Цінні папери як об єкти цивільних прав


Дипломная работа >> Банковское дело

Зміст

Вступ........................................................................................................3

Розділ І Поняття цінного паперу та історія розвитку.

1.1. Історія розвитку поняття цінного паперу в законодавстві.................................................................................5

1.2.Особливості правого регулювання цінних паперів, як об’єктів цивільних прав................................................................8

1.3. Визначення цінного паперу................................................10

1.4. Фундаментальні вимоги цінних паперів............................11

Розділ ІІ Ознаки, класифікація, види цінних паперів

2.1.Ознаки цінних паперів .........................................................18

2.2. Класифікація цінних паперів .............................................37

2.3. Види цінних паперів ............................................................40

2.4. Групи цінних паперів...........................................................51

2.5. Ринок цінних паперів. Розвиток ринку цінних пеперів в Україні.Структура ринку цінних паперів. Діяльність по випуску та обігу цінних паперів................................................56

Розділ ІІІ Фондова біржа та удосконалення системи регулювання ринку цінних паперів

3.1. Національна депозитарна система та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні.........................60

3.2. Фондова біржа. Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку України. Удосконалення системи регулювання ринку цінних паперів в Україні ..........................69

3.3. Деякі аспекти правого регулювання операцій з цінними паперами за Цивільним і Господарським кодексами України. Операції з цінними паперами за новими ЦК України і ГК України........................................................................................75

3.4. Аналіз акціонерної діяльності у Житомирській області...........................................................................................82

Висновок ..............................................................................................87

Література

ВСТУП

Однією з найважливіших проблем становлення економіки Україн є формування ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів є невід’ємною складовою системи функціонування механізму ринкової економіки.

В даній роботі розглядається питання правового визначення цінних паперів, їх регулювання в законодавстві України, а також які ознаки притаманні їм та які види і групи зустрічаються на фондовій біржі.

Так чи інакше, пересічному громадянинові України довелося мати справу з цінними паперами, які він отримав в процесі тотальної приватизації в обмін на приватизаційні сертифікати. На сьогодні акції становлять найбільш вагомий сегмент ринку цінних паперів (98.4%) (за виключенням державних цінних паперів та векселів) (решту цінних паперів складають облігації підприємств та інвестиційні сертифікати. Станом на 01.07.2000 загальна номінальна вартість акцій, облігацій підприємств та інвестиційних сертифікатів складала 37,36 млрд.грн.). Однак розібратися в складних процесах обігу цінних паперів досить важко.

Відповідно до Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” обіг цінних паперів - укладання та виконання угод щодо цінних паперів, яке не пов'язано з їх випуском.

Іноді цінні папери в якості об'єкту цивільно-правових відношень намагаються визначити як майно, іноді - як річ, іноді - як безтілесне майно. Законом України “Про цінні папери та фондову біржу” визначено, що “цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам” (стаття 1 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”).

Результати розвитку українського фондового ринку показують, чого варта спроба прямого впровадження іноземного досвіду без його адаптації до українських реалій. Такий досвід має бути вивчений й адаптований з урахуванням усього комплексу законодавчих і нормативних актів України. Цей шлях забезпечить реальну можливість інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародні ринки.

Для виконання цієї задачі мають бути залучені не тільки досвідчені іноземні фахівці а й висококваліфіковані фахівці української академічної школи, які добре знають економічну ситуацію в Україні. Мають бути проведені фундаментальні дослідження і аналіз процесів, які відбуваються на фондовому ринку України.

Розділ І. Поняття цінного папер ута історія розвитку

1.1. Історія розвитку поняття цінного паперу в законодавстві

Поняття цінного паперу уперше сформульоване в Німеччині. У середині XIX ст. цінним папером називали кожний документ майново-правового змісту.

У радянському цивільному праві поняття "цінні папери" уперше було визначено в Основах цивільного законодавства Союзу РСР І союзних республік 1991 р., ст.31 яких встановлювала, що цінними паперами визнаються документи, що посвідчують майнове право, яке може бути здійснене лише після пред'явлення оригіналу цього документа.

У ст. 194 ЦК цінний папір визначено як документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам

За своєю правовою природою цінні папери є одним із видів матеріальних об’єктів, які мають широке застосування в ринковій економіці. В правовій та економічній науці обґрунтовуються різні погляду як на поняття цінних паперів, так і на перелік документів, які до них відносяться

Закон "Про цінні папери та фондову біржу" [1] визначає цінні папери як грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, які визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Розкриття суті цінного паперу через поняття "грошові документи" не зовсім точне, оскільки поняття "цінні папери" значно ширше, ніж "грошові документи". Якщо суть векселя можна визначити через поняття "грошовий документ", то характеризувати акцію, інвестиційний сертифікат, приватизаційні папери як грошові документи неправомірно – таке, що не відповідає правовій нормі, лишити невірно.

В різних правових системах цінні папери визначаються порізному. Приміром, за законодавством США цінні папери – це письмові документи, які є дольовими паперами корпорації (акції) або які свідчать про заборгованість (облігації, сертифікати). У Великобританії під цінним папером розуміють інвестиції, які набирають форму акції або облігації. За Цивільним кодексом РФ [2], цінні папери – це документи з дотриманням встановленої форми і обов’язкових реквізитів, що посвідчують майнові права, здіснення і передача яких можливі тільки в разі їхнього пред’явлення.

Загалом цінні папери є юридичними документами, які відповідають певним вимогам та містять законодавчо визначені реквізити. Фундаментальними ознаками цінних паперів є їхня обіговість, стандартність та серійність, ринковість, ліквідність, урегульованість та визнання державою.

Не всілякий грошовий документ може мати статус цінного паперу

Виокремлюють три аспекти цінних паперів як грошових документів:

1) документарний характер – тобто випуск цінних паперів обумовлює виникнення певних відносин між емітентом і власником цінних паперів („офіційний характер”). Емітент заявляє офіційно умови випуску, готовність взяти на себе певні обов’язки і надати інвесторам певні права;

2) матеріальна форма документа – форма чи вид матеріального носія, на якому виконаний документ (паперовий або комп’ютерний запис);

3) наявність прав і обов’язків, які випливають з власності на конкретний цінний папір.

Не всілякий грошовий документ може мати статус цінного паперу. Головним критерієм, за яким одні грошові документи вважають цінними паперами, а інші – ні, є законодавче закріплення видів цінних паперів. У більшості країн є нормативно-правові переліки цінних паперів. Вони закріплюються в законах і можуть бути вичерпними (Японія) чи відкритими (США).

Ті грошові документи, які не включені в перелік цінних паперів і не відповідають законодавчим вимогам, не мають правового статусу цінних паперів.

Цивільний кодекс Української РСР (далі - ЦК УРСР), який набрав чинності 1 січня 1964 р., не містив ніяких окремих норм щодо таких об’єктів цивiльних прав, як цінні папери. Лише у ст. 129 “Предмети, що можуть бути придбані лише з особливого дозволу” згадувався вексель, як платіжний документ, а також акції і облігації, як фондові цінності, що можуть бути предметом угод лише в порядку і межах, встановлених законодавством Союзу РСР. Не визначаючи поняття цінного паперу, ЦК УРСР все ж містив ст. 147 “Витребування грошей і цінних паперів”, яку важко було застосувати до невизначеного поняття. На практиці її застосовували до облігацій державних позик та ощадних книжок.

Поняття цінних паперів до 1 січня 2004 року наводилося у ст. 1 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, який набрав чинності з 1 січня 1992 року. Згідно цього визначення “цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам”. Не важко помітити, наскільки не точним є дане визначення.

По-перше, не всі цінні папери виступають різновидом тільки грошового капіталу. Часто це виражається опосередковано через товар чи інший базовий актив (наприклад, товаророзпорядчі цінні папери; варанти на право купівлі акцій чи облігацій тощо).

По-друге, вжиття слів “як правило” щодо виплати “доходу у вигляді дивідендів або процентів” вже робить цю ознаку цінного паперу нехарактерною для всіх цінних паперів, а тому недоцільною у визначенні поняття “цінні папери”.

По-третє, слова “що засвідчують право володіння або відносини позики” також не мають великого сенсу, враховуючи правове поняття “володіння” як юридично забезпечене, фактичне та безпосереднє панування над річчю. Очевидно, що автори закону мали на увазі поняття “власність”. Однак, протягом десяти років цю неточність, органи державної виконавчої влади, які відповідають за розвиток ринку цінних паперів, так і не виправили.

1.2 Особливості правового регулювання цінних паперів, як об’єктів цивільних прав

Новий Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року (далі – ЦК України), у порівнянні з ЦК УРСР 1963 року, містить цілу главу про цінні папери, як об'єкти цивільних прав (глава 14 “Цінні папери”). За основу названої глави взято главу 9 “Загальні положення про цінні папери” підрозділу 4 розділу 1 “Загальні положення” Модельного Цивільного кодексу для країн СНД. Це – рекомендаційний законодавчий акт СНД, прийнятий 29 жовтня 1994 року на п’ятому пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав – учасниць СНД. Однак, українська версія глави про цінні папери не є точною копією Модельного ЦК, а є істотно покращеним її варіантом.

З 1 січня 2004 року набрав чинності також Господарський кодекс України (далі – ГК України), який також регулює статус цінних паперів і діяльність на ринку цінних паперів.

У відповідності із загальними принципами побудови ЦК України глава 14 „Цінні папери” містить норми, що регулюють лише загальні для всіх цінних паперів питання. Особливості розміщення (видачі) та обігу цінних паперів регулюються спеціальними нормами ЦК України та актами законодавства України.

Особливості правового регулювання цінних паперів, як об’єктів цивільних прав визначаються, крім норм глави 14 ЦК України, ще й такими статтями ЦК України:

  • ч. 2 ст. 48 “Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою”;

  • ч. 2 ст. 115 “Майно господарського товариства”;

  • п. 4 ч. 1 ст. 116 “Права учасників господарського товариства”;

  • ст. 158 “Обмеження щодо випуску цінних паперів та щодо виплати дивідендів”;

  • ч. 4 ст. 344 “Набувальна давність”;

  • ч. 1 ст. 389 “Витребування грошей та цінних паперів”;

  • ч. 1 ст. 537 “Виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса”;

  • ч. 1 ст. 576 “Предмет застави”;

  • ч. 4 ст. 656 “Предмет договору купівлі-продажу”;

  • ч. 1 ст. 718 “Предмет договору дарування”;

  • ч. 1 ст. 729 “Пожертва”;

  • ч. 1 та 2 ст. 969 “Зберігання цінностей у банку”;

  • ч. 2 ст. 975 “Зберігання речей у готелі”;

  • ч. 1 ст. 1030 “Предмет договору управління майном”;

  • ст. 1045 “Особливості управління цінними паперами”.

До спеціальних актів законодавства віднесено Господарський кодекс України, що, виходячи з його змісту, додав непорозумінь до функціонування вже більш або менш сформованого ринку цінних паперів та Національної депозитарної системи України. Особливості правового регулювання ринку цінних паперів в ГК України прописані в двох главах – главі 17 „Цінні папери у господарській діяльності” та параграфі 3 „Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами. Фондова біржа” глави 35 „Особливості правового регулювання фінансової діяльності”, а також у наступних статтях ГК:

  • ч. 3 ст. 41 „Антимонопольно-конкурентне законодавство”;

  • ч. 3 ст. 58 „Державна реєстрація суб'єкта господарювання”;

  • ч.ч. 1, 2 та 6 ст. 66 „Майно підприємства”;

  • ч. 2 ст. 83 „Державна реєстрація господарського товариства”;

  • ч. 1 ст. 86 „Вклади учасників та засновників господарського товариства”;

  • ч. 5 ст. 107 „Господарська діяльність виробничого кооперативу”;

  • ч.ч. 1, 2 , 4 та 7 ст. 139 „Майно у сфері господарювання”;

  • ч. 1 ст. 140 „Джерела формування майна суб'єктів господарювання”;

  • ст. 143 „Цінні папери у складі майна суб'єктів господарювання”;

  • ч. 3 ст. 197 „Місце виконання господарського зобов'язання”;

  • ст. 201 „Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань”;

  • ч. 1 ст. 392 „Форми здійснення іноземних інвестицій”.

Спеціальними законодавчими актами щодо цінних паперів є Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, “Про обіг векселів в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, “Про іпотеку”, “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” тощо.

1.3. Визначення цінного паперу

Визначення цінного паперу наведено у ч. 1 ст. 194 ЦК України та у абз. 2 ч. 1 ст. 163 ГК України. По суті, ці два визначення є тотожними.

Ч. 1 ст. 194 ЦК України

Абз. 2 ч. 1 ст. 163 ГК України

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

1.4. Фундаментальні вимоги цінних паперів

Цінними паперами визнаються права на ресурси, яківідповідають таким фундаментальним вимогам:

обіговість, доступність для цивільного обігу, стандартність і серійність, документальність, регульованість і визнання державою, ринковість, ліквідність, обов’язковість виконання.

Обіговість – це здатність цінних паперів бути предметом цивільних правочинів, обертатися на фондовому ринку згідно із спеціальними, законодавчо визначеними правилами, бути платіжним інструментом. Стандартність та серійність – однойменні цінні папери мають стандартний набір реквізитів, стандартний склад суб’єктів, стандартні правила передачі та обліку прав на них, стандартні права, що з них випливають. Ринковість – цінний папір обертається на своєму ринку цінних паперів з притаманною йому інфраструктурою, суб’єктним складом, правилами роботи. Доступність для цивільного обігу – здатність цінних паперів не тільки купуватися і продаватися, але й бути об’єктом інших видів угод.

Стандартність – стандартний зміст цінного паперу (стандартність прав, які надає цінний папір, стандартність учасників, термінів, місць торгівлі, правил обігу, стандартність правочинів, пов’язаних з передачею цінних паперів з рук в руки, стандартність форми). Тому індивідуальний нестандартний контракт не може перебувати в обігу.

Документальність – тільки документ може зафіксувати стандартні умови обігу і використання, забезпечити перехід цінних паперів з рук у руки. Цінний папір – це завжди документ, незалежно від того чи він у формі сертифіката, чи в безготівковій формі. Відповідно до правової практики цінний папір повинен містити всі передбачені законодавством реквізити. Відсутність хоча б одного з них спричиняє недійсність цінного паперу.

Регульованість і визнання державою   закріплення на законодавчому рівні.

Ринковість   цінний папір є особливим товаром, що має свій ринок з притаманними йому правилами роботи.

Ліквідність – здатність цінного паперу бути перетвореним у грошові знаки. Урегульованість і визнання державою – будь-який документ лише тоді визнається цінним папером, якщо він визнаний таким на законодавчому рівні. Фактично ця риса є визначальною. Наприклад, коносамент за законодавством України не є цінним папером, проте є таким за законодавством багатьох європейських країн. За Цивільним кодексом РФ ощадна книжка є цінним папером, тоді як в Україні ощадну книжку не віднесено до цінних паперів.

Цінні папери можуть функціонувати як у документарній, так і в бездокументарній формі. Форма випуску цінних паперів впливає на процедуру їх первинного розміщення, порядок укладення угод, фіксацію прав власності та визначає деякі інші особливості обігу. Розвиток комп’ютерних технологій зумовив функціонування "безтілесних", бездокументарних цінних паперів. Тому характеристика цінного паперу через "поняття" документ певною мірою є умовною. На ринку цінних паперів широко використовують термін "електронні цінні папери".

