на те

прав ані заслуг, а лише ненатлі бувши жадобою власного зиску,

вони заходяться купувати військові і посполиті посади, здобуваючи

гетьманську прихильність принадами хабарів, і таким робом

допинаються поза вільними виборами проти права і слушності до

найвищих гідностей - полковничої булави й інших посад. Тому

суворо постановляємо, щоб ясновельможний гетьман не лакомився на

жодні подарунки чи обіцянки і нікому не доручав полковничої

булави чи інших військових і посполитих посадах з огляду на

особисті стосунки та щоб силоміць на ті посади нікого не

нав'язував.

Військові і посполиті урядовці, а надто полковники,

неодмінно мають обиратися на виборах свобідним голосуванням і

волевиявленням, а по виборах затверджуватися владою гетьмана,

проте вибори таких урядовців повинні проводитися виключно зі

згоди гетьмана. Такого ж порядку належить дотримуватися і

полковникам: не обирати сотників чи інших урядовців за хабарі чи

на основі особистої прихильності, нехтуючи вільним голосуванням

усієї сотні, а також не усувати їх з посад внаслідок особистих

незгод.

XI

Вдови - козачі дружини - і їхні осиротілі діти, козачі

господарства і жінки у відсутності їхніх чоловіків, - коли ті

будуть зайнятими у воєнних походах або на якихось інших

військових службах, - щоб не притягалися до виконання жодних

повинностей ані до громадських робіт, які входять в обов'язки

посполитих, та щоб не обкладалися повітовими податками, -

погоджено і затверджено.

XII

Не меншими утисками обтяжені й українські міста, бо села,

які раніше підлягали їм безпосередньо і надавали допомогу у

виконанні повинностей посполитих, були передані у власність

духовних і світських державців, а людність, що замешкувала ті

міста, порідшала, проте зобов'язана без жодних пільг справляти ті

самі повинності, які виконувалися раніше з допомогою отих

відторгнутих і переданих іншим власникам поселень.

Тому, коли у визволеній від московської неволі Вітчизні

нашій нарешті запанує мир, має бути призначений і проведений

спеціально визначеними для того комісарами генеральний перепис

усіх громадських маєтностей, що ними наділені державці. Наслідки

цього перепису подати у присутності гетьмана на розсуд високої

Генеральної ради, ухвала якої твердо визначить, хто має право, а

хто не повинен користуватися угіддями і маєтностями Війська, а

також - які податки зобов'язані сплачувати та який послух мають

виявляти піддані посесорам.

Нещасному підупалому посполитому людові множаться утиски і

через те, що козаки нерідко захищають заможніших селян від

міських і сільських повинностей, приймаючи їх у підсусідки, а

маєтніші купці, чванячись і гетьманськими універсалами і

покровительною прихильністю полковників, уникають громадських

повинностей, до яких зобов'язані, й відмовляються підсобити

нужденному поспільству.

Тому ясновельможний гетьман хай не забуде своїми

універсалами навернути і селян, які користуються заступництвом

козаків, і купців до виконання громадських повинностей, а також

заборонити надалі надавати їм заступництва.

XIII

Стольне місто Русі - Київ - та інші міста України нехай

непорушно і недоторкано зберігають всі свої права і привілеї,

слушно їм надані. Гідністю цих виборчих зборів постановлено і

доручено ствердити у свій час гетьманською владою.

XIV

З-поміж інших видів утисків, що ними пригнічені посполиті й

рядові козаки в Україні - нашій Вітчизні, - ніщо не може більш

пригнобити і виснажити народ, аніж наїзди подорожніх, які кудись

прямують чи повертаються, а також узвичаєні протиправні

повинності надавати підводи, супровід і вшановувати дарами.

Нужденні посполиті й прості козаки доведені тими повинностями до

відчаю, тому що сила-силенна чужинців і місцевого люду усіх

станів і посад пускаються у довгу подорож роксоланськими містами

і селами обох берегів Дніпра чи то у військових, чи у своїх

приватних справах, а не раз їдуть, виконуючи перше-ліпше

доручення, й особисті слуги не лише гетьмана, але й генеральних

старшин, полковників, сотників і значних товаришів, а понадто й

вищого духовенства.

А дехто, вирядившись у подорож з власної потреби чи бажання,

примушують городових і сільських отаманів справляти собі

невластиві почесті: підносити дари й забезпечувати харч, напої,

транспорт, супровід і варту. Ще інші, головно слуги, чинять

безсовісні здирства, вимагаючи без конечної потреби незліченну

кількість підвід з кіньми. Якщо ж городові чи сільські отамани не

в змозі задовольнити ті забаганки, то вимагачі таки правлять

свого, вдаючись до брутальної лайки і нагайки, щоб змусити

урядовців для залагодження справи власкавити їх грошовими дарами.

