ќрган—÷зац—÷€ патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€

курсова€ работа: ѕсихологи€

ƒокументы: [1]   Word-148303.doc —траницы: Ќазад 1 ¬перед

«ћ–∆—“


¬—“”ѕ

–ќ«ƒ–∆Ћ 1. “≈ќ–≈“» ќ-ћ≈“ќƒќЋќ√–∆„Ќ–∆ ќ—Ќќ¬» ѕј“ќѕ—»’ќЋќ√–∆„Ќќ√ќ ƒќ—Ћ–∆ƒ∆≈ЌЌя ќ—ќЅ»—“ќ—“–∆

1.1 «агальн—÷ у€вленн€ про мисленн€ особистост—÷

1.2 ѕатолог—÷чн—÷ зм—÷ни мисленн€ при захворюванн—÷ на неврастен—÷ю

1.3 ƒинам—÷ка мисленн€ особистост—÷ при неврастен—÷—„

–ќ«ƒ–∆Ћ 2. ќ–√јЌ–∆«ј÷–∆я ѕј“ќѕ—»’ќЋќ√–∆„Ќќ√ќ ƒќ—Ћ–∆ƒ∆≈ЌЌя ѕ–ќ÷≈—–∆¬ ћ»—Ћ≈ЌЌя ” ’¬ќ–»’ Ќј Ќ≈¬–ј—“≈Ќ–∆ё

2.1 ћетодолог—÷чн—÷ засади проведенн€ патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€

2.2 ќсновн—÷ принципи —÷ методи патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€

2.3 ќрган—÷зац—÷€ впровадженн€ патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€

–ќ«ƒ–∆Ћ 3. –≈«”Ћ№“ј“» ¬»¬„≈ЌЌя ѕј“ќЋќ√–∆„Ќ»’ «ћ–∆Ќ ћ»—Ћ≈ЌЌя ѕ–» Ќ≈¬–ј—“≈Ќ–∆–«

3.1 ѕсихолог—÷чн—÷ характеристики хворих на неврастен—÷ю

3.2 ќб“—рунтуванн€ метод—÷в та методик досл—÷дженн€

3.3 ѕор—÷вн€льний анал—÷з отриманих даних

¬»—Ќќ¬ »

—ѕ»—ќ  ¬» ќ–»—“јЌќ–« Ћ–∆“≈–ј“”–»

ƒќƒј“ »


¬—“”ѕ


јктуальн—÷сть теми. јнал—÷з р—÷зних форм патолог—÷—„ розумово—„ д—÷€льност—÷ —‘ найбагатший матер—÷ал, що показу—‘ правом—÷рн—÷сть визнанн€ специф—÷чност—÷ людського мисленн€. ƒан—÷ експериментально-психолог—÷чних досл—÷джень переконливо показують, що до мисленн€ варто п—÷дходити, €к до одн—÷—‘—„ з форм д—÷€льност—÷ (Ћ. —. ¬иготський, ѕ. я. √альперин, ј. Ќ. Ћеонтьев, —. Ћ. –уб—÷нштейн).

јнал—÷з розлад—÷в мисленн€ проводивс€ в пон€тт€х сучасних дом—÷нуючих психолог—÷чних концепц—÷й. ѕроблема мисленн€ виник €к предмет психолог—÷—„ на початку 20-х рр. нашого стол—÷тт€ у вюрцбургськ—÷й психолог—÷чн—÷й школ—÷.

ѕсихолог—÷чний анал—÷з мисленн€ пол€гав у з'€суванн—÷ закон—÷в асоц—÷ац—÷—„, по €ких складн—÷ —÷де—„ або образи створюютьс€ з елементарних. ќдин з основоположник—÷в асоц—÷ативно—„ психолог—÷—„ ј. Ѕен в—÷дводить асоц—÷ац—÷€м по под—÷бност—÷ основну роль у мисленн—÷. ’оча уведенн€ ¬. ¬ундтом у психолог—÷ю експериментального методу було, безумовно, прогресивним фактором в —÷стор—÷—„ психолог—÷чно—„ науки, однак психолог—÷чн—÷ досл—÷дженн€, проведен—÷ —„м —÷ його посл—÷довникам, проводилис€ на основах асоц—÷ативно—„ психолог—÷—„.

ћ. ≈бб—÷нгауз, √. ћюллер, “. ÷ипен - найб—÷льш—÷ представники експериментально—„ психолог—÷—„ того часу - вважали, що ун—÷версальним законом —‘ закони асоц—÷ац—÷—„. “ак, пон€тт€ судженн€, умовиводи характеризуютьс€ €к асоц—÷ац—÷—„ представлень. –∆нш—÷ представники експериментально—„ асоц—÷ативно—„ психолог—÷—„ вважають, що мисленн€ зводитьс€ до актуал—÷зац—÷—„ асоц—÷ац—÷й.

–епродукц—÷€ —÷дей стала нар—÷жним каменем асоц—÷ативно—„ теор—÷—„ мисленн€. —аме мисленн€ розгл€да—‘тьс€ €к пох—÷дна функц—÷€ в—÷д —÷нших псих—÷чних функц—÷й: пам'€т—÷, уваги. Ќа под—÷бних концепц—÷€х “—рунтувалис€ роботи психолог—÷чно—„ лаборатор—÷—„ псих—÷атрично—„ кл—÷н—÷ки найб—÷льшого н—÷мецького псих—÷атра ≈.  репел—÷на.

÷—÷ положенн€ асоц—÷ативно—„ психолог—÷—„ визначили багато в чому досл—÷дженн€ в област—÷ патолог—÷—„ мисленн€. ѕорушенн€ мисленн€ виводилис€ з порушень —÷нших функц—÷й. Ќамагалис€ показати, що в основ—÷ порушенн€ мисленн€ лежало порушенн€ так званих передумов —÷нтелекту: пам'€т—÷, уваги. “ак, наприклад, порушенн€ розумово—„ д—÷€льност—÷ хворих еп—÷лепс—÷—‘ю порозум—÷валос€ порушенн€м комб—÷наторних зд—÷бностей (≈.  репел—÷н,  . √ельброннер, ћ. я. —ерейський), нест—÷йк—÷стю уваги (¬. ѕ. ќс—÷пов).

—утн—÷сть порушенн€ мисленн€ сен—÷льних хворих зводитьс€ до порушенн€ пам'€т—÷, порушенню здатност—÷ утримувати сприйн€те (¬. ј. √—÷л€ровський, ћ. ќ. √уревич, —. √. ∆исл—÷н —÷ —÷н.).

ѕри по€сненн—÷ порушень розумових процес—÷в, при травмах мозку р€д автор—÷в (–. я. √олант, ћ. ќ. √уревич, ¬. ј. √—÷л€ровський, –. —. ѕовицька) схил€лис€ до думки, що в цих випадках —÷нтелектуальн—÷ порушенн€ настають через розлад уваги.

ƒе€к—÷ н—÷мецьк—÷ псих—÷атри вважали, що в основ—÷ псих—÷чних захворювань лежить недостатн—÷сть "первинно дано—„ духовно—„ структури". Ќа думку ». Ѕерце, у €кого ц€ теор—÷€ найб—÷льше ч—÷тко представлена, такою первинною структурою —‘ "тонус св—÷домост—÷" (активн—÷сть "€"), що при шизофрен—÷—„ ви€вл€—‘тьс€ порушеною ("г—÷потон—÷€ св—÷домост—÷"). "√—÷потон—÷€ св—÷домост—÷", сама по соб—÷ не ви€вл€—‘тьс€ —÷ п—÷знавана лише —÷нту—„тивним шл€хом, визнача—‘ всю психопатолог—÷чну симптоматику, у тому числ—÷ —÷ порушенн€ мисленн€.

ƒо ц—÷—‘—„ характеристики примикають —÷ погл€ди √. ¬. √руле, що визначив порушенн€ мисленн€ при шизофрен—÷—„ €к порушенн€ "напруженост—÷", в основ—÷ €ко—„ лежить порушенн€ активност—÷ особистост—÷. « цими положенн€ми сол—÷даризу—‘тьс€ ». Ѕерингер, висуваючи концепц—÷ю про слабост—÷ "—÷нтенц—÷онально—„ дуги", що —‘ причиною порушень мисленн€ хворого шизофрен—÷—‘ю, —÷ ≈. Ўтранський, що говорить про "—÷нтрапсихичну атакс—÷ю" хворих.

ѕорушенн€ мисленн€ трактуютьс€ €к вторинн—÷, €к про€в порушень особою "активност—÷", "—÷нтенц—÷—„" псих—÷ки. ” статт—÷, присв€чен—÷й психолог—÷—„ шизофрен—÷—„ (в –∆X том—÷ " ер—÷вництва" Ѕумке), √. ¬. √руле висунув у метафоричн—÷й форм—÷ положенн€ (надовго визначило х—÷д досл—÷джень, що стосу—‘тьс€ характеристики мисленн€ шизофрен—÷—„) про те, що машина залиша—‘тьс€ —÷нтактною, але вона погано або зовс—÷м не керована. –озумов—÷ операц—÷—„, спр€мован—÷ на практичн—÷ д—÷—„, у хворого шизофрен—÷—‘ю збережен—÷, пам'€ть —÷ увага його не порушен—÷, однак в—÷н не в змоз—÷ синтезувати окрем—÷, сам—÷ по соб—÷ правильн—÷ умовиводи.

ќдн—÷—‘—„ з прикордонних галузей знань, що вход€ть у медичну психолог—÷ю, —‘ патопсихолог—÷€, що вивча—‘ розлади псих—÷чно—„ д—÷€льност—÷ за допомогою психолог—÷чних метод—÷в.

¬ин€тково важливого значенн€ набува—‘ патопсихолог—÷чний метод у вивченн—÷ розлад—÷в мисленн€. «а допомогою патопсихолог—÷чних досл—÷джень уда—‘тьс€ розкрити механ—÷зми порушенн€ псих—÷чно—„ функц—÷—„, що в—÷дпов—÷дають вид—÷леним кл—÷н—÷чним симптомам —÷ синдромам розлад—÷в мисленн€; вид—÷лити т—÷ ланки (фактори) мисленн€, що розум—÷—‘тьс€ €к результат д—÷€льност—÷ складно—„ функц—÷онально—„ системи, випаданн€ €ких приводить до €к—÷сно сво—‘р—÷дних вар—÷ант—÷в патолог—÷—„ ц—÷—‘—„ системи в ц—÷лому.

ѕри цьому вих—÷дною позиц—÷—‘ю рад€нських патопсихолог—÷в (Ѕ. ¬. «ейгарник, 1962, 1976; —. я. –убинштейн, 1972; ё. ‘. ѕол€к—÷в, 1973, 1978) —‘ розум—÷нн€ процесу мисленн€ €к рефлекторно обумовлено—„ д—÷€льност—÷ всупереч розповсюдженим у закордонн—÷й психолог—÷—„ представленн€м про мисленн€ €к про уроджену здатн—÷сть, що лише перетерплю—‘ розвиток в онтогенез—÷.

¬икористовуючи у сво—„х досл—÷дженн€х психолог—÷чн—÷ критер—÷—„ дл€ оц—÷нки досл—÷джуваних €вищ, патопсихолог—÷€ не може виходити —÷з сугубо кл—÷н—÷чно—„ систематики розлад—÷в мисленн€.  вал—÷ф—÷кац—÷€, систематизац—÷€ цих розлад—÷в у псих—÷атр—÷—„ —÷ патопсихолог—÷—„ провод€тьс€ в—÷дпов—÷дно р—÷зним параметрам. –∆нод—÷ т—÷ або —÷нш—÷ вар—÷анти розлад—÷в мисленн€, вид—÷люван—÷ псих—÷атрами —÷ патопсихологами, зб—÷гаютьс€, однак патопсихолог—÷—„ "астивий б—÷льш загальний п—÷дх—÷д до розр—÷зненн€ тих або —÷нших клас—÷в патолог—÷—„ мисленн€, вона нер—÷дко оперу—‘ б—÷льш широкими пон€тт€ми в пор—÷вн€нн—÷ з кл—÷н—÷чною практикою.

Ќайб—÷льш в—÷дома та ма—‘ велике теоретичне —÷ практичне значенн€ систематика розлад—÷в мисленн€ Ѕ. ¬. «ейгарник (1958, 1962, 1976). ” сво—„х досл—÷дженн€х патопсихологи користуютьс€ набором спец—÷альних експериментальних методик, кожна з €ких в—÷др—÷зн€—‘тьс€ спр€мован—÷стю на визначен—÷ ланки в прот—÷канн—÷ псих—÷чних процес—÷в. ” патопсихолог—÷чних методиках в—÷дтворюютьс€ конкретн—÷ ситуац—÷—„. ” психолог—÷чному експеримент—÷ моделю—‘тьс€ €кась проблемна ситуац—÷€, що вимага—‘ свого розкритт€, тому що окрем—÷ вх—÷дн—÷ в цю ситуац—÷ю елементи знаход€тьс€ в неадекватних сп—÷вв—÷дношенн€х (—. Ћ. –убинштейн, 1958). –—÷шенн€ експериментального завданн€ зводитьс€ до розкритт€ вза—‘мин м—÷ж елементами проблемно—„ ситуац—÷—„ в результат—÷ —„—„ анал—÷зу —÷ пошукам адекватного способу приведенн€ складових частин ситуац—÷—„ у в—÷дпов—÷дн—÷сть.

” псих—÷атричн—÷й практиц—÷ патопсихолог—÷чне досл—÷дженн€ найб—÷льше часто застосовуютьс€ з метою д—÷агностики, експертизи, дл€ контролю ефективност—÷ л—÷куванн€, у процес—÷ реаб—÷л—÷тац—÷—„ —÷ психотерап—÷—„. –«х використовують —÷ з теоретичною метою. ” цих випадках вони провод€тьс€ по спец—÷ально розроблен—÷й програм—÷ —÷ спр€мован—÷ на вивченн€ €кого-небудь недостатньо в—÷домого про€ву псих—÷чно—„ патолог—÷—„.

Ѕудь-€ке психопатолог—÷чне досл—÷дженн€ стану хворого, вважав ≈. Kraepel—÷n, —‘ в скороченому вид—÷ —÷ психолог—÷чному досл—÷дженн—÷. “актика псих—÷атра при збор—÷ анамнестичних в—÷домостей —÷ ви€вленн—÷ симптом—÷в захворюванн€ передбача—‘ постановку хворому питань, що спри€ють ви€вленню псих—÷чних в—÷дхилень —÷ особливостей особист—÷сно—„ позиц—÷—„. ƒл€ характеристики псих—÷чного статусу псих—÷атри використовують —÷ нескладн—÷ експериментально-психолог—÷чн—÷ прийоми (рахунок в—÷д 100 по 7, тлумаченн€ переносного значенн€ присл—÷в'—„в, опис сюжетних картинок, передача зм—÷сту розпов—÷д—÷). «вичайно, проведенн€ ц—÷л—÷сного психолог—÷чного досл—÷дженн€ вимага—‘ спец—÷альних знань —÷ знаходитьс€ в сфер—÷ компетенц—÷—„ патопсихолога, однак псих—÷атр повинний знати основн—÷ методики патопсихолог—÷чного експерименту —÷ вм—÷ти —÷нтерпретувати одержуван—÷ з його допомогою дан—÷ в нозолог—÷чному аспект—÷.

«а даними ¬сесв—÷тньо—„ орган—÷зац—÷—„ охорони здоров'€ (¬ќ«), число невроз—÷в за останн—÷ 80 рок—÷в зросло в к—÷лька дес€тк—÷в раз—÷в. ÷е по€сню—‘тьс€ зростаючим темпом житт€, що пред'€вл€—‘ до нервово—„ системи людини б—÷льш п—÷двищен—÷ вимоги.

¬ажливе значенн€ у виникненн—÷ невроз—÷в мають €к р—÷зн—÷ псих—÷чн—÷ травми службового, с—÷мейного, —÷нтимного характеру, так —÷ неспри€тлив—÷ умови житт€ в пер—÷од дитинства - так—÷, наприклад, €к неповна родина, неправильне вихованн€, с—÷мейн—÷ конфл—÷кти —÷ т.д.

ќднак одн—÷—‘—„ психотравми часом ви€вл€—‘тьс€ недостатньо дл€ розвитку неврозу. ¬ажливе значенн€ мають —÷ особливост—÷ особистост—÷. ј вони формуютьс€ в процес—÷ вихованн€ в дитинств—÷ —÷ сп—÷лкуванн€ з навколишн—÷ми. ¬изначене значенн€ ма—‘ спадков—÷сть.

Ќеправильне вихованн€ в дитинств—÷ може привести до формуванн€ особистост—÷ з завищеними претенз—÷€ми, з недооц—÷нкою або повним —÷гноруванн€м реальних умов. ” таких випадках виника—‘ конфл—÷кт, —÷ це приводить до неврозу.

” р€д—÷ випадк—÷в розвиток хвороби в—÷дбува—‘тьс€ тод—÷, коли орган—÷зм чим-небудь ослаблений, наприклад п—÷сл€ —÷нфекц—÷йного захворюванн€, травми або €ко—„-небудь —÷нтоксикац—÷—„. Ќам нер—÷дко приходилос€ спостер—÷гати виникненн€ неврозу п—÷сл€ черепно-мозково—„ травми (контуз—÷€, струс головного мозку). Ќеспри€тливий вплив на нервову систему робить —÷ зловживанн€ алкоголем, що може з'€витис€ причиною виникненн€ неврозу.

Ќеобх—÷дн—÷сть експериментального досл—÷дженн€ стала особливо очевидно—„ на початку XX в. “ак, в—÷домий представник гештальтпсихолог—÷—„  . Ћев—÷н напол€гав на тому, що розвиток психолог—÷—„ повинен йти не по шл€ху збиранн€ емп—÷ричних факт—÷в (шл€ху, по €кому йде —÷ зараз американська психолог—÷€), а що вир—÷шальною в науц—÷ —‘ теор—÷€, що повинна бути п—÷дтверджена експериментом. Ќе в—÷д експерименту до теор—÷—„, а в—÷д теор—÷—„ до експерименту - генеральний шл€х наукового анал—÷зу. ”с€ка наука нац—÷лена на перебуванн€ законом—÷рностей - психолог—÷€ повинна теж прагнути до перебуванн€ психолог—÷чних законом—÷рностей.  урт Ћев—÷н п—÷дкреслював це положенн€. ¬—÷н говорив про те, що задачею психолог—÷чно—„ науки повинно бути нав—÷ть не т—÷льки встановленн€ закон—÷в, а пророкуванн€ —÷ндив—÷дуальних €вищ (у терм—÷нолог—÷—„ Ћев—÷на "под—÷й") на п—÷дстав—÷ закону. јле вони передбачуван—÷ т—÷льки при на€вност—÷ достов—÷рно—„ теор—÷—„.  ритер—÷—‘м науково—„ в—÷рог—÷дност—÷ —‘ не повторюван—÷сть одиничних факт—÷в, а, навпаки, одиничн—÷ факти повинн—÷ п—÷дтвердити теор—÷ю. “акий п—÷дх—÷д до об'—‘кта психолог—÷чно—„ науки  . Ћевин назвав "переходом в—÷д ар—÷стотелевського мисленн€ до гал—÷ле—‘вського" [17].

Ћев—÷н указував, що дл€ мисленн€ јристотел€ було характерне твердженн€, що св—÷т гетерогенний, що кожному €вищу "астива саме йому —÷манентна законом—÷рн—÷сть: дим п—÷дн—÷ма—‘тьс€ догори, тому що в—÷н легкий; кам—÷нь пада—‘ вниз, тому що в—÷н важкий. √ал—÷лей же установив, що св—÷т гомогенний. Ѕудь-€ке окреме €вище п—÷дкор€—‘тьс€ загальним законом—÷рност€м. ƒосл—÷дженн€ повинне ви€вити ц—÷ загальн—÷ законом—÷рност—÷ й умови, при €ких те або —÷нше €вище розвивалос€.  . Ћев—÷н вважав, що психолог—÷€ повинна використовувати гал—÷ле—‘вське мисленн€. “ому експеримент повинен бути строго продуманий: необх—÷дно створити визначен—÷ умови, щоб одержати, вичленувати саме досл—÷джуване €вище. –∆ншими словами, розр—÷зненн€ ар—÷стотелевського —÷ гал—÷ле—‘вського п—÷дход—÷в стосовно психолог—÷чного досл—÷дженн€ означа—‘ перех—÷д в—÷д описового методу до конструктивного. јр—÷стотелевський метод у психолог—÷—„ пол€га—‘ в тому, що причина ототожню—‘тьс€ —÷з сутн—÷стю досл—÷джуваного €вища, у результат—÷ чого наукове по€сненн€ зводитьс€ до класиф—÷кац—÷—„ —÷ приводить до вид—÷ленн€ середн—÷х статистичних характеристик, у €ких переважають оц—÷нн—÷ критер—÷—„.

√ал—÷ле—‘вський же метод у психолог—÷—„ припуска—‘ теоретичне по€сненн€ факт—÷в на основ—÷ ц—÷л—÷сно—„ системи причинних сп—÷вв—÷дношень. —аме перебуванн€ причинних сп—÷вв—÷дношень да—‘ можлив—÷сть пророкуванн€ одиничних под—÷й.  ожна одинична под—÷€ повинна бути осмислена в контекст—÷ ц—÷л—÷сно—„ ситуац—÷—„ даного моменту. ≈мп—÷ричний доказ повинний поступитис€ м—÷iем конструктивно-теоретичному. ѕсихолог—÷€ повинна вивчати не фенотипи, а генотипи. ≈ксперимент у психолог—÷—„ покликаний давати по€снювальну характеристику, а не установленн€ факту, в—÷н повинний по€снити причину, детерм—÷нац—÷ю людського поводженн€, того або —÷ншого псих—÷чного €вища.

ћета нашого досл—÷дженн€ пол€га—‘ в тому, щоб ви€вити типов—÷ патопсихолог—÷чн—÷ характеристики мисленн€ хворих на неврастен—÷ю.

ѕредмет досл—÷дженн€ - патолог—÷€ мисленн€ при неврастен—÷—„.

ќб`—‘кт досл—÷дженн€ - патолог—÷чн—÷ зм—÷ни мисленн€ у хворих на неврастен—÷ю.

ќсновними завданн€ми дипломно—„ роботи —‘:

  1. охарактеризувати методолог—÷чн—÷ основи патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€ особистост—÷ —÷ зокрема, процес—÷в мисленн€;
  2. охарактеризувати особист—÷сн—÷ зм—÷ни та динам—÷ку мисленн€ при захворюванн—÷ неврастен—÷—„;
  3. дати характеристику орган—÷зац—÷—„ патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€;
  4. ви€вити типов—÷ патолог—÷чн—÷ зм—÷ни мисленн€ хворих на неврастен—÷ю.

ѕатопсихолог—÷чне досл—÷дженн€ мають велике значенн€ дл€ р€ду загальнометодолог—÷чних проблем психолог—÷—„, наприклад дл€ р—÷шенн€ питанн€ про сп—÷вв—÷дношенн€ б—÷олог—÷чному —÷ соц—÷ального в розвитку псих—÷ки. ƒан—÷ цих досл—÷джень показують, що порушенн€ особистост—÷ не означа—‘ "вив—÷льненн€" —„—„ б—÷олог—÷чних —÷нстинкт—÷в —÷ потреб, а характеризу—‘тьс€ насамперед зм—÷ною самих людських мотив—÷в —÷ потреб. ”становлю—‘тьс€ також, що законом—÷рност—÷ розпаду псих—÷ки не повторюють у зворотному пор€дку етапи —„—„ розвитку.

ƒан—÷ патопсихолог—÷чних досл—÷джень використовуютьс€ в псих—÷атр—÷—„: €к д—÷агностичн—÷ критер—÷—„; при встановленн—÷ ступен€ —÷нтелектуального зниженн€; при проведенн—÷ експертизи (судово—„, трудовий, в—÷йськово—„); при обл—÷ку ефективност—÷ л—÷куванн€, особливо при використанн—÷ психофармаколог—÷чних засоб—÷в; при анал—÷з—÷ порушень псих—÷чно—„ д—÷€льност—÷ у випадку шк—÷дливих умов прац—÷; при р—÷шенн—÷ питанн€ про в—÷дновленн€ втрачено—„ працездатност—÷.

ѕатопсихолог—÷€ використову—‘ експериментальн—÷ методи досл—÷дженн€, основним принципом €ких —‘ €к—÷сний анал—÷з порушень псих—÷ки €к опосередковано—„ —÷ мотивовано—„ д—÷€льност—÷. ѕатопсихолог—÷чний експеримент нада—‘ можлив—÷сть актуал—÷зац—÷—„ не т—÷льки розумових операц—÷й, але —÷ мотив—÷в хворо—„ людини.


–ќ«ƒ–∆Ћ 1. “≈ќ–≈“» ќ-ћ≈“ќƒќЋќ√–∆„Ќ–∆ ќ—Ќќ¬» ѕј“ќѕ—»’ќЋќ√–∆„Ќќ√ќ ƒќ—Ћ–∆ƒ∆≈ЌЌя ќ—ќЅ»—“ќ—“–∆


1.1 «агальн—÷ у€вленн€ про мисленн€ особистост—÷


Ћюдина живе серед под—÷й, €к—÷ в—÷дбуваютьс€ одна за одною або паралельно. ѕотреби, ц—÷л—÷ людини зумовлюють необх—÷дн—÷сть роз—÷братись у тому, що з чого виходить, €к пов'€зан—÷ м—÷ж собою под—÷—„, об'—‘кти, €вища, €к—÷ —„хн—÷ "астивост—÷ детерм—÷нують цей зв'€зок [9].

Ќа перший погл€д зда—‘тьс€, що в цьому допоможе досв—÷д, збережений у пам'€т—÷ людини. Ќаприклад, вона запам'€тала за прожитий пер—÷од певну к—÷льк—÷сть випадкових зв'€зк—÷в тј‘ —÷ цього досить дл€ п—÷дтриманн€ житт—‘д—÷€льност—÷, дл€ реал—÷зац—÷—„ сво—„х потреб та завдань. јле бутт€ складн—÷ше, —÷ лише звички та минулий досв—÷д не розв'€зують ус—÷х проблем. ÷е й змушу—‘ шукати таку "астив—÷сть, такий зв'€зок, €к—÷ б допомогли дати в—÷дпов—÷дь на питанн€, дос€гти мети, розв'€зати проблему. —каж—÷мо, €кщо будувати урок, покладаючись лише на нов—÷тню технолог—÷ю €к ун—÷версальну та чудод—÷йну, ми не завжди зможемо дос€гти мети уроку.

ќтже, потр—÷бне уважне вивченн€, обстеженн€, анал—÷з ситуац—÷—„ з метою ви€вленн€ таких вза—‘мозв'€зк—÷в факт—÷в, под—÷й, об'—‘кт—÷в та —„хн—÷х "астивостей, €к—÷ необх—÷дн—÷ дл€ розв'€занн€ проблем. ѕошук —÷стотно—„ дл€ нас ознаки тј‘ непростий, досить сво—‘р—÷дний акт, €кий викону—‘ мисленн€.  ожний автор визнача—‘ зм—÷ст цього пон€тт€, пов'€зуючи його з загальним предметом психолог—÷—„ тј‘ псих—÷чним в—÷дображенн€м д—÷йсност—÷, €ка опосередкову—‘ житт€ —÷ндив—÷да. ѕроте в по€сненн—÷ предмета психолог—÷чно—„ науки "псих—÷чне в—÷дображенн€" виступа—‘ €к недиференц—÷йована —‘дн—÷сть. ¬—÷дображенн€, що зд—÷йсню—‘тьс€ мисленн€м, ма—‘ сво—„ сутн—÷сн—÷ —÷ специф—÷чн—÷ "астивост—÷.

ћисленн€ тј‘ це вища форма псих—÷чного в—÷дображенн€. ѕ—÷знанн€ св—÷ту почина—‘тьс€ з в—÷дчутт—÷в, сприймань та у€влень, але ц€ картина св—÷ту не да—‘ змоги глибоко —÷ всеб—÷чно п—÷знати його. «окрема, живе спогл€данн€ не спроможне проникнути у складн—÷ форми вза—‘мод—÷—„ €вищ, об'—‘кт—÷в, под—÷й, у —„х причини та насл—÷дки. ƒл€ в—÷дображенн€ цих момент—÷в бутт€ необх—÷дний перех—÷д в—÷д в—÷дчутт—÷в, сприймань (чутт—‘вого в—÷дображенн€) до мисленн€. Ўл€хом мисленн€ —÷ндив—÷д ви€вл€—‘ вза—‘мозв'€зки м—÷ж предметами, под—÷€ми —÷ €вищами, з'€сову—‘ причини та насл—÷дки ц—÷—‘—„ вза—‘мод—÷—„. ћисленн€, надбудовуючись над в—÷дчутт€ми й сприйманн€ми, в—÷дкрива—‘ нов—÷ аспекти €вищ та р—÷зних об'—‘кт—÷в. “ак, у ф—÷зиц—÷ в—÷дкрит—÷ елементарн—÷ частинки або ультраф—÷олетов—÷ та —÷нфрачервон—÷ промен—÷, —„х не можна побачити, про них можна т—÷льки мислити [26].

≈мп—÷ричне знанн€ м—÷стить у соб—÷ чутт—‘в—÷ ознаки предмет—÷в, €вищ д—÷йсност—÷, але там, де цих знань не вистача—‘, виника—‘ напруженн€, що —‘ сплавом думки —÷ почутт—÷в. ¬—÷дправним моментом мисленн€ —‘ постановка запитань: "ўо це?", "„ому так?", "’то винен?", "ўо робити?".

ќтже, мисленн€ використову—‘ емп—÷ричн—÷ знанн€ дл€ м—÷ркуванн€ —÷ становить трампл—÷н дл€ вищого ступен€ в—÷дображенн€ св—÷ту, що пол€га—‘ у зд—÷йсненн—÷ глибинного анал—÷зу, пошуку значущих дл€ —÷ндив—÷да ор—÷—‘нтир—÷в.

ћисленн€ да—‘ знанн€ про —÷стотн—÷ "астивост—÷, зв'€зки —÷ в—÷дношенн€ об'—‘ктивно—„ реальност—÷, зд—÷йсню—‘ у процес—÷ п—÷знанн€ перех—÷д в—÷д €вища до його сутност—÷ (ќ. ћ. Ћеонть—‘в). Ќа в—÷дм—÷ну в—÷д процес—÷в чутт—‘вого в—÷дображенн€ мисленн€ опосередковано в—÷добража—‘ д—÷йсн—÷сть тј‘ через анал—÷з, синтез, пор—÷вн€нн€, узагальненн€, тобто через мисленн—‘в—÷ операц—÷—„, спираючись на знанн€, що д—÷ста—‘ вираженн€ у слов—÷. ќпосередковане в—÷дображенн€ да—‘ змогу вийти за меж—÷ безпосереднього досв—÷ду.

ћисленн€ —‘ узагальненим в—÷дображенн€м д—÷йсност—÷. ÷е процес пошуку —÷стотних ознак, "астивостей предмет—÷в та €вищ —÷ зв'€зк—÷в м—÷ж ними —÷ водночас характеристик, сп—÷льних дл€ однор—÷дних €вищ або предмет—÷в д—÷йсност—÷. ¬ир—÷знен—÷ най—÷стотн—÷ш—÷ ознаки лежать в основ—÷ узагальненн€, розкривають певну законом—÷рн—÷сть або тенденц—÷ю. “ак, психологи, вивчаючи особливост—÷ сприйн€тт€ людиною д—÷йсност—÷, в—÷дкрили таку загальну законом—÷рн—÷сть, €к константн—÷сть.

ћисленн€ ма—‘ активний, д—÷йовий —÷ ц—÷леспр€мований характер. ¬иникненн€ в —÷ндив—÷да в—÷дчутт—÷в, сприймань зумовлене зовн—÷шн—÷ми чинниками. ÷—÷ процеси виникають за безпосередньо—„ д—÷—„ подразник—÷в на органи чутт€, незалежно в—÷д бажань суб'—‘кта. ћисленн€, €к правило, актуал—÷зу—‘тьс€ —÷ спр€мову—‘тьс€ сутн—÷стю та значущ—÷стю дл€ суб'—‘кта проблеми [3].

ћисленн€ нерозривно пов'€зане з мовою та мовленн€м. ƒумка об'—‘ктиву—‘тьс€ у мов—÷ та мовленн—÷. ћовленн€ —‘ способом, а мова тј‘ засобом вираженн€ думки —÷ формою —„—„ —÷снуванн€. Ѕудь-€ка думка виника—‘ —÷ набува—‘ свого розвитку у слов—÷, а вдало д—÷бране слово вдосконалю—‘, уточню—‘ думку. „им б—÷льше продумана думка, тим ч—÷тк—÷ше вона буде виражена у мовленн—÷. ¬раховуючи особливост—÷ вза—‘мозв'€зку —÷ вза—‘мод—÷—„ мисленн€ та мовленн€, ѕ. я. √альпер—÷н розгл€да—‘ формулюванн€ думок уголос, закр—÷пленн€ думки або судженн€ в слов—÷ €к один —÷з посл—÷довних етап—÷в формуванн€ розумових д—÷й. “ак, €кщо вчитель пропону—‘ учнев—÷ думати вголос, це пол—÷пшу—‘ контроль за "маршрутами" думки та вдосконалю—‘ —„—„.

ќсобливу роль у процес—÷ вза—‘мод—÷—„ мисленн€ —÷ мовленн€ в—÷д—÷гра—‘ внутр—÷шн—‘ мовленн€. ¬оно обслугову—‘ думку, спри€—‘ виникненню —„—„ —÷ готу—‘ до вираженн€ у зовн—÷шньому мовленн—÷.

Ќаголошуючи на специф—÷чност—÷ вза—‘мод—÷—„ мови —÷ мисленн€, н—÷мецький ф—÷лософ …. ƒ—÷цген зазначав, що мисленн€ в—÷добража—‘ св—÷т €к художник, а мова служить дл€ цього художника пензлем, €ким в—÷н змальову—‘ загальну спор—÷днен—÷сть ус—÷х речей. ќтже, мисленн€ людини не —÷сну—‘ поза мовою.

ћисленн€ ма—‘ соц—÷альну природу. —усп—÷льно-—÷сторичний характер мисленн€ по€сню—‘тьс€ тим, що виникненн€ —÷ розвиток його зумовлен—÷ сусп—÷льними потребами. —усп—÷льний характер ма—‘ —÷ мета мисленн€. Ќаприклад, актуальними дл€ людства —‘ еколог—÷чн—÷ проблеми планети.

ƒл€ розв'€занн€ проблем люди використовують —÷сторичний досв—÷д, засвоюють знанн€, закр—÷плен—÷ у слов—÷. ” процес—÷ засво—‘нн€ знань розвива—‘тьс€ —÷ мисленн€. ќтже, мисленн€ —‘ продуктом сусп—÷льно-—÷сторичного розвитку. ¬одночас розвиток мисленн€ зумовлю—‘ сусп—÷льний поступ, викону—‘ роль його детерм—÷нанти.

ўоб п—÷дготуватис€ до житт€, молод—÷ потр—÷бно опанувати досв—÷д людства, вчитис€. ÷ей досв—÷д певним чином орган—÷зований —÷ поданий у навчальних планах, програмах, п—÷дручниках —÷ пос—÷бниках дл€ р—÷зних р—÷вн—÷в —÷снуючо—„ в сусп—÷льств—÷ системи осв—÷ти. ”сп—÷шне засво—‘нн€ досв—÷ду може в—÷дбутис€ на основ—÷ активно—„ ц—÷леспр€мовано—„ мисленн—‘во—„ д—÷€льност—÷, за умови ви€вленн€ творчост—÷ та самост—÷йност—÷ того, хто навча—‘тьс€.

ќтже, мисленн€ тј‘ це соц—÷ально зумовлений, пов'€заний з мовленн€м псих—÷чний процес самост—÷йного в—÷дображенн€ —÷стотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого в—÷дображенн€ д—÷йсност—÷ в ход—÷ —„—„ анал—÷зу —÷ синтезу, що виника—‘ на основ—÷ практично—„ д—÷€льност—÷ з чутт—‘вого п—÷знанн€ —÷ здатний виходити далеко за його меж—÷.