За Цивільним кодексом України [3] (ст.194) цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Аналогічне за змістом визначення міститься і у ст.163 Господарського кодексу України [4]. Не вдаючись до порівняльного аналізу положень Цивільного та Господарського кодексів і взагалі до оцінки ефективності правового регулювання відносин, пов’язаних з обігом цінних паперів різними нормативними актами – Господарським та Цивільним кодексом – з’ясуємо інші характеристики цінних паперів як важливих інструментів ринкової економіки. Зазначимо, що правове регулювання обігу цінних паперів здійснюється спеціальним законодавством, кодекси містять лише окремі найзагальніші положення щодо обігу цінних паперів

Кожен вид цінного паперу в ринковій економіці виконує певні функції. Цінні папери можуть посвідчувати членство в організації – емітенті та право на частку в його майні. Такими за законодавством України є акції. У світовій практиці до таких пайових цінних паперів відносять крім акцій, дольові сертифікати, пайові свідоцтва.

Значна кількість цінних паперів посвідчує відносини позики між емітентом та власником цінного паперу. Такими, зокрема, є облігації, казначейські зобов’язання, векселі. Такі цінні папери не надають права на членство в організації – емітенті. Власник боргового цінного паперу не має права управляти справами емітента, не набуває з придбанням цінного паперу права на частку у майні емітента. Фактично, оплативши вартість цінного паперу, його власник стає кредитором, а емітент – боржником. Вартість боргового цінного паперу в будь-якому випадку підлягає поверненню як у відносинах з позики. Економічний ефект власника – це отримання відсотків за користування позиченими у нього грошима. У світовій практиці до категорії боргових цінних паперів відносять також комерційні папери, свідоцтва про заборгованість та ін.

Особливим видом державних цінних паперів є приватизаційні папери, правовий режим яких визначається спеціальним законодавством (Закон "Про приватизаційні папери", Закон "Про приватизацію державного житлового фонду" та підзаконними нормативними актами).

Специфічна природа ощадних сертифікатів, що виступають як письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Іменні ощадні сертифікати вільному обігу не підлягають. Угоди з ощадними сертифікатами на пред’явника не характерні для ринку цінних паперів. Природа цього цінного паперу більш індивідуалізована за суб’єктним складом: банк – власник ощадного сертифіката.

Інвестиційні сертифікати є пайовими цінними паперами з певними особливостями. Такий цінний папір випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Інвестиційний сертифікат не дає права на участь в управлінні справами емітента. Особливості емісії та обігу інвестиційних сертифікатів визначаються Законом "Про інститути, спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)"[5].

3 1 січня 2004 р. введено в дію низку нових законів, положеннями яких передбачені нові види цінних паперів. Згідно із Законом "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим \ поточним боргом та іпотечні сертифікати" від 19 червня 2003 р. [6], власник іпотечних актів (кредитодавець) має право випускати сертифікати – особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Забезпеченням іпотечних сертифікатів є іпотечні активи – реформовані в консолідований іпотечний борг зобов’язання за договорами про іпотечний кредит. Тому строки обігу іпотечних сертифікатів не можуть перевищувати строків існування самих іпотечних активів.

Інформація про випуск сертифікатів та випуск сертифікатів підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Оскільки емісія іпотечних сертифікатів пов’язана з вартістю і строками існування іпотечних активів, то умови їхнього випуску є такі: 1) загальний розмір емісії сертифікатів не може перевищувати вартість іпотечних активів; 2) строк обігу сертифікатів не може перевищувати строк дії договорів про іпотечний кредит, реформованих в іпотечні активи, та строку їхнього існування; 3) загальна номінальна вартість сертифікатів не може перевищувати 50-кратного розміру власного капіталу емітента; 4) обсяг випуску не менше від суми, еквівалентної 100 тисячам євро за курсом НБУ на день ухвали рішення про випуск; 5) усі ризики виконання зобов’язань, які підлягають об’єднанню у консолізований іпотечний борг, мають бути застраховані.

Іпотечні сертифікати випускаються в документарній та в бездокументарній формах. При емісії сертифікатів у бездокументарній формі емітент оформляє глобальний сертифікат. Залежно від способу фіксації власника сертифікати можуть існувати як іменні, так і на пред’явника. Сертифікати на пред’явника можуть бути емітовані лише у документарній формі.

Іпотечні сертифікати підлягають вільному обігу, тобто юридичні та фізичні особи можуть вільно купувати та продавати сертифікати, здійснювати з ними будь-які правочини як на біржовому, так і на позабіржовому ринках цінних паперів. Обслуговуються іпотечні сертифікати Національною депозитарною системою. Реєстр власників іменних сертифікатів емітент здійснює самостійно без ліцензії, незалежно від кількості власників таких сертифікатів. Тоді як реєстр власників іменних акцій при кількості акціонерів понад 500 має вести незалежний реєстратор.

Встановлено два види сертифікатів залежно від обсягу прав, що ними посвідчуються: сертифікати із фіксованою дохідністю та сертифікати участі. Сертифікати з фіксованою дохідністю засвідчують такі права: право на отримання номінальної вартості в передбачені умовами випуску терміни; право на отримання відсотків; переважне право перед іншими кредиторами емітента на задоволення вимог з вартості іпотечних активів у разі невиконання ним своїх зобов’язань. Сертифікати участі випускаються лише як іменні цінні папери і надають їхнім власникам такі права: право на отримання частини у платежах за іпотечними активами відповідно до умов договору про придбання сертифікатів; право на задоволення вимог з вартості іпотечних активів у випадку невиконання емітентом взятих на себе зобов’язань.

Отже, іпотечні сертифікати є борговими цінними паперами, оскільки власник сертифіката з фіксованою участю має право на повернення йому номінальної вартості сертифіката. Сертифікати не дають права на участь в управлінні справами емітента і права на частку у майнових активах емітента.

Згідно із Законом "Про іпотеку" від 5 червня 2003 р. [7], в обіг вводиться заставна – борговий цінний папір, який засвідчує право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання – право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна – неемісійний цінний папір, тобто випуск не вимагає публічної фіксації. Заставна оформляється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором. Заставна підлягає державній реєстрації разом з державною реєстрацією обтяження відповідного нерухомого майна іпотекою. Порядок реєстрації заставної має бути встановлений спеціальним законом. Заставну як цінний папір можна передавати з рук у руки шляхом індосаменту. Держатель заставної вправі вимагати від боржника виконання основного зобов’язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку його невиконання. У випадку виконання боржником основного зобов’язання заставна підлягає передачі боржнику.

З 1 січня 2004 р. в обіг вводяться сертифікати Фонду операцій з нерухомістю – цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю (Закон "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19 червня 2003 р.) [8].

Фонд операцій з нерухомістю не є юридичною особою, створюється фінансовою установою, яка має розробити та затвердити Правила ФОН, інвестиційну декларацію, проспект емісії сертифікатів ФОН шляхом відкритого продажу або безпосередньої пропозиції сертифікатів ФОН заздалегідь визначеному колу осіб. Залучені через сертифікати кошти використовуються на умовах управління майном в інтересах власників сертифікатів. Управитель ФОН інвестує кошти, залучені від продажу сертифікатів, в операції з нерухомістю, отримує дохід від цих операцій та розподіляє отриманий дохід між власниками сертифікатів ФОН.

Власниками сертифікатів ФОН є фізичні та юридичні особи. Такі сертифікати обертаються вільно і випускаються як у документарній, так і в бездокументарній формах. За способом фіксації власника сертифікати можуть емітуватися як іменні, так і на пред’явника. Сертифікати ФОН – емісійні цінні папери, їх випуск підлягає державній реєстрації в ДК ЦПФР.

Сертифікати ФОН – погашувані цінні папери, тобто фонд діє до моменту виконання зобов’язань перед власниками сертифікатів.

Цивільний кодекс виділяє нову групу цінних паперів – товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Чинне законодавство України не закріплює окремих видів товаророзпорядчих цінних паперів. У світовій практиці такими визнаються складські свідоцтва, варіанти, коносаменти. Фактично Цивільний кодекс закріплює поняття, реквізити, права, що посвідчуються складськими документами (складськими квитанціями, простими та подвійними складськими свідоцтвами – (ст.961 – 966 ЦК), не називаючи їх цінними паперами).

За Цивільним кодексом, фондові деривативи віднесені до цінних паперів, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів. Такими є опціони, варанти та фючерси – фондові деривативи, випуск та обіг яких здійснюється згідно із Правилами випуску та обігу фондових деривативів від 24 червня 1997 р. Фондові деривативи до введення в дію Цивільного кодексу не визнавали цінними паперами.

Розділ ІІ. ОЗНАКИ, КЛАСИФІКАЦІЯ,ВИДИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

2.1 ОЗНАКИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

У ч. 1 ст. 194 ЦК України та абз. 2 ч. 1 ст. 163 ГК України міститься легальне визначення цінного папера з якого випливає, що для будь-якого цінного папера характерними є такі ознаки:

  1. цінним папером є документ;

  2. документ має бути встановленої форми;

  3. документ має містити відповідні реквізити;

  4. документ має посвідчувати грошове або інше майнове право яке визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником;

  5. документ передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску (видачі),

  6. документ передбачає можливість передачі прав, що випливають з нього, іншим особам.

Від дня набрання чинності ЦК України та ГК України втрачає чинність визначення цінного папера, дане в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу".

Перша та друга ознаки цінних паперів пов’язані між собою. Тому охарактеризуємо їх разом: а) цінним папером є документ; б) документ має бути встановленої форми. Виходячи з теорії цінних паперів та законодавчого визначення цінних паперів будь-який цінний папір являє собою “документ”, себто - письмовий акт, спроможний служити доказом наявності правовідносин, що мають певні правові наслідки. Саме ця теза вказує на потребу встановлення її істинності, оскільки останнім часом посилилася тенденція до більш широкого використання так званих “бездокументарних” цінних паперів замість “документарних” (паперових).

Розглянемо проблеми у визначенні першої ознаки, наявності цінного паперу, як документу. Цінні папери можуть існувати, як в Україні, так і в інших країнах, у формі паперових документів, або на електронних носіях. В Україні такі форми називаються "документарна" та "бездокументарна" форма цінного папера. Згідно ч. 3 ст. 195 ЦК України цінні папери можуть випускатися (розміщуватися) в "документарній" та "бездокументарній" формі відповідно до закону.

Слід зазначити, що в актах законодавства України отримав закріплення традиційний (з часів, існування документів на папері) поділ цінних паперів на форми, що у сукупності з визначенням цінного паперу (див. ст. 194 ЦК України) призводить до виникнення конструкції "документ у документарній формі" та "документ у бездокументарній формі". Тому до назв форм цінних паперів слід відноситься як до власних назв цих форм, які традиційно склалися історично, і сприйняті законодавцем у ЦК України, ГК України та Законі України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

Законодавство України (не про цінні папери) закріплює більш прогресивне визначення документа: документом є передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві (ст. 27 "Документ в інформаційних відносинах" Закону України "Про інформацію", ст. 1 Закону України "Про обов'язковий примірник документів"). Це поняття документу узгоджується як з чинним національним законодавством, зокрема Законами України “Про електронні документи та електронний документообіг” та “Про електронний цифровий підпис”, так і з рекомендаційними міжнародними документами - Директивою Європейського парламенту по електронним підписам, з Модельним законом СНД про електронний цифровий підпис. В перспективі назви форм повинні бути приведені до сучасного визначення документу, яке враховує досягнення науково-технічного прогресу. Перша спроба виправити ситуацію була здійснена у проекті Закону України „Про емісійні цінні папери та фондовий ринок” (реєстр. № 4016-Д від 21 листопада 2001 року). Однак законопроект був відхилений Верховною Радою України після виступу представника ДКЦПФР з трибуни Верховної Ради України.

Форми випуску цінних паперів регулюються Законом України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Згідно ст. 4 цього закону цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть розміщуватися в “документарній” та “бездокументарній” формах. Згідно ст. 1 "документарною" формою цінного паперу є сертифікат цінного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами, а "бездокументарною" формою цінного паперу є здійснений зберігачем обліковий запис на "рахунку у цінних паперах". Слід звернути увагу на те, що з правової точки зору відкриття рахунків не зберігачами (в тому числі спеціальних “рахунків у цінних паперах” депозитаріями) призводять до того, що цінних папір не існує у “бездокументарній” формі, а оформлення тимчасових свідоцтв, виписок з реєстру власників іменних цінних паперів, письмових зобов'язань замість сертифікатів цінних паперів призводить до відсутності цінного папера у “документарній” формі. Вказаний закон (ст. 13) дозволяє цінні папери в “документарній” формі перевести у “бездокументарну” форму (знерухомити їх).

При цьому, дуже важливим є усвідомлення того, що форма цінного паперу може стосуватися як випуску цінних паперів (про що зазначається у свідоцтві про реєстрацію випуску), так і конкретного цінного папера. Наприклад, знерухомленння цінного паперу переводить його у “бездокументарну” форму, хоча весь випуск цінних паперів залишається у “документарній” формі.

Слід враховувати, що згідно ч. 2 ст. 13 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, укладення договорів на організованому ринку (на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі) можливе виключно для цінних паперів у "бездокументарній" формі. Саме тому, конкретні цінні папери “документарного” випуску слід знерухомити – перевести у “бездокументарну” форму.

Форма цінного паперу не впливає на об'єм прав за цінним папером, тобто на зобов'язальні відносини між власником цінного паперу та особою, зобов'язаною за цінним папером (емітентом). Однак форма цінного паперу впливає на порядок обліку та передачі прав за цінними паперами по системам обліку - системі реєстру власників іменних цінних паперів чи системі депозитарного обліку, які є двома системами обліку однієї Національної депозитарної системи України.

На практиці у "бездокументарній" формі існують виключно емісійні цінні папери, тобто цінні папери, які розміщуються “випусками” – сукупностями цінних паперів одного емітента певного виду та однієї номінальної вартості, що забезпечують їх власникам однаковий обсяг прав і можливість мати однакові умови розміщення на фондовому ринку. При цьому такий “випуск цінних паперів” (як сукупність цінних паперів) підлягає реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Поняття “випуску” та порядок оформлення на нього глобального сертифікату, який передається на зберігання до депозитарію визначається ст.ст. 1 та 4 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”.

За своєю правовою природою цінні папери традиційно прийнято відносити до речей. На відміну від звичайних речей зазначена властивість цінних паперів визначається не природними властивостями та кількістю сертифікатів. Суттю цінних паперів є зобов’язальні відносини. Без них не існує цінного паперу (див. визначення цінного папера). Саме єдина зобов'язальна природа цінного папера дозволяє переводити його з однієї форми в іншу без зміни об'єму прав за цінним папером.

Проблеми форми цінних паперів стосуються акцій, облігацій, інвестиційних сертифікатів, іпотечних сертифікатів, сертифікатів фонду операцій з нерухомістю (ФОН), як емісійних цінних паперів. Саме емісійні цінні папери обліковуються в системі реєстру власників іменних цінних паперів або в системі депозитарного обліку прямими учасниками Національної депозитарної системи. Всі інші цінні папери існують у “документарній” формі та мають інші правила обліку.

