Система галузі конституційного права


Реферат >> Астрономия

Система галузі конституційного права

Система галузі конституційного права відбиває внутрішню структу­ру його предмета. При розгляді цього питання передусім виникає пробле­ма співвідношення системи конституції як головного джерела з системою самої галузі. Для визначення останньої треба проаналізувати всю су­купність конституційно-правових норм незалежно від форми їх закріплен­ня. Система ж конституції відображає існування лише частини цих норм, що містяться тільки в основному законі. Разом з тим при визначенні сис­теми галузі слід передусім враховувати конституцію — своєрідний стри­жень системи. І хоча встановлена у формі конституції систематизація пра­вових норм може бути не повністю тотожна системі галузі, вони органічно взаємопов'язані.

Важливим елементом структури конституційного права є його інсти­тути. Поняття конституційно-правового, так само як і конституційного інституту, має передумовою існування визначеної сукупності юридичних норм, що регулюють коло однорідних і взаємопов'язаних відносин. Останні (і відповідно норми) утворюють досить відокремлену і сталу групу. Голов­ним критерієм визначення структури (системи) галузі конституційного права за інститутами є єдність змісту їхніх норм.

З позицій системного підходу можна виділити три різновиди кон­ституційно-правових інститутів: а) загальні; б) головні, що звичайно вхо­дять до складу загальних; в) початкові, які, як правило, включають кілька правових норм. Усі вони різняться ступенем узагальнення. Влас­не це три рівні систематизації конституційно-правових норм.

Загальні конституційно-правові інститути — це складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту. До них насамперед нале­жить інститут начал організації і діяльності державного механізму. До нього на правах головних входять інститути кожного з вищих органів держави, основ організації місцевого управління і (з певними застережен­нями) самоврядування та деякі інші, залежно від змісту галузі консти­туційного права конкретної країни. Значення загального інституту начал організації і діяльності державного механізму не можна недооцінювати, оскільки основна частина всього обсягу конституційно-правового регулю­вання має своїм призначенням регламентацію відповідних питань.

До загальних конституційно-правових інститутів також належить інститут територіальної організації держави. Він включає такі головні інститути, як політико-територіальний устрій, адміністративно-тери­торіальний устрій і власне державна територія. І хоча конституції нерідко не містять спеціальних розділів, присвячених тому чи іншому із зазначених інститутів, останні завжди існують як реальність на основі відповідного нормативного регулювання.

Нарешті, до загальних конституційно-правових інститутів слід віднести інститут конституційного статусу особи, який включає такі го­ловні інститути, як громадянство та основні права і свободи особи.

Наведена класифікація конституційно-правових інститутів має уза­гальнюючий характер і не є вичерпною щодо кожної конкретної країни. Роль і значення того чи іншого головного інституту в структурі загальних інститутів і галузі в цілому визначаються особливостями теорії і практи­ки окремих країн. При цьому головні інститути відрізняються від загаль­них більшою рухомістю та індивідуалізованістю.

Зміст конституційно-правових інститутів не слід пов'язувати з пев­ною структурною частиною конституції. Норми, що входять до складу то­го чи іншого інституту, можуть розміщуватися в різних розділах і главах конституції, а також у різних законах та інших джерелах, незалежно від найменування тієї чи іншої глави або закону. Однак у сукупності вони ста­новлять змістовну єдність, що забезпечується єдністю відповідної групи суспільних відносин. Роль кожного конкретного конституційно-правового інституту в загальному процесі нормативного регулювання визначається не кількістю об'єднаних у ньому норм, а соціальною значущістю, характером регламентованих суспільних відносин, місцем серед інших інститутів.

Суттєвим елементом системи конституційного права є його норми. Конституційна-правова норма це правило поведінки учасників дер­жавно-політичних відносин владарювання, яке встановлене або санкціоно­ване державою, забезпечене її авторитетом і за певних умов — примусом. У конституційно-правових нормах виявляється державна воля, що опосе­редковує суспільну волю і передусім волю правлячих кіл.

