Злочини проти правосуддя


Реферат >> Астрономия

1. Завідомо незаконне затримання або незаконний привід—

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Завідомо незаконні арешт або тримання під вартою—

карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах,—

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в ча-.стині забеапечення законного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу і особисту недоторканність. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати честь та гідність особи, її життя і здоров’я, майнові блага.

2. Потерпілим від цього злочину можуть бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок і потерпілий.

3. З об ‘єктивноГ сторони злочин може проявлятися у незаконному: 1) затриманні, 2) приводі (ч. 1 ст. 371); 3) арешті; 4) триманні під вартою (ч. 2 ст. 371).

Затримання в кримінально-процесуальному порядку застосовується до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, і полягає у позбавленні її волі до 72 годин. Привід — це захід процесуального примусу, який передбачає примусове доставлення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи свідка органами внутрішніх справ в орган дізнання, до слідчого, прокурора або в суд.

Затримання і привід є незаконними, якщо вони здійснюються за відсутності вказаних у законі підстав, або з порушенням умов, які визначають їх порядок затримання. Наприклад, незаконним є затримання без складання протоколу або без зазначення у складеному протоколі підстав, дати затримання, пояснень затриманого тощо.

Арешт (взяття під варту) є запобіжним заходом, який застосовується лише у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може застосовуватись у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі і на строк не більше трьох років. Взяття під варту полягає у попередньому ув’язненні обвинуваченого або підозрюваного. Незаконним взяття під варту буде як за відсутності підстав для його застосування, передбачених законом, так і у випадку порушення порядку обрання цього запобіжного заходу. Це може полягати, наприклад: у взятті під варту особи, яка вчинила злочин, за який законом не передбачено покарання у виді позбавлення волі; у відсутності постанови судді чи ухвали суду про взяття під варту.

Незаконне тримання під вартою матиме місце у випадку порушення строків тримання під вартою, або порушення порядку продовження таких строків, а також тримання під вартою, коли відпала необхідність у запобіжних заходах взагалі (наприклад, в ході досу-дового слідства доведена невинність особи у вчиненні злочину), або у застосуванні саме цього запобіжного заходу. Незаконне тримання під вартою має місце у випадку невиконання вимог Закону “Про попереднє ув’язнення” про звільнення осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту.

Злочин, передбачений ч. ч. 1 і 2 ст. 371, є закінченим з моменту вчинення передбачених у них дій.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку завідомо незаконного тримання під вартою — також начальник місця попереднього ув’язнення. Судді за дії, передбачені ст. 371, несуть відповідальність за ст. 375, а інші службові особи — за ст. ст. 365 або 424.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину закон (ч. З ст. 371) визнає: 1) спричинення ним тяжких наслідків; 2) вчинення його з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.

Поняття шяжкшг наслідків є оціночним, їх визначення здійснюється судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Такими наслідками можуть визнаватися: самогубство особи чи замах на нього, тяжке захворювання, позбавлення життя підозрюваного чи обвинуваченого іншими затриманими або ув’язненими тощо. Про поняття корисливих мотивів та інших особистих інтересів див. коментар до ст. ст. 115 і 148.

Конституція України (ст. 29).

КПК (ст. ст. 14, 70, 106,107,І 15, 136, 155, 156, 158, 165-2, 165-3,288, 434, 437).

Закон України Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. (ст. ст. 10—11).

Закон України “Про попереднє ув’язнення” від ЗО червня 1903р.(ст, 20).

Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків І потерпілих. Затверджена наказом МВС № 864 від 23 грудня 1995р.

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності

1. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи Іншою уповноваженою на те законом особою —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією,—

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення доведеності вини, а також конституційне право людини на те, що вона не буде піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у притягненні завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Злочин є закінченим з моменту оголошення (пред’явлення) потерпілому постанови про притягнення як обвинуваченого.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки слідчий, прокурор чи інша особа, уповноважена законом притягувати до кримінальної відповідальності.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому умислом винного охоплюється те, що насправді відсутні докази, які вказують на вчинення даного злочину саме цією особою, або взагалі відсутня подія злочину, за який особа притягується до кримінальної відповідальності. Склад цього злочину утворює також і притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, якого вона завідомо не вчинювала, у разі, коли вчинення нею інших злочинів доведено сукупністю необхідних і достатніх доказів. Мотиви злочину значення для його кваліфікації не Мають. Особа, яка притягнула до кримінальної відповідальності невинного через неправильну оцінку зібраних доказів, несе дисциплінарну відповідальність.

5. Кваліфікованими видами злочину є вчинення його у поєднанні з: 1) обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину; 2) штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією (ч. 2 ст. 372).

Про поняття тяжкого і особливо тяжкого злочину див. сг. 12 і коментар до неї. Під штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією слід розуміти підроблення документів, Що є доказами в кримінальній справі, підміну або знищення речових доказів тощо.

Конституція України (ст. ст. 62, 129). КПК (ст. ст. 4,6, 67, 131-133, 140-142).