Третьою ознакою цінних паперів є та, що документ, який є цінним папером, має містити відповідні реквізити. Ця вимога конкретизується у понятті “вимоги до цінного паперу”, які встановлені ст. 196 ЦК України. В основу цієї статті покладено ст. 191 Модельного ЦК для країн СНД, що слід враховувати при зовнішньоекономічній діяльності, оскільки аналогічна стаття може міститися і в ЦК інших держав СНД. У ст. 196 ЦК України законодавець чітко розрізняє: а) реквізити цінних паперів; б) вимоги щодо форми цінного паперу; в) інші необхідні вимоги. При чому, вказані вимоги повинні бути встановлені тільки в нормативно-правових актах, які мають юридичну силу закону.

Ця стаття базується на одному з законів діалектики – єдності форми та змісту. Цінним папером є зміст (певний об’єм прав), який може існувати певній формі (сертифіката або коду на рахунку у цінних паперах). Зміст не може існувати без форми, як і форма без змісту. Тому, вимоги до цінного папера можуть розглядатися і як вимоги до форми цінного папера. Сам по собі зміст (об’єм прав) не може мати реквізитів. Реквізити проявляються через форму цінного паперу. Хоча спосіб їх прописання у законах дозволяє повністю їх дотриматися тільки при “документарній” формі цінного папера.

Зараз час визначені реквізити для ряду цінних паперів:

- "акція" повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства (ст. 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу");

- "облігації підприємств" повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - "облігація", фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються (ст. 10 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу");

- “ощадні сертифікати” повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - "ощадний сертифікат", найменування банку, що розмістив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатку банку (стаття 18 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу");

- “простий вексель” містить такі реквізити: найменування - "вексель"; просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; дату і місце складання векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця) (ст.21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу");

- “переказний вексель” повинен містити такі реквізити: найменування - "вексель"; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; дату і місце складання векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця); просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити (платника). Документ, у якому відсутній будь-який з вказаних реквізитів, простого і переказного векселів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків: а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні; б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з найменуванням платника (місце складання документа - для простого векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника (векселедавця - для простого векселя); в) вексель, в якому не вказано місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця (ст.21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу");

- “заставна” має містити наступні реквізити. 1) слово "Заставна" як складова частина назви документа та визначення про зобов'язання боржника виконати перед іпотекодержателем у встановлений строк основне зобов'язання; 2) для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя - юридичних осіб: резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; нерезидентів - найменування, юридична адреса та держава, де зареєстрована особа; для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя - фізичних осіб: громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адреса постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адреса їх постійного місця проживання за межами України; 3) посилання на реквізити іпотечного договору та договору, що обумовлює основне зобов'язання; 4) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; 5) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання; 6) спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо він передбачений іпотечним договором; 7) відмітка про реєстраційний номер, дату та місце державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою (цей реквізит вноситься держателем відповідного державного реєстру). Заставна підписується іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Іпотекодавець, боржник - юридичні особи засвідчують підпис уповноваженої особи печаткою (ст.21 Закону України “Про іпотеку”);

- “іпотечний сертифікат” має містити наступні реквізити: слова "іпотечний сертифікат" як складова частина його назви; повна назва й місцезнаходження емітента; вид сертифіката (іменний або на пред'явника); для іменних сертифікатів: назва і юридична адреса власника - для юридичних осіб або прізвище, ім'я, по батькові та номер і серія паспорта власника (для нерезидентів - найменування та реквізити належним чином легалізованих документів, що відповідно до законодавства засвідчують особу) для фізичних осіб; номер та серія сертифіката; номінальна вартість сертифіката; строк обігу сертифіката, порядок та строк виплати платежів; інформація про забезпечення даного випуску сертифіката; інформація про страхування власника сертифіката від валютних та інших ризиків; підпис керівника емітента або уповноваженої на це особи емітента; скріплення печаткою, за її наявності (стаття 14 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”).

Вимоги щодо форми цінного паперу визначаються Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливостями електронного обігу цінних паперів в Україні", згідно ст. 1 якого "документарною" формою цінного паперу є сертифікат цінного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами, а "бездокументарною" формою цінного паперу є здійснений зберігачем обліковий запис на "рахунку у цінних паперах". Більша деталізація в актах законодавства України не встановлена, що може суттєво вплинути на сам факт існування певних цінних паперів, оскільки документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером (ч. 2 ст. 196 ЦК України).

Четвертою ознакою цінних паперів є та, що документ, який має статус цінного папера, “посвідчує грошове або інше майнове право яке визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником”. Тобто, цінні папери набувають певну цінність завдяки правам, що закріплені документом. Цінний папір сам по собі не має цінності (не рахуючи, звичайно, матеріалу, з якого він зроблений, якщо мова йде про його “документарну” форму) і стає цінним лише завдяки тому праву, виразом якого він є. Саме дуалістична природа цінних паперів породжує постійну суперечку між юристами з приводу відповіді на питання: Цінний папір – річ чи сукупність прав?

Законодавець у ст. 177 “Види об'єктів цивільних прав” ЦК України визначає цінні папери через поняття “річ”. Така ж позиція закріплена щодо цінних паперів і в ч. 2 ст. 115 "Майно господарського товариства", ст. 975 "Зберігання речей у готелі" ЦК України. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 "Поняття речі" ЦК України). Однак, вступаючи у цивільні правовідносини, слід мати на увазі, що у відносинах щодо цінних паперів проявляється дуалізм речових (права, що складають зміст права власності на цінні папери – володіння, користування та розпорядження) та зобов’язальних прав (права вимоги до особи, що розмістила або видала цінний папір) про виконання зобов’язань, які слідують з умов розміщення (видачі) цінних паперів.

Поєднання речових та зобов’язальних прав гармонізовано у визначенні цінного паперу, яке дається у ст. 194 ЦК України та ст. 163 ГК України. Цінним папером є документ. Саме документ є тим об’єктом цивільного права на яке розповсюджуються речові права (зокрема, право власності). Зобов’язальні права охоплюються у визначенні цінного паперу словами “грошовим або іншим майновим правом”.

Для позначення передачі речових прав законодавець використовує конструкцію “право на цінний папір” (див. ч. 2 ст. 194 ЦК України, ст. 5 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”). Для позначення зобов’язальних прав (прав, що обумовлені умовами розміщення (видачі) цінних паперів та /або законодавством) використовується конструкція “права за цінним папером”. Тому учасникам цивільних правовідносин та органам державної влади (у тому числі, судової) слід чітко визначати правову природу тих правовідносин, які є предметом їхнього регулювання, або які лежать в основі спору. Якщо йдеться про передачу цінного паперу, то ключовими є речові права (див. статті книги третьої ЦК України), якщо мова йде про реалізацію прав за цінним папером (право на управління товариством, отримання доходу, інформації, грошової суми тощо) то ключовими є зобов’язальні правовідносини (див. статті книги п’ятої ЦК України).

Передання цінного папера передбачає перехід до нового власника всіх прав за цінним папером, що означає:

а) тісний і нерозривний зв'язок між самим цінним папером (правом власності на цінний папір) та прав, за цінним папером;

б) неможливість часткової передачі прав за цінним папером. Так, при відчуженні акцій продавець не може передати покупцю, а покупець прийняти від нього лише частину належних продавцю прав за акцією.

Частина 2 ст. 194 ЦК України як раз і поєднує момент передачі права власності на цінний папір та прав за цінним папером. Оскільки до особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права за цінним папером, в Україні створюється ситуація яка забезпечує реалізацію прав за цінним папером власнику цінного паперу і у той же час не допускає реалізації прав за цінним папером третьою особою. Тому, з дня набрання чинності ЦК України норми ст. 5 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, які встановлюють розбіжність в моменті передачі права власності на цінний папір та прав за цінним папером при "документарній" формі іменного цінного паперу застосовуються в частині, що не суперечить ЦК України.

Особливим є і вид зобов’язань, який закріплений цінним папером. Право, про яке йде мова, відноситься до права приватного, а не публічного. Звідси слідує, що з числа цінних паперів повинні бути виключені гроші та поштові марки, з власністю на які не пов’язано набуття приватноправових обов’язків. Отже, одним з основних моментів у понятті цінних паперів є те, що вони є приватноправовими документами.

П'ятою ознакою цінних паперів є та, що документ, який має статус цінного паперу, передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску (видачі). Загальні вимоги до виконання зобов’язань за цінним папером прописано у ст. 198 ЦК України. В основу коментованої статті покладено статтю 193 Модельного ЦК для країн СНД, що слід враховувати при зовнішньоекономічній діяльності, оскільки аналогічна стаття може міститися і в ЦК інших держав СНД.

Статтю 198 ЦК України слід розглядати виключно у сукупності з попередніми статтями глави 14. Тільки у цьому випадку стає чітко видно, що ця стаття стосується ордерних цінних паперів, які передаються шляхом індосаменту і, які співпадають з поняттям сертифікату цінного паперу (тобто володіння сертифікатом цінного паперу співпадає з володінням цінним папером).

Особа, яка видала ордерний цінний папір, і всі особи, які вчинили на цінному папері (сертифікаті цінного паперу чи алонжі) передавальний напис (індосамент), несуть перед законним володільцем такого цінного паперу солідарну відповідальність. Такий володілець ордерного цінного паперу вправі вимагати виконання зобов’язання за цим цінним папером від особи, яка видала цей цінний папір або яка його індосувала, або від всіх зобов’язаних осіб. Особа, яка зобов’язалася за ордерним цінним папером, у випадку задоволення вимог її володільця про виконання зобов’язання за ордерним цінним папером, набуває права зворотної вимоги (регресу) до решти осіб, які є зобов’язаними за ордерним цінним папером. Норми ст. 163 ГК України про індосамент для іменних цінних паперів, які не мають ніякого теоретичного або практичного сенсу, встигнуть відмінити найближчим часом. Такі зміни вже прийняті в першому читанні Верховною Радою України 17 лютого 2004 року.

Згідно ст. 198 ЦК України цінні папери на пред'явника передаються шляхом простого вручення. Особи, які передають права за іменними цінними паперами несуть відповідальність тільки за недійсність відповідної вимоги, але не за виконання зобов'язання за іменним цінним папером. Тому за такими цінними паперами відповідальність несуть особи, які їх розмістили - емітенти.

Частина 2 ст. 198 ЦК України розповсюджується на всі групи та види цінних паперів та містить одну з основних ознак цінних паперів - ознаку публічної достовірності. Її суть полягає у тому, що законом суттєво обмежено коло тих підстав, посилаючись на які боржник має право відмовитися від виконання зобов'язання. В абзаці першому частини другої коментованої статті міститься правило, яке не дозволяє зобов'язаній за цінним папером особі не виконати зобов'язання, посилаючись на відсутність підстави видачі цінного паперу. Тобто, зобов'язана за цінним папером особа повинна здійснити виконання, довірившись лише формальним ознакам (необхідним реквізитам) і не перевіряти первинних фактів, на підставі яких цінний папір був виданий. Так, якщо цінний папір виданий на підставі договору, який потім був розірваний або не виконаний в повному об’ємі, ці обставини не дають права відмовитися від виконання зобов’язання за цінним папером. Якщо цінний папір виданий з порушенням норм про розміщення, емісію або обіг конкретного виду цінного паперу, ці обставини не надають зобов’язаним за цінним папером особам право відмовитися від виконання зобов’язання за цінним папером.

У випадку виявлення завідомо неправдивої інформації (підлогу) або фальшивості (підробки) цінного паперу його володілець вправі пред'явити до особи, яка передала йому цей цінний папір (незалежно від його добросовісності), вимогу не тільки про належне виконання зобов'язання за цінним папером, але й відшкодування завданих збитків. У свою чергу ця особа має право пред'явити аналогічні вимоги до тієї особи, від якої вона отримала підроблений цінний папір. Від згаданої відповідальності, спрямованої на захист володільців цінних паперів, слід відрізняти відповідальність по збитках, які виникли внаслідок виконання зобов'язання за підробленим цінним папером.

Шостою ознакою цінних паперів є їх оборотоздатність. Згідно визначення цінного паперу за ст. 194 ЦК України та ст. 163 ГК України цінний папір, як документ, передбачає можливість передачі прав, що закріплені цим документом, іншим особам. У зв’язку з цим, не є цінними паперами ті документи, які до дня набрання чинності ЦК України вважалися цінними паперами, однак не передбачали можливість передачі прав за цінним папером іншим особам. Мова не йде про відміну існуючих інструментів ринку. Ці інструменти продовжують залишатися законними об’єктами цивільних прав, якщо відповідають вимогам ст. 177 “Види об'єктів цивільних прав” та ст. 178 “Оборотоздатність об'єктів цивільних прав” ЦК України, або стають документами, які підтверджують існування певних юридичних фактів (процесуальними документами). Однак, ці документи втрачають статус цінного паперу. У зв’язку з цим, одну з ознак цінного паперу втрачає іменний ощадний сертифікат та приватизаційні папери, як такі, що не передаються іншим особам.

Передання прав за цінним папером визначається ст. 197 ЦК України. В основу коментованої статті покладено статтю 192 Модельного ЦК для країн СНД, що слід враховувати при зовнішньоекономічній діяльності, оскільки аналогічна стаття може міститися і в ЦК інших держав СНД.

Залежно від способу визначення правомочної особи (особи, якій належать права за цінним папером) проводиться класифікація цінних паперів на цінні папери на пред'явника, іменні та ордерні, наділяючи кожну з цих груп цінних паперів юридично значущими особливостями. Практичне значення такої класифікації виражається у наданні різного правового значення певному виду цінних паперів, а також у встановленні порядку передачі прав за цінним папером.

Найбільш високою оборотоздатністю характеризуються цінні папери на пред'явника. У цінному папері на пред'явника права за цінним папером належать особі, яка пред'являє цінний папір. Права за такими цінними паперами передаються іншій особі шляхом вручення їй сертифікату цінного паперу. Зобов'язана за цінним папером особа (емітант) повинна здійснити виконання такій особі, не вимагаючи нічого, крім пред'явлення документа - сертифіката. Слід відзначити, що виходячи зі змісту ст. 197 ЦК України (норма не містить слів “якщо інше не передбачено законом”) унеможливлюється подальше знерухомлення цінних паперів на пред'явника (абз. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”), а цінні папери на пред'явника можуть існувати виключно у "документарній" формі. Це, звичайно, є значним кроком назад у розвитку теорії цінних паперів та міжнародної практики.

Згідно ст. 389 "Витребування грошей та цінних паперів" ЦК України цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача. Це ще раз підтверджує, що цінні папери на пред'явника розглядаються в ЦК України в “документарній” формі, без врахування можливості їх існування в системі депозитарного обліку, при якій існує можливість захисту прав добросовісного набувача. Заперечення можливості існування цінних паперів на пред’явника у „бездокументарній” формі є значним кроком назад в теорії та законодавств. Принаймні, тоді слід було б заперечити весь досвід створення системи Sicovam у Франції.