¬изначенн€ мисленн€, €к—÷ можна знайти в б—÷льшост—÷ п—÷дручник—÷в, охоплюють дв—÷ тј‘ три ознаки. ќ. ¬. Ѕрушл—÷нський прагне зб—÷льшити к—÷льк—÷сть специф—÷чних рис у визначенн—÷ мисленн—÷. јле такий п—÷дх—÷д швидше показу—‘ предмет досл—÷дженн€ або вказу—‘ на в—÷дм—÷нн—÷сть мисленн€ в—÷д сприйманн€. –ƒ й —÷нш—÷ п—÷дходи до визначенн€ мисленн€. Ќаприклад, —. Ћ. –уб—÷нштейн вважав, що основним предметом психолог—÷чного досл—÷дженн€ мисленн€ —‘ його процес, або розгл€д цього процесу у план—÷ д—÷€льност—÷. ѕ. я. √альпер—÷н зазначав, що психолог—÷€ вивча—‘ не просто мисленн€ —÷ не все мисленн€, а т—÷льки процес ор—÷—‘нтуванн€ суб'—‘кта при розв'€зуванн—÷ —÷нтелектуальних задач. ќ.  . “ихомиров переконаний, що предметом психолог—÷чного досл—÷дженн€ мисленн€ —‘ види його: —утн—÷сть мисленн€ можна визначити так.

ћисленн€ тј‘ це псих—÷чний п—÷знавальний процес узагальненого та опосередкованого в—÷дображенн€ —÷стотних елемент—÷в, "астивостей —÷ зв'€зк—÷в м—÷ж ними у предметах —÷ €вищах об'—‘ктивно—„ д—÷йсност—÷.

÷е в—÷дображенн€ в—÷дбува—‘тьс€ на основ—÷ виникненн€ другосигнальних тимчасових нервових зв'€зк—÷в з опорою на першосигнальн—÷ зв'€зки. “имчасов—÷ нервов—÷ зв'€зки на р—÷вн—÷ першо—„ сигнально—„ системи в—÷ддзеркалюють емп—÷ричн—÷ знанн€, у €ких —÷стотне —÷ вар—÷ативне сп—÷в—÷снують. —лово ж вбира—‘ в себе сутт—‘ве у характеристиц—÷ предмет—÷в, €вищ —÷ под—÷й, завд€ки сво—„й здатност—÷ до узагальненн€ да—‘ змогу в—÷д—÷рватис€ в—÷д д—÷йсност—÷, абстрактно в—÷добразити глибинне в об'—‘ктах бутт€ [20].

Ќа основ—÷ специф—÷чних рис мисленн€ можна вир—÷знити його основн—÷ функц—÷—„. ќбмежимос€ виокремленн€м чотирьох основних функц—÷й (¬. ƒ. Ўадриков).

1. –озум—÷нн€. «а √. —.  остиком, процеси розум—÷нн€ тј‘ це —÷ —‘ процеси нашого мисленн€, спр€мованого на розкритт€ тих чи —÷нших об'—‘кт—÷в у —„х —÷стотних зв'€зках з —÷ншими об'—‘ктами, що дос€га—‘тьс€ на основ—÷ включенн€ нового знанн€ у суб'—‘ктивний досв—÷д. ≈. ¬. –∆ль—‘нков зазначав, що зрозум—÷ти €вище означа—‘ з'€сувати спос—÷б його виникненн€, проанал—÷зувати сам—÷ умови виникненн€ €вища, що спричиню—‘ утворенн€ пон€ть та розум—÷нн€. Ќа думку досл—÷дник—÷в, розум—÷нн€ можна розгл€дати €к одну з форм, "астив—÷сть або компонент мисленн€.

2. –озв'€занн€ проблем —÷ задач. ћисленн€ виника—‘ тод—÷, коли суб'—‘ктивного досв—÷ду дл€ дос€гненн€ мети не вистача—‘, тобто в проблемн—÷й ситуац—÷—„. ”св—÷домити —÷ сформулювати питанн€ тј‘ це вже певний крок до розв'€занн€ проблеми. ј розум—÷нн€ того, що в—÷доме —÷ що потр—÷бно шукати, св—÷дчить про перетворенн€ проблемно—„ ситуац—÷—„ на задачу. ”м—÷нн€ знайти зв'€зок в—÷домого —÷ нев—÷домого в задач—÷ означа—‘ знайти спос—÷б —„—„ розв'€занн€.

3. ÷—÷леутворенн€. ”творенн€ ц—÷лей €вл€—‘ собою процес породженн€ нових ц—÷лей, що в—÷дбува—‘тьс€ у мисленн—÷. ћисленн€ ви€вл€—‘ сво—„ передбачувальн—÷ можливост—÷ й форму—‘ образ к—÷нцевого результату д—÷€льност—÷. «агальна мета мисленн€м конкретизу—‘тьс€ у пром—÷жних ц—÷л€х. ќтже, постановка загально—„, пром—÷жно—„ та к—÷нцево—„ мети —÷ —‘ ц—÷леутворюючим процесом, що в—÷дбува—‘тьс€ у мисленн—÷.

4. –ефлекс—÷€. –озгл€да—‘тьс€ €к д—÷€льн—÷сть суб'—‘кта, спр€мована на усв—÷домленн€ способ—÷в —÷ д—÷й свого п—÷знанн€. —амоп—÷знанн€ викону—‘ регулювальну функц—÷ю щодо повед—÷нки або д—÷€льност—÷ суб'—‘кта.

ћисленн€м назива—‘тьс€ процес опосередкованого й узагальненого п—÷знанн€ об'—‘ктивно—„ реальност—÷. ÷ей процес повною м—÷рою можна назвати вищим п—÷знавальним, оск—÷льки саме мисленн€ спри€—‘ породженню нових знань, творчост—÷. « —÷ншого боку, порушенн€ р—÷зноман—÷тн—÷ мисленн€ лежать в основ—÷ численних псих—÷чних розлад—÷в.

ƒл€ того, щоб бути правильним —÷ спри€ти одержанню в—÷рних знань про об'—‘ктивну реальн—÷сть, мисленн€ повинно в—÷дпов—÷дати таким параметрам €к: продуктивн—÷сть, ц—÷леспр€мован—÷сть, темп (швидк—÷сть). ѕараметр стрункост—÷ мисленн€ (асоц—÷ативного процесу) виража—‘тьс€ в необх—÷дност—÷ мислити в—÷дпов—÷дно до лог—÷чних вимог, а також граматично коректно формулювати думки. ѕ—÷д продуктивн—÷стю розум—÷ють вимоги мислити так лог—÷чно, щоб асоц—÷ативний процес приводив до нових знань. ÷—÷леспр€мован—÷сть мисленн€ дикту—‘ необх—÷дн—÷сть мислити заради €ко—„-небудь реально—„ мети. “емпом мисленн€ познача—‘тьс€ швидк—÷сть прот—÷канн€ асоц—÷ативного процесу, що умовно виража—‘тьс€ в к—÷лькост—÷ асоц—÷ац—÷й в одиницю часу.

¬ид—÷л€—‘тьс€ к—÷лька вид—÷в мисленн€: наочно-д—÷юче, образне, пон€т—÷йне —÷ образне. Ѕ—÷льш простим й елементарним —‘ д—÷юче мисленн€, найб—÷льш €скраве у€вне в д—÷тей. ѕри наочно-д—÷ючому мисленн—÷ п—÷знанн€ реальност—÷ в—÷дбува—‘тьс€ в процес—÷ вза—‘мод—÷—„ людини з об'—‘ктами —÷ перетворенн€ ситуац—÷—„, тобто в процес—÷ д—÷й. ¬икористовуючи досв—÷д людина форму—‘ у€вленн€ про предмет або €вище —÷ може дал—÷ опосередковано й узагальнено п—÷знавати. –∆ншим —‘ наочно-образний вид мисленн€. ѕри ньому п—÷знанн€ об'—‘ктивно—„ реальност—÷ в—÷дбува—‘тьс€ внасл—÷док перетворенн€ образ—÷в сприйн€тт€ в образи-у€вленн€. Ѕ—÷льш складними —‘ пон€т—÷йне й образне мисленн€, що в—÷днос€тьс€ до теоретичних вид—÷в мисленн€. ѕри пон€т—÷йному вид—÷ мисленн€ людина викону—‘ д—÷—„ думаючи (на в—÷дм—÷ну в—÷д наочно-д—÷ючого —÷ наочно-образного вид—÷в мисленн€), використовуючи ран—÷ше придбан—÷ пон€тт€, судженн€ й умовиводи про реальний св—÷т. ќбразне мисленн€ в—÷др—÷зн€—‘тьс€ лише тим, що людина ман—÷пулю—‘ не пон€тт€ми, судженн€м —÷ умовиводами, а образами [26].

Ќемаловажними характеристиками розумового процесу —‘ розумов—÷ операц—÷—„: анал—÷з, синтез, узагальненн€, конкретизац—÷€, абстрагуванн€.  ожна з перерахованих операц—÷й спри€—‘ б—÷льш глибокому проникненню в суть речей, розум—÷нн€ внутр—÷шн—÷х зв'€зк—÷в, а значить б—÷льш точному п—÷знанню реальност—÷. јнал—÷зом назива—‘тьс€ розумова операц—÷€ по розчленовуванню предмета на складен—÷ елементи. —интез - побудова ц—÷лого з анал—÷тично заданих частин. ѕри операц—÷—„ узагальненн€ в—÷дбува—‘тьс€ у€вне вид—÷ленн€ —÷ ф—÷ксац—÷€ ст—÷йких "астивостей предмет—÷в —÷ €вищ (абстрагуванн€) з подальшим —„х з'—‘днанн€м у визначений клас. јбстрагуванн€м на в—÷дм—÷ну в—÷д узагальненн€ позначають т—÷льки операц—÷ю вид—÷ленн€ —÷ ф—÷ксац—÷—„ ст—÷йких "астивостей предмет—÷в —÷ €вищ, що у д—÷йсно не —÷снують. ѕ—÷д конкретизац—÷—‘ю розум—÷—‘тьс€ розумова операц—÷€ зворотна узагальненню, тобто з загального визначенн€ пон€тт€ виводитьс€ судженн€ про приналежн—÷сть одиничних речей —÷ €вищ визначеному класов—÷.

ѕор€д з перерахованими вище видами й операц—÷€ми мисленн€, вид—÷л€ють розумов—÷ процеси: пон€тт€, судженн€ й умовив—÷д. ѕон€тт€м називають процес ви€вленн€ —÷стотних ознак предмет—÷в або €вищ, судженн€м - процес пор—÷вн€нн€ двох або б—÷льш пон€ть —÷ формулюванн€ на ц—÷й п—÷дстав—÷ €ко—„-небудь думки, умовиводом - висновок, що базу—‘тьс€ на сер—÷—„ лог—÷чних д—÷й. ”мовив—÷д, €к заключний процес, що приводить до нового знанн€, може формуватис€ або за допомогою —÷ндукц—÷—„, або дедукц—÷—„. ѕри першому способ—÷ умовив—÷д робитьс€ виход€чи з посл—÷довност—÷ загального судженн€ до частки, при другому - в—÷д часткового до загального.


1.2 ѕатолог—÷чн—÷ зм—÷ни мисленн€ при захворюванн—÷ на неврастен—÷ю


ћисленн€ —‘ складною саморегулюючою формою д—÷€льност—÷. ¬оно визнача—‘тьс€ метою, поставленою задачею. –∆стотним етапом розумово—„ д—÷€льност—÷ —‘ зв—÷ренн€ одержуваних результат—÷в з умовами задач—÷ —÷ передбачуваних п—÷дсумк—÷в. ƒл€ того щоб цей акт зв—÷ренн€ виконувавс€, людська думка повинна бути активно—„, спр€мовано—„ на об'—‘ктивну реальн—÷сть. ”трата ц—÷леспр€мованост—÷ мисленн€ приводить не т—÷льки до поверховост—÷ —÷ незавершеност—÷ —уджень, але —÷ до того, що мисленн€ переста—‘ бути регул€тором д—÷й людини. ќднак положенн€ про те, що мисленн€ —‘ регул€тором д—÷й, не сл—÷д розум—÷ти так, начебто мисленн€ варто розгл€дати €к джерело, €к руш—÷йну силу повед—÷нки. ‘.≈нгельс говорив: "Ћюди звикли по€снювати сво—„ д—÷—„ з—÷ свого мисленн€, зам—÷сть того, щоб по€снювати —„х з—÷ сво—„х потреб (€к—÷ при цьому, звичайно, в—÷дбивають у голов—÷, усв—÷домлюютьс€), —÷ цим шл€хом з часом виник той —÷деал—÷стичний св—÷тогл€д, що опанувало розумами особливо з часу загибел—÷ античного св—÷ту".

ќтже, джерелом людсько—„ д—÷—„ —‘ усв—÷домлен—÷ потреби, що виникли в результат—÷ сусп—÷льно-трудово—„ д—÷€льност—÷ людини. ѕотреба, усв—÷домлена людиною, виступа—‘ дл€ нього у вид—÷ конкретних житт—‘вих ц—÷лей —÷ задач. –еальна д—÷€льн—÷сть людини, спр€мована на дос€гненн€ цих ц—÷лей —÷ дозв—÷л даних задач, регулю—‘тьс€ —÷ коригу—‘тьс€ мисленн€м. ƒумка, пробуджена потребою, ста—‘ регул€тором д—÷—„; дл€ того щоб мисленн€ могло регулювати поводженн€, воно повинно бути ц—÷леспр€мованим, критичним, особист—÷сно мотивованим.

Ќе —÷сну—‘ мисленн€, в—÷д—÷рваного в—÷д потреб, мотив—÷в, прагнень, установок, почутт—÷в людини, тобто в—÷д особистост—÷ в ц—÷лому. ѕро це говорить —.Ћ.–уб—÷нштейн [31] у сво—„й книз—÷ "ѕро мисленн€ —÷ шл€хи його досл—÷дженн€": "ѕитанн€ про мотиви, про спонуканн€ анал—÷зу —÷ синтезу мисленн€ взагал—÷... це "асне кажучи питанн€ про джерела, у €ких бере св—÷й початок той або —÷нший розумовий процес".

Ћ.—.¬иготський пост—÷йно п—÷дкреслював, що думка не останн€ —÷нстанц—÷€, що сама думка народжу—‘тьс€ не з —÷ншо—„ думки, а з мотивуючо—„ сфери нашо—„ св—÷домост—÷, що охоплю—‘ наш—÷ пот€ги —÷ потреби, наш—÷ —÷нтереси —÷ спонуканн€, наш—÷ афекти й емоц—÷—„.

ѕри побудов—÷ сво—‘—„ теор—÷—„ поетапного формуванн€ розумових д—÷й ѕ.я.√альперин теж указу—‘ на необх—÷дн—÷сть насамперед формуванн€ мотиву до д—÷—„.

«а останн—÷ роки нам—÷тивс€ п—÷дх—÷д до мисленн€ €к д—÷€льност—÷ керуванн€ пошуком р—÷шенн€ задач. ’оча цей аспект, продиктований к—÷бернетичними досл—÷дженн€ми, безумовно, ви€вивс€ пл—÷дним дл€ психолог—÷—„ мисленн€, в—÷н разом з тим викликав у р€ду досл—÷дник—÷в одноб—÷чний п—÷дх—÷д в анал—÷з—÷ процесу мисленн€; мисленн€ стало розгл€датис€ €к аналог роботи електронно-обчислювальних машин. ¬оно стало зводитис€ до елементарних —÷нформац—÷йних процес—÷в, до ман—÷пул€ц—÷—„ символами. ќ. .“ихомиров зауважу—‘: "якщо поширенн€ к—÷бернетики привело до концентрац—÷—„ уваги на загальн—÷й принципов—÷й схем—÷ вс€ко—„ д—÷€льност—÷, то проблема специф—÷чно людських особливостей д—÷€льност—÷ ви€вилас€ незаслужено €к би в—÷дсунуто—„ на другий план".

“им часом, говор€чи про "упереджену" природу людсько—„ д—÷€льност—÷, ј.Ќ.Ћеонть—‘в пише, що "особист—÷сний зм—÷ст виража—‘ саме його (суб'—‘кта. - Ѕ.«.) в—÷дношенн€ до усв—÷домлюваних об'—‘ктивних €вищ".

ѕриродно, що зм—÷нений особист—÷сний зм—÷ст повинен з—÷грати —÷стотну роль у будов—÷ —÷ прот—÷канн—÷ розумово—„ д—÷€льност—÷.

«в'€зок порушенн€ мисленн€ з—÷ зм—÷ною мотивац—÷йно—„ сфери спостер—÷га—‘тьс€ при р—÷зних формах щиросердечних хвороб. ”же при анал—÷з—÷ того виду патолог—÷—„ мисленн€, що ми називали "перекручуванн€м р—÷вн€ узагальненн€", ми можемо "асне кажучи говорити про порушенн€ мотивац—÷йного компонента мисленн€. ’вор—÷, у €ких в—÷дзначалос€ под—÷бне порушенн€, спиралис€ у сво—„х судженн€х на ознаки —÷ "астивост—÷, що не в—÷дбивали реальн—÷ в—÷дносини м—÷ж об'—‘ктами.

ќсобливо ч—÷тко так—÷ порушенн€ виступали при де€ких експериментальних пробах, що вимагала вид—÷ленн€ —÷ добору ознак, на основ—÷ €ких можливий синтез —÷ узагальненн€ (наприклад, при р—÷зних вар—÷антах класиф—÷кац—÷—„ об'—‘кт—÷в). ѕриводились способи класиф—÷кац—÷—„ под—÷бних хворих, коли ложка могла бути об'—‘днана з автомоб—÷лем "за принципом руху", шафа по—‘днувавс€ з каструлею, тому що в "обох —‘ отвору". Ќер—÷дко предмети по—‘днувалис€ на п—÷дстав—÷ —„х забарвленн€, розташуванн€ в простор—÷ або стилю малюнка. ѕод—÷бна п—÷двищена полегшена актуал—÷зац—÷€ формальних асоц—÷ац—÷й, неадекватних зближень була ви€влена й —÷ншими досл—÷дниками. “ак, ё.‘.ѕол€к—÷в —÷ “. .ћелешко навод€ть приклад, коли хворо—„ бачить под—÷бн—÷сть м—÷ж ол—÷вцем —÷ черевиком у т—÷м, що "обидва предмети залишають сл—÷д". ќписуючи под—÷бн—÷ €вища, вони по€снюють —„х тим, що випадков—÷, малоймов—÷рн—÷ зв'€зки актуал—÷зуютьс€ в хворих з такою ж частотою, €к —÷ зм—÷цнен—÷. ÷е положенн€ правильне. ¬иплива—‘, однак, роз—÷братис€ в т—÷м, що €вл€ють собою в психолог—÷чному в—÷дношенн—÷ пон€тт€ "—÷стотн—÷", "зм—÷цнен—÷", "значим—÷" або, навпаки, випадков—÷ ознаки або "астивост—÷ предмет—÷в.

«начимим, —÷стотним —‘ дл€ людини те, що набутило сенсу в його житт—‘д—÷€льност—÷. Ќе частота по€ви т—÷—‘—„ або —÷ншо—„ ознаки або "астивост—÷ предмета робить його значима або —÷стотним, а та св—÷дом—÷сть, та роль, що ц€ ознака з—÷грала в житт—÷ людини. –∆стотн—÷сть ознаки —÷ "астивост—÷, значим—÷сть самого предмета або €вища залежать в—÷д того, €кий зм—÷ст вони придбали дл€ нього. явище, предмет, под—÷ю можуть у р—÷зних житт—‘вих умовах набувати р—÷зного сенсу, хоча знанн€ про них залишаютьс€ т—÷ ж. ј.Ќ.Ћеонть—‘в пр€мо вказу—‘, що €вище м—÷н€—‘тьс€ з боку "зм—÷сту дл€ особистост—÷".

–азом з тим значенн€ речей, сукупн—÷сть наших знань про них залишаютьс€ ст—÷йкими. Ќезважаючи на те, що особист—÷сна спр€мован—÷сть —÷ зм—÷ст мотив—÷в можуть ви€витис€ р—÷зними, основна практична д—÷€льн—÷сть форму—‘ ст—÷йк—÷сть предметного значенн€ речей [40].

Ќаше сприйн€тт€ св—÷ту завжди м—÷стить у соб—÷ —÷ значенн—‘ве в—÷дношенн€ до нього, —÷ його предметно об'—‘ктивне значенн€. ѕри в—÷домих обставинах превалю—‘ те одна, те —÷нша сторона, але обидв—÷ вони злит—÷ в гармон—÷йн—÷й —‘дност—÷.

«вичайно, зм—÷на емоц—÷й, сильн—÷ афекти можуть —÷ здорову людину привести до того, що предмети —÷ —„х "астивост—÷ почнуть виступати в €комусь зм—÷неному значенн—÷. ќднак в експериментальн—÷й ситуац—÷—„, €к би вона н—÷ була значима дл€ хворого, об'—‘кти виступають у сво—„й однозначн—÷й характеристиц—÷. ѕосуд завжди виступа—‘ €к посуд, а мебл—÷ - €к мебл—÷. ѕри вс—÷х —÷ндив—÷дуальних розходженн€х - р—÷зниц—÷ в утворенн—÷, при вс—÷й р—÷знор—÷дност—÷ мотив—÷в, —÷нтерес—÷в - здорова людина при необх—÷дност—÷ класиф—÷кувати об'—‘кти може. ќперац—÷€ класиф—÷кац—÷—„ може проводитис€ в б—÷льш-менш узагальненому план—÷, але предметне значенн€ об'—‘кта, з €ким людина робить ту або —÷ншу операц—÷ю, залиша—‘тьс€ ст—÷йким. “ому ознаки, на п—÷дстав—÷ €ких проводитьс€ операц—÷€ класиф—÷кац—÷—„, актуал—÷зуючись при цьому "астивост—÷ предмет—÷в нос€ть у в—÷дом—÷й мер—÷ характер стандартност—÷ —÷ банальност—÷. ” р€ду наших хворих шизофрен—÷—‘ю ц€ ст—÷йк—÷сть об'—‘ктивного значенн€ речей порушилас€.

«вичайно, —÷ в них виробл€лис€ загальн—÷ з нашими знанн€ про реч—÷ —÷ €вища. –«х у€вленн€ про св—÷т в основному зб—÷га—‘тьс€ з нашим. ¬они —„д€ть ложкою —÷ €к зас—÷б пересуванн€ використовують тролейбус; стосовно до виконувано—„ —÷нтелектуально—„ задач—÷ - класиф—÷кац—÷—„ предмет—÷в - ц—÷ ж хвор—÷ могли в—÷днести ложку до категор—÷—„ посуду або шафу до категор—÷—„ мебл—÷в, але одночасно з цим ложка могла виступити —÷ €к об'—‘кт "руху". ѕор€д з актуал—÷зац—÷—‘ю звичайним, обумовленим ус—÷м минулим житт€м "астивостей, ознак, в—÷дносин м—÷ж предметами —÷ €вищами могли оживл€тис€ —÷ неадекватн—÷ (з погл€ду наших у€влень про св—÷т) зв'€зку —÷ в—÷дносини, що набували сенсу лише завд€ки зм—÷неним установкам —÷ мотивам хворих. “а —‘дн—÷сть, у €ке включалос€ значенн€ предмета —÷ значенн—‘ве в—÷дношенн€ до нього, губилос€ завд€ки зм—÷н—÷ в сфер—÷ мотив—÷в —÷ установок. ќсобливо €скраво виступало порушенн€ особист—÷сного компонента в т—÷м вид—÷ порушень мисленн€, що ми охарактеризували €к "р—÷знопланов—÷сть мисленн€".

–—÷знопланов—÷сть мисленн€. ѕорушенн€ мисленн€, позначене нами €к "р—÷знопланов—÷сть", пол€га—‘ в т—÷м, що судженн€ хворих про €ке-небудь €вище прот—÷кають у р—÷зних площинах. ’вор—÷ можуть правильно засвоювати —÷нструкц—÷ю. ¬они можуть узагальнити пропонований —„м матер—÷ал; актуал—÷зован—÷ ними знанн€ про предмети можуть бути адекватними; вони пор—÷внюють об'—‘кти на п—÷дстав—÷ —÷стотних, зм—÷цнених у минулому досв—÷д—÷ "астивостей предмет—÷в. –азом з тим хвор—÷ не виконують завданн€ в необх—÷дному напр€мку: —„хнього судженн€ прот—÷кають у р—÷зних руслах [3].

ћова йде не про т—÷—‘—„ всеб—÷чно—„, "астивому мисленню здорово—„ людини п—÷дход—÷ до €вища, при €кому д—÷—„ —÷ судженн€ залишаютьс€ обумовленими метою, умовами завданн€, установками особистост—÷.

ћова йде також не про т—÷ коливанн€ р—÷вн€ —÷ зм—÷сту суджень, що виникають €к результат зм—÷нено—„ динам—÷ки мисленн€. як ми говорили вище, при непосл—÷довност—÷ суджень хвор—÷ на €кийсь в—÷др—÷зок часу позбавл€ютьс€ можливост—÷ правильно й адекватно м—÷ркувати. ќднак це не €вл€—‘ собою втрату ц—÷леспр€мованост—÷ розумово—„ д—÷€льност—÷ €к такий. ƒ—÷—„ хворого адекватн—÷ мети й умовам, поставленим експериментатором (наприклад, хворий залиша—‘ узагальнений спос—÷б р—÷шенн€ —÷ почина—‘ по—‘днувати об'—‘кти на п—÷дстав—÷ конкретно—„ ознаки), але його д—÷—„ провод€тьс€ в план—÷ класиф—÷кац—÷—„: в—÷н по—‘дну—‘ предмети на п—÷дстав—÷ "астивостей, ознак самих предмет—÷в. ѕри р—÷зноплановост—÷ мисленн€ сама основа класиф—÷кац—÷—„ не носить —‘диного характеру. ’вор—÷ по—‘днують об'—‘кти прот€гом виконанн€ того самого завданн€ те на п—÷дстав—÷ "астивостей самих предмет—÷в, то на п—÷дстав—÷ особистих смак—÷в, установок. ѕроцес класиф—÷кац—÷—„ прот—÷ка—‘ в хворих у р—÷зних руслах (табл. 1).

« приведено—„ таблиц—÷ видно, що хворий √. вид—÷л€—‘ групи те на п—÷дстав—÷ узагальнено—„ ознаки (тварини, посуд, мебл—÷), то на п—÷дстав—÷ матер—÷алу (зал—÷зн—÷), кольору (картинки пофарбован—÷ в син—÷й —÷ червоний кольори). –∆нш—÷ предмети по—‘днуютьс€ на п—÷дстав—÷ моральних —÷ загальнотеоретичних у€влень.

ƒе€к—÷ хвор—÷ керуютьс€ при виконанн—÷ завданн€ особистими смаками, обривками спогад—÷в. “ак, хворий ¬. (парано—„дна форма шизофрен—÷—„), виконуючи завданн€ "класиф—÷кац—÷€ предмет—÷в", намага—‘тьс€ утворити групи тварин, рослин, але в—÷дразу дода—‘: "јле €кщо п—÷дходити з точки зору мого особистого смаку, то € не люблю гриби, € викину цю картку.  олись отру—„вс€ грибами. ј от це платт€ мен—÷ теж не подоба—‘тьс€, воно не витончене, € них покладу уб—÷к . ј от мор€к мен—÷ подоба—‘тьс€, —÷ спорт € визнаю (по—‘дну—‘ мор€ка —÷ лижника в одну групу)".

“аблиц€ 1. ¬иконанн€ завданн€ "класиф—÷кац—÷€ предмет—÷в" хворим

ѕредмети, об'—‘днан—÷ хворим у групи

ѕо€сненн€ хворого

—лон, к—÷нь, ведм—÷дь, метелик, жук —÷ —÷нш—÷ тварини

“варини.

Ћ—÷так, метелик

√рупа л—÷таючих (метелик вилучений хворим —÷з групи тварин).

Ћопата, л—÷жко, ложка, автомоб—÷ль, л—÷так, корабель

«ал—÷зн—÷. ѕредмети, €к—÷ св—÷дчать про силу розуму людського (саме-рок—÷в вилучений —÷з групи л—÷таючих).

 в—÷тка, каструл€, л—÷жко, прибиральниц€, пила, вишн€

ѕредмети, пофарбован—÷ в червоний —÷ син—÷й кольору.

—лон, лижник

ѕредмет дл€ видовищ. Ћюд€м "астиво бажати хл—÷ба —÷ видовищ, про це знали древн—÷ римл€не.

Ўафа, ст—÷л, етажерка, прибиральниц€, лопата

ћебл—÷. ÷-група що вим—÷тають пагане з житт€. Ћопата - емблема прац—÷, а прац€ несум—÷сна —÷з шахрайством.

 в—÷тка, кущ—÷, дерева, овоч—÷ —÷ фрукти

–ослини.

—кл€нка, чашка, каструл€

ѕосуд.


“аким чином, хворий утрача—‘ мета завданн€ не тому, що в—÷н виснаживс€, а тому, що викону—‘ класиф—÷кац—÷ю виход€чи то з "особистого" смаку, то кладучи в основу спогад про те, що в—÷н "отру—„вс€ грибами".

–∆нший хворий  ., описаний нами разом з ѕ.я.√альпериним, при класиф—÷кац—÷—„ предмет—÷в не погоджу—‘тьс€ в—÷днести собаку в групу вид—÷лених —„м домашн—÷х тварин: "я не стану —„сти собачину". —пр€мован—÷сть на об'—‘ктивний зм—÷ст д—÷—„ втрача—‘тьс€, пор€д з адекватними судженн€ми виступа—‘ "р—÷зноплановий" характер мисленн€. ѕод—÷бна р—÷знопланов—÷сть була ви€влена нами при виконанн—÷ завданн€ "виключенн€ предмет—÷в".

” результат—÷ одночасного сп—÷в—÷снуванн€, переплетенн€ р—÷зних аспект—÷в, р—÷зних п—÷дход—÷в до завданн€, судженн€, визначенн€ —÷ висновки хворих не €вл€ють собою планом—÷рного, ц—÷леспр€мованого виконанн€ завданн€. ” розумов—÷й д—÷€льност—÷ хворих перепл—÷таютьс€ лог—÷чн—÷ судженн€, обривки у€влень, елементи спогад—÷в, бажань [31].

јналог—÷чн—÷ порушенн€ мисленн€ в—÷дзначала —÷ √.¬.Ѕ—÷ренбаум при досл—÷дженн—÷ хворих шизофрен—÷—‘ю. ¬она вказувала, що у хворих мисленн€ "тече €к би по р—÷зних руслах одночасно". ¬изначаючи цей симптом €к обминанн€ сутност—÷, √.¬.Ѕ—÷ренбаум в—÷дзначала, що хвор—÷ часто п—÷дм—÷нювали виконанн€ завданн€ ви€вленн€м суб'—‘ктивного в—÷дношенн€ до нього (усне пов—÷домленн€) [26].

ѕри виконанн—÷ будь-€кого найпрост—÷шого завданн€ хвор—÷ п—÷дходили не з позиц—÷й, обумовлених конкретною ситуац—÷—‘ю експерименту, а керувалис€ зм—÷неним в—÷дношенн€м, зм—÷неними житт—‘вими установками. ѕри цьому могло —÷ не бути безпосереднього привнесенн€ зм—÷сту психопатолог—÷чного симптому в експериментальну ситуац—÷ю (наприклад, хворий не "впл—÷тав" елементи маренн€ у виконанн€ завданн€). ќднак пор€д з адекватними асоц—÷ац—÷€ми оживл€лис€ зв'€зки, що мають €кесь в—÷дношенн€ до хворобливих установок хворого, що виступають у дан—÷й конкретн—÷й ситуац—÷—„ €к "вигадлив—÷". ѕредметне значенн€ речей ста—‘ в одн—÷й —÷ т—÷й же значенн—‘в—÷й ситуац—÷—„ хитливим, часом суперечливим.

ѕод—÷бне неадекватне погоджуванн€ не сто—„ть у зв'€зку речей, у€влень виступа—‘ тому, що дл€ хворого ста—‘ можливим розгл€д самих повс€кденних речей у неадекватн—÷й ситуац—÷—„ аспектах.

ѕриведен—÷ дан—÷ характеризуютьс€ багатьма кл—÷н—÷чними даними. јнал—÷з —÷стор—÷й хвороби хворих, спостереженн€ за —„х повед—÷нкою у житт—÷ —÷ л—÷карн—÷ ви€вили неадекватн—÷сть —„х житт—‘вих установок, парадоксальн—÷сть —„х мотив—÷в —÷ емоц—÷йних реакц—÷й. ѕовед—÷нка хворих в—÷дхил€лас€ в—÷д звичайних норматив—÷в. ѕорожн—÷ —÷нтереси, погл€ди хворих в—÷дступають на задн—÷й план перед неадекватними, хворобливими установками. ’ворий м—÷г не п—÷клуватис€ про сво—„х близький, але в—÷н ви€вл€в п—÷двищену заклопотан—÷сть —÷з приводу харчового рац—÷ону сво—‘—„ к—÷шки, —÷нший хворий м—÷г залишити свою квал—÷ф—÷ковану профес—÷ю —÷, прир—÷каючи свою родину на позбавленн€, займавс€ тим, що ц—÷лими дн€ми розставл€в реч—÷ перед фотооб'—‘ктивом, тому що, на його думку, "баченн€ в р—÷зних ракурсах приводить до розширенн€ розумового кругозору".

ѕарадоксальн—÷сть установок цих хворих, значенн—‘ва зм—÷щен—÷сть приводила до глибоко—„ зм—÷ни структури будь-€ко—„ д—÷€льност—÷ €к практично—„, так —÷ розумово—„. ” €кост—÷ —÷стотного виступало те, що в—÷дпов—÷дало зм—÷неним парадоксальним установкам хворого. ѕри виконанн—÷ експериментальних завдань, що вимагала пор—÷вн€нн€ —÷ добору ознак, под—÷бна значенн—‘ва зм—÷щен—÷сть приводила до неадекватного оперуванн€.

якщо хворий, що бачив сенс житт€ в розм—÷щенн—÷ предмет—÷в перед фотооб'—‘ктивом, класиф—÷кував предмети на п—÷дстав—÷ —„хнього розташуванн€ на картинках, то виб—÷р такого принципу був дл€ нього осмисленим [26].

” тих випадках, коли хворо—„ захоплений маревними переживанн€ми, р—÷знопланов—÷сть мисленн€ виступа—‘ ч—÷тко й у кл—÷н—÷чн—÷й бес—÷д—÷. ” ситуац—÷—„, афективно не насичено—„, р—÷знопланов—÷сть мисленн€ може виступити лише в рудиментарн—÷й форм—÷. ќднак, €к ми бачили вище, вона може ч—÷тко ви€витис€ в експериментальн—÷й ситуац—÷—„. ” цих випадках значна зм—÷щен—÷сть приводить до актуал—÷зац—÷—„ незначущих, "латентних" (—.Ћ.–уб—÷нштейн) "астивостей, що сп—÷в—÷снують з адекватними. ћисленн€ позбавл€—‘тьс€ ц—÷леспр€мованост—÷.

” сво—„й допов—÷д—÷ на XV–∆–∆–∆ ћ—÷жнародному конгрес—÷ психолог—÷в у ћоскв—÷ в 1966 р. "ѕотреби, мотиви, св—÷дом—÷сть" ј.Ќ.Ћеонть—‘в говорив про те, що "засво—‘н—÷ людиною значенн€ можуть бути б—÷льш вузькими або б—÷льш широкими, менш адекватними або б—÷льш адекватними, але вони завжди збер—÷гають св—÷й об`—‘ктив—÷зований, €к би "надособистий характер". ќчевидно, в описуваних нами хворих цей "надособистий" характер значень губитьс€.

–езонерство. ўе б—÷льш ч—÷тко виступа—‘ роль зм—÷неного особист—÷сного в—÷дношенн€ в структур—÷ того виду патолог—÷—„ мисленн€, що познача—‘тьс€ в псих—÷атричн—÷й кл—÷н—÷ц—÷ €к резонерство.

