Судові та інші правоохоронні органи як навчальна дисципліна предмет та система Основні поняття


Реферат >> Астрономия

Реферат з правознавства

Судові та інші правоохоронні органи як навчальна дисципліна, предмет та система. Основні поняття курсу Судові та правоохоронні органи”.

  1. Предмет та система курсу “Судові та правоохоронні органи” і його співвідношення з іншими навчальними дисциплінами.

2. Поняття та ознаки правоохоронної діяльності Правоохоронні функції.

3. Поняття, ознаки та система правоохоронних органів України.

4. Законодавство, що регулюють засади організації та функціонування судових та інших правоохоронних органів.

1. На відміну від багатьох інших курсів юридичних дисциплін – кримінального, адміністративного, трудового, права тощо, основою яких є певна галузь права, курс “ Судові та правоохоронні органи” немає такої основи. Цей курс ґрунтується переважно на базі тих чи інших правових інститутів, як от інститути судоустрою, статусу суддів, оперативно-розшукової діяльності, а також положень тих чи інших галузей права, зокрема конституційного, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільно-процесуального, трудового та права соціального забезпечення.

Отже, предмет курсу “Судові та інші правоохоронні органи” становлять правові інститути та норми вказаних галузей права.

Предмет даної дисципліни становить вивчення відомостей щодо нормативно-правової бази, основних принципів, організації, завдань, функцій, повноважень та основних напрямків діяльності державних органів, які здійснюють судову та іншу правоохоронну діяльність, а також недержавних організацій, покликаних сприяти реалізації правоохоронної функції держави.

Предмет цієї навчальної дисципліни має тенденцію до розширення. Це відбувається за рахунок як появи нових правоохоронних органів чи суттєвої реорганізації тих, що існували раніше, але не вважалися правоохоронними, так і розширення та більш детальної законодавчої регламентації окремих напрямків правоохоронної діяльності.

Специфіка предмета курсу “Судові та інші правоохоронні органи” проявляється у тому, що він є комплексним навчальним курсом, що поєднує, узагальнює та синтезує правові інститути та норми різних галузей права.

Власне тому навчальна дисципліна “ Судові та правоохоронні органи” вивчається поряд з іншими правовими дисциплінами і тісно з ними взаємопов’язана.

Базою, основою цього курсу є конституційне право України, яке визначає первинні засади організації та функціонування судів, прокуратури та інших правоохоронних органів, їх місце і роль у державному механізмі, їх взаємодію з органами виконавчої та законодавчої влади.

Конституційне право є основою для прийняття інших НПА, що детально регулюють систему, структуру, склад судових та правоохоронних органів, їх завдання, функції, повноваження.

Тісний взаємозв’язок прослідковується і з адміністративним правом України, оскільки на судові та правоохоронні органи покладається забезпечення законності та правопорядку в сфері управлінської діяльності, в тому числі охорони громадського порядку і державної безпеки.

Норми, що регулюють організацію та функціонування судових і правоохоронних органів є базовими для таких галузей права як кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, господарсько-процесуальне.

Матеріальне та соціальне забезпечення працівників судових та правоохоронних органів регулюється нормами права соціального забезпечення, питання кадрового забезпечення цих органів, дисциплінарної відповідальності працівників судових і правоохоронних органів врегульовані нормами трудового права.

Систему курсу “Судові та правоохоронні органи” складають такі розділи:

  1. “Загальні положення”, де вивчаються питання предмета, методів, і системи цієї навчальної дисципліни, основних понять, якими оперує дана дисципліна, законодавство про судові та правоохоронні органи.

  2. “Судова влада. Суд і правосуддя. Судоустрій України”, де розглядаються положення про місце, роль і зміст судової влади в Україні, правосуддя, судоустрою та статусу суддів.

  3. Питання організації діяльності та правового статусу інших правоохоронних органів( зокрема прокуратури, органів МВС, СБУ, ДПА, органів з питань виконання покарань, військової служби правопорядку у ЗСУ та ін.)

  4. Правовий та соціальний захист працівників судових та правоохоронних органів.

  5. Складають норми, що регулюють окремі напрями правоохоронної діяльності.

  6. Висвітлюються питання організації та функціонування окремих державних і недержавних органів, зокрема, Вищої ради юстиції, Міністерства юстиції України, органів державної виконавчої служби, а також адвокатури та нотаріату та деяких інших органів.

ІІ. Однією з провідних функцій держави є забезпечення охорони прав та законних інтересів громадян, фізичних та юридичних осіб від протиправних посягань, забезпечення принципу законності, а також охорони встановленого в державі правопорядку. Власне, кожне з цих завдань якраз і виконується за допомогою правоохоронної діяльності, що реалізується відповідними органами держави.

Поняття правоохоронної діяльності прийнято розрізняти у вузькому і широкому значеннях. Це саме стосується і поняття правоохоронний орган.