Іменні цінні папери засвідчують права, які належать "особі, названій у цінному папері". Зобов'язана особа (емітент) повинна виконати зобов'язання за цінним папером тільки такій особі. Згідно ст. 1 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" "документарною" формою цінного паперу є сертифікат цінного паперу, а "бездокументарною" формою цінного паперу є здійснений зберігачем обліковий запис на "рахунку у цінних паперах". Отже, за "документарної" формі іменного цінного паперу ім'я власника зазначається на сертифікаті цінного паперу, а за "бездокументарної" форми цінного паперу власник цінного паперу зазначається на "рахунку у цінних паперах" шляхом присвоєння власнику коду.

При цьому слід чітко розрізняти поняття “сертифікат цінного паперу” як “документарну” форму цінного папера, та поняття “інвестиційний сертифікат”, “іпотечний сертифікат”, “сертифікат ФОН”, як назви видів цінних паперів, які можуть існувати як у “документарній”, так і у “бездокументарній” формах.

На відміну від цінних паперів на пред'явника процедура передачі прав за іменними цінними паперами, ускладнена необхідністю дотримання певних формальностей, що суттєво знижує їх оборотоздатність. Права за іменним цінним папером передаються в порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії) (див. статті 509 - 519 ЦК України). Це означає, що для передачі прав за іменним цінним папером, його власник та новий придбавач зобов'язані дотриматися необхідних вимог до форми такої уступки, крім того, про таку уступку має бути повідомлено зобов'язану за цінним папером особу (наприклад, емітента). На практиці це робиться через прямих учасників Національної депозитарної системи України.

Оскільки порядок передачі прав за іменним цінним папером підпорядкований правилам, встановленим для уступки вимоги (цесії), то в ч. 4 ст. 197 ЦК України окремо обумовлено одну з основних вимог цесії - попередній власник іменного цінного паперу (цедент) відповідає перед новим власником (цесіонарієм) тільки за дійсність вимоги, але не за фактичне її виконання зобов'язаною за іменним цінним папером особою.

На відміну від іменного цінного паперу, права за ордерним цінним папером можуть належати не тільки поіменованій у цінному папері особі, але й особі, призначеній розпорядженням останньої. Отже, суб'єктом права за ордерним цінним папером може бути особа, вказана у цьому ордерному цінному папері, або інша уповноважена особа, призначена розпорядженням суб'єкта, названого у цінному папері. Найрозповсюдженішим ордерним цінним папером є вексель. З набранням чинності Законом України “Про іпотеку”, починають з’являтися заставні, які також є ордерними цінними паперами.

Індосамент, шляхом вчинення якого передаються права за ордерним цінним папером, являє собою передавальний напис на самому цінному папері (на обороті), який вчиняється індосантом на індосата, тобто, на особу, якій (або наказу якого) переходять права за ордерним цінним папером. Індосамент може вчинятися не тільки на оборотному боці сертифікату ордерного цінного паперу, але й на додатковому аркуші, спеціально призначеному виключно для цієї мети. Для векселів такий аркуш називається алонжем. Індосамент є одностороннім правочином і виконує не тільки передавальну функцію, але і, як правило, гарантійну, тобто встановлює відповідальність індосанта за виконання зобов'язання за ордерним цінним папером. При цьому, всі індосанти за ордерним цінним папером несуть солідарну відповідальність перед управненою за цінним папером особою (власником). Відповідальність індосанта може бути виключена лише у випадку особливого застереження до передавального напису.

Частина 5 ст. 197 ЦК України містить вказівку на три можливі види передавального напису за ордерним цінним папером - бланковий, ордерний і передоручальний. Якщо бланковий індосамент не містить зазначення особи, на користь якої (або наказу якої) має бути здійснено виконання, то ордерний індосамент містить вказівку на таку особу. Якщо ж останній індосамент на ордерному цінному папері бланковий, то такий цінний папір передається як цінний папір на пред'явника доти, доки один з власників не проставить на цінному папері своє ім'я, або ім'я іншої особи, або не передасть цінний папір шляхом вчинення ордерного індосаменту. Якщо індосамент передоручальний, набувачу (індосату) не переходять права за ордерним цінним папером. Йому доручається здійснення цих прав. Індосат виступає в таких відносинах у якості представника. Ці відносини, поряд з нормами про індосамент, регулюються нормами ЦК України про представництво (див. главу 17 ЦК України).

Частина 2 ст. 197 ЦК України містить норму про можливість виключення нормативно-правовим актом, що має юридичну силу закону, розміщення (для емісійних) або видачі (для не емісійних) цінних паперів як іменних, або як ордерних, або як паперів на пред'явника.

Слід зазначити, що у ч. 3 ст. 163 ГК України прописаний поділ цінних паперів тільки на іменні або на пред'явника. Ордерні цінні папери не виділяються в окрему групу. Такий поділ не був би небезпечним, якби не прописувалися особливості обігу цінних паперів в ГК України. Так іменні цінні папери (в які, очевидно автори ГК України включили і ті, які за ЦК України називаються ордерними) передаються шляхом повного індосаменту (передавального запису, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі. Вище ми звертали увагу на те, що і за ЦК України і за ГК України цінним папером є документ який можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Звідси слідує, що якщо документ не передбачає можливість передачі прав за ним, то він і не є цінним папером. Як можна було в одній ст. 163 ГК України прописати протилежні норми, сказати важко.

Наступне непорозуміння випливає на межі застосування статей 197 та 198 ЦК України і ст. 163 ГК України. Згідно ст. 163 ГК України іменні цінні папери (в які, очевидно автори ГК включили і ті, які за ЦК України називаються ордерними) передаються шляхом повного індосаменту. Згідно ст. 198 ЦК України особа, що видала цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. Не позавидуєш реєстраторам власників іменних цінних паперів, які для виконання вимог обох кодексів повинні обліковувати не тільки власників іменних цінних паперів на певну дату, але й весь ланцюжок власників за кожним цінним папером, щоб забезпечити можливість надання інформації про тих, хто може бути солідарним відповідачем.

Правда, виконати вимоги двох кодексів реєстратори все рівно не зможуть з наступних причин: а) вимога передачі іменних цінних паперів шляхом повного індосаменту міститься тільки в ГК України, а тому прийшлося б солідарних боржників вишукувати тільки серед суб’єктів господарювання (ст. 55 ГК України); б) з ланцюжка солідарних боржників випадуть ті, хто знерухомив цінні папери у зберігача, оскільки такі цінні папери зберігаються “колективним способом” (див. ч. 3 ст. 7 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”). Залишається очікувати прийняття змін до ГК України, які прийняті Верховної Радою України у першому читанні 17 лютого 2004 року. До цього часу учасники ринку є заручниками законодавця, тобто, авторів ГК України.

В якості сьомої ознаки цінних паперів висувається теза, що для здійснення вміщеного в цінному папері права необхідне його пред’явлення. В основу ст. 194 ЦК України покладено ч. 1 ст. 180 Модельного ЦК для країн СНД, що слід враховувати при зовнішньоекономічній діяльності, оскільки аналогічна стаття може міститися і в ЦК інших держав СНД. Вказана стаття Модельного ЦК для країн СНД містить цю ознаку у визначенні цінного паперу. Міститься вона і у визначенні цінних паперів за ЦК Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Узбекистан. Пред`явлення цінного паперу для здійснення вміщеного в ньому майнового права в теорії цінних паперів є визначальним для віднесення будь-якого документу до розряду цінних паперів. Ця ознака на перший погляд здається спірною з появою “бездокументарної” форми існування цінного паперу.

У ст. 194 ЦК України здійснено відхід від однієї з основних ознак цінного паперу, яка вважалася основною протягом більш як століття – необхідності пред’явлення цінного паперу для реалізації або передачі прав за цінним папером. Такий відступ від традиційного визначення цінного паперу здійснено лише перед третім читанням ЦК України у Верховній Раді України. І не варто вважали легковажним таке відступлення від традиції, сформульованої ще Н.О. Нерсесовим та М.М. Агарковим, оскільки дослідження ринку цінних паперів показує, що вказана ознака не зникла. Її суттю є підтвердження перед особою, що видала (розмістила) цінний папір, правомочностей особи, якій належить цінний папір. Тобто, зобов’язаній за цінним папером особі (емітенту) необхідно мати достовірну інформацію про осіб, яким слід виконувати зобов’язання за цінними паперами. Вона залишається по цінним паперам на пред’явника та ордерним цінним паперам у незмінному вигляді – пред’явлення цінного паперу (сертифікату цінного паперу). Що ж стосується іменних цінних паперів, причому незалежно від форми їх випуску, то ця ознака трансформувалася у надання емітенту інформації про власників цінних паперів (реєстру власників) прямими учасниками Національної депозитарної системи України через дві системи обліку – систему реєстру власників іменних цінних паперів та систему депозитарного обліку.

2.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Велика кількість цінних паперів робить необхідною як для теорії, так і для практики, їх класифікацію з метою повного визначення їх правової природи. Існує декілька видів класифікації цінних паперів. Вони можуть проводитися за різними критеріями, наприклад, за організаційно-правовою формою емітента, за змістом закріплюваних ними прав, відносно отримуваного доходу, за строком існування та місцем функціонування, за способом передачі прав, за визначенням правомочної особи тощо. Є безліч критеріїв поділу цінних паперів на види. Найбільш поширені в міжнародній практиці такі:

1) за відношенням до ресурсів, правами на які є цінні папери, розрізняють:

ПЕРВИННІ ЦІННІ ПАПЕРИ   акції, облігації, векселі, ощадні сертифікати, інші, що посвідчують права на майно, грошові засоби, продукцію, землю та інші первинні ресурси;

ПОХІДНІ ЦІННІ ПАПЕРИ   будь-які цінні папери, що посвідчують право на купівлю чи продаж первинних цінних паперів, опціони, фінансові ф’ючерси, підписні права;

2) за цивільними правовідносинами, які ці папери опосередковують:

БОРГОВІ ЦІННІ ПАПЕРИ   опосередковують відносини позики, є борговими зобов’язаннями (облігації, векселі);

ЦІННІ ПАПЕРИ   титули власності   засвідчують право власності їх тримачів на активи (прості і привілейовані акції, підписні права);

3) за формою:

ЦІННІ ПАПЕРИ В ДОКУМЕНТАРНІЙ ФОРМІ   мають матеріальну форму у вигляді паперових сертифікатів;

ЦІННІ ПАПЕРИ В БЕЗДОКУМЕНТАРНІЙ ФОРМІ   у вигляді запису на рахунках;

4) за емітентом, що їх випустив:

ДЕРЖАВНІ   випущені або гарантовані урядом від імені держави, міністерствами, відомствами та муніципальними органами влади;

НЕДЕРЖАВНІ   корпоративні, які випускаються підприємствами, структурами;

ПРИВАТНІ ЦІННІ ПАПЕРИ   випущені фізичними особами (вексель, чек);

5) за можливістю вільного обігу:

ОБІГОВІ ЦІННІ ПАПЕРИ   можуть вільно купуватися і продаватися, бути предметом інших правочинів;

НЕОБІГОВІ   інструменти, які не можуть бути об’єктом купівлі-продажу (при випуску емітент ставить умову, що деякі цінні папери не можуть бути перепродані і можуть бути викуплені тільки самим емітентом);

ЦІННІ ПАПЕРИ З ОБМЕЖЕНИМ ПОЛЕМ ОБІГУ   правочини з такими цінними паперами можуть укладатися з певними обмеженнями;

6) залежно від способу визначення уповноваженої особи, цінні папери можуть бути:

ІМЕННІ   ім’я тримача реєструється в спеціальному реєстрі, який веде емітент або реєстратор. Цей вид цінного паперу надає можливість здійснювати закладені в ньому права в тому випадку, якщо тримач названий як уповноважений суб’єкт у тексті цінного паперу. Іменний цінний папір може бути переданий тільки в порядку переуступки вимоги;

ЦІННІ ПАПЕРИ НА ПРЕД’ЯВНИКА   передаються від однієї особи іншій простим врученням. Боржник, який виконав зобов’язання, що випливає з цінного паперу на пред’явника, звільняється від відповідальності перед третьою особою навіть у тому випадку, коли третя особа доведе, що саме вона є уповноважений суб’єкт, а пред’явник цінного паперу володіє ним незаконно;

ОРДЕРНІ ЦІННІ ПАПЕРИ   складаються на ім’я визначеного першого набувача, який передає його в порядку індосаменту. Якщо особа, котра передає ордерний цінний папір, не зазначає, кому вона його передає, а тільки ставить свій підпис, то ордерний цінний папір може передаватися простим врученням. Але це не перетворює його на цінний папір на пред’явника;

Найзагальніше поняття „цінних паперів” можна визначити як права на ресурси, що відокремлені від своєї основи і мають власну матеріальну форму (паперовий сертифікат, запис на рахунку)

7) за моментом погашення:

СТРОКОВІ ЦІННІ ПАПЕРИ – мають конкретні строки погашення;

ЦІННІ ПАПЕРИ СТРОКОМ ЗА ПРЕД’ЯВЛЕННЯМ – не містять конкретного строку погашення, зобов’язання по них виконуються при пред’явленні цінного паперу;

8) за строком погашення відповідно до загальноприйнятої практики цінні папери поділяють на:

КОРОТКОСТРОКОВІ   строк погашення до 1 року;

СЕРЕДНЬОСТРОКОВІ – від 2 до 5 років;

ДОВГОСТРОКОВІ – понад 5 років;

БЕЗСТРОКОВІ – не мають кінцевого строку погашення;

9) за емітентом:

ЦІННІ ПАПЕРИ, ЯКІ ВИПУСКАЮТЬСЯ РЕЗИДЕНТАМИ – державними органами, юридичними особами, належним чином зареєстрованими, громадянами держави;

ЦІННІ ПАПЕРИ ІНОЗЕМНИХ ІМІТЕНТІВ – випускаються іноземними державами, юридичними особами, зареєстрованими за кордоном іноземними громадянами.

Класифікація цінних паперів має проводитися в залежності від мети, яку необхідно досягнути цим поділом. Поділ цінних паперів в юридичному аспекті повинен полегшувати вирішення питань, які стосуються змісту прав за цінними паперами, реалізації цих прав та визначенні моменту переходу прав за цінними паперами. З цією метою серед багатьох критеріїв класифікації цінних паперів слід приділити увагу двом:

а) за правовою природою закріпленого цінним папером права;

б) за способом позначення правомочної особи;

За першим критерієм цінні папери можна поділити на види та групи.

2.3. ВИДИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ.

Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом. Це все, про що говориться в ЦК України про поділ цінних паперів на види (ч. 2 ст. 195 ЦК України). Поділ цінних паперів на види в нормативно-правових актах, які мають юридичну силу закону, подано у ч. 2 ст. 163 ГК, ст. 3 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання та валютний контроль”.

Окремі види цінних паперів встановлюються окремими законами, наприклад, сертифікати фонду операцій з нерухомістю (далі – сертифікати ФОН) – Законом України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”.

В актах законодавства України конкретизуються такі види цінних паперів:

акції;

облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

облігації місцевих позик;

облігації підприємств;

казначейські зобов'язання республіки;

ощадні сертифікати;

інвестиційні сертифікати;

векселі;

приватизаційні папери.

Акції

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. По акціях на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства.

Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою 50 карбованців. Номінальна вартість акції більша 50 карбованців повинна бути кратною мінімальній вартості акції.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій. Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного

товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Купон на виплату дивідендів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства.

Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

Акції оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу вартість акції виражається у гривнях.

Підприємства, установи і організації можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит. Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості. Акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Дивіденди по акціях виплачуються один раз на рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

Облігації

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента ( якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою 50 карбованців. Номінальна вартість облігації більша 50 карбованців повинна бути кратною мінімальній вартості облігації.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - "облігація", фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, по якій виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом.

Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження; відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій. Протокол, крім того, може містити й інші відомості щодо випуску облігацій.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов'язаних з їх господарською діяльністю, не допускається.

Облігації усіх видів придбаються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів. Підприємства придбають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Облігації усіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість

виражається у гривнях.

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.

Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару. По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших

обов'язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання по виплаті доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або арбітражним судом. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, направляються відповідно до республіканського і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад. Кошти від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.

Облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Ощадні сертифікати

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - "ощадний сертифікат", найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката), найменування або ім'я держателя сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатку банку. Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Векселі

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний. Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування - "вексель";

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену

суму;

в) зазначення строку платежу;

г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен

бути здійснений;

е) дату і місце складання векселя;

є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель повинен містити крім реквізитів, передбачених у підпунктах "а", "в”, “є" частини третьої цієї статті, також: просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити (платника). Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, вказаних у частинах третій і четвертій цієї статті, відповідно для простого і переказного векселів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:

а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається

як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні;

б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене

поруч з найменуванням платника (місце складання документа - для

простого векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем

проживання платника (векселедавця - для простого векселя);

в) вексель, в якому не вказано місце його складання,

визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням

векселедавця.

Порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів України.

Емітент має право на випуск акцій, облігацій підприємств з моменту реєстрації цього випуску Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Якщо подані для реєстрації акції, облігації підприємств пропонуються для відкритого продажу, тобто призначені для розміщення між юридичними особами і громадянами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати реєструвальному органу для реєстрації також інформацію про випуск цих цінних паперів. Емітент зобов'язаний подати органу, що реєструє випуск цінних паперів або інформацію про випуск цінних паперів, баланс та довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою).

Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформації про їх випуск визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Реєстрація випуску цінних паперів повинна бути проведена не пізніш як за 30 днів з моменту подачі заяви з доданням необхідних документів. Орган, який реєструє випуск цінних паперів або інформацію

про випуск цінних паперів, зобов'язаний перевіряти відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства України. Відмова в реєстрації може мати місце лише в разі порушення

встановленого порядку або невідповідності поданих документів вимогам законодавства. У разі коли реєстрацію випуску цінних паперів у встановлений строк не проведено або в ній відмовлено з мотивів, які емітент вважає необгрунтованими, він може звернутися до суду. Реєстрація випуску цінних паперів або інформації про випуск цінних паперів, що проводиться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, не може розглядатися як гарантія вартості цих цінних паперів. Загальний реєстр випуску цінних паперів ведеться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Інвестиційний сертифікат - цінний папір, який розміщується компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Правовий статус інвестиційного сертифіката визначається у Законі України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)".

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошей (грошових коштів) до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу (глава 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").

Заставна - це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її видача передбачена іпотечним договором. Форма і зміст заставної, порядок її передачі, умови реалізації прав та виконання обов'язків, за заставною визначаються нормами статей 20-22 Закону України “Про іпотеку”.

Іпотечний сертифікат - особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Вимоги до іпотечних сертифікатів, етапи та умови їх емісії, умови обігу іпотечних сертифікатів, визначаються нормами розділу ІІІ Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”.

Сертифікат ФОН - цінний папір, що засвідчує право власника цього сертифіката на отримання частки чистих активів ФОН у грошовій формі після закінчення строку, на який був створений відповідний ФОН, та право вимагати дотримання обмежень прав довірчої власності управителем. Вимоги до сертифікатів ФОН, етапи та умови їх емісії, умови обігу сертифікатів ФОН, визначаються нормами розділу ІV Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”.

2.4. ГРУПИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Вказані види цінних паперів за своїми спільними ознаками формують групи цінних паперів. В Україні вже давно існує певний поділ цінних паперів на групи. Так, в Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, затвердженій постановою Верховної Ради України 22 вересня 1995 року, в розділі “Інструменти фондового ринку” вказується: “Забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку здійснюється через цінні папери, які поділяються на такі групи:

а) пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов’язання повернути гроші, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;

б) боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов’язання повернути у визначений термін гроші, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента;

в) похідні цінні папери, механізм обігу яких пов’язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них”.

Подібний поділ цінних паперів на групи здійснено і в ЦК України (ст. 195 ЦК України). Дана стаття є новою у порівнянні з Модельним ЦК для країн СНД і відсутня в ЦК інших країн СНД. У ст. 195 ЦК України здійснено фактично потрійний поділ цінних паперів: на групи, на види (без конкретизації) та на форми. Питання форм та видів цінних паперів розглядалося вище. Тому зупинимося на поділі у ст. 195 ЦК України цінних паперів на групи.

В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: пайові цінні папери, боргові цінні папери, похідні цінні папери, товаророзпорядчі цінні папери та інші групи цінних паперів. ГК України також містить подібну норму, згідно якої “в Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери” (ч. 2 ст. 163 ГК України). І хоча у ГК України ця класифікація не пов’язується з поняття “групи цінних паперів” ст. 195 ЦК України та ст. 163 ГК України в цьому питанні не можна вважати такими, що суперечать одна одній.

Пайові цінні папери – цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента. Згідно наведеного визначення до пайових цінних паперів у даний час відносяться акція та інвестиційний сертифікат.

Боргові цінні папери – цінні папери які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк гроші (грошові кошти) відповідно до зобов'язання. Згідно наведеного визначення до боргових цінних паперів відносяться облігації, казначейські зобов'язання України, ощадні сертифікати, заставні, іпотечні сертифікати та сертифікати ФОН.

Похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів. З дня набрання чинності ЦК України втрачає чинність визначення похідних цінних паперів, дане у ст. 1 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. До похідних цінних паперів теоретично можна віднести варанти та конвертовані облігації. Однак, законами України на даний час не надає цим документам статусу цінного паперу.

Часто помилково до похідних цінних паперів відносять стандартизовані строкові договори: ф’ючерсні, форвардні контракти, свопи тощо (див. Правила випуску та обігу фондових деривативів, затверджені рішенням ДКЦПФР № 13 від 24 червня 1997 року).

По-перше, групу похідних цінних паперів становлять цінні папери, до яких, згідно ст. 195 ЦК, можна віднести поняття “механізм випуску та обігу”. Названі вище стандартизовані строкові договори не розміщуються, не випускаються і не видаються, а укладаються, оскільки вони є договорами. Обігу вказані договори також не підлягають, оскільки: а) зобов’язання за ними припиняються внаслідок виконання, збігу боржника та кредитора в одній особі чи зарахуванням; б) відбувається заміни сторони у зобов’язанні (уступка права вимоги чи перевід боргу). Та й поняття “обіг договору” немає ніякого юридичного сенсу.

По-друге, для правильного надання конкретному документу статусу цінного паперу слід враховувати вимоги Директиви Ради ЄЕС № 93/22 "Щодо інвестиційних послуг у сфері цінних паперів" від 10 травня 1993 року, згідно секції “В” якої інструменти фінансових послуг поділяються на:

  1. цінні папери, що підлягають вільному обігу; сертифікати інститутів спільного інвестування;

  2. інструменти грошового ринку;

  3. фінансові ф’ючерсні контракти, в тому числі відповідні засоби платежу;

  4. форвардні процентні договори;

  5. процентні, валютні та фондові свопи;

  6. опціони на придбання або продаж будь-яких інструментів в межах цієї секції, включаючи відповідні засоби платежу (зокрема валютні та процентні опціони).

Слід зазначити, що відповідно до ст. 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, Україна зобов’язалася вжити заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства. Тому слід очікувати, що після набрання чинності ЦК інші фінансові інструменти, відмінні від цінних паперів будуть врегульовані окремим законодавством. Державне ж регулювання ринків цих фінансових інструментів має здійснюватися згідно розподілу повноважень органів державної влади за ст. 21 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. В даний час в Україні статус товаророзпорядчих цінних паперів надано складським свідоцтвам та коносаментам (ст. 16 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”). Враховуючи відсутність податку на додану вартість по операціям з цінними паперами, товаророзпорядчі цінні папери можуть стати цікавим інструментом для учасників ринку, які через ці цінні папери можуть стати реальними учасниками ринку товарів.

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів (ч. 1 ст. 195 ЦК, ч. 2 ст. 163 ГК). Так, зокрема, в окрему групу розрахункових цінних паперів може бути віднесений вексель, оскільки він засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Вексель має подвійну правову природу (засіб розрахунків та цінний папір). З наданням чеку статусу цінного паперу, він також буде віднесений до групи розрахункових цінних паперів. Окрему групу складають і приватизаційні цінні папери, які хоч в даний час і не застосовуються, однак віднесені законом до видів цінних паперів і можуть існувати у майбутньому.

Класифікація цінних паперів за другим критерієм, тобто, способом позначення правомочної особи розглядалася при характеристиці шостої ознаки цінних паперів – їх оборотоздатності.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Цінні папери можуть бути використан для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Відновлення втрачених іменних цінних паперів провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Спадкоємство цінних паперів здійснюється відповідно до цивільного законодавства України. Поняття, особливі умови випуску, використання та обігу приватизаційних паперів визначаються спеціальним законодавством України. Порядок обігу цінних паперів, випущених Союзом РСР, іншими союзними республіками і розміщених на території України, регулюється цим Законом, іншими актами законодавства України, а також договорами України з Союзом РСР і відповідними союзними республіками.

2.5. РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ.

Розвиток ринку цінних паперів в Україні

Ринок цінних паперів в Україні функціонуе ще в меншій мірі, ніж банківський сектор. Хоча Україна першою в пост-радянському просторі прийняли закон про цінні папери та фондову біржу – ще у червні 1991 року, його впровадження ускладнювалося через відсутність системи державного регулювання і затримки процесу приватизації. Економічна криза і гіперінфляція 1993-1994 років повністю паралізувала фінансовий ринок. Позабіржова система торгівлі акціями перших приватизаційних підпрємств почала працювати у 1996 році.

Особливого імпульсу розвиткові фондового ринку надала приватзація чотирьох енергогенеруючих підприємств восени 1996 року: 15% їхніх акцій надійшли в обіг. Починаючи з останніх місяців 1996 року, міжнародних портфельних інвесторів особливо приваблюе ринок ОВДП ( облігації внутрішньої державної позики ), дохідність якого часами сягає 100% річних. Однак після кризи на азіатських ринках, що вибухла восени 1997 року, приватні інвестори покинули цей ринок.

Сьогодні на ринку цінних паперів обертаються акції, ОВДП, компенсаційні сертифікати, векселі та муніципальні облігації. По суті фінансовий ринок поки що існує поза межами фондової біржі – при цьому функціонують п’ять офіційних установ:

  • ПФТС ( позабіржова фондова торгова система ), заснована на кошти американського

агенства міжнародного розвитку.

  • Чотири зареєстровані фондові біржі: Українська, Київська міжнарода, Донецька та Українська міжбанківська валютна біржа.

Структура ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів охоплює частину кредитного ринку і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегруе операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать, передусім, облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності – всі вид акцій, а до їх похіднх – опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку, є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств.

Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинній, біржовий та позабіржовий. Первинний ринок – це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюеться їх початкове розміщення серед інвесторів.

Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент (організація, що випустила цінні папери) предає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій.

Як правило, більшістьь цінних паперів (отже, і майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого – відбуваеться інша їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і, в свою чергу, впливають на кон’юнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів – це прерогатива вторинного ринку.

Одне з найважливіших завданнь первинного ринку полягає в тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі та нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо опублікування інформації про емінента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, в свою чергу, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначних варіаціях курсів та невисоких витратах на реалізацію.

Діяльність по випуску та обігу цінних паперів

Діяльністю по випуску та обігу цінних паперів, відповідно до цього Закону, визнається посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснювана банками, а також акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами (надалі - торговці цінними паперами), для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності. Торговці цінними паперами вправі здійснювати такі види діяльності по випуску та обігу цінних паперів:

а) діяльність по випуску цінних паперів;

б) комісійну діяльність по цінних паперах;

в) комерційну діяльність по цінних паперах.

Діяльністю по випуску цінних паперів визнається виконання торговцем цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери.

Комісійною діяльністю по цінних паперах визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи. Комерційною діяльністю по цінних паперах визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.

Здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, як виключної діяльності, допускається на основі дозволу, що видається. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Перелік документів, необхідних для одержання дозволу на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, а також перелік відомостей, які торговець цінними паперами повинен подавати протягом строку дії цього дозволу, визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Дозвіл на здійснення усіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності може бути видано торговцям цінними паперами, які мають внесений статутний фонд у розмірі не менш як 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на здійснення комісійної діяльності щодо цінних паперів - не менш як 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При здійсненні виключної діяльності по випуску та обігу цінних паперів допускається здійснення окремих видів діяльності, пов'язаних з обігом цінних паперів, насамперед діяльності по наданню консультацій власникам цінних паперів.

Дозвіл на здійснення будь-якого виду діяльності по випуску та обігу цінних паперів не може одержати торговець цінними паперами, який безпосередньо або побічно володіє майном іншого торговця цінними паперами вартістю понад 10 процентів статутного фонду, в тому числі безпосередньо - вартістю понад 5 процентів статутного фонду іншого торговця. Торговець цінними паперами, який має дозвіл на здійснення будь-якого виду діяльності по випуску та обігу цінних паперів, не може безпосередньо або побічно володіти майном іншого торговця

цінними паперами вартістю понад 10 процентів статутного фонду, в тому числі безпосередньо - вартістю понад 5 процентів статутного фонду іншого торговця. Якщо частка юридичної особи, що не має дозволу на здійснення діяльності по обігу цінних паперів, або громадянина в статутному фонді кількох торговців цінними паперами перевищує 5 процентів по кожному торговцю, то ці торговці не можуть здійснювати торгівлю цінними паперами один з одним.

Торговець цінними паперами не може здійснювати торгівлю:

а) цінними паперами власного випуску;

б) акціями того емітента, у якого він безпосередньо або побічно володіє майном у розмірі більше 5 процентів статутного фонду.

Відповідно до цієї статті безпосереднім володінням майна визнається володіння часткою у статутному фонді будь-якого товариства, побічним володінням - володіння часткою у статутному фонді такого товариства, яке є учасником в іншому товаристві.

Розділ ІІІ.Фондова біржа та удосконалення системи регулювання ринку цінних паперів

3.1. Національна депозитарна система та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні

Національна депозитарна система складається з двох рівнів.Нижній рівень - це зберігачі, які ведуть рахунки власниківцінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.

Верхній рівень - це Національний депозитарій України (далі Національний депозитарій) і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодоцінних паперів.

Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів, здійснює Національний банк України. Особливості здійснення депозитарної діяльності з державними цінними паперами встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку спільно з Національним банком України. При здійсненні такої діяльності на Національний банк України не поширюються обмеження, встановлені абзацом шостим статті 1 та частиною першою статті 10 цього Закону. У разі одержання відповідного дозволу депозитарії та зберігачі можуть вести реєстри власників іменних цінних паперів. Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів є виключною діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності і не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної.

Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства створюється Національний депозитарій. Уповноваженим органом управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. На етапі створення Національного депозитарію держава виходячи з фінансових можливостей вживає заходів щодо його створення, передбачаючи на це відповідні кошти. Частка держави у статутному фонді Національного депозитарію може бути відчужена іншим акціонерам не раніше ніж через два роки після його створення. До компетенції Національного депозитарію, крім видів діяльності, визначених статтею 6 цього Закону, належить:

- стандартизація депозитарного обліку відповідно до міжнародних норм;

- стандартизація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація (кодифікація) цінних паперів, випущених в Україні, відповідно до міжнародних норм;

- встановлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн, укладання як двосторонніх, так і багатосторонніх угод про пряме членство або кореспондентські відносини для обслуговування міжнародних операцій з цінними паперами учасників Національної депозитарної системи, контроль за їх кореспондентськими відносинами з депозитарними установами інших країн.

Порядок здійснення грошових розрахунків за операціями з цінними паперами у Національному депозитарії встановлюється Національним банком України за погодженням з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У назву інших депозитаріїв забороняється включати слова "національний" чи "центральний".

Цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть випускатися в документарній та бездокументарній формах. Форма випуску цінних паперів визначається за рішенням емітента про випуск цінних паперів, затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку при реєстрації випуску та є підставою для взяття цих цінних паперів на обслуговування Національною депозитарною системою як іменних цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на пред'явника у документарній формі або цінних паперів у бездокументарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігача.

Випуск цінних паперів у документарній формі здійснюється емітентом шляхом виготовлення сертифікатів, які випускаються з урахуванням вимог, визначених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі, крім приватизаційних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду, емітент оформлює глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій. На період передплати на певний випуск (емісію) цінних паперів емітент оформляє тимчасовий глобальний сертифікат, який підлягає заміні на постійний після державної реєстрації цього випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку або анулюється в разі визнання випуску таким, що не відбувся. Глобальний сертифікат, оформлений після державної реєстрації та визнання випуску таким, що відбувся, зберігається в депозитарії протягом усього періоду існування цінних паперів у бездокументарній формі. Вимоги до оформлення і ведення обліку глобальних сертифікатів та їх реквізити встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються новому власнику шляхом повного індосаменту. У разі відчуження знерухомлених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігач. Права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Право власності на цінні папери на пред'явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі (поставки) цінних паперів. У разі відчуження знерухомлених цінних паперів на пред'явника право власності на цінні папери переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.

Право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача. Підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі - виписка з рахунку у цінних паперах, яку

зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів. Виписка з рахунку у цінних паперах не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери.

Угоди щодо цінних паперів не підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не передбачено законодавством чи угодою сторін.

Перелік цінних паперів, що обслуговуються Національною депозитарною системою, встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Діяльність, пов'язана із зберіганням цінних паперів та обліком прав власності на них, здійснюється на підставі договору про відкриття рахунку у цінних паперах, який укладається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем; депозитарного договору, який укладається між зберігачем і депозитарієм, або договору про обслуговування емісії цінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм.

Договори про відкриття рахунку у цінних паперах, депозитарні договори і договори про обслуговування емісії цінних паперів повинні відповідати вимогам типових договорів, затверджених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах, випущених у документарній формі, визначається спосіб зберігання цінних паперів (колективний чи відокремлений). Іменні цінні папери, що знаходяться в колективному зберіганні на рахунках власників у зберігача і не обліковані на рахунках зберігача в депозитарії, підлягають обов'язковому занесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на ім'я зберігача як номінального утримувача. Іменні цінні папери, що знаходяться в колективному зберіганні на рахунках у цінних паперах зберігачів у депозитарії, підлягають обов'язковому занесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на ім'я депозитарію як номінального утримувача. У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах визначаються умови ведення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послуг тощо.

У депозитарному договорі встановлюється право зберігача передавати до депозитарію виключно цінні папери, які знаходяться в колективному зберіганні, порядок здійснення операцій депозитарієм, умови ведення рахунків, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації депозитарієм, а також умови оплати його послуг тощо.

Депозитарії та зберігачі не мають права укладати угоди щодо цінних паперів, які належать депоненту і зберігаються у них на рахунках у цінних паперах, у власних інтересах чи в інтересах третіх осіб без відповідного доручення. Укладення договору про відкриття рахунку у цінних паперах або депозитарного договору не може бути обумовлене відмовою депонента від будь-якого з прав, що надає цінний папір.

У договорі про обслуговування емісії цінних паперів між емітентом чи його представником та обраним ним депозитарієм визначається порядок взяття на обслуговування та обслуговування емісії цінних паперів, операцій емітента в депозитарії щодо випущених ним цінних паперів, порядок переведення цінних паперів з документарної форми у бездокументарну тощо. У разі розміщення на зберігання цінних паперів, випущених у документарній формі згідно з договором про обслуговування емісії цінних паперів, передбачається надання емітентом або зберігачем, що передає даний випуск на зберігання депозитарію, сертифіката якості цінних паперів у документарній формі.

Зберігач не має права користуватися послугами іншого зберігача для виконання своїх зобов'язань щодо зберігання сертифікатів та обліку прав власності на цінні папери своїх депонентів. У разі одержання депозитарієм від зберігача цінних паперів, щодо яких він не укладав з емітентом договору про обслуговування емісії цінних паперів, депозитарій зобов'язаний передати їх тому депозитарію, з яким емітент уклав такий договір, якщо між депозитаріями не встановлено кореспондентські відносини щодо цінних паперів.

Для обліку цінних паперів, депонованих власником згідно з договором про відкриття рахунку у цінних паперах, зберігач відкриває на його ім'я рахунок у цінних паперах, на якому

обліковуються права власності на цінні папери, що належать депоненту, а також обмеження щодо цих цінних паперів депонента. Для обліку цінних паперів, переданих зберігачем депозитарію на підставі депозитарного договору, депозитарій відкриває на ім'я зберігача рахунок у цінних паперах, на якому здійснює облік депонованих цінних паперів. Цінні папери, депоновані емітентом на підставі договорів про обслуговування емісії цінних паперів, зараховуються на його рахунок у цінних паперах. Для цінних паперів, депонованих іншими депозитаріями через кореспондентські відносини щодо цінних паперів, оформлені на підставі відповідного договору, кожний депозитарій відкриває спеціальні рахунки у цінних паперах.

Обіг цінних паперів, записаних на рахунок у цінних паперах на підставі депозитарного договору, обслуговується виключно шляхом переведення їх на відповідний рахунок у цінних паперах у

депозитарії. При виконанні клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів між зберігачами, а також при проведенні операцій емітента зміни на рахунках у цінних паперах і на грошових рахунках вносяться одночасно.

Депозитарії можуть одержувати від емітента безпосередньо на свій рахунок доходи з цінних паперів для наступного перерахування їх зберігачам. Зберігач зобов'язаний у встановлений договором строк зарахувати зазначені доходи на грошові рахунки власників цінних паперів. Ці доходи не є доходами депозитарію і не підлягають оподаткуванню у складі доходів депозитарію. Депозитарії та зберігачі цінних паперів не зобов'язані надавати власникам

цінних паперів документи (сертифікати, купони) для реалізації відповідних прав власності при проведенні емітентом операцій із цінними паперами, якщо інше не передбачено договором.

Кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються виключно депозитаріями, які забезпечують поставку цінних паперів на рахунки зберігачів у депозитарії з одночасною оплатою грошових коштів на рахунках зберігачів. Для здійснення клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів депозитарій має одержати відповідний дозвіл.

Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються на підставі розрахункових документів, наданих сторонами відповідно до договорів, що передбачають перехід права власності на цінні папери, або інформації, наданої фондовими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком.

Кліринговий депозитарій для здійснення грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів зобов'язаний користуватися послугами, що надають розрахункові банки на підставі відповідного договору, типова форма якого затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банком України. Вимоги до такого розрахункового банку встановлюються у положенні, що затверджується Державною комісією з цінних паперівта фондового ринку і Національним банком України. Правила та операційні стандарти клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Правила та операційні стандарти грошового клірингу та розрахунків за операціями з цінними паперами затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України і Міністерством фінансів України.

Діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору. Договір на ведення реєстру емітент може укласти лише з одним реєстратором. При цьому таке доручення емітента не знімає з нього відповідальності щодо виконання зобов'язань, що випливають із угод щодо цінних паперів. Рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів приймається виключно на загальних зборах акціонерів.

Загальні збори акціонерів або спостережна рада акціонерного товариства затверджують умови договору на ведення реєстру власників іменних цінних паперів у порядку, визначеному статутом товариства. У разі неукладення договору протягом тридцяти календарних днів Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку надсилає товариству розпорядження про необхідність його укладення, а у разі невиконання зазначеного розпорядження протягом п'ятнадцяти календарних днів притягує посадових осіб товариства до відповідальності відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні". Рішення про передачу ведення тимчасового реєстру акціонерів до проведення перших загальних зборів приватизованого підприємства і до розміщення не менше 60 відсотків акцій для підприємств, що знаходяться в процесі приватизації, приймається правлінням підприємства, що приватизується.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, будь-які інші органи державної влади, а також юридичні та фізичні особи не можуть приймати рішення обов'язкового чи рекомендаційного характеру щодо ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, забезпечення ведення таких реєстрів чи їх розподілу, що суперечать частині другій цієї статті.

Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів передбачає облік та зберігання протягом певних строків інформації про власників іменних цінних паперів та про операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, згідно з якими переходить право власності на відповідні іменні цінні папери. Реєстратор зобов'язаний на вимогу власника цінних паперів або його представника, а також номінального утримувача надати виписку з реєстру власників іменних цінних паперів. Власник або його представник чи номінальний утримувач не мають права вимагати включення до виписки інформації, що виходить за межі компетенції реєстратора, у тому числі інформації про інших власників та кількість цінних паперів, які їм належать. Відомості про номінального утримувача підлягають внесенню у реєстр власників іменних цінних паперів на підставі відповідного доручення, якщо право зберігача або депозитарію виступати номінальним утримувачем не передбачено договором про відкриття рахунку у цінних паперах або депозитарним договором. Внесення номінального утримувача в реєстр власників іменних цінних паперів, а також перереєстрація цінних паперів на іншого номінального утримувача не означає, що право власності на цінні папери переходить до номінального утримувача.

Операції з цінними паперами, що здійснюються між депонентами одного номінального утримувача, не відображаються у реєстрі власників іменних цінних паперів. Для складання реєстру власників іменних цінних паперів на обумовлену дату для виконання зобов'язань емітента номінальний утримувач повинен надати реєстратору список усіх власників.

3.2. Фондова біржа. Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку України. Удосконалення системи регулювання ринку цінних паперів в Україні.

Фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Фондова біржа - акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі. Фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками - торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до статутного фонду не менш як 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Фондова біржа набуває прав юридичної особи з дня її реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Фондова біржа - організація, яка створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом. У статуті фондової біржі визначаються:

а) найменування і місцезнаходження фондової біржі;

б) найменування і місцезнаходження засновників;

в) розмір статутного фонду;

г) умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів

фондової біржі;

д) права і обов'язки членів фондової біржі;

е) організаційна структура фондової біржі;

є) компетенція і порядок створення керівних органів фондової

біржі;

ж) порядок і умови відвідування фондової біржі;

з) порядок і умови застосування санкцій, встановлених

фондовою біржою;

и) порядок припинення діяльності фондової біржі.

У статуті можуть передбачатися інші положення, що стосуються створення і діяльності фондової біржі. Правила фондової біржі повинні передбачати:

а) види угод, що укладаються на фондовій біржі;

б) порядок торгівлі на фондовій біржі;

в) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

г) умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються

на фондовій біржі;

д) порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;

е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;

є) обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та

інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі,

порядок їх діяльності;

ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;

з) види послуг, що надаються фондовою біржою, і розмір плати

за них;

и) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;

і) інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.

Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли число її членів стало менше 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом шести місяців. Діяльність фондової біржі припиняється відповідно до

законодавства України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і її територіальні відділення здійснюють контроль за випуском та обігом цінних паперів, за винятком приватизаційних. Контроль за обігом приватизаційних паперів здійснює Фонд державного майна України. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку призначаються державні представники на фондових біржах. Вони уповноважені здійснювати контроль за додержанням положень статуту і правил фондової біржі та мають право брати участь у роботі керівних органів фондових бірж.

Антимонопольний комітет України здійснює контроль за дотриманням вимог антимонопольного законодавства при обігу цінних паперів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і її територіальні відділення у разі відхилення від умов, визначених у дозволах на здійснення діяльності по випуску і обігу цінних паперів, а також у статуті та правилах фондової біржі, можуть застосовувати такі санкції:

а) виносити попередження;

б) зупиняти на строк до одного року передплату і продаж цінних паперів;

в) зупиняти на певний строк укладення угод з окремих видів діяльності по випуску і обігу цінних паперів;

г) анулювати дозвіл, виданий на ведення діяльності по випуску і обігу цінних паперів у разі повторного застосування санкцій, передбачених підпунктами "а - в" цієї статті.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку може зупиняти діяльність фондової біржі в разі порушення нею статутної діяльності і вимагати приведення її у відповідність з статутом та правилами фондової біржі.

Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку України

Основні напрями розвитку фондового ринку України на 2001-2005 роки

Головними тенденціями на міжнародних фондових ринках, що визначатимуть дальший розвиток фондового ринку України, є:

  • глобалізація світового ринку капіталу, створення глобальних торговельних та розрахунково-клірингових систем для обслуговування міжнародних ринків капіталу;

  • технологізація ринків капіталу через зростаюче використання новітніх інформаційних і фінансових технологій; універсалізація діяльності фінансових інститутів, які спроможні надавати своїм клієнтам повний спектр фінансових послуг, включаючи послуги на ринках цінних паперів; інституціоналізація або зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного існування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній) у здійсненні фінансових інвестицій;

  • інтернаціоналізація та регіоналізація регулювання фондових ринків; дерегуляція фінансових ринків як засіб протидії їх переміщення в оффшорні зони.

Цілі та завдання фондового ринку

Головною метою функціонування та розвитку фондового ринку в Україні повинно стати залучення інвестиційнх ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення дальшого зростання виробництва.

Ліквідний, надійний та прозорий фондовий ринок має забезпечити реалізацію національних інтересів України, сприяти зміцненню економічного суверенітету шляхом:

  • сприяння знаходження інвестицій у реальний сектор економіки;

  • створення ефективної системи захисту прав і інтересів інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних;

  • створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, в тому числі недержавних пенсійних фондів;

  • розбудови сучасної надійної системи виконання угод з цінним паперами та обліку права власності на цінні папери;

  • розбудови ефективної системи організованої торгівлі, яка має визначати ринкову вартість цінних паперів вітчизняних емітентів;

  • концентрації і централізації торгівлі корпоративними цінними паперами українських емітентів на організованому ринку на засадах конструктивної конкуренції та інновацій;

  • створення умов для підвищення конкурентоспроможності фондового ринку України з дальшою цивілізованою його інтеграцією в міжнародні ринки капіталу;

  • гармонізації політики держави на фондовому ринку з грошово-кредитною, валютною і бюджетно-податковою політикою з метою розвитку фондового ринку України.