÷е розлад мисленн€ визнача—‘тьс€ кл—÷н—÷цистами €к "схильн—÷сть до марного мудруванн€", €к тенденц—÷€ до непродуктивних простор—÷куватих м—÷ркувань. ƒосл—÷джуючи цей симптом, ми знайшли (1962), що резонерськ—÷ судженн€ хворих визначаютьс€ не ст—÷льки порушенн€м його —÷нтелектуальних операц—÷й, ск—÷льки п—÷двищено—„ афективн—÷стю, неадекватним в—÷дношенн€м, прагненн€м п—÷двести будь-€ке, нав—÷ть незначне €вище, п—÷д €кусь "концепц—÷ю".

Ќер—÷дко неадекватн—÷ судженн€ в—÷дзначаютьс€ нав—÷ть у хворих, у €ких взагал—÷ експеримент не ви€вл€—‘ порушень п—÷знавальних процес—÷в. “ак, хворою психопат—÷—‘ю, що у досв—÷д—÷ на п—÷ктограму п—÷дбира—‘ адекватн—÷ зв'€зки дл€ запам'€товуванн€ слова "розвиток", малю—‘ двох людей, що розход€тьс€ в р—÷зн—÷ сторони, по€снюючи: "÷е розлука, розлука приводить до удосконаленн€, адже розлука це сум, а почутт€ суму облагороджу—‘ людини, зн—÷ма—‘ його м—÷щанську лушпайку самовдоволенн€". –∆нша хвора при пред'€вленн—÷ присл—÷в'€ "Ќе вс—÷ те золото, що блищить", говорить: "÷е значить, що треба звертати увагу не на зовн—÷шн—÷сть, а на внутр—÷шн—÷й зм—÷ст" - —÷ в—÷дразу дода—‘: "јле все-таки € повинна сказати, що з погл€ду д—÷алектики це не зовс—÷м правильно, адже —÷сну—‘ ж —‘дн—÷сть форми —÷ зм—÷сту, виходить, треба звернути увагу —÷ на зовн—÷шн—÷сть".

ѕсихолог—÷чна характеристика симптому резонерства була предметом спец—÷ального досл—÷дженн€ нашо—„ сп—÷вроб—÷тниц—÷ “.–∆.“епен—÷циною [26]. як показали результати —„—„ досл—÷дженн€, неадекватн—÷сть, резонерство хворих, —„х багатомовн—÷сть виступали в тих випадках, коли мала м—÷iе афективна захоплен—÷сть, надм—÷рне звуженн€ кола змислоутворюючих мотив—÷в, п—÷двищена тенденц—÷€ до "оц—÷нних суджень". “.–∆.“епен—÷цина [26] пише, що "резонерство виража—‘тьс€ в претенз—÷йно-оц—÷нн—÷й позиц—÷—„ хворого —÷ схильност—÷ до б—÷льшого узагальненн€ стосовно др—÷бного об'—‘кта суджень".

–оз—÷рване мисленн€ ви€вл€—‘тьс€ в розрив—÷ смислових зв'€зк—÷в м—÷ж пон€тт€ми за збереженн€ граматично—„ й синтаксично—„ форми реченн€.

’арактеризу—‘тьс€ розпадом лог—÷чного ходу вимови з—÷ збереженн€м здатност—÷ складати граматично правильн—÷ фрази —÷ пропозиц—÷—„. ѕрекрасним л—÷тературним прикладом роз—÷рваност—÷ мисленн€ —‘ безглуздий д—÷алог в—÷дпов—÷дача —÷ позивача в книз—÷ "√аргантюа —÷ ѕантагрюель" ‘рансуа –абле.

–оз—÷рван—÷сть мисленн€ може ви€вл€тис€ монологом, коли хворий наодинц—÷ —÷з собою або в присутност—÷ кого-небудь говорить неспинно довго —÷ безглуздо. ѕри цьому не зверта—‘тьс€ уваги на реакц—÷ю сп—÷врозмовника, на те, чи розум—÷—‘ в—÷н сказане, чи слуха—‘ взагал—÷. Ќа в—÷дм—÷ну в—÷д сенсорно—„ афаз—÷—„ розум—÷нн€ мови оточуючих не порушено. Ќе стражда—‘ також розум—÷нн€ призначенн€ предмет—÷в, до в—÷домого ступен€ збер—÷га—‘тьс€ здатн—÷сть до ц—÷леспр€мовано—„ предметно—„ д—÷€льност—÷ - процеси наочно-д—÷ючого мисленн€ прот—÷кають на задов—÷льному р—÷вн—÷. ÷е виража—‘тьс€ дисоц—÷ац—÷—‘ю м—÷ж зовн—÷ упор€дкованою повед—÷нкою —÷ можлив—÷стю виконувати нехай нескладн—÷ трудов—÷ операц—÷—„, з одного боку, —÷ глибокою роз—÷рван—÷стю мови,- з —÷ншого. –оз—÷рван—÷сть мисленн€ може спостер—÷гатис€ в письмов—÷й мов—÷.

ѕор€д з монологами роз—÷рвано—„ мови - шизофаз—÷—‘ю, роз—÷рван—÷сть мисленн€ може ви€вл€тис€ симптомом тјёпромах-в—÷дпов—÷дейтјЁ. «устр—÷чаютьс€ р—÷зн—÷ види в—÷дпов—÷дей. ÷е можуть бути в—÷дпов—÷д—÷, у €ких —÷гнору—‘тьс€ зм—÷ст питанн€ —÷ в—÷дсутн—÷ лог—÷чн—÷ зв'€зки в самому висловленн—÷. ¬ —÷ншому вар—÷ант—÷ в—÷дпов—÷дей вимовл€ютьс€ фрази, що сам—÷ по соб—÷ не позбавлен—÷ зм—÷сту, однак не знаход€тьс€ в лог—÷чному зв'€зку з питанн€м, що зада—‘тьс€. ƒо про€в—÷в роз—÷рваност—÷ можна в—÷днести, мабуть, —÷ так—÷ в—÷дпов—÷д—÷, що даютьс€ в —÷ншому лог—÷чному аспект—÷, хоча —÷ знаход€тьс€ в план—÷ заданого питанн€. ќсновний зм—÷ст питанн€ залиша—‘тьс€ без уваги, зач—÷па—‘тьс€ лише той його аспект, що пр€мо не формулю—‘тьс€ й у кращому випадку т—÷льки припуска—‘тьс€. “акого роду з—÷сковзуванн€ в —÷ншу лог—÷чну площину варто в—÷др—÷зн€ти в—÷д неточних в—÷дпов—÷дей, обумовлених неуважн—÷стю. ¬ останньому випадку головний зм—÷ст звичайно вид—÷л€—‘тьс€, неточност—÷ стосуютьс€ мало —÷стотних або тонких деталей.

ѕсихолог—÷чну основу роз—÷рваност—÷ мисленн€ вбачають у €вищах з—÷сковзуванн€ думки - розпушенн—÷ лог—÷чних структур —÷ переходах суджень з одного лог—÷чного плану в —÷нш—÷й. ÷е в—÷дбува—‘тьс€ внасл—÷док того, що актуал—÷зуютьс€ латентн—÷ або слабк—÷ зв'€зки м—÷ж пон€тт€ми, а —÷стотн—÷, маг—÷стральн—÷ залишаютьс€ на перифер—÷—„ св—÷домост—÷.

ƒисоц—÷ац—÷€, що ви€вл€—‘тьс€ розпадом лог—÷чних —÷ збереженн€м граматичних структур, в—÷дбива—‘ розходженн€ м—÷ж мовою —÷ мисленн€м. ¬—÷домо, що мовн—÷ форми (внутр—÷шн€ структура мови) у ход—÷ —÷ндив—÷дуального розвитку закладаютьс€ багато ран—÷ше, н—÷ж здатн—÷сть до лог—÷чного мисленн€.

—имптом повз-в—÷дпов—÷дей спостер—÷га—‘тьс€ також при —÷стеричних реакц—÷€х, але тут в—÷н вигл€да—‘ —÷накше. ¬—÷дпов—÷дь, неправильний "асне кажучи, да—‘тьс€ проте в план—÷ поставлено—„ в—÷дпов—÷д—÷ —÷ до того ж звучить нарочито безглуздо. “ак, на проханн€ пов—÷домити, ск—÷льки вийде, €кщо два помножити на два, хворий може в—÷дпов—÷сти по-р—÷зному: три, п'€ть, с—÷м - неправильно, але завжди на тем—÷ завданн€ —÷ з демонстрац—÷—‘ю незнанн€.

јутистичне мисленн€ ви€вл€—‘тьс€ в—÷д—÷рван—÷стю в—÷д реальност—÷. јсоц—÷ац—÷—„ виникають переважно на основ—÷ —÷дей —÷ у€влень, в—÷дчутт—÷в, пов'€заних —÷з хворобою, п—÷д час €ко—„ переважають внутр—÷шн—÷ переживанн€. ’вор—÷ замикаютьс€ в соб—÷, тримаютьс€ осторонь, майже н—÷ з ким не сп—÷лкуютьс€. ¬—÷дпов—÷д—÷ на запитанн€ в них формальн—÷, фантаз—÷—„ сп—÷в—÷снують у св—÷домост—÷ з реальн—÷стю, бажанн€ сприймаютьс€ €к д—÷йсн—÷сть.

јутистичне мисленн€ виража—‘тьс€ в надзвичайн—÷й замкнутост—÷, заглибленост—÷ у св—÷т "асних фантаз—÷й, в—÷дрив—÷ в—÷д реальност—÷. ’вор—÷ не ц—÷кавл€тьс€ практичною значим—÷стю сво—„х —÷дей, можуть обм—÷рковувати думку, що очевидно суперечить д—÷йсност—÷, робити з не—„ висновки, така ж безглузд—÷, €к —÷ вих—÷дна посилка. ѕац—÷—‘нт—÷в не хвилю—‘ думка навколишн—÷х, вони небалакуч—÷, потайлив—÷, зате з задоволенн€м викладають думки на папер—÷, часом списуючи товст—÷ зошити. —постер—÷гаючи таких хворих, читаючи —„хнього запису, можна дивуватис€ тому, що пац—÷—‘нти, що повод€тьс€ пасивно, говор€ть безбарвно, байдужо, у д—÷йсност—÷ охоплен—÷ наст—÷льки фантастичними, абстрактними, ф—÷лософськими переживанн€ми.

ќсновн—÷ ознаки аутистичного мисленн€, за ≈. Ѕлейлером (1927) так—÷. ѕо-перше, це алог—÷чне мисленн€, мисленн€, дл€ €кого лог—÷ка або регул€рн—÷ правила руху думки не —‘ важливими —÷ тим б—÷льше обов'€зковими.

јутистичн—÷ —÷де—„ знаход€тьс€ в грубому протир—÷чч—÷ не т—÷льки з д—÷йсн—÷стю, але —÷ м—÷ж собою, з погл€ду лог—÷ки вони абсолютно безглузд—÷. "—ам—÷ суперечлив—÷ бажанн€ можуть —÷снувати пор€д —÷ одержувати нав—÷ть вираженн€ в тих самих аутистичних думках: бути знову дитиною, щоб простодушно насолоджуватис€ житт€м, —÷ бути в той же час зр—÷лою людиною, бажанн€ €ко—„ спр€мован—÷ на високу працездатн—÷сть, на важливе положенн€ в сусп—÷льств—÷, жити неск—÷нченно довго —÷ зам—÷нити одночасно це жалюг—÷дне —÷снуванн€ нерваною; мати улюблену ж—÷нку —÷ зберегти разом з тим дл€ себе волю д—÷й...". –∆гноруютьс€ не т—÷льки лог—÷чн—÷, але —÷ тимчасов—÷ в—÷дносини. јутизм "... перем—÷шу—‘ безцеремонне сьогоденн€ —÷ майбутн—‘. ” ньому живуть ще прагненн€, л—÷кв—÷дован—÷ дл€ св—÷домост—÷ дес€тки рок—÷в тому; спогади, що давно вже стали недоступн—÷ реал—÷стичному мисленню, використовуютьс€ ним €к недавн—÷, може —„м нав—÷ть в—÷дда—‘тьс€ перевага, тому що вони менше наштовхуютьс€ на протир—÷чч€ з актуальн—÷стю".

ѕо-друге, аутистичне мисленн€ тенденц—÷йне. "÷—÷ль дос€га—‘тьс€ завд€ки тому, що дл€ асоц—÷ац—÷й, що в—÷дпов—÷дають прагненню, проклада—‘тьс€ шл€х, асоц—÷ац—÷—„ ж, що суперечать прагненню гальмуютьс€, тобто завд€ки механ—÷зму, що залежить в—÷д впливу афект—÷в. ћ—÷ж аутистичним —÷ звичайним мисленн€м не —÷сну—‘ р—÷зко—„ границ—÷, тому що в звичайне мисленн€ дуже легко проникають аутистичн—÷, тобто афективн—÷ елементи". јутистичн—÷ —÷де—„ в—÷дпов—÷дають не реальност—÷, а виникаючим прагненн€м, бажанн€м, що корен€тьс€ в потреб—÷ задоволенн€. јутистичне мисленн€ може бути визначене в зв'€зку з цим, €к мисленн€ емоц—÷йне.

“рет€ особлив—÷сть аутистичного мисленн€ стосу—‘тьс€ способи вираженн€ думки: "јутизм користу—‘тьс€ першим матер—÷алом думок, нав—÷ть помилковим,... в—÷н пост—÷йно оперу—‘ з недостатньо продуманими пон€тт€ми —÷ ставить на м—÷iе одного пон€тт€ —÷нше, що ма—‘ при об'—‘ктивному розгл€д—÷ лише другор€дн—÷ загальн—÷ компоненти з першим, так що —÷де—„ виражаютьс€ в самих ризикованих символах". ” символ—÷ц—÷ з найб—÷льшою виразн—÷стю ви€вл€—‘тьс€ "природжений" характер аутистичного мисленн€. —имвол—÷ка "усюди в—÷др—÷зн€—‘тьс€ неймов—÷рною одноман—÷тн—÷стю, в—÷д людини до людини, з—÷ стол—÷тт€ в стол—÷тт€, в—÷д сновид—÷нн€ аж до хвороби —÷ до м—÷фолог—÷—„... “—÷ сам—÷ комплекси завжди дають прив—÷д символ—÷ц—÷, —÷ засоби дл€ —„х вираженн€ завжди однаков—÷...".

Ќарешт—÷, аутистичне мисленн€ характеризу—‘ —÷ те, що його механ—÷зми створюють задоволенн€ самим безпосередн—÷м чином: "“ой, хто задовольн€—‘тьс€ аутистичним шл€хом, ма—‘ менше основ або зовс—÷м не ма—‘ основ до того, щоб д—÷€ти".

јутистичне мисленн€, €к п—÷дкреслю—‘ ≈. Ѕлейлер, у багатьох в—÷дносинах протилежне реал—÷стичному. јутистичне мисленн€ бере початок у в—÷ц—÷ двох, трьох рок—÷в, з по€вою в д—÷тей здатност—÷ фантазувати.

ѕерсевераторне мисленн€ характеризу—‘тьс€ тривалим переважанн€м одн—÷—‘—„ думки чи у€вленн€, що зовн—÷ ви€вл€—‘тьс€ стереотипним повторенн€м одних —÷ тих самих сл—÷в, в—÷дпов—÷дей. Ќаприклад, хворий, давши правильну в—÷дпов—÷дь на перше запитанн€, пот—÷м продовжу—‘ —„—„ повторювати й на —÷нш—÷. ћоже спостер—÷гатис€ €к насл—÷док черепно-мозково—„ травми.

—имволичне мисленн€ характеризу—‘тьс€ тим, що хвор—÷ вживають дл€ вираженн€ думок "асн—÷, незрозум—÷л—÷ оточуюч—÷ символи. ÷е можуть нбути добре в—÷дом—÷ слова, що використовуютьс€ в незвичайному значенн—÷, через що зм—÷ст сказаного ста—‘ незрозум—÷лим. Ќер—÷дко пац—÷—‘нти видумують "асн—÷ слова (неолог—÷зми).


1.3 ƒинам—÷ка мисленн€ особистост—÷ при неврастен—÷—„


¬изнанн€ рефлекторно—„ природи мисленн€ означа—‘ визнанн€ його €к процесу. ѕро це писав ще ».ћ.——‘ченов [31], говор€чи, що думка ма—‘ визначений початок, прот—÷канн€ —÷ к—÷нець.

ћи не можемо в достатн—÷й мер—÷ проанал—÷зувати внутр—÷шн—÷ законом—÷рност—÷ мисленн€, досл—÷джувати структуру розумових операц—÷й, за допомогою €ких в—÷дбува—‘тьс€ в—÷дображенн€ об'—‘ктивних "астивостей предмета, €кщо ми не проанал—÷зу—‘мо процесуальну сторону розумово—„ д—÷€льност—÷. ¬икористанн€ узагальнених способ—÷в р—÷шенн€ задач, актуал—÷зац—÷€ адекватних знань про предмети вимагають не т—÷льки схоронност—÷ —÷нтелектуальних операц—÷й, але —÷ динам—÷ки мисленн€. —.Ћ.–уб—÷нштейн п—÷дкреслював неодноразово, що звести мисленн€ до операц—÷йного в сторон—÷ —÷ не враховувати його процесуальну сторону означа—‘ усунути саме мисленн€.

¬изначенн€ мисленн€ €к процесу застосовують не т—÷льки в загальн—÷й теоретичн—÷й характеристиц—÷ мисленн€, але —÷ до кожного окремого розумового акту. ƒл€ усп—÷шного виконанн€ —÷нтелектуального акту необх—÷дно вид—÷л€ти адекватн—÷ системи зв'€зк—÷в, в—÷дкидати поб—÷чн—÷, оц—÷нювати кожну розумову операц—÷ю по ходу —„—„ виконанн€.

ќсобливост—÷ виконанн€ тако—„ складно—„, багатоетапно—„ по сво—„й структур—÷ д—÷€льност—÷ складають —„—„ динам—÷чну характеристику.

ќдн—÷—‘—„ з особливостей мисленн€ €к вищо—„ ступен—÷ п—÷знанн€ —‘ його опосередкован—÷сть. «вичайно, зд—÷йсненн€ ц—÷—‘—„ опосередкованост—÷ забезпечу—‘тьс€ правильною структурою пон€ть. ѕ—÷знанн€ факт—÷в, прихованих в—÷д безпосереднього сприйн€тт€, можливо тод—÷, коли людина здатна проанал—÷зувати, узагальнити сприйман—÷ факти. ќднак зд—÷йсненн€ цього опосередкуванн€, переходу в—÷д одних суджень до —÷нших пов'€зано також з на€вн—÷стю б—÷льш-менш довгого ланцюга умовивод—÷в. —аме ланцюг умовивод—÷в, що переходить у м—÷ркуванн€, —‘ д—÷йсним про€вом мисленн€ €к процесу. “ому при досл—÷дженн—÷ мисленн€, його формуванн€ —÷ розпаду недостатньо обмежуватис€ одним т—÷льки анал—÷зом утворенн€ —÷ розпаду пон€ть, одною т—÷льки характеристикою —÷нтелектуальних операц—÷й. ƒосл—÷дженн€ [26] показують, що порушенн€ процесу узагальненн€ —‘ не —‘диним вар—÷антом порушень мисленн€. Ѕ—÷льш того, що найб—÷льше часто зустр—÷чаютьс€ порушенн€ мисленн€ не звод€тьс€ до розпаду пон€ть; хвороблив—÷ стани мозку привод€ть найчаст—÷ше до динам—÷чних порушень мисленн€.

ѕорушенню динам—÷ки мисленн€ присв€чено мало роб—÷т. ’оча в багатьох псих—÷атричних досл—÷дженн€х говоритьс€ про динам—÷чний характер де€ких порушень мисленн€, однак п—÷д цим ма—‘тьс€ на уваз—÷ —„х оборотн—÷сть.

¬ р€ду хворих (наприклад, хворих судинними захворюванн€ми мозку) коливанн€ розумово—„ працездатност—÷ приводили до коливань пам'€т—÷, що залежить не в—÷д складност—÷ виконувано—„ задач—÷, а в—÷д виснаженост—÷ корково—„ нейродинам—÷ки хворих. ѕод—÷бн—÷ коливанн€, що виступали €к непосл—÷довн—÷сть суджень, спостер—÷галис€ й у розумов—÷й д—÷€льност—÷ хворих.

Ќепосл—÷довн—÷сть суджень. ’арактерна риса цього порушенн€ пол€гала в нест—÷йкост—÷ способу виконанн€ завданн€. –—÷вень узагальненн€ хворих в основному не був знижений; хвор—÷ правильно узагальнювали матер—÷ал; операц—÷—„ пор—÷вн€нн€, переносу не були порушен—÷. ќднак адекватний характер суджень хворих, €к ми говорили вище, не був ст—÷йким.

«упинимос€ трохи докладн—÷ше на способах д—÷—„ цих хворих при виконанн—÷ ними завданн€ тјёкласиф—÷кац—÷—„ предмет—÷втјЁ.

’вор—÷ легко засвоюють —÷нструкц—÷ю, застосовують спос—÷б, адекватний умовам р—÷шенн€, починають розкладати картки за узагальненою ознакою, але через де€кий час зм—÷нюють правильний шл€х р—÷шенн€. ƒос€гаючи в окремих випадках високих р—÷вн—÷в узагальненн€, хвор—÷ еп—÷зодично збиваютьс€ на шл€х неправильних, випадкових сполучень. ÷—÷ коливанн€ носили р—÷зний характер.

1. ƒуже часто спостер—÷галис€ чергуванн€ узагальнених —÷ конкретно-ситуац—÷йних сполучень.

2. ѕомилки хворих складалис€ також у т—÷м, що лог—÷чн—÷ зв'€зки п—÷дм—÷нювалис€ випадковими сполученн€ми. “ак, правильне виконанн€ завданн€ класиф—÷кац—÷—„ предмет—÷в порушувалос€ тим, що хвор—÷ по—‘днували об'—‘кти в одну групу лише тому, що картки ви€вилис€ поруч. ¬они нер—÷дко зауважували сво—„ помилки —÷ сам—÷ виправл€ли них.

3. ѕомилков—÷ р—÷шенн€ хворих ви€вл€ютьс€ в утворенн—÷ однойменних груп: хвор—÷ часто вид—÷л€ють предмети по правильн—÷й загальн—÷й ознац—÷, але в—÷дразу починають вид—÷л€ти аналог—÷чну за зм—÷стом групу. “ак, наприклад, хворий м—÷г вид—÷лити групу людей, у €ку входили л—÷кар, дитина, прибиральниц€, —÷ в—÷дразу вид—÷л€в ще одну групу людей, куди входив мор€к, лижник —÷ т.п.

Ћаб—÷льн—÷сть мисленн€. ѕорушенн€ динам—÷ки мисленн€, що виражалос€ в чергуванн—÷ адекватних —÷ неадекватних р—÷шень, не приводило до грубих порушень будов—÷ мисленн€. ¬оно лише на €кийсь в—÷др—÷зок часу спотворювало правильний х—÷д суджень хворих —÷ було, мабуть, порушенн€м розумово—„ працездатност—÷ хворих.

” де€ких же випадках порушенн€ динам—÷ки мисленн€ носило б—÷льш ст—÷йкий характер, зм—÷нювало саму будову мисленн€. Ћаб—÷льн—÷сть суджень ставала €к би пост—÷йним модусом розумово—„ д—÷€льност—÷ хворих. ѕод—÷бна пост—÷йна лаб—÷льн—÷сть мисленн€ спостер—÷га—‘тьс€ в хворих ман—÷акально-депресивним психозом у ман—÷акальн—÷й фаз—÷ хвороби [3].

ћан—÷акальний стан характеризу—‘тьс€ п—÷двищеним настро—‘м —÷ самопочутт€м, психомоторним порушенн€м хворих. ’вор—÷ безперервно голосно говор€ть, см—÷ютьс€, супроводжуючи свою мову живою, експресивною жестикул€ц—÷—‘ю —÷ м—÷м—÷кою. ¬они надзвичайно в—÷двол—÷каютьс€.  ожне нове враженн€, сказане слово, сприйн€тий предмет направл€ють —„хн—÷ думки —÷ представленн€, що так швидко перем—÷н€ють один одного, що хвор—÷ не можуть ре—‘струвати —„х у сво—„й мов—÷. ’вор—÷ не встигають зак—÷нчити одну думку, €к уже переход€ть до —÷ншо—„; —÷нод—÷ вони викрикують лише окрем—÷ слова. ’арактерно, що, незважаючи на надзвичайну в—÷дсторонен—÷сть —÷ розпорошен—÷сть уваги, хвор—÷ в ман—÷акальному стан—÷ жваво спостер—÷гають за под—÷€ми, €к—÷ в—÷дбуваютьс€ навколо них, часто вражаючи сво—‘ю км—÷тлив—÷стю —÷ тонк—÷стю окремих зауважень.

як правило, експериментувати з хворими в ман—÷акальному стан—÷ не представл€—‘тьс€ можливим через р—÷зко виражену в—÷двол—÷ка—‘м—÷сть хворих, що виключа—‘ —„х ф—÷ксац—÷ю на експериментальн—÷й ситуац—÷—„. ≈кспериментальному досл—÷дженню хвор—÷ п—÷ддаютьс€ т—÷льки в р—÷зних ступен€х г—÷поман—÷акального стану, при €кому можна в—÷дзначити де€к—÷ патолог—÷чн—÷ зм—÷ни —„х розумово—„ д—÷€льност—÷.

ќсмисленн€ ситуац—÷—„, можлив—÷сть анал—÷зу —÷ синтезу в цих хворих часто не порушен—÷, однак виконанн€ будь-€кого експериментального завданн€ не викликало визначено—„ стратег—÷—„ —„х мисленн€. ’вор—÷ не задумуютьс€ над питанн€м, не доход€ть до зм—÷сту завданн€. ¬они —÷мпульсивно приступають до виконанн€. Ќа питанн€, у чому сп—÷льн—÷сть —÷ розходженн€ м—÷ж пон€тт€ми "ст—÷л" —÷ "ст—÷лець". ѕри розкладанн—÷ картинок у посл—÷довному пор€дку хвор—÷ такого типу, осмисливши сюжет, розкладають —„х у будь-€кому пор€дку [40].

¬иникаюч—÷ асоц—÷ац—÷—„ нос€ть хаотичний характер —÷ не в—÷дгальмовуютьс€. ќкрем—÷ слова викликають нов—÷ думки, що хвор—÷ в—÷дразу висловлюють; будь-€ке виникаюче у€вленн€, будь-€ке емоц—÷йне переживанн€ одержу—‘ сво—‘ в—÷дображенн€ в мов—÷ хворих. ’вор—÷ зосереджуютьс€ на експериментальному завданн—÷ лише на коротк—÷ пром—÷жки часу. –озум—÷ючи зм—÷ст присл—÷в'€, хвор—÷ не можуть його по€снити. Ќер—÷дко €ке-небудь слово присл—÷в'€ виклика—‘ "ланцюжок" асоц—÷ац—÷й: —÷нод—÷ хвор—÷, не по€снивши присл—÷в'€, навод€ть п—÷дход€щий приклад з—÷ свого житт€; останн—÷й нагаду—‘ —„м ще що-небудь под—÷бне, —÷ думка хворих прот—÷ка—‘ у випадкових напр€мках. Ќаприклад, хворий у г—÷поман—÷акальному стан—÷ по€снив присл—÷в'€ "Ќе все те золото, що блищить" у такий спос—÷б: "«олото - це прекрасний золотий годинник подарував мен—÷ брат, в—÷н у мене дуже гарний.  оли ми разом училис€, ми сварилис€, але пот—÷м жили мирно. Ѕрат дуже любив театр, ми бачили з ним п'—‘су..." —÷ т.д. ’аотичний характер асоц—÷ац—÷й перешкодив правильному по€сненню присл—÷в'€, слово "золото" в—÷дразу повело до ц—÷лого ланцюга спогад—÷в. јле можлив—÷ й —÷нш—÷ вари-анти, коли хвор—÷ у сво—‘му по€сненн—÷ опускають €ку-небудь ланку.

Ќест—÷йк—÷сть способ—÷в виконанн€ роботи дос€га—‘ в де€ких хворих надзвичайно переб—÷льшено—„ форми: вони не т—÷льки не в змоз—÷ утримувати х—÷д сво—„х суджень у встановленому ран—÷ш напр€мку, але —÷ починають реагувати на будь-€кий подразник, до них не адресований.

« особливою виразн—÷стю феномен "в—÷дстороненост—÷" ви€вивс€ в асоц—÷ативному експеримент—÷. як в—÷дпов—÷дн—÷ реакц—÷—„ часто виступали назви предмет—÷в, що знаходилис€ перед очима хворих ("упл—÷танн€"); при пред'€вленн—÷ слова "сп—÷в" хворий в—÷дпов—÷да—‘ словом "ст—÷л", на слово "колесо" - словом "окул€ри" —÷ т.п. ѕод—÷бна тенденц—÷€ називати предмети, що знаход€тьс€ перед очима, спостер—÷галас€ —÷нод—÷ й у хворих —÷нших груп, однак були достатн—÷ вказ—÷вки експериментатора, щоб хвор—÷ починали правильно виконувати —÷нструкц—÷ю. ” наших же хворих вказ—÷вка експериментатора викликало правильн—÷ реакц—÷—„ лише на короткий час; через невеликий пром—÷жок часу хвор—÷ знову називали предмети, що попадали в поле —„хнього зору [12].

÷€ тенденц—÷€ виступала також —÷ в т—÷м вар—÷ант—÷ асоц—÷ативного експерименту, де —÷нструкц—÷€ передбачала особливу спр€мован—÷сть в—÷дпов—÷дей, зокрема, де було потр—÷бно назвати визначена к—÷льк—÷сть предмет—÷в визначеного кольору (червоного, зеленого). ÷€ задача може викликати в—÷дом—÷ ускладненн€ й у здорових п—÷ддосл—÷дних; вона припуска—‘ активне "в—÷дкиданн€" тих сл—÷в, що не в—÷дпов—÷дають зм—÷стов—÷ —÷нструкц—÷—„. ” цих випадках п—÷ддосл—÷дн—÷ приб—÷гають до р—÷зних прийом—÷в, що повинн—÷ полегшити пригадуванн€ необх—÷дних сл—÷в (наприклад, огл€даютьс€ навколо себе, дивл€тьс€ на навколишн—÷ предмети), але вони не використовуютьс€ ними дл€ в—÷дпов—÷д—÷, €кщо слова не в—÷дпов—÷дають —÷нструкц—÷—„. ќстанн€ здобува—‘ визначальне значенн€; в—÷дпов—÷д—÷ здорово—„ людини в ситуац—÷—„ експерименту залежать в—÷д умов задач—÷, в—÷д вимоги експериментатора.

Ќаш—÷ хвор—÷ в цьому експеримент—÷ часом називали предмети, що знаходилис€ перед ними, хоча вони аж н—÷€к не були забарвлен—÷ в необх—÷дн—÷ кольори. –∆нструкц—÷€ експериментатора викликала ц—÷леспр€мован—÷ д—÷—„ на короткий в—÷др—÷зок часу. Ћюбою об'—‘кт, будь-€ка випадково почута фраза могла викликати д—÷—„ хворих, неадекватн—÷ зм—÷стов—÷ —„хньо—„ д—÷€льност—÷, що спотворюють х—÷д —„хн—÷х суджень.

–∆нертн—÷сть мисленн€. јнтиподом описаного порушенн€ —‘ той тип порушень розумово—„ д—÷€льност—÷, в основ—÷ €кого лежить —÷нертн—÷сть зв'€зк—÷в минулого досв—÷ду. ” цих випадках хвор—÷ не можуть зм—÷нювати обраного способу сво—‘—„ роботи, зм—÷нювати х—÷д сво—„х суджень, переключатис€ з одного виду д—÷€льност—÷ на —÷нш—÷й.

ѕод—÷бн—÷ порушенн€ часто зустр—÷чаютьс€ в хворих еп—÷лепс—÷—‘ю, —÷нод—÷ в хворих з в—÷ддаленими насл—÷дками важких травм головного мозку, при де€ких формах розумово—„ в—÷дсталост—÷.

ѕод—÷бн—÷ хвор—÷ —÷нод—÷ в стан—÷ працювати, але робл€ть це з частими зривами, утрачають колишню квал—÷ф—÷кац—÷ю —÷ виконують роботу, що не вимага—‘ придбанн€ —÷ використанн€ нових знань. ” психоневролог—÷чну л—÷карню вони надход€ть в зв`€зку з декомпенсац—÷—‘ю стану. ¬ —÷стор—÷€х хвороби в—÷дзнача—‘тьс€, що хвор—÷ беруть участь у трудових процесах, читають газети, ви€вл€ють часто —÷нтерес до житт€ в—÷дд—÷ленн€; разом з тим €к—÷сть —„х розумово—„ продукц—÷—„ невисока, темп роботи упов—÷льнений.

≈кспериментально-психолог—÷чне досл—÷дженн€ ви€вл€—‘ спов—÷льнен—÷сть, тугорухлив—÷сть —„х —÷нтелектуальних процес—÷в. Ќав—÷ть у тих випадках, коли вони можуть узагальнити матер—÷ал (вид—÷лити основну ознаку в досв—÷д—÷ на класиф—÷кац—÷ю предмет—÷в, зрозум—÷ти умовн—÷сть —÷нструкц—÷—„), вони допускають помилков—÷ р—÷шенн€, €кщо —„м необх—÷дно переключитис€ на новий спос—÷б р—÷шенн€ задач—÷. «м—÷на умов утрудн€—‘ —„хню роботу [14].

÷€ тугорухлив—÷сть розумового процесу приводила в к—÷нцевому рахунку до того, що хвор—÷ не справл€лис€ нав—÷ть з елементарними завданн€ми, €кщо останн—÷ вимагали переключенн€. “ак, наприклад, один хворий у досл—÷д—÷, де йому треба було опосередкувати св—÷й процес запам'€товуванн€ —÷ в—÷дтворенн€ сл—÷в за допомогою малюнка (складанн€ п—÷ктограм), м—÷г придумати умовн—÷ позначки дл€ опосередкуванн€ сл—÷в, €кщо в—÷н м—÷г намалювати людини, —÷ не м—÷г цього зробити в тих випадках, коли йому здавалос€ незручним малювати людини.

ѕогану переключен—÷сть ви€вл€ють хвор—÷ й у досв—÷д—÷ на опосередковане запам'€товуванн€ по методу ј.Ќ.Ћеонть—‘ва. ¬ибравши дл€ запам'€товуванн€ слова €ку-небудь картку, хвор—÷ не в змоз—÷ п—÷д—÷брати дл€ цього слова —÷ншу. ќтже, р—÷шенн€ задач—÷ доступно хворим, €кщо воно викону—‘тьс€ т—÷льки одним визначеним способом.

ѕод—÷бна —÷нертн—÷сть зв'€зк—÷в колишнього досв—÷ду, у €к—÷й ви€вл€—‘тьс€ порушенн€ динам—÷ки розумово—„ д—÷€льност—÷, у результат—÷ приводила до зниженн€ операц—÷—„ узагальненн€ —÷ в—÷двол—÷канн€. ¬иконуючи задачу "класиф—÷кац—÷€ об'—‘кт—÷в", хвор—÷ не т—÷льки не по—‘днують в одну групу диких —÷ домашн—÷х тварин, але кожне з домашн—÷х тварин виступа—‘ дл€ них €к одиничний екземпл€р. ” результат—÷ саме завданн€ класиф—÷кац—÷—„ не викону—‘тьс€ нав—÷ть на конкретному р—÷вн—÷. ѕроцес сортуванн€, класиф—÷кац—÷—„, що вимага—‘ розгальмовуванн€ одних елемент—÷в, з—÷ставленн€ з —÷ншими, тобто в—÷домо—„ гнучкост—÷ оперуванн€, переключенн€, дл€ них утруднений. “ак, один хворий, вид—÷ливши групу людей, розд—÷л€—‘ не—„ на двох п—÷дгруп: людей, зайн€тих ф—÷зичною працею, —÷ людей, зайн€тих розумовою працею (до останнього в—÷дносить —÷ лижника).

≈кспериментатор пропону—‘ об'—‘днати де€к—÷ групи, наприклад домашн—÷х —÷ диких тварин, людей р—÷зних профес—÷й.

’ворий погоджу—‘тьс€, почина—‘ заново сортувати картинки, але в п—÷дсумку приходить до колишнього способу, в—÷дстою—‘ його [20].

