Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Українi


Реферат >> Банковское дело

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра _________________________________

МАГІСТЕРСЬКА ДИСЕРТАЦІЯ

зі спеціальності “Банківський менеджмент”

Адамович Т.С.

ТЕМА: Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Україні.

Науковий керівник Опарін В.М.___________________ ______________________________

Рецензент_____________________________________________

______________________________________

Робота допущена до захисту “___”____________2000 р., протокол №_______

Завідувач кафедри доктор економіки, професор Мороз А.М.

______________________________________

Київ-2000

ПЛАН

Вступ._____________________________________________________3

  1. Методологічні основи вексельної форми фінансових взаєморозрахунків.

    1. Сутність і види векселів._______________________________5

    2. Вексельне право та його основні системи._______________13

    3. Учасники вексельної схеми взаєморозрахунків, організація та технологія.__________________________________________24

  2. Дослідження досвіду використання вексельної форми в Україні.

    1. Обіг векселя для покриття взаємної заборгованості субєктів підприємницької діяльності.___________________________43

    2. Практика вексельного обігу в різних галузях народного господарства.________________________________________53

    3. Сутність та класифікація активних операцій банків з векселями.__________________________________________60

    4. Правове регулювання вексельного обігу в Україні.________69

  3. Удосконалення окремих елементів вексельного обігу.

    1. Недоліки вексельного обігу в Україні та шляхи його можливого покращення._______________________________79

    2. Бухгалтерський облік векселів і оподаткування операцій з векселями.__________________________________________86

    3. Практичні рекомендації щодо заповнення векселів._______91

Висновки.________________________________________________102

Список літератури.________________________________________108

Додатки._________________________________________________113

ВСТУП

Жоден з інструментів сучасного фінансового ринку, крім, природно, самих грошей, у всіх численних проявах їх економічних функцій, не може зрівнятися за своєю історією і значенням з векселем. Власне, розвиток вексельного обігу певною мірою обумовив перетворення всіх грошових розрахунків у безготівкову форму. Роль і значення векселя завжди підтримувалися вексельним правом і забезпечувалися державою. Векселі активно використовувалися і використовуються у міжнародних і внутрішніх розрахунках країн з розвиненою економікою.

Нині, на жаль, не можна стверджувати, що вексель, як інструмент фінансово-правового регулювання, міцно увійшов і широко використовується у цивільно-правових відносинах, які динамічно розвиваються в Україні.

У колишньому СРСР вексель набув широкого поширення в період НЕПу. У подальші роки використання векселя було обмежене через ряд об'єктивних і суб'єктивних причин: монополії державної власності на засоби виробництва, адміністративно-планової економіки, цільового фінансування народного господарства. У подальшому, при проведенні фінансово-кредитної реформи вексель взагалі був практично виключений з товарно-грошового обігу. Наприкінці 80-х років в умовах реформ, викликаних перебудовою в СРСР, у процесі виникнення різних форм власності, розвитку підприємницької діяльності, становлення системи комерційних кредитних установ і інших фінансових інститутів використання векселя стало реальною необхідністю. Вексель є інструментом, без якого важко уявити сучасні кредитно-розрахункові відносини, що виникають у цивільно-правовому обігу.

В умовах переходу до ринкової економіки виникла об'єктивна необхідність формування професійного вексельного ринку в Україні. Векселі кредитних установ, фінансових і страхових компаній, великих підприємств стають об'єктами біржових торгів. За допомогою вексельних програм здійснюються спроби розв'язання проблеми неплатежів, здійснення взаємозаліків заборгованості, а також розробляються і здійснюються інші фінансові програми.

Повернення векселя до економіки України має велике значення. Нині його використання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових операцій. Однак за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачі і,зокрема, задачу реформування відносин власності. Властивості векселя як цінного паперу дозволяють максимально прискорити процеси приватизації, причому, насамперед, за рахунок нерентабельних підприємств-боржників. Юридична конструкція векселя як цінного паперу наділяє його можливостями більш ефективного виконання фінансових зобов'язань порівняно з іншими цивільними зобов'язаннями. За наявності досить конструктивного механізму переходу від фінансової відповідальності до майнової створюються умови, за яких векселі стають одним з дійових інструментів ринкової економіки.

Учасниками вексельного обігу стають підприємства, організації і громадяни, які не мають спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства і громадяни не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Це продиктовано тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовими нормами.

Потрібно відмітити, що широкому впровадженню в Україні вексельного обігу перешкоджає відсутність практичного досвіду в його організації. Створення системи вексельного обігу і вексельного арбітражу в Україні почи-нається практично заново. Відсутні відповідні фахівці, а також налагоджені організаційні й правові інститути; немає в достатній кількості спеціальної економічної і юридичної літератури з цих проблем. Все це і визначає мету, задачі та актуальність теми даної дипломної роботи.

  1. Методологічні основи вексельної форми фінансових взаєморозрахунків.

1.1 Сутність і види векселів

Вексель — можливо, найстаріший цінний папір, народжений необхідністю переказу грошей і оформлення розстрочки платежу при здійсненні торговельних угод. Його поява в Італії в ХІІ-ХІІІ ст. була викликана потребою торгівлі, особливо ярмаркової, що бурхливо розвивалась в ті часи. Італія тоді вважалась центром господарчого життя, тому що займала вигідне географічне положення, знаходячись на перехресті торговельного шляху, що зв'язував Західну Європу зі Сходом. Північні італійські міста — Генуя, Венеція, Флоренція — перетворювались у великі європейські центри ремесел, промисловості і торгівлі; ці міста стали піонерами в створюванні цілого ряду економічних новшеств, в тому числі — утворенні банків. Вже тоді середньовічні банкіри — міняли, які займались звичайним обміном монет, що знаходились в обігу, почали здійснювати переказ грошей із міста в місто, із країни в країну. Ці угоди мали письмову форму, як правило, нотаріального акту, який був документальним правом особи, що внесла валюту міняли в одному місці, на отримання вказаної в цьому акті суми грошей в іншому місці обумовленою монетою і в обумовлений час та одночасно був зобов'язанням особи, що отримала валюту, сплатити відповідний еквівалент. Міняла постачав купця супроводжувальним листом з дорученням або проханням на адресу агента сплатити подавачу листа відповідну суму грошей. В результаті таких переказних операцій й народився переказний вексель, а сам термін «вексель» означав «обмін». Так з'явились три основних учасника вексельних відносин: особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, — векселедавець (трасант); особа, що внесла валюту і отримала вексель — перший векселедержатель (вексельний кредитор); особа (банкір), якому було адресоване прохання про виплату певної суми грошей подавачу листа — платник (трасат). А цей вид послуг позбавив купців від незручностей, труднощів і небезпеки, пов'язаних з перевозкою монет. Вигода була і міняйлам, які отримували винагороду від різниці між прийнятою валютою і виданою за вексельним зобов'язанням.

Спочатку відносини між учасниками цієї переказної угоди мали чисто довірчий характер, але з розвитком і ускладненням грошового обігу набули характер юридичних зобов'язань. При цьому не тільки векселедавець, але і банкір, якому було адресоване прохання про платіж, після прийняття листа (пізніше ця процедура перетворилась в акцепт переказного векселя) визнавалися особами, відповідальними за оплату переказного листа (векселя). Законодавство з метою заохочення і розвитку торгівлі захищало інтереси вексельного кредитора, суворо караючи невиправних вексельних боржників. В силу цих обставин за допомогою векселя почали оформлятися крім зобов'язань, пов'язаних з переказом грошей, й іншого роду зобов'язання, перш за все ті, що виникають із кредитних відносин. Так з'явився простий вексель, який разом із звичайною борговою розпискою став використовуватися для оформлення зобов'язань за договором займу.

Як вже вказувалось, вексельні операції спочатку були пов'язані з переказом грошей із однієї місцевості в іншу, але скоро з розвитком і ускладненням ринкових відносин векселі стали знаряддям комерційного кредиту: купці, продаючи один одному товари в кредит, розплачувались векселями. Можливість полегшеної пере-уступки права вимоги за векселем іншій особі за допомогою передаточного напису (індосаменту) — XVII ст. - або просто врученням дозволила суттєво розширити коло учасників вексельного обігу. В зв'язку з тим, що одним векселем в процесі обігу стало можливим погасити цілий ряд грошових зобов'язань, вексель став не тільки інструментом кредиту, але й зручним засобом платежу, сурогатом грошей.

Таким чином з плином часу практика розширяла коло учасників вексельного обігу і створювала принципи, які склались в основу вексельних правовідносин. Але тепер вони не могли регулюватися загальноцивільним законодавством, тими його нормами, які відносились до відповідної угоди, яка була причиною появи векселя. Виникла необхідність в особливому вексельному законодавстві, яке в першу чергу звернуло увагу на більш сувору розробку зовнішніх, формальних елементів вексельного зобов'язання, які слугували єдиним джерелом прав векселедержателя.

Таким чином, в ході історичного розвитку вексель перетворився в універсальний інструмент, який широко використовується у кредитно-розрахункових відносинах.

Для ефективного використання векселя в економіці, перш за все, необхідно мати уявлення про його правову природу і умови обігу.

Цивільне законодавство, як відомо, відносить вексель до категорії цінних паперів, які є предметом діяльності учасників цивільних правовідносин.

Поняття цінних паперів розкривається внаслідок аналізу функцій, які виконують в торгово-грошовому обізі юридичні документи. Останні являють собою документи, зміст яких засвідчує ті чи інші юридичні факти або засновані на них правовідносини. Юридичні документи виконують в обізі різні функції залежно від того, яке значення має документ для відповідних правовідносин, зокрема, документ може мати процесуальне і матеріально-правове значення, тобто наявність документа необхідна для виникнення відповідних право-відносин. Рівною мірою матеріально-правові функції належать документу тоді, коли він має значення при здійсненні вираженого в ньому права. Відносно цілого ряду цінних паперів (у тому числі й векселя), їх пред'явлення необхідне для здійснення вираженого в них права. Документи, що визначаються як цінні папери, свідчать про наявність певних взаємних прав і обов'язків між особою, яка їх випустила (емітентом), і особою, яка є їх власником (інвестором).

Останнім часом, як показала практика, посилилася тенденція до більш широкого використання "безпаперових" цінних паперів замість "паперових". Відповідно до цієї обставини виникає питання про зміст поняття "документ" в умовах зміни його форми з паперової на безпаперову. Коли мова йде про цінні папери як про грошові документи, потрібно брати до уваги три важливих аспекти. Перший - "докумен-тальний" характер цінного паперу; другий - матеріальна форма документа; третій - наявність певних взаємних прав і обов'язків, що витікають з права власності на цінний папір.

Документальний характер цінного паперу означає, що його випуск і обіг обумовлює виникнення певних відносин між інвестором і емітентом, тобто поняття "документальний характер" цінного паперу має таке ж значення, як і її офіційний характер.

Матеріальна форма цінного паперу означає форму або вид матеріального носія, на якому виконаний документ.

Права, які визначають зміст цінного паперу, можуть належати до різних категорій суб'єктивних прав. Найчастіше вони належать до зобов'язальних прав. У цінному папері не можуть бути виражені правовідносини, внаслідок яких обидві сторони взаємно набувають права і обов'язки, оскільки сторона, що не володіє папером, не зможе реалізувати права, що належать їй.

Необхідність пред'явлення цінного папера для здійснення вираженого в ньому права має подвійне значення. По-перше, пред'явлення цінного папера для кредитора є легітимацією його як суб'єкта права. Зокрема, для витребування від боржника за цінним папером виконання його зобов'язання кредитор повинен його пред'явити. Без цінного папера кредитор не має права вимоги. Якщо цінний папір не пред'явлений, боржник має право відмовити у виконанні. По-друге, особа, зобов'язана за цінним папером, може виконати своє зобов'язання тільки відносно пред'явника папера. У противному разі ця особа буде нести відповідальність перед суб'єктом, уповноваженим цінним папером. Зокрема, боржник за векселем може виявитися вимушеним двічі виконати своє зобов'язання. Виконавши ж своє зобов'язання належному держателю цінного папера, боржник гасить (виконує) своє зобов'язання.

“Таким чином легітимація держателя цінного папера як суб'єкта відповідного права має значення як в інтересах самого держателя, якого він уповноважує виступити з відповідною претензією, так і в інтересах зобов'язаної особи, яка, виконавши свій обов'язок пред'явнику, звільняє себе від відповідальності перед дійсним суб'єктом права, якщо держатель таким не був”1.

При аналізі поняття "цінний папір" важливо відмітити, що не кожний фінансовий документ може мати статус цінного папера. Головним критерієм, відповідно до якого одні фінансові документи вважаються цінними паперами, а інші ні, є законодавче визначення і закріплення вичерпного переліку категорії цінних паперів.У зв'язку з цим потрібно підкреслити, що у багатьох країнах існує нормативно-правовий перелік фінансових документів, що мають юридичний статус цінного папера.

Цей перелік, як правило, закріплений законом. Документи, не віднесені законодавцем до категорії цінних паперів, таким чином, не можуть бути цінними паперами.

Законом України від 18 червня 1991 року "Про цінні папери і фондову біржу"2 (ст. 3) встановлено вичерпний перелік цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні: акції, облігації внутрішнього державної і місцевої позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; депозитні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Згідно з цим Законом (ст. 21), векселем є цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

При цьому Закон розрізняє два види векселів:

а) переказний (тратта);

б) простий.

