Поняття податок види податків та їхня характеристика


Реферат >> Астрономия

Поняття податок, види податків та їхня характеристика

1. Обов'язкові платежі, їхні види та харак­терні ознаки

Формування доходної частини бюджету є важливим видом діяльності будь-якої держави. Україна не є винят­ком. Процес приватизації державної власності і становлен­ня ринкових відносин протягом останніх років суттєво змінили зміст фінансових ресурсів державного бюджету, все більшого значення набувають податкові методи акумуляції їх. Податки стають не тільки головним джерелом форму­вання державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери. Що ж таке податки і коли вони виникли? Найдавнішим джерелом державних доходів були доме­ни, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належа­ли до власності монарха, доходи якого служили одночасно й доходами держави. Це були приватно-правові, а не публічно-правові доходи.

Іншим джерелом державних доходів виступали регалії — доходні прерогативи казни, певні галузі виробництва, види діяльності тощо приймались у виключне користування каз­ни і виключалися з суспільного обороту, із сфери діяльності населення.

Основними видами регалій були:

а) «безхазяйна регалія» — все, що не мало хазяїна, ого­лошувалось таким, що належить казні. Це природні явища, як, наприклад, вітер, що тягло за собою встановлення дер­жавної монополії на вітряні млини. Такими ж предметами регалії були вода та надра;

б) митна регалія реалізовувалась шляхом встановлення зборів за право проїзду територією і стала прообразом мит­них платежів;

в) судова регалія — це здійснення правосуддя тільки державою. Судові штрафи, мито, доходи від конфіскацій у різні часи були джерелом доходів;

г) монетарна регалія — це право чеканити монету;

д) інші види регалій.

Регалії стали перехідним ступенем до податків. Голов­ними передумовами виникнення податків є перехід від нату­рального господарства до грошового та виникнення держави.

Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двохсот років. Поняття податок першим розкрив А. Сміт у роботі «Про багатство народів» (1770 p.) За його словами «податок — це тягар, що накладається дер­жавою у формі закону, який передбачає і його розмір, і по­рядок сплати»1.

Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Крім податків, до бюджетів надходять добровільні, благодійні внески, збо­ри, мито, інші обов'язкові платежі.

Податки, збори, мито — все це обов'язкові платежі, яким можна дати загальне визначення. Це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, виз­начених законодавчими актами.

Законодавство не дає чіткого розмежування понять по­даток, мито, збір. Проте можна сказати, що:

1) податок це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплат­ності;

2) збори це платежі, які стягується з платника дер­жавними органами за надання права брати участь або ви­користовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, корис­туватись автомобільними дорогами тощо.

3) мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії і ви­дачу документів, що мають юридичне значення. Так, мит­ними органами стягується платіж за ввезення та вивезен­ня товарів (перевезення через митний кордон держави), су­дами — за подання позову тощо.

Податок встановлюється виключно державою і базуєть­ся на актах вищої юридичної сили. Основними характер­ними особливостями податку є те, що він:

— стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;

— має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безпо­воротний. Сплата платником податку не породжує зустріч­ного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

— на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

— категорія не тільки правова, але й економічна, оскіль­ки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесен­ні до бюджету обов'язкових платежів державними підприєм­ствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

— виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обо­в'язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.

Держава мусить мати бюджет із стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу, податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економіч­ним і політичним ладом суспільства, природою і завдан­нями держави.

Право держави стягувати податки і обов'язок населен­ня платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах всього суспільства та ок­ремих осіб. При цьому держава повинна керуватись певни­ми принципами.

1. Загальність. Кожен повинен брати участь у підтримці держави пропорційно своїй платоспроможності.

2. Обов'язковість. Виражається в тому, що за порушен­ня встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилен­ня від сплати передбачено відповідальність платника. Обо­в'язковість передбачає можливість примусового виконання платежу.

3. Визначеність. Платник податку має знати час, місце, спосіб сплати та розмір податку. Податки належить чітко пов'язувати з видатками, щоб платники знали про звітність влади за те, як використовуються податкові надходження. Податки не можуть приховуватись від платника, а податковий тягар має простежуватись і відчуватись тими, хто їх сплачує.