“ак—÷ ж труднощ—÷ переключенн€ ви€вл€—‘тьс€ й в експеримент—÷ по методу виключень об'—‘кт—÷в. “ак, хворий при пред'€вленн—÷ картки, на €к—÷й зображений ст—÷л, ст—÷лець, диван —÷ наст—÷льна лампа, за€вл€—‘: "«вичайно, усе це мебл—÷, це точно, а лампа не мебл—÷. јле адже на стол—÷ повинна сто€ти лампа, €кщо справа в—÷дбува—‘тьс€ ввечер—÷ або хоча б у сут—÷нки... Ќу, узимку рано сутен—÷—‘, а тод—÷ краще видалити диван...  оли —‘ ст—÷лець - можна без дивана об—÷йтис€". Ќа зауваженн€ експериментатора: "јдже ви ж сказали сам—÷, що лампа не мебл—÷" - хворо—„ в—÷дпов—÷дали: "«вичайно, правильно, треба вид—÷лити мебл—÷, але лампа наст—÷льна, вона на стол—÷ сто—„ть. я б запропонував вид—÷лити диванчик". Ќезважаючи на те що сам хворий не т—÷льки зрозум—÷в, але —÷ вказав на принцип узагальненн€ (мебл—÷), в—÷н у реальн—÷й д—÷—„ - сортуванню предмет—÷в - знову —÷ знову поверта—‘тьс€ до вид—÷леному —„м "астивост—÷: "Ћампа наст—÷льна, вона повинна сто€ти на стол—÷". ’ворий не може переключитис€ з прийн€того —„м р—÷шенн€.

 онкретн—÷ зв'€зки колишнього досв—÷ду —÷нертно дом—÷нують у розумов—÷й д—÷€льност—÷ хворих —÷ визначають весь подальший х—÷д —„хн—÷х суджень.

„ерез под—÷бну —÷нертн—÷сть зв'€зк—÷в колишнього досв—÷ду хвор—÷ часто не упускають при виконанн—÷ завданн€ н—÷ одн—÷—‘—„ детал—÷, жодного "астивост—÷ предмет—÷в —÷ в результат—÷ не приход€ть нав—÷ть до елементарного узагальненн€. « цього прагненн€ до уточненн€, з бажанн€ вичерпати при р—÷шенн—÷ €кого-небудь питанн€ все р—÷зноман—÷тт€ фактичних в—÷дносин —÷ виника—‘ те сво—‘р—÷дне еп—÷лептичне "резонерство", що ви€вл€—‘тьс€ в докладност—÷, зайв—÷й детал—÷зац—÷—„, що метафорично познача—‘тьс€ в кл—÷н—÷ц—÷ €к в'€зк—÷сть мисленн€.

ќсобливо часто ви€вл€—‘тьс€ под—÷бна —÷нертн—÷сть зв'€зк—÷в колишнього досв—÷ду при виконанн—÷ завданн€, що вимага—‘ б—÷льш розгорнутого по€сненн€, - при визначенн—÷ пон€ть. ƒл€ —÷люстрац—÷—„ приведемо типове визначенн€ простого пон€тт€.

–∆нертн—÷сть конкретних зв'€зк—÷в колишнього досв—÷ду ви€вл€—‘тьс€ й в асоц—÷ативному експеримент—÷ з —÷нструкц—÷—‘ю в—÷дпов—÷дати словом протилежного значенн€.

ќтриман—÷ дан—÷ показують, що латентний пер—÷од досить значний —÷ склада—‘ в середньому 6,5 секунди, в окремих хворих в—÷н часом дос€гав 20-30 секунд.

«верта—‘ на себе увага велике число зап—÷зн—÷лих в—÷дпов—÷дей: хвор—÷ в—÷дпов—÷дають не на пропоноване слово, а на колишн—‘. Ќаприклад, в—÷дпов—÷вши на слово "сп—÷в" словом "мовчанн€", хворий на наступне слово "колесо" в—÷дпов—÷да—‘ словом "тиша"; в—÷дпов—÷вши на слово "обман" словом "в—÷ра", на наступне "голоси" хворо—„ реагу—‘ словом "неправда".

«ап—÷зн—÷л—÷ в—÷дпов—÷д—÷ наших хворих —‘ —÷стотним в—÷дхиленн€м в—÷д нормального прот—÷канн€ асоц—÷ативного процесу. ¬они св—÷дчать про те, що сл—÷довий подразник ма—‘ б—÷льше сигнальне значенн€, н—÷ж актуальний. ƒл€ уточненн€ механ—÷зму цих особливостей варто звернутис€ до анал—÷зу побудови асоц—÷ативного експерименту [3].

—лово, €ким випробуваний реагу—‘ на слово-подразник, не —‘ —‘диною виникаючою в нього асоц—÷ац—÷—‘ю. ќднак реагуванн€ лише одним словом порозум—÷ва—‘тьс€ тим, що —÷нструкц—÷€ експериментатора, тобто завданн€, передбача—‘ лише одне —÷ прит—÷м перше слово, що прийшло на розум. –∆нш—÷ виникл—÷ при цьому зв'€зки загальмовуютьс€. ѕред'€вленн€ —÷ншого слова виклика—‘ нов—÷ асоц—÷ац—÷—„, —÷накше кажучи, в—÷дпов—÷дна реакц—÷€ хворого обумовлена вс€кий раз актуально звучним словом. јктуальн—÷сть же подразника залежить в—÷д поставлено—„ задач—÷, в—÷д ситуац—÷—„.

” роботах багатьох психолог—÷в вивчалас€ залежн—÷сть утворенн€ асоц—÷ативних зв'€зк—÷в в—÷д умов —÷ зм—÷сту д—÷€льност—÷. ј.Ќ.Ћеонть—‘в —÷ “.‘.–озанова [26] показали, що при зм—÷н—÷ зм—÷сту завданн€ (—÷нструкц—÷—„) т—÷ сам—÷ подразники викликають р—÷зн—÷ асоц—÷ативн—÷ зв'€зки. «акр—÷пленн€ —÷ в—÷дтворенн€ асоц—÷ативних зв'€зк—÷в повинне в—÷дбуватис€ саме в залежност—÷ в—÷д поставленого завданн€.

” застосуванн—÷ до нашо—„ експериментально—„ ситуац—÷—„ це повинно означати, що т—÷льки вимовлен—÷ в даний момент слова повинн—÷ були викликати асоц—÷ативн—÷ зв'€зки, що т—÷льки вони повинн—÷ були служити сигналом дл€ в—÷дпов—÷дно—„ реакц—÷—„. јсоц—÷ац—÷—„ ж, викликан—÷ вимовленими ран—÷ше словами, не повинн—÷ були актуал—÷зуватис€; колишн—÷ подразники повинн—÷ були залишитис€ нейтральними, утративши сво—‘ сигнальне значенн€.

” наших хворих актуально звучн—÷ слова не здобували значенн€ подразника. ” силу —÷нертност—÷ зв'€зк—÷в минулого досв—÷ду хвор—÷ в—÷дпов—÷дають на слово, що в—÷дзвучало. ѕовноц—÷нн—÷сть розумово—„ д—÷€льност—÷ пол€га—‘ не т—÷льки в т—÷м, що людина в стан—÷ виконати ту або —÷ншу розумову операц—÷ю, проанал—÷зувати —÷ синтезувати матер—÷ал, вид—÷лити —÷стотне, але й у т—÷м, що ц€ здатн—÷сть до правильних операц—÷й —‘ ст—÷йким способом д—÷—„.

” ситуац—÷—„ експерименту, так само €к —÷ в будь-€к—÷й житт—‘в—÷й ситуац—÷—„, виступають ус—÷ нов—÷ сторони предмет—÷в —÷ €вищ, м—÷н€ютьс€ умови д—÷€льност—÷. ƒл€ того щоб правильно п—÷знати ц—÷ р—÷зн—÷ в—÷дносини, щоб правильно д—÷€ти в—÷дпов—÷дно до зм—÷нених умов, людин—÷ потр—÷бно вм—÷ти переходити в—÷д одного способу д—÷—„ до —÷ншого, в—÷н не повинний автоматично оперувати колишн—÷ми застиглими операц—÷€ми або способами.

ћисленн€ в—÷дбива—‘ адекватно об'—‘ктивну д—÷йсн—÷сть, коли збережена не т—÷льки його операц—÷йна сторона, але —÷ його динам—÷ка.


–ќ«ƒ–∆Ћ 2. ќ–√јЌ–∆«ј÷–∆я ѕј“ќѕ—»’ќЋќ√–∆„Ќќ√ќ ƒќ—Ћ–∆ƒ∆≈ЌЌя ѕ–ќ÷≈—–∆¬ ћ»—Ћ≈ЌЌя ” ’¬ќ–»’ Ќј Ќ≈¬–ј—“≈Ќ–∆ё


2.1 ћетодолог—÷чн—÷ засади проведенн€ патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€


ѕатопсихолог—÷чний експеримент —÷стотно в—÷др—÷зн€—‘тьс€ в—÷д —÷нших вид—÷в експерименту, застосовуваних у медицин—÷, наприклад, у ф—÷з—÷олог—÷—„, б—÷ох—÷м—÷—„, м—÷кроб—÷олог—÷—„. ѕатопсихолог—÷чний експеримент, €к —÷ будь-€кий —÷нший тип психолог—÷чного експерименту, - це штучне створенн€ умов, що ви€вл€ють т—÷ або —÷нш—÷ особливост—÷ псих—÷чно—„ д—÷€льност—÷ людини (оск—÷льки мова йде про патопсихолог—÷—„) у —„—„ патолог—÷—„. ƒл€ такого експерименту характерне викликанн€ псих—÷чних процес—÷в у строго визначених, що враховуютьс€ досл—÷дником умовах —÷ можлив—÷сть зм—÷ни плину цих процес—÷в по заздалег—÷дь нам—÷ченому план—÷. Ѕ. ¬. «ейгарник (1969) [4] дор—÷вню—‘ патопсихолог—÷чний експеримент до широко використовуваного в соматичн—÷й медицин—÷ "функц—÷ональним пробам", за допомогою €ких л—÷кар—÷ звичайно визначають стан функц—÷—„ того або —÷ншого внутр—÷шнього органа. —пециф—÷чними "навантаженн€ми" у патопсихолог—÷чному експеримент—÷ —‘ експериментальн—÷ завданн€, виконанн€ €ких вимага—‘ актуал—÷зац—÷—„ розумових операц—÷й, звичайно використовуваних людиною у сво—„й житт—‘д—÷€льност—÷. “аким чином, псих—÷чна д—÷€льн—÷сть хворого досл—÷джу—‘тьс€ в зв'€зку —÷з ситуац—÷—‘ю експерименту.

ѕор€д —÷з загальними рисами, "астивими патопсихолог—÷чному експериментов—÷ й експериментально-психолог—÷чному досл—÷дженню псих—÷чно здорових, м—÷ж ними маютьс€ й —÷стотн—÷ розходженн€.

ќсновне розходженн€ обумовлене тим, що патопсихолог досл—÷джу—‘ людини, що стражда—‘ псих—÷чним захворюванн€м, неврозом, соматичною хворобою, €к—÷ призвели до псих—÷чних зм—÷н. ÷е значно познача—‘тьс€ на техн—÷ку проведенн€ експерименту, його тривалост—÷, необх—÷дност—÷ обл—÷ку в—÷дносини обстежуваного до ситуац—÷—„ експерименту. ” р€д—÷ випадк—÷в експериментатор у ход—÷ досв—÷ду в зв'€зку з особливост€ми повед—÷нки, що ви€вл€ютьс€ при цьому, хворого змушений —÷стотно зм—÷нювати свою тактику, вводити —÷нш—÷, що не передбачалис€ ран—÷ше, методики —÷ т.п..

P. Fra—÷sse (1966) [6] €к основний принцип будь-€кого психолог—÷чного експерименту вид—÷л€—‘ необх—÷дн—÷сть перев—÷рки —÷снуванн€ зв'€зку м—÷ж двома р€дами фактор—÷в. ѕри цьому фактор, зм—÷нюваний експериментатором, назива—‘тьс€ "незалежно—„ перем—÷нно—„". ‘актор, що зм—÷ню—‘тьс€ п—÷д впливом "незалежно—„ перем—÷нно—„", назива—‘тьс€ "залежно—„ перем—÷нно—„". P. Fra—÷sse в—÷дпов—÷дно розр—÷зн€—‘ два види психолог—÷чного експерименту: спровокований експеримент —÷ експеримент, на €кий посилаютьс€.

Ќайб—÷льше часто психологи користуютьс€ спровокованим експериментом, що, на думку P.. Fra—÷sse [4], —‘ класичним - експериментатор вплива—‘ на "незалежну перем—÷нну" —÷ спостер—÷га—‘ викликан—÷ його втручанн€м результати.

ѕро експеримент, на €кому посилаютьс€, говор€ть у тих випадках, коли зм—÷на "незалежно—„ перем—÷нно—„" в—÷дбува—‘тьс€ поза €ким-небудь зв'€зком з д—÷€льн—÷стю експериментатора. “иповим прикладом експерименту, на €кий посилаютьс€, —‘ спостереженн€ за випадками ушкоджень мозку або псих—÷чних захворювань, що ви€вл€ютьс€ в порушенн€х псих—÷чно—„ д—÷€льност—÷. —во—‘р—÷дн—÷сть цих випадк—÷в пол€га—‘ в т—÷м, що на в—÷дм—÷ну в—÷д звичайного, спровокованого, експерименту при них експериментатор одержу—‘ можлив—÷сть спостер—÷гати серйозн—÷ —÷ нер—÷дко необоротн—÷ зм—÷ни "незалежно—„ перем—÷нно—„".

ѕатопсихолог—÷чний експеримент у б—÷льшост—÷ випадк—÷в - це одночасно спровокований експеримент —÷ експеримент, на €кий посилаютьс€.

Ќа€вн—÷сть у патопсихолог—÷чному експеримент—÷ елемент—÷в спровокованого експерименту й експерименту, на €кий посилаютьс€, по€сню—‘ складний вза—‘мозв'€зок безл—÷ч—÷ фактор—÷в, що повинний враховувати при узагальненн—÷ матер—÷ал—÷в досл—÷дженн€ патопсихолог. —. я. –уб—÷нштейн (1965) [6] бачить три способи видозм—÷ни умов, що впливають на псих—÷чний стан обстежуваного —÷ що зменшують або зб—÷льшують "астивому хворому психопатолог—÷чн—÷ зм—÷ни. ѕерший спос—÷б пол€га—‘ в зм—÷н—÷ ситуац—÷—„, що створю—‘тьс€ на час досв—÷ду. “ак, ре—‘стру—‘тьс€ поводженн€ хворого в умовах абсолютно—„ тиш—÷ або спец—÷ально п—÷д—÷браних в—÷дпов—÷дно до мети досл—÷дженн€ шум—÷в. ƒругий, найб—÷льше часто застосовуваний. спос—÷б пол€га—‘ в спец—÷альному вар—÷юванн—÷ д—÷€льност—÷ хворого, наприклад, при пред'€вленн—÷ йому завдань за методикою класиф—÷кац—÷—„ або при завчанн—÷ набору сл—÷в, не значенн—‘вих звукосполучень. “рет—÷й спос—÷б в—÷др—÷зн€—‘тьс€ в—÷д попередн—÷х тем, що зм—÷на стану псих—÷чних процес—÷в у хворого дос€га—‘тьс€ уведенн€м визначених фармаколог—÷чних препарат—÷в.

÷е под—÷л способ—÷в впливу на псих—÷чну д—÷€льн—÷сть хворого в патопсихолог—÷чному експеримент—÷ необх—÷дно враховувати дл€ дотриманн€ "чистоти" наступн—÷ визначен—÷ ц—÷л—÷ досл—÷ду. ” той же час у звичайно проведених патопсихолог—÷чних досл—÷дженн€х можуть спостер—÷гатис€ елементи перерахованих трьох способ—÷в впливу на "незалежну перем—÷нну". “ак, можна досл—÷джувати стан уваги в хворого в абсолютн—÷й тиш—÷ або ж в обстановц—÷ спец—÷ально в—÷дтворених шум—÷в - з—÷ставленн€ результат—÷в дозволить досл—÷дити б—÷льш повно —÷ р—÷зноб—÷чно характеристику функц—÷—„ уваги в обстежуваного. ƒосл—÷дженн€ пам'€т—÷ по методу завчанн€ дес€ти сл—÷в можна сполучити з уведенн€м стимулююча —÷ гальмуюча д—÷€льн—÷сть кори головного мозку препарат—÷в (брому, кофе—„ну).

ћожна вид—÷лити, €к про цього вужа пов—÷домл€лос€ вище, два види експериментально-патопсихолог—÷чних досл—÷джень. ѕерший характеризу—‘тьс€ спр€мован—÷стю на р—÷шенн€ сугубо теоретичних питань, другий покликаний вир—÷шувати питанн€ кл—÷н—÷ко-практичного характеру. ј. –. Ћур—÷€ (1962) [10] указу—‘ на —÷стотну р—÷зницю м—÷ж цими видами досл—÷дженн€ - при р—÷шенн—÷ визначено—„ теоретично—„ проблеми психолог вид—÷л€—‘ —÷ ставить у центр—÷ сво—‘—„ уваги €кий-небудь один процес, досл—÷джуваний —„м у спец—÷ально створених умовах. ѕри цьому досл—÷дник в—÷двол—÷ка—‘тьс€ в—÷д —÷нших псих—÷чних процес—÷в. ѕрикладом такого досл—÷дженн€ може бути вивченн€ психолог—÷чно—„ структури особливостей мисленн€ при маревних станах, характеру р—÷зних стор—÷н пам'€т—÷ при захворюванн€х, що прот—÷кають —÷з мнестичними розладами —÷ т.п. як правило, у цих випадках вивчаютьс€ однор—÷дн—÷ —÷ досить представницьк—÷ в к—÷льк—÷сному в—÷дношенн—÷ групи хворих, п—÷д—÷бран—÷ в—÷дпов—÷дно ц—÷л€м —÷ задачам досл—÷дженн€.

” патопсихолог—÷чному експеримент—÷ кл—÷н—÷ко-практичного значенн€, проведеному з д—÷агностичною або експертною метою, що досл—÷джу—‘ не вид—÷л€—‘ заздалег—÷дь €кий-небудь один псих—÷чний процес €к основний об'—‘кт вивченн€. ”же п—÷д час досв—÷ду в—÷н визнача—‘ т—÷ або —÷нш—÷ порушенн€ псих—÷чно—„ д—÷€льност—÷, що вимагають особливо—„ уваги —÷ вивченн€, —÷, ор—÷—‘нтуючись на них, проводить досл—÷д надал—÷.

–—÷зниц€ в цих двох видах досл—÷дженн€, кр—÷м того, за ј. –. Ћур—÷€, пол€га—‘ й у терм—÷нах —„хнього проведенн€. якщо експеримент, що пересл—÷ду—‘ сугубо теоретичну, досл—÷дницьку мету, може продовжуватис€ тривалий час —÷ складатис€ з численно—„ сер—÷—„ досв—÷д—÷в, дл€ б—÷льшо—„ переконливост—÷ неодноразово повторюваних, то кл—÷н—÷ко-психолог—÷чне досл—÷дженн€, що ма—‘, у першу чергу, практичне значенн€, звичайно зводитьс€ до двох-трьох сеанс—÷в тривал—÷стю до години. ќсобливо л—÷м—÷тована тривал—÷сть досл—÷дженн€ хворих з орган—÷чним захворюванн€м головного мозку, що ви€вл€ють п—÷двищену виснажен—÷сть псих—÷чних процес—÷в [16].

ќстанн—÷м часом з'€вилас€ можлив—÷сть говорити про —÷ншому, що трохи в—÷др—÷зн€—‘тьс€ кол—÷ задач, що коштують перед патопсихологами, коли експеримент використову—‘тьс€ дл€ впливу на особист—÷сть хворого. …ого задача пол€га—‘ не ст—÷льки в т—÷м, щоб знайти псих—÷чний дефект у хворого, а головним чином у т—÷м, щоб показати хворому шл€хов—÷ можливо—„ компенсац—÷—„ цього дефекту —÷ зменшенн€ його в м—÷ру проведеного л—÷куванн€. ћова йде про особливий вар—÷ант патопсихолог—÷чного експерименту, що умовно може бути названий психотерапевтично спр€мованим (¬. ћ. Ѕлейхер, Ћ. ». «авил€нська, 1966) [12].

Ќа зак—÷нченн€ необх—÷дно вказати основн—÷ принципи побудови експериментально-психолог—÷чного досл—÷дженн€ —÷ псих—÷атричн—÷й кл—÷н—÷ц—÷ (Ѕ. ¬. «ейгарник, 1965) [6].

–∆. ѕсихолог—÷чний експеримент —‘ сво—‘р—÷дно—„ "функц—÷онально—„ проб—÷й", у процес—÷ €ко—„ досл—÷джуютьс€ специф—÷чн—÷ функц—÷—„ людського мозку. ÷—÷ль досл—÷дженн€ - ви€вленн€ конкретних, визначених форм порушень п—÷знавально—„ д—÷€льност—÷ (мисленн€, сприйн€тт€ —÷ т.п. ), зм—÷н особистост—÷, характерних дл€ того або —÷ншого захворюванн€.

–∆–∆. —пециф—÷ка псих—÷атрично—„ кл—÷н—÷ки й обумовлен—÷ цим задач—÷ досл—÷дженн€ вимагають €к—÷сно—„ характеристики особливостей псих—÷чно—„ д—÷€льност—÷ хворих. ¬ажлив—÷ не т—÷льки труднощ—÷ завданн€ —÷ к—÷льк—÷сть допущених випробуваним помилок, але —÷ х—÷д його м—÷ркувань —÷ мотивац—÷€ помилкових суджень.

–езультати, одержуван—÷ в процес—÷ експериментально-психолог—÷чного досл—÷дженн€, повинн—÷ бути досить об'—‘ктивними - вони ретельно ре—‘струютьс€ —÷ перев—÷р€ютьс€ в повторних досв—÷дах, а також при досл—÷дженн—÷ —÷ншими методиками.


2.2 ќсновн—÷ принципи —÷ методи патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€


ѕроблема методу в науц—÷ не проста. « одного боку, застосовуван—÷ методи досл—÷дженн€ залежать в—÷д р—÷вн€ розвитку науки, в—÷д тих принципових положень, теоретичних, методолог—÷чних установок, на €ких дана область знань базу—‘тьс€. « —÷ншого боку, сам розвиток т—÷—‘—„ або —÷ншо—„ област—÷ знанн€ залежить у певн—÷й мер—÷ в—÷д застосовуваних метод—÷в досл—÷дженн€. ќсобливо складним ста—‘ питанн€ про виб—÷р метод—÷в, коли останн—÷ стосуютьс€ вир—÷шенн€ практичних задач, у тому числ—÷ —÷ задач кл—÷н—÷ки. ¬иб—÷р експериментальних прийом—÷в залежить в—÷д т—÷—‘—„ задач—÷, що ставить перед ним кл—÷н—÷ка (диференц—÷йно-д—÷агностична, психокорекц—÷йна, експертна й —÷н.).

ѕатопсихолог—÷чне досл—÷дженн€ м—÷стить у соб—÷ р€д компонент—÷в: експеримент, бес—÷ду з хворим, спостереженн€, анал—÷з —÷стор—÷—„ житт€ захвор—÷ло—„ людини (€ка €вл€—‘ собою профес—÷йно написану л—÷карем —÷стор—÷ю хвороби), з—÷ставленн€ експериментальних даних з —÷стор—÷—‘ю житт€. Ќадзвичайно важливо (хоча в силу об'—‘ктивних обставин це не завжди можливо) проводити досл—÷дженн€ в динам—÷ку, тобто через р—÷к-два.

–озгл€немо принципи побудови патопсихологического експерименту. ƒл€ того щоб зрозум—÷ти його особливост—÷, необх—÷дно зупинитис€ в дек—÷лькох словах на методах досл—÷дженн€ загально—„ психолог—÷—„. ћетод експерименту не —‘ —‘диним шл€хом п—÷знанн€ в психолог—÷—„. ¬—÷н став ч—÷льно—„ в м—÷ру розвитку психолог—÷—„ €к точно—„ науки в зв'€зку з —„—„ загальними теоретичними положенн€ми —÷ застосуванн€м у практиц—÷.

як в—÷домо, увага психолог—÷в-рац—÷онал—÷ст—÷в ма—‘ бути спр€мовано на розмежуванн€ в псих—÷ц—÷ людини окремих "справжн—÷х зд—÷бностей", кожна з €ких по-сво—‘му переробл€—‘ одержуваний ззовн—÷ матер—÷ал. ѕсихолог—÷€ зводилас€ до опису роботи цих зд—÷бностей. ”могл€дний опис внутр—÷шнього св—÷ту людини одержало сво—‘ в—÷дображенн€ не т—÷льки в рац—÷онал—÷ст—÷в. ¬оно знайшло сво—‘ м—÷iе в представник—÷в так називано—„ "розум—÷ючо—„" психолог—÷—„ ≈. Ўпрангер, ¬. ƒильтей). «аперечуючи дробленн€ псих—÷ки на окрем—÷ процеси або функц—÷—„, визнаючи непод—÷льн—÷сть, —‘дн—÷сть псих—÷чного, представники цього напр€мку в—÷дмовл€ютьс€ в—÷д наукового досл—÷дженн€ псих—÷чного, вважаючи, що €кщо природу можна по€снити, те псих—÷ку можна т—÷льки зрозум—÷ти. ÷—÷ положенн€ "розум—÷ючо—„" психолог—÷—„ знайшли сво—‘ в—÷дображенн€ в концепц—÷—„ психолог—÷в- екзистенц—÷ал—÷ст—÷в.

Ќа практиц—÷ це означа—‘, що психолог повинен обмежитис€ лише спостереженн€м за повед—÷нкою суб'—‘кта, ре—‘страц—÷—‘ю його висловлень —÷ самоспостереженн€м —÷ в—÷дмовитис€ в—÷д експерименту, в—÷д можливост—÷ зм—÷ни умов —÷ д—÷€льност—÷, в—÷д €ких залежить прот—÷канн€ того або —÷ншого процесу. "асне кажучи психолог-екзистенц—÷ал—÷ст прагне описати €вище, але не проникати в його сутн—÷сть.

–ац—÷онал—÷стично—„ емп—÷рична психолог—÷€, що прийшла на зм—÷ну, принесла —÷з собою —÷нше розум—÷нн€ методу досл—÷дженн€. « розвитком емп—÷рично—„ психолог—÷—„, розвитком психоф—÷з—÷олог—÷—„ почина—‘ впроваджуватис€ в психолог—÷ю метод експерименту (¬. ¬ундт, √. ≈ббингауз, ≈. “итченер).

ќднак де€к—÷ положенн€, особливо ¬ундта, €к—÷ створили великий внесок у психолог—÷ю, спри€ли разом з тим тому, що псих—÷ка була розд—÷лена на окрем—÷ функц—÷—„ - "полички" пам'€т—÷, уваги, сприйн€тт€ —÷ т.д. —÷ психолог—÷чне досл—÷дженн€ зводилос€ до досл—÷дженн€ цих окремих функц—÷й. ƒосл—÷дженн€ ж даних функц—÷й повинне зводитис€ до —„хнього вим—÷ру.

як —÷ будь-€ка область психолог—÷чно—„ науки, патопсихолог—÷€ використову—‘ метод експерименту. ѕрийоми патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€ залежать в—÷д тих принципових загально-психолог—÷чних теоретичних установок, на €ких вони базуютьс€. “ому виб—÷р конкретних шл€х—÷в психолог—÷чного досл—÷дженн€ —‘ проблемою не т—÷льки методичного, але —÷ методолог—÷чного характеру. ƒл€ того щоб зрозум—÷ти особливост—÷ патопсихолог—÷чного експерименту, необх—÷дно зупинитис€ в дек—÷лькох словах на методах досл—÷дженн€ загально—„ психолог—÷—„. ћетод експерименту не —‘ —‘диним шл€хом п—÷знанн€ в психолог—÷—„. ¬—÷н став ч—÷льно—„ в м—÷ру розвитку психолог—÷—„ €к точно—„ науки —÷ зв'€зку з —„—„ загальними теоретичними положенн€ми.

як в—÷домо, увага психолог—÷в-рац—÷онал—÷ст—÷в бути спр€мовано на розмежуванн€ в псих—÷ц—÷ людини окремих "щиросердечних зд—÷бностей", кожна з €ких по-сво—‘му переробл€—‘ одержуваний ззовн—÷ матер—÷ал. ѕсихолог—÷€ зводилас€ до опису роботи цих зд—÷бностей [6].

”могл€дний опис внутр—÷шнього св—÷ту людини одержало сво—‘ в—÷дображенн€ не т—÷льки в рац—÷онал—÷ст—÷в. ¬оно знайшло сво—‘ м—÷iе в представник—÷в так називано—„ тјёрозум—÷ючо—„тјЁ психолог—÷—„ (≈.Ўпрангер, ¬.ƒильтей). «аперечуючи дробленн€ псих—÷ки на окрем—÷ процеси або функц—÷—„, визнаючи непод—÷льн—÷сть, —‘дн—÷сть псих—÷чного, представники цього напр€мку в—÷дмовл€ютьс€ в—÷д наукового досл—÷дженн€ псих—÷чного, вважаючи, що €кщо природу можна по€снити, те псих—÷ку можна т—÷льки зрозум—÷ти. ÷—÷ положенн€ розум—÷ючо—„ психолог—÷—„ знайшли сво—‘ в—÷дображенн€ в концепц—÷—„ психолог—÷в-екзистенц—÷ал—÷ст—÷в.

Ќа практиц—÷ це означа—‘, що психолог повинний обмежитис€ лише спостереженн€м за поводженн€м суб'—‘кта, ре—‘страц—÷—‘ю його висловлень —÷ самоспостережень —÷ в—÷дмовитис€ в—÷д експерименту, в—÷д можливост—÷ зм—÷ни умов —÷ д—÷€льност—÷, в—÷д €ких залежить прот—÷канн€ того або —÷ншого процесу. "асне кажучи, екзистенц—÷ал—÷ст прагне описувати €вище, але не проникати в його сутн—÷сть.

–ац—÷онал—÷стична емп—÷рична психолог—÷€, що прийшла на зм—÷ну, принесла —÷з собою —÷нше розум—÷нн€ методу досл—÷дженн€. « розвитком емп—÷рично—„ психолог—÷—„ розвитком психоф—÷з—÷олог—÷—„ почина—‘ впроваджуватис€ в психолог—÷ю метод експерименту (¬.¬ундт, √.≈бб—÷нгауз, ≈.“итченер), що проника—‘ в практику невролог—÷—„ —÷ псих—÷атр—÷—„. ” найб—÷льших кл—÷н—÷ках (¬.ћ.Ѕехтер—‘ва в Ћен—÷нград—÷, ≈. репел—÷на в Ћейпциз—÷, —.—. орсакова в ћоскв—÷) в—÷дкриваютьс€ психолог—÷чн—÷ лаборатор—÷—„ [16].

ѕринципи методичних прийом—÷в, що використовуютьс€ в лаборатор—÷€х, р—÷зн—÷.  оротко зупинимос€ на них.

як —÷ вс€ка область психолог—÷чно—„ науки, патопсихолог—÷€ використову—‘ в основному метод експерименту. ћетод патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€ залежить в—÷д тих принципових загально-психолог—÷чних теоретичних установок, на €ких в—÷н базу—‘тьс€. “ому виб—÷р конкретних шл€х—÷в психолог—÷чного досл—÷дженн€ —‘ проблемою не т—÷льки методичного, але —÷ методолог—÷чного характеру.

ћетод експерименту не —‘ —‘диним шл€хом п—÷знанн€ в психолог—÷—„. ¬—÷н ста—‘ ч—÷льно—„ в м—÷ру розвитку психолог—÷—„ €к точно—„ науки —÷ зв'€заний —÷з загальними теоретичними положенн€ми. як в—÷домо, увага психолог—÷в-рац—÷онал—÷ст—÷в бути спр€мовано на розмежуванн€ в псих—÷ц—÷ людини окремих "щиросердечних зд—÷бностей", кожна з €ких по-сво—‘му переробл€—‘ отриманий ззовн—÷ матер—÷ал. ѕсихолог—÷€ зводилас€ до умогл€дного опису роботи цих зд—÷бностей.

”могл€дний опис внутр—÷шнього св—÷ту людини одержало сво—‘ в—÷дображенн€ не т—÷льки в рац—÷онал—÷ст—÷в. –∆ в наш час воно ма—‘ м—÷iе в представник—÷в так називано—„ "розум—÷ючо—„" психолог—÷—„ (Ўпрангер, ƒильтей). «аперечуючи дробленн€ псих—÷ки на окрем—÷ процеси або функц—÷—„, визнаючи непод—÷льн—÷сть, —‘дн—÷сть псих—÷чного , представники цього напр€мку в психолог—÷—„ вважають, що €кщо природу потр—÷бно по€снювати, то псих—÷ку можна т—÷льки зрозум—÷ти. ÷—÷ положенн€ "розум—÷ючо—„" психолог—÷—„ знайшли сво—‘ в—÷дображенн€ в концепц—÷—„ екзистенц—÷ал—÷ст—÷в.

Ќа практиц—÷ це означа—‘, що психологи повинн—÷ обмежитис€ лише спостереженн€м за поводженн€м хворих, ре—‘страц—÷—‘ю —„хнього висловлень —÷ самоспостережень; вони в—÷дмовл€ютьс€ в—÷д експерименту, в—÷д можливост—÷ зм—÷ни умов —÷ д—÷€льност—÷, в—÷д €ких залежить прот—÷канн€ того або —÷ншого процесу. "асне кажучи психолог-екзистенц—÷ал—÷ст може описувати €вища, але не проникати в —„хню сутн—÷сть.

–ац—÷онал—÷стично—„ емп—÷рична психолог—÷€, що прийшла на зм—÷ну, принесла —÷з собою —÷нше розум—÷нн€ методу досл—÷дженн€.

« розвитком емп—÷рично—„ психолог—÷—„, розвитком психоф—÷з—÷олог—÷—„ почина—‘ впровад€тьс€ в психолог—÷ю метод експерименту (¬ундт, ≈ббингауз, “итченер); цими методами починають користуватис€ неврологи —÷ псих—÷атри. ” найб—÷льших кл—÷н—÷ках (¬.ћ.Ѕехтерева в Ћен—÷нград—÷, Ё. репелина в Ќ—÷меччин—÷, —.—. орсакова в ћоскв—÷) в—÷дкриваютьс€ психолог—÷чн—÷ лаборатор—÷—„.

ƒовгий час у кл—÷н—÷ках панував метод к—÷льк—÷сного вим—÷ру псих—÷чних процес—÷в, метод, що “—рунтувавс€ на вундтовськ—÷й психолог—÷—„. ѕогл€д на псих—÷чн—÷ процеси €к на уроджен—÷ зд—÷бност—÷, що лише к—÷льк—÷сно м—÷н€ютьс€ при розвитку, прив—÷в до —÷де—„ про можливост—÷ створенн€ вим—÷рювально—„ психолог—÷—„. ≈кспериментальне досл—÷дженн€ псих—÷чних процес—÷в зводилос€ до встановленн€ лише його к—÷льк—÷сно—„ характеристики, точн—÷ше, до вим—÷ру окремих псих—÷чних зд—÷бностей.

ѕринцип к—÷льк—÷сного вим—÷ру уроджених зд—÷бностей л—÷г в основу психолог—÷чних метод—÷в досл—÷дженн€ в псих—÷атричних —÷ невролог—÷чних кл—÷н—÷ках. ƒосл—÷дженн€ розпаду €ко—„-небудь функц—÷—„ складалос€ у встановленн—÷ ступен€ к—÷льк—÷сного в—÷дхиленн€ в—÷д —„—„ нормального стандарту.

” 1910 р. найвизначн—÷ший невропатолог √.–∆.–оссол—÷мо [16] розробив систему психолог—÷чних експеримент—÷в, що н—÷бито, на його думку, дозвол€ла установити р—÷вень окремих псих—÷чних функц—÷й - психолог—÷чний проф—÷ль суб'—‘кта. Ќа думку автора, р—÷зн—÷ патолог—÷чн—÷ стани мозку викликали визначен—÷ типов—÷ проф—÷л—÷ зм—÷ни психодинам—÷ки. ¬ основ—÷ цього методу лежала концепц—÷€ емп—÷рично—„ психолог—÷—„ про —÷снуванн€ уроджених —÷зольованих зд—÷бностей. ÷€ помилкова теор—÷€ так само, €к —÷ спрощений к—÷льк—÷сний п—÷дх—÷д до анал—÷зу порушень псих—÷чно—„ д—÷€льност—÷, не могла забезпечити впровадженн€ метод—÷в, адекватних запитам кл—÷н—÷чно—„ практики, хоча сама спроба наблизити психолог—÷ю до р—÷шенн€ кл—÷н—÷чних задач була прогресивно—„ дл€ свого часу.

