Теорія доказів


Реферат >> Астрономия

Контрольна робота

Теорія доказів

Зразки як складова доказів, особливості збору зразків

Доведення являє собою процес встановлення істини в судочинстві. Під ним можна розуміти безпосередню й опосередковану кримінально-процесуальним законом практико-розумову діяльність суб'єктів із збирання доказової інформації, перевірки й оцінки сформованих доказів, необхідну для досягнення істини в кримінальній справі й вирішення завдань кримінального судочинства! 1, 12].

Сутність доведення полягає в збиранні, дослідженні, оцінці й використанні доказів за допомогою проведення процесуальних (процедурних) дій, у межах яких застосовуються методи й засоби пізнання.

До числа процесуальних, за загальною думкою, насамперед відносяться слідчі дії, тобто процесуальні дії, що мають на меті збирання й дослідження доказів, перелік яких міститься у кримінально-процесуальному законі.

У той же час вчені по-різному розуміють і суть слідчих дій, і їхню систему. Одні вважають, що всі процесуальні дії слідчого є дії слідчі; інші, — що всі слідчі дії є дії процесуальні, але не всі процесуальні дії є дії слідчі, оскільки не всі вони спрямовані безпосередньо на збирання доказів. Наприклад, А.Про-тасевич, Д.Степаненко і В.Шиканов вказують на наявність в КПК РРФСР, який діяв до 1 липня 2002 p., -- 14 слідчих дій, у тому числі й такої, як одержання зразків для порівняльного дослідження[2, 21].

На думку І. Возгріна, закон передбачає дев'ять слідчих дій, до переліку яких не входить одержання зразків для порівняльного дослідження[3, 8]. Одержання зразків для порівняльного дослідження вважають слідчою дією С.Шейфер і Р.Бєлкін[4, 5].

Відомий криміналіст О.Баєв, піддавши критичному аналізу дані переліки слідчих дій, та не погоджуючись з позицією зазначених авторів, наводить у своїй праці низку до-водів[6, 19]. Не розкриваючи сутності всіх цих доводів, зупинимося на одному з них. Він зазначає: «...яка сама по собі доказова інформація збирається й досліджується в результаті таких — ми б їх назвали передслід-чими, допоміжними — дій, як ексгумація чи одержання зразків для порівняльного дослідження? Одержання зразків для порівняльного дослідження — лише передслідча, допоміжна дія, що забезпечує можливість проведення такої дійсно вже слідчої дії, як призначення експертизи»[6, 19].

Далі він наводить посилання на думку авторів фундаментального підручника «Криміналістика» Т.Авєр'янової, Р.Бєлкіна, Ю.Корухова й Є.Россінської, що знайшла своє вираження в тому, що глава 40 озаглавлена як «Технологія одержання зразків для порівняльного дослідження» припускаючи, очевидно, відсутність тактики при одержанні порівняльних зразків[6, 20].

Аналізуючи всі ці точки зору, виникають наступні питання.

1. Чи є слідчою дією одержання зразків для експертного дослідження, чи це передслідча, допоміжна дія?

2. Що забезпечує успіх при одержанні зразків для експертного дослідження, технологія чи тактика його проведення?

Дослідження й вирішення даних питань є актуальним у контексті з наведеними вище різними точками зору на їхню сутність, і разом з обгрунтуванням відповіді на ці питання становить основну мету даної статті.

Перш ніж дати відповідь на зазначені питання необхідно коротко висвітлити питання теоретичної розробки й процесуальної регламентації одержання зразків для порівняльного дослідження.

Судова експертиза є основною формою використання в судочинстві спеціальних знань. Для більшості видів експертиз необхідні зразки для порівняльного дослідження — це різні матеріальні об'єкти, джерело походження яких з вірогідністю відоме й можна перевірити, а самі такі об'єкти своїми властивостями відображають характерні риси певної особи чи предмета й можуть бути використані для його ідентифікації чи визначення групової приналежності.

Суб'єкти доведення збирають зразки в процесі розслідування, при провадженні оглядів, обшуків і виїмок або шляхом безпосереднього їхнього одержання від обвинувачених, свідків і потерпілих. Відповідно до ст. 199 КПК України у разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення або відібрання зразків почерку або інших зразків, необхідних для експертного дослідження. Стосовно питань одержання зразків для порівняльного дослідження В.Шепітько зазначає: «У цьому випадку одержання зразків для порівняльного дослідження є процесуальною дією, що полягає в одержанні порівняльного матеріалу для експертного дослідження» [7, 170].

У теоретичному плані проблема одержання зразків для порівняльного дослідження в даний час розроблена недостатньо. У повному обсязі нею займалися лише В.Жбанков, Л.Мандрик і Н.Долженко[8; 9; 10]. Окремі аспекти цієї проблеми знайшли своє вираження в різних посібниках і довідниках криміналістів, присвячених головним чином характеристиці кількісно-якісного критерію зразків при їхньому збиранні для проведення окремих видів експертиз.