Удосконалення системи регулювання ринку цінних паперів в Україні потребує:

  • визначення пріоритетів державної політики на фондовому ринку та розроблення заходів щодо його дальшого розвитку;

  • забезпечення єдиного підходу до регулювання діяльності на фондовому ринку як банківських, так і небанківських фінансових установ;

  • розширення повноважень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо регулювання діяльності небанківских фінансових установ;

  • оптимізації державного регулювання фондового ринку та розвитку саморегулювання, посилення контролю за дотриманням учасниками фондового ринку регулятивних вимог;

  • поступової передачі саморегулівним організаціям (СРО) професійних учасників фондового ринку частини повноважень щодо передліцензійної роботи, проведення моніторингу діяльності своїх членів, перепідготовки та попередньої сертифікації фахівців;

  • підвищення вимог до ліцензування професійних учасників фондового ринку;

  • розроблення програм оперативних дій щодо регулювання фондового ринку в разі фінансової кризи;

  • спрямування зусиль Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку переважно на регулювання відкритого обігу цінних паперів;

  • створення системи контролю та торгівлею цінними паперами за участю афілійованих осіб;

  • забезпечення правового захисту працівників Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які здійснюють правозастосовчі функції;

  • розроблення та запровадження ефективної системи обміну інформацією між державними органами, що здійснюють регулювання і контроль на фондовому ринку;

  • створення єдиної бази даних про акціонерні товариства.

Розвиток законодавства України про цінні папери потребує: прийняття Законів України “Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)”, “Про цінні папери та фондовий ринок” (нова редакція), “Про акціонерні товариства”, “Про недержавні пенсійні фонди”, “Про електронний документообіг електронний підпис”.

3.3. Деякі аспекти правого регулювання операцій з цінними паперами за Цивільним і Господарським кодексами України. Операції з цінними паперами за новими ЦК України і ГК України.

Легальні визначення цінного папера, які міститься у п. 1 ст. 194 ЦК України та в абз. 2 п. 1 ст. 163 ГК України, є майже тотожними з однією лише відмінністю, яка зумовлена розмежуванням сфер правового регулювання обох кодексів. В Господарському кодексі конкретизовано особу, що може випускати (видавати) вексель. Відповідно до ГК України такою особою може бути лише суб’єкт господарювання. Цивільний кодекс не виключає можливості емісії цінних паперів також і фізичними особами.

Легальне визначення цінного паперу дає змогу виділити його характерні ознаки:

  1. цінним папером є документ;

  2. документ має бути встановленої форми;

  3. документ має містити відповідні реквізити;

  4. документ посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску;

  5. документ повинен передбачати можливість передачі прав, що з нього випливають, іншим особам.

Лише наявність усіх наведених ознак у сукупності дозволяє віднести той чи інший документ до цінних паперів.

Відповідно до п. 3 ст. 195 ЦК України цінні папери можуть випускатися у документарній і бездокументарній формі. Отже, не завжди цінний папір буде матеріалізовано у паперовому документі.

Цінний папір обов’язково повинен містити реквізити, встановлені законом, інакше такий цінний папір може бути визнано нікчемним (ст. 196 ЦК України). Тому, при посвідченні угод з цінними паперами особливу увагу слід приділяти наявності усіх реквізитів, які зазначені у цінному папері (сертифікаті). Перелік обов’язкових реквізитів цінних паперів в залежності від їх виду міститься у Законі України „Про цінні папери і фондову біржу”. Зазначене стосується передусім цінних паперів, випущених в документарній формі. При бездокументарному випуску цінних паперів або у випадку, коли цінні папери були знерухомлені, сертифікати цінних паперів власникам не видаються. Підтвердженням права власності на такі цінні папери є виписка з рахунку у цінних паперів, що видається зберігачем. Водночас виписка з рахунку у цінних паперах не є цінним папером і не може бути предметом угод про відчуження цінних паперів.

Операції з цінними паперами за новими ЦК України і ГК України

Преважне право на придбання акцій закритого акціонерного товариства

В ГК України міститься норма, яка встановлює переважне право акціонерів закритого акціонерного товариства на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства (п. 3 ст. 81). При цьому не врегульовано питання про порядок повідомлення інших акціонерів про продаж акціонером своїх акцій. Правила про порядок відчуження частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України) не можуть бути застосовані за аналогією щодо угод купівлі-продажу акцій ЗАТ, оскільки право власності акціонерів на акції не є правом спільної часткової власності.

Крім того, буквальне тлумачення п. 3 ст. 81 ГК України дає підстави зробити висновок, що переважним правом на придбання акцій акціонер ЗАТ може скористатися лише у тому випадку, якщо інший акціонер буде саме продавати, а не відступати у будь-який інший спосіб належні йому акції. На інші способи, у які акціонер може розпорядитися своїми акціями (дарування, обмін, надання в заставу, внесення до статутного фонду іншого господарського товариства тощо), зазначена норма не розповсюджується.

Слід визнати, що правове регулювання питання переважного права на придбання акцій закритого акціонерного товариства далеке від досконалого. Важко робити також будь-які прогнози стосовно шляхів, якими піде практика застосування вказаної норми ГК України. На нашу думку, з часом виникне необхідність внести у законодавство певні корективи, які б дозволили поліпшити механізм відчуження акцій закритих акціонерних товариств.

Обмеження обігу облігацій

При укладенні угод з облігаціями слід пам’ятати, що ці цінні папери можуть бути обмежені в обігу, якщо таке передбачено умовами їх випуску.

Поряд з облігаціями, що вільно обертаються (первинними і наступними власниками можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи), підприємства можуть випускати облігації, власники яких заздалегідь визначені. Коло таких осіб (первинних і наступних власників) зазначається емітентом у рішенні про випуск облігацій. Можливість випуску облігацій з обмеженим колом осіб обігу існувала з 1991 року, але нещодавно процедура випуску таких облігацій була урегульована на рівні підзаконного нормативно правового акта – Рішення ДКЦПФР від 17 липня 2003 року № 322, яким було затверджено Положення про порядок випуску облігацій підприємств

Інформацію про умови випуску облігацій можна отримати принаймні із двох джерел. По-перше, при здійсненні випуску облігацій, призначених для відкритого продажу, емітент зобов’язаний опублікувати інформацію про випуск облігацій, що пропонуються до відкритого продажу в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України і офіційному виданні фондової біржі. У такій інформації, крім іншого, мають бути зазначені серії та порядкові номери облігацій. Таким чином, із публікацій у вказаних виданнях можна отримати інформацію про відсутність обмежень в обігу облігацій. По-друге, відомості щодо обмеження обігу облігацій повинні міститися у рішенні про випуск облігацій, що приймається уповноваженим органом управління емітента облігацій і оформлюється протоколом, який має бути пронумерований, прошнурований і скріплений печаткою емітента.

Обмеження обігу векселів (заборона формування статутного фонду векселями)

Із прийняттям 5 квітня 2001 року Закону України „Про вексельний обіг в Україні” на законодавчому рівні було закріплено положення про заборону формувати статутні фонди господарських товариств векселями. Отже, при нотаріальному посвідченні установчих документів господарських товариств слід звертати увагу на ті розділи, у яких зазначається порядок формування статутного фонду.

Особливу увагу слід приділяти аналізу змісту договору про заснування господарського товариства, оскільки, як правило, саме в цьому документі засновники товариства прагнуть детально врегулювати умови здійснення діяльності щодо створення товариства, в тому числі порядок і форми внесення учасниками своїх вкладів до статутного фонду товариства. Згідно з п. 2 ст. 153 Цивільного кодексу України договір про створення акціонерного товариства, якщо принаймні одним його учасником є фізична особа, підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Включення до такого договору умови про оплату акцій створюваного акціонерного товариства векселями буде суперечити нормам цивільного законодавства.

Оформлення угод з цінними паперами

Правова природа цінного паперу дозволяє виділити дві визначальні його характеристики. По-перше, цінний папір – це документ, який посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила, і власником, тобто фіксує зобов’язальні відносини (ст. 194 ЦК України). По-друге, цінний папір Цивільним кодексом України віднесено до категорії речей, які є самостійними об’єктами цивільного обороту.

З точки зору двоїстої природи цінного паперу, який, з одного боку, є об’єктом матеріального світу (річчю), а з іншого, – фіксує майнові права його володільця, у Цивільному кодексі України передбачена можливість передачі прав із цінного паперу в порядку цесії.

Права із цінного паперу на пред’явника передаються шляхом вручення цінного паперу, права із іменного цінного паперу – у порядку цесії, права за ордерним цінним папером – шляхом вчинення індосаменту (пункти 3 – 5 ст. 197 ЦК України).

Водночас, у Господарському кодексі України питання передачі цінних паперів вирішено інакше. Відповідно до ГК України правовий режим обігу цінних паперів на пред’явника не відрізняється від режиму, встановленого у ЦК України. Такі цінні папери обертаються вільно. Іменні ж цінні папери згідно з п. 3 ст. 163 ГК України передаються шляхом повного індосаменту, тобто шляхом вчинення передавального напису, який засвідчує перехід прав за цінним папером.

Таким чином, між ст. 197 ЦК України і ст. 163 ГК України існує протиріччя, усунути яке вбачається можливим тільки шляхом прийняття відповідних змін до одного з кодексів.

На практиці операції по відчуженню цінних паперів супроводжуються укладенням відповідних цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, дарування, міни тощо) з одночасним оформленням передавального розпорядження реєстратору (при здійсненні операцій з іменними цінними паперами) і розпорядження зберігачу (при відчуженні знерухомлених цінних паперів або цінних паперів, випущених в бездокументарній формі) відповідно до вимог рішень ДКЦПФР № 60 і № 61 про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів і про депозитарну діяльність.

При посвідченні угод з цінними паперами нотаріусам слід звертати увагу на наступне.

Документом, що підтверджує право власності продавця на цінний папір, випущений в документарній формі, в залежності від його виду може бути сертифікат акцій, облігація, вексель тощо. При переданні прав, посвідчених цінними паперами на пред’явника, випущеними в документарній формі, іншій особі достатньо вручення цінного паперу.

При здійсненні операцій із знерухомленими цінними паперами або випущеними в бездокументарній формі від продавця слід вимагати документ, що підтверджує його право власності на такі цінні папери. Документом, що підтверджує право власності особи на цінні папери у такому випадку є виписка з рахунку у цінних паперах, видана зберігачем (ч. 4 ст. 5 Закону України „Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”). Для оформлення у зберігача операції щодо відчуження цінних паперів, випущених в бездокументарній формі або знерухомлених, продавець має оформити відповідне розпорядження (п. 5.10 Положення про депозитарну діяльність, затвердженого Рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. № 61). Засвідчення справжності підпису продавця на такому розпорядженні нотаріусом чинним законодавством не передбачено.

Незважаючи на те, що відповідно до ЦК України права із іменних цінних паперів передаються у порядку цесії (а не індосаменту), вочевидь, при здійсненні операцій з такими цінними паперами буде також оформлюватися і передавальне розпорядження   письмове розпорядження власника, який дає розпорядження реєстроутримувачу внести зміни до реєстру власників іменних цінних паперів у зв’язку з передачею іменних цінних паперів іншій особі. Нагадаємо, що свого часу ДКЦПФР дала роз’яснення, відповідно до якого іменні цінні папери передаються новому власнику шляхом повного індосаменту, який здійснюється через заповнення передавального розпорядження (роз’яснення від 04.08.99 р. № 16). Дію Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (рішення ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. № 60) наразі ніхто не відміняв. Тому при укладенні угод з іменними цінними паперами, випущеними в документарній формі, слід також оформлювати передавальне розпорядження. При цьому справжність підпису фізичної особи на передавальному розпорядженні має бути обов’язково посвідчена нотаріусом, якщо загальна номінальна вартість цінних паперів перевищує 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (2550 грн.).

Участь посередників при здійсненні операцій з цінними паперами

Відповідно до п. 3 ст. 165 ГК України операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюють їх емітенти, власники, а також торговці цінними паперами – посередники у сфері випуску та обігу цінних паперів. Види та порядок здійснення зазначеної діяльності визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Приведена норма Господарського кодексу України означає, що емітенти цінних паперів та їх власники (як первинні так і ті, що придбали цінні папери на вторинному ринку) можуть вільно розпоряджатися належними їм цінними паперами самостійно, не вдаючись до послуг професійних учасників фондового ринку – ліцензованих торговців цінними паперами. Тобто, залучення торговців цінними паперами до укладання договорів купівлі-продажу акцій, облігацій, векселів та інших цінних паперів не є обов’язковим. Принагідно, слід нагадати, що ДКЦПФР здійснювала неодноразові спроби обмежити коло суб’єктів, що оперують на ринку цінних паперів, професійними учасниками або принаймні зменшити кількість угод, які укладаються без їх участі (рішення ДКЦПФР від 14.05.1997 р. № 7, від 29.10.2002 р. № 321).

Отже, із введенням в дію Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства правова база регулювання обігу цінних паперів значно розширилася. Законодавчо розширено перелік видів цінних паперів передусім за рахунок таких важливих інструментів, як заставні, іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

3.4. Аналіз акціонерної діяльності у Житомирській області

На 01.01.2005 року корпоративний сектор області об`єднував 717 акціонерних товариств, з них 418 відкритих та 299 закритих, в яких налічується 201 тисяча власників іменних цінних паперів, в тому числі 1,6 тис. юридичних осіб. Загальна номінальна капіталізація (сума статутних капіталів акціонерних товариств) станом на 01.01.2005 р. складає – 1268 млн. грн. (в т.ч. ВАТ - 812,7 млн. грн., ЗАТ - 188,4 млн. грн.). Випуск акцій зареєстрували 581 акціонерне товариство, або 81% від загальної кількості акціонерних товариств області (в Україні цей показник становить 61,7%) на загальну суму 1031,2 млн. гривень.

Більшість акціонерних товариств зосереджена в містах обласного підпорядкування та в районних центрах.

Станом на 01.01.2005 р. із загальної кількості акціонерних товариств у статутних фондах 24 ВАТ є корпоративні права (пакети акцій), що належать державі. Із них у 4 ВАТ державні пакети акцій складають більше 50%, у 11 ВАТ - від 25% до 50%, 6 ВАТ з державною часткою перебувають в стадії банкрутства.

Корпоративні права (пакети акцій), що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст мають 16 ВАТ, з яких у 8 ВАТ такі пакети акцій складають від 25% до 50%, у решти – менше 10%. У стадії банкрутства знаходяться 5 товариств.