ћетод к—÷льк—÷сного вим—÷ру окремих псих—÷чних функц—÷й дос€г сво—‘—„ крайньо—„ виразност—÷ в тестових досл—÷дженн€х Ѕ—÷не - —имона, що були спочатку спр€мован—÷ на ви€вленн€ р—÷вн€ розумових зд—÷бностей. ¬им—÷рювальн—÷ тестов—÷ досл—÷дженн€ базувалис€ на концепц—÷—„, в—÷дпов—÷дно до €ко—„ розумов—÷ зд—÷бност—÷ дитини фатально визначен—÷ спадко—‘мним фактором —÷ в малому ступен—÷ залежать в—÷д навчанн€ —÷ вихованн€.  ожн—÷й дитин—÷ "астивий певний, б—÷льш-менш пост—÷йний в—÷ковий —÷нтелектуальний коеф—÷ц—÷—‘нт (–∆Q).

«адач—÷, що пропонувалис€ д—÷т€м, вимагали дл€ свого р—÷шенн€ визначених знань, навичок —÷ дозвол€ли судити в кращому випадку про к—÷льк—÷сть придбаних знань, а не про будову —÷ €к—÷сн—÷ особливост—÷ —„х розумово—„ д—÷€льност—÷.

ѕод—÷бн—÷ досл—÷дженн€, спр€мован—÷ на чисто к—÷льк—÷сн—÷ вим—÷ри, не дозвол€ють прогнозувати подальший розвиток дитини. ј тим часом за допомогою цих тест—÷в проводилос€ —÷ зараз проводитьс€ в де€ких кра—„нах в—÷дд—÷ленн€ д—÷тей, н—÷бито "здатних" в—÷д народженн€, в—÷д —÷нших, затримка розумового розвитку €ких з'€вл€лас€ залежно—„ теж в—÷д уроджених особливостей. ћетод тест—÷в був використаний —÷ в нас у кра—„н—÷ в так званих педолог—÷чних досл—÷дженн€х д—÷тей у школах.

ћетод к—÷льк—÷сного вим—÷ру залиша—‘тьс€ дотепер ведучим у робот—÷ багатьох кл—÷н—÷чних психолог—÷в за рубежем. ” численних опубл—÷кованих за останн—÷ роки монограф—÷€х —÷ статт€х, присв€чених експериментально-психолог—÷чному досл—÷дженню хворих, привод€тьс€ методи под—÷бних тестових досл—÷джень аж до обчисленн€ –∆Q [4].

ѕри досл—÷дженн—÷ хворих методами, спр€мованими на вим—÷рюванн€ функц—÷й, не можуть бути врахован—÷ н—÷ особливост—÷ розумово—„ д—÷€льност—÷, н—÷ €к—÷сна сторона порушенн€, н—÷ можливост—÷ компенсац—÷—„, анал—÷з €ких наст—÷льки необх—÷дний при дозвол—÷ кл—÷н—÷чних задач.

Ўл€хом вим—÷ру ви€вл€ютьс€ лише к—÷нцев—÷ результати роботи, сам же процес —„—„, в—÷дношенн€ випробуваного до завданн€, мотиви, що спонукали випробуваного обрати той або —÷нший спос—÷б д—÷—„, особист—÷сн—÷ установки, бажанн€ - словом, усе р—÷зноман—÷тт€ €к—÷сних особливостей д—÷€льност—÷ випробуваного не може бути ви€влено.

ѕор€д з чисто к—÷льк—÷сним методом за останн—÷ роки в закордонн—÷й патопсихолог—÷—„ нам—÷ча—‘тьс€ тенденц—÷€ до використанн€ методик, що спр€мован—÷ лише на ви€вленн€ особистост—÷.

ѕредставники цього напр€мку використовують у сво—„х досл—÷дженн€х так називан—÷ прожективн—÷ методи. «авданн€, що пропону—‘тьс€ випробуваному, не передбача—‘ €ких-небудь визначених способ—÷в р—÷шенн€. Ќа в—÷дм—÷ну в—÷д тесту, що вимага—‘ виконанн€ задач—÷ в—÷дпов—÷дно визначеним умовам, "прожективний" метод використову—‘ будь-€к задачу лише €к прив—÷д дл€ того, щоб випробуваний м—÷г ви€вити сво—„ переживанн€, особливост—÷ сво—‘—„ особистост—÷ —÷ характеру.

як конкретну методику застосову—‘тьс€ опис картин з невизначеним сюжетом ("Themat—÷c Appercept—÷on Test", скорочено “ј“). "„орнильн—÷ пл€ми" –оршаха, що €вл€ють собою р—÷зн—÷ симетрично розташован—÷ конф—÷гурац—÷—„ самого вигадливого виду. —южетн—÷ картинки, пропонован—÷ дл€ опису, €вл€ють собою зображенн€ д—÷й або поз персонаж—÷в. ¬ипробуваний повинний описати картинку, розпов—÷сти, що на н—÷й намальовано, про що думають, що переживають зображен—÷ персонаж—÷, що з ними в—÷дбудетьс€, що передувало зображен—÷й под—÷—„. ѕри цьому, на думку де€ких автор—÷в "прожективного методу", в—÷дбува—‘тьс€ в—÷доме ототожненн€ випробуваного з зображеним персонажем. ѕо висловлюванню французького психолога ј.ќмбредана, "особист—÷сть в—÷дбива—‘ за допомогою цього методу, €к об'—‘кт на екран—÷" (зв—÷дси —÷ назва "прожективный"). ÷ей метод часто називають "кл—÷н—÷чним п—÷дходом до псих—÷ки здорово—„ людини".

“аким чином, прожективний метод, що —‘ "асне кажучи антиподом методу вим—÷ру, за задумом його автор—÷в повинний надати можлив—÷сть €к—÷сно—„ оц—÷нки поводженн€ випробуваного. якщо тестовий метод спр€мований на оц—÷нку результат—÷в роботи, то при прожективному метод—÷ сама проблема помилкового або правильного р—÷шенн€ взагал—÷ не виника—‘. ƒосл—÷дник, що застосову—‘ прожективний метод, зверта—‘ увагу не на допущен—÷ помилки або на правильн—÷ р—÷шенн€, а на особист—÷сн—÷ реакц—÷—„ випробуваного, на характер виникаючих при цьому асоц—÷ац—÷й [10].

якщо проанал—÷зувати, про €к—÷ особист—÷сн—÷ переживанн€ й установки мова йде, то ви€вл€—‘тьс€, що досл—÷дники намагаютьс€ розкрити за допомогою цього методу несв—÷дом—÷, схован—÷ мотиви —÷ бажанн€ хворого. ќкрем—÷ особливост—÷ сприйн€тт€ випробуваного (наприклад, чи бачить в—÷н об'—‘кти в рус—÷ або в споко—„, чи зверта—‘ в—÷н увага при опис—÷ пл€м –оршаха на велик—÷ частини малюнк—÷в або на др—÷бн—÷ детал—÷ —÷ т.п.) —÷нтерпретуютьс€ €к показники особист—÷сних особливостей.

“аким чином, цей метод повинний на противагу к—÷льк—÷сному вим—÷ров—÷ окремих функц—÷й дати можлив—÷сть €к—÷сного анал—÷зу ц—÷л—÷сно—„ особистост—÷. –ац—÷ональне зерно, що утриму—‘тьс€ в "прожективному" метод—÷, повинне безумовно бути використано. ќднак ви€вленн€ з його допомогою переживанн€, особливост—÷ не можуть служити —÷ндикаторами буд—÷вл—÷ особистост—÷, ст—÷йко—„ —÷—‘рарх—÷—„ —„—„ мотив—÷в —÷ потреб. ѕрожективн—÷ методи повинн—÷ сам—÷ стати об'—‘ктом досл—÷дженн€.

«упинимос€ на принципах експериментально-психолог—÷чного досл—÷дженн€ в рад€нськ—÷й патопсихолог—÷—„. ѕоложенн€ матер—÷ал—÷стично—„ психолог—÷—„ про те, що псих—÷чн—÷ процеси —‘ не уродженими зд—÷бност€ми, а прижитт—‘во формуютьс€ видами д—÷€льност—÷, вимага—‘, щоб психолог—÷чний експеримент давав можлив—÷сть досл—÷джувати псих—÷чн—÷ порушенн€ €к порушенн€ д—÷€льност—÷. ¬—÷н повинний бути спр€мований на €к—÷сний анал—÷з р—÷зних форм розпаду псих—÷ки, на розкритт€ механ—÷зм—÷в порушено—„ д—÷€льност—÷ —÷ на можливост—÷ —„—„ в—÷дновленн€. якщо мова йде про порушенн€ п—÷знавальних процес—÷в, то експериментальн—÷ прийоми повинн—÷ показати, €к розпадаютьс€ т—÷ або —÷нш—÷ розумов—÷ операц—÷—„ хворого, що сформувалис€ в процес—÷ його житт—‘д—÷€льност—÷, €к видозм—÷ню—‘тьс€ процес придбанн€ нових зв'€зк—÷в, у €к—÷й форм—÷ спотворю—‘тьс€ можлив—÷сть користуванн€ системою старих, що утворилис€ в колишньому досв—÷д—÷ зв'€зк—÷в. ¬иход€чи з того, що вс€кий псих—÷чний процес ма—‘ в—÷дому динам—÷ку —÷ спр€мован—÷стю, варто так побудувати експериментальне досл—÷дженн€, щоб воно в—÷дбило схоронн—÷сть або порушенн€ цих параметр—÷в. “аким чином, результати експерименту повинн—÷ дати не ст—÷льки к—÷льк—÷сну, ск—÷льки €к—÷сну характеристику розпаду псих—÷ки. ћи не будемо надал—÷ зупин€тис€ на опис—÷ конкретних методик. ¬они викладен—÷ в книз—÷ —.я.–уб—÷нштейн [16] "≈кспериментальн—÷ методики патопсихолог—÷—„".

—аме собою зрозум—÷ло, що отриман—÷ експериментальн—÷ дан—÷ повинн—÷ бути над—÷йн—÷, що статистична обробка матер—÷алу повинна бути використана там, де поставлена задача цього вимага—‘ —÷ допуска—‘, але к—÷льк—÷сний анал—÷з не повинний н—÷ зам—÷нити, н—÷ в—÷дт—÷снити €к—÷сну характеристику експериментальних даних.  —÷льк—÷сний анал—÷з допустимо тод—÷, коли проведена ретельна €к—÷сна психолог—÷чна квал—÷ф—÷кац—÷€ факт—÷в. ѕерш н—÷ж приступити до вим—÷ру, треба установити, що вим—÷р€—‘тьс€.

¬арто погодитис€ з зауваженн€м ј.Ќ.Ћеонть—‘ва, зробленим у його статт—÷ "ѕро де€к—÷ перспективн—÷ проблеми рад€нсько—„ психолог—÷—„", що не треба зближати науково об“—рунтован—÷ експерименти, "€к—÷ дають можлив—÷сть €к—÷сно—„ оц—÷нки, з так називаними тестами розумово—„ обдарованост—÷, практика застосуванн€ €ких не т—÷льки справедливо засуджена в нас, але виклика—‘ зараз запереченн€ й у багатьох —÷нших кра—„нах св—÷ту" [10].

–∆де€ про те, що один лише к—÷льк—÷сний анал—÷з не може ви€витис€ придатним при р—÷шенн—÷ р€ду задач, зв'€заних з д—÷€льн—÷стю людини, знаходить сво—‘ визнанн€ серед р€ду учених закордонних кра—„н. “ак, один з видних американських фах—÷вц—÷в в област—÷ керуванн€ професор ј.«ад—÷ пише, що "точний к—÷льк—÷сний анал—÷з поводженн€ гуман—÷стичних систем не ма—‘, очевидно, великого практичного значенн€ в реальних соц—÷альних, економ—÷чних —÷ —÷нших задачах, зв'€заних за участю одн—÷—‘—„ людини або групи людей". Ѕ—÷льш того, в—÷н п—÷дкреслю—‘, що "здатн—÷сть оперувати неч—÷ткими безл—÷чами —÷ здатн—÷сть, що виплива—‘ з не—„, оц—÷нювати —÷нформац—÷ю —‘ одним з найб—÷льш коштовних €костей людського розуму, що фундаментальним образом в—÷др—÷зн€—‘ людський розум в—÷д так називаного машинного розуму, приписуваного —÷снуючим обчислювальним машинам".

ќтже, основним принципом побудови психолог—÷чного експерименту —‘ принцип €к—÷сного анал—÷зу особливостей прот—÷канн€ псих—÷чних процес—÷в хворого на противагу задач—÷ лише одного к—÷льк—÷сного —„х вим—÷ру. ¬ажливо не т—÷льки те, €ко—„ труднощ—÷в або €кого обс€гу завданн€ хворий осмислили або виконав, але —÷ те, €к в—÷н осмислював, чим були обумовлен—÷ його помилки й утрудненн€. —аме анал—÷з помилок, що виникають у хворих у процес—÷ виконанн€ експериментальних завдань, €вл€—‘ собою ц—÷кавий —÷ показовий матер—÷ал дл€ оц—÷нки того або —÷ншого порушенн€ псих—÷чно—„ д—÷€льност—÷ хворих.

“ой самий патопсихолог—÷чний симптом може ви€витис€ обумовленим р—÷зними механ—÷змами, в—÷н може ви€витис€ —÷ндикатором р—÷зних стан—÷в. “ак, наприклад, порушенн€ опосередковано—„ пам'€т—÷ або нест—÷йк—÷сть суджень можуть виникнути внасл—÷док порушено—„ розумово—„ працездатност—÷ хворого (€к це ма—‘ м—÷iе при астен—÷€х р—÷зного орган—÷чного генезу), воно може бути обумовлено порушенн€м ц—÷леспр€мованост—÷ мотив—÷в (наприклад, при поразках лобових розд—÷л—÷в мозку), воно може бути про€вом дезавтоматизац—÷—„ д—÷й (при судинних зм—÷нах мозку, еп—÷лепс—÷—„) [16].

’арактер порушень не —‘ патогномон—÷чним, тобто специф—÷чним дл€ того або —÷ншого захворюванн€; в—÷н —‘ лише типовим дл€ них —÷ повинний бути оц—÷нений у комплекс—÷ з даними ц—÷л—÷сного патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€.


2.3 ќрган—÷зац—÷€ впровадженн€ патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€


ѕатопсихолог—÷чне досл—÷дженн€ порушено—„ псих—÷ки проводилис€ спочатку т—÷льки в псих—÷атричних кл—÷н—÷ках. ƒл€ вид—÷ленн€ критер—÷—„в норми —÷ патолог—÷—„ вивчалис€ паралельно особливост—÷ псих—÷ки здорових людей. « погл€ду психосоматично—„ медицини, визначен—÷ особист—÷сн—÷ особливост—÷ людини лежать в основ—÷ р€ду соматичних захворювань. “од—÷ патопсихолог—÷чне досл—÷дженн€ особливостей псих—÷ки необх—÷дно проводити й у соматичних кл—÷н—÷ках з метою подальшо—„ психокорекц—÷—„ особистост—÷ —÷ проф—÷лактики соматичних захворювань.

ѕатопсихолог—÷чне досл—÷дженн€ м—÷стить у соб—÷ наступн—÷ компоненти:

  • бес—÷ду з хворим;
  • експеримент (тестуванн€);
  • вивченн€ —÷стор—÷—„ хвороби;
  • спостереженн€ за поводженн€м п—÷д час досл—÷дженн€;
  • анал—÷з отриманих результат—÷в;
  • оформленн€ висновку.

ѕатопсихолог—÷чне досл—÷дженн€ не повинне бути €трогенним. ѕ—÷сл€ проведенн€ досл—÷дженн€ в хворого не повинн—÷ виникати думки про свою псих—÷чну неспроможн—÷сть у зв'€зку з поводженн€м що досл—÷джу—‘. Ќавпроти, патопсихолог завжди повинний збер—÷гати в бес—÷д—÷ з хворим максимальну психотерапевтичн—÷сть, спри€ти оптим—÷стичним тенденц—÷€м —÷ установкам хворого в прогнозу прот—÷канн€ захворюванн€ —÷ результат—÷в л—÷куванн€.

ѕатопсихолог—÷чне досл—÷дженн€ можна розд—÷лити на к—÷лька етап—÷в. ѕерший зд—÷йсню—‘тьс€ кл—÷н—÷цистами ще до знайомства психолога з хворим —÷ зводитьс€, €к уже говорилос€, до формулюванн€ кл—÷н—÷чно—„ задач—÷. Ћ—÷кар вир—÷шу—‘ питанн€ про те, наск—÷льки корисним у кожн—÷м конкретному випадку може ви€витис€ експериментально-психолог—÷чне досл—÷дженн€. « задачею знайомитьс€ патопсихолог. ” бес—÷д—÷ з л—÷куючим л—÷карем в—÷н уточню—‘ ц—÷кавл€ч—÷ його особливост—÷ прот—÷канн€ захворюванн€, можлив—÷ диференц—÷йно-д—÷агностичн—÷ передумови або можлива дилема експертного судженн€. якщо мова йде про контроль ефективност—÷ л—÷куванн€, психолог разом з л—÷карем обговорю—‘ специф—÷ку терапевтичних заход—÷в, передбачуван—÷ можливост—÷ —„х впливу на р—÷зн—÷ псих—÷чн—÷ процеси, нам—÷ча—‘ терм—÷ни повторного досл—÷дженн€ [16].

Ѕес—÷д—÷ з хворим переду—‘ ознайомленн€ патопсихолога з матер—÷алами —÷стор—÷—„ хвороби. ¬—÷дсутн—÷сть у н—÷й ц—÷кавл€чого психолога даних змушу—‘ його збирати додатковий анамнез. ƒл€ психолога становл€ть —÷нтерес не т—÷льки анамнез, але й особливост—÷ переб—÷гу хвороби, результати —÷нших лабораторних досл—÷джень - б—÷ох—÷м—÷чних, серолог—÷чних, електроф—÷з—÷олог—÷чних, офтальмолог—÷чних. ѕот—÷м виплива—‘ ретельне ознайомленн€ з записом про псих—÷чний статус хворого в —÷стор—÷—„ хвороби —÷ з—÷ставленн€ цих матер—÷ал—÷в з тим, що психолог спостер—÷га—‘ в лаборатор—÷—„. ÷е дуже важлива обставина: нев—÷дпов—÷дн—÷сть псих—÷чного стану хворого по записах л—÷кар€ у в—÷дд—÷ленн—÷ його статусов—÷ в лаборатор—÷—„ да—‘ психологов—÷ —÷нод—÷ вже на початку досл—÷дженн€ п—÷дстава припустити симул€тивну повед—÷нку або агравац—÷ю з—÷ сторони обстежуваного —÷ в—÷дпов—÷дним чином будувати проведенн€ експерименту. “ак, —÷нод—÷ обстежуваний за щоденниковими записами ви€вл€—‘ живий темп психомоторики, а в умовах лаборатор—÷—„ демонстру—‘ р—÷зке упов—÷льненн€ сенсомоторных реакц—÷й (дуже часто при симул€ц—÷—„ й агравац—÷—„ особливо поганими ви€вл€ютьс€ результати в пробах, проведенн€ €ких супроводжу—‘тьс€ ре—‘страц—÷—‘ю часу).

—тан хворого гра—‘ дуже важливу роль в усп—÷шному проведенн—÷ досл—÷дженн€. ѕеред початком експерименту необх—÷дно переконатис€ у в—÷дсутност—÷ €ких-небудь —÷нтеркурентних соматичних захворювань. ѕерешкодою дл€ досл—÷дженн€ —‘ одержанн€ хворим психотропних засоб—÷в (сл—÷д домовитис€ про можлив—÷сть проведенн€ досл—÷дженн€ хворого, що одержав л—÷ки, €к—÷ впливають на прот—÷канн€ нервових процес—÷в, у тих випадках, коли це передбачено задачею психолог—÷чного експерименту). Ќебажане проведенн€ досл—÷дженн€ п—÷сл€ безсонно—„ ноч—÷, ф—÷зично—„ перевтоми, при почутт—÷ голоду або, навпаки, безпосередньо п—÷сл€ —„ж—÷. ѕовторн—÷ досл—÷дженн€ бажано проводити в той же час дн€, що —÷ первинн—÷.

ќзнайомленн€ з —÷стор—÷—‘ю хвороби —÷ станом хворого дозвол€—‘ що досл—÷джу—‘ уточнити поставлену перед ним кл—÷н—÷цистами задачу —÷ нам—÷тити попередн—÷й план досл—÷дженн€ виб—÷р методик, чергов—÷сть —„х застосуванн€.

ќднак досл—÷дженню за допомогою методик звичайно переду—‘ бес—÷да з хворим. Ќе можна почати з записуванн€ паспортних даних —÷ тим самим скласти перше судженн€ про стан у хворого мнестично—„ функц—÷—„. Ќадал—÷ в бес—÷д—÷ уточню—‘тьс€ стан пам'€т—÷ (короткочасно—„ —÷ довгостроково—„), уваги, ви€вл€—‘тьс€ стан св—÷домост—÷. ¬изнача—‘тьс€ ор—÷—‘нтуванн€ хворого в час—÷, м—÷i—÷ —÷ "асн—÷й особистост—÷, €к добре пам'€та—‘ в—÷н дати "асного житт€ —÷ загальнов—÷дом—÷ —÷сторичн—÷. ÷—÷ питанн€ повинн—÷ бути задан—÷ в ход—÷ невимушено—„, природно—„ бес—÷ди —÷ н—÷ в €кому раз—÷ не повинн—÷ нагадувати —÷спит, що визнача—‘ псих—÷чну повноц—÷нн—÷сть хворого. якщо в досл—÷джуваного передбачаютьс€ розлади пам'€т—÷, обов'€зково треба з'€сувати, €к сам в—÷н оц—÷ню—‘ свою пам'€ть. ” бес—÷д—÷ ви€вл€—‘тьс€ на€вн—÷сть або в—÷дсутн—÷сть св—÷домост—÷ хвороби, позиц—÷€ хворого до прим—÷щенн€ його в псих—÷атричну л—÷карню —÷ до факту проведенн€ експериментально-психолог—÷чного досл—÷дженн€. ѕри цьому хворому необх—÷дно роз'€снити бажан—÷сть такого досл—÷дженн€, виход€чи з його —÷нтерес—÷в - уточненн€ д—÷агностики, призначенн€ л—÷куванн€ —÷ т.п. Ѕажано, щоб обстежуваний не посилавс€ на необх—÷дн—÷сть визначенн€ р—÷вн€ розумово—„ д—÷€льност—÷ обстежуваного. Ќабагато част—÷ше псих—÷чно хвор—÷ погоджуютьс€ на досл—÷дженн€ пам'€т—÷, уваги, сенсомоторики.

–∆нод—÷ бес—÷да патопсихолога з хворим —÷стотно вплива—‘ на подальший х—÷д досл—÷дженн€, дода—‘ йому специф—÷чну спр€мован—÷сть. ” бес—÷д—÷ з хворим з'€совуютьс€ й особливост—÷ особистост—÷ хворого до захворюванн€, оц—÷нка —„м зм—÷ни самопочутт€ —÷ працездатност—÷ в процес—÷ хвороби. ¬изначаютьс€ культурний р—÷вень хворого, його осв—÷чен—÷сть, ерудиц—÷€, коло —÷нтерес—÷в, потреби.

¬иконанню завданн€ за кожною методикою переду—‘ —÷нструкц—÷€. Ќа думку P. Fra—÷sse [16], вона склада—‘ частину загального визначенн€ експериментально—„ ситуац—÷—„ —÷ повинна забезпечувати сп—÷вроб—÷тництво обстежуваного з експериментатором. “ому п—÷дготовц—÷ —„—„ нада—‘тьс€ дуже важливе значенн€. ¬—÷д —÷нструкц—÷—„ багато в чому залежить, €к обстежуваний розум—÷—‘ —÷ викону—‘ завданн€. Ќедбало подана —÷ неч—÷тко оформлена —÷нструкц—÷€ може з'€витис€ причиною поганих результат—÷в виконанн€ завданн€ обстежуваним, котрий або погано зрозум—÷в, що в—÷д нього потр—÷бно, або вважа—‘, що експериментатор сам в—÷дноситьс€ до ситуац—÷—„ експерименту формально. “ому P. Fra—÷sse пише про те, що саме —÷нструкц—÷€ спри€—‘ створенню в обстежуваного визначено—„ установки, що повинна на всьому прот€з—÷ експерименту бути €к можна б—÷льш пост—÷йно—„. –∆нструкц—÷€ повинна бути в—÷дпрацьовано—„, по вираженню P. Fra—÷sse, - "обкачано—„", попередньо випробувано—„ на дек—÷лькох особах, лакон—÷чно—„, в—÷дпов—÷дати розумовим можливост€м обстежуваного. –«—„ варто складати так, щоб уникнути можливост—÷ суперечливого розум—÷нн€. ” де€ких випадках на початку роботи з методики —÷нструкц—÷ю необх—÷дно "п—÷дкр—÷пити" одним-двома прикладами. –езультати досл—÷дженн€ небажано оц—÷нювати лише €к усп—÷шн—÷ або неусп—÷шн—÷. якщо хворий не справл€—‘тьс€ з завданн€м, необх—÷дно з'€сувати причини цього, тому що —÷нод—÷ в основ—÷ невдалого р—÷шенн€ лежать зн—÷€ков—÷л—÷сть, непевн—÷сть його у сво—„х можливост€х, недостатньо ч—÷тко зрозум—÷ла —÷нструкц—÷€. ƒл€ оц—÷нки результат—÷в важливо визначити, наск—÷льки ефективно—„ ви€вл€—‘тьс€ допомога що досл—÷джу—‘, чи прийма—‘тьс€ вона досл—÷джуваним або в—÷дкида—‘тьс€ в силу негативних про€в—÷в, або в зв'€зку з навмисним його поводженн€м у ситуац—÷—„ експерименту. ќстанн—‘ ми умовно познача—‘мо €к "оп—÷р —÷нструкц—÷—„".

¬елике значенн€ ма—‘ ре—‘страц—÷€ отриманих даних. «агальна тенденц—÷€, що в—÷дзнача—‘тьс€ в останн—÷й час, до, техн—÷зац—÷—„ лаборатор—÷й познача—‘тьс€ в т—÷м, що патопсихологи все част—÷ше приб—÷гають до використанн€ у сво—„й практиц—÷ магн—÷тофон—÷в дл€ запису ходу експерименту [12]. ћагн—÷тофонний запис ви€вл€—‘тьс€ корисно—„ при необх—÷дност—÷ досить ретельно—„ ре—‘страц—÷—„ ходу експерименту, що ви€вл€—‘ в обстежуваного найтонш—÷ нюанси мовно—„ патолог—÷—„, —÷ особливо в тих випадках, коли за задумом експерименту що досл—÷джу—‘ бажа—‘ пот—÷м в—÷дтворити цей запис дл€ повторного анал—÷зу.  р—÷м того, магн—÷тофонна стр—÷чка —‘ гарним —÷люстративним матер—÷алом. ” той же час користуванн€ магн—÷тофоном створю—‘ —÷ де€ких труднощ—÷в - приводить до необх—÷дност—÷ збереженн€ гром—÷здких фонотек або, щоб уникнути цього, патопсихологу знову приходитьс€ переносити результати з магн—÷тофонного запису на пап—÷р. «береженн€ ж протокол—÷в проведених у лаборатор—÷—„ досл—÷джень зовс—÷м обов'€зково. ÷е дикту—‘тьс€ необх—÷дн—÷стю мати у сво—‘му розпор€дженн—÷ матер—÷али попередн—÷х досл—÷джень при повторному надходженн—÷ хворого, а також —‘ одн—÷—‘ю з умов науково—„ розробки накопичених у лаборатор—÷—„ даних.

¬—÷дзначен—÷ розум—÷нн€ св—÷дчать про важлив—÷сть €к можна б—÷льш повного —÷ точного запису психологом обставин проведеного досл—÷ду. як писав у св—÷й час A. B—÷net, дл€ проведенн€ експериментально-психолог—÷чного досл—÷дженн€ потр—÷бно лише перо, небагато паперу —÷ багато терп—÷нн€. ÷—÷ слова варто розум—÷ти не т—÷льки €к визнанн€ частоти вживанн€ в експериментальн—÷й психолог—÷—„ так званих "ол—÷вцево-паперових" тест—÷в. “ут дотримуютьс€ вказ—÷вок —÷ на таку нев—÷д'—‘мну умову проведенн€ експерименту, €к ретельне протоколюванн€. ƒо протоколу досв—÷ду занос€тьс€ по можливост—÷ вс—÷ судженн€ обстежуваного, а також слова, що досл—÷джу—‘ в процес—÷ експерименту. –∆нод—÷, перегл€даючи п—÷сл€ досл—÷дженн€ протокол, у ньому можна знайти вказ—÷вки на сво—‘р—÷дн—÷ зм—÷ни мисленн€ або особист—÷сно—„ позиц—÷—„ хворого, що пройшли непом—÷ченими п—÷д час самого досв—÷ду. ќсобливо важливо точно ре—‘струвати м—÷ркуванн€ обстежуваного з приводу р—÷шенн€ запропонованих йому завдань. ћотивац—÷€ р—÷шенн€ нер—÷дко да—‘ б—÷льше матер—÷алу дл€ висновк—÷в, чим одна лише ре—‘страц—÷€ р—÷шенн€. ¬еденн€ протоколу важливо —÷ дл€ конкретно—„ —÷люстрац—÷—„ висновку що досл—÷джу—‘. ѕравильне веденн€ протоколу досв—÷ду дозвол€—‘ згодом проводити узагальненн€, анал—÷зувати дан—÷ досл—÷джень спец—÷ально п—÷д—÷браних груп хворих. ¬ м—÷ру нагромадженн€ досв—÷ду експериментально—„ роботи патопсихолог пол—÷пшу—‘ €к—÷сть сво—„х запис—÷в, виробл€ючи спец—÷альн—÷ умовн—÷ значки —÷ позначки, приб—÷гаючи до скорочень сл—÷в —÷ використовуючи специф—÷чн—÷ терм—÷ни.

ѕротоколи досл—÷джень краще вести на окремих аркушах, що пот—÷м скр—÷плювати. Ќа початку протоколу вказують його номер по ре—‘страц—÷йному журнал—÷, дату, позначають в—÷дд—÷ленн€ —÷ вказують пр—÷звище й —÷н—÷ц—÷али обстежуваного. ” журнал—÷ кр—÷м цих зведень указують в—÷к хворого, д—÷агноз, а також кратн—÷сть досл—÷дженн€. Ѕажано вести алфав—÷тну книгу по роках, що допоможе при необх—÷дност—÷ знайти протокол попереднього досл—÷дженн€ даного хворого. ѕротоколи краще збер—÷гати в папках у хронолог—÷чному пор€дку. «вичайно експериментально-психолог—÷чн—÷ досл—÷дженн€ псих—÷чно хворих робл€ть без €ко—„-небудь складно—„ апаратури, що —÷стотно зменшу—‘ штучн—÷сть, що виника—‘ при використанн—÷ в лаборатор—÷—„ спец—÷ального устаткуванн€, складних пристро—„в, каб—÷н, —÷ наближа—‘ досл—÷дженн€ до "природного експерименту". «а визначенн€м ј. ‘. Ћазурського (1925), природний експеримент - це "спроба сполучити дов—÷льне втручанн€ в псих—÷чне житт€ людини (€вл€—‘тьс€ характерною ознакою вс€кого експерименту) з пор—÷вн€но прост—÷й —÷ природну обстановку досв—÷ду".

ѕ—÷дбор експериментальних методик

Ќа озбро—‘нн—÷ патопсихолог—÷в знаходитьс€ безл—÷ч експериментальних методик, за допомогою €ких досл—÷джуютьс€ особливост—÷ псих—÷чних процес—÷в. —права, у т—÷м, що б—÷льш—÷сть методик, спр€мованих на ви€вленн€ €к—÷сних законом—÷рностей псих—÷чно—„ д—÷€льност—÷ хворих, доступн—÷ статистичн—÷й математичн—÷й обробц—÷. ¬икористанн€ ж психометричних тест—÷в без €к—÷сного анал—÷зу матер—÷алу, одержуваного з —„х допомогою, неправом—÷рно —÷ приводить до помилкових висновк—÷в (до цього питанн€ ми повернемос€ в глав—÷ книги, присв€чено—„ психометричним методам досл—÷дженн€ —÷нтелектуально—„ д—÷€льност—÷) [4].

ƒосить умовним —‘ —÷ розпод—÷л експериментально-психолог—÷чних методик на словесн—÷ (вербальн—÷) —÷ предметн—÷ (невербальн—÷). Ќав—÷ть користуючись невербальною методикою психолог, €к правило, не обмежу—‘тьс€ ре—‘страц—÷—‘ю отриманих результат—÷в, а шл€хом розпиту намага—‘тьс€ з'€сувати в хворого мотиви, €кими в—÷н керувавс€, виконуючи завданн€, ц—÷кавитьс€ м—÷ркуванн€ми хворого з приводу зроблено—„ ним в процес—÷ обстеженн€ роботи.  р—÷м того, варто враховувати, що у виконанн—÷ завдань за так званими невербальними методиками незм—÷нно бере участь система процес—÷в внутр—÷шньо—„ мови обстежуваного.

ѕод—÷л методик в—÷дпов—÷дно до —„х спр€мованост—÷ на досл—÷дженн€ т—÷—‘—„ або —÷ншо—„ псих—÷чно—„ функц—÷—„ також —‘ умовним. як правило, б—÷льш—÷сть методик сво—„ми результатами св—÷дчить про стан дек—÷лькох функц—÷й. ѕриклад цього - методика п—÷ктограм, запропонована спочатку дл€ досл—÷дженн€ опосередкованого запам'€товуванн€ —÷ що використову—‘тьс€ патопсилогами дл€ вивченн€ особливостей мисленн€ псих—÷чно хворих. ќтриман—÷ за допомогою ц—÷—‘—„ методики дан—÷ дозвол€ють патопсихологу судити —÷ про афективно-особист—÷сн—÷ особливост—÷ хворого. Ѕ—÷льш—÷сть експериментально-психолог—÷чних методик ма—‘ в—÷дносно широкий д—÷апазон. Ќе можна обмежено досл—÷джувати т—÷льки пам'€ть, т—÷льки увага, т—÷льки мисленн€. ” зв'€зку з цим необх—÷дно в—÷дзначити, що зроблена нами в ц—÷й книз—÷ угрупованн€ методик також —‘ умовною —÷ —„—„ використанн€ продиктоване зручн—÷стю викладу.

« —÷ншого боку, —÷снують групи експериментально-психолог—÷чних методик, що мають загальну спр€мован—÷сть. “ак, особливост—÷ плину асоц—÷ац—÷й ви€вл€ютьс€ при досл—÷дженн—÷ методиками класиф—÷кац—÷й —÷ виключенн€, в асоц—÷ативному експеримент—÷, у п—÷ктограмах.

“ой самий псих—÷чний дефект ви€вл€—‘тьс€ при досл—÷дженн—÷ р—÷зних про€в—÷в псих—÷чно—„ д—÷€льност—÷ обстежуваного - так, емоц—÷йне спрощенн€ може виступити при досл—÷дженн—÷ наст—÷льки р—÷зними методиками, €к проба на запам'€товуванн€, п—÷ктограми, за допомогою картинок з емоц—÷йним п—÷дтекстом, при визначенн—÷ р—÷вн€ домагань. ѕ—÷двищена виснажен—÷сть псих—÷чних процес—÷в визнача—‘тьс€ при досл—÷дженн—÷ таблиц€ми Ўульте,  репел—÷на, у коректурн—÷й проб—÷, при утворенн—÷ аналог—÷й —÷ т.д.