Аналізуючи навчальну літературу в галузі криміналістики, можна знайти неоднозначний підхід її авторів до цієї процесуальної дії. Більшість з них включають її до такого елемента тактики призначення й проведення судової експертизи, як підготовка до призначення експертизи.

Специфічні ж аспекти підбирання порівняльних матеріалів для провадження експертиз представлені в спеціалізованій літера-турі[11; 12]. Відомості ж саме про тактику одержання зразків для порівняльного дослідження є лише в працях Л.Мандрика і Н.Дол-женка[9; 10]. Саме ця обставина, а також те, що при одержанні зразків не збирається доказова інформація, не дозволяє О.Баєву віднести названу процесуальну дію до слідчої дії.

Несподіваний і правильний, з нашої точки зору, варіант позначення цієї процесуальної дії був запропонований автором фундаментального підручника «Криміналістика» Р.Бєлкіним, а саме як «Технологія одержання зразків для порівняльного дослідження»[13, 669—674]. І дійсно, при одержанні порівняльних зразків необхідно дотримуватися не тільки кількісно-якісного їхнього критерію, з огляду на специфіку кожного виду експертизи, а й моделювати умови їхнього одержання, при цьому дотримуючись основних правил і вимог, поданих до них: безсумнівність походження, репрезентативність, порівняльність, що можна розуміти як технологічний процес.

Однак у деяких випадках знання й дотримання технології одержання зразків для порівняльного дослідження може й не забезпечити успішне проведення цієї процесуальної дії, наприклад, у випадку протидії розслідуванню при проведенні даної процесуальної дії. Практика слідчо-експертної діяльності свідчить, що така протидія може виявлятися особою, яка проходить у справі, найчастіше при одержанні зразків почерку чи підписів у трьох формах: у формі відмови від дачі зразків почерку й підписів; у формі перекручування нею свого почерку; у формі надання помилкової інформації про незнання нею транскрипції підпису конкретної людини, у разі підозри, що цей підпис виконаний обвинуваченим від його імені. Й у цьому випадку якісний добір зразків почерку й підписів може бути визначено не тільки дотриманням правил технології їхнього одержання, а й застосуванням тактичних прийомів з подолання зазначених форм протидії.

Тому, відповідаючи на друге питання, можна з впевненістю говорити про те, що при одержанні зразків для експертного дослідження необхідно не тільки знати й дотримуватися технології їхнього одержання, а й застосовувати тактичні прийоми у випадку протидії при проведенні цієї процесуальної дії.

У зв'язку з цим, вважаю, що в юридичній літературі й насамперед в навчальній, необхідне позначення цієї процесуальної дії як «Тактико-технологічні основи одержання зразків для експертного дослідження».

Відповідь на перше питання необхідно давати в контексті з думкою авторів навчальної й монографічної літератури з проблем криміналістичної тактики провадження окремих слідчих дій, загалом, і зокрема, такти-

ки призначення й проведення судової експертизи. При цьому одні автори говорять саме про тактику призначення судових експертиз (Є.Россінська, Н.Яблоков)[14; 15], інші про основи її призначення й проведення, а відомості про тактику не наводять (В.Шепітько, П.Біленчук, В.Головач, М.Салтевський) [7, 169; 16, 162]; треті взагалі виключили цю дію з глави «Тактичні основи слідчих дій» (Р.Бєлкін), очевидно, припускаючи відсутність тактики призначення й проведення судових експертиз[5].

Однак зміст процесу проведення експертизи у зазначеній літературі не має різких розходжень й представлений у вигляді огляду таких тактичних положень, як: момент призначення експертизи; вибір експертної установи або експерта; визначення об'єктів, завдань й обсягу дослідження; характеристика процесуальних й організаційних питань призначення експертиз; одержання зразків для порівняльного дослідження; проведення експертизи; оцінка й використання висновку експерта[15, 374—389; 7, 162-175; 13, 669-674].

Необхідно відмітити, що криміналістична тактика містить загальні положення тактики процесуальної дії, як елемента загальної теорії криміналістики, в інформаційно-пізнавальній структурі якого виділяють чотири стадії: 1) підготовка до проведення процесуальної дії; 2) її проведення; 3) фіксація ходу й результатів процесуальної дії; 4) оцінка одержаних результатів й визначення їхньої значущості й місця в системі доказової інформації в даній кримінальній справЦІЗ, 468].

Якщо врахувати, що цілям досягнення максимальної ефективності слідчої дії підлегла її структура й тактики, тактика проведення будь-якої процесуальної дії, крім призначення й проведення судових експертиз, у зазначеній літературі представлена характеристикою як самих стадій, у строгій послідовності, так і переліку дій суб'єкта доведення в кожній з них.

У тактиці ж призначення й проведення судових експертиз можна виділити дві стадії, що містять безпосередні дії суб'єкта доведення: стадію підготовки до призначення експертизи й стадію оцінки одержаних результатів, тобто першу й четверту в структурі цієї процесуальної дії. Й обидві стадії складні як у сприйнятті навчального матеріалу з багатьма не вирішеними дотепер проблемами (наприклад, проблема оцінки суб'єктом доведення наукової вірогідності висновку експерта[ 13, 406—407]), так і відповідно в практичній їх реалізації.