Переказний вексель являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ або пропозицію однієї особи (векселедавця), звернені до іншої особи (платника), сплатити відповідну суму певній особі або за його наказом у встановлений термін або на вимогу. На відміну від переказного векселя, простий вексель містить безумовне зобов'язання або обіцянку однієї особи (векселедавця) сплатити визначену суму певній особі (векселедержателю).

Переказний вексель, таким чином, відрізняється від простого тим, що за переказним векселем платником може бути не векселедавець, а інша особа, яка після акцепту переказного векселя приймає на себе зобов'язання сплатити за ним.

Всі векселі за їх економічною природою можна поділити на:

- Комерційні або торгові (товарні) векселі, тобто такі векселі, які видані на основі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т.п.;

- Фінансові векселі, тобто такі векселі, джерелом яких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить отримання грошової позики проти видачі боргового зобов язання. В основі видачі і комерційних, і фінансових векселів лежить завжди фактична угода, чи-то є отримання товарного (комерційного) або грошового (банківського) кредиту.

Векселі, що виставлені на банк, носять комерційний характер, коли банк надає свій акцепт з метою загального або спеціального фінансування підприємства. Векселі, якщо вони є виставленими банком на банк, зазвичай являються фінансовими траттами, за допомогою яких один банк надає іншому можливість скористатися кредитом шляхом продажу цих тратт на грошовому ринку. Ці тратти являються засобом фінансування банку, а часто і фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою (наприклад, при внесенні у якості застави у реєстраційну палату біржі).

Серед фінансових векселів виділяють векселі, в основі видачі яких не яка-небудь реальна угода, а лише мета отримання товарного або - переважно - грошового кредиту, який в інший спосіб отримати б не вдалося. До таких векселів відносяться дружні (приятельські) та бронзові (дуті) векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобовязанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) та безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобовязанні майнового забезпечення боргу). Оскільки безгрошове зобов’язання юридично нікчемне, воно може бути визнане не-законним, але якщо вексель тим часом опиниться у руках добросовісного держателя, який не знав про цю ваду, то такий держатель все ж таки залишиться законним держателем і має право вимагати задоволення за векселем. В Україні законодавством дозволено видавати векселі лише для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, за виключенням векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків. Ні ділових звичаїв, ні судової практики у відношенні даних векселів поки що не існує.

До дружніх векселів відносяться векселі, що не мають в основі своєї видачі розрахунків векселедержателя за товарними та грошовими угодами, що видаються головним чином з метою отримання грошей від врахування векселів у банку. Такими векселями визнаються: видані один одному родичами, членами та пайовщиками одного товариства, однією юридичною особою на користь іншої та інші безгрошові векселі.

До бронзових (дутих) векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою або поповнення коштів шляхом їх врахування в банках , або штучного підвищення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів за векселями фіктивними особи, причетні до їх виникнення, не приймають на себе відповідальності за векселем, оскільки вексель створюється лише з однією метою – ошукати кредиторів і шляхом шахрайства виманити у них кошти.

До зустрічних векселів належать дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні або фізичні особи виcтупають по черзі то векселедателем (платником), то векселедержателем (покупцем). Такі векселі визнаються зустрічними, хоча б їх строки та суми не співпадали. Очевидно, що зустрічні векселі можуть бути не лише дружніми та бронзовими, але й комерційними, що виникли із взаємних торгових відносин та угод між двома особами.

Для підвищення надійності векселя передбачений ряд спеціальних процедур, що дозволяють розширити коло осіб, відповідальних за векселем, тобто зобов'язаних платити за векселем при настанні певних обставин. Наприклад, акцепт або аваль векселя.

Акцепт векселя являє собою операцію, за допомогою якої підтверджується згода платника на оплату векселя. Відпо-відно, акцептантом є особа, що підтверджує свою згоду на оплату. Якщо як акцептант виступає банк (банківський акцепт), то вексель набуває статусу першокласного (тобто вищої якості, найменш ризикованого) зобов'язання. Акцепт не є обов'язковим, але виступає як необхідна умова для того, щоб вексель мав обіг, вільно обертався на ринку.

Аваль векселя являє собою поручительство за векселем. Аваліст, що здійснив аваль векселя, приймає на себе відпо-відальність за виконання зобов'язань зобов'язаною за векселем особою (наприклад, векселедавцем, акцептантом або індо-сантом).

Індосамент - це передавальний напис на векселі, що засвідчує перехід прав за векселем до іншої особи і що виконує гарантійні функції. Індосант також несе відпові-дальність за платіж разом з усіма іншими, зобов'язаними за векселем особами.

Взаємну відповідальність сторін вексельної угоди підвищує також протест векселя, що дає право векселе-держателю пред'явити індосантам, авалістам, акцептантам і векселедавцеві регресний позов.

Нормальна організація вексельного обігу передбачає безумовне дотримання вексельної дисципліни. У зв'язку з цим практикується законодавча заборона звільнення з яких-небудь причин будь-якого векселедавця від накладеного протесту, а також від забезпечення платежу державними дотаціями, переписуванням векселів або видачею нових позик. Чинник безумовності платежу, серйозні наслідки протесту під-креслюють перевагу векселя над іншими формами боргових зобов'язань. Законодавче визначення відповідальності векселедавця за вексельними зобов'язаннями спрямоване на зміцнення грошової дисципліни.

1.2 Вексельне право і його основні системи

Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, що відрізняють його від інших боргових зобов'язань і надають йому силу особливого, вексельного права. Останнє являє собою сукупність законодавчих та інших норм, що регулюють відносини між особами, причетними до вексельного зобов'язання. Спочатку вексельне право являло собою частину цивільного права, потім відокремилося в особливий інститут і сьогодні складає зміст особливої юридичної дисципліни, що має самостійний характер.

Вираз “сила вексельного права” означає сукупність тих особливостей, які властиві тільки векселям і які можна виділити при аналізі чинного законодавства, що визначає вексельний обіг в Україні, а саме: абстрактність, договірний характер, безперечність, односторонність, самостійність зобов'язання за векселем, формальність, обіговість або передаваність, грошовість, право або можливість протесту, солідарна відповідальність, відсутність емісійного характеру.

Абстрактність вексельного зобов'язання полягає в тому, що до тексту векселя не включаються причини його появи, тобто видача його юридично не прив'язується до конкретного договору. Вексель містить у собі лише просте і нічим не обумовлене зобов'язання або пропозицію сплатити певну суму.

Векселі (прості або переказні), що мають однаковий склад первинних учасників, одного номіналу, видані на однаковий термін і з однаковою відсотковою ставкою, укладені в результаті реалізації торговельної угоди, або на виконання кредитного договору, або просто з добрих спонукань векселедавця по відношенню до векселе-держателя, не мають ніяких юридичних відмінностей.

З цього випливає, що з моменту видачі векселя припиняється зобов'язання, на погашення якого був виданий документ, і виникає зобов'язання абсолютно нового характеру - зобов'язання за векселем - борг, що цілком відволікається від підстав свого виникнення. Таким чином, юридичними наслідками факту видачі векселя будуть погашення заборгованості, що раніше існувала, за придбані товари (виконані роботи, надані послуги), отриманий кредит і виникнення зовсім нового зобов'язання - боргу за векселем. Умови угоди не відображаються на обігу векселів і стягненні боргів за ними. У цьому сутність і причина абстрактності векселя. Для характеристики правової природи векселя необхідно звернути увагу на його договірний характер, безумовність, формальність та інші ознаки.

Договірний характер. Розглядаючи вексель як договірне зобов'язання, потрібно мати на увазі не ті договірні відносини, які призвели до появи векселя (наприклад, купівлю-продаж або кредит), а ті відносини, які створюються самим векселем. Договірний момент у векселі виявляється у тому, що векселедавець стає відповідальним перед векселедержателем внаслідок видачі йому векселя з наміром бути зобов'язаним за ним, а останній погоджується прийняти виписаний векселедавцем документ.

Безумовність векселя випливає з його абстракт-ності і полягає в тому, що наказ у переказному і зобо-вязання в простому векселі про сплату певної грошової суми повинні бути простими і не обтяженими будь-якими умовами або застереженнями або посиланнями на них. Боржник за векселем зобов'язаний платити тільки тому, що він видав (або акцептував) вексель, абсолютно незалежно від його сподіваннь, пов'язаних з прийняттям на себе вексельного зобов'язання, що виправдалися або не виправдалися.

Односторонність зобов'язання векселедавця у простому векселі має безумовний характер. У переказному векселі зобов'язання приймає більш складну форму. Тут зобов'язання векселедавця поставлене у залежність від скасовуючої умови - платежу з боку трасата. У переказному векселі векселедавець приймає на себе зобов'язання заплатити вексельну суму з моменту видачі їм документа, але це зобов'язання є умовним, оскільки він зобов'язаний платити, у випадку якщо не заплатить трасат. Однак до моменту коли особа, вказана у векселі як платник, не акцептує його, вона не має до вексельного зобов'язання жодного відношення. Отже, до акцепту векселя трасатом він являє собою одностороннє безумовне зобов'язання векселедавця. З іншого боку, в переказному векселі існує також одностороннє зобов'язання векселедавця, яке після акцепту векселя платником стає умовним. З прийняттям векселя до платежу виникає одностороннє безумовне зобов'язання трасата, яке існує поряд з умовним зобо-в'язанням векселедавця. Але треба відмітити, що серед науковців існує також і інша точка зору з приводу визначення сутності цієї особливості: односторонність вексельного зобовязання полягає в тому, що для того, хто за цим зобовязанням зобов’язаний, воно лише зобов’язання, без будь-якої вимоги з його боку, а для того, хто за ним має право, воно – лише вимога, без будь-якого зобов’язання з його боку3.

Самостійність зобов'язання за векселем. Кожне умовне або безумовне зобов'язання за векселем, прийняте на себе особою, що виступає як учасник, носить цілком самостійний характер і абсолютно не залежить від того, чи дійсні інші укладені у векселі зобов'язання.

Формальність. Вексель являє собою формаль-не зобов'язання, яке повинне мати суворо встановлену законом письмову форму. Будь-яка умова, пов'язана з виникненням, зміною або припиненням вексельного зобов'язання, має силу лише тоді, коли вона зазначається безпосередньо на векселі або на додатковому листі до нього (алонжі). Реквізити векселя визначені в законі. Недотримання форми позбавляє документ сили вексельного зобов'язання.

Обіговість (передавальність). Ця властивість век-селя забезпечується тим, що особа, яка придбала його першою, має право передати вексель іншій особі. Таке ж право має і кожен з подальших векселедержателів. Передача векселя проводиться шляхом здійснення індо-саменту. Передача векселя у власність іншій особі і лежить в основі передавальності як однієї з основних властивостей векселя. При передачі векселя за індосаментом новий (добросовісний) держатель документа є самостійним кредитором, а тому відносно нього не допускаються заперечення, які могли б мати місце відносно його попередника.

Грошовість. Вексель являє собою грошове зобов'язання. Воно не може бути виражене ні в якому іншому вигляді, крім як у грошах.

Право зворотньої вимоги. Векселедержатель, що не отримав платежу за векселем, отримує право на прямий позов до особи, зобовязаної за векселем (у переказному векселі) або тієї, що видала (у простому векселі), і, після здійснення ряду формальностей, - на регресний позов до всіх осіб, що зобовязалися за векселем раніше за нього самого. Для обгрунтування такого позову векселе-держателю достатньо предявити вексель з позначкою про опротестування у неплатежі (женевська система права) або навіть без неї (англо-американська система права).(В Україні опротестований вексель вже являється виконавчим документом)

Солідарна відповідальність. Якщо протест було здійснено своєчасно, векселедержатель може звернути свій позов проти зобов'язаних за векселем осіб (переказний вексель). Всі особи, що видали, індосували або ава-лювали вексель, є солідарно зобов'язаними перед векселе-держателем. Отже, векселедержатель має право пред'яв-лення позову до всіх цих осіб або до кожного окремо. Таке ж право належить кожній особі, що підписала переказний вексель, після того, як вона сплатила за нього. Позов, пред'явлений до одного з боржників, не перешкоджає пред'явленню позовів до інших осіб, навіть якщо вони зобов'язалися після первинного відповідача. Після закінчення термінів, встановлених для пред'явлення векселя терміном платежу по пред'явленні або після закінчення певного терміну у такий-то час від пред'явлення; для здійснення протесту в неакцепті або неплатежі; для пред'явлення до платежу у разі застереження "без протесту", векселедержатель втрачає права проти індосантів, проти векселедавця і проти інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта в переказному векселі і векселедавця у простому.

Відсутність емісійного характеру. Вексель не є емісійним цінним папером. Отже, його видача не передбачає спеціальних процедур, пов'язаних з емісією цінних паперів. У зв'язку з цим істотне значення набуває питання векселеспроможності, під якою розуміють здатність якої-небудь особи бути учасником вексельного зобов'язання як кредитор або боржник.

На основі усього вищевикладеного можна зробити висновок, що векселем є письмове, за встановленою законом формою, одностороннє, абстрактне і безумовне грошове зобов'язання, що передається за спрощеним порядком по передавальному напису і що перебуває під солідарною відповідальністю всіх причетних осіб, яке підлягає платежу законному векселедержателю проти пред'явлення самого векселя під загрозою процесуально суворого і спрощеного стягнення.