«—÷ сказаного випливають два принципи п—÷дбору експериментально-психолог—÷чних методик. ÷е, по-перше, сполученн€ методик, що дозвол€ють б—÷льш повно —÷ всеб—÷чно досл—÷джувати €к—÷-небудь про€ви псих—÷чно—„ д—÷€льност—÷. Ќаприклад, при досл—÷дженн—÷ пам'€т—÷ вживаютьс€ проби на завчанн€ штучних звукопо—‘днань, сл—÷в —÷ асоц—÷ативних пар сл—÷в, застосовуютьс€ методики, що дозвол€ють судити про короткочасну —÷ довгострокову пам'€ть, про безпосередн—‘ й опосередковане запам'€товуванн€ —÷ т.д. ѕо-друге, сполученн€ близьких по спр€мованост—÷ методик дозвол€—‘ судити про в—÷рог—÷дн—÷сть, над—÷йн—÷сть отриманих даних. ƒан—÷, одержуван—÷ в кл—÷н—÷ко-психолог—÷чному експеримент—÷ за допомогою одн—÷—‘—„ методики, завжди бажано п—÷дтвердити результатами, отриманими за допомогою —÷нших методик [4].

ѕри вибор—÷ дл€ досл—÷дженн€ т—÷—‘—„ або —÷ншо—„ методики варто пам'€тати, що спр€мован—÷сть —„—„ може зм—÷нитис€ нав—÷ть при незначному, на зовн—÷шн—÷й погл€д, видозм—÷н—÷ —÷нструкц—÷—„. “ак, “. –∆. “епен—÷цина (1967) [4], вивчаючи психолог—÷чну структуру резонерства, установила, що к—÷льк—÷сть резонерських суджень, що ви€вл€ютьс€ в експеримент—÷, зб—÷льшу—‘тьс€ при зм—÷н—÷ спр€мованост—÷ —÷нструкц—÷—„, при €кому акценту—‘тьс€, п—÷дсилю—‘тьс€ —÷ндив—÷дуально-оц—÷нна позиц—÷€ хворого. ѕри з'€суванн—÷ розум—÷нн€ зм—÷сту присл—÷в'—„в —÷ приказок, пор€д з—÷ звичайною —÷нструкц—÷—‘ю (як ви розум—÷—‘те зм—÷ст присл—÷в'€?), питанн€ задававс€ й у трохи —÷нш—÷й форм—÷ (як ви в—÷дноситес€ до цього присл—÷в'€?). „асто одн—÷—‘—„ ц—÷—‘—„ зм—÷ни —÷нструкц—÷—„ було достатн—‘, щоб спровокувати резонерство.

« в—÷домо—„ значно—„ к—÷лькост—÷ патопсихолог—÷чних експериментальних методик у кожн—÷м окремому випадку що досл—÷джу—‘ користу—‘тьс€ обмеженим —„х числом. «вичайно дл€ досл—÷дженн€ хворого ви€вл€—‘тьс€ досить дес€ть-в—÷с—÷м методик, обраних в—÷дпов—÷дно до задач досл—÷дженн€. ƒл€ практичного л—÷кар€-псих—÷атра виб—÷р методик досл—÷дженн€ нер—÷дко визнача—‘тьс€ —„хньою простотою, можлив—÷стю використанн€ —„х безпосередньо у в—÷дд—÷ленн—÷. ¬олод—÷нн€ великою к—÷льк—÷стю прийом—÷в експериментального досл—÷дженн€ дозвол€—‘ б—÷льш точно направити досв—÷д, п—÷д—÷брати найб—÷льш адекватн—÷ методики, а також одержати при досл—÷дженн—÷ б—÷льш достов—÷рн—÷ результати, тому що дан—÷, одержуван—÷ при використанн—÷ р—÷зних методик, будуть б—÷льш усеб—÷чно характеризувати особливост—÷ псих—÷чно—„ д—÷€льност—÷ обстежуваного й у р€д—÷ випадк—÷в п—÷дтверджувати один одного.

” вибор—÷ методик експериментально-психолог—÷чного досл—÷дженн€ можуть в—÷д—÷гравати —÷стотну роль наступн—÷ обставини.

1. ÷—÷ль досл—÷дженн€ (диференц—÷альна д—÷агностика, у залежност—÷ в—÷д передбачуваних захворювань, визначенн€ глибини псих—÷чного дефекту, вивченн€ ефективност—÷ терап—÷—„). “ак, припускаючи шизофрен—÷чний процес необх—÷дно використовувати одн—÷ методики, а при досл—÷дженн—÷ хворого еп—÷лепс—÷—‘ю дл€ встановленн€ ступен€ виразност—÷ —÷нтелектуально-мнестичних розлад—÷в - —÷нш—÷. ƒл€ багаторазових досл—÷джень у ход—÷ л—÷куванн€ обираютьс€ методики однаково—„ к—÷лькост—÷ р—÷вних по труднощам вар—÷ант—÷в завдань.

2. ”творенн€ хворого —÷ його житт—‘вий досв—÷д. Ќаприклад, п—÷ддосл—÷дному з початковим утворенн€м не сл—÷д давати завданн€ за методикою утворенн€ складних аналог—÷й.

3. –∆нод—÷ —÷стотну роль в—÷д—÷грають особливост—÷ контакту про хворим. “ак, нер—÷дко приходитьс€ досл—÷джувати хворих з порушенн€м д—÷€льност—÷ слухового або зорового анал—÷затора. ¬—÷дпов—÷дно при глухот—÷ максимально використовуютьс€ завданн€ на зорове сприйн€тт€. Ќав—÷ть у проб—÷ на запам'€товуванн€ слова випробуваному не зачитують, а пропонують у письмовому вид—÷. ѕри поганому зор—÷, навпаки, ус—÷ методики вар—÷юютьс€ дл€ слухового сприйн€тт€.

” процес—÷ досл—÷дженн€ методики звичайно розташовують по зростаюч—÷й складност—÷ - в—÷д б—÷льш простих до складного. ¬иключенн€ склада—‘ досл—÷дженн€ випробуваних, в—÷д €ких оч—÷кують агравац—÷—„ або симул€ц—÷—„. ” цих випадках —÷нод—÷ б—÷льш важк—÷ завданн€ виконуютьс€ правильно, а наступн—÷ за ними в—÷дносно б—÷льш прост—÷ вир—÷шуютьс€ нарочито нев—÷рно. ÷€ ж особлив—÷сть характерна —÷ дл€ стан—÷в псевдодеменц—÷—„, коли усп—÷шно виконуютьс€ б—÷льш складн—÷ завданн€ —÷ безглуздо - елементарно прост—÷ (ј. ћ. Ўуберт, 1957) [4].

Ѕ—÷льш—÷сть експериментально-психолог—÷чних методик в—÷др—÷зн€—‘тьс€ простотою, дл€ проведенн€ досл—÷дженн€ з —„хньою допомогою необх—÷дно лише заготовити окрем—÷ таблиц—÷, малюнки. –оботу патопсихолога полегшу—‘ на€вн—÷сть у лаборатор—÷—„ видрукуваних типографським способом таблиць, бланк—÷в. ѕатопсихолог повинен мати у сво—‘му розпор€дженн—÷ в—÷домим "асортимент" методик, п—÷дбор €ких необх—÷дно продумати. Ќаприклад, не можна обмежитис€ таблиц€ми лише дл€ словесного або предметного вар—÷ант—÷в методики виключенн€, кожний з цих вар—÷ант—÷в ма—‘ сво—„ переваги при визначен—÷й постановц—÷ досв—÷ду, а —÷нод—÷ бажане використанн€ обох. ћетодика не може застосовуватис€ дл€ досл—÷дженн€ хворого до того, €к експериментатор не опанував у достатн—÷й мер—÷ прийомами —„—„ проведенн€. ¬иготовленн€ де€ких таблиць дл€ досл—÷дженн€ вимага—‘ "в—÷дпрацьовуванн€ норми" по них. “ак, не можна досл—÷джувати приготовленими у сво—„й лаборатор—÷—„ таблиц€ми Ўульте [4], керуючись показниками норми, почерпнутими з досл—÷джень, що проводилис€ в —÷нших лаборатор—÷€х, —÷ за допомогою таблиць, що можливо в—÷др—÷зн€лис€ розм—÷ром —÷ €скрав—÷стю цифр, —÷ншою —„хньою осв—÷тлен—÷стю.

ќсобливо—„ розробки вимага—‘ введенн€ в роботу лаборатор—÷й ориг—÷нальних модиф—÷кац—÷й уже в—÷домих методик. ” цих випадках сл—÷д уточнити не т—÷льки теоретичну можлив—÷сть застосуванн€ дано—„ методики, але й апробувати не—„ на статистично достов—÷рн—÷й груп—÷ обстежуваних дл€ п—÷дтвердженн€ об“—рунтованост—÷ припущенн€ про спр€мован—÷сть ц—÷—‘—„ методики на вивченн€ тих або —÷нших псих—÷чних процес—÷в —÷ над—÷йност—÷ одержуваних з —„—„ допомогою результат—÷в.

јнал—÷з отриманих даних —÷ винесенн€ висновку

¬ажливим нер—÷дко дуже важким €вл€—‘тьс€ заключний етап досл—÷дженн€ - анал—÷з отриманих в експеримент—÷ факт—÷в, —„хн—‘ узагальненн€ —÷ п—÷дготовка висновку, що повинне в—÷дбивати €к—÷сн—÷ особливост—÷ плину псих—÷чних процес—÷в в обстежуваного. ѕри цьому не ст—÷льки важлива характеристика отриманих про допомогу окремих методик даних, ск—÷льки ум—÷нн€ узагальнити них, вид—÷ливши в такий спос—÷б основн—÷ порушенн€ псих—÷чно—„ д—÷€льност—÷. ¬исновок завжди повинний бути в—÷дпов—÷ддю на питанн€, що був поставлений кл—÷н—÷цистами перед патопсихологом.

ћ. —. –оговин (1969) [4] пише про те, що результати патопсихолог—÷чного експерименту мають в—÷доме самост—÷йне значенн€, але в—÷н нада—‘ особливого значенн€ —„х кл—÷н—÷чно—„ квал—÷ф—÷кац—÷—„. «окрема, ћ. —. –оговин вид—÷л€—‘ в проведенн—÷ патопсихолог—÷чного експерименту три етапи, що представл€ють посл—÷довну —÷нтеграц—÷ю психолог—÷чних даних у кл—÷н—÷чний висновок. ѕерший етап пол€га—‘ в пред'€вленн—÷ будь-€кому хворому будь-€ко—„ психолог—÷чно—„ проби. ÷им створю—‘тьс€ "асне експериментальна ситуац—÷€. ÷е, по сут—÷, ор—÷—‘нтований етап досл—÷дженн€. ўо досл—÷джу—‘ одержу—‘ на ньому характеристику р€ду загальних даних щодо темпу, обс€гу —÷ переключеност—÷ псих—÷чних процес—÷в. Ќа цьому етап—÷ досл—÷дженн€ патопсихолог переходить до пошуку таких психолог—÷чних проб, у виконанн—÷ €ких повинна з найб—÷льшою —÷мов—÷рн—÷стю про€витис€ психолог—÷чна структура порушенн€. “аким чином, що тут досл—÷джу—‘ прагне знайти найб—÷льше нозолог—÷чно специф—÷чн—÷ (у залежност—÷ в—÷д сформульовано—„ кл—÷н—÷чно—„ задач—÷) методики експериментального досл—÷дженн€. ќск—÷льки жоден, уз€тий —÷зольовано, психолог—÷чний метод сам по соб—÷ не ма—‘ вир—÷шального д—÷агностичного значенн€, наста—‘ трет—÷й етап досл—÷дженн€, €кий пол€га—‘ за ћ. —. –оговину, у з—÷ставленн—÷ з результатами —÷нших психолог—÷чних проб. Ќа думку ћ. —. –оговина, "асне нозолог—÷чна квал—÷ф—÷кац—÷€ отриманих в експеримент—÷ даних уже виходить за рамки роботи патопсихолога —÷ зд—÷йсню—‘тьс€ шл€хом з—÷ставленн€ ви€влено—„ в експеримент—÷ структури псих—÷чного дефекту з кл—÷н—÷чною картиною захворюванн€.

‘орма висновку не може бути —‘дино—„. «овс—÷м справедливо —. я. –уб—÷нштейн (1970) [4] пише, що, так само €к саме досл—÷дженн€ не може бути стандартним, не може бути —÷ стандарту в складанн—÷ висновку. «начною м—÷рою характер висновку залежить —÷ в—÷д —÷ндив—÷дуальних "астивостей патопсихолога —÷ в—÷д його робочого навантаженн€. ÷ими факторами, наприклад, визнача—‘тьс€ лакон—÷чн—÷сть або докладн—÷сть висновку. ¬исновок не повинний бути повторенн€м, нав—÷ть стиснутим, протоколу обстеженн€.

” р€д—÷ випадк—÷в важливо коротко охарактеризувати псих—÷чний стан обстежуваного, пропонован—÷ —„м скарги. ÷е особливо важливо, коли псих—÷чний стан хворого в лаборатор—÷—„ в—÷др—÷зн€—‘тьс€ в—÷д описуваного л—÷куючим л—÷карем у в—÷дд—÷ленн—÷, або при ви€вленн—÷ в—÷домого контрасту м—÷ж самопочутт€м хворого —÷ результатами досл—÷дженн€. ѕриклад обстежуваний пред'€вл€—‘ скарги астен—÷чного характеру, але в експеримент—÷ не ви€вл€—‘тьс€ в—÷дпов—÷дних —„м про€в—÷в виснаженост—÷, характерного ослабленн€ пам'€т—÷, активно—„ уваги. –е—‘страц—÷€ псих—÷чного стану обстежуваного важлива й у тих випадках, коли цим можна по€снити характер отриманих результат—÷в.

” висновку в—÷дзначаютьс€ особливост—÷ поводженн€ хворого, обумовлен—÷ ситуац—÷—‘ю експерименту, його в—÷дношенн€ до факту обстеженн€. ќбов'€зково ре—‘стру—‘тьс€ на€вн—÷сть компонент—÷в так називаного настановного поводженн€ (воно не завжди —‘ ознакою симул€ц—÷—„ або агравац—÷—„ —÷ спостер—÷га—‘тьс€ в рамках психогенних стан—÷в, особливо при на€вност—÷ —÷стерично—„ симптоматики). Ќастановне поводженн€ часте ставить п—÷д питанн€ в—÷рог—÷дн—÷сть де€ких отриманих при досл—÷дженн—÷ результат—÷в, так, наприклад, враженн€ про —÷нтелектуальну недостатн—÷сть у цих випадках вимага—‘ серйозних доказ—÷в, пр€мих —÷ опосередкованих. «окрема, нер—÷дко при настановн—÷й повед—÷нц—÷ обстежуваних (особливо коли досл—÷дженн€ проводитьс€ з метою судово-псих—÷атрично—„ експертизи) ми пор€д з в—÷дпов—÷д€ми, що €к би св—÷дчать про зниженн€ р—÷вн€ узагальненн€, за допомогою застосуванн€ р—÷вноб—÷жних по спр€мованост—÷ методик одержували досить диференц—÷йован—÷ вир—÷шенн€ завдань. ќднак дл€ ви€вленн€ в експеримент—÷ тако—„ "нер—÷вном—÷рност—÷ р—÷вн€ дос€гнень" досл—÷дженн€ повинне проводитис€ за допомогою велико—„ к—÷лькост—÷ методик, розташовуваних, €к це уже вказувалос€, не по ступен—÷ наростанн€ труднощ—÷ експериментальних завдань, що утримуютьс€ в них.  р—÷м того, у цих випадках необх—÷дно проводити досл—÷дженн€ повторно й —÷нод—÷ з —÷нтервалами в к—÷лька дн—÷в [16].

” висновку не можна обмежуватис€ перел—÷ком методик, що застосовувалис€ в процес—÷ досл—÷дженн€, —÷ ре—‘страц—÷—‘ю факту виконанн€ або невиконанн€ обстежуваним запропонованих йому завдань. Ќа основ—÷ анал—÷зу даних експерименту необх—÷дно вид—÷лити ведуч—÷ патопсихолог—÷чн—÷ особливост—÷, аналог—÷чно тому, €к псих—÷атр на одному з етап—÷в л—÷карського мисленн€ вичлен€—‘ у кл—÷н—÷чн—÷й картин—÷ захворюванн€ дом—÷нуючий синдром. –∆ патопсихолог шука—‘ в структур—÷ псих—÷чного дефекту обстежуваного свого роду патопсихолог—÷чний "синдром". ” б—÷льшост—÷ випадк—÷в при досл—÷дженн—÷ псих—÷чно хворих на перший план виступають розладу мисленн€, в оц—÷нц—÷ €ких зверта—‘тьс€ увага на характеристику процес—÷в узагальненн€ —÷ в—÷двол—÷канн€, лог—÷чного ладу мисленн€, його ц—÷леспр€мованост—÷ —÷ критичност—÷. ” зв'€зку з цим варто п—÷дкреслити величезне значенн€ запропоновано—„ Ѕ. ¬. «ейгарник (1958, 1969, 1973) [16] систематики розлад—÷в мисленн€ в патопсихолог—÷чному аспект—÷.

¬изначенн€, що обстежу—‘ в результат—÷ досл—÷ду одного з зазначених вид—÷в розлад—÷в мисленн€ у висновку повинен бути досить аргументовано експериментальними даними. ”казуютьс€ ви€влен—÷ при досл—÷дженн—÷ особливост—÷ пам'€т—÷, уваги обстежуваного, темп його сенсомоторних реакц—÷й, в—÷дсутн—÷сть або на€вн—÷сть ознак п—÷двищено—„ виснаженост—÷ в нього псих—÷чних процес—÷в, характер емоц—÷йно-особист—÷сних про€в—÷в. –∆нод—÷ неменшу роль може грати констатац—÷€ патопсихологом в—÷дсутност—÷ в обстежуваного тих або —÷нших псих—÷чних розлад—÷в. Ќаприклад, при диференц—÷альн—÷й д—÷агностиц—÷ м—÷ж неврозом —÷ неврозопод—÷бним прот—÷канн€м шизофрен—÷—„ або м—÷ж психопат—÷—‘ю —÷ шизофрен—÷—‘ю з психопатопод—÷бними про€вами представл€—‘тьс€ важливим та обставина, що в експеримент—÷ не ви€вл€ютьс€ характерн—÷ дл€ шизофрен—÷—„ порушенн€ мисленн€ й афективно-особист—÷сних зм—÷н. ”се це в ц—÷лому створю—‘ б—÷льш або менш повну картину структури особливостей псих—÷чному д—÷€льност—÷ обстежуваного, правильна квал—÷ф—÷кац—÷€ €ко—„ полегшу—‘ позначку у висновку д—÷агностичних припущенн—÷, що не повинн—÷ бути категоричними, тому що психолог—÷чний експеримент —‘ допом—÷жним у кл—÷н—÷чному досл—÷дженн—÷ псих—÷чно хворого дан—÷ патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€ —÷стотно доповнюють характеристику псих—÷чного статусу хворого, служать “—рунтом дл€ заглибленого кл—÷н—÷чного анал—÷зу.

’арактер висновку залежить —÷ в—÷д поставлено—„ перед досл—÷дником задач—÷. “ак, при повторюваних у процес—÷ л—÷куванн€ хворого досл—÷дженн€х основна увага прид—÷л€—‘тьс€ пор—÷вн€нню результат—÷в, що ви€вл€ютьс€. Ќаприклад, досл—÷джуючи повторно хворого —÷з соматогенною астен—÷—‘ю, ми зверта—‘мо особливу увагу на зм—÷ну виразност—÷ в нього в м—÷ру л—÷куванн€ €вищ п—÷двищено—„ виснаженост—÷. –∆нша задача ставитьс€ перед патопсихологом судово-псих—÷атричною експертизою. Ќаприклад, у випробуваного кл—÷н—÷чно д—÷агносту—‘тьс€ ол—÷гофрен—÷€, але потр—÷бно не т—÷льки заф—÷ксувати в це в експеримент—÷ недостатн—÷сть р—÷вн€ узагальненн€, але —÷ ступ—÷нь виразност—÷ —÷нтелектуального дефекту. ќстанн—‘ —÷нод—÷ украй важко визначити, керуючись лише кл—÷н—÷чними ознаками, а дл€ експертного р—÷шенн€ точне встановленн€ р—÷вн€ недостатност—÷ процесу узагальненн€ гра—‘ дуже важливу роль. ¬—÷дпов—÷д—÷ на ц—÷ питанн€ —÷ повинне м—÷стити висновок.

–ќ«ƒ–∆Ћ 3. –≈«”Ћ№“ј“» ¬»¬„≈ЌЌя ѕј“ќЋќ√–∆„Ќ»’ «ћ–∆Ќ ћ»—Ћ≈ЌЌя ѕ–» Ќ≈¬–ј—“≈Ќ–∆–«


3.1 ѕсихолог—÷чн—÷ характеристики хворих на неврастен—÷ю


 —÷льк—÷сть ос—÷б, що вз€ла участь у досл—÷дженн—÷ складала 10 чолов—÷к, серед €ких 5 - ж—÷ночо—„ стат—÷ та 5 чолов—÷чо—„.

¬ досл—÷дженн€ приймали участь хвор—÷, €к—÷ мають р—÷зн—÷ р—÷вн—÷ про€ву неврастен—÷—„.  ожна наступна методика проводилась в ус—÷х групах з —÷нтервалом у 10 дн—÷в.

ƒосл—÷дженн€ проводилос€ в „ерн—÷г—÷вськ—÷й психоневролог—÷чн—÷й л—÷карн—÷.

ƒосл—÷дженн€ проводилось в пер—÷од з 15 жовтн€ 2007 по 31 листопада 2007 року. ¬оно проводилось анон—÷мно, кожному з опитаних присвоювавс€ пор€дковий номер в—÷д 1-го до 10-го. “аким чином забезпечувалась анон—÷мн—÷сть.  ожен з опитаних учн—÷в заповнював бланк добров—÷льно та самост—÷йно.

”сього було досл—÷джено 10 хворих. « них 5 хворих були без гостро—„ психопатолог—÷чно—„ симптоматики, без грубого емоц—÷йного й —÷нтелектуального дефекту, а також без виражених порушень мисленн€. ”с—÷ хвор—÷ в—÷др—÷зн€лис€ пор—÷вн€льною псих—÷чною схоронн—÷стю —÷ викликали значн—÷ труднощ—÷ при постановц—÷ д—÷агнозу —÷ р—÷шенн—÷ експертних питань.

’ворий Ќ. неврастен—÷—‘ю усв—÷домлю—‘ свою "нервову слаб—÷сть": у нього з'€вл€ютьс€ непевн—÷сть у соб—÷, почутт€ внутр—÷шньо—„ напруженост—÷ —÷ тривоги. –∆нод—÷ так—÷ люди скаржатьс€ на "погану пам'€ть", однак при перев—÷рц—÷ це не ви€вл€—‘тьс€. —права в тому, що напруга уваги, необх—÷дна дл€ спогаду, ста—‘ дл€ них важкою, т€жкою. ќслабленн€ уваги веде до неуважност—÷, що у свою чергу спри€—‘ поганому запам'€товуванню. ’вор—÷ неврастен—÷—‘ю звичайно не витримують тривало—„ напруги. ƒл€ —„х д—÷€льност—÷ характерно вдале —÷нтенсивне "початок" —÷ швидке пад—÷нн€ продуктивност—÷ в робот—÷.

Ќа фон—÷ зазначених про€в—÷в "нервово—„ слабост—÷", особливо при стомленн—÷, виникають приступи гн—÷вних спалах—÷в, що —‘ самим €скравим, найб—÷льш пом—÷тним дл€ навколишн—÷м вираженн€м неврастен—÷—„. јфективн—÷ спалахи звичайно нетривал—÷, але —„хн€ —÷нтенсивн—÷сть —÷ частота можуть поступово наростати. ¬ обстановц—÷, коли спалах роздратуванн€ може особливо сильно зашкодити хворому, наприклад при розмов—÷ з—÷ сво—„м начальником на робот—÷, в—÷н може стримуватис€. ќднак при сп—÷лкуванн—÷ з людьми, €коюсь м—÷рою в—÷д нього залежними (вдома або на робот—÷ з—÷ сво—„ми п—÷длеглими), в—÷н €к би "розр€джа—‘" внутр—÷шн—‘ невдоволенн€, що нагромадилос€, —÷ напруга: почина—‘ кричати, грубити, не слуха—‘ по€снень, у гн—÷в—÷ —÷нод—÷ може вдарити. «упинити в цей момент приступ порушенн€ дуже важко, але, €к правило, в—÷н швидко завершу—‘тьс€ повним безсилл€м - —÷ ф—÷зичним, —÷ моральним.

’ворого ж опанову—‘ безл—÷ч думок, пов'€заних з його роботою, —÷з вза—‘минами з навколишн—÷ми. —он у нього недостатньо глибокий, турбують тривожн—÷ сновид—÷нн€, йому не хочетьс€ вставати, в—÷н в—÷дчува—‘ в'€л—÷сть, погано себе почува—‘, прот€гом дн€ сонлив—÷сть заважа—‘ нормально працювати. ќднак до вечора стан вир—÷вню—‘тьс€, з'€вл€—‘тьс€ нав—÷ть бадьор—÷сть, —÷ знову до глибоко—„ ноч—÷ людин не може заснути. “акий ритм сну по€сню—‘тьс€ тим, що загальмований стан мозку п—÷сл€ н—÷чного сну довго не розс—÷ю—‘тьс€, так само €к —÷ виникле порушенн€ (у результат—÷ роботи, виконувано—„ "через силу") збер—÷га—‘тьс€ набагато довше, н—÷ж у здорово—„ людини.

ћайже пост—÷йним супутником неврастен—÷—„ —‘ головний б—÷ль. ѕор€д з цим пац—÷—‘нт в—÷дзнача—‘ непри—‘мн—÷ в—÷дчутт€ у внутр—÷шн—÷х органах, насамперед у серце, а також у шлунку, кишечнику, печ—÷нц—÷ —÷ т.д. ¬важа—‘тьс€, що в цих випадках —÷нтерорецептивн—÷ роздратуванн€, що надход€ть —÷з внутр—÷шн—÷х орган—÷в у кору головного мозку, не "загальмовуютьс€" належним образом —÷ викликають стан дискомфорту.

Ѕадьора, весела, житт—‘рад—÷сна людина, занедужуючи неврастен—÷—‘ю, ста—‘ сумовитим, нетовариським, недов—÷рливим, у нього з'€вл€—‘тьс€ втомлена, розслаблена хода. ’вилюванн€ —÷ пригн—÷чен—÷сть викликають серцебитт€, частий пульс, супроводжуван—÷ тремт—÷нн€м, р€сним п—÷тлив—÷стю, запамороченн€м; можуть спостер—÷гатис€ приступи €духи, прискорене або утруднений подих; запор, зниженн€ апетиту, нер—÷дко прискорене сечовипусканн€. „асто неврастен—÷€ супроводжу—‘тьс€ р—÷зними порушенн€ми полово—„ функц—÷—„, що через помислив—÷сть хворих викликають у них сильну тривогу —÷ ще б—÷льш пог—÷ршують загальний стан.

ќсновна причина розвитку неврастен—÷—„ - перевтома в результат—÷ непосильно—„ роботи, тривало—„ розумово—„ напруги, нездорових, "невисловлених" в—÷дносин м—÷ж р—÷дними —÷ близькими. ”се це пост—÷йно "давить" на людину —÷ виклика—‘ в нього невротичн—÷ порушенн€.

«мушена безд—÷€льн—÷сть, що спостер—÷га—‘тьс€, зокрема, при р€д—÷ експериментальних —÷ тренувальних зан€ть, також виклика—‘ невротичн—÷ реакц—÷—„. ÷—÷ спостереженн€ повною м—÷рою п—÷дтверджують точку зору про те, що неврастен—÷чн—÷ розлади можуть бути викликан—÷ €к надто сильним подразником, так —÷ в—÷дсутн—÷стю роздратуванн€.

« ф—÷з—÷олог—÷чно—„ точки зору прийн€то вважати, що неврастен—÷€ визнача—‘тьс€ слаб—÷стю процес—÷в внутр—÷шнього гальмуванн€ або ж ослабленн€м драт—÷вливого процесу в центральн—÷й нервов—÷й систем—÷. «ахворюванн€ може виникнути в людей з р—÷зним типом нервово—„ д—÷€льност—÷, част—÷ше при слабкому тип—÷, р—÷дше при сильному. ѕрот—÷ка—‘ хвороба нер—÷вно, пер—÷одично наста—‘ рем—÷с—÷€ або пог—÷ршенн€ в залежност—÷ в—÷д зовн—÷шн—÷х умов або соматичних захворювань.

’ворий ƒ. почува—‘ себе €к п—÷сл€ важко—„ ф—÷зично—„ роботи або п—÷сл€ важкого захворюванн€, скаржитьс€ на м'€зов—÷ бол—÷, особливо в попереков—÷й област—÷ (п—÷двищена напруга цих м'€з—÷в), на серцебитт€, бол—÷ в живот—÷, розлад статево—„ сфери.

√оловн—÷ бол—÷ ви€вл€ютьс€ у вигл€д—÷ стискаючого обруча (неврастен—÷чний шолом), в—÷дзнача—‘тьс€ в—÷дчутт€ тиску усередин—÷ голови, сумбур у голов—÷.

’ворий в—÷дзнача—‘ труднощ—÷ концентрац—÷—„ уваги —÷ запам'€товуванн€, €к—÷ —‘ про€вом псих—÷чно—„ утоми. « ранку характерне почутт€ утоми, до вечора - пожвавленн€. ’ворий погано засина—‘, бачить кошмарн—÷, поверхнев—÷ сни. ¬—÷дчувають драт—÷влив—÷сть, зл—÷сть, почутт€ вичерпаност—÷, "вулкан—÷чн—÷" виверженн€ гн—÷ву.

ƒл€ хворого неврастен—÷—„ характерн—÷ посп—÷х —÷ нудьга. ’ворий хоче "перейти в —÷нший св—÷т—÷", залишити в минулому д—÷йсн—÷сть, б—÷гти в—÷д не—„ або зруйнувати.

’ворий ¬. ¬—÷н скаржитьс€ насамперед на швидку стомлюван—÷сть - ф—÷зичну, а головним чином розумову. ¬—÷д €ко—„-небудь др—÷б'€зково—„ роботи в будинку в—÷н зараз же утомлю—‘тьс€. ѕройти п—÷шки не особливо велику в—÷дстань з—÷ служби йому уже важко: в—÷н утомитьс€, —÷ потр—÷бно с—÷сти на €кийсь час, щоб "в—÷ддихатис€". ¬—÷н легко утомлю—‘тьс€ —÷ в—÷д сво—‘—„ профес—÷йно—„ роботи —÷ узагал—÷ в—÷д ус€ко—„ розумово—„ прац—÷, —÷ тому вс€ка справа в нього т€гнетьс€ пов—÷льно. ѕам'€ть погана, в—÷н забува—‘, куди що поклав, що хот—÷в зробити, що т—÷льки що прочитав. ”вага також погана - небагато чита—‘, —÷ думки лет€ть кудись далеко; в—÷н спохватитьс€ —÷ бачить, що без к—÷нц€ сидить над одн—÷—‘ю —÷ т—÷—‘ю же стор—÷нкою.  олишнього —÷нтересу до роботи нема—‘, —÷ його вже н—÷що не ц—÷кавить. ¬—÷н став драт—÷вливим: в—÷д будь-€ко—„ др—÷бтјў€зково—„ зм—÷ни може оскажен—÷ти, наговорити поганих сл—÷в, а пот—÷м в—÷дразу остига—‘ —÷ бол—÷сно пережива—‘ св—÷й спалах. ¬—÷д усього в—÷н хвилю—‘тьс€, в—÷д будь-€ко—„ др—÷бниц—÷ роздратову—‘тьс€ —÷ довго не може заспоко—„тис€. Ќастр—÷й завжди пригн—÷чений, ус—÷м незадоволений. ѕот—÷м скаржитьс€ на розлади у ф—÷зичн—÷й сфер—÷, масу вс—÷л€ких болючих в—÷дчутт—÷в, —÷ багато всього —÷ншого. “ак багато, що —÷ сам хворий пост—÷йно вийма—‘ з кишен—÷ €к—÷сь пап—÷рц—÷ з записами, —÷ знову почина—‘ свою неск—÷нченну розпов—÷дь.

’вора ћ., вважа—‘ себе хворою —÷з с—÷чн€ 1993 року. «ахворюванню передували тривал—÷ переживанн€, пов'€зан—÷ з "невдалим зам—÷жж€м", перенесеним сиф—÷л—÷сом, розлученн€м, переживанн€ми на робот—÷ —÷ напружен—÷й робот—÷. «ахворюванн€ розвивалос€ поступово. «'€вилис€ головн—÷ бол—÷, драт—÷влив—÷сть, свербл€чка —÷ б—÷ль у вухах. «вернулас€ до отоларинголога, що д—÷агностував "простудне захворюванн€ ушей" —÷ призначив в—÷дпов—÷дне л—÷куванн€. Ќезважаючи на проведене л—÷куванн€, б—÷ль у вухах продовжував наростати, "здавалос€, що у вухах в—÷дкрилис€ виразки", р—÷зко п—÷дсилилас€ драт—÷влив—÷сть, пог—÷ршивс€ сон. «вернулас€ до районного л—÷кар€, що п—÷сл€ ретельного огл€ду €кось "пильно" подививс€ на хвору —÷ довго мовчав, "не вимовл€ючи н—÷ слова". "” голов—÷" швидше блискавки мигнула думка, що повернулас€ стара хвороба (сиф—÷л—÷с), охопило почутт€ страху. « тих п—÷р ц—÷ думки не залишали хвору. ѕ—÷дсилилас€ драт—÷влив—÷сть, перестала спати вноч—÷, знизивс€ настр—÷й, п—÷дсилилис€ головн—÷ бол—÷, з'€вилас€ безл—÷ч непри—‘мних в—÷дчутт—÷в у голов—÷. «вернулас€ до л—÷кар—÷в шк—÷рно-венеролог—÷чного диспансеру; була госп—÷тал—÷зована дл€ обстеженн€. ¬с—÷ анал—÷зи на ви€вленн€ сиф—÷л—÷су ви€вилис€ негативними, але, незважаючи на це, думки про сиф—÷л—÷с не залишали хвору. ѕлин —„х носив хвилепод—÷бний характер: вони то загасали, то загострювалис€. –«х загостренн€ було обумовлено пог—÷ршенн€м ф—÷зичного стану здоров'€. Ќезабаром почало здаватис€, що в не—„ з'€вл€ютьс€ дивн—÷ манери в поводженн—÷, —÷ вир—÷шила, що божевол—÷—‘ «вернулас€ до псих—÷атра —÷ була направлена в л—÷карню.

ѕсих—÷чний стан: св—÷дом—÷сть €сна, ор—÷—‘нтуванн€ ус—÷х вид—÷в збережен—÷. ѕоводженн€ у в—÷дд—÷ленн—÷ формально правильне. „ита—‘ художню л—÷тературу, мало товариська. —каржитьс€ на головн—÷ бол—÷ ниючого характеру, п—÷двищену драт—÷влив—÷сть, нав'€злив—÷ думки про сиф—÷л—÷с. ‘—÷ксована пост—÷йно на непри—‘мних в—÷дчутт€х у голов—÷. Ѕо—„тьс€ по вечорах закривати оч—÷, тому що бо—„тьс€, що при цьому може збожевол—÷ти.  ритично оц—÷ню—‘ св—÷й стан, т€готитьс€ сво—„м самопочутт€м. Ќастр—÷й знижений. ≈моц—÷йно нест—÷йка, драт—÷влива, часом плаксива. Ќе в—÷рить у сво—‘ видужанн€. ѕогано спить вноч—÷. јпетит знижений.