Рішення КС у справі про депутатську недоторканність № 9-рп/99від 27 жовтня 1999р.

Примушування давати показання

1. Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство,—

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення доведеності вини, а також конституційне право людини на те, що її обвинувачення не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Додатковим факультативним об’єктом злочину виступає здоров’я, воля, честь і гідність особи.

2. Потерпілим від цього злочину є особа, яка згідно з КПК може давати показання при допиті під час дізнання або досудового слідства, — підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, експерт.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у примушуванні давати показання при допиті. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є також спосіб — незаконні дії.

Допит — це слідча дія, яка полягає у взятті показань у певних учасників кримінального судочинства і фіксації їх у протоколі допиту. Поняттям допиту у ст. 373 охоплюється також і така слідча дія, як очна ставка. Примушування давати показання під час проведення інших слідчих дій (наприклад, обшуку, виїмки) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 373, і за наявності підстав може кваліфікуватися за ст. ст. 365 або 424.

Під примушуванням у ч. 1 ст. 373 розуміється психічний вплив на особу, яку допитують, з метою отримати потрібні для особи, яка провадить допит, показання. Допит шляхом незаконних дій має місце, коли він провадиться з використанням шантажу, обману, гіпнозу, з незаконним обмеженням прав потерпілого, його підкупом тощо. Для кваліфікації злочину-не має значення, отримав винний таким шляхом правдиві або неправдиві показання.

Вчинення особою, яка провадить допит, дій, що ґрунтуються на чинному законодавстві (наприклад, багаторазове попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, правомірне використання тактичних прийомів проведення допиту) не містить складу цього злочину. Не можуть кваліфікуватись за ст 373 і дії, пов’язані з порушенням процесуального порядку проведення допиту, якщо вони не були спрямовані на примушування давати показання при допиті.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення незаконних дій при допиті.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка провадить дізнання (начальник органу дізнання, дізнавач), або досудове слідство (слідчий, начальник слідчого підрозділу, прокурор).

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) із застосуванням до потерпілої особи насильства; 2) із знущанням над нею (ч. 2 ст. 373).

Під насильством у цьому випадку слід розуміти здійснення фізичного впливу на особу, яку допитують, що завдало їй фізичного болю або спричинило тілесні ушкодження. Умисне заподіяння смерті або тяжких тілесних ушкоджень потерпілому потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 373 і відповідною частиною ст. єт. 115 або 121. Про поняття знущання див, коментар до ст. 116. Прикладами знущання, передбаченого ч. 2 ст. 373, можуть бути: багатогодинні допити, позбавлення їжі або води, вплив . шумом або світлом, насміхання над фізичними вадами потерпілого, образа його релігійних або національних почуттів тощо.

Конституція Украіни (ст. 62). КПК (ч.З ст. 22).

Порушення права на захист

1. Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а - також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею,—

карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що спричинили інші тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є конституційне право лідозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист. Додатковим факультативним об’єктом може виступати свобода та недоторканність зазначених осіб, їх здоров’я, честь та гідність, майнові блага.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути підозрюваний,. обвинувачений або підсудний.

Підозрюваний — це особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого; обвинувачений — особа, щодо якої слідчим винесена постанову про притягнення як обвинуваченого, а підсудний — особа, щодо якої винесено постанову про віддання до суду.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) недопущенні чи не-наданні своєчасно захисника; 2) іншому грубому порушенні права потерпілого на захист.

Право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного на захист включає право захищатися бід підозри та обвинувачення, а також право захищати свої особисті і майнові інтереси. Форми реалізації права на захист підозрюваного, обвинуваченого і підсудного передбачені кримінально-процесуальним законодавством. Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право захищатися від підозри та обвинувачення, а також обстоювати свої законні інтереси особисто або за допомогою захисника. КПК передбачає випадки, коли участь захисника є обов’язковою.

Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених КПК, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.

Недопущення захисника має місце у випадках невиконання особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею вимог КПК про допуск захисника до участі у справі в будь-якій стадії процесу, коли захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним. Ненадання своєчасно захисника має місце при невиконані встановленого порядку призначення захисника у випадках, передбачених КПК. Інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист може мати місце, наприклад, у випадку впливу на потерпілого з тим, щоб останній відмовився від запрошеного чи призначеного захисника, непризна-чення захисника у випадках, передбачених законом, тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення передбачених ст. 374 дій.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор або суддя.

5 Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6 Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб, а також настання наслідків у вигляді: 2) засудження особи, невинної у вчиненні злочину; 3) інших тяжких наслідків.

Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, є обтяжуючою обставиною за умови, що дії винної особи безпосередньо призвели до зазначених наслідків. Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї. Поняття інших тяжких наслідків є. оціночним: їх наявність встановлюється судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. До таких наслідків можна віднести, зокрема, самогубство чи замах на нього, тяжке захворювання потерпілого.

Конституція України (ст. ст. 29,59,63). КПК (ст. ст. 21, 43, 43-1, 44-48, 140,218.237,263).

Постанова ПВС № 10 від 7 липня 1995 р. Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист “.