Кредитна політика комерційного банку


Дипломная работа >> Банковское дело

МНСТЕРСТВО ОСВТИ ТА НАУКИ УКРАНИ

ХАРКВСЬКИЙ НАЦОНАЛЬНИЙ УНВЕРСИТЕТ

ім. В.Н.Каразiна

Економічний факультет

Кафедра фiнансiв та кредиту

КРЕДИТНА ПОЛIТИКА КОМЕРЦIЙНОГО БАНКУ ”

Випускна робота магiстра

Виконав: студент 5 курсу спецiальностi

xxxxxxxxx “Банкiвська справа”

xxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxx

Науковий керiвник: доцент

xxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxx

Харкiв 2005

ЗМІСТ

ВВЕДЕННЯ

РОЗДIЛ 1. КРЕДИТНА ПОЛIТИКА БАНКУ, ЇЇ ОСНОВНI ЕЛЕМЕНТИ

1.1. Економічна сутність кредитного механізму, умови його здійснення

    1. Порядок надання кредиту комерційним банком та контроль за його поверненням

РОЗДIЛ 2. РИЗИК КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦIЙ КОМЕРЦIЙНОГО БАНКУ

2.1. Ризик як складова кредитних операцій

2.2. Якісний аналіз кредитного ризику

2.3. Методи кількісного аналізу кредитного ризику

РОЗДЛ 3. ЗАВДАННЯ, РОЛЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КРЕДИТУВАННЯ НА УКРАНI

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Програмне забезпечення

АНОТАЦIЯ

Анотація

Робота присвячена кредитний політиці банка - основний передумові системи управління кредитним ризиком. Кредитна політика формує цілі і пріоритети кредитної діяльності банка, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації кредитної роботи банку відповідно до загальної стратегії його діяльності.

Метою роботи є вивчення теоретичних, методологічних та практичних аспектів кредитної політики, розробка рекомендації щодо удосконалення кредитування та зменшення ризикованості кредитних операцій.

Для досягнення цієї мети були проведені дослідження теоретичних та методологічних основ розвитку кредитної політики, виявлені тенденції підйому кредитної системи, проаналізовано загальну економічну ситуацію в Україні, причини і фактори неповернення кредитів, вивчено вітчизняний досвід в сфері застосування методів захисту від ризику неповернення позичок, виявлено ефективність застосування методів та форм забезпечення повернення кредитів, запропоновано практичні шляхи зменшення питомої ваги неповернених кредитів в загальному обсязі наданих позичок.

РЕЦЕНЗІЯ

на дипломну роботу магiстра , студента 5 курсу

Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

на тему: “Кредитна політика комерцiйного банку ”

В умовах переходу до ринкової економіки зростає роль економічних методів впливу на соціально-економічний розвиток країни. Одним з методів такої дії є кредитування , яке в даний час знаходиться у стадії розвитку. Тому дослідження питань його регулювання має важливе теоретичне і практичне значення.

У практичних розділах роботи міститься дослідження різноманітних питань, що стосуються кредитування юридичних і фізичних осіб. Детально розглянуті найбільш перспективні види кредитів.

У ряді випадків великий фактичний матеріал, представлений у вигляді тимчасових рядів, міг би бути підданий глибшому аналізу в сенсі вивчення тенденцій динаміки даних показників.

Велике зацікавлення мають пропозиції автора у області питань розвитку кредитування та заходів по удосконаленню і підвищенню ефективності функціонування національного кредитного ринку України.

В цілому дипломна робота магістра xxxxxxxx xxxxxxxx відповідає необхідним вимогам і може бути рекомендована до захисту.

ВВЕДЕННЯ

Ефективна національна економіка - гарантія незалежності держави. Вона вимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантій невідхильності переходу від адміністративно-господарських методів керівництва до ринкової економіки.

Значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій та грошово-кредитній політиці. В сукупності з напрямом введення власної грошової одиниці і системи грошового обігу, скорочення бюджетного дефіциту, поліпшення податкового регулювання економіки важливе місце в оздоровленні економіки займає реформа кредитної системи. Банківські реформи складаються із зміни структури кредитного обігу, що приведе до нових форм надання кредитів та їх вільного продажу підприємствам, а також громадянам.

Характерною ознакою ринкової економіки є високо розвинута і розгалужена кредитна система. Через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить і провідна роль різноманітних фінансових інститутів (насамперед, банків) у суспільстві.

В умовах формування ринкового середовища, розвитку промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.

Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати на впроваджувані нові механізми господарювання.

В той же час однією з проблем здійсненні реформування та становлення фінансово – кредитного механізму, а отже і розвитку банківської системи в цілому, є досить висока ризикованість кредитних операцій. Зазначимо, що першопричинами є : теоретична недосконалість питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан суб’єктів підприємництва, невисока кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.

Ситуація, яка склалася в банківській сфері, свідчить, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.