4. Зручність. Стягнення податку для платника має здійснюватись зручним способом, у зручний час, коли у розпорядженні, платника найбільша сума коштів.

5. Справедливість. Податки мають бути справедливи­ми. Справедливість є дуже суб'єктивною якістю. Якщо ке­руватися тим, що податки завжди мають накладатись на статки, то найсправедливіший податок є податок на вартість прибутку чи майна, або і на те й інше, оскільки їх, як прави­ло, можна взаємно конвертувати.

Зазвичай застосовують два критерії справедливості:

— за однакових за суттю обставин на платників податків має накладатись однаковий податок (горизонтальна спра­ведливість);

— за різних обставин до платників податків слід стави­тись упереджено (вертикальна справедливість).

Проблема полягає у визначенні, що є подібними, а що відмінними обставинами. Тут теж застосовують два відмінні критерії. Перший з них — платоспроможність. Відповідно до цього критерію з двох платників податків, які однаково спроможні сплачувати податок, має стягуватись однакова сума, коли ж платоспроможність одного з платників податків значно перевищує платоспроможність іншого, з нього має стягуватись більша сума.

Альтернативою принципові справедливості, орієнтова­ному на платоспроможність, є принцип користування блага­ми. Звичайно, що податки йдуть на надання комісійних послуг. Згідно з принципом користування благами, щоб задовольнявся критерій горизонтальної справедливості, з обох платників податків, котрі одержують однакову вигоду від якоїсь комерційної послуги, мають стягуватися однакові податкові суми (незалежно від їхньої платоспроможності). У такий самий спосіб ті платники податків, котрі одержу­ють більше благ від користування комунальними послуга­ми, відповідно до принципу користування благами повинні сплачувати більші податкові суми, ніж ті, що одержують менше благ, якщо дотримуватись критерію вертикальної справедливості.

Крім того, різні податки неоднаково відбиваються на громадянах, а це переконливо вказує на те, що необхідна ціла низка податків, щоб уладнати нерівність, яка виникає внаслідок цього;

стягування податку. Одним із аспектів справедливості є утрудненість ухилення від сплати податків. Легкість чи важкість контролю над стягненням податків дуже істотно відрізняється для різних податків. Збирання податків вима­гає, щоб платники належали до однієї категорії, щоб вівся облік їхньої заборгованості та сплачених ними сум, а також того, щоб тих, хто не дотримувався закону, встановлювали й притягали до відповідальності згідно з податковим законо­давством. Проте всі ці аспекти контролю над стягненнями податків пов'язані з витратами (в тому числі з витратами, що виникають у зв'язку з додержанням ними податкового законодавства). Коли який-небудь захід із контролю над збиранням податків є надто дорогим, що підриває його ефек­тивність, податок не є доцільним з погляду його стягуваності;

ефективність. Існує щонайменше два різних аспекти ефективності. Один з них пов'язаний з попереднім крите­рієм. Якщо витрати на стягнення податку перевищують податкові надходження або якщо величина відношення суми витрат на стягнення податку до суми надходжень дуже вели­ка, то такий податок не слід вважати ефективним.

Другий критерій ефективності пов'язаний з економічною ефективністю. Майже всі податки змінюють відносні ціни. Як правило, коли змінюються співвідношення цін, це вик­ликає відповідну реакцію споживачів або виробників. Але той тягар, який лягає на виробників і споживачів, котрі здійснюють оподатковувані ринкові операції, перевищує вартість отриманих податкових надходжень. Тому такі по­датки не ефективні. Наслідки оподаткування для еко­номічного добробуту залежать від типу стягуваного податку.

Податки є найбільш ефективними, якщо від них важко ухилитися.

2. Види податків та їх характеристика

Можливі різні класифікації податків залежно від тих ознак, які покладено в основу порівняння.

За ознакою суб'єкта оподаткування податки поді­ляються на дві групи:

— прямі податки;

— непрямі податки.