Друга ж і третя (проведення й фіксація результатів) стадії здійснюються вже іншим суб'єктом кримінального процесу — судовим експертом в контакті зі слідчим. Ці дві стадії ще поєднуються під поняттям «провадження експертизи»[13, 404] і відомостей про дії в них суб'єкта доведення практично не містять.

Виходить деякий нонсенс: призначення й проведення судових експертиз усі криміналісти й процесуалісти вважають слідчою дією, оскільки при цьому досліджується доказова інформація. Але здійснюється вона й суб'єктом доведення (1 і 4 стадія), й експертом (2 і 3 стадія). Було б логічним назвати дану слідчу дію слідчо-експертною.

Відомо, що успіх проведення тієї чи іншої слідчої дії багато в чому визначається його якісною підготовкою. Тому суб'єкти доведення ретельно здійснюють підготовчі заходи, з вирішенням питань моменту її проведення й кола учасників, використання техніко-, й тактико-криміналістичних прийомів й засобів, визначення форми й меж використання оперативних можливостей, допомоги фахівця, оскільки її проведення буде здійснюватися ним самим, під його керівництвом та за його дорученням (ст. 114 КПК України). Сутність підготовчих заходів і перелік зазначених вище питань, що вирішуються суб'єктами доведення, конкретизуються при підготовці до тієї чи іншої процесуальної дії й досить широко й однотипно представлені в криміналістичній літературі.

При підготовці до призначення судової експертизи одним з її елементів є одержання зразків для експертного дослідження. Однак при розгляді вище сутності цієї процесуальної дії обґрунтовувався той факт, що успіх даної процесуальної дії можливий при дотриманні тактико-технологічних аспектів при її проведенні. А це означає, що до даної процесуальної дії повною мірою застосовані положення криміналістичної тактики про структурування слідчої дії, а саме її підготовка, проведення, фіксація ходу й результатів одержання зразків й оцінка результатів. Тому з огляду на вимогу закону (ст. 199 КПК України) щодо одержання зразків для експертного дослідження тільки суб'єктом доведення повною мірою можна його назвати слідчою дією.

Якщо говорити точніше, то при проведенні ідентифікаційних досліджень й встановленні групових характеристик, здійснюються дві слідчих дії в одній — призначення й провадження судової експертизи та одержання зразків для експертного дослідження при її проведенні.

Виходячи з викладеного вище можна зробити наступні висновки.

1. З огляду на той факт, що хоча експерти згідно з кримінально-процесуальним законом не відносяться до суб'єктів доведення, але, проводячи експертизи вони не тільки досліджують доказову інформацію, а часом її виявляють (при провадженні багатооб'єктних почеркознавчих експертиз експерти за своєю ініціативою іноді встановлюють осіб, причетних до підробки документів, що не проходять у кримінальній справі), така слідча дія, як призначення й провадження судової експертизи, повинна мати назву слідчо-експертна.

2. Оскільки для такої процесуальної дії, як одержання зразків для порівняльного дослідження, характерні всі положення тактики слідчих дій, її необхідно віднести саме до слідчих дій.

3. У навчальній криміналістичній літературі необхідно розкривати не тільки технологічні аспекти одержання зразків для експертного дослідження, а й тактичні. У цьому плані, говорячи про тактичні аспекти цієї слідчої дії, можна відзначити монографію Н.Долженка[10], статті С.Качуріна і Л.Качур-іної[17].

Використана література:

1. Громов Н.А., Францифоров Ю.В., Макаров Л.В. Сущность уголовно-процессуального доказывания // Следователь. — 2001. — № 1. — С. 12.

2. Протасевич А.А., Степаненко Д.А., Шиканов В.И. Моделирование в реконструкции расследуемого события. — Иркутск, 1997.

3. Возгрин И.А. Криминалистическая тактика: понятие и предмет исследования / Вестник криминалистики. — Вып. 2. — М., 2001. — С. 8.

4. Шейфер С.А. Следственные действия: система и процессуальная форма. — М., 2001. - С. 61.

5. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. — М., 1997. — С. 205.

6. Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Следственная тактика: Научно-практическое пособие / Баев О.Я. — М., 2003. — 432 с.

7. Криминалистика. Криминалистическая тактика и методика расследования преступлений: Учеб. / Под ред. проф. В.Ю.Шепитько. — X., 2001. — 528 с.

8. Жбанков В.А. Получение образцов для сравнительного исследования. — М., 1992.

9. Мандрик Л.И. Процессуальные и криминалистические аспекты получения образцов для сравнительного исследования. Дисс... канд. юрид. наук. — Минск, 1991.

10. Долженко Н.И. Образцы для сравнительного исследования и тактика получения экспериментальных образцов. — М., 2003. — 112 с.

11. Назначение и производство судебных экспертиз. ДСП. Пособие для следователей, судей и экспертов. Колл. авторов. — М., 1988. — 320 с.