Дозиметричні прилади Історія розвитку кранів та екскаваторів


Реферат >> Безопасность жизнедеятельности

Зміст

Вступ

Прилади радіаційної, хімічної розвідки і дозиметричного контролю

Історія розвитку кранів та екскаваторів

Пожежні машини

Висновок

Література

Вступ

Безпека є одним із природних факторів існування живих систем, тому що без захисту від зовнішніх і внутрішніх небезпек не виживе жоден живий організм. Отже, розглядаючи проблему безпеки організмів, можна віднести її до проблеми екології. Людина також є живим організмом, але її безпека має специфічні особливості. Як Розумна істота вона створює власне середовище перебування, не схожу на прирідну, а значить маючу небезпеки, яких у природному середовищі немає. На зорі людства людям загрожувала небезпеки природних явищ, інші тварини організми, але в наслідку творцем небезпек стала сама людина, що шукав способи захисту від цих небезпек. У той же час безупинно змінювалися й природні умови, мінявся клімат, з'являлися нові представники біологічного миру. Тому процес еволюції людини став процесом забезпечення власної безпеки в складних умовах. Людина, створюючи власне середовище перебування, не встигаючи пристосовуватися до нових умов, забезпечувати свій захист. Так відбувається й у цей час, коли людина найбільше страждає від їм же створених небезпек. Наприклад, величезна кількість людей одержують інвалідність, стають хворими, гинуть у дорожньо-транспортних випадках, на виробництві.

Походження небезпек може бути різним - природні, техногенні, антропогенні, біологічні, екологічні, соціальні. Не дивно, що проблема захисту людини від факторів їм же створеного середовища, техносфери й біосфери виділилася в окремий науковий напрямок, названий безпекою життєдіяльності.

Прилади радіаційної, хімічної розвідки і дозиметричного контролю

Дозиметричні прилади вимірюють потужність іонізуючих випромінювань на радіоактивній зараженій місцевості й ступінь зараження предметів. Робота цих приладів заснована на властивості РВ розщеплювати нейтральні молекули або атоми на пари - позитивні (іони) і негативні (електрони). Потужність дози випромінювання й радіоактивного зараження предметів по гама випромінюванню виміряється ДП-5А. Ця потужність визначається в мілірентгенах або рентгенах у годину, можливе виявлення бета променів, можливе виявлення бета променів. Діапазон вимірів ДП-5А ділиться на 6 поддіапазонів від 0,05 мр/ч до 200 Р/ч. Показання із приладу відраховують по нижній шкалі мікроамперметра в Р/ч, по верхній шкалі в мр/ч із множенням на відповідний коефіцієнт діапазону. Ділянка шкали від 0 до першої значущої цифри не робітник. На кожному діапазоні є звукова індикація, що прослуховує за допомогою телефонів. Комплект ДП-5А: футляра з ременями, подовжувальної штанги, колодки харчування, комплекту документів і запасних частин, телефону й укладального ящика. У прилад включені: вимірювальний пульт, парасоль з'єднаний з пультами гнучкими кабелями довжиною 1.2м. На панелі вимірювального пульта перебуває: мікроамперметр, перемикач діапазонів, ручка поменціометра, регулювання режиму роботи, кнопка скидання показань, тумблер підсвіту , гніздо включення телефонів. Харчування ДП-5А виробляється за рахунок трьох елементів або сторонніх джерел постійного струму напругою 3.6 й 12 У. Підготовляючи ДП-5А к роботі стрільця мікроамперметра ставиться на «ПРО», ручка «Режим» повертається проти вартовий стрілки до упору, а ручка перемикача поддіапазонів ставиться на «Реж.». Ручка «Режим» по годинній стрілці ставить систему мікроамперметра на трикутну мітку. Далі перевіряється працездатність ДП-5А по контрольному препараті, після чого ручки перемикача ставлять на «Викл.» і трикутну мітку, натискають на кнопку «Скидання» і повертають екран у положення «Г».