Пріоритетні напрями розвитку та основні завдання у сфері корпоративного управління в акціонерних товариствах:

- проведення поглибленого аналізу доцільності присутності державної та комунальної часток майна в статутних фондах акціонерних товариств та на його основі оптимізація структури корпоративного портфелю держави, який складається із недопроданих пакетів акцій в період масової приватизації;

- впровадження акціонерними товариствами області Принципів корпоративного управління України, які застосовують елементи визнаної в світі належної практики корпоративного управління;

- запровадження критеріїв ефективності управління корпоративними правами, що належать державі та до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, а також посилення контролю за діяльністю цих товариств;

- забезпечення максимальних надходжень у формі дивідендів на державну частку та частку, що належить до спільної власності територіальних громад області з урахуванням перспективи розвитку виробництва в господарському товаристві;

- здійснення моніторингу стану корпоративного управління в акціонерних товариствах та вирішення питань щодо його удосконалення з урахуванням забезпечення належних умов функціонування акціонерних товариств області;

- удосконалення єдиної бази даних про акціонерні товариства області та розміщення її на WEB-сторінці в Інтернеті;

- забезпечення основних прав акціонерів;

- підвищення ефективності роботи органів управління акціонерних товариств (загальних зборів, наглядових рад, правлінь, ревізійних комісій);

- організація проведення навчання з посадовими особами акціонерних товариств та надання їм методично-консультативної допомоги;

- сприяння акціонерним товариствам у залученні інвестицій шляхом випуску корпоративних цінних паперів під конкретного інвестора;

- сприяння акціонерним товариствам у запровадженні посад керуючих корпоративними правами - корпоративних директорів та корпоративних секретарів акціонерних товариств;

-приведення установчих документів акціонерних товариств у відповідності з нововведеннями Господарського та Цивільного Кодексів України;

- підготовка пропозицій і подання їх в установленому порядку центральним органам виконавчої влади для внесення змін та доповнень до відповідних законодавчих актів щодо удосконалення системи управління корпоративними правами акціонерних товариств.

Фондовий ринок

Станом на 01.01.2005 року в області налічувалося 717 акціонерних товариств та 201 тисяча власників іменних цінних паперів, в тому числі 1,6 тис. юридичних осіб.

У 2004 році було випущено цінних паперів на суму 60,3 млн. грн., що майже на 50% більше ніж у 2003 році. Найпоширенішим видом цінних паперів в області залишаються акції, хоча в 2004 році були випущені векселі на суму 11,0 млн. грн. та корпоративні облігації – 42 млн. грн., що складає відповідно 1,0 та 4% в структурі цінних паперів.

Випустили та розмістили корпоративні облігації ТОВ "Агроспецресурси" – 12 млн. грн., ДП "Рудь" ВАТ "Житомирський маслозавод" – 3 млн. грн. Жоден орган місцевого самоврядування (місцевої влади) області не використав для розвитку регіону такий вид цінних паперів як облігації місцевих позик.

За складом інвесторів 54,0% розміщених цінних паперів належить юридичним особам, 36,5% - фізичним та 9,5% - інвесторам інших країн.

За видами економічної діяльності найвагоміша частка цінних паперів – 81,1% загальної вартості припадає на промисловість. З неї 6,6% зосереджено в добувній промисловості, 84,7% - в обробній та 8,7% - в галузі виробництва електроенергії, газу та води. Порівняно з 2003 роком питома вага цінних паперів у будівництві зросла – з 1,9% до 5,9%.

Зростає віддача коштів, вкладених в цінні папери. За 2004 рік нараховано дивідендів на 38,6% більше ніж у 2003 році.

Проблеми фондового ринку області полягають в наступному: нерозвиненість вторинного ринку цінних паперів, низький рівень корпоративного управління в АТ та недосконала операційна структура, які стримують його розвиток, справляючи негативний вплив на зростання рівня економіки та добробуту акціонерів.

Основними пріоритетними напрямками розвитку фондового ринку у 2005 році будуть:

- збільшення питомої ваги сумарної емісії акцій АТ для залучення інвестицій та приросту фізичного, інтелектуального та фізичного капіталу (активів);

- пожвавлення процесу випуску корпоративних облігацій підприємствами та господарськими товариствами області (емітенти корпоративних облігацій повинні бути зацікавлені у підтримці високого попиту на даний вид цінних паперів, що зобов’яже їх до відповідної поведінки на фондовому ринку і сприятиме його розвитку);

- скорочення чисельності акціонерів та концентрація акціонерного капіталу в руках стратегічних інвесторів;

- розвиток схеми колективного інвестування через інвестиційні та пенсійні фонди, які є потенційно довгостроковим джерелом інвестицій в економіку (пенсійні фонди, що створюються в Україні, з їх значним інвестиційним потенціалом матимуть великий вплив не тільки на підвищення рівня соціального забезпечення населення, а й на розвиток економіки в цілому і регіонів зокрема);

- зацікавленість ринком цінних паперів філій комерційних банків, які представлені в регіоні і розширенням сфери їх послуг по операціях з цінними паперами;

- поява в області такого інструменту фондового ринку, як облігації місцевих позик.

Основні заходи по реалізації цілей визначених на 2005 рік:

- зростання інвестицій на підприємствах області за рахунок розвитку фондового ринку;

- активізація регіонального вторинного ринку цінних паперів;

- розвиток ринку облігацій внутрішніх місцевих позик та корпоративних облігацій;

- підвищення прозорості фондового ринку;

- створення в мережі Інтернет єдиної бази даних регіональних АТ;

- запровадження та розвиток загальноприйнятих принципів корпоративного управління в АТ;

- реструктуризація приватизованих підприємств;

- робота з АТ щодо видачі своїм акціонерам сертифікатів акцій встановленого зразка з міжнародним кодом випуску ISIN;

- організація системи підвищення кваліфікації та інформування керівників підприємств з питань функціонування фондового ринку, корпоративного управління і захисту прав інвесторів;

- посилення координації діяльності державних органів по регулюванню фондового ринку.

Якісні та кількісні параметри реалізації запропонованої програми розвитку фондового ринку.

Прогнозний показник обсягу випуску цінних паперів АТ області у 2005 році досягне 90 млн. грн.

У 2005 році відбудеться подальше пожвавлення процесу концентрації капіталу, яке пов’язано з укрупненням пакетів акцій приватизованих підприємств та їх зосередженням в руках ефективних власників

Також прогнозується підвищення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, що провадиться банківськими установами області.

Висновок.

В даній дапломній робті, тема якої “Цінні папери ,як об’єкти цивільних прав”, ми дали визначення поняттю і охарактеризували види об'єктів цивільних прав, ознаки цінних паперів, групм цінних паперів, особливості правого регулювання цінних паперів, як об’єктів цивільних прав .

Цивільне право є найбільш об’ємною галуззю в правовій науці, тому саме в ньому для правильного вирішення певного питання необхідно дати чітку характеристику тому чи іншому об’єкту, класифікувати його за ознаками і призначенням, вказати кількісні і якісні його сторони, що дасть змогу об’єктивно винести рішення.

З викладеного в даній роботі теоретичного матеріалу, який базується на нормативно-правовій базі України і цілого ряду міжнародних договорів в яких Україна приймає безпосередню участь, можна зробити слідуючі висновки.

В актах законодавства України конкретизуються такі види цінних паперів:

-акції;

- облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

- облігації місцевих позик;

-облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання республіки;

- ощадні сертифікати;

- інвестиційні сертифікати;

- векселі;

-приватизаційні папери.
У нових Цивільному та Господарському кодексах України висувається низка вимог до форм цінних паперів та їх реквізитів, процедури передачі прав за цінними паперами, а також інфраструктури ринку.

Згідно із ч. 3 ст. 195 ЦК цінні папери можуть випускатися (розміщуватися) в "документарній" та "бездокументарній" формі. У ч. 8 ст. 164 ГК йдеться про те, що особливості випуску цінних паперів у бездокументарній формі визначаються законом, а у абз. 2 ч. 3 ст. 163 ГК зазначається, що порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюється законом. І хоча сенсу в нормах ГК після ст. 195 ЦК немає, але сказати, що вони прямо суперечать ЦК також важко.

В усіх випадках у ЦК та ГК йдеться про Закон України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Слід наголосити, що в актах законодавства України отримав закріплення традиційний (з часів існування документів на папері) поділ цінних паперів на форми, що у сукупності з визначенням цінного папера (Див.: ст. 194 ЦК) призводить до виникнення конструкції "документ у документарній формі" та "документ у бездокументарній формі". Тому до назв форм цінних паперів слід відноситься як до власних назв цих форм, які склалися історично, і визначені законодавцем у ЦК, ГК та Законі України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні". Законодавство України (не про цінні папери) закріплює більш прогресивне визначення документа: документом є передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві (ст. 27 „Документ в інформаційних відносинах" Закону України "Про інформацію", ст. 1 Закону України "Про обов’язковий примірник документів"). Це поняття документа узгоджується як з чинним національним законодавством, зокрема, законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис», так і з рекомендаційними міжнародними документами – Директивою Європейського парламенту по електронним підписам, із Модельним законом СНД про електронний цифровий підпис. У перспективі назви форм повинні бути приведені до сучасного визначення документа, яке враховує досягнення науково-технічного прогресу. Перша спроба виправити ситуацію була здійснена у проекті Закону України „Про емісійні цінні папери та фондовий ринок” від 21 листопада 2001 р. № 40-16-Д. Однак законопроект відхилено Верховною Радою України після виступу представника ДКЦПФР з трибуни парламенту. Невідповідність поняття „документарна” форма та „бездокументарна” форма цінного папера призводить також до появи змішаних поділів цінних паперів за формами, наприклад, на цінні папери у „документарній формі” та в „електронній формі” (ч. 3 ст. 16 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”). Отже, форми випуску цінних паперів регулюються Законом України «Про Національну депозитарну систему…". Згідно із ст. 4 цього Закону цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть розміщуватися в «документарній» та «бездокументарній» формах. Відповідно до ст. 1 "документарною" формою цінного папера є сертифікат цінного папера, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами, а "бездокументарною" формою цінного папера є здійснений зберігачем обліковий запис на "рахунку у цінних паперах". Слід звернути увагу на те, що з правового погляду відкриття рахунків не зберігачами (зокрема, спеціальних «рахунків у цінних паперах» депозитаріями) призводять до того, що цінний папір не існує у бездокументарній формі. Вказаний Закон (ст. 13) дозволяє цінні папери в «документарній» формі перевести у «бездокументарну» форму (знерухомити їх). На практиці у "бездокументарній" формі існують виключно емісійні цінні папери.

Форма цінного папера не впливає на обсяг прав за цінним папером, тобто на зобов'язальні відносини між власником цінного папера та особою, зобов'язаною за цінним папером. Натомість форма цінного папера впливає на порядок обліку та передачі прав за цінними паперами за системами обліку – системами реєстру власників іменних цінних паперів чи системами депозитарного обліку, які є двома системами обліку однієї Національної депозитарної системи. Слід ураховувати, що згідно із ч. 2 ст. 13 Закону України "Про Національну депозитарну систему…", укладення договорів на організованому ринку (на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі) можливе виключно для цінних паперів у "бездокументарній" формі. Як наголошувалося, за своєю правовою природою цінні папери зазвичай відносять до речей. На відміну від звичайних речей такого роду, ця властивість цінних паперів визначається не природними властивостями та кількістю сертифікатів. Суттю цінних паперів є зобов’язальні відносини. Без них не існує цінного папера (Див.: визначення цінних паперів у ст. 194 ЦК). Саме єдина зобов’язальна природа цінного папера дозволяє переводити його з однієї форми в іншу без зміни обсягу прав за цінним папером. Серйозні концептуальні розбіжності між ЦК та ГК існують лише щодо поділу цінних паперів на пред’явницькі, іменні та ордерні, а також щодо передачі іменних цінних паперів у „документарній” формі шляхом повного індосаменту (згідно із ГК). Ці розбіжності можуть завдати істотної шкоди учасникам ринку цінних паперів, особливо власникам цінних паперів та реєстраторам. Норми ЦК ставлять під сумнів існування цінних паперів на пред’явника у «бездокументарній» формі, що є значним кроком назад в теорії цінних паперів та українській і зарубіжній практиці. Норми ГК не відповідають новому законодавству України, яке регулює взаємодію прямих та опосередкованих учасників Національної депозитарної системи України обох рівнів. Фактично, у ГК прописані норми, якими регулювалися відносини на ринку зразка 1995 р. Відбувається дискримінація торговельно-інформаційних систем стосовно фондових бірж. Запроваджується сумнівне право всіх торговців цінними паперами бути емітентами інвестиційних сертифікатів.

Література.

  1. Конституція України.

2. Закон України (ВР УРСР) від 18.06ю1991 р. "Про цінні папери та фондову біржу".

3.Цивільний Процесуальний кодекс України.

4. Цивільний кодекс РФ.

5. Цивільний кодекс України.

6. Господарський кодекс України.

7. Закон України від 15.03.2001 р. "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди).

8. Закон України від 19 червня 2003 р. "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати".

9. Закон України від 5 червня 2003 р. "Про іпотеку".

10. Закон України від 19 червня 2003 р. "Про фінансово – кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю".

11. Правила випуску та обігу фондових деривативів.

12. Закон України від 10.12.1997 р. "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

13.Закон України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”, від 15 вересня 1995 р.

14.Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р.

15.Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.

16.Закон України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” від 21 листопада 1996р.

17.Указ Президента України “Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сер­тифікатів” від 21 квітня 1994 р.

18.Указ Президента України “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України”, від 14 вересня 1994 р.

19.Указ Президента Ук­раїни (із змінами і доповненнями, внесени­ми Указом Президента України від 2 березня 1996 р.) “Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність” від 25 травня 1994 р.

20.Постанова Вер­ховної Ради України “Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її ви­конанням” від 29 липня 1994 р.

21.Постанова Верховної Ради України від ЗІ січня 1996 р. “Про затвердження коефіцієнта конверсії приватизаційних май­нових сертифікатів і житлових чеків”

22.Постанова Верховної Ради України “Про застосування векселів в господарському обороті України”, від 17 червня 1992 року

23.Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку застосування век­селів Державного казначейства”, від 27 червня 1996 р. № 689

24.Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку ви­дачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за до­говорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна”, від 7 серпня 1996 р.

25.Постанова Кабінету Міністрів України від 31 серп­ня 1994 р. “Про заходи щодо виконання Постанови Верховної Ради України від 29 липня 1994 року “Про вдосконалення меха­нізму приватизації в Україні і посилення контролю за її вико­нанням”.

26.Постанова Кабі­нету Міністрів України “Про порядок обігу сертифікатів, отриманих громадянами України як компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощад­ного банку та колишнього Укрдержстраху” від 7 лютого 1996 р.

27.Наказ Міністерства фінансів та Державної акціонерної холдингової компанії “Укргаз” від 21 серпня 1996 р.

28.Положення “Про переказний і простий век­сель”, затверджений Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серп­ня 1937 р.

29.Положенням про поря­док видачі приватизаційних майнових сертифікатів, затвердже­ним наказом Національного банку України від 2 грудня 1994 р. із змінами, внесеними наказом від 14 листопада 1995 р.

30.Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Міністерством юстиції України 14 червня 1994 р.

31.Інструкція № 7 “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2 серпня 1996 р., п. 44

32.Цивільний кодекс України.

33.Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - 544 С.

34.Бернар і Коллі. “Толковый экономический и финансовый словарь”. М., 1994. - т. ІІ. - 486 С.

35.Шершєневчч Г.Ф. Учебник торгового права. — М., 1995. — 592 С.