’вора “., тривалий час в—÷дзначалас€ загальна слаб—÷сть, знизивс€ апетит, втратила у ваз—÷, з'€вилас€ драт—÷влив—÷сть, знизивс€ настр—÷й, пог—÷ршивс€ сон, продовжувала працювати на виробництв—÷. —ильно утомлювалас€. ќдин раз, 13 травн€ 2003 року, п—÷сл€ чергового п—÷дйому ваги в—÷дчула, що в живот—÷ "начебто, щось об—÷рвалос€". ќхопило почутт€ страху смерт—÷. “акий стан продовжувавс€ б—÷л€ години. ѕот—÷м трохи заспоко—„лас€ —÷ продовжила свою роботу. „ерез 2 тижн—÷ аналог—÷чний стан повторивс€. ѕерестала спати вноч—÷, п—÷дсилилас€ драт—÷влив—÷сть, в—÷дновивс€ страх смерт—÷. «вернулас€ в л—÷карню, де л—÷кар сказав хвор—÷й, що в не—„ "серце не в пор€дку". ѕочала хвилюватис€ за сво—‘ серце, п—÷дсиливс€ страх смерт—÷. ¬—÷н став пост—÷йним. ѕ—÷шла у в—÷дпустку, але стан залишавс€ поганим. ѕочало "кидати в жар", "т—÷ло н—÷м—÷ло", настр—÷й знизивс€, г—÷рше стала —„сти, п—÷дсилилас€ драт—÷влив—÷сть, погано стала спати вноч—÷. ” такому стан—÷ була спр€мована у в—÷дд—÷ленн€ невроз—÷в.

ѕсих—÷чний стан: св—÷дом—÷сть €сна. ќр—÷—‘нтована в час—÷ —÷ простор—÷. ѕоводженн€ у в—÷дд—÷ленн—÷ правильне. ¬ м—÷ру товариська, чита—‘ художню л—÷тературу. —каржитьс€ на нав'€злив—÷ думки про смерт—÷, супроводжуван—÷ почутт€м страху. ”весь час ф—÷ксу—‘ свою увагу на непри—‘мних в—÷дчутт€х в област—÷ серц€, живот—÷, на в—÷дчутт€х проб—÷ганн€ струму по всьому т—÷лу. ¬—÷дноситьс€ критично до свого стану. ѕросить позбавити —„—„ в—÷д почутт€ страху —÷ непри—‘мних в—÷дчутт—÷в у т—÷л—÷.

≈моц—÷йно нест—÷йка, драт—÷влива. Ќастр—÷й знижений, по екзогенному тип—÷, багато плаче.

’вора ј., скаржитьс€ на на€вн—÷сть безл—÷ч—÷ нав'€зливих думок —÷ д—÷й, з €кими веде боротьбу до знемоги. "¬ усьому стала сумн—÷ватис€". Ќастр—÷й знижений; пост—÷йно —÷ бол—÷сно задуму—‘тьс€ над сво—„м "положенн€м у житт—÷". Ѕезперервно з—÷ свого од€гу щось струшу—‘. ѕ—÷сл€ ранкового туалету поверта—‘тьс€ по к—÷лька раз—÷в у ванну, перев—÷р€—‘, чи не забула що-небудь там. ѕост—÷йно анал—÷зу—‘ сво—„ вчинки, чи правильно зробила, чи правильно сказала, чи правильно в—÷дпов—÷ла, —÷ т.д.  ритично оц—÷ню—‘ св—÷й стан, просить допомогти —„й зв—÷льнитис€ в—÷д нав`€зливостей. –озлад—÷в —÷нтелектуально—„ д—÷€льност—÷ не ви€вл€—‘. ≈моц—÷йно нест—÷йка, драт—÷влива. Ќастр—÷й колива—‘тьс€ в—÷д легкого зниженн€ до виражено—„ депрес—÷—„. ћисленн€ трохи упов—÷льнене, мова монотонна, доповню—‘тьс€ виразною жестикул€ц—÷—‘ю. ѕоводженн€ у в—÷дд—÷ленн—÷ правильне. ¬ м—÷ру товариська, бере участь у наст—÷льних —÷грах, чита—‘ художню л—÷тературу, але завжди трохи напружена у зв'€зку з тим, що намага—‘тьс€, сховати в—÷д оточуючих сво—„ хвороблив—÷ переживанн€.

’вора Ћ., св—÷дом—÷сть €сна. ќр—÷—‘нтуванн€ ус—÷х вид—÷в збережен—÷, розлад—÷в сприйн€тт€ не ви€вл€—‘. ¬елику частину часу проводить у л—÷жку, нетовариська. ѕост—÷йно скаржитьс€ на почутт€ бридливост—÷; багаторазово перед —„жею намилю—‘ руки; ми—‘ —„х до 30 - 40 раз—÷в. "”весь час зда—‘тьс€, що руки недостатньо чист—÷". —проба стримати себе в—÷д багаторазового митт€ рук супроводжу—‘тьс€ посиленн€м загально—„ напруги, пог—÷ршенн€м настрою, плаксив—÷стю. ¬—÷д хворих, до €ких в—÷дчува—‘ почутт€ бридливост—÷, намага—‘тьс€ триматис€ на в—÷дстан—÷. Ќ—÷кому не дозвол€—‘ доторкатис€ до —„—„ л—÷жка, до —„—„ од€гу. ѕ—÷сл€ того, €к хто-небудь доторкнувс€ до —„—„ л—÷жка, просить пом—÷н€ти б—÷лизну, прийма—‘ душ к—÷лька раз—÷в у день. ѕеред прийомом —„ж—÷ багаторазово намилю—‘ руки —÷ довго —„х ми—‘.  ритично оц—÷ню—‘ св—÷й стан. ѕросить допомогти —„й, позбавитись в—÷д страждань. ≈моц—÷йно нест—÷йка, драт—÷влива. Ќастр—÷й подавлений. Ќе в—÷рить у видужанн€. ѕост—÷йно анал—÷зу—‘ св—÷й стан.

’вора  ., не може контролювати сво—„ емоц—÷—„, волод—÷ти сво—„ми почутт€ми, не може перебороти сво—‘ почутт€ невдоволенн€ ус—÷м, що —„—„ оточу—‘, —÷ншими людьми —÷ самою собою, —÷ в—÷д цього сама стражда—‘, розум—÷ючи, що зм—÷нилас€. Ќестримана по др—÷бниц€х, по незначному привод—÷ може сильно розбудуватис€, образитис€ —÷ розплакатис€. ” не—„ —÷сну—‘ пост—÷йна готовн—÷сть в—÷дпов—÷сти реакц—÷—‘ю образи —÷ роздратуванн€ з незначного приводу.

Ќастр—÷й найчаст—÷ше знижений —÷ нест—÷йкий - пригн—÷чен—÷сть зм—÷ню—‘тьс€ сл—÷злив—÷стю. ¬—÷дчува—‘ пост—÷йне невдоволенн€ собою, самопочутт€ —÷ настр—÷й пост—÷йний коливаютьс€ в залежност—÷ в—÷д зовн—÷шн—÷х причин. ѕер—÷одично виника—‘ туга, в—÷дчува—‘ безвих—÷дн—÷сть, нездатн—÷сть що-небудь зм—÷нити.

√—÷рше всього настр—÷й —÷ самопочутт€ по ранках. „ерез €кийсь час, наприклад, прийшовши у св—÷й профес—÷йний колектив, ж—÷нка, трохи "розв—÷ю—‘тьс€", але в процес—÷ само—„ роботи знову нароста—‘ стомленн€, —÷ вс—÷ про€ви хвороби знову повертаютьс€.

якщо ран—÷ш вона була товариською, мала багато друз—÷в, то тепер усе —„й швидко набрида—‘, стомлю—‘ —÷ драту—‘. ¬она може з—÷рватис€ —÷ накричати на сво—„х друз—÷в, а вони не розум—÷ють, що з нею в—÷дбува—‘тьс€, —÷ можуть виникнути конфл—÷кти.

∆—÷нка в—÷дчува—‘ пост—÷йне почутт€ утоми. ¬она в—÷дчува—‘ ускладненн€ в —÷нтелектуальн—÷й д—÷€льност—÷, ста—‘ розс—÷€ною, не може зосередитис€ —÷ сконцентрувати свою увагу, не може думати, погано засвою—‘ новий матер—÷ал у процес—÷ роботи, не може в—÷дтворити прочитаного, погано запам'€тову—‘, особливо пон€тт€, цифри, дати, —÷мена, номери телефон—÷в.

’вора неврастен—÷—‘ю часто втрача—‘ х—÷д думки, не може згадати те, про що т—÷льки що говорила. ѕочавши роботу, через к—÷лька хвилин вона ловить себе на думц—÷, що дума—‘ зовс—÷м про —÷ншому.

–—÷зко пог—÷ршу—‘тьс€ працездатн—÷сть. ѕроте, ж—÷нка намага—‘тьс€ виконувати сво—„ обов'€зки. јле при спроб—÷ змусити себе працювати п—÷дсилю—‘тьс€ слаб—÷сть, почутт€ розбитост—÷, головний б—÷ль, драт—÷влив—÷сть, невдоволенн€ собою —÷ вс—÷ма навколо. ”се це ще б—÷льше гн—÷тить хвору. јле знаючи, що роботу необх—÷дно зак—÷нчити, вона з—÷ вс—÷х сил намага—‘тьс€ зробити —„—„, намага—‘тьс€ надолужити упущене, часом беретьс€ в—÷дразу за к—÷лька справ, але продуктивн—÷сть —„—„ д—÷€льност—÷ значно знижена, —÷ жодно—„ справи вона не може довести до к—÷нц€ через в—÷дсторонен—÷сть —÷ виснажен—÷сть. ÷—÷ невдач—÷ ще б—÷льше розбудовують хвору, пог—÷ршу—‘тьс€ самопочутт€ —÷ настр—÷й, —÷ вона почина—‘ вважати себе ц—÷лком неспроможною.

’вора ¬., може €кось стримуватис€ на робот—÷, намагаючись не ви€вл€ти роздратуванн€ у сво—‘му профес—÷йному колектив—÷, але додому приходить зовс—÷м змученою, спустошеною, н—÷чим не може займатис€, але €кщо необх—÷дно виконувати домашн—÷ обов'€зки, то це —„—„ ще б—÷льше стомлю—‘, —÷ вона може з—÷рватис€ на членах сво—‘—„ родини - чолов—÷ку, д—÷т€х, батьках, а п—÷сл€ такого спалаху сама почина—‘ плакати —÷ просити в них вибаченн€.

’ворий ћ., ста—‘ мл€вим, до всьому байдужним, безвладним, н—÷чого не може робити, усе валитьс€ в нього з рук. ’ворий не т—÷льки не може працювати, але нав—÷ть не хоче розважатис€, йому усе байдуже.

ƒуже сильно порушу—‘тьс€ сон. ’ворий довго лежать —÷ не може заснути, його дратують будь-€к—÷ звуки, але й у тиш—÷ не може заснути. —он поверхневий, —÷з тривожними сновид—÷нн€ми. ѕри найменшому шум—÷ або через непри—‘мн—÷ сновид—÷нн€ хворий часто просипаютьс€ серед ноч—÷.

ќдним з частих симптом—÷в неврастен—÷—„ —‘ в—÷дсутн—÷сть почутт€ в—÷дпочинку п—÷сл€ сну. –анком хворий вста—‘ мл€вим, в—÷дчувають розбит—÷сть, почутт€ утоми, сон не в—÷дновлю—‘ його сили.

—постер—÷га—‘тьс€ пост—÷йний або пер—÷одичний головний б—÷ль, в—÷н ма—‘ здавлюючий, ст€гуючий характер, хворий скаржитьс€, що голову ст€гу—‘, €к обручем, —÷ тому псих—÷атри називають —„—„ "каскою неврастен—÷ка".

√оловний б—÷ль п—÷дсилю—‘тьс€ при хвилюванн—÷, при спроб—÷ зосередитис€ —÷ продовжити роботу. –∆нод—÷ головний б—÷ль ма—‘ пульсуючий характер. ћоже бути шум у вухах, що зб—÷га—‘тьс€ з пульсац—÷—‘ю в голов—÷.

«'€вл€—‘тьс€ п—÷двищена чутлив—÷сть до вс—÷х зовн—÷шн—÷х подразник—÷в. ’ворого драту—‘ €скраве св—÷тло, з'€вл€—‘тьс€ р—÷зь в очах —÷ непри—‘мн—÷ в—÷дчутт€, п—÷дсилю—‘тьс€ головний б—÷ль. Ўум —÷ голосн—÷ голоси теж дратують, хоча ран—÷ш це не турбувало.

’ворий погано переносить зм—÷ни погоди, перепад температури. ” жару в нього п—÷дсилю—‘тьс€ п—÷тлив—÷сть, у холодну погоду в—÷н в—÷дчувають мерзл€куват—÷сть, холод—÷ють руки —÷ ноги, в—÷н кутаютьс€ в теплий од€г, але в—÷н його не з—÷гр—÷ва—‘.

ƒратують —÷ дотику до шк—÷ри - б—÷лизна й од€г здаютьс€ йому грубими, викликають непри—‘мн—÷ в—÷дчутт€, в—÷н не нос€ть синтетичний од€г, тому що в ньому в—÷н сильно п—÷тн—÷—‘, не любить —÷ вовн€ний, тому що вона колетьс€ —÷ др€па—‘ шк—÷ру.

” хворого знижу—‘тьс€ або пропада—‘ апетит. –∆нод—÷ може виникати гостре почутт€ голоду, але п—÷сл€ спроби по—„сти апетит зника—‘ —÷ може нав—÷ть виникати в—÷драза до —„ж—÷. –азом з тим з'€вл€ютьс€ почутт€ важкост—÷ в област—÷ шлунку, в—÷дрижка, печ—÷€, здутт€ живота —÷ п—÷двищене в—÷дхожденн€ газ—÷в, гурчанн€ в живот—÷ —÷ запори.

’вора √., схильна до анал—÷зу сво—„х в—÷дчутт—÷в, з тривогою прислуха—‘тьс€ до "роботи серц€", кишечнику, —÷ —÷нших внутр—÷шн—÷х орган—÷в, почина—‘ думати, що в не—„ €кесь незрозум—÷ле серйозне захворюванн€, пост—÷йно скаржатьс€ на здоров'€, погане самопочутт€, непри—‘мн—÷ в—÷дчутт€, знаходить у себе ознаки то одного, то —÷ншого небезпечного захворюванн€ (рак, стенокард—÷€ та —÷нше) —÷ це ще б—÷льше пог—÷ршу—‘ —„—„ загальний стан.


3.2 ќб“—рунтуванн€ метод—÷в та методик досл—÷дженн€


ћисленн€ хворих на неврастен—÷—‘ю досл—÷джували за допомогою методу п—÷ктограм, спостереженн€, бес—÷ди.

як в—÷домо, експериментальна методика п—÷ктограм спр€мована на досл—÷дженн€ опосередкованого запам'€товуванн€. ÷ей метод заснований на положенн€х в—÷тчизн€но—„ психолог—÷чно—„ теор—÷—„ (Ћ.—. ¬иготський, ј.–. Ћур—÷€, ј.Ќ. Ћеонтьев) про опосередкований характер псих—÷чних акт—÷в людини. —ама ж методика п—÷ктограм запропонована вперше ј.–. Ћур—÷—‘ю, вона широко застосову—‘тьс€ у в—÷тчизн€н—÷й псих—÷атр—÷—„ —÷ застосову—‘тьс€ до сьогодн—÷.

”перше √.¬. Ѕ—÷ренбаум використовувала не—„ дл€ анал—÷зу мисленн€ хворих. Ќадзвичайно ц—÷нн—÷ дан—÷ —„—„ досл—÷дженн€ перетворилис€ тепер у б—÷бл—÷ограф—÷чну р—÷дк—÷сть. ќднак сама методика широко застосову—‘тьс€ в патопсихолог—÷—„ саме дл€ досл—÷дженн€ мисленн€ (Ѕ.¬. «ейгарник, —.я. –убинштейн —÷ —÷н.).

“еоретична задача досл—÷дженн€ пол€гала в спроб—÷ п—÷ддати психолог—÷чному анал—÷зу т—÷ особливост—÷ мисленн€, що у псих—÷атр—÷—„ позначаютьс€ €к "примхлив—÷сть", а —÷нод—÷ нав—÷ть €к "роз—÷рван—÷сть" асоц—÷ац—÷й.

Ќашою задачею в дан—÷й робот—÷ було досл—÷дженн€ мисленн€ хворих за допомогою методу п—÷ктограм. ќсоблив—÷сть нашо—„ роботи пол€гала в ретельному анал—÷з—÷ зм—÷сту самих вибор—÷в образ—÷в дл€ запам'€товуванн€. ” зв'€зку з цим зазначена методика, що не м—÷н€лас€ по сво—„й —÷стот—÷, була трохи доповнена докладними розпитами хворих про те, €ко—„ шл€хом —÷ чим саме зроблений виб—÷р допоможе при в—÷дтворенн—÷ заданого слова —÷ вираженн€. ћи намагалис€ розкрити причину виникненн€ того або —÷ншого виду вибору.

ћетодика тјё«аконом—÷рност—÷ числового р€дутјЁ

ћетодика оц—÷ню—‘ лог—÷чний аспект мисленн€. ќбстежуван—÷ повинн—÷ знайти законом—÷рност—÷ побудови 8 числових р€д—÷в —÷ написати в—÷дсутн—÷ числа. „ас виконанн€ - 5 хв.

ћетодика " —÷льк—÷сн—÷ в—÷дносини"

ѕризнача—‘тьс€ дл€ оц—÷нки лог—÷чного мисленн€. ќбстежуваним пропонуютьс€ дл€ р—÷шенн€ 18 лог—÷чних задач.  ожна з них м—÷стить 2 лог—÷чн—÷ посилки, у €ких букви знаход€тьс€ в €кихось чисельних вза—‘мозв`€зках м—÷ж собою. —пираючись на пред'€влен—÷ лог—÷чн—÷ посилки, треба вир—÷шити, у €кому сп—÷вв—÷дношенн—÷ знаход€тьс€ м—÷ж собою букви, що сто€ть п—÷д рисою. „ас р—÷шенн€ 5 хв.


3.3 ѕор—÷вн€льний анал—÷з отриманих даних


—еред отриманих вид—÷в вибор—÷в було в—÷дзначено адекватних по зм—÷сту 37%, неадекватних - 62%.  ритер—÷й розпод—÷лу обираних хворими образ—÷в на адекватн—÷ —÷ неадекватн—÷ не м—÷г, зрозум—÷ло, бути суб'—‘ктивним. Ќе було, однак, переконливих формальних основ дл€ такого розпод—÷лу. ѕ—÷дсумовуючи матер—÷ал, можна було в—÷дзначити, що в—÷дстрочене в—÷дтворенн€ 10 сл—÷в було доступн—÷ше хворим шизофрен—÷—‘ю, чим в—÷дстрочене на такий же —÷нтервал часу в—÷дтворенн€ п—÷ктограм. јле критер—÷й в—÷дтворенн€ дл€ оц—÷нки адекватност—÷ кожного окремого образа не був придатний, тому що вс—÷ досл—÷джен—÷ хвор—÷ були молод—÷ —÷ в—÷дтворювали часто механ—÷чно (нав—÷ть так—÷ слова, що пропускали, зовс—÷м н—÷чим не оперували або оперували безглуздо). ћожна було б наст—÷льки ж сумарно в—÷дзначити, що на в—÷дм—÷ну в—÷д де€ко—„ стандартност—÷ вибор—÷в у здорових ("дружба - рукостисканн€", "хвороба - л—÷жко" —÷ т.д.) вибори псих—÷чно хворих, особливо хворих неврастен—÷—‘ю, були нестандартними, сво—‘р—÷дними (аналог—÷чно нестандартност—÷ ознак пор—÷вн€нн€ в робот—÷ “. . ћелешко).

Ќам, однак, здавалос€ б—÷льш доречного —÷ продуктивним, в—÷дправл€ючись в—÷д узагальненн€ фактичного матер—÷алу, ви€вити типолог—÷ю —÷ п—÷ддати анал—÷зу ус—÷ вибори. ƒоказом неадекватност—÷ ста—‘ при такому п—÷дход—÷ сам психолог—÷чний анал—÷з обраних образ—÷в. ѕриведемо приклади найб—÷льш неадекватних, майже непо€снених образ—÷в.

ѕри запам'€товуванн—÷ виразу "важка робота" хворий малю—‘ –∆суса ’риста, по€снюючи так: "Ќавколо голови с€йво, в—÷н с—÷€—‘ в—÷д щаст€... не роби зла ближньому. ќдухотворена особа. –∆сус ’ристос викону—‘ свою функц—÷ю".

ƒо слова "справедлив—÷сть" малю—‘ курку: "якщо € в житт—÷ украв курку, то мене запитують —÷ € говорю: так, € украв курку".

¬идно, що образи, що хвор—÷ придумували дл€ запам'€товуванн€ пропонованих пон€ть, були дуже далекими в—÷д зм—÷сту заданого пон€тт€. –∆ €к не дивно, але под—÷бн—÷ види вибор—÷в в—÷дзначалис€ в хворих з формально збереженими операц—÷€ми анал—÷зу, синтезу, в—÷двол—÷канн€, абстрагуванн€; у п—÷ктограм—÷ таких хворих нер—÷дко зустр—÷чалис€ також адекватн—÷ по зм—÷сту вибори. јнал—÷зов—÷ п—÷ддати ц—÷ зв'€зки надзвичайно важко. "¬—÷ддален—÷" образи можна лише трактувати €к "роз—÷рван—÷сть", "вичурн—÷сть", "примхлив—÷сть" —÷ т.п. ÷е широко розповсюджен—÷ в псих—÷атр—÷—„ характеристики мисленн€ при шизофрен—÷—„. јле, €к в—÷дзнача—‘ ё.‘. ѕол€к—÷в, "так—÷ пон€тт€ €вл€ють собою лише образн—÷ характеристики того, €к ми сприйма—‘мо про€ви порушень", тому теоретична задача пол€гала в спроб—÷ психолог—÷чного анал—÷зу особливост—÷ мисленн€, анал—÷зу цих вигадливих вибор—÷в.

” зв'€зку з виниклими труднощами в по€сненн—÷ наст—÷льки "в—÷ддалених" зв'€зк—÷в ми вир—÷шили спробувати побудувати психолог—÷чний анал—÷з вибор—÷в на б—÷льш доступних, менш вигадливих видах зв'€зк—÷в, спод—÷ваючись, що результати —„хнього анал—÷зу допоможуть роз—÷братис€ в причинах виникненн€ й у характер—÷ структури "в—÷ддалених" зв'€зк—÷в.

1. јнал—÷з виб—÷рки за об'—‘ктами

¬ихолощен—÷ (9%). ƒо них ми в—÷днесли порожн—÷, беззм—÷стовн—÷, схематичн—÷ зв'€зки. —хематизац—÷€ доходить —÷нод—÷ в малюнках до повно—„ абсурдност—÷. ѕ—÷ддосл—÷дн—÷ робл€ть наст—÷льки схож—÷ малюнки, що —„х ста—‘ неможливо диференц—÷ювати. –∆нод—÷ створюють не малюнки, а порожн—÷ схеми. ћалюнок наст—÷льки втрача—‘ границю умовност—÷, що в ньому, "асне кажучи, н—÷чого не залиша—‘тьс€ в—÷д потр—÷бного слова. ” таких хворих ус€ потр—÷бна умовн—÷сть дл€ даного завданн€ в—÷дсутн—÷й. ћи приведемо к—÷лька таких вид—÷в вибор—÷в.

’вора Ѕ., 1967 р. народженн€, утворенн€ середн—‘. ѕри запам'€товуванн—÷ слова "справедлив—÷сть" ставить двох крапок: "—казане - зроблено. якщо багато крапок, то це без зак—÷нченн€".

’ворий ј., 1961 р. народженн€, утворенн€ середн—‘. ƒл€ того щоб запам'€тати слово "справедлив—÷сть", малю—‘ коло: "—праведлив—÷сть асоц—÷ю—‘тьс€ в мене чомусь з навкруги.  оло - це начебто без ус€ких кут—÷в".

ѕсевдоабстрактн—÷сть. ѕ—÷двидом зазначених тип—÷в вибор—÷в —‘ псевдоабстрактн—÷, тобто так—÷, у €ких засобом запам'€товуванн€ служили не порожн—÷ значки, крапки, л—÷н—÷—„, а абстрактн—÷ ф—÷гури. ÷—÷ ф—÷гури також несли символ—÷чне навантаженн€.

’ворий ƒ., 1960 р. народженн€. "–озлука" - малю—‘ брусок: "Ѕрусок пот€гнули, в—÷н —÷ порвавс€, не витримав навантаженн€, адже розлука виходить не в—÷д людей, що розлучаютьс€, а в—÷д €кихось зовн—÷шн—÷х умов, фактор—÷в. Ѕуло —‘дине ц—÷ле, —‘дине т—÷ло, а утворилос€ два, розлучаютьс€ дв—÷ сус—÷дн—÷ частини того самого т—÷ла".

’ворий ¬., 1970 р. народженн€. "—умн—÷в" - малю—‘ безформний предмет: "ўось безформне, невизначений предмет... сумн—÷в - це теж невизначен—÷сть".

ѕредметн—÷сть малюнка дл€ пригадуванн€ не була витримана, вибори були Ќадм—÷рно широкими —÷ зовс—÷м не в—÷дбивали реального зм—÷сту слова.

« приклад—÷в, приведених вище, видно, що хвор—÷ опосередковують процес запам'€товуванн€ неадекватно, тобто вибирали так—÷ образи дл€ запам'€товуванн€, що уже сам—÷ по соб—÷ не мали н—÷€кого зм—÷сту, не несли н—÷€ко—„ —÷нформац—÷—„, €ка б допомогла при в—÷дтворенн—÷. «м—÷стовн—÷сть тут ц—÷лком була в—÷дсутн€, хворий оперував безглуздими символами. “ут сл—÷д зазначити, що абстрактн—÷ знаки —÷ символи нер—÷дко зустр—÷чаютьс€ в п—÷ктограмах псих—÷чно здорових людей, але там вони зм—÷стовн—÷. “ут справа йде про €вище, що —÷стотно в—÷др—÷зн€—‘тьс€ в—÷д того, котре познача—‘тьс€ словом ("символ") у застосуванн—÷ до псих—÷ки здорово—„ людини. ƒл€ останн—÷й символ —‘ умовна позначка €кого-небудь пон€тт€ або в—÷дносини за допомогою визначеного конкретного знанн€ ("серце - любов", "€к—÷р - над—÷€", "сп—÷раль - розвиток"). ѕсих—÷чно здорова людина ч—÷тко розмежову—‘ буквальне значенн€ в—÷д переносного, конкретне в—÷д в—÷дверненого, тому в—÷н, уживаючи символ, завжди усв—÷домлю—‘ в—÷дносний —÷ умовний характер зв'€зку м—÷ж позначенн€м —÷ що познача—‘тьс€.

¬ибори по сп—÷взвуччю (2%) також випливало в—÷днести до формального. ” даному випадку хвор—÷ при вибор—÷ образа, що допомага—‘ запам'€тати, керувалис€ звуковим складом слова —÷ вибирали такий малюнок, у назву €кого входив той же самий склад, що й у задане слово. ѕриведемо приклади.

’ворий –., 1975 р. народженн€. ўоб було легше запам'€тати слово "обман", малю—‘ ложку: "÷е неправда, можна обдурити один одного, брехати. ÷е теж обман. ќбман - це неправда, неправда схожа на ложку".

’ворий Ќ., 1962 р. народженн€, утворенн€ середн—‘. ƒл€ запам'€товуванн€ вираженн€ "хлопчик - бо€гуз", малю—‘ хлопчика в трусах:

"’лопчик у трусах, саме труси, спец—÷альною темною л—÷н—÷—‘ю обв—÷в, щоб вони залучали мою пам'€ть —÷ навмисне не намалював н—÷г, на трусах букву “".

јнал—÷з приведених засоб—÷в запам'€товуванн€ показу—‘, що хвор—÷ при вибор—÷ образ—÷в керувалис€ складом слова, початковими буквами, зовн—÷шн—÷ми враженн€ми.

“ут також порушен—÷ конкретн—÷ зв'€зки, слова не з'—‘днан—÷ м—÷ж собою значенн—‘вим образом, залиша—‘тьс€ порожн€ форма слова, зв'€зок м—÷ж ними утворитьс€ "на основ—÷ зовн—÷шн—÷х, чисто звукових момент—÷в". ÷е було описано Ѕ.¬. «ейгарник.

 онкретн—÷ вибори —÷з символ—÷чним по€сненн€м (6%). ѕри утворенн—÷ зазначених вид—÷в вибор—÷в хвор—÷ оперували вже не порожн—÷ми символами або абстрактними ф—÷гурами, а конкретними образами. ќднак ц—÷ образи не в—÷дбивали зм—÷стовну сторону заданого пон€тт€, а також несли на соб—÷ символ—÷чне навантаженн€. ѕриведемо приклади.

–озлука - п—÷сковий годинник. "ѕ—÷сковий годинник - символ часу —÷ розлуки, тому що п—÷сок - це живе, ма—‘ "астив—÷сть пересуванн€, а символ розлуки, тому що цей п—÷сок п—÷длеглий не природ—÷, а замкнуть у судин—÷, вона мертвий, але живучий, тому що живе за допомогою людини".

ƒружба - бетонний блок. "ўо важлив—÷ше всього в дружб—÷? –«—„ м—÷цн—÷сть, монол—÷тн—÷сть. Ќамалюю бетонний блок. Ѕетонний блок - це символ м—÷цност—÷".

ўаст€ - кв—÷тка —÷ метелик. " в—÷тка —÷ метелик, що пурха—‘ - це символ спокою —÷ р—÷вноваги в житт—÷". ’ворий ј., 1976 р. народженн€. ўоб запам'€тати слово "розлука", малю—‘ ст—÷ну, см—÷тт—‘ве цебро —÷ людину. ѕо€сню—‘: "—т—÷на, см—÷тт—‘ве цебро —÷ сидить людин—÷ на цьому цебр—÷, обхопивши голову, —÷ дума—‘, що знову один. Ћюдини €к непотр—÷бну особист—÷сть, марн—÷сть його —÷снуванн€ можна асоц—÷ювати з—÷ см—÷тт€м, см—÷тником, теж €ка не потр—÷бна. —т—÷на - символ сам—÷тност—÷, це символ того, що людина замкнулас€ в соб—÷. —т—÷ни звичайно так—÷ малюють, дуже високими".

ћи бачимо з приклад—÷в, що хвор—÷ при опосередкуванн—÷ брали один з аспект—÷в пон€тт€. ÷ей аспект наст—÷льки розширювавс€ —÷ г—÷пертрофувавс€, що ц—÷лком визначав виб—÷р образа. –озберемо один —÷з приклад—÷в. ѕри опосередкуванн—÷ слова "дружба" хворий малю—‘ бетонний блок. « м—÷ркуванн—÷ хворого виплива—‘, що дружба - це "м—÷цн—÷сть", "монол—÷тн—÷сть". “ак, дружба д—÷йсно асоц—÷ю—‘тьс€ з перерахованими пон€тт€ми. јле хворий односторонньо п—÷дходить до пон€ттю, розгл€да—‘ "дружбу" т—÷льки саме в одному аспект—÷. ќбраний аспект, у свою чергу, наст—÷льки неадекватно роздутий —÷ г—÷пертрофований, що дуже легко погоджу—‘тьс€ хворим з "бетонним блоком". “аким чином, виходить, що бетонний блок - символ дружби.

 онкретн—÷ вибори з масштабним по€сненн€м (2%). ѕо сво—„й структур—÷ —÷ по походженню вони близьк—÷ до описаного вище видам вибор—÷в. ¬ основ—÷ зазначеного виду вибору також лежить залученн€ конкретного образа. јле користуютьс€ —„м неадекватно, додаючи йому невиправдано широкий зм—÷ст. ѕриведемо приклади.

—умн—÷в - люди, будинку (усе перекреслено). "”загал—÷ житт€, люди, будинку - —÷ сумн—÷в, —‘ чи у вс—÷м цьому зм—÷ст".

–озум - два €к—÷сь т—÷ла. "«датн—÷сть людини з'—‘днувати р—÷зн—÷, що далеко коштують реч—÷, €к—÷сь —÷де—„, образи".

ќбман - мозок —÷ мовна апарат. "ћозок —÷ мовна апарат - говорить одне, а дума—‘ —÷нше".

Ѕагатство - риба. "–ибн—÷ запаси - багатство держави".

«упинимос€ на приклад—÷ запам'€товуванн€ слова "сумн—÷в". Ќамальовано конкретн—÷ предмети (людей, будинку), а м—÷ркуванн€ ведетьс€ про житт€ взагал—÷, отже, —÷ про сумн—÷в узагал—÷. ћ—÷ркуванн€ здобувають наст—÷льки масштабн—÷ розм—÷ри, що втрачають зм—÷ст, перетворюютьс€ в символ—÷чне позначенн€. ÷ей великий масштаб у застосуванн—÷ до др—÷бних конкретних факт—÷в або предмет—÷в характеризу—‘тьс€ пон€тт€м "резонерство".

 онкретн—÷ вибори, заснован—÷ на почутт—‘вому враженн—÷ (7%). ÷ей тип вибор—÷в близький за значенн€м роз—÷браним вище видам образ—÷в. ѕриведемо приклади.

ќбман - розб—÷жн—÷ л—÷н—÷—„. "¬ибух почутт—÷в, супроводжуваних обман... реакц—÷€ на обман".

—ум - павутина. "ѕавутина завжди зв'€зана з темними кутами в будинку, а темн—÷ кути нав—÷вають смуток".

—праведлив—÷сть - руки. "„ист—÷ руки, морально чист—÷ руки, така людина справедлива, в—÷н не робить зла".

« приклад—÷в видно, що хвор—÷ при вибор—÷ образа дл€ запам'€товуванн€ керувалис€ почутт—‘вими враженн€ми. “ак, до слова "обман" хвора малю—‘ розб—÷жн—÷ л—÷н—÷—„, тому що обман супроводжу—‘тьс€ "вибухом почутт—÷в". “аке переживанн€ можливе. јле в даному випадку знову уз€та одна сторона пон€тт€, що занадто г—÷пертрофу—‘тьс€.

”с—÷ приведен—÷ вар—÷анти вибор—÷в ми по—‘дну—‘мо в групу символ—÷чних.

јнал—÷з результат—÷в. —хильн—÷сть хворих неврастен—÷—‘ю до символ—÷зац—÷—„ вже давно була в—÷дзначена багатьма псих—÷атрами (—.—.  орсак—÷в, ¬.ј. √—÷л€ровський, √.≈. —ухар—‘ва, ј.ј. ѕерельман, ј.Ќ. «алманзон) —÷ психологами (√.¬. Ѕиренбаум, Ѕ.¬. «ейгарник, —.я. –уб—÷нштейн). ƒе€кими з них була почата спроба дати теоретичне об“—рунтуванн€ зазначеному фактов—÷. “ак, ¬.ј. √—÷л€ровський по€сню—‘ схильн—÷сть хворих до символ—÷ки "паралог—÷чност—÷" мисленн€. √.≈. —ухар—‘ва у сво—„х роботах в—÷дзнача—‘, що "у багатьох випадках в—÷дх—÷д в—÷д реального у св—÷т схем —÷ абстракц—÷й безсумн—÷вно в—÷д—÷гра—‘ роль г—÷перкомпенсац—÷—„". ’ворий почина—‘ будувати сво—„ "асн—÷ системи, проробл€ти ус—÷ за особливою схемою, "ус—÷ в житт—÷ детерм—÷ну—‘тьс€ дл€ нього €кимись математичними критер—÷€ми", - пише √.≈. —ухар—‘ва. ’вор—÷ в—÷дход€ть в—÷д реальност—÷, з €кими в них нема—‘ адекватних —÷ емоц—÷йних зв'€зк—÷в, у св—÷й особливий св—÷т, часто св—÷т вигадливих схем —÷ вигадливих, абстрактних конструкц—÷й". √.¬. Ѕиренбаум, що вивчала порушенн€ пон€ть у душевнохворих, також указувала на схильн—÷сть хворих неврастен—÷—‘ю до "схематичного" —÷ "порожн—÷й" символ—÷ц—÷. ¬она в—÷дзнача—‘, що "це не багата абстрактн—÷сть, що —‘ вищою формою в—÷дображенн€ д—÷йсност—÷, а вигадливий формальний прийом, завд€ки переломленню д—÷йсност—÷ через аутизм хворого". —.—.  орсак—÷в указував на сполученн€ римованих сл—÷в, або сполученн€ сл—÷в по сп—÷взвуччю початкових склад—÷в (ал—÷терац—÷€), або перех—÷д в—÷д одн—÷—‘—„ —÷де—„ до —÷ншо—„ т—÷льки по под—÷бност—÷ €ко—„-небудь ознаки".