Комплект індивідуальних дозиметрів ДП-22У призначений для виміру дози опромінення людей. Розрізняють дозу випромінювання в повітрі (у рентгенах) і поглинену дозу (виміряється в радах). Біологічний еквівалент рада - бер, приблизно дорівнює рентгену. ДП-22У складається з 50 прямо, що показують дозиметрів, ДКП-50А індивідуального користування й зарядного пристрою ЗД-5. ЗД-5 складається з корпуса й панелі й призначено для зарядки дозиметрів. На панелі перебувають: ручка потенціометра, зарядне гніздо з ковпачком і кришка відсіку харчування, здійснюване від двох сухих елементів, завдяки яким прилад може працювати постійно не менш 30 годин. Дозиметр потрібний для виміру індивідуальних доз гама частин, виглядає як авторучка. Він складається з: дюралевого корпуса, електроскопа, відлікового пристрою й зарядної частини. Працює дозиметр як електроскоп. Перед цим необхідно зарядити іонізаційну камеру з конденсатором. При впливі гама променів на дозиметр у робочому обсязі камери з'являється іонізаційний струм, що зменшує потенціал внутрішнього електрода. Під час роботи дозиметр носять у кишені одягу вертикально.

Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР) призначений для визначення й виявлення ступеня зараження ОВ повітря, місцевості, предметів. Його принцип роботи - зміна кольори індикаторів при взаємодії з ОВ. ВПХР визначає ОВ типу Ви-Икс, зарин, зоман, іприт, фосген, синильна кислота й хлорциан. Він складається з: корпуса із кришкою, у якому перебуває ручний насос, паперові касети з індикаторними трубками, противодимні фільтри, насадка до насоса, захисні ковпачки, електричний ліхтар, грілка й патрони до неї, а також у комплекті лопатка й інструкція з роботи із приладами. Маса ВПХР 2.3 кг, діапазон робочих температур від -40 до +40 градусів. Індикаторні трубки в касетах являють собою запаяні скляні трубки, усередині них наповнювачі й ампули з реактивами, маркіровані кольоровими кільцями: із червоним кільцем і крапкою (визначення зарину, Ви-Икс), із трьома зеленими кільцями (фосген, синильна кислота, хлорцион), з жовтими (іприт). При роботі із приладом спочатку визначають ОВ нервово-паралітичної дії. Для визначення ОВ у повітрі потрібно вийняти насос і витягти з касети 2 трубки із червоним кільцем і крапкою, розкрити їх. Ампуло вскривачем з даним маркуванням розбити верхні ампули трубок і взявши трубки за верхні кінці струснути їхній 2-3 рази. В одну із трубок (немаркованим кінцем) захитати повітря (5-6 хитань). Снову розбити ампуловскривачем нижні кінці обох трубок і струснути їх, спостерігати за зміною фарбування контрольної трубки від червоної до жовтого. Якщо верхній шар наповнювача досвідченій трубці став червоним, значить у повітрі небезпечна концентрація ОВ. Через хв. після цього, роблячи 30-40 хитань нижні ампули розбивають. Позитивні показання будуть говорити про відсутність небезпечної концентрації ОВ у повітрі. Потім потрібно продовжити визначати ОВ нестійкої дії. У холодну пору року індикаторні трубки застосовують використовуючи грілки, який відтають ампули, трубки із червоним кільцем і крапкою гріють при 0 градусів, з жовтим кільцем при температурі нижче 15 градусів. Визначаючи СВ у димі, трубку поміщають у гніздо насоса, у насадці закріплюють противодимний фільтр, далі дії ті ж. Для визначення ОВ на місцевості, техніки й різних предметів на місцевості в лійку насадки вставляють захищений ковпачок, після чого насадку прикладають до обстежуваної поверхні. Для виявлення ОВ у ґрунті використають лопатку, який беруть пробу сипучого матеріалу (не тільки ґрунту) і насипають її в лійку до країв. Лійка накривається противодимним фільтром і закріплюється притискним кільцем, у трубку роблять до 120 хитань і викидають ковпачок і фільтр.


Історія розвитку кранів та екскаваторів


Історія розвитку автокранів

Передумовою появи автокранів послужили рутьери (парові тягачі) із установленої збоку або в передній частині крановою балкою. Їхня функціональність зводилася до банального навантаження-розвантаження причепів з артилерійською зброєю й переміщенню ваг при будівництві фортифікаційних споруджень. З появою кранових установок на автомобільному шасі сфера застосування трохи розширилася, однак у більшості випадків обмежувалася перевантажувальними роботами й допоміжними при ремонті техніки в польових умовах. Важко повірити, але до 1940-х років автокрани рідко вдавалося задіяти в капітальному будівництві в повному обсязі, згадуя про їхні недоліки - ненадійності, малій робочій зоні й висоті підйому, високих експлуатаційних витратах.

Перші автокрани були дуже схожі конструктивно: автомобільне шасі й повноповоротна кранова платформа з електричним або механічним приводом тросів. Недоліки автокранів намагалися усунути, розширюючи їхню спеціалізацію. Наприклад, існували напівуніверсальні автокрани з 7...11-метровою стрілою, обладнані грейфером або навіть ковшем типу драглайн для екскавації ґрунтів. Сверблячка експериментаторства стала поштовхом до створення й зовсім екзотичних машин - баштових самомонтуємих автокранів, автотрубоукладчиків, автодеріков (автокран з дерев'яною стрілою для трелювальних робіт). По суті, усім знайомі крана-укосини, гідроманіпулятори - це теж побічний продукт на шляху спеціалізації автокрановой техніки.

Революційними рішеннями на шляху загального визнання автокранів у будівництві стало застосування гідравліки й впровадження механізму телескопування. Фактично пройшла непоміченої інша революція в кранобудуванні: виявляється, раніше крани розробляли неправильно - конструктори відштовхувалися від компонування першого шасі, що попався. А йти треба було від зворотного. Сучасна технологія значно змінилася - творці кранів сьогодні диктують свої умови автомобільним заводам.

Особливої розмаїтості на ринку автокранів немає - усі випускають гідравлічні крани із багатосекційної телескопічною стрілою. Перша секція висувається одним гідроциліндром, другим і третя - синхронно іншим гідроциліндром і канатним поліспастом. Для збільшення подстрелового простору за замовленням поставляють ґратчастий подовжувач стріли (гусек). Крани з гідроприводом оснащують автоматичною системою зупинки й фіксації механізмів (повороту, вантажних лебідок, підйому стріли й опор, висування секцій стріли). Автокрани з механічним приводом сьогодні майже не зустрінеш.

Сучасний ринок автокранів майже в усім світі характеризується високою стабільністю. У Росії тільки в 2004 році 26 виробників випустили більше 4000 автокранів і гідроманіпуляторів (Докладну статистику й динаміку виробництва автокранів див. в «ОС» № 3, 2005 г.). Це більше, ніж разом узятих бульдозерів, автогрейдерів і навантажувачів, навіть екскаваторів всіх розмірних груп випускається менше. Крім того, у галузеву статистику не попадають крани-маніпулятори, установлювані на кузовні, контейнерні мусоровози й інші комунальні й дорожні машини.

Лідируюче місце у виробництві автокранової техніки протягом багатьох років займає іванівське ВАТ «Автокран» - 39% виробництва всіх автокранів у РФ, а сумарний випуск перевалив за 1500 од. Зараз завод під маркою «Ивановец» випускає 15 моделей на шасі МАЗ, Камаз, МАЗ, БАЗ і МЗКТ вантажопідйомністю від 16 до 100 т. Незабаром планується початок випуску ще двох автокранів - 30-тонника КС-59712 на спеціальному двохосьовому шасі БАЗ-8027 і КС-59713 досить перспективного в Росії напрямку «сіті-класу».

ВАТ «Автокран» активно шукає шляхи виходу на зовнішні ринки, розширюючи експансію в країнах СНД. Так, наприклад, 100-тонний КС-8973, призначений для мостобудівників, нафтогазових компаній, нафтопереробних і хімічних комбінатів й інших організацій, що виконують унікальні проекти по монтажі великогабаритних конструкцій, стане складовою частиною політики експорту. Новинка вартістю 750 тис. євро буде конкурувати з моделями Grove, Liebherr й Terex-Demag. Необхідно відзначити, що ВАТ «Автокран» є єдиним краностроительным підприємством у Росії, що одержала сертифікат системи менеджменту якості підприємства по міжнародному стандарті DIN EN ISO 9000:2001.