В сучасних умовах, яку б функцію на практиці не виконував вексель (знаряддя кредиту, засіб платежу, інструмент для інкасування боргу), взаємовідносини учасників вексельного обігу в будь-якому випадку носять характер вексельних правовідносин і регулюються не загальними нормами цивільного, а особливого вексельного права.

В 1930 р. в Женеві працювала конференція, в результаті чого була напрацьована Конвенція, що встановила Єдинообразний закон про переказний та простий вексель. Країни, що підписали або приєднались до неї, прийняли на себе зобов'язання ввести в дію на своїх територіях Єдинообразний вексельний закон. До таких країн відносяться:

Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, СРСР, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія, Японія.

Такі країни як:

Алжир, Аргентина, Афганістан, Болгарія, Буркіна-Фасо, Гаїті, Габон, Гвінея, Гондурас, Ірак, Іорданія, Ісландія, Індонезія, Камбоджа, Камерун, Коста-Ріка, Лаос, Ліван, Лівія, Люксембург, Мароко, Малі, Нігер, Республіка Бенін, Республіка Заїр, Південна Корея, Румунія, Саудовська Аравія, Сірія, Сенегал, Туніс, Того, Чехословаччина, Чад, Еквадор, Ефіопія, Югославія, не приєднались до Женевської вексельної конвенції, але видали на її основі свої національні вексельні закони. Усі вищезгадані країни утворюють Женевську систему вексельного права.

Іншу основну систему вексельного права складають країни англо-американського права, чиє вексельне законодавство базується на англійському законі про переказні векселі 1882 р. До них відносяться: Англія, Австралія, Багамські острови, Бермудські острови, Ботсвана, Бірма, Вірджинські острови, Гана, Гренада, Гонконг, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Ірландія, Канада, Кенія, Кіпр, Колумбія, Лесото, Малазія, Нова Зеландія, Намібія, Нігерія, Пакістан, Пуерто-Ріко, Свазіленд, Судан, США, Танзанія, Уганда, Фіджі, Філіпіни, Шрі-Ланка, ПАР, Ямайка.

Самостійну групу утворюють країни, чиє вексельне законодавство не входить в жодну з двох основних систем права і не основується на жодному, спільному для усіх цих країн вексельному законі. Це, наприклад, такі країни: Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Єгипет, Іран, Іспанія, Колумбія, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Тайвань, Таїланд, Уругвай, Чілі.

Між Женевським Єдинообразним вексельним законом (далі — ЄВЗ) і англійським Законом про переказні векселі (далі — ЗПВ) спостерігаються деякі розбіжності. Прослідкуємо найсуттєвіші з них.

У відповідності до ЄВЗ переказний вексель повинен вміщувати: найменування «переказний вексель», яке включене у самий текст документа і подане тією мовою, на якій цей документ складений; просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму грошей; найменування платника (трасата); зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен здійснитися платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений (першого векселе-держателя); зазначення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає вексель (векселедавця, трасанта) (ст.1 ЄВЗ).

Документ, в якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, не має сили переказного векселя, за винятком таких випадків: вексель, строк платежу у якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням; якщо відсутня назва місця платежу, ним вважається місцезнаходження платника; вексель, в якому не вказане місце його складання, розглядається як підписаний у місці знаходження трасанту (ст.2 ЕВЗ).

Відповідно до ЗПВ переказний вексель повинен містити наступні обов'язкові реквізити: безумовний наказ сплатити певну грошову суму; строк платежу; найменування платника; найменування отримувача або зазначення, що вексель сплачується пред'явнику; підпис векселедавця (трасанта). Вексель не буде недійсним тому, що він не має «вексельної відмітки», не датований, не вказане місце виставлення або місце платежу (ст.3,6,7 ЗПВ). Тобто, в англійському законі передбачається менша кількість обов'язкових реквізитів, ніж у ЄВЗ, і допускається виставлення на пред'явника (але в міжнародних розрахунках такі векселі не застосовуються).

Форма переказного векселя за Єдинообразним Торговельним Кодексом США (далі — ЄТК) відповідає положенням англійського закону, з тією особливістю, що для оборотного векселя, що виставлений на користь конкретної особи, необхідне включення в вексель застереження про наказ або відмітки «переказний» (ст. ст. 3-104, 3-111, 3-102, 3-110, 3-112 ЄТК).

Згідно з ЄВЗ оборотність векселя, тобто можливість передачі його по індосаменту, визнається за будь-яким векселем, навіть виданим без застереження «наказу». Навпроти, лише включення у вексель спеціальної відмітки «не наказу» або рівнозначного застереження може позбавити вексель властивості передачі по індосаменту. Такий вексель може бути переуступленим тільки з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії (ст.11 ЄВЗ).

За ЗПВ оборотним є вексель, виставлений платежем пред'явнику або наказу, але являється платежем наказу, якщо містить застереження про наказ, а також, якщо сплачується визначеній особі, але не містить слів, що забороняють передачу. Вексель з застереженням, що забороняє передачу, буде дійсним між сторонами, але не може бути оборотним.

Переказний вексель може бути виданий на користь трасанта або виставлений на самого трасанта (ст. о ЄВЗ, ст. 3-110, 3-118 ЄТК). У випадку, коли у переказному векселі трасат і трасант — одна і та ж особа, англоамериканське законодавство передбачає, що держатель може на свій розсуд розглядати його або як переказний, або як простий вексель.

Крім того, англійський закон допускає зазначення у переказному векселі декількох платників, але документ, що містить наказ, адресований двом трасатам в альтернативі або двом чи більше трасатам в послідовності, не є переказним векселем (ст. 6 ЗПВ). Американський закон також передбачає можливість виставлення переказного векселя на двох чи більше трасатів, при умові, що особи несуть солідарну відповідальність (ст. 3-118 ЄТК).

За англо-американським законодавством вексель може бути виданий на користь самого платника, а також на користь двох або більше одержувачів платежем сукупно або в альтернативі (ст.ст.5,7 ЗПВ, ст. 3-110 ЄТК). При цьому, якщо вексель підлягає сплаті двом або декільком одержувачам поальтернативно, то він повинен бути сплачений всім їм сукупно і індосуватися ними теж тільки разом (ст.32 ЗПВ, ст.3-116 ЄТК).

Згідно з ЄВЗ трасант, виставляючи вексель, може скласти з себе відповідальність за акцепт, але будь-яке застереження на векселі, за допомогою якого він складає з себе відповідальність за платіж, вважається ненаписаним (ст.9 ЄВЗ). А за англо-американським законом трасант має право скласти з себе відповідальність як за акцепт, так і за платіж (ст.16 ЗПВ, ст. 3-413 ЄТК).

Відповідно до ЄВЗ, якщо на векселі є підписи осіб, недієздатних за векселем, підписи фальшиві або вигаданих осіб, підписи, які за різними іншими причинами не можуть зобов'язувати тих осіб, які їх поставили або від імені яких він підписаний, то підписи інших осіб все ж таки залишаються в силі (ст. 7 ЄВЗ). Тобто, за наявністю серед індосаментів підробленого або неуповноваженого підпису не переривається низка індосаментів, і добросовісна оплата платником такого векселя держателю, який основує своє право на послідовному ряді індосаментів, є правильною. На відміну від цього, за англо-американським законодавством підроблений або неуповноважений індосамент є повністю недійсним, внаслідок чого особа, що володіє таким векселем, не є держателем, а оплата такій особі не носить визвольного характеру для платника від його вексельного зобов'язання (ст.3-404 ЄТК).

Згідно з ЄВЗ включення у вексель процентної оговорки допускається тільки в векселях платежем за пред'явленням і в стільки-то часу від пред'явлення (ст. 5 ЄВЗ). В будь-якому іншому векселі вона буде вважатися ненаписаною. Англо-американське законодавство дозволяє включення процентної оговорки в любий вексель (ст.9 ЗПВ, ст. 3-106 ЄТК).

Відповідно до ЄВЗ вексель може бути виданий строком платежу: за пред'явленням, в стільки-то часу від пред'явлення, в стільки-то часу від складання, на визначену дату; якщо в переказному векселі строк платежу не вказаний, він підлягав оплаті за пред'явленням. Векселі, що містять інше визначення строку платежу або послідовні строки платежу, недійсні. Строк платежу, вказаний або визначений за векселем, є твердим: ніякі граціонні дні, ні за законом, ні судові не допускаються (ст.ст.2,33,74 ЄВЗ).

Англо-американське законодавство передбачає ті ж засоби визначення у векселі строків платежу, що і ЄВЗ, але й дозволяє виставлення векселів строком платежу по настанню або у визначений період часу від настання певної події, яка повинна відбутися, хоча час, коли вона відбудеться, може бути невідомим. Також не забороняється виставлення векселів з оплатою частками в послідовні строки. Крім того, за американським законом вексель може бути також виставлений у визначений строк з застереженням про можливість його наближення або відстрочки (ст. ст.9, 11 ЗПВ, ст. 3-Ю, 3-109 ЄТК).

Оплата векселя повинна здійснюватися, як правило, в тій валюті, в якій виражена сума векселя. Але, відповідно до ЄВЗ, якщо вексель виписаний у валюті, що не має обігу у місці платежу, то сума його може бути сплачена в місцевій валюті за курсом на день настання строку платежу, а за простроченим платежем — на день здійснення платежу. Держатель може обумовити, що платіж повинен бути здійснений у визначеній векселем валюті (застереження про ефективний платіж в будь-якій іноземній валюті) (ст. 41 ЄВЗ), але так як ця умова порушує питання, що регулюються національним валютним законодавством, ЄВЗ передбачає для країн-учасниць можливість відступу від ст.41 у відношенні ефективного платежу в іноземній валюті за векселями з платежем на території цієї країни або складеним на ЇЇ території (ст. 7 Додатку 1). Тобто, положення ст. 41 ЄВЗ про ефективну оплату векселів у валюті, що не є валютою місця платежу, може підпадати під правила валютного контролю країни-учасниці конвенції, що визначають обмеження на платежі в іноземній валюті.

В англійському законі передбачено, що якщо вексель виставлений за кордоном, але з платежем у Об'єднаному Королівстві і сума платежу за векселем не виражена в валюті Об'єднаного Королівства, то сума, при відсутності особливих вказівок, повинна бути вирахована за курсом для тратти по пред'явленню в місці платежу на день оплати векселя, тобто повинна бути сплачена у фунтах стерлінгів (ст.72 ЗПВ).

Згідно з американським законом зобов'язання або наказ сплатити певну суму, виражену в іноземній валюті, можуть бути виконані шляхом сплати доларів за чековим курсом, що діє на день строку платежу за векселем. Якщо ж вексель передбачає іноземну валюту як засіб платежу, то повинен бути сплачений в цій валюті (ст. 3-107 ЄТК).

Відповідно до ЄВЗ відмова платника в оплаті векселя повинна бути засвідчена у визначений строк актом, складеним в публічному порядку (протестом у неплатежі), крім випадків, коли вексель був раніш опротестований у неакцепті, об'явлення платника неспроможним, об'явлення неспроможним трасанта за векселем, що не підлягає акцепту, включення до векселю трасантом, індосантом або авалістом і підписаного ними застереження («без протесту») звільняє держателя від здійснення протесту для здійснення права регресу (ст.ст.11,46,53 ЄВЗ).

За англо-американським законодавством протест у неплатежі є необхідною умовою настання відповідальності трасанта або індосантів тільки у випадку «іноземних векселів» (ст.51 ЗПВ, ст. 3-501 ЄТК). «Іноземний вексель» за англо-американським законодавством той, що виставлений або сплачуваний за межами відповідно Об'єднаного Королівства або США. У випадку виникнення неплатоспроможного акцептанта іноземного векселя до строку платежу держатель може вчинити протест у цілях більш надійного забезпечення своїх інтересів, тобто своїх прав по відношенню до трасанта індосантам (ст. 51 ЗПВ, ст. 3-501 ЄТК).

В деяких країнах протест у неплатежі дає держателю процесуальні та інші переваги при здійсненні примусового стягнення за несплаченими векселями (спрощена судова процедура, попередній арешт майна акцептанта, блокування коштів на його рахунках в банку). Крім того, так як у деяких країнах вексельним протестам надається гласність (про опротестовані векселі дається публікація в пресі та ін.) протест може негативно вплинути на ділову і моральну репутацію вексельного боржника.

Згідно з ЄВЗ, протест у неплатежі векселя строком на визначений день або в стільки-то часу від складання чи пред'явлення повинен бути здійснений в один із двох робочих днів, наступних за днем, в який вексель підлягає сплаті; векселі строком за пред'явленням — на протязі одного року з дня складання векселя, якщо трасантом або індосантом не встановлені інші строки, або наступного дня, якщо пред'явлення мало місце в останній день цього строку (ст.44 ЄВЗ).

За англійським законом протест у неплатежі іноземного векселя повинен бути здійснений в день, коли вексель був несплачений. За американським законом зобов'язання здійснення протесту банком настає в той же робочий день, будь-якою іншою особою — на протязі трьох робочих днів після відмови платника від платежу(ст. 3-508 ЄТК).