Отже, у широкому розумінні правоохоронна діяльність – це діяльність

всіх державних органів та недержавних організацій щодо забезпечення дотримання прав і свобод громадян, їх реалізації, забезпечення законності та правопорядку. У вузькому розумінні правоохоронна діяльність – це діяльність спеціально уповноважених органів (державних та недержавних) з метою охорони прав і свобод громадян, правопорядку та забезпечення законності, що реалізується в установленій законом формі та в межах повноважень, наданих цим органам.

Ознаки правоохоронної діяльності:

  1. Правоохоронна діяльність носить владний характер, який полягає у реалізації від імені держави та на підставі наданих нею повноважень, відповідними органами та посадовими особами, їх приписи є обов’язковими для адресатів.

  2. Правоохоронна діяльність реалізується не в будь-якому порядку, не будь-яким способом, а лише із застосуванням законних заходів впливу до правопорушників у встановленій формі.

  3. Правоохоронна діяльність має правозастосовчий характер, не приймаються нові юридичні норми, а застосовуються вже чинні. Дії та результати дій суб’єктів правоохоронної діяльності спрямовані на інших суб’єктів права, створюючи, змінюючи або припиняючи їх права та обов’язки .

  4. Реалізація правоохоронної діяльності покладається на спеціально уповноважені органи, які, для виконання правоохоронних функцій, держава наділяє коштами та матеріальними ресурсами.

ІІІ. Питання визначення поняття “правоохоронні органи” є дискусійним в юридичній літературі. Одні науковці вважають, що цим поняттям охоплюються всі державні органи хоча б у деякій мірі наділені правоохоронними функціями. Інші пропонують розглядати це питання у широкому( всі державні органи, які наділені певними повноваженнями в галузі контролю за додержанням законності і правопорядку) і вузькому (державні органи, які спеціально створені для забезпечення законності і правопорядку, боротьби зі злочинністю, здійснюють таку діяльність у встановлених законом формах і яким надано повноваження застосовувати передбачені законом заходи примусу) розумінні.

До правоохоронних органів традиційно відносять органи прокуратури та міліції. Аналіз чинного законодавства показує, що у відповідних законах, де мова йде про статус відповідних органів прямо названі правоохоронними лише три, а саме СБУ( Закон України “Про Службу безпеки України”,ст.1), Управління державної охорони України (ст.11 ЗУ” Про державну охорону органів державної влади та посадових осіб”) та Військова служба правопорядку( ст.1 ЗУ Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України).

Дещо інший підхід щодо визначення правоохоронних органів застосовано у Законі України “ Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” В ст.1 цього Закону прямо зазначено, що це органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють право застосовні та правоохоронні функції.

Цей перелік суперечить нормам інших законів України( згадати яким саме), а також має деякі внутрішні суперечності.

Зрозуміло також, що органи державної виконавчої служби, судової експертизи, нотаріату, адвокатури, які підпорядковані Мін’юсту, як і саме Міністерство, не мають повноважень щодо виконання правоохоронних функцій. Проте з іншого боку, діяльність Міністерства юстиції І адвокатури безпосередньо пов’язана з діяльністю правоохоронних органів.

та юридичних осіб, законності та правопорядку шляхом застосування примусових з

2 . Правоохоронні функції

Правоохоронні функції – це основні напрями впливу на будь-які випадки порушення прав та законних інтересів фізичних заходів в установленій законом формі.

Правоохоронні функції поділяють на :

- головні

    • другорядні та допоміжні.

Головні безпосередньо пов’язані з боротьбою зі злочинністю. До них належать:

  1. профілактична ( тобто попередження правопорушень, які тягнуть за собою адміністративну чи кримінальну відповідальність);

  2. захисна (захист життя, здоров’я, прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб);

  3. охоронна (охорона громадської безпеки, громадського порядку, власності);

  4. оперативно-розшукова;

  5. розслідування злочинів;

  6. судового розгляду справ;

  1. розгляду справ про адміністративні правопорушення

  2. виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і досудового слідства та прокурорів.

До другорядних та допоміжних функцій належать:

  1. контрольна (наглядова);

  2. дозвільна;

  3. правороз’яснювальна;

  4. аналітична та/або методична;

  5. інформаційна;

  6. нормотворча ( з правом видання актів міжвідомчого характеру);

  7. координаційна.

3. Отже, правоохоронним є орган, який поряд із профілактичною, здійснює ще одну чи кілька перелічених головних функцій, які є визначальними у його діяльності.

До правоохоронних органів можна віднести ( з точки зору виконання ними вказаних функцій):

А) судові;

Б) прокуратури;

В) міліції;

Г) податкової міліції;

Д) СБУ;

Е) Управління державної охорони;

Є) Прикордонних військ;

Ж) Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

З) дізнання державної митної служби;

И) дізнання державного пожежного нагляду;

І) Державного департаменту з питань виконання покарань.

Ознаки правоохоронного органу:

  1. виконання профілактичної та ще однієї чи кількох головних функцій;

  2. необхідність особливого організаційного, правового, кадрового, матеріально-технічного, фінансового, інформаційного, наукового та іншого забезпечення.

  3. до працівників цього органу законом пред’являються спеціальні вимоги щодо ділових і моральних якостей, рівня освіти, відсутності судимостей тощо.