Другим номером по обсязі виробництва кранової техніки багато років є Галицький автокрановий завод – 20% випуску за підсумками 2004 року. З 1982 року завод випустив уже більше 8500 автокранів «Галичанин» вантажопідйомністю 16...32 т й освоїв виробництво більше двох десятків моделей. Зараз ВАТ «ГАКЗ» зосередив сили в найбільш масовому сегменті 20...36-тонних кранів на шасі МАЗ і КамАЗ і щорічно нарощує виробництво на 15...25%. У модельному ряді – сім сімейств: КС-45724, КС-45719, КС-35719 (усе до 20 т), КС-55713 (25 т), КС-55713 (30 т), КС-55729 (32 т) і КС-55721 (шасі КамАЗ-6540, 36 т).

Замикає трійку лідерів Клинцовский автокрановий завод (ВАТ «КАЗ»). Це підприємство, що працювало в системі сільгоспзабезпечення, у зв'язку з ліквідацією в 1995 році Союзсельгосптехніки фактично втратило традиційний ринок збуту продукції. Порятунок виробництва став можливим завдяки альянсу з ВАТ «ГАКЗ» за посередництвом московської фірми «Чарівник». Зараз завод випускає 12 моделей кранів трьох сімейств: 20-тонний КС-45724-5 на шасі МАЗ-5337, 15- і 16-тонні крани серії КС-35719 й 20-тонні КС-45719 на шасі «Урал», МАЗ і Камаз. Сумарна частка виробництва по галузі склала 13% (523 автокрана в 2004 році).

Інші 23 заводу змогли освоїти тільки 28% ринку. Найближчий до лідерів Челябінський механічний завод випустив в 2004 році 256 машин, що вже відповідає обсягам виробництва ЗАТ «БАКМ» - лідера виробництва кранов-гідроманіпуляторів. А далі рахунок обсягів виробництва вже йде в межах сотні, декількох десятків й одиниць техніки.

В останні роки спостерігається стійкий ріст обсягів виробництва важких автокранів і ріст вантажопідйомності кранів, установлюваних на шасі вантажних автомобілів. Так, наприклад, вантажопідйомність основних кранів на шасі двохосьових Мазов за останні 10 років збільшилася з 14 до 20 т (див. таблицю). Половину сучасного виробництва становлять моделі вантажопідйомністю 20...25 т, тоді як 10 років тому основу парку становили крани вантажопідйомністю 14...16 т, а в 1980-х у Росії автокрани вантажопідйомністю понад 16 т були присутні в незначній кількості.

Історія розвитку екскаваторів

Екскаватори випускають фірми США, Японії, Великобританії, ФРН і багатьох інших країн.

У країнах Європи екскаватори класифікуються по місткості ковша й по масі машини. У Великобританії малогабаритні екскаватори розділені на три категорії: мікро, властиво міні й суперміні. Маса стандартних міні-екскаваторів становить 1-5 т. До категорії суперміні відносять екскаватори масою 6-10 т. У той же час у Великобританії міні-екскаватори розділені на три основні групи: масою до 2 т, від 2 до 3,5 т і понад 3,5 т.

У Японії міні-екскаватори класифікують по місткості ковша:

Типорозмір миниэкскаваторов - Місткість ковша, м3

1 - 0,04-0,06 2 - 0,07-0,08 3 - 0,09-0,11 4 - 0,12-0,15 5 - 0,16-0,20

Фірма "Zeppelin" випускає міні-екскаватори декількох моделей. Екскаватор моделі Z204R на гусеничному ходу із трициліндровим дизельним двигуном має потужність 32 квт. Двигун із прямим всприском палива розташований позаду й грає одночасно роль противаги. Маса екскаватора 3900 кг, зусилля врізання в ґрунт - 31 кн.

Екскаватор моделі Z206 випускається у двох варіантах: на гусеничному й на пневмоколесному ходу. Потужність його дизельного двигуна 34 квт, власна маса 4700 кг. Максимальна глибина копання в міні-екскаваторів даних моделей відповідно 3250 й 3500 мм, максимальний виліт стріли - 5800 мм, максимальна висота копання - 4100 й 4900 мм. Гідравлічна система машин містить у собі здвоєний насосний агрегат з підсумовуванням продуктивності. Керування машиною здійснюється за допомогою двох важелів. Для водія є що переставляє вибробезопасное сидіння з підлокітниками. Важіль безпеки допускає роботу всіх механізмів тільки при наявності водія в кабіні. Кут повороту робочого встаткування становить 360°. Стріла може повертатися в горизонтальній площині й бесступенчато переміщатися поперек осі симетрії машини з фіксацією в трьох положеннях.