Відповідно до ЄВЗ за будь-яку відповідальну за векселем особу може бути даний аваль — спеціальне вексельне доручительство, за допомогою якого гарантується платіж (повністю або частково). Аваль дається на векселі або додатковому аркуші (алонжі), виражається словами «вважати за аваль» або іншим подібним формулюванням і підписується авалістом. Кожний підпис таким векселем, є товарна угода, комерційний кредит, що надається продавцем покупцю при реалізації товару. В цій якості вексель може виступати, з однієї сторони, як знаряддя кредиту, а з іншої — виконувати функції розрахункового засобу, багато разів переходячи із рук в руки та обслуговуючи в якості замінника грошей численні угоди купівлі-продажу товарів.

Вексель як міжнародний фінансовий документ за час свого існування може переходити від однієї особи до іншої на територіях різних держав. Звідси виникнення цілої низки зобов’язань, підлягаючих виконанню, охороні, а у випадку суперечки – судовому розв’язанню не тільки в різний час, але й на територіях дії різних вексельних законів. Таким чином, для суду території одного вексельного закону часто буває необхідним вирішувати проблеми про вексельну суперечку з врахуванням також і чужих вексельних законів.

1.3 Учасники вексельної форми взаєморозрахунків,

організація та технологія.

Виходячи із визначення простого і переказного векселя первинними сторонами простого векселя виступають дві особи:

- векселедавець — особа, що виписує вексель, яка одночасно є і платником за векселем;

- ремітент — перший отримувач за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає зобов'язання про платіж. У переказному векселі первісними учасниками є:

- трасант (векселедавець) — особа, що виписує вексель;

- трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;

- ремітент — перший отримувач або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель. Тобто, за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк — ця спеціальна дія називається акцептом тратти.

Тому переказний вексель має форму наказу трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж за векселем.

Особа яка:

Простий вексель

Переказний вексель

При участі 3-х осіб

При участі 2-х осіб

При участі 4-х осіб

Платить по векселю

Векселе-давець

Трасат

Трасат

Трасат, він же трасант

Трасат

Видає вексель

Трасант

Трасант, він же ремітент

Трасант

Отримує вексель

Векселе-держатель

Ремітент

Ремітент

Ремітент

Отримує платіж

Презентант



Простий вексель видається з метою оформити раніше (або одночасно) здійснений перехід цінностей, це значить, що простий вексель видається боржником кредитору. Отже, для боржника – він борговий документ, а в руках кредитора – доказ відправки цінностей і забезпечення зворотного отримання в строк грошового еквівалента, а разом з тим, у випадку необхідності, вексель дає можливість кредитору отримати капітал, що знаходиться у векселі, раніше строку.

Усіх учасників векселя пов'язують визначені правовідносини, предметом яких є, в кінцевому результаті, сплата вексельної суми.

Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, приймає на себе перед ремітентом, а також евентуальне і перед наступним держателем векселя (якщо вексель буде мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний характер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.

Ця відповідальність є безвідзивною, тому буде недійсною усяка оговірка на векселі, за допомогою якої трасант знімає з себе цю відповідальність (наприклад, «без звороту »). Трасант також несе відповідальність за акцепт векселя платником, яка виражається в тому, що, якщо платник відмовиться акцептувати вексель, то держатель має право пред'явити трасанту негайну вимогу про платіж за векселем, не чекаючи строку платежу. Але в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до настання строку платежу за векселем.

Ремітенту (або наступному держателю векселя) належить кореспондентське право по відношенню до трасанта, тобто право вимагати платіж за векселем у випадку відмови платника від акцепта або сплати векселя. Але це право може бути реалізоване тільки при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своєчасного пред'явлення векселя до акцепту або платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку «без протесту» або «без витрат», то дотримання перелічених умов для пред'явлення вимоги про платіж до трасанта не обов'язкове.

Зобов'язання трасанта перед ремітентом (і наступним держателем) підтверджується підписом трасанта на векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим, трасант і ремітент пов'язані також відносинами тієї угоди, яка була передумовою видачі векселя. Ці правовідносини між ними регулюються не нормами вексельного права, а нормами цивільного права про зобов'язання, що витікають із договорів. Тобто видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою. Внаслідок цього ремітент, що втратив за будь-якої причини право вимоги до трасанта із векселя, може пред'явити останньому позов із основної угоди, а трасант має право заявити проти вимоги ремітента за векселем заперечення із цієї ж утвореної між ними угоди.

Але трасант не тільки несе зобов'язання за векселем, але й має також право прямого позову, основаного на векселі, проти акцептанта, що не сплатив вексель. Такий позов можливий у випадку, коли сам трасант одночасно є і ремітентом (тобто коли вексель виписаний за власним наказом трасанта), а також у випадку, коли трасант оплачує вексель у порядку зверненої до нього регресної вимоги держателя векселя.

Платник, що не акцептував вексель, не є відповідальною за векселем особою, тому що він не поставив на векселі свій підпис, який тільки і може породити вексельну відповідальність. Але акцепт не є обов'язковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставленого на нього векселя. Тому ремітент (або інший держатель) має право надати вексель платнику у належний строк для оплати. Платіж, здійснений платником за таким векселем, буде носити визвольний характер, тобто визволить платника від його зобов'язання за основним договором з трасантом, а також звільнить трасанта від його віповідальності перед ремітентом (або іншим держателем) за векселем; з оплатою векселя платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати векселя, він може нести відповідальність тільки перед трасантом, але відповідальність не вексельну, а таку, що виникає із укладеної між ними угоди, по якій і був виставлений вексель.

Акцептант — це платник, що акцептував виставлений на нього переказний вексель. Завдяки акцепту платник стає головним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобов'язанням на векселі платника сплатити його держателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобов'язання за векселем стає безвідзивним (навіть якщо він пізніше й закреслив свій акцепт).

Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовій стороні векселя. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя).

У випадку відмови (повної або часткової) в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель в не-акцепті. В цьому випадку у його держателя виникає право оплати у порядку регресу, тобто зворотньої вимоги до попередніх зобов'язаних за векселем осіб.

Призначення індосаменту і його юридична природа

Вексель як цінний папір має підвищену обігоздатність і тому широко використовується як платіжний засіб. Векселі легко приймаються в оплату боргу не тільки тому, що кредитор впевнений у своєчасності платежу, але й тому, що таким векселем він, в свою чергу, має можливість розплатитися за своїми власними зобов'язаннями, а при необхідності — шляхом обліку в банку отримати гроші до строку платежу. Один і той же вексель в процесі обігу здатний погасити цілий ряд грошових зобов'язань.

Звичайним засобом передачі векселя є індосамент — особливий передаточний напис, що здійснюється, як правило, на оборотній стороні векселя (звідси термінологія, що історично склалась і походить від італійського іn dosso — на спині) або на додатковому аркуші — алонжі. Переуступка (дія передачі векселя) векселя за допомогою передаточних написів називається індосуванням або індосацією векселя. Особа, що здійснює передаточний напис, тобто переуступає вексель по індосаменту - індосантом, а особа, що отримує вексель по індосаменту — індосатом або індосатором (векселедержателем).

Можливість передачі векселя за допомогою індосаменту поширила межі його застосування, перетворивши вексель із знаряддя переказу коштів в засіб платежу і далі — в товар, що купується з метою здійснення ним платежу.

В силу оборотності векселів — ця якість визначається за будь-яким векселем, навіть виданим без застереження про наказ. У зв'язку з цим вираз «або наказу» не є обов'язковим реквізитом, тому що і при відсутності такого зазначення вексель може передаватися по індосаменту. Навпроти, лише включення у вексель спеціальної відмітки «не наказу» або рівнозначної їй може позбавити вексель властивості оборотності. Право позбавити вексель цієї здатності належить тільки векселедавцю. Якщо вексель виданий у формі оборотного документа, він продовжує залишатися таким до кінця, тобто до його погашення. Ніякі застереження на векселі, що обмежують його переуступку (передачу), зроблені після видачі векселя, або позавексельна угода сторін не можуть коливати оборотність векселя. А застереження «не наказу», що зроблена індосантом, не виключає можливості подальшого індосування векселя, а лише знімає відповідальність з такого індосанта перед наступним його придбавачем.

Векселі з застереженням «не наказу», що зроблена векселедавцем, можуть бути передані у власність або переуступлені ремітентом іншій особі, новому кредитору, але лише з дотриманням форми і з наслідками загальноцивільного договору про переуступку вимоги (цессії) так, як може бути передане право вимоги за звичайним цивільним зобов'язанням. За договором цессії право вимоги переходить до нового кредитора саме у тому стані, в якому воно було у першого кредитора, зі всіма характерними для нього перевагами і недоліками. Відбувається лише зміна осіб у зобов'язанні. Місце першого кредитора займає нова особа, яка має ті ж права, що і її попередник, у зв'язку з чим боржник може висувати проти вимоги нового кредитора усі заперечення, які він мав проти першого кредитора на момент уступки вимоги. Перший кредитор несе відповідальність перед новим кредитором лише за дійсність переданої вимоги, але він не відповідає за виконання боржником своїх зобов'язань.

Крім того за допомогою цессії передаються векселі після протесту у неплатежі або після закінчення строку, встановленого для здійснення протесту.

Переуступка векселів по індосаменту суттєвим чином відрізняється від переуступки за договором цесії за змістом, правовими наслідками і формою:

в результаті здійснення індосаменту індосант приймає на себе відповідальність перед будь-яким наступним векселедержателем (якщо в текст передаточного напису не включене спеціальне застереження); при цесії той, хто поступається своїми правами відповідає тільки перед своїм спадкоємцем і лише за їх дійсність, але не за здійсненність;

індосамент являє собою односторонню угоду, яка укладається тим, хто поступається своїми правами за векселем; цесія ж є двостороннім договором між тим, хто поступається, і тим, хто придбає права;

вексельне законодавство допускає здійснення бланкового або пред'явительського індосаменту; цесія ж може бути тільки іменною;

індосамент передбачає повну і безумовну передачу прав за векселем; при цесії передача прав може бути здійснена при умові чи частково.

Вручення векселя новому кредитору (індосатору) є також необхідним і важливим елементом процесу переуступки векселя по індосаменту. Індосатор для реалізації своїх прав, які визначені векселем, повинен мати сам цінний папір, тобто стати векселедержателем. Переуступка векселя у власність нового кредитора тільки тоді може вважатися завершеною, коли після індосаменту вексель реально переходить до рук нового кредитора або знаходиться в його розпорядженні. Тобто вручення векселя є тим юридичним фактом, який визначає момент виникнення у індосатора права власності на вексель. Тому до вручення векселя передаточний напис, що зроблений індосантом, вважається відзивним і може бути ним анульований, а будь-який закреслений індосамент вважається ненаписаним.

Щоб індосамент міг виконати свою функцію, необхідно, перш за все, щоб індосаменти, які проставлені на векселі, являли собою неперервний ряд, низку, тому що тільки із неперервного ряду індосаментів можливо відслідкувати перехід прав від однієї особи до іншої. Цей ряд починається індосаментом ремітента (або трасата) і далі продовжується індосаментами наступних держателів. Для неперервності ряду індосаментів достатньо наявності зовнішньої тотожності між підписом індосанта і ім'ям попереднього держателя. При цьому навіть фальшивий або неуповноважений індосамент вважається повністю дійсним і не перериває низку.

Форма і види індосаменту

Індосамент повинен бути здійснений у письмовій формі, ніякі усні угоди про переуступку прав за векселем не вважаються індосаментом. Індосамент повинен бути простим і нічим не обумовленим. Усяке обмеження його умов вважається ненаписаним. Частковий індосамент, тобто передача тільки частини суми векселя, не допускається.

По формі індосамент може бути повним (іменним) і бланковим. Повний індосамент містить найменування особи, на користь якої він зроблений, наприклад:

«Платіть АТ »0мега« або його наказу. Завод побутових приладів (підписи)». Повний індосамент зберігає іменний вексель в якості такого, а вексель на пред'явника перетворює в іменний. Бланковий індосамент не містить назву особи, на користь якої він зроблений, або складається із одного підпису індосанта, наприклад: «Платіть. Завод побутових приладів (підписи)» або «Завод побутових приладів (підписи)». Силу бланкового має також індосамент на пред'явника: «Платіть пред'явнику. Завод побутових приладів (підписи)». Бланковий індосамент перетворює іменний вексель у вексель на пред'явника.

Держатель, який отримав вексель по бланковому індосаменту має можливість:

- заповнити цей бланк своїм ім'ям або ім'ям якої-небудь іншої особи, перетворивши тим самим бланковий індосамент в іменний;

- не заповнюючи бланкового індосаменту, в свою чергу, індосувати вексель за допомогою повного або бланкового передавального напису;

- передати вексель іншій особі, не заповнюючи бланка і не здійснюючи індосаменту, тобто простим врученням документа.

Коло осіб, яким може передаватися вексель, не обмежене. Вексель може бути індосований навіть на користь трасанта або платника, а вони в свою чергу, можуть індосувати вексель далі.

На практиці у забезпечувальних цілях, тобто коли векселедавець у відповідності зі специфікою угоди не має наміру випускати свої векселі на ринок, можуть виставлятися необоротні векселі, які можуть передаватися тільки за нормами цивільного права в загальному порядку передачі прав за борговими вимогами (цесії). Звичайно ця операція здійснюється завдяки напису на оборотній стороні векселя, наприклад: «Всі права по даному векселю переуступаються Укрінбанку».