Декотрі забирають із собою в'ючних коней, а потім їх або

привласнюють, або продають. А поміж генеральними старшинами,

полковниками й іншими зверхниками, світськими і духовного стану,

повелося змушувати городових отаманів лагодити за громадський

кошт свої карети, а також справляти для слуг різноманітний одяг.

Понадто не встидаються турбувати міські ради, домагаючись через

спеціально вишколених слуг розваг і задоволення потреб своєї

кухні.

Між тим і самі отамани, жадаючи собі похвали й намагаючись

заручитися милістю і прихильністю сановних подорожніх, -

насамперед у своїх приватних, а не у громадських справах -

всіляко догоджають зверхникам і їхнім слугам. А не раз оті

городові й сільські отамани і самі чигають на можливість

полакомитися під приводом гостинності: раденько запрошують

подорожніх, котрим достатньо і пригорщі харчу й питва, на пишну

гостину. Там доволі напиваються різноманітних напоїв, а харчі

розподіляють поміж собою, долучаючи усе це в облікові книги поміж

видатки, і таким чином не лише обтяжують посполитим повинності і

збільшують їм чинш, а допроваджують таки до крайнього зубожіння.

Тому по визволенні нашої Вітчизни з московського ярма, коли

у ній нарешті запанує мир по нинішнім лихолітті, найясніший

гетьман повинен у всіх підвладних йому містах запровадити такий

лад, щоб народ не пригнічувався недоречними повинностями в міру

поліпшення стану держави. Для того у громаді кожного міста треба

обрати і привести до присяги підскарбія, підлеглого полковому

підскарбію, який би мав під своєю орудою і опікою усі військові

прибутки і видатки і правдиво вносив їх у облікові книги. Якщо

по щорічному обрахунку тих видатків буде поміченим у боргах і

незаконних розтратах, - то їх слід відшкодувати з власних коштів

того підскарбія, щоб повернути місту. Тому повинен вносити в

облікові книги лише ті випадки, що пов'язані з поїздками у

конкретній справі: хто з чиєю подорожною відбував подорож та

якими вигодами користувався.

А насамперед нехай найясніший гетьман виявить спасенну

турботу, аби скасувати у нашій Вітчизні повинності поштову і

надання супроводу та випадки насильного вимагання підвід і

подарунків, налагодивши справу так, як у сусідніх країнах, - там

ніде нема такого проклятущого і обтяжливого для посполитих

звичаю. А для перевезення листів нехай найясніший гетьман введе

за прикладом і зразком чужоземних держав пошту за військовий кошт

у відповідних полках підвладної йому території, попередньо

докладно і всебічно обговоривши, вирішивши і затвердивши цю

справу на Генеральній раді.

XV

Орендна плата, призначена на щорічну платню компанійським і

сердюцьким полкам та на інші військові видатки, вважається всією

людністю роксоланською - козаками і посполитими - надто

обтяжливою, а постій компанійців і сердюків - нестерпною завадою.

Отже, і від тої оренди і від згаданого постою треба

відмовитися і зовсім їх скасувати.

Розглянути і вирішити на Генеральній раді, з яких джерел

поповнити і відновити для видатків занепалу військову скарбницю,

вичерпану на проведення воєнних дій, а також - яку кількість

кінного і пішного війська доцільно залишити по завершенні війни

при боці найяснішого гетьмана для військової служби.

XVI

Не раз нужденний люд нарікає, благаючи спасу, і висловлює

свої образи й обурення тим, що орендарі, а також ярмаркові

комісари щокрок переслідують силою-силенною незвиклих і

непомірних здирств. Через ті утиски убогому чоловікові незмога й

приступити до ярмарку, аби продати яку дрібницю для порятунку від

нужди чи що для домашньої потреби пристарати без ярмаркового

мита. А як трапиться попастися на якійсь дрібній провині, то вже

оберуть оті ярмаркові комісари до нитки.

Отже, орендарі і їхні підлеглі нехай стягають мито до

військової скарбниці з ввозу і вивозу лише певних товарів і лише

в точно визначеному універсалами розмірі, не вимагаючи від купців

нічого зайвого і не чинячи ані нейменшого здирства вірним убогим

людям.

Рівно ж і ярмаркові комісари нехай стягають мито лише з тих

осіб, які зобов'язані його сплачувати, а не з убогих людей, котрі

приїжджають на ярмарок, аби щось дешево продати чи прикупити для

власних потреб.

Також нехай утримаються заводити будь-які судові справи - не

лише кримінальні, а й інші поточні - та не завдають непомірних

утисків і здирств посполитим і містам.

За всім тим нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує,

використовуючи з належним старанням свою владу.

Його доброї волі уряду і проводу довірено усі права і

вольності у Вітчизні для непорушного дотримання і охорони та для

успішного виконання оцих угод і конституцій, котрі його

ясновельможність владна ствердити власноручним підписом,

військовою печаткою і відповідною присягою.