До достоїнств міні-екскаватора моделі Z204R фахівці фірми "Schramm", що експлуатують ряд машин даної моделі, відносять більшу стійкість і малий питомий тиск на ґрунт. Важливо також, що такі вузли, як опорні й ходові котки, двигуни ходової частини, гальма й інші елементи машини, мають змащення, розраховану на весь термін служби екскаватора, і не мають потреби у відході. Ширина ходової частини машини дорівнює всього 1600 мм, швидкість пересування становить близько 2,5 км/ч, тягове зусилля - 38,6 Н. Невеликий питомий тиск на ґрунт дозволяє використати екскаватор при ремонті мостових конструкцій, у пішохідних зонах міст, не ушкоджуючи дорожнього покриття. Фірма "Schramm" використає міні-екскаватор і на звичайних роботах - уривку траншів і котлованів, колодязів. При цьому особливо ефективно його використати в умовах міської забудови, у дворах, коли треба прокладати траншею поблизу будинку, паралельно йому й т.д.

Міні-екскаватор Z206 на пневмоколесном ходу експлуатує фірма "Frenzel", що спеціалізується на будівництві залізничних колій і перонів. Фахівці фірми відзначають, що екскаватор завдяки малій масі переїжджає через рейки, не ушкоджуючи їх, має міцну й надійну конструкцію. Привод на всі колеса (передня вісь керована) забезпечує високу прохідність. Швидкість пересування бесступенчато регулюється у двох діапазонах: від 0 до 9 км/ч і від 0 до 18 км/ч. Прикладом удалого застосування екскаватора є його експлуатація на будівництві ділянки залізниці Ганновер-Вюрцбург. Через погану погоду ґрунт сильно розмокнув, і використання звичайних екскаваторів було неможливо. Міні-екскаватор Z206 завдяки своїй малій масі (4700 кг) успішно виконав всю необхідну роботу. Комфортабельна кабіна екскаватора Z206 має опалення для роботи взимку. Відзначається простота технічного обслуговування машини.

Фірма "Richter", що спеціалізує на будівництві газопроводів і має свій парк екскаваторів-навантажувачів, протягом декількох тижнів як основна машина експлуатувала міні-екскаватор Z206. У процесі робіт екскаватор обладнали ковшем зворотної лопати шириною 600 м (місткість - 143 л) або 400 мм (місткість - 86 л). Фірма відзначає можливість використання даного екскаватора для завантаження автосамосвалів, велике зусилля різання ковша і його гарну стійкість, а також удалу конструкцію стріли, яку можна кріпити в трьох положеннях за допомогою одного болта. Продумано й компонування гідросистеми, що повинне підвищити її довговічність.

Всі фірми звертали особливу увагу на питання перебазування міні-екскаваторів. Так, перебазування на стандартні або спеціальних нізкорамних причепах труднощів не викликають. Є також досвід переміщення міні-екскаваторів у машинах зі знімними кузовами й на контейнеровозах, на яких міні-екскаватор самопоринає за допомогою своєї стріли й так само розвантажується.

Фірма "Zettelmeyer Maschi-nenfabrik" (ФРН) сконструювала й випускає мікроекскаватор моделі ZL501. Фахівці фірми "Karl Schaeff & Co" (ФРН) розробили три моделі міні-екскаваторів: HR12, HR14 й HR16. HR12 має наступні особливості: невелика з високим ступенем остеклення кабіна оператора встановлена на досить потужній рамі, рухливо з'єднаної з гусеничною ходовою частиною машини; гусеничне шасі складається із двох гумовометалічних гусениць із розвиненими грунтозацепами, причому гусениці традиційно приводяться в рух провідними зірочками, соосно з'єднаними з гідравлічними моторами; на рамі з тильної сторони кабіни встановлений дизельний двигун, схований за акуратними панелями облицювання й укритий капотом алігаторного типу. Тут же заливна горловина паливного бака й вихлопна труба; до рами, крім кабіни й силового агрегату, кріпиться опора поворотного пристрою двосекційної стріли, на кінці якої монтується змінний робочий орган; до гусеничної ходової частини кріпиться ніж (відвал), здатний переміщатися у вертикальному напрямку, що й визначає бульдозерні можливості машини.