Звичайно механізм узгодження цих воль має складний характер. Разом з тим конституційно-правові норми можуть безпосередньо відобра­жати суспільну волю. Це, зокрема, має місце тоді, коли на референдумі вирішується доля конституції або законодавчого акта. Проте і в цих ви­падках суспільна воля звичайно формується під активним впливом тих політичних сил, які контролюють механізм здійснення державної влади.

Кожна конституційно-правова норма діє в системі інших норм га­лузі. Тільки в такій взаємодії всі вони виявляють свою справжню приро­ду і зміст. Конституційно-правові норми містяться в різних джерелах, го­ловним з яких є конституція. Норми самих конституцій нерідко відрізня­ються своєю узагальненістю, відсутністю деталізації. Більше того, у ба­гатьох країнах конституційне регулювання частково здійснюється і за до­помогою найбільш узагальнених норм — так званих норм-принципів, які звичайно фіксують окремі положення, ідеї прийнятої в тій чи іншій країні політико-правової теорії. Наприклад, у ст. І Конституції Іспанії проголошено: «Іспанія — соціальна, правова і демократична держава, ви­щими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм». Нерідко норми-принципи визначають форму держави. «Політичний режим Греції — режим парламентарної республіки», — за­значається в ст. І Конституції Греції.

Наявність норм-принципів характеризує передусім конституції і конституційне право в цілому, хоча подібні норми можна знайти і в дже­релах, віднесених до інших галузей права. Окремі з конституційно-пра­вових норм-принципів мають значення для всієї правової системи.

Конституційно-правові норми різняться внутрішньою структурою. Вони нерідко не мають чітко виражених типових елементів такої струк­тури. У багатьох конституційно-правових нормах відсутня гіпотеза. У більшості з них немає і санкції.

За функціональною направленістю конституційно-правові норми можна класифікувати як установчі, регулятивні чи охоронні. Переваж­на їх більшість належить до установчих і регулятивних.

Установчі норми за своєю суттю не є конкретними правилами по­ведінки і тому не завжди індивідуалізовані. Вони звичайно фіксують са­мих суб'єктів конституційного права, насамперед вищі органи держави. Прикладом може служити положення ст. 55 Конституції Італії: «Парла­мент складається з палати депутатів і сенату Республіки». Або: «Палата депутатів обирається на основі загальних і прямих виборів» (ст. 56).

Регулятивні норми спрямовані безпосередньо на регулювання дер­жавно-політичних відносин владарювання. На їх основі суб'єкти цих відно­син наділяються правами і обов'язками. Як приклад можна навести одне з положень ст. І Конституції США: «Віце-президент Сполучених Штатів е го­ловою Сенату, але може голосувати лише в тому випадку, коли голоси розділяються нарівно». В іншому положенні тієї самої статті зазначено, що «жодна особа, яка займає будь-яку оплачувану або почесну посаду на службі Сполучених Штатів, не може без згоди Конгресу прийняти той або інший дар, винагороду чи титул... від іноземної держави». На основі регулятивних норм формується зміст конституційно-правового статусу суб'єктів галузі.

Дія охоронних норм пов'язана із встановленням юридичних заборон. Так, у ст. 18 Основного закону ФРН сказано: «Кожний, хто використовує свободу вираження думок, особливо свободу друку, свободу викладання, свободу зборів, свободу створення спілок і товариств, таємницю листуван­ня, поштовий, телеграфний, телефонний та інший зв'язок, власність або право притулку для боротьби проти основ вільного демократичного порядку, позбавляється цих основних прав». Охоронні норми іноді прямо перед­бачають застосування санкцій.

За природою предмета регулювання конституційно-правові норми можна поділити на матеріальні і процесуальні. Процесуальні норми можна знайти в багатьох конституціях, законах та інших джерелах галузі. Напри­клад, вони містяться в ст. 48 Конституції Франції, де йдеться про засідан­ня палат парламенту. Процесуальні норми становлять головний зміст тако­го джерела конституційного права, як парламентські регламенти.

Державно-політичні відносини владарювання, що врегульовані нормами конституційного права або виникли на їх основі, набувають ха­рактеру конституційно-правових відносин.