Наступним видом індосаменту є передоручувальний. У цьому випадку індосамент може містити ряд застережень, наприклад: «на інкасо», «як довіреному», «валюта до отримання», які мають на увазі просте доручення провести операції за векселем (інкасування коштів, здійснення протесту і т.д. — в цьому випадку векселедержатель, вказаний в індосаменті, не розглядається як власник векселя, ним залишається індосант), «валюта у заставу», «валюта у забезпечення», які мають на увазі заставу векселя. Індосат у цих випадках може індосувати вексель наступній особі тільки у порядку передоручительства, тобто з аналогічними застереженнями.

Крім того, відрізняють безоборотний Індосамент, який здійснюється з застереженням «без обороту на мене» і знімає відповідальність з векселедавця за несплаченим і опротестованим у неплатежі векселем. Дана особа вибуває із ряду попередніх і наступних осіб, які несуть солідарну відповідальність за векселем в результаті здійснення неперервного ряду передавальних написів.

Основні функції індосаменту

Індосамент виконує три основні функції: передавальну (трансфортабельну), гарантійну і легітімаційну (легітімація — засвідчення законності будь-якого права).

Передавальна функція полягає в тому, що за допомогою індосаменту усі права, що витікають із векселя, переносяться від однієї особи (індосанта) на нового кредитора (індосатора). Так як усі права за векселем пов'язані з володінням документом, індосамент повинен бути доповнений врученням. У результаті індосування векселя з'являється новий власник векселя — його держатель. Він отримує право вимагати від платника-акцептанта обумовлену у векселі суму грошей у встановлений строк, право вимоги по відношенню до попереднього кредитора і будь-якої іншої особи, що поставила на векселі свій підпис, у випадку несплати або неакцепту векселя платником (право на регресні вимоги), а також право переуступити вексель іншій особі. Індосатор не замінює собою попереднього держателя, а є самостійним вексельним кредитором. Його право вимоги до вексельного боржника незалежне від прав його попередників і базується виключно на володінні векселем і здійсненому індосаменті. Здійснення індосаменту не завжди пов'язане з передачею права власності на вексель. Індосамент може мати тільки перепоручальний характер або здійснюватися з метою застави векселя. У цьому випадку до держателя не переходить право власності на вексель. Він має право здійснювати усі дії з метою отримання платежу за векселем і примусового стягнення, але передати вексель далі він може тільки у порядку перепоручительства. Відмінність перепоручального індосаменту від заставного полягає в тому, що держатель за передоручительним індосаментом отримує суму векселя для свого індосанта, а держатель за заставним векселем має право направити отриману суму або її частину на погашення виданого ним індосанту кредиту, що забезпечений заставою векселя.

Гарантійна функція індосаменту полягає в тому, що після передачі векселя індосант сам стає перед індосатором у положенні вексельного боржника, який відповідає згідно з законом за акцепт і платіж за векселем. Індосант гарантує новому держателю, що платник належним чином акцептує і сплатить вексель, а якщо він цього не зробить, то індосант сам оплатить вексель. Тобто індосамент створює в особі індосанта нового вексельного боржника. Усі індосанти разом з трасантом є солідарними гарантами перед держателем, у зв'язку з чим по мірі збільшення кількості індосаментів зростає і коло осіб, пов'язаних солідарною відповідальністю за векселем, і тим самим підвищується цінність векселя. Але на відміну від трасанта, який є головним гарантом платежу за векселем, індосант може звільнитися не тільки від відповідальності за акцепт, але також і від відповідальності за платіж шляхом включення у свій індосамент застереження «без звороту», «без гарантії» або подібної відмітки. Відповідальність індосанта як боржника другого порядку настає у випадку зверненої до нього регресної вимоги, для якої необхідне здійснення протесту у неакцепті або неплатежі. Індосант може звільнити держателя від необхідності здійснення протесту шляхом застереження на векселі «без витрат», «без протесту», але це застереження діє тільки по відношенню до цього індосанта і не зв'язує інші сторони за векселем.

Легітімаційна функція має важливе юридичне значення. Законність прав вексельного кредитора базується на неперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Неперервний і послідовний індосамент починається підписом ремітента (першого держателя) або векселедавця, якщо переказний вексель виставлений його власному наказу. Наступні індосаменти кожний раз повинні підписуватися ім'ям тієї особи, яка була вказана у попередньому індосаменті. Після бланкового індосаменту будь-яка особа, що володіє векселем, може індосувати його своїм підписом, не перериваючи послідовність низки, тому що у цьому випадку держатель придбає вексель на основі бланкового передаточного напису.

Акцепт векселів

Акцепт — це письмова згода платника на оплату векселя.

Цією дією платник (трасат) приймає на себе зобов'язання сплатити вексель у встановлений строк. Акцепт ставиться в лівій частині лицьової сторони векселя і має вираз словом: «Акцептований» або іншими подібними за змістом словами: «Прийнятий», «Заплачу», «Згоден», «Зобов'язуюсь заплатити» і т. п. Для дійсності акцепта він обов'язково повинен бути підписаний платником. Простий підпис платника також означає акцепт векселя.

Ініціатива пред'явлення векселя до акцепту завжди надходить від векселедержателя, але саме пред'явлення до акцепту може бути здійснене будь-якою особою, у якої знаходиться вексель (наприклад, банком).

Пред'явлення векселя до акцепту може бути проведене у будь-який час, починаючи з дня його видачі і закінчуючи моментом настання платежу. Вексель може бути пред'явлений до акцепту і акцептований навіть після настання строку платежу, і боржник відповідає за ним так, як і у випадку прийняття векселя до строку. У випадках, коли вексель підлягає сплаті «в стільки-то часу від пред'явлення» або в силу вказівок векселедавця чи індосантів повинен бути пред'явлений до акцепту у визначений строк, обов'язковим є датування акцепту. При відсутності дати акцепту векселедержатель повинен посвідчити це упущення своєчасним здійсненням протесту, щоб зберегти свої права проти індосантів і проти векселедавця. В інших випадках акцепта проставлення дати не є обов'язковим.

Боржник не має права вимагати залишення у себе векселя для акцепта, але має право вимагати пред'явлення йому векселя повторно наступного дня після першого пред'явлення. Якщо після цього строку не буде прийняття, то вексель вважається неприйнятим.

Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але він може бути частковим, тобто боржник згоден сплатити тільки частину суми. Наприклад, вексель в сумі 1 мільйон гривень може бути частково акцептований наступним записом: «Акцептований в сумі 500 тис. грн». Платник в цьому випадку відповідає за оплату в строк лише суми, зазначеної ним в акцепті, а держатель має право після здійснення протесту в частковому неакцепті пред'явити регресні вимоги до векселедавця і інших відповідальних осіб про дострокову сплату неакцептованої вексельної суми. Усяке інше застереження в акцепті рівнозначне відмові у ньому. Але акцептант відповідає згідно зі змістом свого акцепту. Наприклад, якщо платник в акцепті вказує «Акцептований, але платіж 14 травня 1998 р.», в той час як строк платежу був зазначений на векселі 3 травня 1998 р., то таке застереження рівнозначне відмові у акцепті векселя з первісним текстом. У цьому випадку векселедержатель може опротестувати вексель у неакцепті і пред'явити регресні вимоги векселедавцю чи індосантам, або при настанні строку (14 травня) пред'явити вексель до платежу акцептанту, який несе відповідальність за платіж саме згідно зі змістом свого акцепту.

До повернення векселя держателю платник може закреслити напис про свій акцепт. У цьому випадку вважається, що у акцепті було відмовлено. Але якщо вексель після акцепту був переданий векселедавцю, то боржник вже не має права вимагати анулювання свого акцепту. Акцепт носить безвідзивний характер. Крім того, якщо платник письмово повідомив про свій акцепт векселедержателя або будь-кого із індосантів, а після цього закреслив свій акцепт і повернув вексель, він буде залишатися зобов'язаною особою згідно з умовами свого акцепту.

Таким чином, за допомогою акцепту акцептант стає головним вексельним боржником. У випадку неплатежу держатель векселя, навіть якщо він є векселедавцем, має проти акцептанта прямий позов, оснований на акцептованому векселі, і акцептант, на відміну від векселедавця і індосантів, відповідає за оплату векселя незалежно від своєчасності пред'явлення векселя до платежу.

Аваль векселів

Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або у частині вексельної суми за допомогою аваля — вексельного доручительства. Виступати в ролі вексельного доручителя (аваліста) може третя особа або одна із осіб, що підписала вексель (індосант, векселедавець і навіть акцептант). Аваль дається на лицьовій стороні векселя або на додатковому аркуші (алонжі) і виражається словами: «вважати за аваль», «як доручитель», «як гарант» або іншою аналогічною фразою і обов'язково підписується авалістом — юридичною особою (двома уповноваженими особами: керівником та головним бухгалтером, чиї підписи скріплюються печаткою).

Аваль дається за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому аваліст повинен вказати, за кого він дає доручительство. При відсутності такої вказівки аваль вважається виданим за векселедавця. Не допускається авалювання векселя за особу, яка не несе відповідальності за векселем, наприклад, за індосанта, що поставив застереження «без звороту на мене», або за платника, що не акцептував вексель. Відповідно, аваль, здійснений після закінчення строку протесту за особу, яка внаслідок цього пропущення звільняється від відповідальності, також недійсний. Хоча строки авалювання векселя не встановлені — аваль може бути даний до і після закінчення строку платежу, і навіть після здійснення акта протесту. У зв'язку з цим датування аваля юридично не має значення.

Аваль, який не містить ніяких додаткових обмежень, гарантує виконання зобов'язань відповідальною особою в повному обсязі. Але вексельне доручительство може обмежуватися частиною суми, тобто аваліст відповідає згідно зі змістом аваля.

Аваліст і особа, за яку він доручається, несуть солідарну відповідальність. Оплативши вексель, аваліст придбає право зворотної вимоги до того, за кого він видав доручительство, а також до тих, хто зобов'язаний перед цією особою. Але в цьому випадку діють загальні правила регресу, тобто аваліст може пред'являти вимоги тільки до попередніх боржників, але не до наступних. Крім того, аваліст несе перед векселедержателем солідарну відповідальність разом з іншими особами, що поставили на векселі свої підписи. Тобто, векселедержатель має право пред'явити йому позов незалежно від пред'явлення позову іншим зобов'язаним за векселем особам.

Аваліст звільняється від відповідальності, коли перестає нести відповідальність за векселем основний боржник, наприклад, у випадку закінчення строку позовної давності.

На відміну від норм цивільного права, згідно з якими недійсність основного зобов'язання тягне недійсність забезпечуючого його зобов'язання, аваліст відповідає за оплату векселя, навіть якщо зобов'язання, яке він гарантував, виявиться недійсним.

Оплата векселів

Нормальний процес обігу векселя завершується його оплатою у встановлений строк головним вексельним боржником — акцептантом. Необхідною передумовою виконання вексельного зобов'язання є пред'явлення документа для оплати боржнику. Пред'явлення повинно відбутися у місці, зазначеному у векселі як місце платежу, а при відсутності такого зазначення — у місці знаходження платника.

Держатель переказного векселя строком на визначену дату або в стільки-то часу від складання або пред'явлення повинен пред'явити переказний вексель до платежу або в день, коли він повинен бути оплачений, або в один з двох наступних робочих днів.

При визначенні строку погашення векселя не враховується день, в який він виписаний, і якщо дата платежу припадає на неробочий день, то він сплачується наступного робочого дня.

Боржник, перш ніж оплатити вексель, зобов'язаний засвідчитися у тому, що цей вексель пред'явлений йому для оплати законним держателем. Для цього він повинен перевірити послідовність ряду індосаментів і тим самим легітімувати власника векселя в якості законного держателя. При цьому в обов'язки платника не входить перевірка справжності підписів індосантів.

Платіж за векселем повинен наступати негайно по пред'явленню. Відстрочка платежу можлива тільки при виникненні обставин неперевершеної сили, наявність яких повинна бути підтверджена компетентними органами.

Звільняється від зобов'язання за векселем особа, що сплатила вексель в строк, а разом з нею і всі особи, що поставили на векселі свої підписи. Оскільки платіж за векселем здійснений проти його вручення, наявність векселя у платника є фактом, що підтверджує його повну оплату і погашення.

Пред'явлення векселя до строку не зобов'язує боржника сплачувати його, хоч він може сплатити його. З іншої сторони, векселедержатель не може бути примушений прийняти платіж до закінчення строку векселя.

Перенесення строку платежу за векселем (пролонгація) не допускається.

Боржник може сплатити тільки частину своїх зобов'язань, і пред'явник векселя зобов'язаний прийняти цю суму. У такому випадку на векселі робиться відмітка про платіж на суму, що залишилася, і векселедержатель може здійснити протест і пред'явити позов до будь-якої зобов'язаної особи в розмірі несплаченої суми.

Вексель може бути не прийнятий до платежу або акцепту у випадку неспроможності платника або якщо за вказаною адресою неможливо відшукати платника.

Протест векселів

Під вексельним протестом розуміють офіційно засвідчену вимогу платежу та його неодержання. Існують такі види протесту:

1) Протест переказного векселя в неакцепті або недатуванні акцепту. Ціль протесту — створення умов для дострокового задоволення вимог кредитора;

2) Протест в несплаті векселя як простого, так і переказного. Юридична ціль протесту — збереження прав зворотних вимог (регресу) до зобов'язаних по векселю осіб — трасанта, індосантів та їх гарантів (авалістів). Однак протест не є необхідним для збереження держателем права регресу проти акцептанта переказного векселя, які несуть вексельну відповідальність як головні боржники на протязі всього строку позовної давності.