Обидві двері кабіни (лів і права) розорюються на кут 180° з фіксацією в крайніх положеннях, що забезпечує зручне навантаження-вивантаження оператора. Для того щоб бічний огляд (уліво й вправо) був порівнянний у випадку відкритих і закритих дверей, останні постачені верхнім і нижнім стеклами, які займають не менш 80% усього дверного прорізу. У той же час дверей досить міцні завдяки наявності середньорозташованого пояса в сталевій частині корпуса двері. У цьому самому поясі розміщається рукоятка із замком для запирання кабіни. Передня частина кабіни суцільно покрита склом (від підлоги до стелі), так що спостереження за стрілою й робочим органом не викликає утруднень. Вітрове скло дуже оригінально підвішене на рухливих кронштейнах, що дозволяє оперативно забирати його в кабіну під дах і фіксувати в такому положенні. У цьому випадку нижня частина (приблизно 33% переднього вітрового прорізу) залишається закритої склом.

У кабіні встановлені чотири пари важелів (попарно під ліву й праву руку оператора), причому дві пари важелів жорстко з'єднані з педалями, так що керування ними може здійснюватися або руками, або ногами, або лівою рукою й правою ногою, або навпаки.

Двигун міні-екскаватора моделі HR12 запускається дуже швидко, причому всі необхідні для запуску операції зосереджені на невеликому й акуратному командному пульті під підлокітником для правої руки оператора. Двигун дизельний (3 циліндри, 4 такти) німецької фірми "Deutz". Потужність двигуна 18 л.с. (13,3 квт) при 2600 хв-1 обертів коленвалу. Охолодження рідинне. Двигун відповідає строгим міжнародним нормам Євро-I.

Щоб привести машину в рух, необхідно кожної із двох крайніх бічних важелів, жорстко зв'язаних один з одним, підняти у вкрай верхнє положення. При знаходженні їх у нижнім положенні покинути водійське місце вкрай важко, зате й будь-яке переміщення екскаватора або його стріли в цьому випадку виключається. Дві середні педалі й з'єднані з ними важелі управляють роботою гусениць. Середні важелі розташовані дуже близько друг щодо друга, так що їхнє переміщення двома руками вперед для відповідного руху екскаватора важко. Головки важелів вільно розміщаються в одній руці, і їх вибірне спільне переміщення забезпечує плавний рух назад і для здійснення обох поворотів.

Пожежні машини

АКТ-6\1000-80\20

Опис:

Шасі - Камаз - 53229 (6x4);

Бойовий розрахунок чіл. - 7;

Місткість цистерни для води, м кубич. - 6,0;

Кількість/місткість пенобаків, шт/дм кубич. - 2/1000;

Маса перевезеного вогнегасного порошку, кг. - 1000;

Тип пожежного насоса - відцентровий FP48/8-2Н "ZIEGLER";

Число усмоктувальних патрубків/умовний прохід усмоктувальних патрубків, шт/мм - 2/100;

Число напірних патрубків/умовний прохід напірних патрубків, шт/мм 2/80;

Продуктивність насоса, л/хв - 4800;

Напір, створюваний насосом, м - 100 +/-5;

Продуктивність водопеного стовбура, л/хв:;

по воді - 3600;

по піні - 2400;

Продуктивність порошкового стовбура, кг/хв - 1200;

Кількість рукавних порошкових котушок, шт - 2;

Довжина рукава на котушці, м. - 16;

Умовний прохід рукава, мм - 20;

Спосіб подачі порошку до стовбурів - видавлюванням за допомогою повітря;

Довжина водного струменя, м - 75;

Довжина пінного струменя, м - 40

ПНС-110

Опис:

Шасі - Камаз-43114 (6x6);

Бойовий расчет - 3 чіл.;

Марка насоса - ПН-110;

Продуктивність насоса, л/с - 0.11(110);

Напір, створюваний насосом, м. - 100;

Найбільша геометрична висота усмоктування, м. - 7;

Час заповнення насоса водою, с. - 60;

Тип вакумного апарата - газоструйный ежектор;

Число усмоктувальних патрубків/умовний прохід усмоктувального патрубка, шт/мм - 2/125;

Число напірних патрубків/Умовний прохід напірного патрубка, шт/мм - 2/150;

Двигун привода насоса:

тип - дизельний чотиритактний;

модель - 2Д12БС2;