  4. працівники правоохоронних органів користуються підвищеним соціальним та правовим захистом.

  1. ЗАКОНОДАВСТВО , ЩО Є ДЖЕРЕЛАМИ КУРСУ “СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ “

З метою забезпечення реалізації правоохоронної діяльності держава формує систему правових норм, які об’єктивуються назовні у таких джерелах права як НПА.

Складність пізнання курсу “Судових і правоохоронних органів” полягає у необхідності вивчення великої кількості НПА , що є джерелами різних галузей права. Якщо враховувати лише закони, акти Президента і Кабінету Міністрів України, то їх вже налічується понад сто.

Особливістю курсу “Судові та правоохоронні органи” якраз є відсутність єдиного базового НПА, як скажімо в Кримінальному праві, Кримінально-процесуальному праві, цивільно-процесуальному і т.д.

Щоб забезпечити максимально ефективне вивчення курсу “Судові та правоохоронні органи” в юридичній літературі прийнято класифікувати НПА за двома критеріями:

  1. юридичним:

а) за юридичною силою;

б) за суб’єктом прийняття ( який державний орган прийняв і в якому порядку.

ЗА юридичною силою найвище місце в ієрархії НПА належить Конституції України. У контексті вивчення дисципліни “Судові та правоохоронні органи” першорядними є положення, що містяться в розділах ІІ –“Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, VІІ- “Прокуратура”, VIIІ- “Правосуддя”, ХІІ- “Конституційний Суд України”.

На підставі ст.9 Конституції України друге місце в системі НПА за юридичною силою займають міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Вони не можуть суперечити Конституції України, але укладення міжнародних договорів, які їй суперечать можливе після внесення попередніх змін до Конституції. Серед них : Загальна декларація прав людини , Європейська Конвенція з прав людини 1950р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966р, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10.12.1984р.Ратифіковано 26. 01.1986р., Конвенція про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993р., ратифіковано 10.11.1994р.( із застереженнями), Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959р. Ратифіковано16. 01.1998р.

Закони України, серед яких слід виділити по-перше закони прийняті референдумом. Особливе місце займають рішення Конституційного Суду України.

Далі йдуть постанови ВРУ, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження КМУ, правові акти ВР АРК, відомчі та міжвідомчі накази, положення, інструкції та ін.

ІІ. За змістом НПА поділяють на:

    1. акти загального характеру

    2. акти про суд, правосуддя і судоустрій.

    3. Акти про статус окремих правоохоронних органів

    4. Акти про соціальний і правовий захист працівників правоохоронних органів

    5. акти про окремі напрямки правоохоронної діяльності

    6. акти про органи і установи , діяльність яких безпосередньо пов’язана з діяльністю правоохоронних органів.

Джерела курсу “Судові та інші правоохоронні органи”

І. Законодавство:

  1. Конституція України від 28.06.1996 року

  2. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - № 31.

  3. Закон України “ про державний захист працівників суду і правоохоронних органів “ від 23 грудня 1993 року № 3781 - ХІІ

  4. Закон України “ Про судоустрій” від 7 лютого 2002 р. // К:, Атіка, 2003.

  5. Закон України “ Про Конституційний Суд України “ від 16 жовтня 1996 р.

№ 422/96 – ВР.

  1. Закон України “ Про Вищу Раду юстиції “ від 15 січня 1998 року № 22/98 – ВР.

  2. Закон України “ Про статус суддів “ від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ.

  3. Закон України “ Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів від 29 листопада 2001 р. №2860-ІІІ.

  4. Закон України “ Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві “ від 23 грудня 1993 р. № 3782-ХІІ.

  5. Кримінально – процесуальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 2002.

  6. Цивільно – процесуальний кодекс України. – К.: Атіка. – 2002.

  7. Господарсько – процесуальний кодекс України. – К.: Атіка. – 2002.

ІІ. Література:

  1. Адвокатура в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 2000. - №4.

  2. Азаров Ю. Що заважає адвокатурі працювати злагоджено // Право України. – 1998, №1. –с. 38-41.

  3. Ануфрієв М. І. та ін. Соціально-правовий захист працівників органів внутрішніх справ України. – Харків.: Видавництво Університету внутрішніх справ, 2000.

  4. Афанасьєв В. Щодо регулювання виконавчого провадження // Право України. – 1994. №9. – с. 10.

  5. Бондаренко І. Судова система України та її реформування в сучасних умовах // Право України. – 2002. - №8. – с. 37-39.

  6. Бондаренко І. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи: поняття та ознаки // Право України. – 2003. - № 4. – с. 18-21.

  7. Бородін М. Участь прокурора в цивільному процесі // Право України. – 1999. - №11. – с. 52.

  8. Бойко В. Ф. Перебудову роботи судової системи необхідно здійснити у напрямі посилення захисту прав та інтересів громадян // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - №3. – С.2-4.

Бринцев В. Д. Поєднання одноособової і колегіальної форм правосуддя в кримінальному процесі. – Право України. – 1995. - №7. – с.23-25.