Здійснення протесту в несплаті не потребується, якщо вексель був раніше опротестований в неакацепті, а також в разі об'яви неспроможності платника, незалежно від того, акцептував він вексель чи ні, та трасанта по векселю, який не підлягає акцепту.

Трасант, індосант або аваліст можуть шляхом включення в вексель підписаного ними застереження («без витрат» або «без протесту») звільнити держателя від здійснення протесту для одержання права регресу. Причому, якщо це застереження включене трасантом, воно має силу відносно всіх сторін, які підписали вексель, якщо ж воно включене індосантом або авалістом, то воно діє лише відносно його самого.

Отже, для виникнення права регресу необхідно, щоб факт відмови платника від акцепту або платежу був засвідчений офіційним актом — протестом, який здійснюється державним нотаріусом.

Строки здійснення протесту:

1) В неакцепті. Якщо пред'явлений вексель не буде акцептований у двадцять чотири години або вексель буде прийнятий не в повній сумі, то векселедержатель може здійснити протест у неприйнятті, внаслідок чого одержує право на дострокове задоволення. Протест в неакцепті повинен бути здійснений у строки, встановлені для пред'явлення до акцепту, тобто на протязі одного року від дня видачі векселя. Векселедавець може скоротити або збільшити цей строк, індосанти можуть скоротити його, тоді вексель може бути прийнятим до опротестування в неакцепті на протязі цих строків, але не пізніше 12 годин наступного за цим строком дня.

2) В несплаті. Для векселя строком на визначений день або в стільки-то часу від складання або пред'явлення протест повинен бути здійснений в один з двох робочих днів, які слідують за днем, в який вексель підлягає сплаті; для векселя строком по пред'явленні — на протязі строку, встановленого для пред'явлення до акцепту, або наступного дня, якщо пред'явлення було здійснено в останній день цього строку.

Якщо не здійснена сплата за векселем, векселедержатель повинен передати вексель наступного дня нотаріусу (судовому виконавцю) для опротестування за місцем знаходження платника або за місцем платежу. Якщо строк платежу або строк відправки векселя припадає на встановлені законом дні відпочинку, ці строки переносяться. В цей же день нотаріус пред'являє платнику вимогу про сплату або акцепт векселя. Якщо після цього послідує платіж, нотаріус, не здійснюючи протесту, повертає платнику вексель з відміткою про сплату. Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному векселі, він також повертається до векселе-держателя без протесту. Якщо до 12 годин наступного дня не одержано підтвердження про здійснення сплати за векселем, нотаріус в цей же день протестує вексель шляхом запису про це в реєстрі та відмітки на векселі. Оформлюється протест актом. Опротестований вексель з написом про протест та актом повертається від нотаріуса (судового виконавця) до векселедержателя.

Протест в неакцепті здійснюється проти векселедавця. Протест в несплаті по простому векселю — проти векселедавця, по переказному — проти акцептанта.

Крім здійснення протесту, держатель повинен повідомити індосанта та трасанта про відмову в акцепті або сплаті на протязі наступних за днем протесту чотирьох робочих днів. Недотримання цього правила не звільняє гарантів від відповідальності по векселю, але накладає на держателя відповідальність за збитки, які може понести відповідальна особа, в розмірі, що не перевищує суму векселя.

Якщо протест здійснений своєчасно, то виникають такі наслідки:

— судові органи мають право виносити рішення по позовам, заснованим на опротестовних векселях;

— наступає відповідальність по простому векселю — надписателів, а по переказному — надписателів та трасанта (векселедавця).

Всі ці особи, за виключенням індосантів, які помістили перед своїм підписом застереження «без обороту на мене», є солідарне відповідальними перед векселедержателем. Він має право пред'явити позов до всіх зобов'язаних по векселю осіб (право регресу) або до одного з них, не звертаючи уваги на послідовність підписів цих осіб на векселі. Той, що сплатив по векселю звертається з вимогою до інших та, одержавши необхідну суму, передає тому, що сплатив опротестований вексель.

Таким чином, своєчасне опротестування векселя в разі відмови в акцепті або сплаті є умовою початку відповідальності трасанта, індосантів та авалістів. Акцептант та векселедавець простого векселя як головні боржники по векселю є відповідальними на протязі всього строку позовної давності.



Векселедавець може вимагати з того, до кого він пред'явив позов:

- суму векселя, не акцептовану і не сплачену, з відсотками, якщо вони були обумовлені;

- відсотки від дня строку платежу;

- збитки по протесту, здійсненню повідомлення, а також інші збитки;

- пеню від дня строку платежу.

В разі закінчення строків, установлених для здійснення протесту в неакцепті або несплаті, векселедержатель втрачає свої права проти індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб, за виключенням акцептанта. Векселедержатель, який не одержав платіж, має право на стягнення у судовому порядку належної йому суми.

Право на пред'явлення позовів обмежується визначеним строком, який носить назву вексельна давність (тобто в межах строків позовної давності). Для позовних вимог проти акцептанта та векселедавця простого векселя встановлений трирічний строк давності. Держатель може виставити позов проти індосантів, трасанта та їх гарантів на протязі одного року із дня протесту, або із дня строку платежів за векселем, що не підлягає протесту, а кожний індосант — проти іншого індосанта і трасанта на протязі 6 місяців з дня, в який індосант сплатив вексель, або із дня пред'явлення до нього позову.

  1. Дослідження досвіду використання

вексельної форми в Україні.

2.1. Обіг векселя для покриття взаємної заборгованості субєктів підприємницької діяльності.

Широкомасштабне практичне застосування векселів пов'язане з необхідністю подолання кризи неплатежів, що глибоко вразила фінансово-розрахункову систему України.

Введення повномасштабного вексельного обігу дозво-лило б внести елемент самоорганізації у процес погашення боргів, додавши йому за допомогою векселя форми товару.

Першими нормативними актами у створенні ринку боргових зобов'язань були: Указ Президента України від 14 вересня 1994 р. "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльно-сті"4; “Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями”, розроблений Національним банком у відповідності до цього Указу5.

Незважаючи на те, що широкомасштабне введення векселя до господарського обігу проводилося адміністратив-ними заходами, необхідність проведення таких заходів була викликана об'єктивним станом фінансово-кредитної системи.

За даними Міністерства статистики, кредиторська і дебіторська заборгованість в Україні на 1 серпня 1994 року досягла відповідно 280 і 240 трлн. крб., що майже у тридцять разів перевищувало суму всіх (готівкових і безготівкових) грошей, що знаходяться в обігу6. Взаємна заборгованість підприємств так переплелася, що навряд чи вони самі могли б розібратися у своїх фінансах. Розплутати вузол взаємних боргів повинен був Указ Президента України від 14 вересня 1994 року7.

У відповідності до п.1 цього Указу суб'єкти підприєм-ницької діяльності за результатами взаємозаліку повинні були до 1 листопада 1994 року оформити прострочену заборго-ваність звичайними векселями з терміном платежу 28 лютого 1995 року.

Пізніше, коли стало ясно, що ні банки, ні підприємства в термін до 1 грудня 1994 р. не укладаються, Указом Президента України від 14 листопада 1994 р. "Про опера-тивну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи та про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"8 термін оформлення заборгованості було продовжено до 21 листопада 1994 року.

Підприємство-боржник ставало векселедавцем, підприєм-ство-кредитор - векселедержателем. Сума зобов'язань за одним векселем мала не перевищувати сто мільйонів карбо-ванців. З метою активізації процесу оформлення заборговано-сті векселями були передбачені спеціальні правила, спрямова-ні на його стимулювання. Пункт 3 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачав, що у разі відмови боржника оформити заборгованість векселем кредитор має право безакцептного списання суми заборгованості або оголошення такого суб'єкта підприємницької діяльності нездатним задо-вольнити пред'явлені до нього вимоги. У той же час, вказаний пункт Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. встановлював, що суб'єкти підприємницької діяльності, які не вимагають оформлення векселем кредиторської заборгова-ності, втрачають право на повернення такої заборгованості без будь-якого відшкодування і повинні списати її на власні збитки. Передбачалося, що ці заходи мають дисциплінувати як кредиторів, так і боржників, і, зрештою, підвищити ефектив-ність кроків, спрямованих на подолання кризи неплатежів.

Указ Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" передбачав можливість передачі векселя шляхом індосаменту (в тому числі і під заставу), а також для здійснення інших операцій відповідно до чинного законодавства.

З точки зору розвитку вексельного обігу досить привабливим є положення, відповідно до якого норма дисконту з суми векселя при здійсненні облікових операцій не обмежується. У разі відмови в платежі при настанні вказаного у векселі терміну, вексель підлягає опротестуванню за встановленим порядком. Уявляється, що центральною пробле-мою у подоланні кризи неплатежів є можливість оперативного і повного стягнення боргу. Причому механізм стягнення боргу повинен бути: чітким (тобто гранично регламентованим); ясним, що не допускає альтернативних, двозначних тлумачень; простим (тобто таким, що є спроможним практич-но застосовуватись) і, нарешті, оперативним. Пункт 6 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачає майнову відповідальність за вексельними зобов'язаннями, відсилаючи, в плані реалізації цієї відповідальності, до меха-нізму, зафіксованого Законом України від 14 травня 1992р. "Про банкрутство"9. Однак незрозуміло, яким чином цей механізм стосовно векселів мав виявитися ефективним, якщо до цього він практично не працював.

Пункт 7 вищеназваного Указу Президента України передбачав санацію тих підприємств державної власності, які не підлягають приватизації. З точки зору подолання кризи неплатежів або покарання недбайливого керівника під-приємства, санація, ймовірно, має позитивне значення. Однак, з позицій вексельного кредитора, немає ясності в головному – як у разі санації підприємств будуть захищені його інтереси.

Позитивним економічним методом, покликаним стиму-лювати банківські операції з векселями, безумовно можна вважати рекомендацію, що міститься в Указі, Національному банку України надавати комерційним банкам України протягом листопада 1994 - лютого 1995 року до 10% всієї кредитної емісії під ці операції. З цих же позицій потрібно розглядати і пункт 2 Указу Президента України, відповідно до якого суб'єкти підприємницької діяльності звільняються від сплати державного мита за вексельні бланки, що купуються для оформлення взаємної заборгованості. Необхідно відмітити, що дія даного Указу Президента України розповсюджується на операції з векселями, які виписуються для оформлення простроченої заборгованості. Істотним є те, що норми Указу мають не одноразовий характер, а передбачають періодичне проведення взаємозаліку і оформлення заборгованості векселями. Рівно через місяць після підписання Указу Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності" був виданий Указ Президента України від 14 вересня 1994р. "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"10. Цей правовий акт вніс певні корективи у терміни проведення взаємного заліку заборгованості і оформлення простроченої заборгованості звичайними векселями, а також доповнення в плані визна-чення відповідальності кредиторів, що не вимагали оформлен-ня векселем заборгованості.

Поряд з вищепереліченими питаннями, даний Указ Пре-зидента України містить перелік проектів Указів Президента України і законів, які повинні бути розроблені для подолання кризи неплатежів, у тому числі для стимулювання вексельного обігу.

Укази Президента України про вексельний обіг переслідували досягнення кількох цілей, зокрема:

1) пожвавлення платіжної системи;

2) здійснення заліків і погашення взаємних боргів суб'єктів підприємницької діяльності;

3) розблокування господарської діяльності.

Положення Указу Президента України від 14.09.94 р. були деталізовані в нормативно-правових актах Національного банку:

- Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 19311;

- Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обізі від 22.02.95 р., № 150010/48.

Відповідно до Порядку проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями оформлення заборгованості векселями здійснюється безпосередньо в банку дебітора в присутності осіб, уповноважених наказом керівника установи банку. По кожному клієнту складається протокольне рішення у двох примірниках з вказівкою платежів, оформле-них векселями. У протоколі вказується доручення векселедав-ця обслуговуючому банку на інкасування векселів до векселедержателя. Протокольні рішення повинні бути підписані з боку банку і боржника. Після цього перший примірник залишається у банку, другий - видається клієнту (боржнику) на руки під розписку на першому примірнику. Оформлення векселів повинно здійснюватися відповідно до Положення про переказний і простий вексель.

Після оформлення заборгованості векселями банк дебітора (боржника) формує векселі по банках кредиторів, включаючи їх до відповідних реєстрів. Перший примірник реєстру з прикладеними векселями надсилається до банку кредитора спецзв'язком, а другий залишається у банку векселедавця.

Відповідно до протокольного рішення векселі реєструються у банку дебітора в спеціальній книзі, де вказується: 1) найменування векселедавця і одержувач векселя; 2) термін платежів і номер кожного векселя; 3) підпис векселедавця.

Інформація про оформлення взаємної заборгованості векселями повинна прямувати в регіональні управління Національного банку України, а звідти - до місцевих органів виконавчої влади і Національного банку України.

Банк кредитора, отримавши реєстр і векселі, реєструє їх в аналогічній книзі і звіряє суми отриманих векселів за кожним векселедержателем із сумами його платіжних вимог, після чого вручає йому під розписку векселі і примірник реєстру.