Номінальна потужність при частоті обертання 1350 хв - 1, квт(л.с) - 220(300);

Пуск двигуна:;

основний - електричний від стартера;

аварійний - стисненим повітрям

АНР-1,4-40

Опис:

Шасі - 433112(4x2);

Бойовий розрахунок, чіл: 7(3);

Місткість пенобаку, л. - 1000;\

Продуктивність насоса, л/хв - 2400;

Напір, створюваний насосом, м. - 100 +/- 5;

Число усмоктувального патрубка, шт/мм - 2/80;

Запас рукавів, що возить, діаметром 77 мм, м. - 1400

АСА-20

Опис:

Шасі - Камаз 43114;

бойовий розрахунок - 3 чіл;

тип крана - гідравлічний;

максимальний вантажний момент, т.м.- 3;

виліт стріли, м. - 6;

макс. висота підйому вантажу, м. - 6;

кут повороту, град. +/-120;

кількість прожекторів, шт. на телескопічній щоглі - 2, переносних - 4;

керування орієнтацією прожекторів - ручне;

сумарна потужність прожекторів, квт - 12;

висота підйому телескопічної щогли, м – 6

АГТ-06

Опис:

шасі - ГАЗ 3309;

бойовий розрахунок - 2 чіл. ;

маса перевезеного огнетушащего речовини, кг. - 600;

огнетушащее речовина - рідкий двоокис вуглецю вищого й першого сортів за ДСТ 8050-85;

кількість рукавних котушок з рукавом 25 м, шт. - 4;

кількість балонів, шт. - 24;

ємкість балону, л. - 40;

максимальний тиск вогнегасної речовини в балоні, Мпа (кгс/див) - 15(150)

АГТ-1

Опис:

шасі - ЗИЛ 4331;

бойовий розрахунок - 3 чіл.;

маса перевезеної вогнегасної речовини, кг. - 1000;

кількість рукавних котушок з рукавом 20 й 40м, шт. - по 2;

вогнегасна речовина - рідкий двоокис вуглецю вищого й першого сортів за ДСТ 8050-85;

тип балона - 40-150У ДЕРЖСТАНДАРТ 949-;

місткість балона, л. - 40;

час випуску всієї маси вогнегасної речовини, хв. - 20

Висновок

Безпека життєдіяльності як наукова дисципліна вкрай необхідна сучасній людині . Часом він і сам не підозрює як небезпечна його діяльність . Небезпека заподіює шкода здоров'ю людини, суспільства в цілому й, розглядати цю проблему більш глобально, всій державі . Отже держава, як найважливіший інститут влади, повинне бути зацікавлено в забезпеченні безпеки діяльності кожного свого громадянина й людини взагалі . Звичайно, забезпечити повну безпеку практично неможливо, завжди існує якийсь ризик, з яким потрібно просто упокоритися , але який , по можливості, потрібно мінімізувати . Для чого необхідні знання як це зробити . Немає жодного живої істоти, якому не загрожувала б небезпека . Величезна кількість людей про їх не знає, але природа небезпек така, що вони випадкові, сховані. Постійні й загальні. Людині простіше не замислюватися про це. Для виробітку безпечного мислення й поводження була створена дисципліна безпеки життєдіяльності - область наукових знань, що вивчає загальні небезпеки, що загрожують кожній людині й разрабатываюча різним способам захисту від них у будь-яких умовах перебування людини.

В інтересах кожної особистості, суспільства й держави ця дисципліна повинна вивчатися в освітніх установах не залежно від їх спеціалізації, вона допомагає стати всебічно розвитий особистістю й забезпечує загальну грамотність у сфері безпеки. Безпека життєдіяльності допомагає людині розпізнати небезпеки, здійснювати їхню профілактику й указує на дії в ЧС.

ЛІТЕРАТУРА

1. Безпека життедіяльності / під ред. Я. Бедрія, - Львів вид. “Афіша” 2004 р.;

2. Дмитриева М.А.. Крылов А.А., Нафтульев А.И. Психология труда и инженерная психология. – Л.. 1979;

3. Крикунов Безопасность жизнедеятельности, - Днепропетровск, 2001;

4. Закон України « Про охорону праці» від 14 жовтня1992 р;

5. Пістун І.П., Піщенюк В.Ф., Березовецький А.П. Безпека життєдіяльності. – Львів: Світ, 2002