Податки прямі це обов'язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та нако­пичення матеріальних благ (прибутковий податок, податок на майно і т. п.).

Податки непрямі це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника (власника), а виплачує їх під­приємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органами тощо).

Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них харак­терна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходжень до бюджету, стягнення цих податків не потре­бує досконалого, розвинутого податкового апарату.

При стягненні непрямих податків виникають правовідно­сини, в яких беруть участь три суб'єкти: суб'єкт податку, носій податку і податковий орган.

Суб'єкт податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалі­зованого товару чи надання послуг.

Носій податку — це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку. Таким чи­ном, відбувається перекладення податків із суб'єкта на но­сія податку.

Непряме оподаткування переважає в країнах, що розви­ваються, для яких це основна форма мобілізації податко­вих надходжень до бюджету.

В Україні за рахунок непрямих податків формується близько 45% доходів бюджету.

Об'єднання податків у систему передбачає можливість класифікувати їх згідно з чинним законодавством на такі види:

загальнодержавні податки та інші обов'язкові пла­тежі;

місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До загальнодержавних податків та інших обов'язкових платежів належать:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за ра­хунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного се­редовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захи­сту населення;

16) збір на обов'язкове соціальне страхування;

17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

18) збір до Державного інноваційного фонду;

19) плата за торговий патент на деякі види підприєм­ницької діяльності.

Загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляють­ся на всій території України.

Види місцевих податків та зборів визначаються статтею 15 «Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі)» Закону України від 25.06.1991 р. «Про систему оподаткування» в редакції Закону від 18.02.1997 p. Порядок обчислення місцевих податків визначається Декретом Кабінету Міні­стрів України від 20.05.1993 р. «Про місцеві податки і збори».

І. До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

II. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механіз­ми справляння та порядок сплати їх встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до пере­ліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території при­кордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому збір за припарковку автотранспорту, ринковий збір, збір за ви­дачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на роз­міщення об'єктів торгівлі та сфери послуг і збір з власників собак є обов'язковими для встановлення сільськими, селищ­ними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткуван­ня або умов, з якими пов'язано запровадження цих податків і зборів. Суми місцевих податків та зборів (обов'язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами.

Органи місцевої влади можуть також встановлювати додаткові пільги з оподаткування в межах сум, що надхо­дять до їхніх бюджетів. Зокрема п. 2 ст. 26 «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 p. їм надано право приймати рішення про надання відповідно до чинного за­конодавства пільг із сплати місцевих податків та зборів.

Крім сплати зазначених загальнодержавних та місце­вих податків, в Україні передбачено відрахування платежів до Державного інноваційного Фонду, позабюджетних фондів фінансування галузевих та міжгалузевих науково-дослід­них робіт з освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції, до Державного Фонду сприяння конверсії, до Фонду охорони праці та інших галузевих фондів.

Залежно від платників можна зробити поділ податків:

з юридичних осіб;

із фізичних осіб;

змішаного складу, тобто такі податки, збори, інші обов'язкові платежі, які мають сплачувати як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі й громадяни-підприємці ( по­даток з власників транспортних засобів, митний збір, зе­мельний податок і т. п.).

Слід зазначити, що поряд із встановленими видами по­датків та платежів, які застосовуються державою, в умовах фінансової нестабільності існує так званий інфляційний податок. Діє він у тій ситуації, коли уряд покриває бюджет­ний дефіцит за рахунок друкування додаткової кількості грошей.

Використання емісії грошей для фінансування бюджет­ного дефіциту є, по суті, прихованою формою оподаткування.

Є навіть математична теорія утворення і динаміки інфляційного податку, є формули, що дають можливість підрахувати кількість грошей, які одержує уряд за рахунок грошової емісії.

Для деяких підприємств така емісійна підтримка йде на користь, але тільки в тому разі, коли величина нових кредитів, одержаних у результаті грошової емісії, переви­щує інфляційний податок. Для населення інфляційний по­даток завжди невідворотний, оскільки за його рахунок на­дається кредитна допомога окремим підприємствам.