Основна причина банківських банкрутств – неповернення раніше виданих кредитів. За наявними даними більше половини виданих сум неповністю чи невчасно повертаються позичальникам. Усі зусилля банку щодо повернення кредитів зводяться нанівець через недосконалість нашого законодавства. Тому застосовувані в даний час і рекомендовані заходи щодо запобігання кредитних ризиків зводяться до того, щоб не допустити неповернення позички. Через це доцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії його використання, постійно перевіряти здатність позичальника повернути кредит, а також перевіряти забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою. З огляду на економічну та політичну нестабільність в Україні, найкращою гарантією повернення кредиту є його забезпечення оскільки при виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставленого майна. Використання кожної окремої форми забезпечення повернення кредиту залежить від різних обставин, серед яких можна виділити такі проблемні для банку як : перевірка платоспроможності гарантів та поручителів, прийняття в якості застави неліквідного майна, звернення стягнення на заставу, можливість погашення боргу страховою компанією та його слабку економічну базу тощо.

І все ж необхідність забезпечення повернення наданих кредитів змушує кредитні установи звертатися до такої форми, як застава. Останнім часом саме застава стала найбільш популярною формою забезпечення зобов’язань, але через малий досвід роботи з нею та недосконалість законодавства змушують ставитись до неї досить обережно, тобто приймати тільки те майно позичальника, яке відповідає вимогам ринкових відносин. Для цього потрібно також враховувати те, що вартість майна постійно змінюється, тому на цьому етапі важливо якомога точніше визначити його вартість в майбутньому.

В подальшому послаблений контроль за цільовим використанням кредиту може призвести до негативних наслідків для всієї банківської системи і економіки України в цілому.

З огляду на існуючи труднощі з наданням кредиту та перелічених проблем, обрана тема є досить актуальною. Адже вивчення джерел і форм гарантованості погашення позичок, розробка методів зниження питомої ваги неповернених позичок в загальному обсязі наданих кредитів, ефективне використання результатів аналізу наданих кредитів, ефективне використання результатів аналізу кредитоспроможності клієнтів, а отже і впровадження якісних форм забезпечення та контролю за цільовим використанням позички справляють регулюючий вплив на банківську діяльність. Визначення кредитоспроможності позичальника, віднесення його до відповідного класу надійності , а отже і формування банком резерву покриття на можливі втрати за позиками є ще однією проблемою на шляху здійснення кредитних операцій.

Цим пояснюється потреба у всебічному вивченні вітчизняного та частково іноземного досвіду щодо надання кредитів, застосування ефективних форм забезпечення, повернення управління кредитним портфелем банку, дослідження сучасного стану по даній темі, висвітлення нових методів, концептуальних підходів, науково-методичних рекомендацій з питання кредитних ризиків та удосконалення законодавства в області кредитування.

Проблема забезпеченості повернення кредитів, реалізації заставного права та формування резерву покриття на можливі втрати, а також оцінки та страхування майна знайшли своє відображення в працях Лаврушина О.М., Мороза А.Н., Г.Таскі, О.Куценко, С.Івасів., Галасюка В.М., Костюченко В.М. та інші.

Між тим ,до теперішнього часу в Україні комплексного визначення видів кредитних ризиків, джерел їх виникнення, аналізу впливу на прибутковість – збитковість кредитних операцій в умовах переходу до ринку не проводилося. Таке становище пояснюється передусім обмеженим використанням товарно-грошових відносин протягом тривалого часу, а також характерними в минулому адміністративними методами управління. Це виключало необхідність забезпечення гарантії повернення виданих позик, оцінки кредитоспроможності позичальника та відповідно і страхування кредитів.

Тому, з причин складності та багатогранності проблеми, яка досліджується , чимало питань потребує поглибленого системного вивчення. Серед останніх розрізняють основи організації банківського кредитування в Україні, джерела та інструменти забезпечення повернення позичок, формування кредитної політики, практичні методи визначення оцінки майна та інші.

Об'єктом дослідження є комерційний банк. Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають між банком і іншими суб'єктами господарської діяльності з приводу надання в позику грошових коштів.

Отже метою роботи є вивчення теоретичних, методологічних та практичних аспектів кредитної політики, розробка рекомендації щодо удосконалення кредитування та зменшення ризикованості кредитних операцій.

Поставлена мета обумовлює необхідність вирішення наступних завдань:

- провести дослідження теоретичних та методологічних основ розвитку кредитної політики ;

- виявити тенденції підйому кредитної системи;

- аналізувати загальну економічну ситуацію в Україні;

- проаналізувати причини і фактори неповернення кредитів;

- вивчити вітчизняний досвід в сфері застосування методів захисту від ризику неповернення позичок;

- виявити ефективність застосування методів та форм забезпечення повернення кредитів;

- оцінити конкурентоздатність та ліквідність контактів;

- запропонувати практичні шляхи зменшення питомої ваги неповернених кредитів в загальному обсязі наданих позичок;

- описати принципи функціонування.

Методологічну та теоретичну основу роботи складають існуючі розробки українських та зарубіжних науковців, законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Національного банку, внутрішньобанківські інструкції та положення. Інформаційну основу складають звітні та поточні матеріали комерційного банку, дані періодичного друку, інші джерела інформації.