ƒетальний анал—÷з приведених приклад—÷в дозволив нам ближче п—÷д—÷йти до теоретичного по€сненн€ виникненн€ символ—÷чних вибор—÷в. ¬ основ—÷ виникненн€ кожного такого вибору лежить, видимо, р—÷зний ступ—÷нь афективно—„ насиченост—÷ розумового акта. “ам, де проведен—÷ були вибори, зроблен—÷ на основ—÷ почутт—‘вого враженн€, а також вибори з масштабним —÷ символ—÷чним по€сненн€м, ч—÷тко виступа—‘ роль афективно—„ насиченост—÷ розумового акта хворих. ƒ—÷йсно, коли хворий вибира—‘ до слова "сум" - "зламану г—÷лку", цей зв'€зок без сумн—÷ву в—÷дбива—‘ де€ке афективне розжаренн€ хворого. ¬—÷н сам розкрива—‘ нам сво—„ переживанн€, пор—÷внюючи цей образ —÷з загибеллю дитини. “акого роду вибори можуть виникнути т—÷льки при особливо—„ емоц—÷йност—÷ сприйн€тт€, при на€вност—÷ загострених переживань. “аке трактуванн€ виникненн€ символ—÷чних образ—÷в ц—÷лком погодитьс€ з думкою Ѕ.¬. «ейгарник, пр€мо ставить символ—÷ку мисленн€ хворих шизофрен—÷—‘ю в т—÷сному зв'€зку з "р—÷знопланов—÷стю" —÷ емоц—÷йною насичен—÷стю. ” сво—„й монограф—÷—„ автор пише: "—аме через "р—÷знопланов—÷сть" мисленн€ й емоц—÷йну насичен—÷сть повс€кденн—÷ предмети починають виступати у вид—÷ символ—÷в".

ѕравом—÷рний сумн—÷в у т—÷м, що вс—÷ ц—÷ види вибор—÷в —‘ родинними по походженню. ÷—÷лком ймов—÷рно , вихолощен—÷, порожн—÷ по сп—÷взвуччю вибори можуть св—÷дчити не ст—÷льки про афективне розжаренн€, ск—÷льки про вгасанн€, спустошенн€ афективного житт€. ƒ—÷йсно, коли хвор—÷ дл€ запам'€товуванн€ найр—÷зноман—÷тн—÷ших пон€ть малюють т—÷льки одн—÷ знаки, крапки або використовують €кийсь склад заданого пон€тт€, ц—÷ образи говор€ть про початок емоц—÷йного спустошенн€. “ут ма—‘тьс€ на уваз—÷ не к—÷льк—÷сний ступ—÷нь афективного розжаренн€, а визначена динам—÷ка афективного св—÷тосприйманн€, в—÷д розжаренн€ до порожнеч—÷. ≈моц—÷—„, випробовуван—÷ хворими, не регулюють його розумовий акт, а, навпаки, дезорган—÷зують його. ¬ибори образ—÷в дл€ запам'€товуванн€ стають неадекватними.

“аким чином, по€сненн€ вс—÷м описаним видам вибор—÷в варто шукати в динам—÷ку афективного насиченн€ —÷нтелектуального акта, що —÷ в—÷др—÷зн€—‘ них в—÷д наступно—„ групи образ—÷в дл€ запам'€товуванн€.

2. јнал—÷з виб—÷рки за динам—÷кою розумового акта

Ќеадекватн—÷сть вибор—÷в ви€вл€—‘тьс€ часто не ст—÷льки в обраному образ—÷ дл€ запам'€товуванн€, ск—÷льки в самому процес—÷ вибору.

ћножинний тип вибор—÷в (5%). ƒаний вид вибор—÷в —‘ насл—÷дком найб—÷льш грубого порушенн€ динам—÷ки розумових процес—÷в. ƒл€ под—÷бного типу вибор—÷в характерно, що до заданого пон€тт€ вибира—‘тьс€ трохи не зв'€заних м—÷ж собою образ—÷в дл€ запам'€товуванн€. ѕриведемо приклад.

—праведлив—÷сть - ваги, полиц€ з книгами, дитина —÷ сонце. "“ерези, важ—÷ль не колива—‘тьс€ - виходить, ус—÷ справедливо, чаша "гр—÷х—÷в" не перет€га—‘ чаш—÷ "покарань". ќдна чаша темна, —÷нша - св—÷тла. ” чорно—„ - гр—÷х, у св—÷тло—„ - покаранн€. —тр—÷лка нагору, тому що справедлив—÷сть тр—÷умфу—‘, не хочу судити нагору ногами... ѕолку з книгами - зв—÷д закон—÷в, судити потр—÷бно справедливо, за законом, але не так, щоб п—÷сл€ цього було запод—÷€но зло, вище цих закон—÷в може бути вол€, дана людин—÷ в—÷д природи, людина породжена в—÷льним. ѕташка —÷ кв—÷тка - символ вол—÷. ¬ даний час потр—÷бно пам'€тати про те, що справедлив—÷сть - це дарунок нащадкам, маленька дитина - символ потомства, щоб д—÷ти були завжди щаслив—÷, нехай завжди буде сонце. “ерези нижче всього, а вище - вол€".

« приклада видно, що дл€ запам'€товуванн€ одного пон€тт€ хворий використову—‘ в—÷дразу к—÷лька образ—÷в, що по зм—÷сту далекий друг в—÷д друга —÷ не зв'€зан—÷ м—÷ж собою. –озумов—÷ процеси хворого грубо розпливчаст—÷, ненаправлен—÷, що характерно дл€ хворих шизофрен—÷—‘ю. ” зв'€зку з цим —÷ в—÷дзнача—‘тьс€ така легк—÷сть вибор—÷в образ—÷в дл€ запам'€товуванн€. ” розпливчастост—÷, неспр€мованост—÷ —÷ лежить причина множинност—÷ вибор—÷в.

“акий тип вибор—÷в варто в—÷др—÷зн€ти в—÷д докладност—÷, що "астива хворим еп—÷лепс—÷—‘ю. ” наших хворих також в—÷дзначалас€ докладн—÷сть вибор—÷в (5%). ” тих випадках, коли ма—‘ м—÷iе докладн—÷сть, мова може йти т—÷льки лише про багатопредметн—÷сть вибор—÷в, тобто вс—÷ предмети розташован—÷ в одному план—÷ —÷ кожн—÷м предмет—÷ служить дл€ п—÷дкр—÷пленн€ запам'€товуванн€. Ќаприклад, хворою еп—÷лепс—÷—‘ю, вир—÷шуючи намалювати до слова "хвороба" л—÷жко, обов'€зково п—÷дмалю—‘ лежачого на л—÷жку людини, градусник, пухирець з л—÷ками. « цього приклада видно, що хворий не може в—÷двернутис€ в—÷д безл—÷ч—÷ конкретних зв'€зк—÷в, не в змоз—÷ в—÷дтворити що-небудь одне головне. (ѕро цей факт писала у сво—„й монограф—÷—„ Ѕ.¬. «ейгарник). “им часом множинн—÷сть - насл—÷док р—÷знопланов—÷ст—÷, розпливчастост—÷ асоц—÷ац—÷й.

ѕовною протилежн—÷стю множинним —÷ докладним виборам —‘ стереотипн—÷ вибори. “акий тип зв'€зк—÷в ви€вл€—‘тьс€ т—÷льки при розгл€д—÷ п—÷ктограми в ц—÷лому. ѕрикладом таких зв'€зк—÷в служать п—÷ктограми, у €ких хвор—÷ дл€ запам'€товуванн€ найр—÷зноман—÷тн—÷ших , нав—÷ть р—÷знор—÷дних пон€ть, користуютьс€ тими самими образами (наприклад, малюють або т—÷льки людей, або т—÷льки будинку, або т—÷льки кв—÷ти —÷ т.п.).

“акий тип вибор—÷в —‘ також насл—÷дком порушенн€ динам—÷ки розумових процес—÷в. јле порушенн€ при стереотип—÷—„ вибор—÷в вже —÷ншого пор€дку, думка тече наст—÷льки —÷нертно, що хвор—÷ €к би застр€ють на одному образ—÷.

 онкретн—÷ вибори з розпливчаст—÷стю в по€сненн€х (15%). ¬—÷дм—÷нною рисою названих образ—÷в —‘ факт, коли хвор—÷, вибираючи близьк—÷ до адекватного образи, не використовують його €к зас—÷б запам'€товуванн€, не утримуютьс€ на —‘дин—÷й л—÷н—÷—„, —÷дуть у по€сненн€х до надлишковим, поб—÷чним асоц—÷ац—÷€м. ѕриведемо приклади.

–озлука - ст—÷на. "÷е ст—÷на, велика, глуха, людина перед нею, що втратив частину себе, частина сил, змучений, тужний... ц€ туга в—÷дн—÷ма—‘ в нього сили, можливост—÷, —‘дино чим трима—‘тьс€ - це над—÷—‘ю".

“ак, "ст—÷на" може нагадати "розлуку". –∆ спочатку хворий правильно почина—‘ м—÷ркувати —÷ по€снювати виб—÷р, але у сво—„х м—÷ркуванн€х швидко —÷де уб—÷к —÷ почина—‘ м—÷ркувати просто про людину, його над—÷€х, впл—÷таючи в м—÷ркуванн€ "асн—÷ переживанн€.  онкретний образ €к би розчин€вс€, розпливавс€ в м—÷ркуванн€х хворого —÷ не м—÷г служити засобом запам'€товуванн€.

ѕри такого роду виборах порушенн€ розумового акта виступають не ст—÷льки в зм—÷ст—÷ самих вибор—÷в, ск—÷льки в по€сненн€х.

‘рагментарний вид вибор—÷в (13%). «азначений вид вибор—÷в характеризу—‘тьс€ тим, що обран—÷ образи —‘ фрагментами конкретно—„ ситуац—÷—„, створено—„ самими хворими, але фрагментами, обраними невдало. ѕриведемо приклади.

—праведлив—÷сть - палець. "¬каз—÷вний палець, п—÷дн€тий догори... коли люди довод€ть справедлив—÷сть, то вони можуть зробити такий жест".

ћи бачимо, що в процес—÷ вибору образа будувалас€ конкретна ситуац—÷€, €кий хвор—÷ намагалис€ по€снити св—÷й виб—÷р. јле з адекватно побудовано—„ ситуац—÷—„ вибира—‘тьс€ непридатний дл€ запам'€товуванн€ образ.

як вказу—‘ ј.–. Ћур—÷€, "у процес—÷ опосередкованого запам'€товуванн€ людина не п—÷клу—‘тьс€ про те, щоб вид—÷лити придатн—÷ дл€ запам'€товуванн€". јле фрагментарн—÷ вибори, що зустр—÷чалис€ в наших хворих, зовс—÷м були непридатн—÷ —÷ некорисн—÷ дл€ запам'€товуванн€. ћожна було б припустити, що ц—÷ фрагменти придатн—÷ дл€ хворого тому, що зв'€зано з його особистими переживанн€ми, тобто —‘ егоцентричними. ќднак по€сненн€ хворих довод€ть, що це не так. Ќаприклад, €кщо хворий малю—‘ осл—÷н до слова "над—÷€", можна було б думати, що це зв'€зано з особистими переживанн€ми, але по€сненн€ "коштуючи, чекати незручно" заперечу—‘ таке припущенн€. “акий невдало обраний фрагмент м—÷г виникнути т—÷льки при неспр€мованост—÷ розумового акта.

‘рагментарний тип вибор—÷в варто в—÷днести до менш грубих порушень динам—÷ки розумового акта, але все-таки до порушень не—„.

“аким чином, у цьому розд—÷л—÷ об'—‘днан—÷ такого роду вибори, що обумовлен—÷ порушенн€м динам—÷ки псих—÷чних процес—÷в (—÷нертн—÷сть, спов—÷льнен—÷сть, надм—÷рна плинн—÷сть), —÷ так—÷, у €ких порушена ц—÷леспр€мован—÷сть розумового акта.

3. јнал—÷з виб—÷рки за значим—÷стю зм—÷сту

ћетодика п—÷ктограми, що стимулю—‘ в—÷льний виб—÷р образа дл€ запам'€товуванн€, носить до де€ко—„ м—÷ри прожективний характер. ¬она в норм—÷ в—÷дбива—‘ особист—÷ —÷нтереси, задуми або побоюванн€ випробуваних. ќсобливо велике це в—÷дображенн€ при завданн—÷ запам'€тати емоц—÷йно значим—÷ слова ("над—÷€", "щаст€", "хвороба" —÷ т.п.). –∆нод—÷ нав—÷ть дл€ запам'€товуванн€ нейтральних сл—÷в здоров—÷ випробуван—÷ обирали слова, зв'€зан—÷ з особистими устремл—÷нн€ми (наприклад, "багатство" - автомоб—÷ль або нова квартира). ≈гоцентричн—÷сть тут дос€гала ступен€ безглуздост—÷. ’ворий в—÷дмовл€вс€ малювати що-небудь дл€ запам'€товуванн€ вираженн€ "смачна вечер€", тому що в—÷н сам н—÷коли не вечер€—‘. –∆нод—÷ хвор—÷ з —÷похондричним синдромом до тому ж "смачн—÷й вечер—÷" малювали м—÷кроби. ” р€д—÷ випадк—÷в у п—÷ктограмах уперше ви€вл€лис€ су—÷цидальн—÷ нам—÷ри хворих.

Ќа€вн—÷сть егоцентрично обумовлених вибор—÷в залежало не т—÷льки в—÷д зм—÷сту переживань хворих, але —÷ в—÷д ступен€ приступност—÷. ” р€д—÷ випадк—÷в хвор—÷ нав—÷ть до емоц—÷йно значимих сл—÷в приводили занадто загальн—÷, що не мають н—÷€кого в—÷дношенн€ до —„х переживань. “ак, наприклад, хворий, що знаходитьс€ в псих—÷атричн—÷й л—÷карн—÷, може до слова "хвороба" намалювати людини, у €кого одна рука коротше —÷нший, або перев'€заний пор—÷заний пальчик. ÷е говорить про те, що хвор—÷ не бажають розкриватис€ перед експериментатором, не хочуть показувати сво—„ внутр—÷шн—÷ переживанн€ —÷ думки. “акого роду вибори дають можлив—÷сть розкрити внутр—÷шню емоц—÷йну в—÷дгороджен—÷сть хворого.

ћи спостер—÷гали в хворих шизофрен—÷—‘ю й —÷нший вар—÷ант "в—÷дгородженост—÷" —÷ небажанн€ показати, оголити св—÷й внутр—÷шн—÷й св—÷т. ” цьому випадку хвор—÷ використовували присл—÷в'€, приказки, витримки з п—÷сень —÷ л—÷тературних твор—÷в.

ќсобливий —÷нтерес представл€—‘ анал—÷з €кост—÷ малюнк—÷в - не з погл€ду художньо—„ ц—÷нност—÷, а €к вираженн€ стану псих—÷ки (незавершен—÷сть, схематичн—÷сть —÷ т.д.). ÷ьому присв€чене величезна к—÷льк—÷сть закордонно—„ л—÷тератури, у б—÷льшост—÷ - психоанал—÷тично—„, але —÷нод—÷ ма—‘ —÷ д—÷агностична ц—÷нн—÷сть. ÷е да—‘ можлив—÷сть проанал—÷зувати —÷ наш матер—÷ал, що буде предметом подальшо—„ роботи.

«а результатами проведеного досл—÷дженн€, тобто за двома методиками досл—÷дженн€ лог—÷чного мисленн€ при неврастен—÷—„ представленими в робот—÷ ми ви€вили:

1 хворий на неврастен—÷ю ма—‘ високий р—÷вень лог—÷чного мисленн€ - у хворого висок—÷ бали по вс—÷х предметах.

2 хворих мають середн—÷й р—÷вень лог—÷чного мисленн€.

7 хворих - ви€вили низький р—÷вень лог—÷чного мисленн€ - досить низьк—÷ результати.


¬»—Ќќ¬ »


¬ результат—÷ проведеного досл—÷дженн€ нами зроблен—÷ наступн—÷ висновки.

  1. ѕри неврастен—÷—„ найзначн—÷ших порушень зазнають мислительн—÷ процеси. ѕатолог—÷—„ зазна—‘ асоц—÷ативний процес (застр€ванн€, резонерство, стереотипне повторенн€), процес суджень (обсес—÷—„, зверхц—÷нн—÷ —÷де—„, ма€чн€), операц—÷йна сторона мисленн€, динам—÷ка мислительно—„ д—÷€льност—÷. ѕорушенн€ особистост—÷ в—÷дбуваютьс€ —÷ндив—÷дуально, €к—÷ стосуютьс€ формуванн€ —÷—‘рарх—÷—„ мотив—÷в, смислоутворюючих функц—÷—„ д—÷€льност—÷, критичност—÷, п—÷дконтрольност—÷ повед—÷нки, вольових процес—÷в, зм—÷ни емоц—÷йних в—÷дношень до себе та до св—÷ту.
  2. –озлади мисленн€ досл—÷джен—÷ за допомогою таких тестових завдань: розум—÷нн€ опов—÷данн€, встановленн€ посл—÷довност—÷ под—÷й, класиф—÷кац—÷€, визначенн€ пон€ть, виключенн€ зайвого, п—÷ктограми. ѕереб—÷г емоц—÷йно-вольових процес—÷в хворого, зазвичай, анал—÷зу—‘тьс€ в ход—÷ експерименту шл€хом спостереженн€ за повед—÷нкою, реакц—÷€ми на усп—÷х чи невдачу, а також в результат—÷ бес—÷ди з хворим.
  3. ѕатопсихолог в кл—÷н—÷ц—÷ зд—÷йсню—‘ так—÷ види роботи:
  1. нозолог—÷чну д—÷агностику - визначенн€ до €кого захворюванн€ належать зм—÷ни в псих—÷чн—÷й д—÷€льност—÷ людини;
  2. бере участь у псих—÷атричн—÷й експертиз—÷: во—‘нн—÷й, судов—÷й, трудов—÷й, навчальн—÷й;
  3. оц—÷ню—‘ ефективн—÷сть терап—÷—„ —÷ прогнозу, тобто ф—÷ксу—‘ динам—÷ку стану хворого дл€ подальшо—„ реаб—÷л—÷тац—÷—„.
  1. ќсновними принципами патопсихолог—÷чного досл—÷дженн€ —‘ принципи к—÷льк—÷сного вим—÷рюванн€, експериментально-психолог—÷чного досл—÷дженн€.
  2. ќрган—÷зац—÷€ патопсихолог—÷чного обстеженн€ склада—‘тьс€ з етап—÷в - патопсихолог почина—‘ працювати за за€вкою л—÷кар€ на хворого, заносить дан—÷ в св—÷й журнал ре—‘страц—÷—„, продуму—‘ стратег—÷ю та методики обстеженн€; готу—‘тьс€ прим—÷щенн€, стимульний матер—÷ал, апаратура тощо; патопсихолог вивча—‘ —÷стор—÷ю захворюванн€, продуму—‘ план обстеженн€; проводитьс€ бес—÷да з хворим, налагоджу—‘тьс€ контакт; етап проведенн€ "асне обстеженн€ з допомогою 8-10 методик, протоколюванн€ результат—÷в; написанн€ заключенн€. ѕатопсихолог не формулю—‘ кл—÷н—÷чний д—÷агноз хвороби, а опису—‘ досл—÷джуваного в терм—÷нах психолог—÷—„. ѕри псих—÷чних захворюванн€х порушу—‘тьс€ нормальний процес в—÷дображенн€ д—÷йсност—÷.
  3. ƒл€ того, щоб ще поглибити знанн€ патопсихолога про особливост—÷ особистост—÷ хворого, в—÷н використову—‘ вже б—÷льш спец—÷ал—÷зован—÷ методики, €к—÷ висв—÷тлюють т—÷ чи —÷нш—÷ методики такого складного конструкту, €к особист—÷сть людини, а саме: досл—÷дженн€ самооц—÷нки, особист—÷сний питальник јйзенка, ѕƒѕ Ћ—÷чка, MMPI, шкалу тривожност—÷ —п—÷лбергера, тест –оршаха, “ј“, тест –озенцвейга, тест Ћюшера, методику незавершених речень тощо. Ќа п—÷дстав—÷ узагальнених даних, отриманих в ход—÷ вивченн€ особистост—÷ хворого, його псих—÷чних процес—÷в та стан—÷в, нами сформульовано висновки про порушенн€ псих—÷чного розвитку обстежуваного.
  4. ¬ результат—÷ проведеного нами досл—÷дженн€ ви€влен—÷ типов—÷, зокрема зм—÷ни мисленн€ серед 10 хворих на неврастен—÷ю, були ви€влен—÷ сутт—‘в—÷ зм—÷ни (низьк—÷ показники) опосередкованого запам'€товуванн€ та порушенн€ лог—÷ки умовисновк—÷в. ѕ—÷ктограма ви€вилас€ ефективним методом дл€ оц—÷нки мисленн€ хворих шизофрен—÷—‘ю, зокрема дл€ ранньо—„ д—÷агностики розладу мисленн€. ѕроцес складанн€ п—÷ктограми €вл€—‘ собою ц—÷л—÷сний акт, у €кому €к би злит—÷ мнестичн—÷, емоц—÷йн—÷ —÷ зм—÷стовн—÷ компоненти розумового акта. ѕроведен—÷ досл—÷дженн€ св—÷дчать про те, що неадекватн—÷сть розумових процес—÷в при неврастен—÷—„ обумовлена не т—÷льки неадекватн—÷стю самого об'—‘кта вибору, а обов'€зково сполучитьс€ з порушенн€м процесу вибору об'—‘кта дл€ запам'€товуванн€.


—ѕ»—ќ  ¬» ќ–»—“јЌќ–« Ћ–∆“≈–ј“”–»


  1. јбрамова √.—. ѕрактическа€ психологи€. - ћ., 1997. - 368 с.
  2. Ѕеккер √. X. —оциально-психологическое исследование групповой психотерапии при неврозах.тј‘ ∆урн. невропатол. и психиатр. - 1981, є 11, с. 1708тј‘ 1710.
  3. Ѕеспалов Ѕ. ». ƒействие. ѕсихологические механизмы визуального мышлени€. - ћ., 1984.
  4. Ѕлейхер ¬. ћ.  линическа€ патопсихологи€. - “.: ћедицина, 1976. - 326 с.
  5. Ѕлейхер ¬. ћ., «авил€нска€ Ћ. ». ќ некоторых особенност€х психотерапии в системе реабилитации больных с неврозоподобными состо€ни€ми. тј‘ ¬ кн.: ¬осстановительна€ терапи€ и реабилитаци€ больных нервными и психическими заболевани€ми. - Ћ.: ћедицина, 1982, с. 256тј‘259.
  6. Ѕуль ѕ. ». ќсновы психотерапии. тј‘ Ћ.: ћедицина, 1974. тј‘310 с.
  7. ¬аршавский  . ћ. √ипносуггестивна€ терапи€ (лечение внушением в гипнозе). тј‘ Ћ.: ћедицина, 1973. тј‘ 192 с.
  8. ¬ельвовский ». 3. ѕринципиальные основани€ к внедрению психотерапии в комплекс санаторно-курортной медицины. тј‘ ¬ кн.: ѕсихотерапи€ в курортологии.  иев: «доров'€, 1966, с. 15тј‘24.
  9. ¬иш ». ћ. ѕрактическа€ психотерапи€. тј‘ ¬оронеж, 1969. тј‘ 288 с.
  10. ¬ольперт ». ≈. ѕсихотерапи€. тј‘ Ћ.: ћедицина, 1972. тј‘ 232 с.
  11. ¬ыготский Ћ. —. ћышление и речь // —обр. соч.: ¬ 6 т. тј‘ ћ.: ѕедагогика, 1982. - “.2.
  12. √ельдер ћ. и др. ќксфордское руководство по психотерапии. ¬ 2-х томах. -  ., 1999.
  13. √убачев ё. ћ., —табровский ≈. ћ.  линико-физиологические основы психосоматических соотношений. тј‘ Ћ.: ћедицина, 1981. тј‘ 216 с.
  14. √узиков Ѕ. ћ., «обнев ¬. ћ., ћейро€н ј. ј., –ыбакова “. √. √руппова€ и семейна€ психотерапи€ при алкоголизме: методические рекомендации. тј‘ ћ.: ћ« ———–, 1980. тј‘30 с.
  15. ƒавиденков —. Ќ. Ќеврозы.тј‘ Ћ.: ћедгиз, 1963. тј‘ 271 с.
  16. «ейгарник Ѕ.¬. ѕатопсихологи€. - ћ.: »зд. центр "јкадеми€ї, 2005. - 208 с.
  17. »ванов Ќ. ¬. ѕсихотерапи€ в услови€х психоневрологического диспансера. тј‘ ћ., 1959. тј‘64 с.
  18.  айдановска€ ≈. ¬.,  умкова ≈. »., ћурзенко ¬. ј. и др.  линико-психологические исследовани€ групповой психотерапии при нервно-психических заболевани€х. тј‘ Ћ., 1979, с. 84тј‘89.
  19.  алмыкова «. ». ѕродуктивное мышление как основа обучаемости. - ћ., 1988.
  20.  арвасарский Ѕ. ƒ. ћедицинска€ психологи€. - Ћ.: ћедицина, 1982. - 272 с.
  21.  арвасарский Ѕ. ƒ., √убачев ё. ћ. ѕсихотерапи€ при психосоматичните заболевани€. тј‘ ¬ кн.: ѕсихосоматичната зависимост. —офи€: ћедицина и физкултура, 1981, с. 166тј‘180.
  22.  арвасарский Ѕ.ƒ. ѕсихотерапи€. - ћ.: ћедицина, 1985. - 304 с.
  23.  линические и организационные основы реабилитации психически больных. /ѕод ред. ћ. ћ.  абанова,  . ¬айзе. тј‘ ћ.: ћедицина, 1980. тј‘ 400 с.
  24.  оломинский я.Ћ., ѕанько ≈ј. ƒиагностика и коррекци€ психического развити€ дошкольника.тј‘ ћинск: ”н—÷верс—÷тзцкае, 1997. тј‘ 234 с.
  25.  ондратенко ¬.“., ƒонской ƒ.». ќбща€ психотерапи€. - ћинск, 1997 - 464 с.
  26. Ћакосина Ќ. ƒ., ”шаков √.  . ћедицинска€ психологи€. 2-е изд. тј‘ ћ.: ћедицина, 1984. тј‘272 с.
  27. Ћебединский ћ. —. ќчерки психотерапии. 2-е изд. тј‘ ћ.: ћедицина, 1971.тј‘ 412 с.
  28. Ћэндрет √Ћ. »грова€ терапи€: искусство отношений. тј‘ ћ.: ћеждународна€ академи€, 1994. тј‘366с.
  29. ћаксименко —. ƒ. ќснови генетично—„ психолог—÷—„: Ќавч. пос—÷бник. -  .: Ќѕ÷ "ѕерспектива", 1998.
  30. ћашбиц ≈.»., Ѕабенко Ћ.ѕ., ¬ерник Ћ.¬. ќсновы компьютерной грамотности / ѕод ред. ј.ј.—тогни€ и др. -  .: ¬ыща шк., 1988. - 215 с.
  31. ћенделевич ¬.ƒ.  линическа€ и медицинска€ психологи€. ѕрактическое руководство. - ћ.: ћ≈ƒпресс, 1999. - 592 с.
  32. ћенделевич ¬.ƒ., јвдеев ƒ.ј.,  иселев —.¬. ѕсихотерапи€ "здравым смысломї. - „ебоксары, 1992. - 76 с.
  33. ћол€ко ¬.ј. ѕсихологи€ конструкторской де€тельности. - ћ.: ћашиностроение, 1983. - 134 с.
  34. ћурзенко ¬. ј. √руппова€ психотерапи€ при неврозах. тј‘ ¬ кн.: √руппова€ психотерапи€ при неврозах и психозах. - Ћ., 1975, с. 77тј‘83.
  35. ћ€гер ¬.  . јктуальные проблемы психогигиены и психопрофилактики. тј‘ ¬ кн.: ѕсихогигиена и психопрофилактика. - Ћ., 1983, с. 5тј‘8.
  36. ћ€сищев ¬. Ќ. Ћичность и неврозы. тј‘ Ћ.: »зд-во Ћ√”, 1960. тј‘ 426 с.
  37. ѕанков ƒ. ¬. –ациональна€ психотерапи€. тј‘ ¬ кн.: –уководство по психотерапии. “ашкент: ћедицина, 1979, с. 192тј‘205.
  38. ѕанов ј.. √., Ѕел€ев √. —, Ћобзин ¬. —,  опылова ». ј. “еори€ и практика аутогенной тренировки. тј‘ Ћ.: ћедицина, 1980. тј‘ 272 с.
  39. ѕезешкиан Ќ. ѕсихотерапи€ повседневной жизни. - ћ., 1995. - 336 с.
  40. ѕетухов ¬. ¬. ѕсихологи€ мышлени€: ”чеб.-метод. пособие. -ћ., 1987.
  41. ѕсиходиагностика: ”чеб. пособие / ѕод ред. √уревича  .ћ., Ѕорисовой ≈.ћ. - ћ.: ћ—ѕ», 2001. - 368 с.
  42. ѕсихолог—÷€ / «а ред. √. —.  остюка. -  .: –ад. школа, 1968.
  43. ѕсихолог—÷€: ѕ—÷дручник / «а ред. “роф—÷мова ё.Ћ. -  .: Ћиб—÷дь, 1999. - 511 с.
  44. ѕсихотерапи€. /ѕод ред. ¬. ћ. Ѕанщикова. ћ., 1967. тј‘ 135 с.
  45. –айковська √.ќ. –озвиток техн—÷чного мисленн€ студент—÷в у процес—÷ вивченн€ кресленн€: ƒис. канд. пед. наук. 13.00.02 / Ќац—÷ональний педагог—÷чний ун—÷верситет —÷м. ћ.ѕ.ƒрагоманова. -  ., 2002. - 219 с.
  46. –огов ≈.». Ќастольна€ книга практического психолога. - ћ.: "адос, 1996. - 529 с.
  47. ”олен —., ”эсслер –. –ационально-эмотивна€ психотерапи€. - ћ., 1997. - 257 с.
  48. —амойлов ј. ≈. “еоретические проблемы логико-психологического анализа мышлени€. - «апорожье, 1997.
  49. —лобод€ник ј.ѕ. ѕсихотерапи€, внушение, гипноз. -  .: «доровь€, 1982. - 376 с.
  50. —мульсон ћ. Ћ. ѕсихолог—÷€ розвитку —÷нтелекту. -  .: «нанн€, 2001.
  51. “ихомиров ќ.  . ѕсихологи€ мышлени€. - ћ., 1984. - 238 с.
  52. ’олодна€ ћ. ј. »нтегральные структуры пон€тийного мышлени€. - “омск: »зд-во “омск, ун-та, 1983.
  53. „ист€кова ћ.». ѕсихогимнастика. тј‘ ћ.: ѕросвещение, 1990. тј‘ 127 с.
  54. Ўевченко ё. —. ѕсихокоррекци€: теори€ и практика. - ћ., 1995. - 224 с.
  55. Ёйдемимер Ё.√., ёстицкий ¬.¬. —емейна€ психотерапи€. - Ћ., 1990. - 192 с.
  56. ёнг  . ѕсихологические типы. - ћ., 1995. - 616 с.


ƒќƒј“ »


ƒодаток ј


—тимульний матер—÷ал до методу п—÷ктограм

¬еселе св€то ¬ажка робота —мачна вечер€

–озвиток –озлука Ѕагатство

Ѕагатство —умн—÷в —праведлив—÷сть

ќтрутне питанн€ —м—÷ливий вчинок “еплий веч—÷р

√луха бабус€ —л—÷п—÷й хлопчик ƒ—÷вчинц—÷ холодно

—ум ’вороба ўаст€

ƒружба ¬—÷йна –озум

Ѕеззубий д—÷д “емна н—÷ч √олодна людина

—ердита вчителька ’лопчик бо€гуз ’вора ж—÷нка

Ќад—÷€ —трах –озпач

Ћюбов «аздр—÷сть ∆аль

ƒумка "ада „еканн€


ƒодаток Ѕ


–∆нструкц—÷€: "¬ам пред'€влен—÷ 7 числових р€д—÷в. ¬и повинн—÷ знайти законом—÷рн—÷сть побудови кожного р€ду —÷ уписати в—÷дсутн—÷ числа. „ас виконанн€ роботи - 5 хв".

„ислов—÷ р€ди

1) 24 21 19 18 15 13 - - 7

2) 1 4 9 16 - - 49 64 81 100

3) 16 17 15 18 14 19 - -

4) 1 3 6 8 16 18 - - 76 78

5) 7 16 19; 5 21 16; 9 - 4

6)2 4 8 10 20 22 - - 92 94

7)24 22 19 15 - -

 Ћё„

1) 12 9; 2) 25 36; 3) 13 20; 4) 36 38; 5) 13; 6) 44 4б;7) 10 4

ќц—÷нка проводитьс€ за к—÷льк—÷стю правильно написаних чисел. Ќорма доросло—„ людини - 3 —÷ вище.


ƒодаток ¬


—тимульний матер—÷ал до методики " —÷льк—÷сн—÷ в—÷дносини"


1. ј б—÷льше Ѕ в 9 раз—÷в

Ѕ менше ¬ у 4 рази

¬ ј

10. ј менше ё в 2 рази

≈ б—÷льше ¬ в 3 рази

ј ¬

2. ј менше Ѕ в 10 раз—÷в

Ѕ б—÷льше ¬ в 6 раз—÷в

ј ¬

11. ј менше Ѕ в 3 рази

Ѕ б—÷льше ¬ в 4 рази

¬ ј

3. ј б—÷льше Ѕ в 3 рази

Ѕ менше ¬ у 6 раз—÷в

¬ ј

12. ј б—÷льше Ѕ в 2 рази

Ѕ менше ¬ у 5 раз—÷в

ј Ѕ

4. ј б—÷льше Ѕ в 4рази

Ѕ менше ¬ в 3 рази

¬ ј

13. ј менше Ѕ в 5 раз—÷в

Ѕ б—÷льше ¬ в 6 раз—÷в

¬ ј

5. ј менше Ѕ в 3 рази

Ѕ б—÷льше ¬ у 7 раз—÷в

ј ¬

14. ј менше Ѕ в 5 раз—÷в

Ѕ б—÷льше ¬ в 2 рази

ј ¬

6. ј б—÷льше Ѕ в 9 раз—÷в

Ѕ менше ¬ в 12 раз—÷в

¬ ј

15. ј б—÷льше Ѕ в 4 рази

≈ б—÷льше ¬ в 6 раз—÷в

¬ ј

7. ј б—÷льше Ѕ в 6 раз—÷в

Ѕ б—÷льше ¬ в 7 раз—÷в

ј ¬

16. ј менше Ѕ в 3 рази

Ѕ б—÷льше ¬ в 3 рази

ј ¬

8. ј менше Ѕ в 3 рази

Ѕ б—÷льше ¬ в 5 раз—÷в

¬ ј

17. ј б—÷льше Ѕ в 4 рази

¬ менше ¬ в 7 раз—÷в

¬ ј

9. ј менше Ѕ в 10 раз—÷в

Ѕ б—÷льше ¬ в 5 раз—÷в

¬ ј

18. ј б—÷льше ¬ в 3 рази

Ѕ менше ¬ в 5 раз—÷в

ј ¬


 Ћё„

1. ¬<ј 7. ј<¬ 13. ¬<ј

2. ј<¬ 8. ¬<ј 14. ј<¬

3. ¬>ј 9. ¬>ј 15. ¬<ј

4. ¬<ј 10. A>D 16. A<B

5. ј>¬ 11. ¬<ј 17. ¬>ј

6. ¬>ј 12. ј<¬ 18. ј>¬

–∆нструкц—÷€: "¬ам запропонован—÷ 18 лог—÷чних задач; кожна з €ких ма—‘ дв—÷ посилки. „ас р—÷шенн€ задач - 5 хв." ќц—÷нка проводитьс€ за к—÷льк—÷стю правильних в—÷дпов—÷дей. Ќорма доросло—„ людини - 10 —÷ б—÷льш.

—траницы: Ќазад 1 ¬перед