У випадку, якщо боржник відмовляється оформити прострочену заборгованість векселями, в банку дебітора складається протокольне рішення у трьох примірниках за кожним кредитором окремо. Другий і третій примірники протокольного рішення разом з примірником платіжної вимоги дебітора з відміткою банку на зворотному боці про відмову, завірені підписом керівника банку і відбитком печатки, надсилаються банком боржника до банку кредитора спецзв'язком з одночасним списанням відповідних сум. Один примірник протокольного рішення банк кредитора надсилає кредитору. Кредитор на підставі отри-маної інформації має право безакцептного списання сум заборгованості з боржників у встановленому порядку, однак тільки після отримання ним протокольних рішень боржників про відмову оформлення заборгованості векселями.

Операції з векселями здійснюються відповідно до Порядку проведення банками операцій з векселями, затвер-дженої постановою Правління Національного банку України 25.12.93 р. №22001/8512.

У міру наближення терміну платежу за векселями, актуальними стали питання можливих неплатежів за векселями та їх опротестування. Саме цим проблемам була приділена значна увага в спеціальних Роз'ясненнях з питань, пов'язаних з використанням векселів в господарському обізі, спрямованих до комерційних банків телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. № 15010/48.

Перший вексельний взаємозалік показав: по-перше, визначена конкретна сума заборгованості; по-друге – 30,6% акцептованих платіжних документів було погашено за заліком13.

Однак перший вексельний взаємозалік вивів вельми тривожні цифри щодо ефективності використання векселів. Зокрема, якщо оплачених векселів 45%, а неоплачених - 55%, це означає, що кожний другий вексель був неоплачений. Ще більш тривожним виявилося опротестування векселів на суму всього в 0,7 трлн. крб., з неоплачених - 18,7 трлн. крб.14

Узагальнення практики вексельного взаємозаліку дозволило виявити наступні причини низької ефективності використання для цих цілей векселів:

1. Підприємці і банкіри ще не знали, як користуватися векселем.

2. Багато керівників сприйняло використання векселів як разову кампанію і поставилося до цього вельми скептично.

3. Вексель не використовувався як інструмент для заміни фінансової власності на майнову і засіб переходу від фінансо-вої відповідальності до майнової.

4. Недосконалість організаційного і технічного аспектів застосування векселів, особливо механізму їх опротестування, розгляд відповідних позовів в судах.

Практично за тією ж схемою, що і перший вексельний взаємозалік, був проведений в червні 1995 р. другий взаємо-залік. Нормативною базою його здійснення стала Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 року № 379 "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення простроче-ної заборгованості векселями”15.

Головною відмінністю другого взаємозаліку від першого було допущення оформлення простроченої заборгованості як звичайними, так і переказними векселями.

Потрібно відмітити, що, як показала практика, оформлення простроченої заборгованості векселями в червні 1995 р., очікуваних результатів не дало. Зокрема, при червневому взаємозаліку підприємствам Міністерства проми-словості було пред'явлено вимог на 12% загальної суми боргів, що значилися на балансах, з них акцептовано було 45%, а погашено - тільки 2,2%. З усіх пред'явлених вимог, які підлягали оформленню векселями, тільки 21% був оформле-ний; та й ті до вексельного обігу практично не потрапили.

Потім, відповідно до спільної Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборго-ваності векселями" від 01.12.95 р. № 96016, був проведений третій вексельний взаємозалік.

Вказана Постанова передбачала проведення заліку взаємної заборгованості за станом на 5 грудня 1995 року, з оформленням непогашеної заліком заборгованості векселями терміном платежу не більш 90 днів від дня складання, з можливістю здійснення дисконту. Термін протесту в неплатежі за векселями, випущеними відповідно до цієї Постанови, визначався у 15 днів.

Для уточнення багатьох питань Національним банком України була розроблена методика проведення заліку, яка була розіслана листом "Про проведення заліку взаємної заборгованості" від 04.12.95 р. № 22017/940-5855-32217.

Відповідно до вказаних нормативних актів простроченазаборгованість могла оформлятися простими і переказними векселями. Цікавий механізм, запропонований відносно переказних векселів: векселедавцем є кредитор, його боржник - платником, кредитор кредитора - векселедержателем. Заборгованість може бути оформлена переказним векселем, якщо боржник відмовився від видачі простого векселя. На перший погляд, застосування переказного векселя має свідчи-ти про певний прогрес у розвитку вексельного обігу. Однак низка невирішених питань не дозволяє, на жаль, це констатувати.

Передусім залишилося незрозумілим, чому боржник, відмовившись оформляти заборгованість простим векселем, погодиться оформляти її переказним. Іншими словами, чому боржник не бажає платити векселем своєму кредитору, а захоче платити кредитору кредитора. Так і для векселе-держателя мало втіхи, що платником за векселем буде особа, що відмовилася оформити заборгованість простим векселем. Вказана Методика Національного банку України містить більш широкі роз'яснення відносно інкасації векселів, не виходячи, проте, за межі Положення про переказний і простий вексель і Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженого Правлінням Національного банку України 25 лютого 1993 року18.

На підставі вищеназваних нормативних актів у Методиці роз'яснюється також можливість видачі векселя, що не підлягає опротестуванню в обов'язковому порядку.

Оформлення заборгованості векселями було встановлено з 12 грудня 1995 року до 10 січня 1996 року. Однак пройшло майже півтора року після початку першого вексельного взаємозаліку, а нормативна база, що його регулює, не зазнала істотних змін у бік активізації вексельного обігу.

У телеграмі Національного банку України від 21.11.95 р. № 22017/911-5492 "Про взаємну заборгованість суб'єктів підприємництва" зазначалося, що за 9 місяців 1995 року взаємна заборгованість зросла в 5,4 раза, криза неплатежів торкнулася кожного п'ятого підприємства, 44% всіх підприємств мають заборгованість від 3 місяців до 1 року, 4% - більше року19.

Для з'ясування причин неефективності заходів, що вживаються Урядом з впровадження векселів, Міністерством промисловості спільно з Українським вексельним центром (Укрвекселем) і Українською фондовою біржею в рамках експерименту, передбаченого Указом Президента "Про заходи з нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 16.03.95 р. № 22720, була узагальнена існуюча практика і підготовлені конкретні пропозиції щодо подальших можливостей використання вексельного обігу в Україні.

Не чекаючи змін і доповнень у чинному законодавстві з питань правового регулювання вексельного обігу в рамках чинного законодавства Міністерство промисловості, Міністер-ство енергетики і електрифікації і Міністерство вугільної промисловості, з одного боку, і Асоціація "Український век-сельний центр", - з іншого, уклали Генеральну угоду про подальший розвиток вексельного обігу (далі - Угода), якою передбачається таке:

1)Поряд з безготівковими розрахунками за поставлену продукцію, виконані роботи і послуги за договорами між підприємствами, які входять у сферу управління міністерств, можуть проводитися розрахунки векселями;

2) Векселі як засіб платежу за вироблену продукцію, виконані роботи і послуги, товарне і майнове забезпечення яких підтверджується експертним висновком Укрвекселя, підлягають обовязковому прийому підприємствами-креди-торами від підприємств-боржників за умови їх підвідомчості міністерствам;

3) Підприємства-боржники, що виступають векселедав-цем, купують вексельні бланки в обслуговуючих їх банках і під час оформлення розрахунків векселями надають Укрвекселю необхідну інформацію про товарний характер договорів;

4) Векселедавці шляхом перепоручительного індосаменту можуть користуватися послугами Центральної вексельної палати як презентанта (пред'явника векселя трасату для акцепту) при виконанні дій з отримання платежів за векселем.

На підставі вищезазначеної Угоди були розроблені Тимчасові правила вексельного обігу між підприємствами низки базових галузей економіки України, покликаних регламентувати питання застосування векселів підприємства-ми зазначених міністерств. Тимчасові правила визначали органи, що координують вексельний обіг, передбачили створення єдиного вексельного реєстру всіх векселів, що обертаються, і розробку системи страхових гарантій за векселями.

Для визначення порядку відкритих вексельних торгів і попередження зловживань у сфері вексельного обігу Українською фондовою біржею був розроблений і затвер-джений Порядок проведення відкритих торгів з продажу векселів на Українській фондовій біржі. Відповідно до цього Порядку по четвергах можуть бути виставлені до продажу векселів підприємств.

Позабіржові операції з векселями і ведіння Єдиного вексельного реєстру здійснює Центральна вексельна палата. У цей час підготовчу роботу для проведення експерименту на базі згаданих міністерств практично завершено. До експерименту приєдналися також Мінмашпром, Мінтранс і інші відомства.

Потрібно відзначити, що на ринку цінних паперів з векселями працюють "Промінвестбанк", банк "Україна", "Приватбанк" та ряд інших комерційних банків. Уявляється, що при наявності ефективного механізму звернення стягнення на майно боржника при неналежному виконанні ним вексельного зобов'язання, вексель займе гідне місце в господарському житті країни.

2.2 Практика вексельного обігу в різних галузях народного господарства.

В Україні діє ряд особливостей процесу вексельного обігу, які необхідно враховувати при укладанні угод з партнерами, в тому числі іноземними.

На відміну від вексельного законодавства багатьох країн українське законодавство не визнає фізичну особу (громадянина України або іншої держави) учасником вексельних взаємовідносин. Використовувати векселі, виступати векселедавцем, акцептантом, індосантом або авалістом можуть тільки юридичні особи і суб'єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до діючого законодавства України.

Вказані положення закріплені у Правилах виготовлення і використання вексельних бланків, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р. №528 і діють до затвердження Порядку випуску та обігу векселів.

До зняття зазначених обмежень векселедавець або індосант, який бажає передати своє право на отримання заборгованості фізичній особі або іноземному партнеру, може здійснити уступку вимоги у загальноцивільному порядку.

На сьогоднішній день можна виділити декілька видів векселів, що користуються попитом в Україні. Це, перш за все, векселі електричні, газові, телефонні. Є попит також на казначейські векселі, залізних доріг, металургійні комбінати, хімічну промисловість, але на ці векселі покупці досить специфічні, у них, як правило, є свій круг торговців і на фондовий ринок заявки на купівлю цих векселів виходять дуже рідко.

Протягом останніх декількох років незмінним лідером по популярності являлися векселі Національного Диспетчерського Центру (НДЦ), або як їх ще попросту називають - “електричні” векселі. Маючи такий вексель на руках, можна оплатити ним (по номіналу) власну заборгованість за електроенергію. Весною 1997р. ціна на цей вексель становила 35-40 % від номіналу. Через рік ціна впевнено трималась на рівні 64-66 %, і лише з початком літа 1998 р. попит на векселі НДЦ різко скоротився і ціна становила 49-50 %.

На Українській фондовій біржі (УФБ) торгівля векселями НДЦ почалася у березні 1996 р. Торгівля векселями проводиться також на Київській міжнародній фондовій біржі. Але треба відмітити, що жодній з бірж поки що не вдалося налагодити активну торгівлю векселями. Правила торгів на фондових біржах та низький інтерес до біржової торгівлі взагалі створювали умови для формування цін, які значно відрізняються від цін на позабіржовому ринку. Наприклад, в кінці 1996 р. на УФБ векселі НДЦ продавалися по ціні 50% від номіналу, в той час, коли на позабіржовому ринку ці самі векселі можна було купити по ціні 30% від номіналу. Завищення ціни на біржі пояснюється монополізмом продавця. Зменшенню зацікавленості до бірж також сприяє біржовий збір.

А ось позабіржовий вексельний ринок в Україні отримав набагато більший розвиток, ніж біржовий. По рівні організації позабіржовий ринок підрозділяється на:

Організований представлений ПФТС. Більшість угод по векселях, заключених в ПФТС, мають невелику контрольну суму, і на загальні результати торгів не впливають. Крупні угоди по векселях заключаються дуже рідко. Сьогодні навіть деякі фінансові організації (і навіть банки) відключаються від ПФТС, адже це не зовсім дешеве задоволення, а угоди, в основному, заключаються на позасистемному ринку.

Сірий” — зконцентрувавший в собі основну масу вексельного обороту та формуючий реальну ринкову ціну. Саме цей ринок, як не дивно, являється на сьогодні в Україні найбільш прогресивним, чітко відпрацьованим (порівняно), з реальними цінами, з наявністю чітко працюючими надійними торговцями та фінансовими посередниками. Цікаво, що серед самих учасників фондового ринку слово “сірий” ніколи не вживається. Можливо тому, що цей так званий “сірий” ринок являється основним, єдиним сформованим, зі своїми неписаними законами честі (джентльменська домовленість, тверда обіцянка, конфіденційність, культура торгу, комісійні виплати і т.п.), і тому різні не зовсім позитивні назви як то “сірий”, “чорний”, “нелегальний”, сприймається учасниками вторинного ринку цінних паперів не зовсім позитивно. Адже так званий “сірий” ринок — це ринок, який диктує життя!

Переваги “сірого” ринку очевидні:

Свобода участі. Немає жодних обмежень (ліцензій, регістрацій); не потрібні процедури лістингу цінних паперів, що знаходяться в обігу. Саме через це серед учасників вексельного обігу можна зустріти як банки та ліцензійованих торговців цінними паперами, так і юридичних осіб, не маючих ліцензію на торгівлю цінними паперами. І немає нічого дивного в тому, що деякі юридичні особи являються активними учасниками вексельного обігу навіть при відсутності ліцензії на торгівлю ЦП. По-перше: кожна юридична особа має право на проведення операцій з цінними паперами на суму, не перевищуючу 170 000 (сто сімдесят тисяч) гривень за календарний рік при відсутності ліцензії; по-друге: якщо юридична особа проводить угоду по векселях, але з однієї сторони (при купівлі чи при продажу) відсутні фінансові відношення (тобто вексель продається або купується за що завгодно тільки не за живі гроші), то така угода не попадає під статус “операція з цінними паперами” і таких угод юридична особа може здійснювати безліч.