РОЗДIЛ 1. КРЕДИТНА ПОЛIТИКА БАНКУ, ЇЇ ОСНОВНI ЕЛЕМЕНТИ

1.1. Економічна сутність кредитного механізму, умови його здійснення

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками – коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто – у кредит.

Згідно положення про кредитування, кредит – це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка [8, c.314].

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони : позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода позички, є об’єктами кредиту.

Рушійним мотивом кредитних відносин є отримання додаткового прибутку (доходу) кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у формі відсотку на кошти, надані у позику, а боржник - у вигляді прибутку на позичені кошти, використані у підприємницькій діяльності, чи на розширення свого власного споживання. Завдяки цьому, кредит справляє важливий стимулюючий вплив на поведінку економічних суб’єктів. Але об’єктивної необхідності кредиту, а також його стимулюючих мотивів недостатньо для повноцінної реалізації кредитних відносин. Для цього необхідні також певні економіко-правові умови.

Сама природа кредитної угоди, яка ґрунтується на тимчасовому запозичені чужої власності, зумовлює необхідність матеріальної відповідності її учасників за виконання взятих на себе зобов’язань. Це можливо у випадку, коли кругооборот коштів господарюючих суб’єктів відокремлений від кругообороту коштів суспільства і організації, які вступають в кредитні відносини і повинні бути власниками наявного у них майна або (якщо це державні підприємства і організації) мати право володіння в користування майном. Таким чином, учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах господарського або комерційного розрахунку. Фізичні особи можуть стати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів.

Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку. Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов’язання позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків. Позички банків – важливе джерело грошових коштів для бізнесового та споживчого секторів економіки. В процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником в установлений строк наданої банком позички та процентів, належних кредитору.

Разом з тим, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків – ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури і повинна бути спрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні кредитів повинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До цих заходів належать :

  • перевірка здатності позичальника повернути позичку;

  • перевірка забезпечення позички, чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією);

  • створювання резервного фонду, тощо.

Як було сказано вище, кредитна діяльність займає провідне місце в діяльності банків, яка водночас носить як ризиковий так і прибутковий характер. Потрібно також зазначити, що банківський кредит надається для забезпечення розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності.

За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин[16, c.11].

1. Найпоширенішими є кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами — з іншого. Саме такі відносини найкраще відповідають умовам розвинутих товарно-грошових відносин, що мають місце в ринковій економіці. Але навіть в середині цього типу угод кредитні відносини неоднорідні. Вони залежать від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто позичальником.

2. Кредитні відносини між банками і державою. Так, Національний банк України, як і центральні банки інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. До цього кредиту тісно примикає кредит банків місцевим бюджетам.

3. Кредитні відносиш між підприємствами, організаціями та товариствами. Нині він набуває широкого розвитку, особливо у зв'язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків. Якщо в умовах адміністративно-командної системи з метою контролю за діяльністю підприємств і за грошовими потоками підприємствам суворо заборонялося кредитувати одне одного, то з переходом до ринкової економіки такі обмеження зняті.

4. Кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори. Розширення кредитування банками населення стримується, бо в умовах інфляції та гострого дефіциту товарів воно ще більше їх поглиблювало б. Поки що частіше населення кредитує банки через вклади в них, купівлю їх сертифікатів тощо. Кошти населення сьогодні є основним кредитним ресурсом банків.

5. Кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням — з іншого. Такі відносини не дуже поширені, однак ігнорувати їх не можна. Населення отримувало кредит переважно на споживчі цілі, але в умовах ринкової економіки дедалі частіше воно одержує такі кредити на виробничі потреби.

6. Кредитні відносини між фізичними особами (громадянами).

7. Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Ці відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.

Виходячи з наведених вище типів кредитних відносин, розрізняють такі основні форми кредиту :

  • товарний кредит (коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу);

  • грошовий.

Об’єктом кредиту є гроші або речі, що втілюють певну вартість. Позичальник використовує їх для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об’єкт кредитних відносин для позичальника має не тільки вартість, а й споживчу вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальникам у майбутньому доходів від його теперішньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти, учні) участі в процесі суспільного виробництва, тобто від використання його робочої сили як товару, без чого не можливе самозростання капіталу.

В умовах ринкової економіки об’єктом кредитних відносин переважно є гроші, як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси: матеріальні, технічні, трудові, природні тощо.

Існуючи в таких формах, кредит має виконувати такі функції:

  • перерозподільну;

  • емісійну;

  • контрольну.

Із сутності кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення. Отже, кредит виконує перерозподільну функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту. Разом з тим кредитні відносини опосередковують не усі перерозподільні процеси в суспільстві. Значна частина грошових коштів перерозподіляється, наприклад, через фінансову систему та систему ціноутворення. Кредит перерозподіляти може тільки вартість (як у товарній, так і в грошовій формі), котра в даний момент є вільною. Перерозподільний функції кредиту властиві такі риси, що відрізняють її від перерозподільних функцій інших категорій та характеризують специфіку саме кредитного перерозподілення.