Учасники вексельного обігу в Україні широко використовують ці дві можливості. Деякі торговці, в яких закінчився ліміт (170 000 грн) на торгівлю ЦП, швидко відкривають свої дочірні підприємства і продовжують заключати угоди по купівлі-продажу векселів лише з тією різницею, що на договорах купівлі-продажу змінюються реквізити (навіть прізвища керівників і юридична адреса не змінюються). Наприклад саме так використовує цю можливість харківська фірма ООО “Богатир”. Не маючи ліцензії фірма торгує векселями ХДПЗ ім. Шевченко та акцептованих ВАТ “Укртелеком” у значних об’ємах.

Деякі господарчі підприємства використовують вексельну форму для погашення власних боргів за споживання газу, електроенергії, води, для взаєморозрахунку з іншими підприємствами. Наприклад, інститут ім. Патона (Київ, вул. Боженко 11), не маючи ліцензії щомісячно закриває свій борг перед ВАТ “Укртелеком” на суму 30 – 35 тис. грн. Отже, ліцензія потрібна лише для чистої спекуляції цінними паперами і лише у випадку, коли сума угоди перевищує 170 тис. грн за календарний рік.

Мінімум часу на заключення угоди та на оформлення всіх необхідних документів. Оскільки факсимільна копія договору має юридичну силу, то договір заключається буквально за лічені хвилини. Оскільки гроші йдуть по Україні не більше кількох годин, то покупець може отримати куплений ним вексель уже через добу. Наприклад, продаючи вексель з Києва у Сімферополь, використовуючи пошту DHL, покупець отримає вексель приблизно через 15-20 годин після виклику кур’єра DHL до офісу продавця. Крім DHL широко використовується також банківська пошта, фельд’єгерська пошта, широко розповсюджена доставка векселів звичайним поїздом через бригадира поїзда, очевидно, схильність до ризику мабуть просто в крові у вітчизняних учасників фондового ринку. Але треба відмітити, що як не дивно, але саме такі ризикові способи доставки векселів являються одними з самих надійних, і навіть деякі банки віддають перевагу саме такому способу зв’язку.

Але якщо продавець і покупець знаходяться в одному місті, то процедура купівлі-продажу може зайняти всього 2-3 години. Договір купівлі-продажу векселів нічим не відрізняється від договору купівлі-продажу будь-якого іншого цінного паперу, єдине, що додається — це акт прийому – передачі векселів, де зазначено номінал векселя, його номер, дату складання, дату погашення, і іноді, за вимогою покупця, продавець робить передаточний індосамент, що також займає буквально лічені хвилини.

Зручність для продавця та покупця, для яких простота та швидкість заключення угоди мають найважливіше значення (після ціни, звичайно). Адже в умовах сучасного ринку, особливо для спекулянтів на фондовому ринку саме швидкість процедури оформлення угоди дозволяє випереджати конкурентів.

Для покупця іноді також буває дуже важливо швидкість отримання векселя. Наприклад, холдинговій компанії “Реле та автоматика” (м. Київ вул. І.Лепсе 6) за заборгованість перед Жовтневим телефонним вузлом відключили телефони. Щоб зекономити гроші, ХК “Реле та автоматика” змушена була терміново купити векселі ХДПЗ ім. Шевченко та акцептованих ВАТ “Укртелеком” на суму 30 тис. грн. та швидко віднести їх на Жовтневий телефонний вузол (м. Київ, вул. Г. Севастополя 39). В результаті телефони були включені буквально через 5-6 годин після відключення.

У практиці вексельного обігу досить часто трапляються випадки, коли господарчі підприємства терміново купують той чи інший вексель, адже постійно когось відключають за неоплату — за газ, електроенергію, воду, телефон. Особливо терміново намагаються закрити свою заборгованість підприємства, які здали в оренду свої площі, тому що орендатори — часто основне і навіть єдине джерело доходу.

Біржовий збір не платиться.

В результаті усіх цих переваг “сірого” ринку лише в серпні-вересні 1997 р. загальний об’єм заключених угод лише по векселях НДЦ становив 3-4 млн. грн. на тиждень.

Але на сьогоднішній день повністю підтвердився прогноз директора департаменту цінних паперів АКБ “Правекс-Банк” Олексія Білоконя щодо векселів НДЦ. Пан Білокінь ще у квітні 1998 р. прогнозував, що на зміну вексельному енергоринку прийде заліковий енергоринок, який постійно набирає оберти. Механізм роботи залікового ринку досить специфічний, у ньому приймають участь лише крупні суми, починаючи від 100 тис. грн. Зрозуміло, що працювати з такими сумами та забезпечувати механізм гарантій можуть лише крупні фірми–учасники оптового ринку електроенергії. Сьогодні за допомогою таких залікових механізмів можна погасити борги за електроенергію за 40-45% від суми боргу при умові оплати “живими” грошима.

Але, скоріше всього, зникнення ринку векселів НДЦ та розширення ринку енергозаліків не означає остаточного витіснення векселів із сфери розрахунків за електроенергію. В 1998 році на ринок України вийшли векселі Національної акціонерної енергетичної компанії “Енергоатом”. До складу цієї компанії входять п’ять українських АЕС і векселі цієї компанії можна використовувати як засіб платежу за електроенергію.

Активними торговцями векселів НДЦ НАЕК “Енергоатом” являються: ТОВ “Менеджмент груп” (м.Київ 252-71-80), ТОВ “Сток мастер” (м. Київ 241 87-42).

Далеко не останнє місце на вексельному ринку України 1997-1999 р.р. займали векселі Державної компанії “Укргазпром”. Векселі компанії “Укргазпром” можна використовувати для погашення власної заборгованості за споживання газу. Котировки цих векселів знаходились на рівні 60-63% від номіналу. Але зимою, як правило, ціна піднімається на 4-7%. Однак і в цьому випадку не можна сказати про ліквідний вексельний ринок. Основна причина невисокого попиту на ці векселі заключається в хронічній неплатоспроможності тих організацій, які споживають газ через систему “Укргазпром”. Адже крупні та платоспроможні підприємства купують газ у газових трейдерів (“Ітера”, “Інтергаз”, “ЕЄСУ” і т.д.), споживачі газу від “Укргазпрому” являються переважно бюджетні організації та населення, яким немає сенсу купувати векселі, їм просто легше не платити за газ. Адже по офіційній статистиці лише 60% (у кращому випадку) населення України платять за комунальні послуги, в тому числі й за газ. Серед бюджетних організацій відсоток оплати за споживаний газ набагато нижчий.

Серед торговців векселями “Укргазпром” найбільш активними являлись “Укргазпромбанк” м. Київ, “Донецький Центр Цінних Паперів” (0622-32-25-01), “Велтон”-фонд (0572-14-98-14), АБ “Столичний” (044-553-66-47).

Ще один вид векселя заслуговує на увагу — це вексель “Укртелекому”. Власне кажучи, це переказні векселі, виписані Харківським Державним Приладобудівним Заводом ім. Шевченка та акцептовані ВАТ “Укртелеком”. ХДПЗ ім. Шевченко випускає та поставляє в “Укртелеком” продукцію, необхідну для нормального функціонування системи електрозв’язку. “Укртелеком” розраховується зі своїм постачальником своїми векселями. Отримавши векселі “Укртелекому” на руки, ХДПЗ ім. Шевченко розраховується ними зі своїми діловими партнерами, а ті, в свою чергу, вже намагаються продати їх далі, і саме так векселі “Укртелекому” з’являються на фондовому ринку. Сьогодні вексель “Укртелекому” можна купити з дисконтом 25-26% не торгуючись, але якщо добре пошукати та поторгуватись, то можна купити й з дисконтом 28-29%.

Векселем “Укртелекому” можна погасити свою заборгованість перед “Укртелекомом” за надані послуги електрозв’язку. Ці векселі, згідно з наказом № 27 від 02.06.98 підписаного генеральним директором ВАТ “Укртелеком”, Л. І. Нетудихатою, повинні бути прийняті в рахунок оплати за надані послуги електрозв’язку від підприємств усіх форм власності. Ці векселі приймаються в оплату тільки за телефонні переговори, тобто цими векселями не можна відремонтувати телефонний апарат, провести телефонну лінію, купити міні-АТС тощо. За цими векселями навіть не можна отримати гроші, ними можна лише погасити реально існуючу заборгованість за телефонні переговори, при чому сума векселя не може перевищувати суму дебіторської заборгованості за послуги зв’язку підприємства-боржника. Але не тільки підприємства – боржники мають право погашати свою заборгованість векселями, але люба юридична особа може оплачувати свої поточні рахунки перед “Укртелекомом” векселями. Звичайно, це тільки в тому випадку, коли у підприємства договір на обслуговування з ВАТ “Укртелеком”, але не з ЗАТ “Утел”, чи UMC, чи Golden Telecom (Coca - Cola наприклад).

Активні торговці на ринку векселів УДПЕЗ “Укртелеком” — “Велтон”-фонд (0572-14-98-14), ООО “Сток-Мастер” (241-87-41…46), ФК “ГРОСС” (8-050-257-11-15).

З решти вексельної маси, що пропонується на слаболіквідному вексельному ринку України, особливо варто відмітити слідуючих емітентів, на яких існує стійкий попит: ВАТ “Нікопольський завод феросплавів”, “Укртатнафтосервіс”, ДП “Завод ім. Малишева”. Попит на ці векселі обумовлений перш за все наявністю у емітентів ліквідної продукції. Вексель “Укртатнафтосервіс”, наприклад готові купити навіть з мінімальним дисконтом, буквально 10 %. Але для того, щоб придбати продукцію “Нікопольського заводу феросплавів”, покупці готові платити навіть 100% за вексель, щоб тільки отримати продукцію нехай хоч і через деякий час.

Попит на векселі інших емітентів (найкрупніших металургійних підприємств, атомних електростанцій, гірничо-збагачувальних комбінатів і т.д.) має випадковий характер та більш вужче коло торговців, і говорити про якісь реальні постійні котировки нереально.

2.3 Cутнicть та класифiкацiя активних операцiй

банків з векселями.

У вексельному обігу виключно важливу роль вiдiграють комерційні банки ( далі КБ ) та їхні вексельнi операцiй. В умовах загальної недовiри до державних цiнних паперiв намiр пожвавити ринок векселiв здатний не лише пiднести значення i роль банківської системи, а й зробити її авторитетнішим гарантом. Саме КБ спроможнi дати вирішальний поштовх започаткуванню вексельного обігу, й за певних умов для КБ на сучасному етапi відкривається широка сфера діяльності в цiй галузi фiнансового ринку.

Розглянемо бiльш детально операції якi можуть здійснювати КБ в сфері вексельного обiгу згiдно дiючого законодавства.

До активних банкiвських операцiй з векселями вiдносять

1. Кредитнi операцiй

а) врахування векселiв

б) видача позичок до запитання пiд забезпечення векселiв

в) рефiнансування вексельних операцiй

2.Комiсiйнi операцiй

а)прийняття векселiв для одержання платежiв i для оплати векселiв у строк.

б)зобов’язати оплатити вексель за платежем

в)гарантування оплати векселя

Врахування векселів

Векселедержатель

(2)


6

7



Банк, враховуючий вексель

(5)


3 4



9

12



10

13




1 2




2 3





4 5




5 6




7 8




8 9



11 14






12 15




13 16




14 20



Банк векселедателя

(4)



Мал.2.1 Врахування векселів

1. Выдача (эмиссия) векселя

1/2. Предоставление документов для рассмотрения вопросов об учете векселя

2/3. Выдача в расписке получения векселя

3/4.Юридическая и экономическая экспертиза документов

4/5. Возврат векселя, если принято решение об отказе в учете

5/6. Заключение договора об учете векселя

6/7. Оформление индоссамента векселя

7/8. Подписание акта приема-передачи векселя

8/9. оплата учетной стоимости векселя

10. Оформление поручительства по векселю

11. Оплата комиссионного вознаграждения банку за проведенные операции с векселями

9/12. Регистрация векселя в Книге учета учетнных векселей

10/13. Передача векселя в кассу на хранение

11/14. Предъявления векселя к платежу

12/15. Подписание Акта предъявления векселя к платежу

13/16. Оплата вексельной суммы ( и процентов, если они предусмотренны)

17. Неуплата или частичная неуплата векселедателем (платильщиком) вексельных сумм ( и процентов, если они предусмотренны)

18. Оплата вексельных сумм (и процентов, если они предусмотренны) в порядке поручительства

19. Перечисление платежа по векселю

14/20. Возврат векселя с отметкой о погашении

21. Осуществление протеста в неплатеже по векселю

22. Предъявление требования в порядке регресса в неплатеже по векселю

23. Погашение суммы, связанной с обязательствами по просроченному векселю

24. Выдача кредита

25. Невозврат кредита и (или) процентов по нему

26. Обращение взыскания на заложенные векселя (через суд